Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

"Справа «Рудяк проти України» (Заява № 40514/06)". Європейський суд з прав людини. 2014

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Рудяк проти України»

(Заява № 40514/06)

СТРАСБУРГ

4 вересня 2014 року

ОСТАТОЧНЕ

04/12/2014

Офіційний переклад

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Рудяк проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Енн Пауер-Форд (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

Мирослава Антонович (<…>), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 24 червня 2014 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 40514/06), яку 26 вересня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Ігор Михайлович Рудяк (далі - заявник).

2. Інтереси заявника, якому було надано юридичну допомогу, представляв п. Є. Гринь - юрист, який практикує у м. Гадячі, Україна. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - пані Наталія Севостьянова з Міністерства юстиції України.

3. Заявник, зокрема, стверджував, що у 2005 році зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції; подальше розслідування цих подій було неефективним та що під час його досудового тримання під вартою його не було забезпечено адекватною медичною допомогою.

4. 18 березня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

Пані Г. Юдківська, суддя, обрана від України, не могла брати участь у розгляді справи (правило 28 Регламенту Суду). Голова палати вирішив призначити пані Мирославу Антонович для участі у засіданні в якості судді ad hoc (підпункт «b» пункту 1 правила 29 Регламенту Суду).

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1974 році та проживає у м. Гадячі.

A. Події 2004 року

6. 25 лютого 2004 року у м. Гадячі працівники відділу по боротьбі із незаконним обігом наркотиків Червонозаводського районного відділу Харківського міського управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - відділ по боротьбі з незаконним обігом наркотиків) затримали заявника та доставили до м. Харкова. Заявник стверджував, що зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції та що при його затриманні працівник міліції вдарив його у ліве око.

7. 19 липня 2004 року Гадяцький районний суд Полтавської області визнав заявника винним у незаконному поводженні зі зброєю та незаконному обігу наркотичних засобів та обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років з відстрочкою на 3 роки. Того ж дня заявника звільнили.

8. 27 листопада 2004 року заявнику діагностували катаракту та субатрофію лівого очного яблука. Після встановлення діагнозу єдиною рекомендацією було уникнення переохолодження. За твердженнями заявника, він планував пройти операцію на оці. Жодних медичних доказів з цього приводу надано не було.

B. Затримання заявника у 2005 році та подальші події

9. 19 квітня 2005 року після збуту наркотичних засобів Д. працівники відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків знову затримали заявника у м. Гадячі і доставили до м. Харкова. Заявник стверджував, що працівники міліції «били [його] три дні після затримання лише за одне [його] бажання мати адвоката». Він також стверджував, що «в ході досудового слідства» на нього вдягали протигаз, у повітряний клапан якого було втикнуто підпалені цигарки.

10. 20 квітня 2005 року Харківська міська клінічна лікарня № 11 видала довідку, в якій зазначалося, що у заявника були садна на голові та лівому плечі, гематома на лівому вусі і він можливо отримав закриту черепно-мозкову травму. Проте у довідці зазначалося, що заявник може бути поміщений під варту за умови, що він перебуватиме під наглядом нейрохірурга.

11. 22 квітня 2005 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за обвинуваченням у незаконному обігу наркотичних засобів і було вирішено затримати його.

12. 29 квітня 2005 року Червонозаводський районний суд міста Харкова (далі - Червонозаводський суд) постановив взяти заявника під варту.

13. 5 травня 2005 року Харківська міська клінічна лікарня № 11 видала довідку, в якій зазначалося, що заявник страждає від залишкових явищ черепно-мозкової травми, але його можна тримати під вартою. Його також оглянув офтальмолог та поставив діагноз: давня субатрофія лівого ока.

14. 6 травня 2005 року заявника помістили у Харківський слідчий ізолятор № 27 (далі - СІЗО). В його медичній картці було зазначено, що 25 лютого 2004 року він зазнав ушкодження лівого ока, а 19 квітня 2005 року - черепно-мозкову травму. Йому поставили діагноз: катаракта та субатрофія лівого ока.

15. 3 червня 2005 року прокуратура Харківської області дала вказівку начальнику Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - начальник обласного управління) розглянути скарги заявника на жорстоке поводження.

16. 21 липня 2005 року начальник обласного управління повідомив заявника про те, що причетні до подій працівники міліції не порушували жодних законів.

17. 5 жовтня 2005 року заявник подав до Червонозаводського суду клопотання щодо витребування з його медичної картки СІЗО доказів, які підтвердять завдання йому ушкоджень.

18. 25 жовтня 2005 року заявник подав начальнику обласного управління скаргу:

«... 19 квітня 2005 року в Гадячі за тією самою адресою з санкцією на обшук приїхали начальник ОБНОНа Червонозаводського району м. Харкова 11 відділення міліції п. М. у групі з паном С., паном Щ., паном К і (працівником ОХМОН) паном Г. та знову з двома понятими (...). І знову на 20 квітня 2005 року медичний діагноз: закрита черепно-мозкова травма, тріщина лицьової кістки, тріщина основи носу, гематоми тіла, рук, ніг та лівого вуха, садна, ...».

19. 19 квітня 2006 року Червонозаводський суд у рамках розгляду справи заявника по суті доручив прокуратурі Червонозаводського району м. Харкова провести службову перевірку за скаргами на жорстоке поводження. Суд зазначив, що, за твердженнями заявника, у Харкові його було побито працівниками міліції М., С., Щ. та Г., а потім оглянуто у лікарнях № 4 та № 11.

20. 27 червня 2006 року прокуратура Червонозаводського району м. Харкова відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції. Зазначалося, що постанову про затримання заявника було винесено 22 квітня 2005 року і заявника допитали того ж дня. Він відмовився від участі адвоката під час свого допиту. Заявник не скаржився на жорстоке поводження. Працівники міліції заперечували жорстоке поводження з заявником. Того ж дня прокуратура повідомила Червонозаводський суд про винесену постанову.

21. 11 серпня 2006 року Червонозаводський суд розглянув справу заявника. Заявник визнав себе винним за деякими обвинуваченнями та зазначив, що він є наркозалежним, вилучені наркотичні засоби були призначені лише для його особистого вжитку і зізнався у незаконному обігу наркотичних засобів після того, як працівники міліції застосували до нього фізичний тиск. Суд визнав заявника винним у незаконному поводженні зі зброєю та незаконному обігу наркотичних засобів і обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на шість з половиною років.

22. Заявник оскаржив цей вирок. 7 серпня 2007 року він вніс доповнення до своєї апеляційної скарги, зазначивши, серед іншого, що 12 травня 2005 року звертався з клопотанням про фіксацію тяжкості отриманих ним ушкоджень, і що він не міг оскаржити постанову від 27 червня 2006 року, оскільки не отримав її копію.

23. 10 січня 2008 року апеляційний суд Харківської області скасував вирок від 11 серпня 2006 року та повернув справу на новий розгляд.

24. 20 листопада 2008 року Червонозаводський суд повторно визнав заявника винним у незаконному поводженні зі зброєю і незаконному обігу наркотичних засобів та обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років та шість місяців. Заявник визнав себе винним. Він не оскаржував вирок.

25. 23 травня 2009 року заявника було етаповано до Полтавської виправної колонії № 64. 25 травня 2010 року - звільнено.

26. З 17 по 28 січня 2011 року заявника госпіталізували. Йому діагностували гіпертонію, хронічний холецистит, кісту лівої нирки та субатрофію лівого очного яблука.

С. Медична допомога під час тримання під вартою

27. За твердженнями Уряду, під час перебування заявника під вартою його неодноразово оглядав офтальмолог, а саме 17 та 22 серпня 2005 року (в останню дату було зазначено, що стан заявника покращився), 23 вересня 2005 року, 23 листопада 2005 року, 16 та 19 жовтня 2006 року (було зазначено, що заявник не потребує планового лікування субатрофії лівого ока), 16 липня 2009 року та 14 березня 2010 року. Жодного разу не встановлювалось погіршення стану здоров’я заявника. Коли заявник скаржився на біль у лівому оці, зокрема, 17 серпня 2005 року, 23 вересня 2005 року та 23 листопада 2005 року йому призначали лікування.

28. Заявник стверджував, що його було доправлено до поліклініки Харківського інституту офтальмології, але не надав жодної додаткової інформації з цього приводу.

29. 16 липня 2009 року заявник відмовився від госпіталізації до офтальмологічного відділення міжобласної лікарні при Стрижавській виправній колонії № 81.

30. За твердженнями Уряду, заявник консультувався в інших спеціалістів:

(i) хірурга - 18 травня 2006 року (скарги на біль у правій нозі - заявнику призначили ліки) та 4 вересня 2007 року;

(ii) невропатолога - 5 травня 2005 року та 13 червня 2009 року;

(iii) психіатра - 18 травня 2005 року та 4 вересня 2007 року; та

(iv) терапевта - 30 червня 2005 року (заявник скаржився на біль у лівому оці та загальну слабкість, і йому рекомендували проконсультуватися з офтальмологом), 13 липня 2005 року (заявник скаржився на біль у спині і йому було призначено знеболювальне), 16 вересня 2005 року (заявнику дали направлення до лікарні з метою вирішення питання, чи може він працювати та чи підпадає він під якусь групу інвалідності), 16 серпня 2006 року, 13 вересня 2006 року та 4 вересня 2007 року.

31. 18 грудня 2005 року, 6 червня 2006 року, 13 вересня 2006 року, 12 жовтня 2006 року, 9 січня 2007 року, 27 жовтня 2008 року, 12 січня 2009 року та 13 червня 2009 року заявник проходив періодичні медичні огляди.

32. 10 травня 2006 року заявник пройшов лікування ушкодження плеча.

33. 27 лютого 2010 року заявник скаржився на підвищений артеріальний тиск. Йому запропонували пройти огляд та, у разі необхідності, курс лікування у міжобласній лікарні при Темнівській виправній колонії № 100, від чого він відмовився.

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

34. Заявник скаржився, що у 2005 році зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції, а усі його скарги з цього приводу були проігноровані. Заявник також стверджував, що під час тримання під вартою стан його здоров’я погіршився після затримання у 2005 році. Заявник посилався на статтю 3 Конвенції, у якій зазначено таке:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

А. Прийнятність

1. Жорстоке поводження працівників міліції та подальше слідство

35. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту у зв’язку зі своєю скаргою на жорстоке поводження працівників міліції у квітні 2005 року, оскільки він не оскаржив до прокуратури або суду постанову від 27 червня 2006 року. Уряд стверджував, що таке оскарження було б ефективним засобом юридичного захисту (див. рішення від 25 жовтня 2007 року у справі «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, п. 72; ухвали щодо прийнятності у справах «Лиса проти України» (Lysaya v. Ukraine), заява № 11408/02, від 1 лютого 2011 року, та «Габібулаєв проти України» (Gabibullayev v. Ukraine), заява № 29725/05, від 11 лютого 2011 року). Уряд зазначив, що заявник знав про постанову, оскільки згадував про неї у своїй апеляційній скарзі від 7 серпня 2007 року. Більше того, заявник знав, що 19 квітня 2006 року суд доручив провести службову перевірку за його скаргами, тому слід було звернутися до органів влади із запитом про результат провадження у його справі (див. вищезазначену ухвалу щодо прийнятності у справі «Габібулаєв проти України» (Gabibullayev v. Ukraine)).

36. Уряд стверджував, що становище заявника відрізнялося від випадків в інших справах проти України, в яких постанови про відмову в порушенні кримінальної справи неодноразово скасовувалися, внаслідок чого після певного періоду часу такі оскарження втрачали будь-яку перспективу на успіх (див. рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), заява № 16437/04, п. 54). У цій справі заявник не оскаржував постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, тому немає підстав вважати оскарження такої постанови до суду неефективним засобом юридичного захисту.

37. Заявник стверджував, що 12 травня 2005 року він звертався до слідчого з клопотанням щодо фіксації тяжкості його тілесних ушкоджень. Проте це клопотання було проігноровано. Він також скаржився до різних органів прокуратури на незаконні дії працівників міліції, але безрезультатно.

38. Заявник також стверджував, що дізнався про постанову від 27 червня 2006 року лише тоді, коли ознайомлювався з матеріалами справи після свого засудження 11 серпня 2006 року.

39. Суд зазначає, що заперечення Уряду тісно пов’язане зі скаргою заявника за процесуальним аспектом статті 3 Конвенції. За цих обставин він долучає заперечення Уряду до розгляду скарги заявника по суті (див. рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Лотарєв проти України» (Lotarev v. Ukraine), заява № 29447/04, п. 74).

40. Суд також зазначає, що скарги заявника не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятним з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

2. Медична допомога під час тримання під вартою

41. Уряд стверджував, що на національному рівні заявник не скаржився ані до прокуратури, ані до суду на відсутність адекватної медичної допомоги під час тримання його під вартою. Він також не порушував це питання перед адміністрацією пенітенціарної установи (див. ухвалу щодо прийнятності від 16 жовтня 2007 року у справі «Вінокуров проти Росії та України» (Vinokurov v. Russia and Ukraine), заява № 2937/04).

42. Більше того, Уряд вважав, що скарги заявника щодо цього є безпідставними. Уряд зазначав, що у листопаді 2004 року заявнику діагностували субатрофію лівого ока. Заявник стверджував, що він планував пройти операцію на оці. Проте Уряд стверджував про відсутність доказів того, що заявнику коли-небудь рекомендували або призначали таку операцію. Під час тримання заявника під вартою офтальмолог періодично стежив за станом його здоров’я. Жодного разу не було встановлено погіршення стану здоров’я заявника. Заявнику також призначали лікування.

43. У відповідь заявник стверджував, що після його затримання йому не надали адекватної медичної допомоги. Призначені йому очні краплі не завжди допомагали, у нього були проблеми із зубами, які ніхто належним чином не лікував, а згодом йому діагностували гіпертонію. Заявник також заявляв, що під час перебування під вартою стан його здоров’я погіршився, він страждав від постійного головного болю, його ліве око запалилося, що, як він стверджував, могло призвести до втрати ним зору у правому оці. Проте його не госпіталізували. Хоча заявник визнав, що під час тримання під вартою його возили на огляди до лікарні поза межами установи, він стверджував, що це сталося лише після того, як він оголосив голодування. Він також відмовився від госпіталізації до лікарні при іншій пенітенціарній установі, тому що та знаходилася далеко від місця тримання його під вартою.

44. Суд одразу зазначає, що він вже неодноразово відхиляв заперечення, аналогічні запереченням Урядом у цій справі, щодо неподання заявником до прокуратури або суду скарг на неадекватне лікування під час тримання його під вартою (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пп. 76-78). Суд не вбачає жодних підстав для відходу від таких висновків у цій справі.

45. Більше того, після прибуття заявника до СІЗО він пройшов медичний огляд і було зазначено, що він страждає на субатрофію лівого ока. Таким чином, державні органи влади знали про проблему зі станом здоров’я заявника.

46. Суд також зазначає, що у листопаді 2004 року заявнику було поставлено діагноз: субатрофія лівого ока. Він не надав жодних медичних документів за період з листопада 2004 року по квітень 2005 року, де б указувалося, яке лікування він пройшов у цей період та які рекомендації надавалися щодо його проблеми з оком, окрім тієї (щодо уникнення переохолодження), що була надана у листопаді 2004 року.

47. Суд зауважує, що заявник не надав жодних медичних доказів на підтвердження того, що впродовж тримання його під вартою стан його здоров’я погіршився, і якщо це було так,- що це трапилося через відсутність адекватної медичної допомоги. Він також не надав доказів того, що стан його здоров’я потребував якогось конкретного курсу лікування, яке йому не надали. Твердження заявника про різні інші проблеми зі здоров’ям не підкріплено жодними медичними документами.

48. За таких обставин Суд відхиляє скаргу заявника на відсутність адекватної медичної допомоги під час тримання його під вартою як явно необґрунтовану за підпунктом «а» пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції.

В. Суть

1. Стверджуване жорстоке поводження працівників міліції

49. Заявник повторно скаржився, що у квітні 2005 року зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції.

50. Уряд стверджував, що за скаргами заявника було проведено перевірку і зроблено висновок, що заявник не зазнавав жорстокого поводження. Уряд зазначив, що скарги заявника на національному рівні були надто загальними і подано їх було запізно (наприклад, його скарга від 25 жовтня 2005 року, в якій він вперше скаржився на жорстоке поводження з ним). Уряд також стверджував, що надані заявником медичні докази були недоречними, оскільки у них не містилося інформації про час та спосіб, у який заявникові було завдано ушкоджень. Тому Уряд констатував, що порушення прав заявника, гарантованих статтею 3 Конвенції, не було.

51. Суд неодноразово зазначав, що стаття 3 Конвенції є втіленням однієї з основних цінностей демократичного суспільства. Вона категорично забороняє будь-яке катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження, незважаючи на обставини, поведінку потерпілого (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 119, ECHR 2000-IV).

52. Щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції, жорстоке поводження має досягти мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров’я потерпілого (див. рішення у справі «Валашинас проти Литви» (Valasinas v. Lithuania), заява № 44558/98, пп. 100-101, ECHR 2001-VIII). Суд вважав «нелюдським» поводження, яке, серед іншого, було умисним, застосовувалось кілька годин поспіль та спричинило або власне тілесні ушкодження, або сильні фізичні та душевні страждання. Він вважав поводження таким, що «принижує гідність», якщо воно викликало у його жертв відчуття страху, страждання та неповноцінності, здатних принизити та зганьбити їх (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 92, ECHR 2000-ХІ).

53. Суд чітко усвідомлює субсидіарний характер свого завдання та визнає, що має бути обережним, перебираючи на себе роль суду першої інстанції щодо вирішення питань факту, коли це неминуче не вимагається з огляду на обставини конкретної справи (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності від 4 квітня 2000 року у справі «Маккерр проти Сполученого Королівства» (McKerr v. the United Kingdom), заява № 28883/95). Тим не менш, у разі подання скарг за статтею 3 Конвенції Суд повинен розслідувати їх з особливою ретельністю, вивчити факти, навіть якщо на національному рівні вже мали місце певні провадження та розслідування (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Рібіч проти Австрії» (Ribitsch v. Austria), від 4 грудня 1995 року, п. 32, Series А № 336, та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), заява № 25657/94, п. 283, ECHR 2001-VII (витяги)).

54. Суд знову посилається на свою практику, підтверджуючи, що критерієм, який застосовується при оцінюванні доказів, є доведення «поза розумним сумнівом» (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

55. У цій справі заявник надав медичні докази, в яких зафіксовано, що наступного дня після затримання 19 квітня 2005 року він зазнав черепно-мозкової травми та різних тілесних ушкоджень (див. пункти 10, 13 та 14). Суд зазначає, що такі ушкодження є достатньо тяжкими, щоб становити жорстоке поводження у розмінні статті 3 Конвенції. Залишається розглянути питання, чи вважати державні органи влади відповідальними за статтею 3 Конвенції за нанесення таких ушкоджень.

56. Суд нагадує, що коли особа затримується міліцією здоровою, але при звільненні з-під варти виявляється, що в неї є тілесні ушкодження, на державу покладається обов’язок надати правдоподібне пояснення щодо причин виникнення цих ушкоджень, і якщо цього зроблено не буде, це свідчитиме про наявність питання за статтею 3 Конвенції (див. рішення від 27 серпня 1992 року у справі «Томазі проти Франції» (Tomasi v. France), пп. 108-111, Series А № 241-А, та вищенаведене рішення у справі «Рібіч проти Австрії» (Ribitsch v. Austria), п. 34).

57. У цій справі немає доказів щодо стану здоров’я заявника на час його затримання. Відсутнє також альтернативне пояснення походження ушкоджень заявника.

58. Суд також зазначає, що після доправлення заявника до відділу міліції не проводилось жодного його медичного огляду. У зв’язку з цим Суд нагадує, що медичний огляд, разом з правом доступу до адвоката та правом повідомити третю сторону про затримання, є основоположними запобіжними механізмами проти жорстокого поводження із затриманими особами і повинні застосовуватися з самого початку позбавлення свободи незалежно від правового режиму такого затримання в правовій системі, про яку йдеться (затримання, арешт тощо) (див. Другу загальну доповідь Європейського комітету по запобіганню катуванням та нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, СРТ/ Inf/E (2002) 1 - Rev. 2006, п. 36, та рішення від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03, п. 70). Такі заходи не тільки гарантуватимуть права заявника, але також нададуть змогу Урядові держави-відповідача зняти з себе тягар надання правдоподібного пояснення цим тілесним ушкодженням. У цій справі відсутність такого медичного огляду є ще більшою підставою для занепокоєння з огляду на те, що заявника затримали тоді, коли щодо нього не було відкрито жодної кримінальної справи і він, як стверджувалося, відмовився від послуг адвоката, тоді як заявник стверджував, що його було побито за прохання надати йому адвоката.

59. Зважаючи на серйозність ушкоджень заявника та відсутність будь-яких інших пояснень їхнього походження, Суд доходить висновку, що представники держави піддавали заявника нелюдському поводженню. Відповідно було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

2. Адекватність слідства

60. Заявник повторював, що його скарги на жорстоке поводження залишилися без відповіді. Він не оскаржував постанову від 27 червня 2006 року, тому що не отримав її копії.

61. Уряд повторив свої заперечення, що заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту (див. пункти 35-36).

62. Суд нагадує, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції, за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Як і у випадку з розслідуванням за статтею 2 Конвенції, таке розслідування має бути спроможним забезпечити встановлення та покарання винних осіб (див. рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), п. 102, Reports 1998-VIII), та вищенаведене рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy)).

63. У цій справі заявник заявив свої скарги на жорстоке поводження працівників міліції через півтора місяці після відповідних подій (див. пункт 15). Зокрема, він неодноразово стверджував, що 12 травня 2005 року звертався до слідчого з клопотанням щодо фіксації тяжкості нанесених йому ушкоджень. Заявник також скаржився на жорстоке поводження у жовтні 2005 року. Як видається, ці скарги не є безпідставними, проте немає свідчень того, що на них було надано належну відповідь.

64. Суд також зазначає, що після того, як 19 квітня 2006 року національний суд доручив провести перевірку за скаргами заявника, слідчі органи помилково зазначили, що до цього заявник ніколи не скаржився на жорстоке поводження. Слідство обмежилося допитом причетних працівників міліції, які заперечили, що вони жорстоко поводились із заявником.

65. Отже, Суд доходить висновку, що заявник мав небезпідставну скаргу, яку він подав до національних органів. Національний суд мав можливість розглянути скарги заявника з цього приводу та доручив провести перевірку, яка, проте виявилася поверховою.

66. Суд також зазначає, що заявника не було повідомлено про постанову від 27 червня 2006 року і він дізнався про неї не раніше ніж наприкінці 2006 року або у першій половині 2007 року.

67. Пам’ятаючи про субсидіарність свого завдання, Суд вважає, що скарги заявника на жорстоке поводження мали бути принаймні один раз розглянуті національним судом. У цій справі національний суд розглянув скарги заявника, визнав їх небезпідставними та доручив провести перевірку, яка виявилася безрезультатною. Суд вважає, що за таких обставин заявник не був зобов’язаний повторно подавати до національного суду свою скаргу - майже через два роки після відповідних подій.

68. Усіх вищезазначених чинників достатньо для того, щоб Суд міг дійти висновку, що держава не провела ефективне розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження. Відповідно у цій справі було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції. Водночас Суд зазначає, що заявнику не можна дорікати за те, що він не домагався проведення розслідування, яке визнано неефективним (див., mutatis mutandis, вищенаведене рішення у справі «Лотарєв проти України» (Lotarev v. Ukraine), п. 93). Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту (див. пункти 35-36).

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

69. Заявник також скаржився, що зазнав жорстокого поводження у 2004 році. Він також скаржився на незаконне затримання та несправедливий суд. Він посилався на статті 3, 5, 6, 8 та 13 Конвенції.

70. Розглянувши доводи заявника з урахуванням усіх наявних у нього документів та тією мірою, якою вони охоплюються його компетенцією, Суд визнає, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

71. Із цього випливає, що ця частина заяви повинна бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

72. Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. Шкода

73. У своїй початковій заяві заявник вимагав 100000 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У своїх подальших зауваженнях заявник повторив свої вимоги без жодних конкретних уточнень.

74. Уряд повторив, що не було жодних порушень прав заявника і не було причинно-наслідкового зв’язку між стверджуваними порушеннями та шкодою, відшкодування якої вимагалося.

75. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою, тому він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, він присуджує заявнику 12000 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

76. Заявник не вимагав жодної компенсації судових та інших витрат. Тому Суд за цим пунктом не присуджує нічого.

C. Пеня

77. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД

1. Одноголосно долучає до суті справи заперечення Уряду щодо прийнятності скарги заявника на жорстоке поводження з боку працівників міліції на підставі невичерпання національних засобів юридичного захисту і відхиляє ці заперечення після їх розгляду по суті.

2. Оголошує,

(a) одноголосно, скарги за статтею 3 Конвенції щодо жорстокого поводження працівників міліції з заявником у квітні 2005 року та наступного розслідування прийнятними;

(b) п’ятьма голосами проти двох, скаргу за статтею 3 Конвенції щодо відсутності адекватної медичної допомоги заявнику під час його тримання під вартою неприйнятною;

(c) одноголосно, решту скарг у заяві неприйнятними.

3. Одноголосно постановляє, що було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

4. Одноголосно постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

5. Одноголосно постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 12000 (дванадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Одноголосно відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 4 вересня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Секретар

Клаудія ВЕСТЕРДІК

Голова

Марк ВІЛЛІГЕР

Відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 правила 74 Регламенту Суду до цього рішення додається окрема думка суддів Пауер-Форд та Антонович.

М.В.

К.В.


СПІЛЬНА ОКРЕМА ДУМКА

суддів Пауер-Форд та Антонович

Ми підтримуємо обґрунтування палати щодо порушення як матеріального, так і процесуального аспектів статті 3 Конвенції. Проте ми не можемо погодитися з тим, що скарга заявника щодо відсутності адекватної медичної допомоги під час тримання його під вартою є явно необґрунтованою (пп. 45-48). Ми вважаємо, що його скарга з цього приводу є добре обґрунтованою та прийнятною.

З обставин справи зрозуміло, що державним органам влади було відомо, що заявник страждав на субатрофію лівого ока. Субатріофія є найбільш частою причиною енуклеації ока після травми і для лікування субатрофії посттравматичного очного яблука могла знадобитися серія хірургічних операцій, щоб зберегти особі зір-1. Докази підтверджують, що заявник страждав на субатрофію в результаті травми, отриманої під час його першого затримання 25 лютого 2004 року. Проте, на нашу думку, держава не підтвердила, що він отримав адекватне лікування такого захворювання, яке явно було спричинено завданою травмою. Ми погоджуємося з тим, що заявник не надав конкретних медичних документів за період з листопада 2004 року по квітень 2005 року, в яких було б вказано, яке лікування він отримував за цей період, коли не знаходився під вартою. Проте заявник не стверджує, що він у той час пройшов конкретний курс лікування, а радше що у нього була запланована операція на оці, але друге затримання йому перешкодило у проходженні цієї запланованої хірургічної процедури.

__________

-1 http://www.reg-surgery.ru/1_2003/articles_end/downloads/250503-003.pdf

20 квітня 2005 року, наступного дня після його другого затримання, Харківська міська клінічна лікарня № 11 видала довідку, в якій зазначається, що заявник зазнав черепно-мозкової травми та ушкодження лівого плеча, а також отримав гематому на лівому вусі (п. 10). 5 травня 2005 року у тій самій лікарні йому було діагностовано стару субатрофію лівого ока (п. 13). 6 травня 2005 року у медичній картці заявника в СІЗО було зазначено, що 25 лютого 2004 року (день його першого затримання) заявник зазнав ушкодження ока. Йому встановили діагноз: катаракта та субатрофія лівого ока (п. 14). Численні медичні довідки засвідчують, що заявник неодноразово звертався по медичну допомогу через біль у лівому оці. У відповідь, за твердженнями Уряду, заявнику призначили «лікування» (п. 42). На нашу думку, цього абсолютно недостатньо.

Практика Суду щодо права ув’язнених на медичну допомогу під час перебування під вартою є усталеною. Право на охорону здоров’я під час тримання під вартою було розвинуто одночасно з правом на людські умови тримання під вартою, Держава зобов’язана забезпечувати не лише певну форму медичної допомоги хворим ув’язненим, але й забезпечувати «необхідну медичну допомогу»-1. У рішенні у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) Суд стисло виклав обов’язки, покладені на державу:

«Стаття 3 Конвенції зобов’язує державу забезпечувати відповідність умов тримання особи під вартою принципові поваги до людської гідності, а спосіб і метод виконання покарання не завдають їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув’язнення належним чином забезпечувалися охорона здоров’я такої особи та її благополуччя, зокрема шляхом надання їй необхідної медичної допомоги».-2

__________

-1 Рішення у справах «Макглінчі та інші проти Сполученого Королівства» (McGlinchey and Others v. the United Kingdom), заява № 50390/99, п. 46, ECHR 2003-V; «Муазель проти Франції» (Mouisel v. France), заява № 67263/01, п. 40, ECHR 2002-IX; «Аертс проти Бельгії» (Aerts v. Belgium), від 30 липня 1998 року, п. 64, Reports of Judgments and Decisions 1998-V.

-2 Рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 94, ECHR 2000-ХІ.

Отже, хоча у цій справі заявник не мав права на «сучасну» медичну допомогу, він мав право на отримання та повинен був отримати необхідну медичну допомогу у зв’язку з тяжким станом ока, через який він страждав, для забезпечення охорони його здоров’я (та особливо його зору) та благополуччя. Відвідання лікаря та консультації з ним не є самі по собі достатніми для виконання обов’язків держави за статтею 3 Конвенції.

На нашу думку, відхиляючи скаргу заявника на неадекватність медичної допомоги, яку він отримав, більшість не розглядає, достатньо та переконливо, питання адекватності лікування, дійсно отриманого заявником під час тримання його під вартою. Рішення у дуже загальних визначеннях посилається на той факт, що заявникові призначили «лікування» його захворювання. Проте таке загальне твердження зроблено без жодної спроби встановити реально призначене лікування, таким чином унеможливлюючи встановлення того, чи було таке лікування, якщо воно надавалося, необхідним та адекватним. Крім цього, органами влади не робилося жодних запитів щодо того, чи дійсно було заплановано операцію на оці заявника та чи дійсно можна було її проводити.

Органи влади повинні забезпечити комплексний план терапевтичних заходів з метою лікування хвороб ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення їхніх симптомів (див. рішення у справах «Гумматов проти Азербайджана» (Hummatov v. Azerbaijan), пп. 109, 114, та «Попов проти Росії» (Popov v. Russia), п. 211). Більше того, органи влади також повинні довести, що були створені умови, необхідні для фактичної реалізації призначеного лікування (див. рішення у вищенаведеній справі «Гумматов проти Азербайджана»(Hummatov v. Azerbaijan), п. 116, та рішення у справі «Голомийов проти Молдови» (Holomiov v. Moldova).

На нашу думку, вищезазначені міркування є достатніми для висновку, що заявнику не було надано адекватну медичну допомогу під час тримання його під вартою.


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 21.04.2015 — 2015 р., № 29, стор. 49, стаття 856

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  2. Справа «Береза проти України» (Заява № 67800/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  3. Справа «Дедеш проти України» (Заява № 50705/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  4. Справа «Гранков проти України» (Заява № 16800/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  5. Справа «Величко проти України» (Заява № 22273/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  6. Справа «Каплатий проти України» (Заява № 39997/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  7. Справа «Гусєв проти України» (Заява № 25531/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  8. Справа «Кадура та Смалій проти України» (Заяви № 42753/14 та № 43860/14). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  9. Справа «Лещенко проти України» (Заяви № 14220/13 та № 72601/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  10. Справа «Авраімов проти України» (Заява № 71818/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  11. Справа «Александровська проти України» (Заява № 38718/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  12. Справа «Бідашко проти України» (Заява № 42475/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  13. Справа «Дембо та інші проти України» (Заява № 2778/18 та 46 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  14. Справа «Добринь проти України» (Заява № 27916/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  15. Справа «Бєліков проти України» (Заява № 57291/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  16. Заява № 32116/15, подана Дмитром Володимировичем Дьоміним, та інші проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  17. Заява № 26983/19, подана Сергієм Миколайовичем Бабуром проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  18. Заява № 52003/19, подана Олександром Володимировичем Басаном проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  19. Справа «Воронкін проти України» (Заява № 19112/20). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  20. Справа «Баранов та інші проти України» (Заява № 15027/20 та 3 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк