<<
>>

Принципи управління кредитними ризиками " Базельський комітет з банківського нагляду" Базель, вересень 2000. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2000

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                             Принципи 
управління кредитними ризиками
Базельський комітет з банківського нагляду
Базель, вересень 2000

I. Вступ
1. Хоча фінансові установи роками стикалися з труднощами, що
виникали через безліч обставин, головна причина серйозних
банківських проблем продовжує бути прямо пов'язаною з неточними
стандартами надання кредитів позичальникам та протилежним
сторонам, неналежним регулюванням ризиків портфелю активів або
недостатньою увагою до змін економічного чи іншого становища, що
може призвести до погіршення кредитоспроможності протилежних
сторін банку.
Цей досвід поширюється як у державах Групи-10, так і
в державах, що не є її членами. 2. Найпростішим визначенням кредитного ризику є визначення
його як можливості невиконання позичальником або протилежною
стороною взятих на себе зобов'язань відповідно до встановлених
умов. Метою управління кредитними ризиками є максимізація рівня
регулювання ризиків повернення кредитів шляхом підтримання
кредитних ризиків потенційних втрат в прийнятних межах. Банки
потребують управління кредитними ризиками, що притаманні портфелю
активів в цілому, так і ризиками, що притаманні окремим кредитам
або операціям. Банки мають також враховувати відносини між
кредитними та іншими ризиками. Ефективне управління кредитними
ризиками є вирішальним компонентом всеохоплюючого підходу до
управління ризиками і є суттєвим для тривалого успіху будь-якої
банківської установи. 3. Для більшості банків позики є найбільшим та найбільш
очевидним джерелом кредитних ризиків; проте діяльність банку
пронизана й іншими кредитними ризиками, в тому числі в банківській
і торговельній книзі, а також балансовими та позабалансовими
ризиками. Банки дедалі частіше зазнають кредитних ризиків (або
ризиків протилежної сторони) у різних фінансових інструментах,
інших, ніж позики, в тому числі акцептах, міжбанківських
операціях, торговельному фінансуванні, операціях з обміном
іноземних валют, фінансових ф'ючерсах, свопах, облігаціях, акціях,
опціонах, в поширенні зобов'язань, гарантій та укладенні угод. 4. Оскільки кредитні ризики продовжують залишатися головним
джерелом труднощів для банків в усьому світі, банкам та їх
інспекторам необхідно винести корисні уроки з минулого досвіду.
Банки повинні усвідомлювати необхідність у проведенні
ідентифікації, оцінювання, перевірки та здійсненні контролю за
кредитними ризиками, а також у визначенні того, що вони володіють
відповідним капіталом для протистояння цим ризикам і що вони
матимуть відповідну компенсацію у разі, якщо зазнають втрат від
ризику.
Базельський комітет видає цей документ з метою заохочення
інспекторів всього світу, що контролюють діяльність банків, для
надання необхідної практики управління кредитними ризиками. Хоча
принципи, що містить цей документ, найбільш логічні для
застосування в операціях з надання позик, вони повинні
використовуватися в будь-яких операціях, де наявні кредитні
ризики. 5. Зазначена практика, викладена в цьому документі,
стосується, зокрема, таких сфер: (i) встановлення відповідного
середовища кредитних ризиків; (ii) діяльність відповідно до
стійкої процедури надання кредитів; (iii) підтримання відповідної
процедури контролю, оцінки та перевірки; та (iv) забезпечення
адекватного контролю за кредитними ризиками. Хоча банки можуть
мати різну специфічну практику управління кредитними ризиками
залежно від сутності та складності їх кредитних операцій,
всеохоплююча програма управління кредитними ризиками
стосуватиметься цих чотирьох сфер. Ця практика також повинна
застосовуватися у взаємодії із відповідною практикою, що
стосується оцінки якості активів, відповідності резервів та
розкриття кредитних ризиків, які містяться в останніх документах,
прийнятих Базельським комітетом.1 ___________________
1 Див., зокрема, "Практика позикового обліку та розкриття"
(липень 1999 р.) та "Найкраща практика для розкриття кредитних
ризиків" (вересень 2000 р.).
6. Усі члени Базельського комітету погоджуються з тим, що
принципи, викладені в цьому документі, мають використовуватися при
оцінці банківської системи управління кредитними ризиками поряд із
залежністю точного підходу, обраного окремими інспекторами, від
ряду факторів, включаючи технології здійснення контролю
інспекторами банків на місці та за межами банку, а також міру
залучення зовнішніх аудиторів до функції інспектування. Очікування
інспекторів щодо підходу до управління кредитними ризиками, що
використовується окремими банками, повинні відповідати розміру та
складності банківських операцій. Для менш досвідчених банків
інспектори повинні визначити, що підхід до управління кредитними
ризиками, що використовується, є достатнім для їх операцій і що
вони впровадили належний механізм повернення коштів у своєму
процесі управління кредитними ризиками. В розділах II-IV Комітет
обумовлює принципи для банківських органів інспектування, які
мають застосовуватися при оцінці банківської системи управління
ризиками. Крім того, додаток містить огляд проблемних питань щодо
кредитів, з якими, зазвичай, стикаються інспектори. 7. Наступний особливий приклад кредитних ризиків стосується
процесу розрахунку при фінансових операціях. Якщо одна сторона
операції здійснила розрахунки, а інша - ні, то збитки можуть
дорівнювати основній сумі операції. Навіть, якщо одна сторона
просто запізнилася із розрахунками, інша сторона може зазнати
збитків, пов'язаних із втраченими інвестиційними можливостями.
Розрахункові ризики (тобто ризик не отримати очікуваного
завершення фінансової операції або розрахунку) включають елементи
ліквідності, ринку, операційного ризику, ризику погіршити
репутацію та ризику неплатежу за кредитом. Рівень ризику
визначається особливими угодами щодо розрахунків. Фактори в таких
угодах, що мають відношення до кредитних ризиків, включають:
терміни обмінної вартості; завершення виплат/розрахунків; і роль
посередників та розрахункових палат.2 ___________________
2 Див., зокрема, "Інструкції з контролю за управлінням
розрахунковими ризиками в операціях з обміну іноземних валют"
(вересень 2000 р.), в яких бібліографія з коментарями (додаток 3)
містить перелік публікацій про різноманітні розрахункові ризики.
8. Цей документ був вперше опублікований для консультацій у
липні 1999 року. Комітет висловлює свою вдячність центральним
банкам, контрольним органам, банківським асоціаціям та установам,
що надали коментарі. Ці коментарі містили інформацію про розробку
остаточного варіанта цього документа.
Принципи оцінки
банківського управління кредитними ризиками
A. Формування відповідного середовища кредитних ризиків
Принцип 1: Рада директорів повинна відповідати за схвалення
та періодичний перегляд (принаймні один раз на рік) стратегії
кредитних ризиків та впливової політики кредитних ризиків банку.
Стратегія повинна відображати рівень ризику, який допускає банк, і
рівень прибутку, який банк очікує отримати у випадку різних
кредитних ризиків. Принцип 2: Вище керівництво повинно відповідати за
впровадження стратегії кредитних ризиків, схваленої радою
директорів, та за розвиток політики й механізмів ідентифікації,
оцінки, перевірки та контролю кредитних ризиків. Така політика та
механізми повинні стосуватися кредитних ризиків в усіх операціях
банку як на окремому кредитному рівні, так і на рівні портфеля
активів. Принцип 3: Банки повинні ідентифікувати та управляти
кредитними ризиками, що притаманні всій продукції та всім
операціям. Банки повинні забезпечити регулювання ризиків нової для
них продукції та операцій відповідними механізмами управління та
контролю до того, як вони запроваджуються чи застосовуються, та їх
завчасне схвалення радою директорів або відповідним комітетом.
B. Діяльність в умовах розумного кредитування
Принцип 4: Банки повинні працювати відповідно до розумних,
чітко визначених критеріїв кредитування. Такі критерії повинні
включати чітку вказівку на цільовий банківський ринок та глибоке
розуміння одержувача позики або протилежної сторони так само, як і
мети та структури кредиту та джерел компенсацій. Принцип 5: Банки повинні встановлювати загальні ліміти
кредитів на рівні окремих позичальників, протилежних сторін та
груп пов'язаних протилежних сторін, які сумісно та суттєво
поєднують різні види ризиків в банківській та комерційній книзі, а
також балансових і позабалансових втрат. Принцип 6: Банки повинні встановити чіткий діючий процес
схвалення як нових кредитів, так і поправок, оновлених варіантів і
повторного фінансування існуючих кредитів. Принцип 7: Усі кредити повинні надаватися на комерційній
основі. Зокрема, надання кредитів дочірнім компаніям та
підконтрольним особам повинно здійснюватись у виняткових випадках
та перевірятися особливо ретельно. Повинні вживатися інші
відповідні заходи для контролю або пом'якшення ризиків
некомерційних позик.
C. Підтримання відповідного управління кредитами, оцінювання
та процесу моніторингу
Принцип 8: Банки повинні мати діючу систему управління
ризиками різноманітних кредитних портфелів. Принцип 9: Банки повинні мати систему відстеження умов
окремих кредитів, включаючи визначення відповідності резервів. Принцип 10: Банки заохочуються до розвитку та використання
системи оцінки внутрішніх ризиків в управлінні кредитними
ризиками. Система оцінки має бути сумісною із сутністю, розміром
та складністю банківських операцій. Принцип 11: Банки повинні володіти інформаційними системами
та аналітичними технологіями, які дають можливість керівництву
банку оцінити розміри кредитного ризику, притаманних балансовим та
позабалансовим операціям. Інформаційна система управління повинна
надавати адекватну інформацію щодо складу портфеля кредитів, в
тому числі виявляти будь-яку концентрацію ризиків. Принцип 12: Банки повинні мати систему перевірки загального
складу і якості портфеля кредитів. Принцип 13: Банки повинні враховувати майбутні потенційні
зміни в економічній ситуації при оцінці окремих кредитів та своїх
портфелів кредитів і повинні оцінювати для себе наслідки кредитних
ризиків потенційних втрат при екстремальних умовах.
D. Забезпечення адекватного контролю кредитних ризиків
Принцип 14: Банки повинні встановлювати систему незалежної,
безперервної оцінки банківських процесів управління кредитними
ризиками, а результати такої оцінки повинні бути передані прямо
раді директорів та вищому керівництву. Принцип 15: Банки повинні забезпечувати ретельне управління
функцією з надання кредитів і гарантувати, що межі ризиків не
перевищують рівнів, що відповідають пруденційним стандартам та
внутрішнім обмеженням. Банки мають запроваджувати та здійснювати
внутрішній контроль та іншу практику з метою забезпечення вчасного
повідомлення відповідних рівнів управління про винятки в політиці,
процедурах та обмеженнях. Принцип 16: Банки повинні володіти системою дії завчасного
попередження щодо погіршення стану кредитування, управління
проблемними кредитами та в подібних випадках.
E. Роль інспекторів
Принцип 17: Інспектори повинні вимагати від банків ефективної
системи ідентифікації, оцінки, перевірки та контролю кредитних
ризиків, як частини загального підходу до управління ризиками.
інспектори повинні проводити незалежну оцінку стратегії банку,
його політики, механізмів та практики кредитування та
безперервного управління портфелем активів. інспектори повинні
враховувати встановлення пруденційних лімітів для обмеження ризику
потенційних витрат банку для окремих позичальників або груп
пов'язаних протилежних сторін.
II. Формування відповідного середовища кредитних ризиків
Принцип 1: Рада директорів має бути відповідальною за
схвалення та періодичний перегляд (принаймні один раз на рік)
стратегії кредитних ризиків та впливової політики кредитних
ризиків банку. Стратегія має відображати ризик, який допускає
банк, і рівень прибутку, який банк очікує отримати у випадку
різних кредитних ризиків. 9. Як і в усіх інших сферах банківської діяльності, рада
директорів3 відіграє вирішальну роль в нагляді за банківськими
функціями кредитуванням та управління кредитними ризиками. Кожен
банк повинен розвивати стратегію кредитних ризиків або створити
план досягнення цілей з банківських операцій кредитування та
ухвалювати необхідну політику й механізми проведення такої
діяльності. Рада директорів повинна схвалювати та періодично
(принаймні раз на рік) переглядати як стратегію кредитних ризиків,
так і значну частину політики кредитних ризиків. Рада має визнати,
що стратегія і політика повинні охоплювати велику кількість
операцій банку, за яких кредитування піддається значному ризику. ___________________
3 Цей документ стосується структури, що складається з ради
директорів та вищого керівництва. Комітет обізнаний із наявністю
значних відмінностей в законодавчій та регулюючій структурі різних
держав у функціях ради директорів та вищого керівництва. В деяких
державах рада володіє головною, якщо не виключною, функцією
контролю за діяльністю виконавчого органу (вище керівництво,
генеральне управління) з метою гарантування виконання останнім
своїх завдань. З цієї причини у деяких випадках вона відома як
наглядова рада, це означає, що рада не володіє ніякими виконавчими
функціями. В інших державах, навпаки, рада має ширшу компетенцію,
володіючи правом формувати загальну схему управління банком. Через
ці відмінності поняття рада директорів та вище керівництво
вживаються в цьому документі не для ідентифікації законного
органу, а скоріше для позначення наявності двох функцій прийняття
рішень в межах банку.
10. Стратегія повинна містити твердження щодо готовності
банку надавати кредити, які грунтуються на певних видах ризику
(наприклад, комерційний, споживчий, під нерухомість), залежно від
економічного сектора, географічного розташування, валюти, строків
виплати та прогнозованої прибутковості. Вона також може включати
визначення цільових ринків та загальні характеристики, яких банк
прагне досягти в своєму кредитному портфелі (в тому числі в рівні
диверсифікації і в допустимому відхиленні концентрації). 11. Стратегія кредитних ризиків повинна визнавати цілі з
кредитної якості, прибутку та росту. Кожен банк, незалежно від
його розміру, займається прибутковим бізнесом і тому повинен
визначити прийнятну альтернативу ризику/винагороді у своїй
діяльності, що відображається у вартості капіталу. Рада директорів
банку повинна схвалити банківську стратегію вибору ризиків та
максимізації прибутків. Рада повинна періодично аналізувати
фінансові результати діяльності банку та, спираючись на них,
визначити, чи потребує стратегія змін. Рада також повинна
визначити, чи банківський об'єм капіталу відповідає ризикам, які є
прийнятними для установи загалом. 12. Стратегія кредитних ризиків будь-якого банку має
забезпечувати безперервність підходу. Внаслідок цього, стратегія
повинна буде враховувати циклічний розвиток будь-якої економіки та
відповідні зміни в складі та якості загального кредитного
портфеля. Хоча стратегія повинна періодично переглядатися і
доповнюватися, вона повинна бути життєздатною протягом тривалого
періоду та протягом різноманітних економічних циклів. 13. Стратегія та політика кредитних ризиків повинні бути
успішно поширені в межах банківської установи. Весь причетний
персонал повинен чітко розуміти підхід банку щодо надання і
управління кредитами і має нести відповідальність за впровадження
розробленої політики та механізмів. 14. Рада повинна забезпечити повну дієздатність вищого
керівництва в управлінні кредитними операціями, що проводяться
банком, і в здійсненні таких операцій в межах стратегії, політики
та допуску кредитних ризиків, схвалених радою. Рада також повинна
регулярно (тобто, принаймні раз на рік) або в межах стратегії
кредитних ризиків, чи в межах заяви про кредитну політику схвалити
загальні банківські критерії кредитування (включаючи загальні
строки та умови). Крім того, вона повинна схвалити спосіб, у який
банк здійснюватиме свої функції кредитування, в тому числі
незалежний перегляд функції кредитування і управління, а також
всього портфеля активів. 15. В той час, як члени ради директорів, особливо ті, що не є
директорами, можуть становити важливе джерело нової операції
банку, як тільки з'являється потенційний кредит, існуючі процедури
банку повинні визначити розмір та умови надання кредиту. З метою
уникнення конфлікту інтересів важливо, щоб члени ради не нехтували
банківськими процедурами кредитування та перевірки. 16. Рада директорів повинна забезпечити узгодженість
банківської політики виплати заохочень зі стратегією кредитних
ризиків. Політика виплати заохочень за неприйнятну діяльність,
таку як одержання короткострокових прибутків при відхиленні від
кредитної політики або при перевищенні встановлених лімітів,
послаблює банківські механізми кредитування.
Принцип 2: Вище керівництво повинно відповідати за
впровадження стратегії кредитних ризиків, схваленої радою
директорів, та за розвиток політики й механізмів ідентифікації,
оцінки, перевірки та контролю кредитних ризиків. Така політика та
механізми повинні стосуватися кредитних ризиків в усіх операціях
банку як на окремому кредитному рівні, так і на рівні портфеля
активів. 17. Вище керівництво банку несе відповідальність за
впровадження стратегії кредитних ризиків, схваленої радою
директорів. Це включає в себе забезпечення узгодженості
банківських операцій з кредитування зі схваленою стратегією. Сюди
входить також забезпечення розробки і запровадження процедур,
чіткого та ретельного розподілу зобов'язань, пов'язаних зі
схваленням та переглядом позик. Вище керівництво також повинно
забезпечувати періодичну незалежну внутрішню оцінку банківських
функцій з кредитування та управління.4 ___________________
4 Це може складати деякі труднощі для малих банків; вони
повинні на місці здійснювати адекватні перевірки та приймати
зважені рішення щодо кредитування.
18. Основною проблемою безпечного та розсудливого
банківського розвитку є формування та запровадження політики та
механізмів щодо ідентифікації, оцінки, перевірки та контролю за
кредитними ризиками. Кредитна політика встановлює схему щодо
надання позик та спрямовує банківські операції з кредитування.
Кредитна політика має стосуватись таких сфер, як цільові ринки,
структура портфелів, цінові та нецінові умови, структура обмежень,
уповноважені органи, опрацювання/звітування про винятки тощо. Така
політика повинна бути чітко визначеною, узгодженою з пруденційною
банківською практикою, відповідними контрольними вимогами і
відповідати природі й складності банківських операцій. Політика
повинна бути сформована і запроваджена в контексті внутрішніх і
зовнішніх факторів, таких як: становище банку на ринку,
торговельна зона, кваліфікація персоналу і технології. Належним
чином розвинені політика та механізми надають банку можливість:
(i) підтримувати розумні стандарти кредитування; (ii) перевіряти
та контролювати кредитні ризики; (iii) ретельно оцінювати
можливості проведення нових операцій; і (iv) визначити й управляти
проблемними кредитами. 19. Відповідно до застережень у пунктах 30 і 37-41 банки
повинні розвивати та запроваджувати політику і механізми щодо
забезпечення відповідної диверсифікації портфеля кредитів, беручи
до уваги банківські цільові ринки та загальну кредитну стратегією.
Зокрема, така політика формулює як цілі для структури портфеля
активів, так і встановлює обмеження впливу на окрему протилежну
сторону та групи пов'язаних протилежних сторін, на окремі види
промислового виробництва або економічних секторів, географічні
регіони й конкретну продукцію. Банки повинні забезпечувати
відповідність своїх внутрішніх обмежень ризиків пруденційними
обмеженнями, які встановлені інспекторами банків. 20. Аби бути ефективною, кредитна політика має бути доведена
до відома усієї установи і впроваджена за допомогою відповідних
механізмів, відстежена та переглянута із урахуванням мінливої
внутрішньої та зовнішньої ситуацій. Якщо необхідно, вона повинна
бути використана на консолідованій банківській основі, а також на
рівні окремих філій. Додатково, зазначена політика повинна
однаковою мірою стосуватись важливих функцій перегляду кредитів на
індивідуальній основі та забезпечення відповідної диверсифікації
на рівні портфеля активів. 21. Банки, які займаються наданням кредитів в міжнародному
масштабі, додатково до стандартних кредитних ризиків беруть на
себе ризики, пов'язані із ситуацією в державі іноземного
позичальника або протилежної сторони. Ризик неплатоспроможності
суверенної держави охоплює повний спектр ризиків, що виникають в
економічному, політичному та соціальному середовищі іноземної
держави, що може мати потенційні наслідки для боргів іноземних
громадян та вкладень акцій у підприємства цієї держави.
Трансфертний ризик більш вузько концентрується на здатності
позичальника отримувати іноземну валюту, необхідну для
обслуговування його зовнішнього боргу та інших договірних
зобов'язань. У всіх прикладах міжнародних операцій банкам
необхідно брати до уваги процес глобалізації фінансових ринків та
потенціал побічних наслідків, що передаються від однієї держави до
іншої, або негативні наслідки для всього регіону. 22. Банки, які займаються кредитуванням у міжнародному
масштабі, повинні мати відповідну політику та механізми
ідентифікації, оцінки, відстеження та контролю за ризиком
неплатоспроможності держави і трансфертного ризику в своїх
міжнародних операціях з надання позик та в операціях з
інвестуванням. Відстеження ризику неплатоспроможності держави
включає: (i) потенційне невиконання зобов'язань протилежними
сторонами іноземного приватного сектора, що випливає із
специфічних економічних факторів держави та (ii) можливість
примусового виконання позикових угод у відповідні строки і
здатність здійснити банківське забезпечення згідно з національними
юридичним механізмами. Ця функція часто є обов'язком групи
спеціалістів, обізнаних із даними питаннями.
Принцип 3: Банки повинні ідентифікувати та управляти
кредитними ризиками, що властиві усій продукції та всім операціям.
Банки повинні забезпечити регулювання ризиків нової для них
продукції та нових операцій відповідними механізмами управління та
контролю до того, як вони запроваджуються чи застосовуються, та їх
завчасне схвалення радою директорів або відповідним комітетом. 23. Основу ефективного процесу управління кредитними ризиками
становить визначення та аналіз існуючих та потенціальних ризиків,
притаманних всій продукції чи операціям. Внаслідок цього важливим
є визначення банками всіх кредитних ризиків, притаманних
запропонованій продукції і здійснюваним операціям. Таке визначення
виникає внаслідок ретельного аналізу існуючих та потенційних
характеристик кредитних ризиків щодо продукції чи операцій. 24. Банки повинні розвивати чітке розуміння кредитних
ризиків, що виникають під час більш складних кредитних операцій
(наприклад, надання позики певним промисловим галузям,
забезпечення активів, продаж опціонів клієнта, кредитні деривати,
кредитні авізо). Це набирає особливої ваги, оскільки зазначені
кредитні ризики, хоча і не є чимось новим для банківської справи,
можуть бути менш очевидними та вимагати ретельнішого аналізу, ніж
ризики, що трапляються під час більш традиційних операцій
кредитування. Хоча більш складні операції кредитування можуть
вимагати суворіших механізмів контролю, застосовуються основні
принципи управління. 25. Нові ризики вимагають серйозного планування та ретельного
нагляду з метою забезпечення відповідної ідентифікації та
управління ризиками, пов'язаними з продукцією чи операціями, що
підлягають відповідним процедурам та видам контролю, до їх
представлення чи прийняття. Будь-яка нова операція повинна бути
завчасно схвалена радою директорів або її відповідним
уповноваженим комітетом. 26. Важливо, щоб вище керівництво визначило повну
спроможність персоналу, залученого до проведення будь-якої
операції, де існують кредитні ризики для позичальника або
протилежної сторони, відомі раніше чи нові, прості або більш
складні, проводити операції відповідно до найвищих стандартів та
політики і механізмів банку.
III. Діяльність в умовах розумного кредитування
Принцип 4: Банки повинні діяти відповідно до розумних, чітко
визначених критеріїв кредитування. Такі критерії повинні включати
чітку вказівку на цільовий банківський ринок та глибоке розуміння
одержувача позики або протилежної сторони так само, як і мети та
структури кредиту та джерел компенсацій. 27. Встановлення розумних, чітко визначених критеріїв
кредитування є суттєвим для правильного та розумного схвалення
кредиту. Критерії повинні визначати, хто має право на отримання
кредиту і в якому розмірі, які види кредиту доступні і на які
строки, а також на яких умовах надаються такі кредити. 28. Банки повинні отримати достатню інформацію для проведення
всебічної оцінки справжньої структури ризику позичальника або
протилежної сторони. Залежно від типу кредитного ризику
потенційних втрат та його строку, мають враховуватися і
фіксуватися при схваленні кредитів такі фактори: - мета кредиту та джерела виплат; - поточна структура ризику (включаючи природу та сукупну
кількість ризиків) позичальника або протилежної сторони,
банківське забезпечення та його вплив на розвиток економіки і
ринку; - досвід виплат позичальника та поточна спроможність
здійснювати виплати, що грунтується на історичних фінансових
тенденціях та прогнозах майбутніх потоків готівки згідно з різними
сценаріями; - для комерційних кредитів - експертиза торговельних операцій
позичальника і становище економічного сектора позичальника та його
статус в межах цього сектора; - запропоновані терміни та умови кредиту, в тому числі
договори, укладені для обмеження змін у майбутній структурі ризику
позичальника; та - де це можливо, адекватність та здатність здійснення
банківського забезпечення або надання гарантій, в тому числі
згідно з різними сценаріями. На додаток, при першому схваленні осіб позичальників або
протилежних сторін необхідно враховувати як цілісність та
репутацію позичальника або протилежної сторони, так і його
здатність нести юридичну відповідальність. Після визначення
критеріїв кредитування для банку важливо забезпечити вичерпність
інформації, яку він отримує для прийняття належних рішень щодо
кредитування. Ця інформація також слугуватиме основою для оцінки
кредитоспроможності відповідно до внутрішньої банківської системи
оцінки. 29. Банкам необхідно розуміти, кому вони надають кредити.
Отже, до вступу в будь-які нові відносини, пов'язані з
кредитуванням, банк повинен ознайомитися з позичальником чи
протилежною стороною та бути впевненим у тому, що він має справу з
особою чи організацією з солідною репутацією та
кредитоспроможністю. Зокрема, повинна проводитись сувора політика
запобігання відносинам з особами, пов'язаними з нелегальними
операціями та іншими правопорушеннями. Цього можна досягти за
допомогою різних способів, в тому числі шляхом запиту
характеристик у знайомих сторін, шляхом доступу до кредитних
реєстрів і шляхом знайомства із особами, відповідальними за
управління компанією, перевірки особистих характеристик та
фінансового становища. В той же час, банк не повинен надавати
кредит лише тому, що позичальник або протилежна сторона знайома
банку або має добру репутацію. 30. При розгляді питання надання кредитів банк повинен
володіти механізмом ідентифікації ситуацій, коли доцільно
класифікувати групи боржників як пов'язаних протилежних сторін і
як окремого боржника. Це включає сукупні ризики від групи
рахунків, які демонструють фінансову взаємозалежність, в тому
числі корпоративну або не корпоративну, якщо вони знаходяться у
спільній власності або під спільним контролем, або пов'язані
сильними зв'язками (наприклад, спільне управління, сімейні
зв'язки)5. Банки також повинні володіти механізмами узагальнення
ризиків, що виникають з боку окремих клієнтів. ___________________
5 Пов'язаними протилежними сторонами може бути група
компаній, пов'язаних у фінансовому плані або спільною власністю,
управлінням, дослідженнями або розвитком, маркетингом або
будь-якою подібною комбінацією. Ідентифікація пов'язаних
протилежних сторін вимагає ретельного аналізу впливу цих факторів
на фінансову взаємозалежність залучених сторін.
31. Багато банків бере участь в синдикатах, що надають
позики, чи в інших подібних позикових консорціумах. Деякі установи
занадто покладаються на аналіз кредитних ризиків, зроблених
провідною страховою компанією, або на оцінки кредитоспроможності
зовнішніх комерційних позичальників. Усі учасники синдикатів мають
приділяти належну увагу, в тому числі незалежному аналізу
кредитних ризиків та перегляду умов синдикату, до того, як взяти
на себе зобов'язання учасника синдикату. Кожен банк повинен
аналізувати ризик і одержання прибутку від синдикованих кредитів
так само, як і з прямих позик. 32. Кредитування включає в себе як прийняття ризиків, так і
одержання прибутків. Банкам необхідно зважувати ризик і винагороду
при наданні будь-якого кредиту, а також брати до уваги одержання
загальних прибутків від розрахункових відносин. При здійсненні
оцінки доцільності надання кредиту та умов, які банкам необхідно
оцінити ризики проти очікуваного прибутку, максимально враховуючи
цінові й нецінові (наприклад, банківське забезпечення, обмежуючі
угоди) умови. При оцінці ризиків банки мають також оцінити
вірогідні схематичні сценарії та їх потенційний вплив на
позичальників або протилежні сторони. Спільною проблемою банків є
тенденція до недостатньої оцінки кредиту чи всеохоплюючих відносин
та, як наслідок, неодержання відповідної компенсації за несення
ризиків. 33. При розгляді надання потенційних кредитів банки повинні
визнавати необхідність створення положень щодо ідентифікації та
очікуваних витрат, а також необхідність володіння відповідним
капіталом, який би покрив неочікувані витрати. Банк має
враховувати цей фактор при прийнятті рішення щодо надання кредиту
так само, як і в всеохоплюючому процесі управління портфельними
ризиками.6 ___________________
6 Орієнтир щодо класифікації кредитів та створення резервів
доступний в документі "Практика розрахунків та розкриття кредитів"
(липень 1999 р.).
34. Банки можуть використовувати структуру операції,
банківське забезпечення та гарантії з метою пом'якшення ризиків
(як ідентифікованих, так і тих, які неможливо усунути) окремих
кредитів, але в першу чергу операції мають спиратися на здатність
позичальника до виплат. Додаткове забезпечення не може замінити
всеохоплюючу оцінку позичальника чи протилежної сторони, як і не
може компенсувати недостатність інформації. Необхідно визнати, що
будь-яка дія щодо примусової сплати кредиту (наприклад, процедура
втрати права викупу заставленого майна) може призвести до знищення
коефіцієнта прибутковості від операції. На додаток, банкам
необхідно враховувати, що розмір додаткового забезпечення може
зменшуватись через ті ж самі фактори, які призвели до погіршення
відновлення кредитоспроможності. Банки мають проводити політику,
яка включає прийнятність різних форм додаткового забезпечення,
процедури оцінки таких видів додаткового забезпечення та процесу
гарантування здійснення та реалізації такого забезпечення, в тому
числі і в майбутньому. Що стосується гарантій, банки повинні
оцінити рівень покриття, що забезпечується по відношенню до
надійності банківських кредитів та правоздатності поручителя.
Банки мають бути обережними при здійсненні припущень щодо
підтримки таких третіх сторін, як уряд. 35. Угоди про взаємні компенсації є важливим способом
зменшення кредитних ризиків, особливо що стосується міжбанківських
операцій. З метою фактичного зменшення ризиків такі угоди мають
бути стабільними та юридично зобов'язуючими.7 ___________________
7 Орієнтир щодо угод про взаємну компенсацію зобов'язань
доступний в документі "Консультаційний документ щодо балансового
погашення зобов'язань" (квітень 1998 р.).
36. Якщо в межах банку існує фактичний або потенціальний
конфлікт інтересів, мають бути встановлені внутрішні домовленості
з метою забезпечення відсутності перешкод для отримання банком
будь-якої відповідної інформації від позичальника.
Принцип 5: Банки повинні встановлювати загальні ліміти
кредитів на рівні окремих позичальників, протилежних сторін та
груп пов'язаних протилежних сторін, які сумісно та суттєво
поєднують різні види ризиків в банківській та комерційній книзі, а
також балансових і позабалансових втрат. 37. Важливим елементом управління кредитними ризиками є
встановлення обмежень ризиків потенційних втрат для окремих
протилежних сторін. Часто такі обмеження до певної міри спираються
на внутрішній рівень ризику, встановлений по відношенню до
позичальника чи протилежної сторони. Причому для протилежних
сторін встановлюються кращі оцінки ризику з потенційно вищими
обмеженнями ризику. Обмеження також мають бути встановлені для
окремих галузей промисловості або господарських секторів,
географічних регіонів та специфічної продукції. 38. Обмеження ризиків потенційних втрат необхідні в усіх
банківських операціях, які передбачають кредитні ризики. Ці
обмеження сприяють забезпеченню адекватної диверсифікації
банківських операцій по кредитуванню. Як було зазначено вище,
більшість ризиків потенційних втрат по кредиту, з якими стикаються
деякі банки, з'являються внаслідок операцій та документів,
зафіксованих у торговельній книзі та поза балансом. Обмеження
таких операцій особливо ефективні при управлінні загальною
структурою кредитних ризиків або банківського ризику протилежної
сторони. З метою ефективності обмеження вони взагалі мають бути
зобов'язуючими та не повинні керуватись вимогами клієнта. 39. Ефективні критерії оцінки майбутніх ризиків потенційних
втрат є суттєвими для встановлення значних обмежень, верхньої межі
операцій та ризиків потенційних втрат для конкретної протилежної
сторони, що спираються на порівняльні критерії ризиків потенційних
втрат в різних банківських операціях (як балансових, так і
позабалансових). 40. Банки повинні враховувати результати випробувань у
надзвичайних ситуаціях при загальному встановленні обмежень і
процесі відстеження. Такі випробування мають враховувати
економічні цикли, відсоткові ставки, інші ринкові зміни та умови
ліквідності. 41. Банківські кредитні обмеження мають визнавати та
відображати ризики, пов'язані із короткостроковою ліквідацією
фінансового положення банку на випадок невиконання протилежною
стороною своїх зобов'язань (дефолту).8 Якщо банк проводить
декілька операцій із протилежною стороною, ризик потенційних втрат
для тієї протилежної сторони може різнитись серйозно та протягом
тривалого періоду часу, що перевищує передбачуваний термін. Таким
чином, підрахунки майбутніх ризиків потенційних втрат мають бути
більшими за різні передбачувані строки. Обмеження також мають
враховуватись при будь-яких незахищених ризиках потенційних втрат
в сценаріях ліквідації. ___________________
8 Орієнтир доступний в документах "Взаємодії банків з високо
впливовими установами" та "Практика взаємодій банків з високо
впливовими установами" (січень 1999 р.).
Принцип 6: Банки повинні встановити чіткий діючий процес
схвалення як нових кредитів, так і внесення поправок, оновлення і
повторного фінансування існуючих кредитів. 42. Багато осіб в межах банку залучені до процесу
кредитування. Він включає в себе осіб, що займаються
підприємницькою діяльністю, аналізом кредитування та діяльністю по
схваленню кредитів. Додатково, та ж сама протилежна сторона може
звертатися до кількох сфер банківської діяльності за різними
формами кредиту. Банки можуть на свій вибір розподіляти
відповідальність у різні способи; однак, важливо, щоб процес
кредитування координував зусилля всіх різних осіб з метою
забезпечення розумного прийняття рішень щодо кредитування. 43. З метою підтримання стійкого кредитного портфеля банк
повинен володіти встановленою формальною оцінкою операцій та
процесом схвалення надання кредитів. Схвалення має здійснюватись
відповідно до письмових інструкцій банку та на відповідному рівні
управління. Має вестись чітка документація бухгалтерського
контролю виконання процесу схвалення та проводитись ідентифікація
особи (осіб) та/або комітету(-тів), що обумовлюють як витрати, так
і прийняття рішень щодо кредитування. Банки часто отримують немалу
користь від формування груп спеціалістів з питань кредитної
діяльності з метою аналізу та схвалення кредитів, що відносяться
до значної предметно-виробничої спеціалізації, типів джерел
кредитування та промислово-географічних секторів. Банки мають
робити внесок у відповідні ресурси з прийняття рішення щодо
кредиту з тим, аби бути здатними приймати правильні рішення щодо
кредитів, сумісних з їх кредитною стратегією, та досягти
конкурентонеспроможних показників у часі, ціні та протистоянні
структурному тиску. 44. Кожна пропозиція щодо кредиту має підпадати під ретельний
аналіз кваліфікованого аналітика з питань кредитів із проведенням
експертизи, яка відповідає розміру та складності операції.
Ефективний процес оцінки встановлює мінімальні вимоги щодо
інформації, на якій грунтується аналіз. Необхідно проводити
політику по відношенню до інформації та документації, необхідних
для схвалення нових кредитів, відновлення існуючих та/або зміни
термінів та умов попередньо схвалених кредитів. Отримана
інформація буде основою для будь-якої внутрішньої оцінки або
рейтингу, встановленого для кредиту; її чіткість та відповідність
є дуже важливими у ході прийняття керівництвом відповідних рішень
щодо прийнятності кредиту. 45. Банки повинні розвивати штат службовців, які займаються
кредитними ризиками, які мають досвід і знання для винесення
правильного судження при оцінці, схваленні та управлінні
кредитними ризиками. Банківський процес схвалення рішення з
надання кредитів має встановлювати відповідальність за прийняті
рішення та визначати, хто має абсолютні повноваження схвалювати
кредити або змінювати їх терміни. Як правило, банки використовують
комбінацію окремого органу, протилежних спільних органів та групу
чи комітет по схваленню кредитів залежно від розміру та суті
кредиту. Органи, що відповідають за схвалення кредиту, мають бути
адекватні з досвідом залучених осіб.
Принцип 7: Усі кредити повинні надаватися на комерційній
основі. Зокрема, надання кредитів дочірнім компаніям та
підконтрольним особам повинно здійснюватися у виняткових випадках
і перевірятися особливо ретельно. Повинні вживатися інші
відповідні заходи для контролю або пом'якшення ризиків
некомерційних позик. 46. Процедура продовження кредиту має регулюватись критеріями
та процесами, зазначеними вище. Це створює систему перевірок і
балансів, яка сприяє прийняттю правильних рішень щодо надання
кредитів. Таким чином, директори, вище керівництво та інші
впливові сторони (наприклад, акціонери) не повинні намагатися не
брати до уваги визначені банківські процеси кредитування та
відстеження. 47. Потенціальні зловживання можуть виникнути внаслідок
надання кредитів на формальній основі пов'язаним сторонам,
компаніям чи фізичним особам.9 Внаслідок цього важливо, щоб банки
надавали кредити таким сторонам на основі встановлення термінів і
щоб величина наданого кредиту належним чином відстежувалася. Такий
контроль найпростіше здійснюється шляхом вимоги, аби строки й
умови таких кредитів не були більш сприятливими, ніж кредитів, що
надаються непов'язаним позичальникам за таких же обставин, та
шляхом накладення суворих абсолютних обмежень на такі кредити.
Іншим можливим методом контролю є публічне розкриття умов
кредитів, наданих пов'язаним сторонам. Критерії кредитування банку
не повинні змінюватись з метою сприяння пов'язаним компаніям чи
особам. ___________________
9 Пов'язані сторони можуть включати філії банку, його
найбільших акціонерів, директорів та вище керівництво, їх прямі та
опосередковані групи осіб, що мають спільні інтереси, як і
будь-яку сторону, над якою банк здійснює контроль або яка здійснює
контроль за банком.
48. Матеріальні операції з пов'язаними сторонами мають
підпадати під схвалення ради директорів (за винятком членів ради,
які мають конфлікт інтересів) та в певних випадках (наприклад,
велика позика одному з найбільших акціонерів) повідомлятись
органам банківського нагляду.
IV. Підтримання відповідного управління кредитами, оцінювання
та процесу моніторингу
Принцип 8: Банки повинні мати систему управління
різноманітними портфелями кредитних ризиків. 49. Управління кредитуванням є вирішальним елементом у
підтримуванні безпеки й платоспроможності банку. Після надання
кредиту відповідальність за його правильне використання лягає на
господарський відділ, який часто виконує ці обов'язки разом із
групою з управління кредитуванням. Це включає зберігання протягом
визначеного терміну картотеки кредитної інформації, надання
поточної фінансової інформації, відправлення оновлених повідомлень
і приготування різноманітних документів, таких як угоди з надання
позики. 50. Будучи відповідальним за широке коло функцій управління
кредитуванням, організаційну структуру, яка змінюється відповідно
до розміру і складності структури самого банку. Як правило, у
великих банках коло завдань різних елементів управління
кредитуванням розділено між різними департаментами. В малих банках
невелика група осіб може завідувати кількома функціональними
сферами. Там, де особи виконують такі делікатні функції як
збереження найголовніших документів, а саме, переказ грошей
комп'ютерною мережею чи введення обмежень в комп'ютерну базу
даних, вони підпорядковуються тим керівникам, які не беруть участі
в процесі започаткування і прийняття рішень щодо кредитів. 51. При розвитку управління кредитуванням банки мають
забезпечувати наступне: - продуктивність і ефективність операцій з управління
кредитуванням, включаючи відстеження документації, вимог
контракту, статей закону, додаткових положень тощо; - точність і своєчасність подання інформації до системи
управління інформацією; - відповідний розподіл обов'язків; - відповідність контролю за внутрішньоофісними механізмами і - відповідність політиці і процедурам, як визначеним
керівництвом, так і відповідними законами і нормами. 52. Для того, щоб різноманітні елементи управління
кредитуванням функціонували належним чином, вище керівництво має
розуміти і демонструвати своє визнання важливості цих елементів
відстеження і контролю за кредитними ризиками. 53. Картотеки кредитної інформації мають включати як всю
інформацію, необхідну для підтвердження поточного фінансового
становища позичальника чи протилежної сторони, так і достатню
інформацію з метою простежити досвід прийняття рішення і надання
кредиту. Наприклад, картотеки кредитної інформації мають включати
поточні заяви з фінансових питань, фінансові аналізи і
документацію для внутрішнього використання, внутрішні меморандуми,
рекомендаційні листи і відзнаки. В ході контролю за наданням
позики необхідно підтвердити, що картотеки кредитної інформації є
повними і що одержано всі схвалення з надання позики й інші
необхідні документи.
Принцип 9: Банки повинні мати систему відстеження умов
індивідуальних кредитів, включаючи встановлення адекватності
забезпечення та резервів. 54. Банкам необхідно розвивати та впроваджувати всеохоплюючі
механізми й інформаційні системи для відстеження стану окремих
кредитів та окремих боржників серед різних банківських портфелів
цінних паперів. Ці механізми мають визначати критерії для
ідентифікації і звіту щодо потенційних проблем кредитування та
інших операцій для забезпечення їх частішої перевірки, так і
можливих коригуючих дій, класифікацію та/чи заходи запобігання.10 ___________________
10 Див. посилання 6.
55. Ефективна система відстеження кредитів має включати
заходи з: - забезпечення розуміння банком поточного фінансового
становища позичальника чи протилежної сторони; - моніторингу відповідності існуючим угодам; - оцінки, якщо необхідно, банківського забезпечення, що
стосується поточного становища боржника; - виявлення порушення умов контракту щодо платежів і
класифікації потенційних проблем з часовими параметрами кредиту і - негайного надсилання опису проблем керівництву для
виправлення ситуації. 56. Відповідні особи мають бути відповідальними за
відстеження якості кредиту, включаючи забезпечення передачі
відповідної інформації органам, які відповідають за визначення
внутрішніх кредитних ризиків. Крім того, такі особи мають бути
відповідальними на постійній основі за поточне відстеження
будь-якого основного банківського забезпечення і гарантій. Такий
моніторинг сприятиме банку як при внесенні необхідних змін до
контрактних домовленостей, так і у підтримці адекватних резервів
на випадок втрат за кредитами. При розподілі цих обов'язків
керівництво банку має усвідомлювати можливість конфліктів
інтересів, особливо серед персоналу, призначеного відповідати за
такі показники, як розмір позики, якість портфеля цінних паперів
чи короткотермінова рентабельність.
Принцип 10: Банки заохочуються до розвитку й використання
системи оцінки внутрішніх ризиків в управлінні кредитними
ризиками. Система оцінки має бути співвідносною із сутністю,
розміром та складністю банківських операцій. 57. Важливим інструментом відстеження якості як окремих
кредитів, так і усього портфеля цінних паперів, є використання
системи оцінки внутрішніх ризиків. Добре структурована система
оцінки внутрішніх ризиків є надійним засобом диференціації
кредитних ризиків з різних рівнів ризиків потенційних втрат банку.
Це має дозволити здійснення чіткішого визначення загальної
характеристики портфеля кредитів, концентрацій, проблемних
кредитів та відповідності резервів на випадок витрат щодо позики.
Детальніша складна система оцінки внутрішніх ризиків, яку
використовують перш за все великі банки, також може бути
використана для визначення розміщення внутрішнього капіталу, ціни
кредитів і рентабельності операцій і взаємодії. 58. Як правило, система оцінки внутрішніх ризиків класифікує
кредити у різноманітні категорії, які покликані враховувати рівні
ризиків. Простіші системи можуть складатися з кількох категорій -
починаючи від задовільних і закінчуючи незадовільними; однак
серйозніші системи можуть мати численні рівні градації кредитів,
які вважаються задовільними, з тим, щоб дати точну диференціацію
ризиків, які вони несуть. При розвитку таких систем банки мають
вирішувати, перевіряти їм тільки рівень ризиків позичальника або
протилежної сторони чи ризики, пов'язані зі специфічними
операціями, або одне та інше. 59. Визначення внутрішніх ризиків є важливим інструментом
відстеження і контролю за кредитним ризиком. Для полегшення
ідентифікації змін у структурі ризику система виявлення внутрішніх
ризиків банку чутливо реагує на показники потенційного чи наявного
погіршення кредитного ризику. Кредити з показниками, що
погіршуються, мають бути предметом додаткового розгляду і
відстеження, наприклад, шляхом частіших відвідувань службовців, що
займаються кредитами, а також включення до списку, який регулярно
перевіряється вищим керівництвом. Визначення внутрішніх ризиків
може бути використано середньою ланкою керівництва різних
відділень для складання поточних характеристик портфеля кредитів і
допомоги при визначенні необхідних змін кредитної стратегії банку.
Отже, важливо, щоб рада директорів і вищого керівництва також
отримували регулярні звіти щодо становища портфелів кредитів
відповідно до таких показників. 60. Показники, розроблені для індивідуальних позичальників чи
протилежних сторін з метою надання кредиту, мають час від часу
переглядатися, і деякі кредити повинні отримувати нові показники,
коли умови покращуватимуться чи погіршуватимуться. Через
важливість забезпечення узгодженості і точності відображення
якості окремих кредитів внутрішніх показників, відповідальність за
встановлення і підтвердження таких показників має входити до
функцій тих, хто займається переглядом кредитів, незалежно від
функцій, пов'язаних із самим кредитом. Також важливо, щоб
узгодженість і точність показників регулярно перевірялась
незалежною групою з перевірки кредитів.
Принцип 11: Банки повинні володіти інформаційними системами
та аналітичними технологіями, які дають можливість керівництву
банку оцінити розміри кредитного ризику, притаманних балансовим та
позабалансовим операціям. Інформаційна система управління повинна
надавати адекватну інформацію щодо складу портфеля кредитів, в
тому числі виявляти будь-яку концентрацію ризиків. 61. Банки повинні володіти методологіями, які дозволяли б їм
кількісно виражати ризики, яких вони можуть зазнати, працюючи з
окремими позичальниками чи протилежними сторонами. Банки також
мають бути спроможними аналізувати кредитні ризики на рівні
продукції чи портфеля цінних паперів з метою ідентифікації
будь-яких особливих коливань чи концентрацій. Управління
кредитними ризиками має брати до уваги: (i) специфічну сутність
кредиту (позика, дериватив, пільговий кредит тощо) і його
контрактні та фінансові умови (строки платежів, рекомендована
ставка тощо); (ii) структуру ризику потенційних втрат до настання
строків платежів з розрахунком на можливі коливання ринку; (iii)
наявність забезпечення чи гарантій і (iv) вірогідність дефолту
відповідно до оцінки внутрішніх ризиків. Аналіз документів
стосовно кредитних ризиків має проводитись з частотою, відповідною
результатам вимірів відповідних обмежень. Банки повинні
застосовувати оцінювальні технології, які відповідають складності
і рівню ризиків, присутніх в їх діяльності, і грунтуватися на
точних даних і регулярних підтвердженнях. 62. Ефективність процесу управління кредитними ризиками банку
значною мірою залежить від якості системи інформування
керівництва. Інформація, отримана від таких систем, дозволяє раді
директорів і всім рівням керівництва виконувати свої функції
нагляду, включаючи визначення адекватного рівня капіталу, який
банк повинен мати в наявності. Таким чином, якість, детальність та
своєчасність інформації відіграють вирішальну роль. Особливо
інформація щодо структури і якості різноманітних портфелів цінних
паперів, включаючи консолідовані банківські фонди, має давати
керівництву можливість швидко і точно оцінювати рівні кредитного
ризику, які банк може зазнати в ході його різнопланової
діяльності, і визначити, чи відповідає банківська діяльність
стратегії щодо кредитних ризиків. 63. Банки мають відслідковувати поточні ризики потенційних
втрат відносно встановлених обмежень. Для банків важливо мати
систему інформування керівництва з тим, щоб наближення до обмежень
ризиків потенційних втрат було в сфері уваги вищого керівництва.
Всі ризики потенційних втрат мають включатись до системи заходів з
обмеження ризиків. Банківська система інформування має бути
спроможною згруповувати кредитні ризики потенційних втрат щодо
окремих позичальників і протилежних сторін, а також продумано
вчасне звітування про винятки в обмеженнях кредитних ризиків. 64. Банки повинні мати систему інформування з метою надання
можливості керівництву ідентифікувати будь-які концентрації
ризиків у портфелі кредитів. Адекватність обсягу інформації має
регулярно переглядатися керівництвом комерційної ланки, а також
вищим керівництвом з тим, щоб забезпечити її відповідність
структурі підприємницької діяльності. Все частіше банки також
формують структуру інформування, яка дозволяє робити додатковий
аналіз портфеля кредитів, включаючи випробування у надзвичайній
ситуації.
Принцип 12: Банки повинні мати систему перевірки загального
складу і якості портфеля кредитів. 65. Традиційно при управлінні повними ризиками банки
концентруються на нагляді за виконанням окремих кредитів. Дане
питання є дуже важливим, але, в той же час, банкам потрібно також
мати систему нагляду за всебічною структурою і якістю
різноманітних портфелів. Ця система має бути узгодженою з
природою, розміром і структурою банківських портфелів цінних
паперів. 66. Постійним джерелом банківських проблем, пов'язаних із
кредитуванням, є концентрація в одному портфелі кредитів.
Концентрація ризиків може мати різні форми і виникати там, де
значна кількість кредитів має схожі характеристики ризиків.
Концентрація виникає тоді, коли, крім усього іншого, банківський
портфель цінних паперів вміщає високий рівень прямих чи непрямих
кредитів для: (i) однієї протилежної сторони; (ii) групи
пов'язаних протилежних сторін;11 (iii) певного виду промисловості
чи галузі економіки; (iv) географічного регіону; (v) окремої
іноземної держави чи групи держав, чиї економіки сильно
взаємопов'язані; (vi) пільгового кредитування чи (vii)
банківського забезпечення. Концентрації також виникають у кредитах
з однаковим терміном платежу. Концентрації можуть виникати з
складніших чи мало помітних зв'язків між кредитами в портфелі
цінних паперів. Концентрація ризиків стосується не лише надання
позик, але й усього спектру банківської діяльності, яка, за своєю
сутністю, включає ризики, пов'язані із протилежною стороною.
Високий рівень концентрації змушує банк запроваджувати зміни в тій
галузі, де концентруються ризики. ___________________
11 Див. посилання 5.
67. У багатьох випадках через роботу в економічній зоні банку
географічне розташування чи брак доступу до економічно
диверсифікованих позичальників або протилежних сторін, уникнення
чи зменшення концентрацій може бути надзвичайно складною справою.
На додаток, банки можуть прагнути накопичувати капітал на основі
їх досвіду у визначеній галузі промисловості чи господарства. Банк
може також визначати адекватну компенсацію за несення певної
концентрації ризиків. Відповідно банкам не обов'язково надавати
кредити виключно на основі концентрації. Банки можуть
використовувати альтернативи з метою зменшення чи пом'якшення
концентрацій. Такі заходи можуть включати в себе призначення ціни
за додаткові ризики, зростаючі об'єми капіталу з метою компенсації
додаткових ризиків та використання учасників позики для зменшення
залежності від певної галузі економіки чи групи пов'язаних
позичальників. Банки мають проявляти обережність, щоб не вступити
в операції з незнайомими позичальниками чи протилежними сторонами
чи в операції, які не є цілком зрозумілими просто у зв'язку з їх
надзвичайною різноманітністю. 68. Банки мають нові можливості управління концентраціями
кредитів та іншими портфелями цінних паперів. Це включає в себе
такі механізми, як передача кредитором позики третім особам,
кредитні деривативи, програми забезпечення та інші вторинні ринки
позик. Однак механізми роботи з концентрацією портфелів цінних
паперів включають в себе ризики, які повинні також визначатися і
управлятися. Відповідно, якщо банк приймає рішення про
використання таких механізмів, вони в першу чергу потребують
застосування на місці політики, процедур, також як і адекватного
контролю.
Принцип 13: Банки повинні враховувати майбутні потенційні
зміни в економічній ситуації при оцінці окремих кредитів та своїх
портфелів кредитів і повинні оцінювати для себе наслідки кредитних
ризиків потенційних втрат в екстремальних умовах. 69. Важливий елемент надійного управління кредитними ризиками
включає обговорення потенційних причин погіршення ситуації з
окремими кредитами та в межах різних портфелів кредиту, а також
врахування цієї інформації при аналізі адекватності капіталу та
резервів. Запитання "що якщо?" може виявити раніше невідомі
області банківських ризиків потенційних втрат щодо кредитів.
Зв'язки між різними категоріями ризиків, які ймовірно виявляться
під час кризи, мають бути повністю зрозумілими. У випадку
несприятливих обставин можливий взаємозв'язок між різними
ризиками, особливо між кредитними та ринковими ризиками. Аналіз
сценарію та випробування у надзвичайній ситуації є корисними
засобами оцінки сфер потенційних проблем. 70. Випробування у надзвичайних ситуаціях має включати
виявлення можливих подій або майбутніх змін в економічній
ситуації, які могли б мати негативний вплив на банківські ризики
потенційних втрат щодо кредитів, та оцінку здатності банку
протистояти таким змінам. Три сфери, які банку корисно було б
досліджувати є: (i) економічні або промислові спади; (ii) події,
пов'язані із ринковими ризиками; та (iii) умови ліквідності.
Випробування надзвичайних ситуацій може різнитись від відносно
простих змін в припущеннях щодо однієї або більше фінансових,
структурних чи економічних величин до використання високоточних
фінансових моделей. Як правило, останнє використовується великими,
активними на міжнародному рівні банками. 71. Який би метод випробування надзвичайних ситуацій не
використовувався, результати випробувань мають періодично
переглядатись вищим керівництвом та мають вживатись відповідні дії
у випадках, коли результати перевищують допустимі домовлені межі.
Результати мають також бути включені до процесу визначення та
оновлення політики та обмежень. 72. Банк повинен намагатись визначити види ситуацій, такі як
економічні спади, як в економіці в цілому, так і в окремих її
галузях, які є вищими за очікувані рівні порушень та дефолтів чи
комбінацію подій в сфері кредитування та ринку, які можуть
завдавати значних втрат або викликати проблеми ліквідності. Такий
аналіз має бути здійснений на консолідованій банківській основі.
Аналізи випробувань надзвичайних ситуацій також мають включати
плани непередбачуваних витрат, що стосуються управлінської
діяльності по декількох подібних сценаріях. Це може включати в
себе такі технології, як страхування від втрат від результатів або
зменшення масштабу ризику потенційних втрат.
V. Забезпечення адекватного контролю кредитних ризиків
Принцип 14: Банки повинні встановлювати систему незалежної,
безперервної оцінки банківських процесів управління кредитними
ризиками та результати такої оцінки мають бути передані прямо раді
директорів та вищому керівництву. 73. Оскільки різні службовці банку наділені повноваженнями
надавати кредити, банк має володіти системою ефективного
внутрішнього аналізу кредитів та повідомлення з метою ефективного
управління різними портфелями банку. Ця система має забезпечувати
раду директорів та вище керівництво достатньою інформацією про
оцінку діяльності підзвітних службовців та стан кредитного
портфеля. 74. Внутрішній аналіз кредитів, що проводиться особами, які
не займаються господарського діяльністю, забезпечує важливу оцінку
окремих кредитів та загальну якість кредитного портфеля. Така
функція аналізу кредиту може сприяти оцінці загального процесу
управління кредитами, визначенню точності рейтингу внутрішніх
ризиків та судженню про ретельність відстеження окремих кредитів
підзвітними службовцями. Результати здійсненого аналізу
кредитування повідомляються безпосередньо раді директорів,
комітету, що виконує аудиторські функції, або вищому керівництву
без надання повноважень (наприклад, вище керівництво в межах
функції контролю за ризиками).
Принцип 15: Банки повинні забезпечувати ретельне управління
функцією з надання кредитів і гарантувати, що межі ризиків не
перевищують рівнів, що відповідають пруденційним стандартам та
внутрішнім обмеженням. Банки мають запроваджувати та здійснювати
внутрішній контроль та іншу практику з метою забезпечення вчасного
повідомлення відповідних рівнів управління про винятки в політиці,
процедурах та обмеженнях. 75. Мета управління кредитними ризиками полягає у підтримці
банківського ризику потенційних втрат щодо кредиту в межах
параметрів, визначених радою директорів та вищим керівництвом.
Встановлення та здійснення внутрішнього контролю, управління
обмеженнями та іншими методами сприятиме забезпеченню
неперевищення ризиків потенційних втрат щодо кредитів для
конкретного рівня банку. Така система надасть можливість
управлінню банку стежити за дотриманням встановлених цілей
кредитних ризиків. 76. Системи обмежень мають забезпечувати приділення належної
уваги керівництва випадкам, коли надання кредиту перевищує
визначені рівні. Відповідна система обмежень має сприяти
здійсненню керівництвом контролю за ризиками потенційних втрат
щодо кредиту, ініціюючи обговорення можливостей та ризиків та
стежачи за фактичними ризиками, які мають місце на противагу
допустимим кредитним ризикам. 77. Внутрішні аудити процесів кредитних ризиків мають
проводитись на регулярній основі з метою визначення відповідності
кредитних операцій кредитній політиці та механізмам банку, надання
кредитів при дотриманні інструкцій, визначених радою директорів
банку, та чітке повідомлення вищого керівництва про існування,
якість та оцінку окремих кредитів. Такі аудити мають також
використовуватися для визначення слабких місць в процесі
управління кредитними ризиками, політиці та в механізмах, як і
будь-яких винятків щодо політики, механізмів та обмежень.
Принцип 16: Банки повинні володіти системою завчасного
попередження про погіршення стану кредитування, управління
проблемними кредитами та подібними випадками. 78. Однією з причин заснування систематичного процесу аналізу
кредитів є визначення слабких чи проблемних кредитів.12 Погіршення
якості кредиту має бути виявлено на ранній стадії, коли ще можливо
використати декілька доступних варіантів для поліпшення кредитного
процесу. Банки повинні володіти упорядкованим та дієвим методом
виправлення стану справ, який використовується в особливих
ситуаціях і який регулюється кредитним управлінням, а також
повинні володіти системами виявлення проблем. ___________________
12 Див. посилання 6.
79. Банківська політика кредитних ризиків має чітко визначати
спосіб, у який банк буде управляти проблемними кредитами. Банки
різняться методами та організацією, яку вони використовують для
управління проблемними кредитами. Залежно від розміру та сутності
кредиту та причин його проблемності, відповідальність за видачу
таких кредитів може приписуватися господарському відділу,
спеціалізованому випробувальному підрозділу або їм обом. 80. Ефективні випробувальні програми є вирішальними для
управління ризиками портфелів. Якщо банк зіткнувся із значними
проблемами щодо кредитів, важливим є відокремлення випробувальної
функції від сфери, яка започаткувала кредит. Додаткові ресурси,
експертиза та більш зосереджена увага спеціалізованого
випробувального підрозділу, як правило, покращує спільні
результати. Випробувальний підрозділ може сприяти розвитку
ефективної стратегії з метою відновлення проблемного кредиту або
збільшення розміру виплат, зібраних востаннє. Досвідчений
випробувальний підрозділ також може робити цінний внесок у
будь-яку реструктуризацію кредиту, організовану господарським
відділом.
VI. Роль інспекторів
Принцип 17: Інспектори повинні вимагати від банків на місці
ефективної системи для ідентифікації, оцінки, перевірки та
контролю за кредитними ризиками як частини загального підходу до
управління ризиками. Інспектори повинні проводити незалежну оцінку
стратегії банку, його політики, механізмів, методів кредитування і
здійснювати управління портфелем. Інспектори повинні враховувати
встановлення пруденційних лімітів для обмеження ризику потенційних
витрат банку для окремих позичальників або груп пов'язаних
протилежних сторін. 81. Хоча рада директорів та вище керівництво й несе остаточну
відповідальність за здійснення ефективної системи управління
кредитними ризиками, інспектори повинні також оцінювати систему
окремих банків з метою виявлення, оцінювання, відстеження та
контролю кредитних ризиків. Сюди повинно входити визначення
будь-яких засобів оцінювання (таких, як внутрішнє визначення
ризиків та моделі кредитних ризиків), що використовуються банком.
На додаток, вони мають виявляти, чи ефективно рада директорів
здійснює нагляд за банківським процесом управління кредитними
ризиками, чи відслідковує керівництво стан ризиків та
відповідність політики. 82. З метою оцінки якості системи управління кредитними
ризиками інспектори можуть вдаватися до ряду підходів. Ключовим
елементом в такій оцінці є виявлення інспекторами використання
банком процедур ретельної оцінки активів. Найбільш вживаним є
проведення інспекторами або зовнішніми аудиторами, на роботу яких
вони частково покладаються, аналізу якості окремих кредитів. У
таких випадках, якщо аналіз інспектора збігається з внутрішнім
аналізом, проведеним банком, використанню таких внутрішніх
аналізів оцінки загальної якості портфеля кредитів та адекватності
резервів може віддаватися більша перевага.13 Інспектори та
зовнішні аудитори також оцінюють якість власне банківського
процесу схвалення при використанні внутрішніх рейтингів ризиків
та/або моделей кредитних ризиків. Інспектори також переглядають
результати всіх незалежних внутрішніх аналізів кредитування та
відділів, що займаються кредитним управлінням. Інспектори також
використовують, де це можливо, всі аналізи, що проводяться
банківськими зовнішніми аудиторами. ___________________
13 Нова схема адекватності капіталу передбачає, що банківська
методологія внутрішніх оцінок, що регулюється рішенням наглядача,
може використовуватись як основа для регулярних підрахунків
капіталу.
83. Інспектори приділяють особливу увагу виявленню
керівництвом банку проблемних кредитів на ранній стадії та вжиттю
відповідних дій.14 Інспектори стежать за тенденціями в межах
загального банківського кредитного портфеля та обговорюють з вищим
керівництвом будь-яке очевидне погіршення. Інспектори також
оцінюють, чи є капітал банку, на додаток до його резервів,
відповідним по відношенню до рівня кредитних ризиків, виявленого і
притаманного в різних окремих банках балансових та позабалансових
операціях банку. ___________________
14 Див. посилання 6.
84. При аналізі відповідності процесу управління кредитними
ризиками інспектори країни місцезнаходження банку також
визначають, чи такий процес є ефективним в здійсненні
підприємницької діяльності, дочірніх підприємств та національних
кордонах. Важливо, щоб інспектори оцінювали систему управління
кредитними ризиками не лише на рівні окремих підприємств чи
юридичних осіб, а також щодо широкого спектру діяльності та
дочірніх підприємств в межах консолідованої банківської установи. 85. Після оцінки процесу управління кредитними ризиками
інспектори звертають увагу на виявлені слабкі місця системи,
надлишки концентрації, класифікації проблемних кредитів та оцінці
будь-яких додаткових резервів та впливу на прибутковість банку
будь-якого призупинення накопичення відсотків. В цих випадках,
коли інспектори визначають, що банківська загальна система
управління кредитними ризиками не є адекватною або ефективною для
конкретної структури кредитних ризиків банку, вони забезпечують
вжиття банком відповідних дій з метою поліпшення управління
кредитними ризиками. 86. Інспектори враховують встановлення пруденційних обмежень
(наприклад, високі обмеження щодо ризиків потенційних втрат), які
застосовуються до всіх банків, незалежно від якості управління
кредитними ризиками. Такі обмеження можуть включати обмеження щодо
банківських ризиків для окремих позичальників чи груп пов'язаних
протилежних сторін. Інспектори можуть також прагнути до висунення
певних вимог щодо повідомлення про кредити особливого виду або
тих, що перевищують певні встановлені рівні. Зокрема, особлива
увага має бути надана кредитам, що надаються сторонам "пов'язаним"
із банком або пов'язаним один з одним.
Додаток
Спільні джерела основних проблем кредитування
1. Більшість банківських проблем прямо чи опосередковано
пов'язано зі слабкістю управління кредитними ризиками. Досвід
інспекторів свідчить, що певні ключові проблеми схильні до
повторення. Як правило, в банківській системі серйозні втрати,
пов'язані з кредитуванням, відображають одночасні проблеми в
декількох сферах, таких як концентрації, брак належної уваги та
неадекватний моніторинг. Цей додаток узагальнює найбільш спільні
для всіх проблеми, які стосуються широкої сфери концентрацій,
обробка кредитів та нестабільні, з точки зору ринку та
ліквідності, кредитні ризики потенційних втрат.
Концентрація
2. Концентрації є ймовірно найбільш важливою причиною
основних проблем кредитування. Концентрація кредитів розглядається
як будь-який ризик потенційних втрат, де останні тісно пов'язані
із банківським капіталом, його повними активами або, якщо наявні
адекватні заходи, із загальним банківським рівнем ризику. В цілому
великі об'єми втрат15 можуть відображати не лише великі ризики
потенційних втрат, але також можливість незвично високих
відсоткових втрат у разі дефолту. ___________________
15 Втрати дорівнюють часу ризику потенційних відсоткових
втрат, що призводять до дефолту.
3. Концентрація кредитів може бути приблизно згрупована у дві
категорії: - концентрації звичайних кредитів включали б концентрацію
кредитів, наданих окремим позичальникам чи протилежним сторонам,
групі пов'язаних між собою протилежних сторін та галузям
господарства або промисловості, таким як комерційна нерухомість,
нафта та газ; - концентрації, що базуються на спільних чи співвідносних
факторах ризику, відображають непомітні або ще більш специфічні
фактори та часто не піддаються виявленню під час аналізу. Кризи в
Азії та Росії наприкінці 1998 року продемонстрували наскільки
тісним є зв'язок між новими ринками, що функціонують у
надзвичайних умовах та у раніше невиявлених взаємозв'язках між
ринком та кредитними ризиками, а також між зазначеними ризиками та
ліквідними ризиками, і що такий зв'язок може призводити до втрат в
багатьох регіонах. 4. Приклади концентрацій, що грунтуються на можливості
надзвичайно високих втрат часто включають в себе такі фактори, як
використання засобів впливу, вибірковість, співвідношення факторів
ризику та структурне фінансування, які концентрують ризики в
певних траншах. Наприклад, позичальник з високим левереджем,
ймовірно завдасть більше кредитних втрат, ніж позичальник з
низьким левереджем, чий капітал може поглинути значну частину
будь-яких втрат. Девальвація валюти в кінці 1997 року в Азії
виявила співвідношення між девальвацією валюти та погіршенням
фінансового становища протилежних сторін держави, яка переживала
девальвацію, завдаючи дуже серйозних збитків по відношенню до
національного об'єму дериватів. Ризик у сфері активів може
концентруватися у вимогах забезпечення безпеки траншу та вимогах
дієвих засобів, призначених для спеціальної мети, які в умовах
економічного спаду будуть страждати від істотних втрат. 5. Регулярність виникнення проблеми концентрації кредитів,
особливо тієї, що включає концентрацію звичайних кредитів, порушує
питання, чому банки допускають розвиток концентрацій. По-перше,
при розвитку своєї стратегії більшість банків стикаються із
вибором - спеціалізуватися в декількох ключових сферах з метою
стати лідером на ринку чи диверсифікувати джерела прибутку,
особливо якщо вони діють в деяких нестабільних сегментах ринку. Ця
проблема вибору поглиблюється через зростаючу конкуренцію між
банками та небанківськими установами за традиційні банківські
операції, такі як забезпечення кредиту корпораціям, що займаються
інвестиціями. Найчастіше концентрації виникають внаслідок
визначення банками "гарячих" та швидко зростаючих галузей
промисловості та використання надто оптимістичних припущень щодо
майбутніх перспектив розвитку промисловості, особливо завищення
активів та потенціалу щодо отримання платежів вище середніх. Банки
виявляються найбільш вразливими через надмірне зосередження уваги
на збільшенні активів чи утриманні своїх позицій на ринку. 6. Банківські інспектори мають володіти спеціальними
механізмами обмеження концентрацій на одного позичальника або
групу пов'язаних між собою позичальників і, фактично, повинні
очікувати від банків встановлення значно нижчих обмежень на ризики
щодо окремого боржника. Більшість банківських менеджерів кредитних
ризиків також стежать за промисловими концентраціями. Багато
банків досліджують технології визначення концентрацій, що
грунтуються на спільних факторах ризику або співвідношенні між
факторами. В той час як малі банки можуть стикатися зі складністю
обмежування концентрації, найбільші банківські установи повинні
визнати, що завдяки великому об'єму їх капіталу ризики, яким вони
піддаються з боку окремих боржників, можуть досягти надзвичайно
високих рівнів при тому, що вони залишаться в межах регулятивних
рівнів.
Процес видачі кредиту
7. Велика кількість проблем кредитування виявляє головну
слабкість у наданні кредитів та процесі відстеження. В той час як
недоліки в управлінні ринковими кредитними ризиками є значним
джерелом потенційних втрат банків, багато проблем кредитування
можна було б уникнути чи пом'якшити завдяки посиленню внутрішнього
процесу кредитування. 8. Багато банків сприймають проведення ретельної оцінки
кредитів (або приділення належної уваги) як справжній виклик. Для
традиційного банківського кредитування, конкурентний тиск і
зростання синдикування передбачають часові обмеження, які
впливають на належне приділення уваги. Глобалізація ринків
кредитів збільшує необхідність фінансової інформації, що
грунтується на розумних розрахунках та макроекономічних даних і
даних щодо потоків капіталів. Якщо ця інформація недоступна чи
ненадійна, банки можуть обійтись без фінансового та економічного
аналізу та підтримувати рішення щодо надання кредитів, спираючись
на прості показники якості кредиту, особливо якщо вони
усвідомлюють потребу зайняти конкурентне становище на швидко
зростаючому іноземному ринку. Нарешті, банки можуть потребувати
нових видів інформації, таких як оцінка ризиків та більш
регулярної інформації з метою оцінювання відносно новіших
протилежних сторін, таких як інституційні інвестори та високо
впливові установи. 9. Відсутність випробувань та схвалень нових технологій
надання позик є іншою важливою проблемою. Схвалення неапробованих
технологій надання позичок у нових та інноваційних сферах ринку, а
особливо технологій, в яких відсутні розумні принципи або
традиційна база, призвело до серйозних проблем в багатьох банках.
Розумні методи передбачають застосування головних принципів
стосовно нових видів кредитних операцій. Будь-які нові технології
викликають невпевненість в їх ефективності. Ця невпевненість має
бути відображена в більшому консерватизмі та показниках, що
підтверджують якість кредитів. Прикладом проблеми є зростаюче
використання в Сполучених Штатах та деяких інших країнах моделей
кредитної звітності при наданні клієнту позики. Великі кредитні
втрати, яких зазнали деякі банки при виділенні траншів для
продукції, що масово реалізовувалася на ринках, вказують на
можливість оцінювальних недоліків. 10. Деякі проблеми кредитування виникають внаслідок
суб'єктивного прийняття рішень вищим керівництвом банку. Сюди
входить надання кредитів компаніям, власниками яких є представники
вищого керівництва або які є їх філіями, особистим друзям, особам
з діловою хваткою або надання кредитів у власних інтересах, таких
як підтримання особливих відносин з "потрібними" людьми. 11. Багато банків, які мали труднощі з оцінювання якості
кредиту в 90-х роках, недостатньо уваги приділяли аналітичній
роботі (багато банків не мали навіть аналітичних підрозділів з
надання кредитів). В більших банках аналіз кредитів, як правило,
здійснює відділ, який складається з аналітиків, незалежних від тих
осіб, які займаються наданням кредитів, і роблять незалежну оцінку
якості кредиту або кредитних відносин, що спирається на
документацію, таку як фінансові звіти, наданий аналіз кредитів та
оцінку додаткового забезпечення. В менших банках ця функція може
бути більш обмеженою та виконуватись внутрішніми чи зовнішніми
аудиторами. Метою оцінки кредиту є забезпечення відповідної
перевірки та балансів для надання кредитів відповідно до політики
банку та гарантування незалежної оцінки якості активів, які не
використовуються у взаємовідносинах із позичальником. Ефективна
оцінка кредитів не лише сприяє виявленню неналежно підписаних
кредитів, але й запобіганню наданню невигідних кредитів, оскільки
службовці, що надають кредити, більш ймовірно працюватимуть
ретельніше, якщо будуть знати, що їх робота підлягатиме перевірці. 12. Спільною та дуже важливою проблемою банків, що перенесли
кризу на початку 90-х років, була їх неспроможність
відслідковувати позичальників або вартість забезпечення. Багато
банків нехтували отриманням регулярної фінансової інформації від
позичальників чи оцінкою стану нерухомості для оцінки якості позик
на їх замовлення та відповідності забезпечення. В результаті
багато банків не спромоглися визнати ранні ознаки того, що якість
активів погіршувалася, і втратили можливість працювати з
позичальниками з метою зупинення погіршення їх фінансового стану
та захисту інтересів банку. Відсутність відстеження призвела до
дорогого процесу визначення вищим керівництвом масштабу та
серйозності проблемних позик і завершилася значними втратами. 13. В деяких випадках неспроможність приділяти належну увагу,
здійснювати фінансовий аналіз та відслідковувати позичальника може
закінчитися втратою контролю за пов'язаними з кредитами
шахрайством. Наприклад, банки, що внаслідок шахрайства зазнали
втрат, нехтували перевіркою забезпечення, такого як товарів в
магазинах чи виставкових приміщеннях, не засвідчували чи не
перевіряли фінансові активи, представлені у вигляді додаткового
забезпечення, чи не вимагали фінансових підтверджень та їх
ретельного аналізу. Відділ ефективної оцінки кредитів та незалежні
оцінки додаткового забезпечення є важливими заходами захисту,
особливо з метою забезпечення відсутності домовленості посадових
осіб, що надають кредити, та інших внутрішніх службовців з
позичальниками. 14. На додаток до недоліків щодо приділення належної уваги та
аналізу кредитів банківські проблеми кредитування відображають
інші постійні проблеми в прийнятті рішень щодо надання кредиту.
Деякі банки аналізують кредити та приймають рішення на відповідних
нецінових умовах кредиту, але не встановлюють цін з огляду на
рівень ризику. Банки, яким бракує розумної методології
ціноутворення та її послідовного дотримання, будуть наражатися на
непропорційно велику частку ризиків, пов'язаних зі встановленням
занижених цін. Ці банки будуть значною мірою поступатися банкам,
що мають кращий досвід ціноутворення. 15. Багато банків зазнали кредитних втрат через недостатню
обережність щодо кредитних домовленостей з великою часткою
позикових засобів. Як зазначено вище, кредити, надані високо
впливовим позичальникам, ймовірно принесуть великі втрати в умовах
дефолту. Так само структури з великою часткою позикових засобів,
такі як стратегія викупу, стратегія реструктуризації боргів, як
правило, вносять концентровані кредитні ризики в портфель кредитів
банку і повинні використовуватися лише з фінансово сильними
клієнтами. Однак часто такі структури є найбільш привабливими для
менш фінансово сильних позичальників, оскільки фінансування дає
право на значні прибутки у разі, якщо все йде належним чином, в
той час як втрати позичальника обмежені втратами його власного
майна. 16. Багато кредитних операцій банку включають в себе позики з
використання нефінансових активів. При таких позиках багато банків
не спромоглися зробити відповідну оцінку співвідношення між
фінансовим становищем позичальника, змінами цін та ліквідністю
ринку для активів забезпечення. Більшість господарських позик на
основі активів (тобто торговельне фінансування, лізинг обладнання
та факторинг) і комерційні кредити на нерухоме майно включають
відносно високе співвідношення між кредитоспроможністю
позичальника та оцінкою активів. Оскільки прибуток позичальника,
будучи основним джерелом виплат, як правило, пов'язаний з
відповідними активами, то зменшення прибутку позичальника, у
зв'язку з регіональними економічними проблеми чи проблеми в
промисловій галузі, можуть супроводжуватись спадом номінальної
вартості активів забезпечення. Інколи надання кредитів клієнтам на
основі активів (тобто кредити на придбання нерухомості,
автомобілів) являє собою подібні відносини між фінансовим
становищем клієнта і ринками активів клієнта. 17. Аналогічною проблемою є приділення недостатньої уваги
наслідкам економічних циклів при наданні кредитів. В міру
зростання перспектив прибутків та номінальної вартості активів на
висхідній стадії економічного циклу аналіз кредитів може включати
надто оптимістичні припущення. Такі сфери економіки, як роздрібна
торгівля, торгівля нерухомістю та інвестиційні трасти, що
займаються нерухомістю, комунальні підприємства та споживче
кредитування часто стикаються з потужними циклічними наслідками.
Інколи цикл менше пов'язаний із загальними економічними умовами,
ніж споживчий цикл у відносно новому швидко зростаючому секторі,
такому як охорона здоров'я та телекомунікації. Ефективне
випробування у надзвичайних ситуаціях, яке враховує наслідки
економічного чи продуктового циклу, є одним з підходів
інкорпорування у рішенні щодо надання кредитів та повнішого
розуміння кредитних ризиків позичальника. 18. В більш загальному плані багато проблем зі схваленням
надання кредиту відображають відсутність врахування схематичного
сценарію розвитку подій. На додаток до збитків від наслідків
економічного циклу позичальники можуть бути надто вразливими
внаслідок змін факторів ризиків, таких як ціни на конкретні види
товарів, зміни в структурі конкуренції та невпевненість в успіху
економічної стратегії чи напрямі управління. Багато кредиторів
неспроможні провести випробування у надзвичайних ситуаціях чи
проаналізувати кредити, використовуючи достатньо суперечливі
припущення і, таким чином, неспроможні визначити вразливі місця.
Кредитні ризики, пов'язані зі станом ринку
і рівнем ліквідності
19. Кредитні ризики, пов'язані зі станом ринку та
нестабільністю ліквідності, становлять особливі проблеми
банківському процесу кредитування. Ризики, пов'язані з
нестабільністю ринку, включають договори про обмін іноземних валют
та фінансових дериватів. Ризики, пов'язані з нестабільністю
ліквідності, включають у себе угоди з вимогами внесення
додаткового забезпечення, угоди з використанням ліквідних
резервних ліній, зобов'язань, акредитивів та деяких залікових
положень сек'юритизації. Випадковість ризиків у цих документах
вимагає від банку здатності оцінювати ймовірність розподілу
розміру фактичних ризиків потенційних втрат у майбутньому та їх
впливу як на левередж, так і ліквідність позичальника. 20. Фактично всі фінансові установи відчувають гостру
необхідність у вимірюванні ризиків потенційних втрат, які можна
порівняти з позиковими та іншими кредитними ризиками. Ця проблема
описується в дослідженні ризиків потенційних втрат для закладів з
високим левереджем, проведеному Базельським комітетом в січні 1999
року.16 ___________________
16 Див. "Взаємодія банків з високо впливовими установами" та
"Методи взаємодії банків із високо впливовими установами" (січень
1999 р.).
21. Інструменти, вразливі до кон'юнктури ринку, вимагають
ретельного аналізу потреб клієнта та його здатності платити.
Більшість інструментів, здатних швидко реагувати на кон'юнктуру
ринку, такі як фінансові деривати, сприймаються як відносно
складні інструменти, що вимагають деяких зусиль як з боку банку,
так і з боку клієнта щодо забезпечення чіткого розуміння договору
клієнтом. Зв'язок зі змінами у цінах активів на фінансових ринках
означає, що оцінка таких інструментів може дуже сильно піддаватися
змінам і негативно відображатися на клієнті, як правило, з
невеликою, але не з нульовою вірогідністю. Ефективне випробування
у надзвичайних ситуаціях може виявляти можливості великих витрат,
про які, згідно з розумними методами, повинен бути повідомлений
клієнт. Банки зазнають великих втрат через недостатнє приділення
уваги повному розумінню клієнтом операції з самого її початку та
наступні значні несприятливі цінові зміни, які призводять до
заборгованості банку значної суми з боку клієнта. 22. Кредитні домовленості чи інструменти, які є вразливими до
нестабільної ліквідності, вимагають ретельного аналізу вразливості
клієнта до впливів ліквідності, оскільки ризик кредитних втрат,
передбачений банком, може різко зрости в час, коли клієнти
перебувають в таких надзвичайних умовах. Такий тиск щодо наявності
достатньої ліквідності, яка б відповідала угодам про маржу,
підтримуючи торговельні операції, що здійснюються без посередника,
або угодам про клірингові розрахунки, дедалі зростає і може прямо
відображати зміни в ринковій ціні. В інших випадках тиск
ліквідності у фінансовій системі може відображати відповідні
кредити і згортання нормальних кредитних операцій, що примушує
позичальників використовувати резервні лінії ліквідності чи
зобов'язання. Тиск ліквідності також може стати наслідком
неадекватного управління ліквідними ризиками клієнтом чи
зменшенням його кредитоспроможності, іншим важливим елементом
кредитного аналізу є оцінювання структури ліквідних ризиків чи
протилежної сторони. 23. Вразливі до ринків і ліквідності засоби змінюють
ризикованість разом зі змінами основного розподілу змін у цінах і
умовах ринку. В інструментах, вразливих до ринку, наприклад,
зростання нестабільності у зміні цін значно збільшує вірогідність
ризиків потенційних втрат. Відповідно банки повинні проводити
випробування на вірогідність нестабільності у надзвичайних умовах. 24. Вразливі для ринків і ліквідності ризики через свою
ліквідність можуть співвідноситися з кредитоспроможністю
позичальника. Це важливе розуміння, отримане на основі досвіду
ринкових безпорядків в Азії, Росії та в інших місцях протягом 1997
та 1998 років. Це той самий фактор, що змінює обсяг вразливих для
ринку і ліквідності засобів та може впливати на фінансовий стан і
перспективи позичальника. Банки мають аналізувати відносини між
ризиками, вразливими для ринків і ліквідності, а також ризик
невиплати позичальником платежів. Перевірка життям - струси
ринкових і ліквідних факторів - є основним елементом такого
аналізу.
Неофіційний переклад Базельських принципів управління
кредитними ризиками здійснено працівниками сектору законодавчих
ініціатив та адаптації законодавства України до законодавства ЄС
юридичного департаменту Національного банку України.

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР):

  1. Стосовно Угоди про позику № 8404-UA (Проект "Модернізація системи соціальної підтримки населення України")Зміни до Угоди про Позику і листа-додатка № 2. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2020 рікк
  2. Стосовно Другого проекту і передачі електроенергії Позика № 8462-UA Зміни до Угоди про позику та часткове скасування коштів позики. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2019 рікк
  3. Стосовно: Другий проект з передачі електроенергіїПозика ФЧТ № TF017661 Внесення змін до Угоди про позику Фонду чистих технологій (далі - “ФЧТ”). Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2019 рікк
  4. Стосовно: Позика МБРР № 8549-UAПроект розвитку дорожньої галузі Переглянуті показники моніторингу результативності Проекту. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2019 рікк
  5. Стосовно: Позика МБРР № 8195-UAДругий проект покращення автомобільних доріг та безпеки руху Друге внесення змін до Угоди про позику. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2019 рікк
  6. "УГОДА про позику (Проект розвитку дорожньої галузі) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 19 листопада 2015 року". Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2015 рікк
  7. "УГОДА про позику (Проект "Поліпшення охорони здоров'я на службі у людей") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 19 березня 2015 року". Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2015 рікк
  8. Проектна угода (Проект покращення автомобільних доріг та безпеки руху) між Державною службою автомобільних доріг України (Укравтодором) та Міжнародним банком реконструкції та розвитку " Датовано 21 квітня 2009 р."Позика N 7677-UA. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2009 рікк
  9. Поправка до Статей угоди " (Керуючим, заступникам та країнам-членам)" 17 лютого 2009 року. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2009 рікк
  10. Угода про позику (Друга позика на політику розвитку) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку " 2 лютого 2008 року" Офіційний переклад. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2008 рікк
  11. Лист " Стосовно позики N 4868-UA (Проект з передачі електроенергії): унесення змін до фінансових умов Угоди про позику ( 996_063 )" Офіційний переклад. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2008 рікк
  12. Угода про позику (Третя позика на політику розвитку) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку " 22 грудня 2008 року" Офіційний переклад. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2008 рікк
  13. Про надання авансової позики на підготовку Проекту "Фінансування розвитку села" Внесення змін до Листа-угоди N Р 4020-UA " 15 березня 2006 р."Світовий банк Поштова адреса: Телефон: Міжнародний банк 1818 H (202) 477-12-34 реконструкції Street N.W. Телеграфна адреса: та розвитку Washington, INTBAFRAD Міжнародна асоціація D.C. 20433 Телеграфна адреса: розвитку U.S.A. INDEVAS. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2006 рікк
  14. Угода про позику (Другий проект розвитку експорту) між Міжнародним банком реконструкції та розвитку та Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України"" Від 26 вересня 2006 р." ПОЗИКА НОМЕР 4836-UA. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2006 рікк
  15. Посібник Світового банку з надання коштів для реалізації проектів " Департамент позик" 1 травня 2006 року. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2006 рікк
  16. Загальні умови надання позик " Датовано 1 липня 2005 р. (зі змінами, унесеними станом на 12 лютого 2008 р.)"{ Додатково див. зміни до Загальних умов в :. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2005 рікк
  17. Лист-угода про надання Гранта Уряду Японії на підготовку Пілотного проекту " 17 березня 2005 року" Офіційний переклад. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2005 рікк
  18. Лист-угода про надання Гранта Уряду Японії на підготовку "Проекту системи казначейства - 2"" 11 лютого 2005 року" Офіційний переклад. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2005 рікк
  19. Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Міжнародним банком реконструкції та розвитку стосовно співробітництва у сфері державної служби та адміністративної реформи "Дата підписання: 27.05.2004 р."Дата набуття чинності: 27.05.2004 р.. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2004 рікк
  20. Лист-угода стосовно японського гранта для підготовки Проекту реформування енергетичного сектора Грант N TF053330 "Дата підписання: 18.11.2004 р."Дата набуття чинності: 18.11.2004 р.. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). 2004 рікк
- АОВЦСЄ - Всесвітній поштовий союз - Всесвітня медична асоціація - Всесвітня митна організація - Всесвітня організація інтелектуальної власності - Всесвітня організація охорони здоров'я - Всесвітня психіатрична асоціація - Всесвітня туристична організація - Гаазька конференція з міжнародного приватного права - ГУАМ - Дунайська Комісія - Економічний Союз Бенілюкс - Європейська організація з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) - Інтернет-корпорація з призначення доменних імен та номерів (ICANN) - Ліга арабських держав - Ліга Націй - Міжнародна асоціація академій наук (МААН) - Міжнародна асоціація органів страхового нагляду (МАОСН (IAIS)) - Міжнародна Асоціація Повітряного Транспорту (IATA) - Міжнародна гідрографічна організація (МГО) - Міжнародна комісія з цивільного стану (СІЕС) - Міжнародна конфедерація вільних профспілок - Міжнародна морська організація - Міжнародна організація виноградарства та виноробства (МОВВ) - Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) - Міжнародна організація міграції (МОМ) - Міжнародна організація по боротьбі з відмиванням грошей (FATF) - Міжнародна організація праці - Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) - Міжнародна організація цивільної оборони (ICDO) - Міжнародна торговельна палата - Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) - Міжнародне агентство з питань відновлюваної енергії (IRENA) - Міжнародне епізоотичне бюро - Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) - Міжнародний валютний фонд - Міжнародний військовий трибунал - Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА) - Міжнародний комітет Червоного Хреста та Червоного напівмісяця - Міжнародний союз (асоціація) суддів - Міжнародний союз автомобільного транспорту - Міжнародний союз електрозв'язку - Міжнародний союз залізниць - Міжнародний союз патентної кооперації - Міжнародні правові акти ООН - Міжнародні суди - НАТО - Національна Асоціація членів комісій з регулювання комунальних підприємств - Об'єднаний інститут ядерних досліджень - Організація економічного співробітництва та розвитку - Організація об'єднаних націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) - Організація співробітництва залізничних шляхів (железных дорог) (ОСЖД) - Північна Екологічна Фінансова Корпорація (НЕФКО) - Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) - Рада з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASB) - Рада Митного Співробітництва - Світова організація торгівлі (СОТ) - Співдружність незалежних держав (СНД) - Фундаментальне міжнародне право - Чорноморське Економічне Співробітництво (ЧЕС) - Чорноморський Банк Торгівлі та Розвитку (ЧБТР) -