<<
>>

Справа «Самойленко проти України» (Заява № 45050/10). Європейський суд з прав людини. 2019

Документ актуальний на 07.04.2020
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Самойленко проти України»
(Заява № 45050/10)

СТРАСБУРГ
24 жовтня 2019 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Самойленко проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,
Йонко Грозєв (<…>),
Ладо Чантурія (<…>), судді,
та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 01 жовтня 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 45050/10), яку 02 серпня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олег Миколайович Самойленко (далі - заявник).

2. Заявнику було надано право представляти себе самостійно. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції України.

3. Заявник скаржився на те, що органи державної влади не навели відповідних та достатніх підстав для обґрунтування досудового тримання його під вартою. Крім того, він скаржився, що судові постанови про продовження строку тримання його під вартою у квітні та червні 2010 року були ухвалені за його відсутності та за відсутності його захисника, і що він не мав у своєму розпорядженні процедури оскарження законності тримання його під вартою.

4. 09 грудня 2015 року про заяву було повідомлено Уряд.

5. 06 жовтня 2017 року заявник помер. 09 листопада 2019 року його жінка, пані Тетяна Самойленко, висловила бажання продовжити провадження у Суді.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник, п.

Олег Миколайович Самойленко, був громадянином України, який народився у 1962 році.

7. 08 лютого 2010 року прокуратура Дніпропетровської області затримала заявника за підозрою у фіктивному підприємництві.

8. 11 лютого 2010 року Жовтневий районний суд Дніпропетровської області (далі - районний суд) продовжив строк його затримання до десяти діб з метою вивчення відомостей про його особу.

9. 18 лютого 2010 року районний суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Суд зазначив, зокрема, що заявник не був працевлаштованим, мав погану характеристику за місцем його проживання та потенційно міг впливати на свідків і переховуватися.

10. Заявник, якого представляв захисник, подав апеляційну скаргу, зазначивши, зокрема, що він не мав судимостей, мав постійне місце проживання та мав на утриманні родину, у тому числі вагітну дружину та хворих літніх батьків, а також, що він страждав на різні хвороби, які могли погіршитися під час перебування під вартою.

11. 24 лютого 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області (далі - апеляційний суд) залишив без змін постанову районного суду. Зокрема він зазначив про відсутність доказів того, що стан здоров’я заявника був несумісним з триманням під вартою, та що злочин, у скоєнні якого він обвинувачувався, був досить тяжким, оскільки передбачав покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років.

12. 06 квітня 2010 року районний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 08 червня 2010 року. Свою постанову суд обґрунтував необхідністю проведення додаткових слідчих дій у справі та відсутністю підстав для звільнення заявника. Зазначену постанову було ухвалено у судовому засіданні у присутності прокурора, проте за відсутності заявника та його захисника. Згідно з твердженнями заявника вони не були повідомлені про засідання.

13. Згідно з його ж твердженнями він оскаржив постанову від 06 квітня 2010 року. Він також зазначив, що у незазначену дату апеляційний суд відмовив у задоволенні його апеляційної скарги, провівши засідання у присутності прокурора. Заявник та його захисник не були повідомлені про засідання. Заявник не надав копію ухвали апеляційного суду.

14. 07 червня 2010 року апеляційний суд, діючи як суд першої інстанції, знов продовжив строк тримання заявника під вартою до 08 липня 2010 року. Суд зазначив, що підстав для звільнення заявника не було. Засідання було проведено у присутності прокурора. Згідно з твердженнями заявника він та його захисник не були повідомлені про засідання. Постанова апеляційного суду оскарженню не підлягала.

15. У незазначену дату кримінальну справу заявника було передано до суду першої інстанції, та суд провів підготовче засідання. Суд першої інстанції залишив без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

16. 06 вересня та 28 жовтня 2010 року заявник клопотав про звільнення з-під варти під час розгляду справи судом. 02 листопада 2010 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих клопотань у зв’язку з необґрунтованістю. Зокрема суд першої інстанції встановив, що злочини, у скоєнні яких обвинувачувався заявник, були досить тяжкими, оскільки можливим покаранням за них було позбавлення свободи на строк десять років або більше, що заявник стверджував про свою невинуватість та відмовлявся давати показання. Він також ухвалив, не навівши додаткових відомостей, що заявник міг впливати на свідків і, таким чином, перешкоджати слідству у випадку його звільнення.

ПРАВО

I. LOCUS STANDI ДРУЖИНИ ЗАЯВНИКА

17. Перш за все, Суд зазначає, що заявник помер під час розгляду справи Судом. Його дружина, пані Тетяна Самойленко, поінформувала Суд про своє бажання підтримати його заяву. У низці справ, в яких заявник помирав під час розгляду справи, Суд брав до уваги заяви спадкоємців заявника або близьких членів сім’ї, що виявили бажання підтримати розгляд справи (див., наприклад, рішення у справі «Дімітар Крастев проти Болгарії» (Dimitar Krastev v. Bulgaria), заява № 26524/04, пункт 42, від 12 лютого 2013 року, з подальшими посиланнями). Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі, а тому погоджується, що пані Тетяна Самойленко може підтримувати заяву, спочатку подану заявником.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

18. Заявник скаржився на свавільність та необґрунтованість рішень національних судів щодо застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Він також скаржився на те, що постанови від 06 квітня та 07 червня 2010 року, якими було продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, були ухвалені за його відсутності та за відсутності його захисника, та що він не мав у своєму розпорядженні процедури оскарження законності тримання його під вартою. Він посилався на пункти 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 і 126, від 20 березня 2018 року), вирішує розглянути ці скарги за пунктами 3 і 4 статті 5 Конвенції.

Відповідні положення пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції передбачають:

«... 3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним …».

A. Прийнятність

19. Щодо скарги заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції стосовно продовження 06 квітня 2010 року строку тримання його під вартою за його відсутності та за відсутності його захисника (див. пункт 12) Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних ефективних засобів юридичного захисту, зокрема, не оскаржив постанову районного суду від 06 квітня 2010 року.

20. Заявник не прокоментував цей аргумент.

21. Суд бере до уваги твердження заявника у його заяві, що він оскаржив постанову районного суду від 06 квітня 2010 року (див. пункт 13). Проте заявник не деталізував цю скаргу шляхом надання відповіді на заперечення Уряду. До того ж, Суд зазначає, що на національному рівні заявник був представлений захисником, а тому міг мати повний доступ до матеріалів справи, у тому числі до ухвали апеляційного суду, яка, як стверджується, була винесена за його апеляційною скаргою на постанову районного суду від 06 квітня 2010 року.

22. У контексті зазначеного Суд не вважає встановленим, що заявник оскаржував постанову районного суду від 06 квітня 2010 року. Крім того, Суд вважає, що порядок апеляційного оскарження, на який посилався Уряд, у принципі, має розглядатися як звичайний та доступний засіб юридичного захисту для цілей пункту 1 статті 35 Конвенції. Він не вбачає у цій справі жодних особливих обставин, які б звільнили заявника від необхідності у використанні цього засобу. До того ж, заявник успішно скористався цим порядком, оскарживши постанову районного суду від 18 лютого 2010 року, якою обраний заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під вартою було залишено без змін (див. пункт 11).

23. З цього випливає, що скарга заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо продовження строку тримання його під вартою від 06 квітня 2010 року за його відсутності та відсутності його захисника (див. пункт 12) має бути відхилена у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції.

24. Суд також зазначає, що решта заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

B. Суть

1. Пункт 3 статті 5 Конвенції

25. Заявник стверджував, що постанова районного суду від 18 лютого 2010 року про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та подальші судові рішення про продовження строку тримання його під вартою були формалістичними та не ґрунтувалися на відповідних і достатніх підставах.

26. Уряд стверджував, що під час прийняття рішень щодо тримання заявника під вартою національний суд ретельно досліджував обставини справи та ухвалював обґрунтовані постанови відповідно до національного законодавства та Конвенції.

27. Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84-91 і 102, від 05 липня 2016 року.

28. Суд зазначає, що постанова від 18 лютого 2010 року була ухвалена в рамках кримінальної справи проти заявника щодо фіктивного підприємництва (див. пункт 7). У зазначеній постанові в якості обґрунтування тримання заявника під вартою згадувалося про ризик того, що він міг переховуватися або впливати на свідка. Проте Суд зазначає, що жодних додаткових деталей, які б пояснили ймовірність таких ризиків, районний суд не навів.

29. Крім того, Суд зазначає, що ухвалені 06 квітня та 07 червня 2010 року постанови національних судів про продовження строку тримання заявника під вартою містили ще менше обґрунтування та просто посилалися на необхідність проведення додаткових слідчих дій у справі і на відсутність підстав для звільнення заявника (див. пункти 12 і 14).

30. У зв’язку з цим Суд зазначає, що постанови про тримання заявника під вартою були викладені у загальних формулюваннях та містили повторювані фрази. З них не вбачалося, що суди належним чином оцінили факти щодо питання необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин відповідної стадії провадження. Крім того, національні органи влади не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів (див. рішення у справі «Осипенко проти України» (Osypenko v. Ukraine), заява № 4634/04, пункти 77 і 79, від 09 листопада 2010 року).

31. З огляду на зазначене Суд вважає, що посилаючись на однакові підстави, якщо такі взагалі були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою, органи державної влади не дотрималися свого зобов’язання за пунктом 3 статті 5 Конвенції обґрунтувати таке тримання під вартою «достатніми» та «відповідними» підставами. Отже, було порушено це положення.

2. Пункт 4 статті 5 Конвенції

32. Заявник стверджував, що ухвалена 07 червня 2010 року постанова суду про продовження строку тримання його під вартою порушила вимоги щодо справедливості, оскільки ані він, ані його захисник не були повідомлені про засідання та не були присутніми у залі суду. Він також зазначив, що під час судового розгляду в його розпорядженні не було ефективної процедури оскарження законності та необхідності його тривалого тримання під вартою.

33. Уряд визнав, що заявник та його захисник були відсутніми у судовому засіданні 07 червня 2010 року, під час якого розглядалося питання продовження строку тримання заявника під вартою. Уряд зазначив, що національне законодавство не зобов’язувало суди проводити засідання у присутності заявника або його захисника. Щодо перегляду законності тримання заявника під вартою після передання його кримінальної справи на розгляд суду першої інстанції Уряд стверджував, що заявник мав такий перегляд.

34. Застосовні загальні принципи, що випливають з практики Суду, викладені в рішенні у справі «Молодорич проти України» (Molodorych v. Ukraine), заява № 2161/02, пункти 97-101, від 28 жовтня 2010 року).

(a) Засідання 07 червня 2010 року

35. Суд зазначає, що Уряд не заперечував, що зазначене засідання відбулося без повідомлення, не кажучи вже про виклик, заявника або його захисника, якому, таким чином, не було надано можливості представити які-небудь аргументи щодо тримання заявника під вартою (див., в якості протилежного прикладу, рішення у справі «Малхасян проти Вірменії» (Malkhasyan v. Armenia), заява № 6729/07, пункт 83, від 26 червня 2012 року).

36. Оскільки заявник не мав можливості представити суду будь-які аргументи, письмово або усно, Суд вважає, що він не міг ефективно скористатися своїми правами за пунктом 4 статті 5 Конвенції у провадженні в апеляційному суді. Отже, було порушено процесуальний аспект зазначеного положення, оскільки не було дотримано принципу «рівності сторін».

(b) Перегляд законності тримання заявника під вартою під час судового розгляду

37. Суд зазначає, що 02 листопада 2010 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні поданих заявником 06 вересня і 28 жовтня 2010 року клопотань про звільнення його з-під варти у зв’язку з необґрунтованістю (див. пункт 16). Він також зазначає, що у своїй постанові суд першої інстанції не навів жодних конкретних підстав, які б стосувалися аргументів заявника на користь звільнення. Суд також зазначає, що фактично клопотання від 06 вересня 2010 року було розглянуто через п’ятдесят сім днів після його подання, що не відповідає вимозі оперативного перегляду.

38. У зв’язку з цим Суд зазначає, що він вже встановлював порушення пункту 4 статті 5 Конвенції в аналогічних справах проти України (див. рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункт 100, від 10 лютого 2011 року). Він не вбачає жодних підстав відходити від своїх висновків у цій справі.

(c) Висновок

39. Суд доходить висновку, що засідання апеляційного суду 07 червня 2010 року, проведене за відсутності заявника та його захисника, та перегляд законності тримання заявника під вартою під час судового розгляду не відповідали вимогам пункту 4 статті 5 Конвенції. Отже, було порушено це положення.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

40. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

41. Заявник вимагав 25 000 доларів США (далі - доларів) в якості відшкодування матеріальної шкоди, 25 000 доларів в якості відшкодування моральної шкоди та 50 000 доларів в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах.

42. Уряд не прокоментував вимоги заявника.

43. Суд зазначає, що вимоги заявника стосовно матеріальної шкоди і компенсації судових та інших витрат не підтверджені жодними доказами та не містять жодного обґрунтування. Отже, він відхиляє їх. З іншого боку, він присуджує заявнику 4 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Ця сума має бути сплачена його дружині, пані Тетяні Самойленко.

44. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує, що дружина заявника, пані Тетяна Самойленко, має право продовжити це провадження від імені заявника.

2. Оголошує прийнятними скарги за пунктом 3 статті 5 Конвенції щодо необґрунтованості тримання його під вартою та скарги за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо засідання апеляційного суду 07 червня 2010 року, яке відбулося за відсутності заявника та його захисника, і перегляду законності тримання заявника під вартою під час судового розгляду, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

3. Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

4. Постановляє, що було порушено пункт 4 статті 5 Конвенції.

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити дружині заявника, пані Тетяні Самойленко, 4 000 (чотири тисячі) євро, які мають бути конвертовані в національну валюту держави відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 жовтня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Габріеле КУЦСКО-ШТАДЛЬМАЙЕР


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 24.03.2020 — 2020 р., № 23, стор. 513, стаття 914

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Філозофенко проти України» (Заява № 72954/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  2. Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  3. Справа «Закутній проти України» (Заява № 17843/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  4. Справа «Поваров проти України» (Заява № 7220/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  5. Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  6. Справа «Єльник проти України» (Заява № 10444/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  7. Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  8. Справа «Андрєєва проти України» (Заява № 24385/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  9. Справа «Журавльова проти України» (Заява № 45526/08). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  10. Справа «Іванов і Кашуба проти України» (Заяви № 12258/09 та № 54754/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  11. Справа «Бекетов проти України» (Заява № 44436/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  12. Справа «Чуприна проти України» (Заява № 876/16). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  13. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  14. Справа «Маріянчук та інші проти України» (Заява № 14490/07 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  15. Справа «Бігун проти України» (Заява № 30315/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  16. Справа «М.Т. проти України» (Заява № 950/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  17. Справа «Медяніков проти України» (Заява № 31694/06). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  18. Справа «Мінак та інші проти України» (Заява № 19086/12 та 13 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  19. Справа «Віра Довженко проти України» (Заява № 26646/07). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  20. Справа «Капштан проти України» (Заява № 56224/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк