<<
>>

Справа «Стриж проти України» (Заява № 39071/08). Європейський суд з прав людини. 2020

Документ актуальний на 02.06.2020
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Стриж проти України»

(Заява № 39071/08)

СТРАСБУРГ

16 січня 2020 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Стриж проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 10 грудня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 39071/08), яку 06 серпня 2008 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Валентина Демидівна Стриж (далі - заявниця).

2. Заявницю представляв п. А.О. Кузнєцов - юрист, який практикує у м. Запоріжжі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на порушення принципу рівності сторін та на надмірну тривалість провадження. Посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, вона скаржилася на позбавлення її власності.

4. 20 лютого 2013 року Уряд було повідомлено про заяву.

5. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його (див. аналогічний підхід в рішеннях у справах «Неділенко та інші проти України» (Nedilenko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 43104/04, пункт 5, від 18 січня 2018 року, «Гелетей проти України» (Geletey v.

Ukraine) [комітет], заява № 23040/07, пункт 4, від 24 квітня 2018 року, та «Щербаков проти України» (Shcherbakov v. Ukraine) [комітет], заява № 39708/13, пункт 4, від 20 вересня 2018 року).

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявниця народилася у 1937 році та проживає у м. Запоріжжі.

7. 26 грудня 2001 року заявниця придбала у пана Т. квартиру у м. Запоріжжі. Вона сплатила 26 500 українських гривень (далі - грн).

8. 17 травня 2005 року заявниця була залучена як сторона до провадження щодо цивільного спору між продавцем квартири та іншими зацікавленими сторонами. Заявницю було залучено до провадження як співвідповідача, оскільки позивачі висунули додаткові вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між продавцем та заявницею у 2001 році.

9. 19 жовтня 2005 року Заводський районний суд міста Запоріжжя визнав, inter alia, договір купівлі-продажу квартири недійсним. Крім того, він визнав власниками квартири пана В.С. та пана І.С. Суд зобов’язав пана Т. сплатити заявниці 26 500 грн. Заявниця подала апеляційну скаргу.

10. 13 грудня 2005 року Апеляційний суд Запорізької області скасував рішення від 19 жовтня 2005 року як незаконне та відмовив у задоволенні вимог у зв’язку з необґрунтованістю. Позивачі оскаржили рішення у касаційному порядку.

11. 04 квітня 2006 року Верховний Суд України постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження та ухвалив надіслати копії касаційного скарги сторонам провадження, яких, у свою чергу, було зобов’язано надіслати свої заперечення до 04 травня 2006 року.

12. 24 жовтня 2007 року матеріали справи було передано на розгляд Апеляційному суду Одеської області.

13. Заявницю не було повідомлено або будь-яким іншим чином поінформовано про касаційну скаргу про відкриття касаційного провадження.

14. 03 квітня 2008 року Апеляційний суд Одеської області, діючи як суд касаційної інстанції, розглянув справу. Сторони про судове засідання поінформовані не були. Розглянувши касаційну скаргу та матеріали справи, суд касаційної інстанції скасував рішення від 13 грудня 2005 року у зв’язку з необґрунтованістю та залишив без змін рішення від 19 жовтня 2005 року. 02 травня 2008 року заявниця дізналася про судове засідання та ухвалу суду касаційної інстанції.

15. 03 липня 2009 року В.С. ініціював судове провадження, вимагаючи виселення заявниці з квартири. 21 квітня 2010 року Оджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя постановив виселити заявницю. Ця постанова не оскаржувалась.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідні положення Цивільного процесуального кодексу України 2004 року у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

Стаття 328

Витребування справи, надіслання копій касаційної скарги особам, які беруть участь у справі, заперечення на касаційну скаргу

«1. Одержавши касаційну скаргу, … суд касаційної інстанції у десятиденний строк з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.».

Стаття 333

Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

1. У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п’яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.».

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ (СПРАВЕДЛИВІСТЬ)

17. Заявниця скаржилася на порушення її права на справедливий судовий розгляд у зв’язку з неповідомленням її про касаційне провадження та ненаданням можливості подати заперечення на касаційну скаргу. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:

«1. Кожен має право на справедливий розгляд його справи який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …».

А. Прийнятність

18. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

19. Заявниця наголосила, що ненадіслання судом касаційної інстанції їй копії касаційної скарги для надання можливості подати заперечення на неї суперечило статті 328 Цивільного процесуального кодексу України.

20. Уряд не погодився, зазначивши, що право заявниці на справедливий судовий розгляд порушено не було, оскільки суд касаційної інстанції розглядав факти та матеріали, про які сторонам уже було відомо, а те, що заявниця не мала змоги подати заперечення на касаційну скаргу, не призвело до неправильного розгляду її справи.

21. Суд уже встановлював, що неповідомлення сторін про апеляційні скарги, подані в їхніх справах, внаслідок чого вони були позбавлені можливості взяти участь у засіданні апеляційного суду з метою захисту своїх цивільних прав, становило порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справах «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine), заява № 70329/12 та 5 інших заяв, пункти 36 і 43, від 27 червня 2017 року, «Созонов та інші проти України» (Sozonov and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 29446/12 та 11 інших заяв, пункти 7 і 10, від 08 листопада 2018 року, та «Біла та інші проти України» (Bila and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 36245/12 та 10 інших заяв, пункти 8 і 11, від 20 грудня 2018 року). Суд також встановив порушення принципу рівності сторін у зв’язку з тим, що Верховний Суд не направив заявникам копію письмових зауважень позивачів (див. рішення у справі «Худакова та інші проти Словаччини» (<…>), заява № 23083/05, пункти 30-32, 27, від 27 квітня 2010 року).

22. У цій справі касаційне провадження було вирішальним для визначення майнових прав заявниці. Оскільки її було залучено як сторону до провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, їй мала бути надана можливість взяти участь у касаційному провадженні.

23. Однак подану позивачами касаційну скаргу не було надано заявниці, яку навіть не поінформували про касаційне провадження, незважаючи на те, що відповідно до статті 328 Цивільного процесуального кодексу України суд касаційної інстанції був зобов’язаний надіслати їй копію скарги та запропонувати подати заперечення. У результаті заявницю було позбавлено можливості дізнатися про касаційну скаргу протилежної сторони та подати на неї заперечення і, таким чином, заявницю було позбавлено права на змагальність судового процесу.

24. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

25. Заявниця скаржилася на порушення свого права на мирне володіння своїм майном. Зокрема, вона стверджувала, що присудженої їй компенсації було недостатньо для придбання рівноцінного житла. Вона посилалася на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає:

«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.».

26. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції і тому визнає її прийнятною. Однак з огляду на свої висновки за пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. пункти 19-24) Суд не вважає за необхідне розглядати її окремо (див. рішення у справах «Нікіфор проти Республіки Молдова» (Nichifor v. the Republic of Moldova), заява № 52205/10, пункт 34, від 20 вересня 2016 року, «Мельник проти Республіки Молдова» (Melnic v. the Republic of Moldova) [Комітет], заява № 46351/08, пункт 36, від 02 липня 2019 року, та «Альбіна проти Румунії» (Albina v. Romania), заява № 57808/00, пункт 43, від 28 квітня 2005 року).

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ (ТРИВАЛІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ)

27. Заявниця також скаржилася на тривалий розгляд її справи національними судами. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції.

28. Суд зазначає, що заявниця була залучена до провадження 17 травня 2005 року, а остаточне рішення було ухвалено 03 квітня 2008 року. Загальний період, який слід розглядати, не перевищував трьох років у судах трьох інстанцій, що не є надмірним (див., a contrario, рішення у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, пункти 86 і 87, від 09 листопада 2004 року).

29. Звідси випливає, що ця скарга є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

30. У своїх первинних доводах заявниця, як вбачається, порушувала питання за статтею 8 Конвенції щодо її права на повагу до її житла.

31. Однак у подальшому заявниця цю скаргу не підтримала. Зокрема, вона не навела доводів щодо цього на стадії повідомлення Уряду про заяву. З її доводів вбачається, що інтерес для неї становили лише питання за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

32. За цих обставин Суд доходить висновку, що підстав для розгляду цього питання немає.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

33. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

А. Шкода

34. Заявниця вимагала суму у розмірі 338 800 українських гривень (далі - грн) (еквівалентно приблизно 24 900 євро на момент подання вимог про справедливу сатисфакцію), яка нібито відповідала вартості квартири у 2008 році,- в якості відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн (еквівалентно приблизно 3 700 євро на момент подання вимог про справедливу сатисфакцію) в якості відшкодування моральної шкоди.

35. Уряд заперечив проти цих вимог.

36. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою. Зокрема Суд не має робити припущення щодо результату провадження, якби воно відповідало вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі «Мілатова та інші проти Чеської Республіки» (<…>), заява № 61811/00, пункт 70, ЄСПЛ 2005-В). Разом з тим, Суд зазначає, що відповідно до законодавства України заявниця має право звернутися за переглядом її справи у світлі висновку Суду про недотримання національними судами статті 6 Конвенції в її справі (див., для порівняння, рішення у справі «Бочан проти України» (Bochan v. Ukraine), заява № 7577/02, пункт 97, від 03 травня 2007 року).

37. Щодо відшкодування моральної шкоди, то ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявниці 500 євро.

В. Судові та інші витрати

38. Заявниця не подала жодних вимог за цим пунктом. Отже, Суд нічого не присуджує.

С. Пеня

39. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішив не розглядати скаргу заявниці на стверджуване порушення статті 8 Конвенції.

2. Оголошує неприйнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості провадження.

3. Оголошує прийнятними скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо вимоги про змагальність провадження та скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

4. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо вимоги про змагальність провадження.

5. Постановляє, що немає потреби розглядати по суті скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

6. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 500 євро (п’ятсот євро) та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Сіофра О’ЛІРІ


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 26.05.2020 — 2020 р., № 40, стор. 199, стаття 1312

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Філозофенко проти України» (Заява № 72954/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  2. Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  3. Справа «Закутній проти України» (Заява № 17843/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  4. Справа «Поваров проти України» (Заява № 7220/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  5. Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  6. Справа «Єльник проти України» (Заява № 10444/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  7. Справа «Мештешуг проти України» (Заява № 52826/18). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  8. Справа «Вагапов проти України» (Заява № 35888/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  9. Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  10. Справа «Андрєєва проти України» (Заява № 24385/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  11. Справа «Журавльова проти України» (Заява № 45526/08). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  12. Справа «Іванов і Кашуба проти України» (Заяви № 12258/09 та № 54754/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  13. Справа «Бекетов проти України» (Заява № 44436/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  14. Справа «Чуприна проти України» (Заява № 876/16). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  15. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  16. Справа «Маріянчук та інші проти України» (Заява № 14490/07 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  17. Справа «Бігун проти України» (Заява № 30315/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  18. Справа «М.Т. проти України» (Заява № 950/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  19. Справа «Медяніков проти України» (Заява № 31694/06). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  20. Справа «Мінак та інші проти України» (Заява № 19086/12 та 13 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк