Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

"Справа «Тимошенко проти України» (Заява № 49872/11)". Європейський суд з прав людини. 2013

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

Справа «Тимошенко проти України» (Заява № 49872/11)26 червня 2013 року до тексту цього рішення були внесені зміни відповідно до правила 81 Регламенту СудуСТРАСБУРГ30 квітня 2013 рокуОСТАТОЧНЕ30/07/2013Офіційний перекладЦе рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.У справі «Тимошенко проти України»Європейський суд з прав людини (колишня п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:Дін Шпільманн (<…>), Голова,Марк Віллігер (<…>),Карел Юнгвірт (<…>),Енн Пауер-Форд (<…>),Ганна Юдківська (<…>),Ангеліка Нуссбергер (<…>),Андре Потоцький (<…>), судді,та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,після обговорення за зачиненими дверима 28 серпня 2012 року та 9 квітня 2013 рокупостановляє таке рішення, яке було ухвалено того ж дня:ПРОЦЕДУРА1. Справа була розпочата за заявою (№ 49872/11), яку 10 серпня 2011 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Юлія Володимирівна Тимошенко (далі - заявниця).2. Заявницю представляли пані Валентина Теличенко та пан Сергій Власенко - юристи, які практикують у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Назар Кульчицький з Міністерства юстиції.3. Заявниця стверджувала, зокрема, що її затримання було політично вмотивованим; що не було судового розгляду законності її тримання у Київському СІЗО № 13; що умови її тримання були нелюдськими; що, незважаючи на її проблеми зі здоров'ям, їй не було надано медичної допомоги; і що її тримали під цілодобовим спостереженням у Центральній клінічній лікарні м. Харкова.4. Суд вирішив розглянути заяву в першочерговому порядку (Правило 41 Регламенту Суду). 14 грудня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.5. 28 серпня 2012 року було проведено публічні слухання в Палаці прав людини в м. Страсбурзі (пункт 3 Правила 59 Регламенту Суду).У засіданні Суду брали участь:(а) від УрядупанН. КУЛЬЧИЦЬКИЙУповноважений,панМ. БЕМ,помічник,панВ. БОГУШ,паніР. МОІСЕЄНКО,панО. МИКИТЕНКО,панА. БАЙРАЧНИЙ,панС. МОТЛЯХ,радники;(b) від заявниціпаніВ. ТЕЛИЧЕНКО,панС. ВЛАСЕНКО,захисник,паніГ. СЕНИК,радник.Суд заслухав пана Н. Кульчицького, пані В. Теличенко та пана С. Власенка, а також їхні відповіді на поставлені сторонам запитання.6. Суддю Боштьяна М. Зупанчіча було звільнено від участі у розгляді справи (правило 28 Регламенту Суду).ФАКТИІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ7. Заявниця народилася у 1960 році та відбуває покарання у вигляді позбавлення волі у Качанівській виправній колонії № 54 у м. Харкові. Наразі вона перебуває на лікуванні в Центральній клінічній лікарні Державної адміністрації залізничного транспорту України у м. Харкові.А. Події, що передували справі8. Заявниця є головою політичної партії «Батьківщина» та Блоку Юлії Тимошенко.9. Протягом періодів з 24 січня до 8 вересня 2005 року та з 18 грудня 2007 року до 3 березня 2010 року вона обіймала посаду Прем'єр-міністра України. До того як стати Прем'єр-міністром України, заявниця була одним з лідерів Помаранчевої революції, під час якої вона відкрито критикувала свого на той час опонента - кандидата у Президенти України пана Віктора Януковича.10. Під час парламентських виборів 2006 року Блок Юлії Тимошенко переміг у чотирнадцяти областях країни (з двадцяти семи-1) та набрав загалом 22,27 % голосів.__________-1 Редакцію пункту було змінено 26 червня 2013 року: замість слів «(з двадцяти шести)» зазначено «(з двадцяти семи)».11. Під час парламентських виборів 2007 року Блок Юлії Тимошенко набрав 30,71 % голосів по всій Україні та отримав 156 місць у Парламенті (із 450).12. Заявниця була основним опонентом Президента Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року. У другому турі виборів вона отримала 45,47 % голосів, тоді як пан Янукович отримав 48,95 %.13. На час подання заяви заявниця була найбільш помітним опозиційним політиком та головою однієї з найсильніших опозиційних партій в Україні.В. Кримінальне провадження, порушене щодо заявниці1. Щодо газової угоди14. 11 квітня 2011 року Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ) порушила щодо заявниці кримінальну справу за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України за підозрою у перевищенні влади або службових повноважень. Заявницю підозрювали у перевищенні службових повноважень та зловживанні службовим становищем при наданні Голові Державного підприємства «Нафтогаз України» вказівок щодо підписання з російським підприємством «Газпром» угоди, що передбачала імпорт природного газу за ціною 450 дол. США за 1000 кубічних метрів, що призвело до значних фінансових втрат з боку держави.15. 25 травня 2011 року досудове слідство було офіційно закінчено та заявниці було надано п'ятнадцять робочих днів для ознайомлення з матеріалами справи. У той же час, її майже кожного дня викликали до ГПУ для допитів стосовно інших кримінальних справ, порушених щодо неї тим часом. На той час матеріали справи містили приблизно 4000 сторінок у п'ятнадцяти томах.16. 17 червня 2011 року справу було передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва (далі - Печерський суд).17. У вироку від 11 жовтня 2011 року суд визнав заявницю винною згідно з висунутими обвинуваченнями. Він призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на сім років з позбавленням її права обіймати посади в органах державної влади строком на три роки.18. 23 грудня 2011 року апеляційний суд м. Києва залишив без змін вирок суду першої інстанції.19. 29 серпня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив остаточне рішення у справі, підтвердивши вину заявниці та призначене покарання.2. Інші кримінальні справи щодо заявниці та пов'язані з цим події20. Раніше, у 2010 році, щодо заявниці було порушено дві інші кримінальні справи за статтями 364 та 365 Кримінального кодексу України - одна щодо неналежного використання коштів, призначених для цілей купівлі карет швидкої допомоги, а друга - щодо коштів, отриманих Україною у рамках Кіотського протоколу.21. У липні 2011 року Служба безпеки України відновила кримінальну справу щодо заявниці за підозрою у фінансовому шахрайстві під час її перебування на посаді Голови компанії «Єдині енергосистеми України» у 1990-тих роках, яку було закрито у 2001 році.22. 7 грудня 2011 року слідчий звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва (далі - Шевченківський суд) з поданням про взяття заявниці під варту з метою сприяння подальшому досудовому слідству у цій справі.23. 8 грудня 2011 року суд задовольнив це подання після двох засідань, проведених у медичній частині СІЗО, під час яких заявниця лежала у ліжку через біль. Засідання тричі переривалися для надання їй невідкладної допомоги шляхом введення знеболювального.24. 21 грудня 2011 року апеляційний суд м. Києва залишив цю постанову без змін.25. 29 березня 2012 року заявниці було офіційно пред'явлено обвинувачення.С. Досудове тримання заявниці під вартою в ході кримінального провадження щодо газової угоди26. На стадії досудового слідства та початковій стадії судового розгляду справи щодо газової угоди заявниця перебувала на свободі, але під підпискою про невиїзд.27. З 29 червня до 4 серпня 2011 року Печерський суд провів шість судових засідань; заявниця взяла участь в усіх засіданнях.28. 5 серпня 2011 року засідання розпочалося о 9 год. Заявниця спізнювалася і її захисник попросив про півгодинну перерву. Заявниця прибула через сім хвилин. Суд відновив засідання о 09:30. Заявниця пояснила, що вона спізнилася через виснаження. Оскільки минулого дня засідання закінчилося о 20:02, вона мала готуватися до наступного засідання пізно вночі.29. Під час засідання суддя заслухав діючого Прем'єр-міністра України пана М. Азарова. Майже всі запитання заявниці були відхилені суддею, але, як стверджувалося, надмірно нервували та засмучували свідка. Незрозуміло, чи задавала заявниця питання сама чи через захисників.30. Після перехресного допиту цього свідка представник ГПУ звернувся до судді з клопотанням про взяття заявниці під варту з тих підстав, що вона перешкоджала правосуддю та демонструвала свою зневагу до судді К. та тих, хто брав участь у засіданні.31. Суддя К. задовольнив подання ГПУ у той же день та постановив взяти заявницю під варту на невизначений строк, посилаючись на статтю 148 Кримінально-процесуального кодексу. Його обґрунтування було таким:«Як на стадії попереднього розгляду даної справи, так і в ході судового розгляду справи підсудна Тимошенко Ю.В. систематично порушувала порядок засідання, і не виконує розпорядження головуючого, у висловах та поясненнях проявляла зневагу до учасників судового розгляду та суду, свідомо затягувала судовий розгляд даної справи, вчиняє дії в судовому засіданні, якими намагається перешкодити встановленню істини у справі, зокрема перешкоджає допиту свідків».32. Він також додав і те, що заявниця відмовилася надавати будь-яку інформацію про своє постійне місце проживання (посилаючись на матеріали справи). Листи, надіслані на адресу, зазначену нею, поверталися поштою. Заявниця також неодноразово відмовлялася підписувати повідомлення, в яких їй повідомлялося про заплановані засідання. Як зазначалося в постанові, вона була остаточною і не підлягала оскарженню.33. Заявницю було взято під варту в залі суду та доправлено до Київського слідчого ізолятора № 13 (далі - СІЗО № 13).34. У ході подальших судових засідань, що проводилися 8, 10, 11, 15, 16, 18, 22, 25, 26, 29 та 31 серпня, а також 1, 2, 5, 6, 7 та 21 вересня 2011 року, заявниця та її захисник неодноразово подавали клопотання про заміну її тримання під вартою на інший запобіжний захід. Вони стверджували, що заявниця дотримувалася зобов'язання не залишати місто, брала участь в усіх слідчих діях, як це вимагалося, та відвідувала усі судові засідання. Заявниця також стверджувала, що не було жодних юридичних підстав для взяття її під варту в якості покарання за її стверджувану неповагу до головуючого судді. Вона також скаржилася на те, що її тримання під вартою суперечить гарантіям статті 5 Конвенції і має бути замінене на захід, який передбачає менше обмежень. Численні листи з особистими поруками провідних публічних осіб, включаючи духівництво, митців, письменників, журналістів та науковців, направлялися судді К. із проханням звільнити заявницю під їхнє особисте зобов'язання забезпечити її явку до суду. Також була зроблена пропозиція щодо внесення застави у розмірі один мільйон гривень.35. Печерський суд відхилив усі клопотання про звільнення заявниці, посилаючись на обґрунтування, наведене в постанові від 5 серпня 2011 року. Кожна подальша відмова ґрунтувалася на попередніх відмовах. Суд, inter alia, зазначав, що заявниця постійно демонструвала неповагу до суду та учасників судового засідання, а також не виконувала розпорядження та не реагувала на зауваження, які робив головуючий суддя.36. 12 серпня 2011 року апеляційний суд м. Києва розглянув апеляційну скаргу заявниці на постанову щодо взяття її під варту, в якій заявниця стверджувала, що її тримання під вартою було незаконним та необмеженим у часі. Апеляційний суд залишив скаргу без розгляду її по суті з таким обґрунтуванням:«... Відповідно до статті 274 КПК України (далі - КПК), під час розгляду справи, суд при наявності до того підстав може своєю ухвалою змінити запобіжний захід щодо підсудного. При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен керуватися відповідними статтями глави 13 КПК.Таким чином, за змістом статті 274 КПК України право на оскарження рішення суду про зміну запобіжного заходу під час розгляду кримінальної справи не передбачено.В ході розгляду зазначеної кримінальної справи в Печерському районному суді м. Києва по суті, за клопотанням прокурора, постановою від 5 серпня 2011 року підсудній Тимошенко Ю.В. змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на взяття під варту, на яку захисник подав апеляцію.Разом з тим, відповідно до діючого Кримінально-процесуального кодексу України, постанови про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу, винесені в стадії судового розгляду справи по суті, окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягають, а тому законних підстав для прийняття апеляції захисника Сухова Ю.М. на постанову Печерського районного суду м. Києва від 5 серпня 2011 року до розгляду немає».37. У своєму обвинувальному вироку від 11 жовтня 2011 року (див. пункт 17 вище) Печерський суд вирішив залишити тримання заявниці під вартою як запобіжний захід до набрання вироком законної сили.38. 29 листопада, 1 та 20 грудня 2011 року заявниця подавала подальші клопотання про звільнення, посилаючись, окрім її попередніх аргументів, на погіршення стану її здоров'я.D. Умови тримання заявниці у Київському СІЗО № 1339. Заявницю тримали у СІЗО № 13 з 5 серпня до 30 грудня 2011 року.1. Побутові умови тримання40. Заявницю було поміщено у камеру № 242 разом з двома іншими затриманими. У своїй первинній заяві вона зазначала, що розмір камери становив приблизно чотирнадцять кв. м, тоді як у своїх зауваженнях щодо питань прийнятності та суті справи вона зазначала, що розмір становив шістнадцять кв. м. Як стверджував Уряд, розмір камери становив 16,4 кв. м.41. Заявниця також стверджувала, що у камері було єдине вікно, яке не могло бути відкрите, оскільки знаходилося надто високо для того, щоб засуджені могли до нього дотягнутися, і вона не вентилювалася, що, враховуючи те, що дві її сусідки по камері палили, призвело до серйозних проблем з її здоров'ям. Як стверджує Уряд, заявниця могла відкривати вікно, що мало розміри 1,5 х 1,5 метри, а одна з її сусідок по камері не палила, тоді як інша палила тільки поза межами камери під час прогулянок на відкритому повітрі. Більш того, камера була обладнана вентиляційною системою.42. Як стверджувала заявниця, у камері не було гарячої води, а часто - і холодної, і її не забезпечували питною водою. Уряд зазначав, що камера забезпечувалася гарячою та холодною водою, була обладнана відокремленим туалетом та умивальником із краном, а також центральним опаленням. Він також додав, що протягом часу перебування заявниці у СІЗО вона отримала 316 літрів питної води у 82 пляшках.43. Як стверджувала заявниця, камера не мала достатнього освітлення, була вогкою та з різким запахом і пліснявою. Світло у камері не можна було вимкнути і воно постійно залишалося увімкненим. Уряд вказав, що дві лампи, кожна з яких складалася із двох 40-ватних електричних лампочок (всього чотири 40-ватних електричних лампочки) використовувалися для освітлення вдень і одна лампа із 60-ватною електричною лампочкою - для освітлення вночі.44. Заявниця стверджувала, що на час подання її заяви до Суду, 11 серпня 2011 року, їй дозволяли приймати душ раз на тиждень і, як вона стверджувала, постільну білизну в її камері не змінювали регулярно. У своїх зауваженнях щодо прийнятності та суті заяви вона вказувала на те, що їй дозволяли приймати душ двічі на тиждень. Уряд зауважив, що, тоді як за загальним правилом кожен із затриманих мав доступ до душових приміщень протягом тридцяти хвилин один раз на сім днів, заявниці було дозволено приймати душ кілька разів на тиждень. Він також вказував на те, що усі затримані забезпечувалися постільною білизною. Уряд зазначив, що станом на 5 серпня 2011 року існуючий запас нової постільної білизни у СІЗО включав 444 ковдри, 545 подушок, 8216 простирадл, 6179 рушників та 4473 наволочки. Заявниця, отримавши загалом 278 предметів постільної білизни від своїх родичів, ніколи не зверталася до адміністрації СІЗО з проханням про зміну постільної білизни.45. Заявниця зазначала, що Уряд не вказав кількості засуджених, присутніх у відповідний час, відносно кількості постільної білизни, і яка постільна білизна була доступною для неї. Вона стверджувала, що вона мала покладатися виключно на своїх родичів задля забезпечення її питною водою, постільною білизною, продуктами харчування та іншими предметами першої необхідності.46. 25 листопада 2011 року заявниця була тимчасово переведена до камери № 300, в якій вона залишалася до 29 листопада 2011 року, коли її було переведено до нещодавно відремонтованої камери № 260 у медичній частині. Згідно з її твердженнями, у камері № 300 не було опалення та гарячої води.47. З 29 листопада до 6 грудня 2011 року Київське СІЗО № 13 відвідала місія ad hoc Комітету Ради Європи із запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. 30 листопада 2011 року місія відвідала заявницю. Як вона стверджує, цей візит послужив підставою для її переведення до камери № 260 та покращення умов її тримання під вартою.2. Щоденний режим заявниці та їжа, якою вона забезпечувалася48. У дні, коли проводилися судові засідання (які, за словами заявниці, проводилися майже щодня), її будили о 05:00 для того, щоб доправити до суду до 07:00. Згідно з її твердженнями у подальших поданнях, до та після засідань вона мала проводити дві або більше годин у кімнаті розмірами 1,2 х 1,4 м без вікон. Уряд заперечував цей факт. Після засідань заявниця поверталася до своєї камери не раніше 21:00 год. У ці дні їй не надавалося часу для фізичних вправ або прогулянок на відкритому повітрі.49. У своїй первинній заяві заявниця стверджувала, що вона не могла споживати їжу, якою її забезпечувало СІЗО, через її хронічні гастроентерологічні захворювання та алергію. Після того, як вона з'їла там кілька страв, її хронічні гастроентерологічні захворювання загострилися і вона відчувала постійний біль у шлунку. Заявниця також стверджувала, що щоденні судові засідання не залишали їй часу для звернення по медичну допомогу під час перебування у СІЗО. Крім того, їй не дозволяли брати їжу із собою до суду. У результаті, у дні, коли вона мала з'являтися в судові засідання, вона проводила до шістнадцяти годин без їжі.50. У своїх зауваженнях щодо прийнятності та суті заяви заявниця зазначала, що їй не було відведено приміщення та часу для прийому їжі у приміщенні суду, а вона вважала принизливим робити це на публіці, включаючи журналістів, репортерів та фотографів. За її твердженнями, її тримали у залі суду протягом усього засідання і вона могла залишати її лише для того, щоб скористатися туалетом. У результаті, вона залишалася без їжі та води протягом усього часу судових засідань, що становив до чотирнадцяти годин.51. Як стверджував Уряд, перед початком судових засідань заявницю тримали у залі суду, де розглядалася її справа. Уряд також зазначав, що навпаки, на відміну від тверджень заявниці, у дні, коли проводилися судові засідання, їй надавався час для прогулянок на відкритому повітрі та фізичних вправ. Фактично, коли її супроводжували назад до СІЗО після судових засідань до 14:00 год., вона могла виходити на прогулянки на відкритому повітрі згідно зі звичайним щоденним розкладом. В інших випадках заявниця зазвичай відмовлялася від прогулянок на відкритому повітрі.52. Уряд також стверджував, що після кожного із судових засідань 31 серпня, 1, 2, 5, 7 та 8 вересня 2011 року заявниця привозила з собою до СІЗО різні продукти харчування та особисті предмети одягу, що вказувало на те, що вона могла отримувати та споживати їжу у дні, коли проводилися судові засідання, а тому адміністрація СІЗО не забезпечувала підготовку їжі для того, щоб заявниця могла взяти її з собою під час супроводження до зали суду.53. Уряд також зауважував, що заявниця отримувала великі продуктові передачі після її прибуття до СІЗО. З 5 до 11 серпня 2011 року її забезпечували їжею відповідно до вимог законодавства. У подальшому, з 11 серпня 2011 року і надалі, заявниця офіційно відмовлялася вживати їжу, приготовану в СІЗО, і зазначила, що вона прийматиме лише їжу, привезену з її дому. Уряд зазначав, що протягом періоду з 5 серпня до 22 грудня 2011 року заявниця отримала 82 передачі, включаючи загалом: 60 яєць; 605 одиниць дієтичних продуктів; 224 одиниці харчових продуктів з високим вмістом жирів; 202 одиниці овочів і фруктів та 316 літрів питної води.54. Уряд зазначав, що заявниця відмовлялася приймати їжу, приготовану в СІЗО, а тому воно не могло забезпечувати їй спеціальну дієту. Більш того, незважаючи на її твердження про те, що рекомендації її лікарів не дозволяли їй споживати, зокрема, яйця та харчові продукти із високим вмістом жирів, продукти, що надсилалися їй у передачах, свідчили про те, що заявниця фактично споживала велику кількість заборонених їй харчових продуктів.3. Стан здоров'я заявниці та надана їй медична допомога55. Заявниця стверджувала, що через її хронічні захворювання її особистий лікар наполягав на суворій дієті, яка виключала будь-який вміст яєць, м'яса або жирних продуктів. З метою уникнення алергії лікар заявниці також порадив їй обмежити вплив на неї токсичних речовин, включаючи тютюновий дим, дезінфікуючі засоби та пластиковий посуд і прибори. Вона скаржилася на раптові підшкірні крововиливи, різкий біль у шлунку та гортані, загострення хронічних захворювань, включаючи хронічний гастрит, хронічний панкреатит, дисбактеріоз, аденоміоз матки, аденоматозний зоб другого ступеня, безсоння, рецидивну алергічну кропивницю, спричинені різними алергічними реакціями та сильною алергією на ліки й продукти харчування (яйця).56. 10 серпня 2011 року заявниця звернулася з клопотанням до Суду за правилом 39 Регламенту Суду щодо надання Уряду вказівки про необхідність звільнити її, з огляду на стверджуваний ризик для її життя, нерозривно пов'язаний з триманням її під вартою.57. 16 серпня 2011 року Суд відхилив це клопотання.58. 19, 25 та 29 серпня та 1 і 2 вересня 2011 року суддя К. та адміністрація СІЗО відхиляли клопотання заявниці про проведення медичного огляду лікарями, яким вона довіряла. Замість того заявниці запропонували пройти медичний огляд у лікарів, призначених Міністерством охорони здоров'я України. Вона відмовилася від пропозиції.59. Як стверджує Уряд, заявницю оглянули лікарі медичної частини СІЗО після її прибуття туди 5 серпня 2011 року, але вона відмовилася проходити детальне медичне обстеження. 6 серпня 2011 року вона відмовилася від огляду гінеколога, психіатра та стоматолога, вимірювання артеріального тиску, проведення ЕКГ, флюорографічного дослідження та здачі аналізів крові та сечі. Вона продовжувала відмовлятися і 12 серпня 2011 року.60. 16 серпня 2011 року, повернувшись до СІЗО з судового засідання, заявниця поскаржилася на набряк в області ліктьової ямки лівої руки. їй було встановлено діагноз: підшкірна гематома ліктьової ямки лівої руки невизначеної етіології. Вона наполягала на здачі аналізів у незалежній лабораторії.61. Наступного дня заявницю оглянув начальник медичної частини СІЗО, який встановив, що стан її здоров'я не змінився. Заявниця відмовилася здавати аналіз крові у СІЗО та наполягала на тому, щоб аналізи проводилися у незалежній лабораторії за присутності її особистого лікаря.62. 18 серпня 2011 року заявниця поскаржилася на нововиявлені гематоми на її тілі, але відмовилася проходити запропонований медичний огляд. Їй рекомендували пройти лабораторні дослідження, але вона відмовилася робити це без участі своїх особистих лікаря (лікаря П.) та медсестри. Вона також відмовилася від комісійного огляду лікарями-фахівцями, призначеними Міністерством охорони здоров'я України (далі - медкомісія). Увечері того ж дня вона поскаржилася на слабкість, запаморочення, зневоднення та нудоту.63. 19 серпня 2011 року заявниця поскаржилася на загальну слабкість, стомлюваність, запаморочення, місцеві набряки, спричинені підвищенням кількості рідини у нижніх кінцівках, носову кровотечу та часте зневоднення. За її твердженнями, нововиявлених гематом не було. Проте вона відмовилася від огляду медкомісією, наполягаючи на проходженні огляду та лабораторних дослідженнях у присутності лікаря П. та медсестри.64. 20 серпня 2011 року заявницю оглянув начальник медичної частини СІЗО, який встановив, що стан її здоров'я був задовільним і що нововиявлених гематом не було. Заявниця відмовилася пройти детальне медичне обстеження.65. Наступного дня її також оглянув начальник медичної частини СІЗО. Лікар підтвердив, що стан її здоров'я був задовільним. Заявниця скаржилася на зневоднення та носову кровотечу вночі; нововиявлених гематом за її словами не було, але вона відмовилася проходити детальне медичне обстеження.66. 22 серпня 2011 року заявниця погодилася на огляд медкомісією. Вона скаржилася на появу петихіального висипу та гематом і стверджувала, що вночі у неї двічі була носова кровотеча за відсутності підвищеного артеріального тиску. Медкомісія погодилася з тим, що загальний стан здоров'я заявниці був задовільним. Заявниці рекомендували пройти лабораторні дослідження.67. 23 серпня 2011 року її знову оглянула медкомісія. Лікарю П. та її медсестрі дозволили приєднатися до медкомісії. Заявниця відмовилася проходити медичний огляд та конфіденційні лабораторні дослідження, але погодилася на визначення часу згортання крові за методом Тюрнера за умови, що усі біологічні матеріали будуть знищені шляхом спалювання. Результати показали, що її здатність до згортання крові є нормальною. Заявниці було рекомендовано вживати харчові продукти, багаті на протеїни та вітамін С. Увечері вона скаржилася на головний біль та слабкість. Її оглянули, але її гемодинамічні показники були в нормі. Їй дали дві таблетки «Кетанова» (кеторолак, протизапальний лікарський засіб) і призначили лікування коллагеном та «Аскорутином» (вітаміном С та флавоноїдами).68. 24 серпня 2011 року заявницю оглянув начальник медичної частини СІЗО. Вона скаржилася на слабкість, запаморочення, зневоднення та нові гематоми, але відмовилася проходити детальне обстеження. У ході оглядів, проведених 25 та 26 серпня 2011 року, не було встановлено жодних серйозних змін стану її здоров'я.69. 27 вересня 2011 року заявниці було запропоновано пройти огляд медкомісією у присутності лікаря П. та медсестри. Вона відмовилася проходити огляд або лабораторні дослідження у двох лабораторіях поза межами СІЗО та наполягала на конфіденційному огляді лікарями на її вибір та на лабораторному дослідженні без повідомлення його результатів медкомісії.70. 30 серпня 2011 року заявниці було повторно рекомендовано пройти огляд медкомісії у присутності лікаря П. та медсестри. Вона звернула увагу на появу висипу в області нижньої третини грудини, але відмовилася проходити подальший медичний огляд або лабораторні дослідження.71. 31 серпня, 1 і 2 вересня 2011 року її оглядав начальник медичної частини СІЗО, який не встановив жодних серйозних змін стану її здоров'я.72. 3 вересня 2011 року заявниці було рекомендовано пройти огляд медкомісії у присутності лікаря П. та медсестри. Заявниця відмовилася.73. 6 вересня 2011 року вона ще раз відмовилася.74. 4, 5, 6 та 7 вересня 2011 року її оглянув начальник медчастини СІЗО. Стан її здоров'я було визнано задовільним. Заявниця скаржилася на слабкість, головний біль, зневоднення, біль в епігастрії натще та порушення сну, але вона відмовилася проходити детальне обстеження та наполягала на огляді доктором П. Їй рекомендували вживати таблетки «Парієт» (рабепразол, лікарський засіб, що сповільнює або зупиняє виділення шлункової кислоти).75. 8 вересня 2011 року начальник медчастини СІЗО знову відвідав заявницю. Він не встановив суттєвих змін та додав до лікувальної схеми заявниці мультивітаміни. 9, 10 та 11 вересня 2011 року заявниці було рекомендовано продовжувати призначене лікування.76. 12, 13, 14 та 15 вересня 2011 року її оглядав начальник медичної частини СІЗО. Вона скаржилася на біль при ковтанні, слабкість, головний біль, запаморочення, біль у проекції 12-палої кишки та порушення сну. Нових гематом виявлено не було, і заявниця відмовилася проходити подальше детальне обстеження. Їй рекомендували користуватися краплями для носа, полоскати горло, пити гарячі напої та приймати парацетамол.77. 15 вересня 2011 року заявниці рекомендували пройти огляд медкомісією у присутності лікаря П. та медсестри. Вона відмовилася.78. 17 вересня 2011 року заявниця консультувалася із медкомісією, до складу якої увійшли експерти СІЗО, Державної пенітенціарної служби України та Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Вона скаржилася inter alia на кашель, загальну слабкість та періодичні запаморочення. Вона відмітила покращення стану її здоров'я після полоскання та вживання чаю з медом і вітамінів, їй було рекомендовано продовжити полоскання і вживання їжі та напоїв, збагачених вітамінами. Проте вона відмовилася проходити більш детальне медичне обстеження.79. 21 вересня 2011 року заявницю оглянула медкомісія у присутності лікаря П. Вона скаржилася на загальну слабкість, періодичні запаморочення, на тяжкість та неприємне відчуття у правому підребер'ї. Медкомісія підтвердила покращення стану її здоров'я. Заявниця відмовилася проходити подальший медичний огляд. Їй було рекомендовано не вживати свіжі овочі та фрукти, а вживати їх вареними, та виключити зі свого раціону молочні продукти, гострі, солоні та кислі страви. Їй також було прописано, inter alia, «Мотиліум» (домперідон, що використовується для припинення нудоти та блювання) та рекомендували їй приймати їжу не менше чотирьох разів на добу.80. З 16 вересня до 3 жовтня 2011 року заявницю щоденно оглядали працівники медчастини СІЗО, які встановили, що стан її здоров'я поступово покращувався і що її катаральні симптоми зникли.81. 3 та 4 жовтня 2011 року її оглянув начальник медчастини СІЗО, який підтвердив, що стан її здоров'я був задовільним. Заявниця скаржилася на слабкість, головний біль, запаморочення, періодичні виникнення гематом, зневоднення та порушення сну. Вона відмовилася проходити детальне обстеження. Їй було призначено «Детралекс» (діосмін, флавоноїд, що використовуються для лікування венозних недостатностей), «Мотиліум», «Аскорутин» та мультивітаміни.82. З 5 до 11 жовтня 2011 року заявницю щоденно оглядав начальник медчастини СІЗО. Вона скаржилася на біль у поперековій ділянці хребта, що, за її словами, вперше виник під час прогулянки після того, як вона зістрибнула з перекладини, їй було діагностовано люмбалгію, призначені ліки («Парієт») та внутрішньо-м'язові ін'єкції «Мовалісу» (нестероїдного протизапального лікарського засобу). Їй також дали одну таблетку «Мовалісу» для прийому після їжі.83. 12 жовтня 2011 року заявниці призначили додаткові курси лікування: «Моваліс», «Парієт», «Донорміл» (снодійне), тетраміцин (антибіотик) та мультивітаміни.84. 13 жовтня 2011 року вона знову скаржилася на біль у поперековій ділянці хребта. Їй було призначено курс лікування: «Ксефокам» (лорноксім, знеболювальне), «Парієт» та мультивітаміни.85. Наступного дня заявницю оглянула медкомісія. Вона скаржилася на біль у поперековій ділянці хребта, але відмовилася проходити детальне обстеження. Було проведено мануальну терапію.86. З 14 жовтня до 5 листопада 2011 року заявницю щоденно оглядав начальник медичної частини СІЗО. Лікування продовжувалося відповідно до попередніх рекомендацій із додатковими призначеннями.87. 18 жовтня 2011 року її оглянула медкомісія. Вона скаржилася на біль у поперековій ділянці хребта. 18-28 жовтня 2011 року їй робили масаж і вона проходила медикаментозне лікування.88. Тим часом, 20 жовтня 2011 року, заявницю знову оглянула медкомісія. Вона підтвердила, що біль у поперековій ділянці хребта зменшився. Лікарі відзначили покращення загального стану її здоров'я та рекомендували їй продовжувати призначений курс лікування («Ксефокам» та «Долобене», гель із вмістом ібупрофену). Проте заявниця відмовилася приймати призначені ліки.89. Медкомісія також оглянула заявницю наступного дня. Вона стверджувала, що біль у поперековій ділянці хребта зменшився. Лікарі підтвердили покращення стану її здоров'я та рекомендували їй продовжувати призначений курс лікування («Ксефокам», «Долобене»).90. 24 жовтня 2011 року заявницю оглянула медкомісія. Вона скаржилася на біль у поперековій ділянці хребта. Їй зробили внутрішньом'язову ін'єкцію («Ксефокам» та «Долобене»).91. 25-28 жовтня 2011 року заявниця щоденно знаходилася під наглядом медкомісії, яка встановила, що стан її здоров'я покращився. Заявниця продовжувала відмовлятися проходити подальше детальне обстеження.92. 5 листопада 2011 року вона відмовилася пройти рентгенологічне дослідження.93. 7 листопада 2011 року заявницю оглянула медкомісія, яка рекомендувала додатковий огляд та продовження призначеного курсу лікування.94. Два дні по тому її знову оглянула медкомісія. Крім того, вона пройшла ультразвукове дуплексне сканування нижніх кінцівок. Попередньо їй було діагностовано поперековий остеохондроз, правосторонню люмбоішалгію, м'язово-тонічний рефлекторний синдром, значні порушення функції хребта та правої нижньої кінцівки та, ймовірно, спонділоартроз і спонділоартралгію. Медкомісія дійшла висновку, що необхідно провести перевірку діагнозу та визначення тактики її лікування, а отже, були потрібні додаткові обстеження та консультації з фахівцями. Проте заявниця відмовилася проходити запропоноване рентгенологічне обстеження.95. 12 листопада 2011 року заявниці призначили новий курс лікування: «Аскорутин» та тетраміцин.96. 14 листопада 2011 року її оглянула медкомісія, але вона відмовилася проходити детальне обстеження та здати кров на аналіз.97. 16 листопада 2011 року заявниця відмовилася приймати тетраміцин, який їй призначили того ж дня.98. 19 листопада 2011 року заявницю оглянула медкомісія за присутності лікаря П. та її медсестри. З метою коригування попередньо призначеного курсу лікування заявниці рекомендували здати кров на аналіз, але вона відмовилася це зробити. Заявниця також відмовилася проходити детальне обстеження та приймати уколи «Бетаметазону» (стероїд з протизапальною та імуносупресивною дією). Медкомісія рекомендувала продовжувати попередній курс лікування.99. 23 листопада 2011 року заявниця пройшла обстеження черевної порожнини (включаючи МРТ). Їй було рекомендовано здати зразки крові, сечі та калу для лабораторних досліджень, але вона відмовилася це зробити. Медкомісія не встановила жодних ознак якихось захворювань підшлункової залози, але виявила хронічний холецистит, після фази загострення, та призначила «Хофітол» (засіб від розладів травлення). Заявниці рекомендували продовжувати приймати аскорбінову кислоту та рутин, виключити зі свого раціону жирну, смажену та гостру їжу та збільшити дозу лікарських засобів, які вона приймала, призначених для виведення токсичних речовин з організму. Медкомісія зазначила, що заявниця не повністю дотримувалася попередньо наданих рекомендацій.100. У ході огляду 26 листопада 2011 року заявниця скаржилася на те, що після ін'єкцій вітамінів групи В («Мільгамма») у неї була алергічна реакція. Після прийому однієї таблетки «Телфасту» (фексофенадін, антигістамін) алергічна реакція припинилася. За її твердженнями, на її тілі не було нових гематом. Їй призначили «Фуросемід» (діуретик).101. 6-29 листопада 2011 року заявницю щоденно оглядали лікарі медчастини СІЗО. Вона скаржилася на головний біль, зневоднення, дискомфорт в епігастрії та правому підребер'ї, на порушення сну, але відмовилася проходити детальний огляд та заявила, що дотримуватиметься призначеного курсу лікування на власний розсуд. У цей період вона зазначала, що біль у поперековій ділянці хребта зменшився.102. 29 листопада 2011 року за її клопотанням її було переведено до стаціонару медчастини СІЗО. Після первинного огляду їй було призначено курс лікування: «Диклофенак» (протизапальний лікарський засіб), «Фуросемід», «Сірдалуд» (м'язовий релаксант), «Дипроспан» (кортикостероїд), «Мільгамма», «Парієт», «Хофітол», аскорбінову кислоту, рутин та «Віпросал В» (знеболювальна мазь). Їй також було рекомендовано здати кров для загального аналізу та аналізу на біохімію та коагулограму, здати аналізи сечі та калу, а також призначено спеціальну дієту.103. 30 листопада 2011 року заявницю оглянув начальник медчастини СІЗО, який діагностував розповсюджений поперековий остеохондроз у вигляді правосторонньої люмбоішалгії із помірно вираженим больовим синдромом, але без ознак компресійної радикулопатії, та гемангіоми.104. 2 грудня 2011 року її оглянула медкомісія за присутності лікаря П. та її медсестри. Їй було рекомендовано здати кров на аналіз, але вона відмовилася від цього, продовжуючи наполягати на конфіденційному дослідженні крові поза межами України за участю її особистого лікаря та без участі представників держави.105. Заявниця стверджувала, що 7 грудня 2011 року її захисник перебував у медичній частині СІЗО з метою підготовки до засідання в апеляційному суді. Заявниця та її захисник не могли провести свою зустріч на самоті, тому що вона не могла рухатися, самостійно ходити або сидіти.106. 8 грудня 2011 року заявниця відмовилася проходити огляд медичною комісією, яка, вивчивши наявну медичну документацію, зазначила, що, серед інших захворювань, заявниця страждала на хронічний холецистит після фази загострення та що вона не повністю дотримувалася попередньо наданих медичних рекомендацій.107. 12 грудня 2011 року заявницю знову оглянула медкомісія. Заявниці рекомендували, inter alia, продовжити використовувати «Discus Compositum» та «Traumeel S». (гомеопатичні мазі, призначені для зменшення болю в суглобах та запалення), здати кров на загальний аналіз, біохімію та коагулограму, та здати аналізи сечі та калу. Заявниці неодноразово пропонували можливість здати кров для лабораторного дослідження, але вона відмовилася від цього. Медкомісія знову відзначила, що заявниця не повністю дотримується попередньо наданих рекомендацій. Також зазначалося, що не було потреби у хірургічному втручанні.108. 13 та 14 грудня 2011 року заявниці було рекомендовано пройти огляд фахівцями Міністерства охорони здоров'я та України та Державної пенітенціарної служби України, але вона відмовилася від цього.109. 16 грудня 2011 року заявницю оглянули медичні фахівці Державної пенітенціарної служби України. Ґрунтуючись на акті комісійного огляду від 12 грудня 2011 року та інформації, отриманій під час медичного огляду 16 грудня 2011 року, медкомісія встановила, що немає протипоказань до участі заявниці в судовому засіданні.110. 21 грудня 2011 року заявниця пройшла електро- та ехокардіографічне обстеження. Жодних серцевих хвороб виявлено не було.Е. Умови тримання заявниці у Качанівській виправній колонії1. Побутові умови111. 30 грудня 2011 року заявницю доправили до Качанівської виправної колонії у м. Харкові для відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Її тримали у камері площею 37,1 кв. м, в якій перебувала ще одна засуджена. Камера була оснащена двома метало-пластиковими вікнами, кожне площею 3,5 кв. м, що забезпечували природне освітлення та вентилювання камери. Штучне освітлення забезпечувалося люмінесцентними енергозберігаючими лампами. Камера також вентилювалася механічно.112. У камері була окрема душова площею 3,5 кв. м та туалет площею 4,1 кв. м. Душова була обладнана, серед іншого, нагрівачем води та пральною машиною. Тому заявниця мала цілодобовий доступ до гарячої та холодної води та могла приймати душ у будь-який час. Інвентар камери складався з двох окремих дерев'яних ліжок із ортопедичними матрацами, чотирьох наборів постільної білизни, шафи-купе, кухонного столу, журнального столу, двох стільців, вішалки, тумбочки для взуття та набору кухонних меблів із мийкою для посуду та шафками. У камері також був телевізор, дошка для прасування, фен, холодильник, мікрохвильова піч, електричний чайник та увесь необхідний кухонний посуд.113. Їжа надавалася відповідно до норм національного законодавства. Їжа готувалася у їдальні виправної колонії та доставлялася ув'язненим у спеціальних контейнерах. Крім того, заявниця мала право отримувати необмежену кількість передач, що містили продукти харчування. До 5 квітня 2012 року заявниця отримала тридцять таких передач.114. Як стверджував Уряд, з дати її прибуття до виправної колонії заявниця відмовлялася робити щоденні прогулянки через стан свого здоров'я. За загальними правилами, вона мала право на щоденні прогулянки у будь-який час дня. Майданчик для прогулянок мав площу 52 кв. м.115. Заявниця стверджувала, що через стан свого здоров'я вона зверталася з проханням надати милицю, а 17 січня 2012 року - ходунки для допомоги їй в самостійному пересуванні, але адміністрація виправної колонії відмовила їй у наданні допоміжних засобів для ходіння. У результаті, заявниця не могла самостійно пересуватись у своїй камері, не кажучи вже про можливість самостійно здійснювати щоденні прогулянки на відкритому повітрі. Адміністрація виправної колонії не вжила жодних заходів для того, щоб забезпечити її ходунками або візком для допомоги їй у пересуванні або щоб дозволити їй бувати на відкритому повітрі.2. Лікування, що надавалося заявниці116. Як стверджує Уряд, 7 січня 2012 року заявницю оглянули в Комунальному закладі охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі - обласна клінічна лікарня). Вона пройшла спіральну комп'ютерну томографію мозку, МРТ шийного відділу хребта, попереково-крижаного відділу хребта та шиї, а також здала кров на аналіз. У ту ж дату її оглянули медичні спеціалісти Харківського національного медичного університету та Державної пенітенціарної служби України. За результатами цього огляду були підтверджені такі попередні діагнози: розповсюджений остеохондроз шийного та поперекового відділів хребта у вигляді правосторонньої люмбоішалгії з помірно вираженим больовим синдромом, без ознак компресійної радикулопатії, та гемангіоми тіл поперекового відділу хребта. Проте протрузія міжхребцевого диску порівняно з попередніми результатами МРТ зменшилася. Заявниці було рекомендовано залишатися під динамічним спостереженням лікарів виправної колонії, контролювати артеріальний тиск двічі або тричі на день, вимірювати температуру тіла двічі на день. Також на 10 січня 2012 року було призначено огляд у невропатолога та отоларинголога. Їй також було призначено «Бетагістин» (протизапаморочливий лікарський засіб), «Детралекс» та «Діакарб» (ацетазоламід, інгібітор, що використовується для лікування різноманітних захворювань, включаючи глаукому, епілептичні напади та висотну хворобу, та який також діє як діуретик); та, у разі необхідності, курс симптоматичної терапії, лікувальної фізкультури та лікувального масажу.117. 14 лютого 2012 року заявницю оглянули німецькі лікарі з берлінської клініки «Шаріте», які 17 лютого 2012 року рекомендували перевести її до спеціалізованої лікарні для додаткового обстеження та лікування.118. 23 лютого 2012 року заявниця пройшла додаткові обстеження.119. 7 березня 2012 року відбулася спільна зустріч українських та німецьких лікарів з метою вироблення спільного підходу в лікуванні заявниці. Як стверджує Уряд, після отримання рекомендацій німецьких лікарів було розроблено спільний план комплексного лікування заявниці. Проте, за словами заявниці, німецьких лікарів не було запрошено на обговорення і вони не підписували рекомендації, про які йдеться.120. Як стверджує Уряд, 12, 15, 19, 22 та 26 березня 2012 року заявниці було запропоновано можливість розпочати курс лікування, рекомендований німецькими лікарями відповідно до розробленого плану. Проте заявниця відмовилася проходити цей курс лікування, наполягаючи на госпіталізації до цивільної лікарні, не виключаючи медичний закладу Німеччині. Однак вона погодилася на госпіталізацію до медичної установи, проінспектованої та рекомендованої німецькими лікарями.121. 14 березня 2012 року заявниця звернулася до Суду за правилом 39 Регламенту Суду з клопотанням вказати Уряду на необхідність забезпечення їй належного лікування незалежними лікарями у спеціалізованій установі.122. 15 березня 2012 року Суд застосував тимчасовий захід за правилом 39 Регламенту Суду та вказав Уряду «забезпечити, щоб заявниця отримувала лікування, що відповідає її скаргам, із розміщенням у належному лікувальному закладі».123. 16 березня 2012 року Уряд доставив медичне обладнання із найближчих лікарень до виправної колонії. У ту ж дату заявниці було запропоновано зробити люмбарну пункцію у терапевтичному відділенні. Вона відмовилася пройти цю процедуру на тій підставі, що це було хірургічним втручанням, що мало проводитися у приміщенні для хірургічних операцій, а відділення не мало належних, стерильних умов і там не було належного медичного обладнання.124. 15, 22, 24 та 25 березня 2012 року заявниця подавала письмові клопотання про надання лікування та скаржилася до адміністрації виправної колонії на відсутність такого лікування. 26 та 30 березня 2012 року начальник виправної колонії запропонував заявниці можливість пройти лікування у медичній частині виправної колонії, а також дозволив їй обрати одну з двох медичних установ, у якій вона проходитиме процедуру паравертибральної блокади. Заявниця попросила надати їй можливість проконсультуватися з невропатологом, лікарем П., який був її лікарем у СІЗО № 13 та діагнози якого були повністю підтверджені німецькими лікарями. Начальник виправної колонії відмовив їй у проведенні консультацій з лікарем П., посилаючись на висновки від 7 березня 2012 року, які, як стверджувалося, відображали спільну позицію українських та німецьких лікарів.125. 27 березня 2012 року заявниця відмовилася від поміщення як в Обласну клінічну лікарню так і в Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. M.І. Ситенка АМН України, з метою проходження процедури з паравертебральної блокади.126. Уряд зазначив, що 2 квітня 2012 року заявницю оглянула медкомісія разом з Першим заступником Міністра охорони здоров'я України, спеціалістами Національного медичного університету імені О.О. Богомольця та Інституту патології хребта та суглобів ім. проф. M.І. Ситенка АМН України. Заявниці було призначено лікування у Центральній клінічній лікарні Укрзалізниці у м. Харкові (далі - Центральна клінічна лікарня). У той же час їй було роз'яснено, що матеріально-технічна база цієї установи відповідає вимогам, встановленим медичними спеціалістами з Німеччини. Заявниця погодилася пройти курс лікування.127. Проте наступного дня вона змінила свою думку та пояснила це тим, що Центральна клінічна лікарня не була спеціалізованою медичною установою, що відповідає вимогам, які містяться у тимчасовому заході, запровадженому Судом 15 березня 2012 року. Вона також зазначила, що вона проходитиме курс лікування у зазначеній вище установі лише після того, як німецькі лікарі підтвердять, що вона може забезпечити лікування, рекомендоване ними.128. 4 квітня 2012 року заявниці запропонували перевести її до Центральної клінічної лікарні. Її оглянула медкомісія. Їй повідомили, що медкомісія відвідала Центральну клінічну лікарню, визнала її матеріально-технічну базу задовільною і дійшла висновку, що лікарня забезпечить найкращі умови для лікування заявниці. Заявниця погодилася проходити там лікування, за умови, що лікарні буде надано оцінку лікарями з Німеччини, які мали прибути 6 квітня 2012 року.129. 13 та 15 квітня 2012 року німецькі лікарі оглянули заявницю та перевірили якість лікарні, запропонованої Урядом. Вони визнали прийнятною стерильність лікарні та щирі спроби її лікарів бути відкритими, дружніми та ввічливими, наголошуючи, у той же час, на тому, що за наданий їм короткий час вони не могли оцінити, чи могли лікарі запропонувати увесь комплекс заходів, що лежав в основі необхідного лікування.130. 17 квітня 2012 року німецькі лікарі надали свої висновки щодо відповідності Центральної клінічної лікарні потребам заявниці. Звіт зазначав низку проблем, що могли виникнути при проходженні заявницею лікування у Центральній клінічній лікарні.3. Випадок, пов'язаний з доправленням заявниці до лікарні 20 квітня 2012 року, та його розслідування131. Листом від 20 квітня 2012 року, направленим Уряду о 16:54, Суд звернувся до Уряду з проханням повідомити йому до 27 квітня 2012 року про те, яких заходів ним було вжито для дотримання умов тимчасового заходу, запровадженого 15 березня 2012 року.132. У невизначений час того ж дня медкомісія у складі п'ятьох лікарів відвідала заявницю. В акті, складеному того ж дня, зазначається таке:«До Качанівської виправної колонії (№ 54) прибули члени Міжнародної медичної комісії ..., які 20 квітня 2012 року у супроводі працівників Качанівської виправної колонії (№ 54) пройшли до кімнати, де знаходиться засуджена Ю.В. Тимошенко із пропозиціями про проведення медичного огляду.В ході спілкування з засудженою Ю.В. Тимошенко члени комісії в черговий раз обґрунтовано, переконливо та наполегливо пропонували їй нарешті розпочати курс лікування, визначений членами Міжнародної медичної комісії та підтверджений знову німецькими фахівцями 13 квітня 2012 року, в умовах стаціонару державного лікувального закладу Центральної клінічної лікарні «Укрзалізниці», де створені усі умови для проведення як медикаментозного, так і фізіотерапевтичного лікування із всіма можливостями його корегування, доповнення та розширення при виникненні необхідності та об'єктивних показів.Засуджена під час спілкування з членами комісії сиділа за столом. Налаштована була до співбесіди з фахівцями добре. Знайомилась з довідкою, переданою керівництвом колонії про висновки фахівців щодо оцінки лікарні.Члени медичної комісії в форматі консиліуму ретельно проаналізували висновки німецьких лікарів за результатами огляду державного лікувального закладу Центральної клінічної лікарні «Укрзалізниці» та засудженої Тимошенко Ю.В. 13 квітня 2012 року (лист МЗС України від 19.04.2012 № 411/17-994-313 дск); отримали та обговорили інформацію від медичних працівників Качанівської виправної колонії (54) про стан здоров'я засудженої Тимошенко Ю.В.; прийняли до уваги об'єктивні дані, отримані від медичних працівників Качанівської виправної колонії (№ 54) про відсутність погіршення стану здоров'я засудженої; врахували також, що при спілкуванні не отримано додаткових скарг від неї на стан здоров'я.Комісія повторно рекомендувала госпіталізацію для проведення комплексного лікування, на що пацієнтка вчергове заявила, що вона має бажання лікуватись в стаціонарі, проте не визначила терміни його початку.На підставі та з урахування всієї повноти отриманої медичної інформації, члени комісії узгоджено дійшли висновку, що станом на 20 квітня 2012 року існує об'єктивна можливість транспортування засудженої Тимошенко Ю.В. як до місця проведення лікування, так і в інших випадках, передбачених законом України».133. У той же день начальник медичної частини Качанівської виправної колонії розпорядився про госпіталізацію заявниці до Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці. Того ж дня, 20 квітня 2012 року, приблизно о 23:00 заявницю було доправлено до лікарні. За її твердженнями, вона заперечувала проти переведення її до цієї лікарні, оскільки та не відповідала її потребам, і до неї застосували силу. Заявниця стверджувала, що у результаті вона отримала синці та гематоми на животі та низку гематом на руках.134. Детальніша версія заявниці щодо розвитку подій вечора 20 квітня 2012 року є такою: приблизно о 21:00 її сусідка по камері була виведена з камери. Увійшли охоронці, і після того, як заявниця відмовилася слідувати за ними, вони силою змусили її залишити камеру. Вони загорнули її у простирадло та били її в область черевної порожнини. Відчувши гострий біль в області черевної порожнини та хребта, заявниця втратила свідомість і прийшла до тями лише у лікарні. Вона пригадала, що до карети швидкої її виносив один з охоронців. Незважаючи на постійне спостереження за її камерою, адміністрація виправної колонії стверджувала, що під час події запису не велося.135. Як стверджувала заявниця, після її розміщення у лікарні вона відмовилася від лікування працівниками лікарні та попросила зв'язатися зі своїм захисником. Більш того, у відповідь на неправомірне застосування до неї сили з боку охоронців вона оголосила та розпочала голодування. Незважаючи на її звернення, захиснику заявниці не дозволили відвідати її 21 квітня 2012 року.136. 22 квітня 2012 року приблизно о 14:00 її повернули до виправної колонії.137. Заявниця стверджувала, що 23 квітня 2012 року вона звернулася з проханням про проведення огляду лікарями виправної колонії, проте вони проігнорували її звернення. У ту саму дату вона подала до прокуратури Харківської області скаргу про те, що її насильно доправили до лікарні, та про стверджуване жорстоке поводження. Вона стверджувала, що їй не дозволили зустрітися зі своїм захисником під приводом проведення у виправній колонії «санітарного дня». Захисник подав скаргу до прокуратури Харківської області.138. Знов же 23 квітня 2012 року заявниця звернулася також з проханням про проведення незалежним експертом судової експертизи, але, за її словами, її звернення було відхилено прокуратурою Харківської області.139. 24 квітня 2012 року заявниці дозволили зустрітися з її захисником уперше після її повернення до виправної колонії.140. У ту саму дату вона показала свої синці медичним працівникам виправної колонії. Згідно з їхнім актом відвідування на тілі заявниці були виявлені легкі тілесні ушкодження (синець на лівому передпліччі та два синці в правій здухвинній ділянці, що утворилися внаслідок дії тупих твердих предметів за механізмом удару-стиснення, або при зіткненні з такими предметами за день або два до огляду заявниці. В акті відвідування також було встановлено, що час виникнення синців не співпадає із часом, вказаним заявницею. Зважаючи на розташування та кількість ушкоджень у заявниці, в акті відвідування зазначалося, що не менше ніж один удар було завдано в ділянку лівого передпліччя, та не менше двох - у ділянку черевної стінки. Акт вказував на те, що розташування цих тілесних ушкоджень було таким, що існувала ймовірність того, що заявниця могла завдати їх собі сама.141. Як стверджував Уряд, 24 квітня 2012 року для огляду заявниці був запрошений судово-медичний експерт. Проте вона відмовилася проходити запропонований огляд.142. Пізніше, у ту саму дату, начальник слідчого управління прокуратури Харківської області відмовив у порушенні кримінальної справи щодо працівників виправної колонії з огляду на відсутність в їхніх діях corpus delicti. Як стверджувала заявниця, на прес-конференції прокурор визнав факт застосування до заявниці сили, але вважав її виправданою.143. Наступного дня вищезазначену постанову про відмову в порушенні кримінальної справи скасували через широке розповсюдження у засобах масової інформації відомостей про тілесні ушкодження, які, як стверджувалося, були завдані заявниці працівниками виправної колонії. Прокурор також отримав результати огляду заявниці медичними працівниками виправної колонії від 24 квітня 2012 року, який підтверджував наявність синців. Отже, було необхідним додаткове розслідування.144. 25 квітня 2012 року представник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відвідав заявницю і в той самий день Уповноважений Верховної Ради України з прав людини пані Ніна Карпачова зробила публічну заяву щодо стану здоров'я заявниці та того факту, що під час доправлення її до лікарні до неї неправомірно застосували фізичну силу. Вона зазначала таке:«У присутності начальника Качанівської колонії Юлія Тимошенко надала згоду Представнику Омбудсмана на зовнішній огляд місць тілесних ушкоджень. Під час зовнішнього огляду було встановлено наявність синців на передпліччі, ділянці ліктьового суглобу правої руки, а також значного розміру синця у правій пахвинній ділянці живота.Юлія Тимошенко підтвердила свою заяву від 23 квітня, зроблену прокурору Харківської області ... і висловила обурення відсутністю реагування на заяву, а також заявила про факт неповідомлення Омбудсману України про звернення до неї з цього приводу і прохання негайного приїзду до колонії. Представник Уповноваженого з прав людини з метою перевірки всіх обставин застосування до Юлії Тимошенко фізичного насильства зустрівся з прокурором Харківської області ... і начальником управління Державної пенітенціарної служби України у Харківській області. ...Уповноважений з прав людини змушена констатувати, що на кінець робочого дня 24 квітня 2012 року прокуратура належним чином не відреагувала на заяву Юлії Тимошенко.Омбудсман України заявляє, що конвоювання Юлії Тимошенко у такий спосіб є жорстоким поводженням з ув'язненою і може бути розцінено як катування відповідно до статті 3 Європейської Конвенції з прав людини...У зв'язку з цим Уповноважений з прав людини вимагає:1. Від Генерального прокурора України порушити кримінальну справу та відсторонити від виконання посадових обов'язків всіх причетних до факту брутального поводження з Юлією Тимошенко під час її конвоювання з колонії.2. Від керівника Державної пенітенціарної служби України терміново забезпечити всю належну медичну допомогу відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини та висновків українських та незалежних іноземних лікарів».145. Того ж дня заявниця подала нове клопотання про призначення тимчасового заходу за правилом 39 Регламенту Суду з проханням про те, щоб Уряд було зобов'язано невідкладно вжити усіх можливих доступних йому заходів для того, щоб забезпечити її лікування у німецькій клініці «Шаріте».146. 26 квітня 2012 року заявниці ще раз запропонували пройти судово-медичну експертизу, але, як стверджував Уряд, заявниця відмовилася від огляду. В результаті, завідувач кафедри судово-медичної експертизи Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, доктор медичних наук був призначений для проведення оцінки її ушкоджень на основі акту відвідування від 24 квітня 2012 року. Він підтвердив те, що акт було складено згідно з відповідними вимогами. Він повністю погодився із висновками лікарів та зазначив, що, з огляду на стан гематом у момент їх фіксації 24 квітня 2012 року та їхнє утворення за один або два дні до огляду заявниці, ушкодження не могли бути спричинені 20 квітня 2012 року. Крім того, особисто ознайомившись з медичною документацією, в якій фіксувався стан здоров'я заявниці під час її тримання у Київському СІЗО № 13, він зазначив, що рецидивні підшкірні «гематоми» час від часу з'являлися на тілі заявниці, починаючи з 16 серпня 2011 року, і не були результатом сторонніх ударів, а могли бути результатом стану, пов'язаного з судинною системою та системою циркуляції крові заявниці. Експерт також висловив свою думку щодо фотоматеріалів, опублікованих у засобах масової інформації, зазначивши, зокрема, що фотографії, на яких ґрунтувалися висновки, висловлені у засобах масової інформації, не могли бути предметом будь-якого автономного оцінювання та, загалом, що усі думки, засновані на фотографіях, будуть необґрунтованими.147. Як стверджувала заявниця, судово-медичний експерт склав висновок, в якому зазначив, що її тілесні ушкодження були «завдані нею самою». Вона відмовилася підписувати висновок, оскільки, на її думку, він хибно допускав, що її ушкодження були «нанесені нею самою». Вона звернулася з проханням про проведення судової експертизи незалежним лікарем, але її прохання було відхилено прокуратурою Харківської області.148. 27 квітня 2012 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини опублікувала фотографії синців заявниці. Наступного дня прокуратура міста Києва, як стверджувалося, провела обшуки у приміщеннях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та викликала для допитів декількох працівників Секретаріату, які були залучені до складання звіту щодо фізичних ушкоджень заявниці, нанесених їй у виправній колонії. Як стверджувала заявниця, Уряд заявив, що пані Ніна Карпачова примусила своїх працівників зробити неправдиві заяви щодо синців на тілі заявниці, не вказуючи жодних імен або джерел для таких заяв.149. 3 травня 2012 року слідчий прокуратури знову відмовив у порушенні кримінальної справи щодо працівників виправної колонії через відсутність будь-яких ознак злочину у їхніх діях. У своїй постанові він, inter alia, зазначив таке:«24.04.2012 о 09:50 за направленням прокуратури області у житловому приміщенні установи судово-медичним експертом Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Сербіненко І.Ю. запропоновано Тимошенко Ю.В. пройти судово-медичне обстеження, на що остання також категорично відмовилася...26.04.2012 о 7.55 Тимошенко Ю.В. черговий раз категорично відмовилась від проходження судово-медичного обстеження за участю завідувача відділенням судово-медичних експертиз ХОБСМ Свентицької С.Г. ...…До матеріалів перевірки долучені копії заяв Тимошенко Ю.В. від 24.04.2012 про прохання проводити її огляд працівниками колонії на предмет документування у неї тілесних ушкоджень у присутності прокурора та про небажання проведення її огляду судово-медичним експертом Сербіненко І.Ю., де також власноруч Тимошенко Ю.В. зазначено про її огляд та документування характеру усіх наявних у неї станом на 24.04.2012 тілесних ушкоджень співробітниками КВК № 54: черговим лікарем Малюгою В.А., черговою медичною сестрою Родіною В.І., начальником медичної частини Цюрою О.М., старшим оперуповноваженим оперативної частини Макаренком А.М. та внесення усіх цих даних до її медичної картки. ...»150. Як стверджував Уряд, для встановлення обставин доправлення заявниці до лікарні 20 квітня 2012 року, її повернення до виправної колонії 22 квітня 2011 року та нанесення їй тілесних ушкоджень слідчий зібрав свідчення начальника виправної колонії та чотирнадцяти інших її працівників, двох медичних працівників та двох водіїв карети швидкої допомоги, які перебували на чергуванні, шести членів медкомісії, двох працівників лікарні та інших осіб.151. Начальник виправної колонії зазначив, що 20 квітня 2012 року він надав дозвіл на перевезення заявниці до лікарні. Потім він надав заступникові начальника виправної колонії (також начальнику відділу охорони) та іншому заступнику начальника виправної колонії вказівку забезпечити перевезення заявниці. Йому повідомили про те, що заявниця не заперечувала проти свого перевезення та не скаржилася на завдання жодних ушкоджень. 22 квітня 2012 року заявницю відвідував черговий медичний персонал виправної колонії, який не виявив на її тілі жодних ушкоджень, тоді як сама заявниця не робила жодних заяв щодо того, що вона зазнала ушкоджень. Начальник виправної колонії не надавав жодних вказівок своїм підлеглим щодо застосування до заявниці заходів фізичного характеру.152. Заступник начальника виправної колонії стверджував, що 20 квітня 2012 року він допомагав заявниці спуститися східцями до карети швидкої допомоги та супроводжував її до лікарні. Повільно спускаючись сходами з другого на перший поверх, заявниця сказала йому, що вона втомилася, і дозволила йому понести її. Він відніс заявницю до карети швидкої допомоги, розмістив її на ношах-каталці та допоміг водієві встановити ноші-каталку у кареті швидкої допомоги. Він уточнив, що у його присутності заявниці не було завдано жодних тілесних ушкоджень. Схожі свідчення також були надані іншим заступником начальника виправної колонії та старшим інспектором.153. Начальник медичної частини виправної колонії стверджував, що 20 квітня 2012 року приблизно о 19:00 год. він та двоє заступників начальника виправної колонії пішли до камери заявниці та повідомили їй про те, що вона мала бути госпіталізована і повинна була пройти огляд. Він попросив її зібрати особисті речі. Приблизно о 21:30 заявницю помістили до карети швидкої допомоги. Під час її перевезення до лікарні вона не висловлювала жодних скарг щодо завдання їй тілесних ушкоджень. Начальник медичної частини виправної колонії стверджував, що заявниця не втрачала свідомості. Як тільки карета швидкої допомоги прибула до лікарні, заявниці було рекомендовано пройти первинний медичний огляд, але вона відмовилася. 23 квітня 2012 року приблизно о 09:30 медичні працівники виправної колонії пішли оглянути заявницю, але вона відмовилася проходити медичний огляд. Вона не висловила жодних скарг і персонал не виявив жодних ушкоджень на її тілі. Приблизно о 08:39 24 квітня 2012 року, під час їхнього відвідання, на шкірі заявниці з'явилися зміни і вона дозволила медичним працівникам їх оглянути. Проте начальник медичної частини виправної колонії зазначив, що вона категорично відмовилася від обстеження її ушкоджень судово-медичним експертом. Аналогічні свідчення надали лікар виправної колонії, черговий лікар виправної колонії та медсестра.154. Охоронці з відділу нагляду та безпеки виправної колонії стверджували, що 20 квітня 2012 року вони перебували на добовому чергуванні у відділенні № 1 виправної колонії, де знаходилася камера заявниці. Відділення було обладнане камерами відеоспостереження, що працювали у режимі реального часу, але без функції запису даних. Спостерігаючи за камерою заявниці по монітору, один із інспекторів сказав, що не бачив застосування до заявниці фізичної сили з боку працівників виправної колонії, які прийшли до неї, та не чув жодного шуму. Як тільки працівники залишили камеру, інспектор побачив на екрані, що заявниця прийняла душ, зібрала свої особисті речі та лягла у ліжко. У ході відеоспостереження охоронці не помітили, щоб заявниця зазнала якихось тілесних ушкоджень.155. Лікар-кардіолог, фельдшер швидкої допомоги, який працював у складі бригади швидкої допомоги, та водій карети швидкої допомоги стверджували, що увечері 20 квітня 2012 року вони прибули до виправної колонії. Вони бачили молодого чоловіка, який виносив заявницю на руках із дверей прогулянкового двору, та розмістив її на ношах-каталці. Вони не помітили жодних ушкоджень на тілі заявниці.156. Причетні працівники виправної колонії надали пояснення, що приблизно о 22:00 20 квітня 2012 року вони сіли до карети швидкої допомоги для того, щоб конвоювати заявницю до лікарні, та супроводили її до палати на дев'ятому поверсі. Заявниця не висловлювала жодних скарг за їхньої присутності. Як вони стверджували, ніхто не завдавав їй жодних тілесних ушкоджень.157. Лікар та водій карети швидкої допомоги стверджували, що 22 квітня 2012 року вони перебували на чергуванні. Після їхнього прибуття до лікарні приблизно опівдні заявницю занесли на ношах-каталці та розмістили на каталці.158. Заступник Міністра охорони здоров'я України стверджувала, що заявницю привезли до виправної колонії у супроводі машин міліції. Вона не висловлювала жодних скарг присутнім особам і вони не помітили, щоб у неї були якісь тілесні ушкодження. Вона стверджувала, що 20 квітня 2012 року медкомісія рекомендувала заявниці розпочати курс лікування у лікарні. Заявниця не відмовлялася від курсу лікування, але висловила бажання проконсультуватися зі своїм захисником. Приблизно о 22:40 заявницю було доставлено до лікарні, але свідок не знала конкретних деталей її перевезення. Вона знала що 20-22 квітня 2012 року заявниця відмовлялася надати дозвіл на проведення будь-яких медичних оглядів або курсів лікування. Під час її відвідання заявниці, остання не висловлювала жодних скарг і на жодній видимій частині її тіла не було жодних тілесних ушкоджень. Аналогічні свідчення надали інші члени медкомісії.159. Лікарі лікарні під час їхнього допиту показали, що після прибуття заявниці до лікарні о 22:40 її одразу госпіталізували. Під час її госпіталізації до лікарні вона відмовилася надавати дозвіл на будь-які її огляди. 21 квітня 2012 року вона лише скаржилася на біль у спині та головний біль. Вона не висловлювала жодних інших скарг.160. Сусідка заявниці по камері стверджувала, що у другій половині дня 20 квітня 2012 року працівник виправної колонії прийшов до камери та повідомив заявниці про те, що було надано дозвіл на її госпіталізацію. Заявниця відмовилася від перевезення до лікарні, але начальник медичної частини виправної колонії попросив її бути готовою до перевезення. Заявниця попросила сусідку по камері зібрати необхідні речі, у разі, якщо вони знадобляться. Сусідка заявниці по камері у подальших поясненнях вказала, що приблизно о 21:00 працівники вивели її з камери та супроводили її до медчастини.161. У ході розслідування були допитані особи, які відбували покарання у виправній колонії і які розміщувалися у камерах поруч з камерою заявниці. Вони показали, що увечері 20 квітня 2012 року вони не чули жодних криків або іншого шуму.4. Подальші події, пов'язані з лікуванням заявниці162. 4 травня 2012 року заявниця повідомила Суду, що законодавство України не передбачає можливості участі лікарів з-поза меж відповідного закладу (ані українських, ані закордонних) у лікуванні у конкретній лікарні, якщо вони не є її працівниками.163. У той самий день Уряд повідомив Суду про те, що він зробить виняток із вищезазначеного правила та дозволить німецьким лікарям приєднатися до групи українських лікарів Центральної клінічної лікарні та брати участь у лікуванні заявниці, яке мало розпочатися 8 травня 2012 року.164. 9 травня 2012 року заявницю було перевезено до Центральної клінічної лікарні, де розпочалося її лікування під наглядом німецького невропатолога. У ту саму дату закінчилося її двадцятиодноденне голодування.165. У листі від 12 травня 2012 року захисник заявниці стверджував, що заявниця знаходилася під цілодобовим відеоспостереженням, навіть коли проходила медичні процедури. Адміністрація установи виконання покарань також, як стверджувалося, оприлюднила у засобах масової інформації повну історію хвороби заявниці та опублікувала відеозаписи, які, як стверджував захисник, були зроблені у її камері.166. Згідно зі звітом, наданим німецьким лікарем, про лікування заявниці з 7 до 17 травня 2012 року, припинення її голодування було повільним, але успішним, та дозволило розпочати деякі фізіотерапевтичні заходи. Проте, оприлюднення 15 травня 2012 року на телебаченні її раціону та курсу лікування спричинило її сильне обурення. В результаті, заявниця припинила лікування та навіть розглядала можливість повної відмови від нього та повернення до виправної колонії. Її переконали продовжити курс лікування за умови, що при проведенні в лікарні консультацій з лікуючими лікарями не будуть присутні лікарі, що безпосередньо не залучені до лікування.167.16 травня 2012 року заявниця подала заяву про порушення кримінальної справи за фактом постійного за нею спостереження у лікарні та оприлюднення конфіденційної інформації щодо стану її здоров'я. 1 червня 2012 року прокурор повідомив заявниці про те, що не було жодних підстав для порушення справи у цьому зв'язку.168. 27 травня 2012 року німецький лікар надав інший звіт про лікування заявниці з 21 по 27 травня 2012 року. Він зауважив готовність до співпраці лікарів Центральної клінічної лікарні, які належним чином враховували його рекомендації. У звіті також зазначалося, що заявниця довіряла компетентності та сумлінності медичних працівників лікарні. Лікар також відзначив прогрес у терапії та збільшення у заявниці кількості вільного часу до трьох з половиною годин щодня. У той же час, він вказав на те, що заявниця знаходилася у стресі через постійне відеоспостереження та присутність охорони в її палаті. Він зазначив, що заявницю відгороджували завісою від камер відеоспостереження лише під час його візитів. Це часто відбувалося лише після його нагадувань. Охорона залишалася у палаті під час усіх медичних процедур. Насамкінець, лікар зазначив, що заявниця продовжувала відмовлятися надати дозвіл на проведення в Україні буд-яких лабораторних аналізів крові, а тому розглядав можливість проведення аналізів у Німеччині.169. 31 травня 2012 року тимчасовий захід, що застосовувався з 15 березня 2012 року, був скасований за клопотанням Уряду від 21 травня 2012 року. У ту саму дату було відхилено друге клопотання заявниці щодо тимчасового заходу, подане нею 25 квітня 2012 року.170. 1 червня 2012 року німецький лікар надав ще один звіт про лікування заявниці, в якому він стисло виклав перешкоди для його успіху:- протягом попередніх восьми місяців у заявниці накопичилася глибока недовіра до українських лікарів, тому що вони були державними службовцями, та вона відмовлялася отримувати від них лікування або давати дозвіл на здачу будь-яких зразків крові для аналізів;- не було можливості проводити конфіденційні розмови із заявницею у форматі «лікар-пацієнт», що є важливою частиною терапії, через постійне відеоспостереження та присутність охорони і засудженої-сусідки по палаті, зв'язок якої з державними органами залишався нез'ясованим;- мало місце порушення конфіденційності результатів оглядів, діагнозів та медичних призначень (наприклад, звіти, надані німецькими лікарями, були оприлюднені в Інтернеті без згоди на це з боку заявниці та лікарів);- заявниця відмовлялася давати дозвіл на проведення будь-яких медичних заходів, що потребують дискретної обстановки, через страх дискредитації в очах громадськості у зв'язку з оприлюдненням відеозаписів; та- міждисциплінарну терапію було важко організувати з огляду на неспроможність клініки «Шаріте» надіслати групу лікарів у повному складі.171. Згідно з листом від 11 липня 2012 року, надісланим Урядом, інформація, опублікована у засобах масової інформації, стосувалася раціону заявниці та розкладу її медичних процедур і не була, як це стверджувалося, конфіденційною. Він також заперечував те, що вона містила якусь інформацію про стан здоров'я заявниці та характер медичних процедур, які вона проходила.172. 8 червня 2012 року заявниця подала до Київського окружного адміністративного суду адміністративний позов, який вона доповнювала 31 серпня, 21 вересня, 17 жовтня та 24 жовтня 2012 року. Заявниця зверталася до суду з вимогою: (і) визнати протиправними усі дії службових осіб Державної пенітенціарної служби України та Качанівської виправної колонії з огляду на недотримання її права на телефонні розмови відповідно до статті 110 Кримінального кодексу; (іі) зобов'язати Державну пенітенціарну службу України та Качанівську виправну колонію дотримуватися вимог статті 110 Кримінального кодексу України, надавши їй право на телефонні розмови також і на території Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці; (ііі) визнати протиправними усі дії службових осіб Державної пенітенціарної служби України та Міністерства охорони здоров'я України у зв'язку з розповсюдженням конфіденційної інформації щодо неї та стану її здоров'я; (iv) заборонити Міністерству охорони здоров'я України та Державній пенітенціарній службі України розповсюджувати у майбутньому конфіденційну інформацію щодо неї та стану її здоров'я; (v) визнати протиправними дії службових осіб Качанівської виправної колонії та Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області у зв'язку зі встановленням на дев'ятому поверсі Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці камер відеоспостереження, включаючи приховані, та веденням відеоспостереження за заявницею; (vi) визнати протиправними дії службових осіб Качанівської виправної колонії з проведення відеозапису перебування заявниці у Центральній клінічній лікарні Укрзалізниці; (vii) зобов'язати Качанівську виправну колонію та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області з моменту набрання рішенням законної сили припинити спостереження та зняти відеофіксуючі засоби, що розташовані на дев'ятому поверсі Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці, де перебуває заявниця; (viii) визнати протиправними дії службових осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області при здійсненні охорони громадського порядку, встановлення загороджень, які перешкоджали вільному доступу громадян на дев'ятий поверх Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці; та (іх) визнати протиправними дії службових осіб Качанівської виправної колонії щодо забезпечення охорони працівниками чоловічої статі у приміщеннях Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці.173. Рішенням від 30 жовтня 2012 року Київський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявниці. Щодо скарги на розповсюдження конфіденційної інформації про стан її здоров'я суд зазначив таке:«Міністерством охорони здоров'я заперечуються позовні вимоги в цій частині з тих підстав, що інформація щодо стану здоров'я позивача є масовою, з огляду на суспільний розголос, інформацію було надано саме в порядку інформування громадськості про важливі факти, які стосуються життя та діяльності публічної особи. Відповідач стверджує, що розміщена в прес-релізі від 16.02.2012 р. інформація є інформацією про діяльність створеної комісії та результати її роботи. Також МОЗ України стверджує, що заява Міністра є коментарем до інформації, яка була оприлюднена раніше засобами масової інформації.…Державною пенітенціарною службою України заперечується протиправність оприлюднення вищезазначеної інформації, з посиланням на те, що дану інформацію було опубліковано на спростування заяв, поширених у засобах масової інформації та мережі Інтернет. Зокрема, відповідач стверджує, що поширені в мережі Інтернет 25.11.2011 p., 01.12.2011 p., 08.12.2011 p., 13.02.2012 p., 17.02.2012 p., 27.02.2012 p., 09.03.2012 p., 23.03.12 p. повідомлення про стан здоров'я позивача та звернення громадян, народних депутатів та іноземних дипломатів, осіб до відповідача з приводу стану здоров'я позивача.…Розглянувши надані сторонами матеріали, суд доходить висновків, що інформація щодо стану здоров'я позивача та факту звернення позивача за лікарською допомогою вперше була розповсюджена особами, які уповноважені на це самим позивачем.Зокрема, матеріали справи містять копію довіреності від 31.03.2011 p., зареєстрованої за № 165, виданої позивачем Власенку Сергію Володимировичу. Даною довіреністю позивач уповноважує зазначену особу на вчинення процесуальних дій від свого імені.Також матеріали справи містять копію підписаного 17.02.2012 р. документа, адресованого «Всім, кого це стосується», за змістом якого було надано право Власенку Сергію Володимировичу та Тимошенко Євгенії Олександрівні комунікації з іноземними та українськими лікарями, право на прийняття від імені позивача рішення про повне або часткове зняття конфіденційності з будь-яких даних та результатів медичного обстеження, включаючи їх публічне розголошення та будь-які інші дії з цією інформацією та даними. Дана копія документа містить підпис та розшифровку підпису «Тимошенко».Зазначену копію документа до матеріалів справи залучено в судовому засіданні 30.07.2012 р. за клопотанням представника позивача Власенка С.В.Матеріалами справи підтверджується, що інформація щодо стану здоров'я позивача розповсюджувалася вищезазначеними особами, уповноваженими на це позивачем, починаючи з листопада 2011 р. ...З огляду на те, що інформація розповсюджувалась уповноваженими представниками позивача, з якими позивач продовжує співробітничати, відкликаючи вищезазначену довіреність від 31.03.2011 p., зареєстровану за № 165, та не повідомляючи про анулювання права поширювати інформацію, суд вважає, що розповсюдження інформації щодо хвороби Ю. Тимошенко та факту звернення за лікарською допомогою було узгоджено нею та не порушувало її законних прав та інтересів, в тому числі прав, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Суд констатує, що розповсюдження уповноваженими представниками Тимошенко Юлії Володимирівни інформації про стан здоров'я позивача викликало великий суспільний резонанс та підвищений інтерес громадськості у країні та за її межами, оскільки Тимошенко Юлія Володимирівна є одним із відомих політиків та громадських діячів України протягом 1999-2011 років....Відповідно, сукупність зазначених фактів дає підстави стверджувати, що Тимошенко Юлія Володимирівна є публічним суб'єктом суспільно-політичної діяльності в Україні, життя та діяльність якої викликає надзвичайно високий інтерес громадськості та засобів масової інформації як в Україні, так і в інших країнах.Суд вважає, що відповідачами було поширено відомості щодо відмов від медичного обстеження та умов утримання у чіткій відповідності до статті 20 Закону України «Про інформацію», яка встановлює, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення....Натомість, відповідачами не було поширено інформацію щодо поставленого діагнозу позивача, результатів його обстеження або призначених медичних процедур, вся розповсюджена інформація не містила будь-яких назв або інших зазначень, за якими можна ідентифікувати захворювання позивача.Розглянувши додані до заперечень публікації, колегія суддів доходить висновків, що розповсюджена відповідачами інформація не виходила за рамки поля, попередньо визначеного безпосередньо уповноваженими представниками позивача та журналістами, які публічно надавали відповідні повідомлення та коментарі стосовно різноманітних аспектів стану здоров'я Тимошенко Юлії Володимирівни та обставин її перебування у лікувальному закладі. Суд вважає, що інформація, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, надавалася відповідачами у відповідь на первинні коментарі представників самого позивача з метою інформування громадськості про об'єктивний стан справ, в тому числі, у відповідь на коментарі представників Тимошенко Юлії Володимирівни.Розглядаючи заподіяння шкоди інтересам позивача поширенням інформації про нього, суд доходить висновків, що втручанням в особисте життя та розголошенням інформації не можна вважати поширення будь-якої інформації про стан здоров'я.На думку суду, не порушує права позивача поширення інформації про ті обставини, які не мали місце щодо позивача, зокрема, інформації про ті заходи, які не були здійснені стосовно позивача, в тому числі і через відмову.».174. У відповідь на скаргу заявниці щодо неправомірності відеоспостереження у лікарні, суд надав такі обґрунтування:«Відповідно до статті 103 Кримінально-виконавчого кодексу України, адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених. Адміністрація колонії зобов'язана повідомляти засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.Колегія суддів вважає, що даною правовою нормою передбачено здійснення за засудженими відеонагляду, який є одним із заходів при утриманні засудженого та контролю за його поведінкою. Таке обмеження прав засудженої особи прямо передбачено Кримінально-виконавчим кодексом України.В процесі судового розгляду не знайшли підтвердження посилання позивача на здійснення спостереження під час медичних процедур, спостереження особами чоловічої статі та здійснення збереження інформації. При цьому колегія суддів враховує висновок спеціаліста від 22.10.2012 р. № 26, згідно з яким наданий на дослідження Державною пенітенціарною службою України файл «Тимошенко в больнице.flw'-2» не записано на наданому на дослідження відео-реєстраторі.__________-2 Тимошенко в лікарні.З огляду на що, колегія суддів доходить висновків про правомірність дій відповідачів в частині здійснення відеоспостереження.Щодо здійснення відеоспостереження Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, то суд виходить з того, що з урахуванням розташування відеокамер, встановлених вказаним відповідачем, позивач не перебуває під відеонаглядом ГУ МВС України у Харківській області. Встановлення ж даним відповідачем відеоспостереження з метою виконання покладених на нього функцій по охороні громадського порядку не порушує прав позивача та відповідає вимогам діючого законодавства.Колегія суддів вважає, що відеоспостереження за переміщенням необмеженого кола осіб, зокрема і позивача, коридорами лікарні здійснюється правомірно і не порушує прав позивача.Суд доходить висновків, що дії Головного управління МВС України в Харківській області з встановлення загороджень, які можуть перешкоджати вільному доступу громадян на 9-ий поверх ДЛПЗ «Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці», прав позивача не порушує, оскільки позивача обмежено у пересуванні через наявність статусу засудженої особи. При цьому обмеження позивача у вільному пересуванні приміщеннями палати, яке не оспорюється сторонами, спростовує порушення прав позивача обмеженням доступу на поверх».II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА175. Кримінальний кодекс України 2001 року... дивитись законодавчий акт

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  2. Справа «Береза проти України» (Заява № 67800/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  3. Справа «Дедеш проти України» (Заява № 50705/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  4. Справа «Гранков проти України» (Заява № 16800/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  5. Справа «Величко проти України» (Заява № 22273/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  6. Справа «Каплатий проти України» (Заява № 39997/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  7. Справа «Гусєв проти України» (Заява № 25531/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  8. Справа «Кадура та Смалій проти України» (Заяви № 42753/14 та № 43860/14). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  9. Справа «Лещенко проти України» (Заяви № 14220/13 та № 72601/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  10. Справа «Авраімов проти України» (Заява № 71818/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  11. Справа «Александровська проти України» (Заява № 38718/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  12. Справа «Бідашко проти України» (Заява № 42475/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  13. Справа «Дембо та інші проти України» (Заява № 2778/18 та 46 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  14. Справа «Добринь проти України» (Заява № 27916/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  15. Справа «Бєліков проти України» (Заява № 57291/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  16. Заява № 32116/15, подана Дмитром Володимировичем Дьоміним, та інші проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  17. Заява № 26983/19, подана Сергієм Миколайовичем Бабуром проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  18. Заява № 52003/19, подана Олександром Володимировичем Басаном проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  19. Справа «Воронкін проти України» (Заява № 19112/20). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  20. Справа «Баранов та інші проти України» (Заява № 15027/20 та 3 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк