Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

Справа «Сергій Смірнов проти України» (Заява № 36853/09). Європейський суд з прав людини. 2018

Документ актуальний на 31.05.2019
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Четверта секція

РІШЕННЯ

Справа «Сергій Смірнов проти України»

(Заява № 36853/09)

СТРАСБУРГ

18 грудня 2018 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Сергій Смірнов проти України»

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якої увійшли:

Пауло Пінто де Альбукерке (<…>), Голова,

Егідіюс Куріс (<…>),

Юлія Антоанелла Моток (<…>), судді,

та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 листопада 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 36853/09), яку 14 червня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Сергій Олександрович Смірнов (далі - заявник).

2. Заявника, якому була надана правова допомога, представляли пані О. Ащенко та п. Г. Токарев - юристи, які практикують у м. Харкові, та п. Ю. Бойченко - юрист, який практикує у м. Страсбурзі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 09 листопада 2016 року про скарги заявника на умови тримання його під вартою у Слов’яносербській виправній колонії, стверджувану неналежність медичної допомоги, яку він отримував під час тримання під вартою, стверджуване перехоплення та перегляд його кореспонденції під час тримання під вартою та стверджувану відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту було повідомлено Уряд. Решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду.

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом, але не навів жодних підстав. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його (див. аналогічний підхід в рішеннях у справах «Неділенко та інші проти України» [Комітет] (Nedilenko and Others v.

Ukraine) [Committee], заява № 43104/04, пункт 5, від 18 січня 2018 року, та «Лада проти України» [Комітет] (Lada v. Ukraine) [Committee], заява № 32392/07, пункт 4, від 06 лютого 2018 року).

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1965 році та проживає у м. Харкові.

A. Тримання заявника під вартою - загальна інформація

6. 03 квітня 2008 року заявник вистрелив у людину, завдавши їй серйозних тілесних ушкоджень. Він був затриманий на місці вчинення злочину. Упродовж усього кримінального провадження щодо нього заявник тримався під вартою, спочатку у Харківському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО).

7. 14 квітня 2009 року Апеляційний суд Харківської області обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк десять років та шість місяців із конфіскацією усього належного йому майна. 29 грудня 2009 року Верховний Суд України залишив цей вирок без змін.

8. Заявник відбував своє покарання у низці виправних колоній, у тому числі з 11 травня 2010 року по 07 квітня 2011 року у Слов’яносербській виправній колонії Луганської області (далі - колонія).

9. 27 травня 2015 року заявник був переведений до кримінально-виконавчої установи відкритого типу.

10. 25 грудня 2015 року заявник був звільнений.

B. Умови у Слов’яносербській виправній колонії

11. 13 травня 2010 року за клопотанням заявника він був переведений до одиночної камери, оскільки він боявся посягань на своє життя та здоров’я з боку інших ув’язнених. Постанови про його поміщення до ізолятора окремо від загальної маси засуджених виносились у липні та серпні 2010 року.

12. Згідно з рапортом працівника охорони виправної колонії від 10 вересня 2010 року заявник відмовився переміщатися з одиночної камери до загальної, заявивши, що боявся насильства з боку інших ув’язнених. Аналогічні рапорти складалися щомісяця з жовтня 2010 року до лютого 2011 року.

13. У своїй заяві від 08 лютого 2010 року заявник описав умови тримання під вартою таким чином: з 13 травня 2010 року він утримувався в одиночній камері розміром 4,5 кв.м у цілому (разом з туалетом та умивальником), розмір житлової площі в якій становив 1 кв.м.

14. Після повідомлення про заяву Уряду держави-відповідача заявник стверджував, що розмір середньої житлової площі на кожного ув’язненого у загальних камерах колонії становив 2,8 кв.м. У зв’язку з цим він посилався на доповідь (від 23 листопада 2011 року) Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) за результатами візиту в Україну з 09 по 21 вересня 2009 року (CPT/Inf (2011) 29), у якій зазначалося про переповненість більшості камер колонії.

C. Кореспонденція

15. Заявник стверджував, що під час тримання його під вартою уся його кореспонденція систематично переглядалась адміністрацією установи виконання покарань. Зокрема, він доводив, що 22 липня та 09 вересня 2009 року адміністрація установи виконання покарань передала йому два листи з Суду, а 18 грудня 2010 року - лист від Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України, усі вони були відкриті адміністрацією.

16. Заявник надав копії журналів обліку його вихідної кореспонденції адміністрації установи виконання покарань. З них вбачалося, що у період з 22 липня 2009 року по грудень 2010 року заявник надіслав щонайменше сорок сім листів до різних державних установ - листування з якими відповідно до національного законодавства (див. пункт 40) підлягало перегляду адміністрацією установи виконання покарань, - зокрема, до різних національних судів, Вищої ради юстиції України, Державного Департаменту України з питань виконання покарань (орган виконавчої влади з питань установ виконання покарань) та Верховної Ради України. Проте з тих самих журналів вбачається, що заявник також направляв низку листів до Суду та лист своєму захиснику - кореспонденція, яка не підлягає перегляду. Листи адресатам, які не входили до переліку винятків, направлялись із супровідними листами з короткою узагальненою інформацією щодо їхнього змісту (наприклад, щодо листа від 10 лютого 2010 року, адресованого до національного суду, було зазначено, що він стосувався «ознайомлення з матеріалами справи, присутності у судовому засіданні») або відмічались у журналі як «звернення», «клопотання» чи «скарга», тоді як листи до Суду та захиснику відмічались як «запечатаний лист».

D. Стан здоров’я заявника та надання медичної допомоги під час тримання під вартою

1. Стан травної системи

17. Згідно з твердженнями заявника у листопаді 2009 року, коли він утримувався у Київському СІЗО, хтось його отруїв; у результаті в нього розвинувся гастродуоденіт (запалення слизової оболонки шлунку та дванадцятипалої кишки), який став хронічним.

18. Особова справа заявника не містить жодної інформації щодо періоду з моменту його затримання до 26 січня 2010 року (див. пункт 46).

19. 26 січня 2010 року медичний працівник Київського СІЗО зазначив, що заявник страждав на хронічний гастродуоденіт у стадії нестійкої ремісії. Він призначив йому низку медикаментів. Заявник стверджує, що насправді ці медикаменти йому не надавались.

20. 18 березня 2010 року заявник пройшов рентгеноскопію шлунково-кишкового тракту, за результатами якої лікар-терапевт СІЗО підтвердив діагноз хронічний гастродуоденіт.

21. З 06 по 19 квітня 2010 року заявник був госпіталізований до медичної частини Харківського СІЗО та проходив лікування гастродуоденіта.

22. 15 лютого 2011 року у колонії заявника оглянув лікар-терапевт, який підтвердив діагноз хронічний гастродуоденіт, та зазначив, що він був у стадії загострення. Лікар-терапевт рекомендував перевести заявника до лікарні Луганського СІЗО для обстеження та лікування. Заявник переведений не був.

23. 04 жовтня 2011 року заявника оглянув лікар закладу охорони здоров’я МОЗ у м. Харкові. Він пройшов ультразвукове обстеження та біохімічний аналіз крові, у тому числі на маркери функції печінки аспартатамінотрансферази (АСТ) та аланінамінотрансферази (ALT). У нього були діагностовані панкреатит, застійна дуоденопатія, гастростаз (понижена функція шлунку), дистальний езофагіт та хронічний гепатит (з дифузними змінами в печінці). Заявнику була призначена низка препаратів та спеціальна дієта.

24. Наступного дня лікар-терапевт виправної колонії, в якій утримувався заявник у відповідний час, рекомендував його госпіталізацію до лікарні при установі виконання покарань у с. Темнівка (спеціалізованої лікарні пенітенціарної установи Харківської області). 11 жовтня 2011 року він був туди поміщений. Заявник відмовився від госпіталізації, оскільки не довіряв лікарям пенітенціарної установи та віддавав перевагу лікуванню у закладі охорони здоров’я МОЗ.

25. 17 жовтня 2011 року заявника оглянув лікар-терапевт, який діагностував у нього хронічний панкреатит у стадії загострення та призначив лікування.

26. 01 серпня 2012 року лікар-терапевт діагностував у заявника дискінезію жовчовивідних шляхів (розлад, при якому жовч погано проходить через жовчовивідні шляхи) та призначив медикаменти. Заявник стверджує, що ці медикаменти йому не надавалися.

27. З 25 по 31 січня 2013 року заявник лікувався від гепатиту - зокрема, він отримував спазмолітичні препарати та гепатопротектори - у стаціонарному відділенні медичної частини установи виконання покарань. Після виписки йому було рекомендовано утримуватися від гострої та смаженої їжі. Заявник стверджує, що адміністрація установи виконання покарань не дотримувалась цих рекомендацій.

28. Починаючи з 15 лютого 2014 року заявник отримував медичну допомогу у закладі охорони здоров’я МОЗ.

2. Хвороби спини

29. З 1998 року заявник страждав на остеохондроз поперекового відділу хребта. З 28 лютого по 05 березня 2008 року, до затримання, заявник був госпіталізований та проходив лікування цього захворювання.

30. З 24 квітня по 04 травня 2012 року заявник проходив лікування у медичній частині колонії, в якій він утримувався у відповідний час, від остеохондрозу та протрузії диску.

31. 17 травня 2012 року у закладі охорони здоров’я МОЗ заявнику була зроблена МРТ (магнітно-резонансна томографія) хребта.

32. 31 травня 2012 року заявника оглянув хірург та рекомендував йому пройти обстеження і лікування у спеціалізованому неврологічному відділені. Заявник стверджує, що ця рекомендація виконана не була.

33. З 13 до 23 липня 2012 року заявник був госпіталізований до медичної частини колонії та пройшов лікування від остеохондрозу і декількох вузлів Шморля (протрузії міжхребцевого диска).

34. 20 березня 2013 року заявника оглянув травматолог. Попередній діагноз був підтверджений. Травматолог призначив знеболюючі та протизапальні препарати, а також використання опори для спини. Заявник стверджує, що ця рекомендація виконана не була.

35. З 13 серпня по 04 вересня 2015 року він перебував на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я МОЗ, який спеціалізується на хворобах спини. Лікарі пояснили, що з огляду на неефективність отримуваного заявником консервативного лікування та посилення болю, від якого він страждав, заявник потребував операції.

36. 11 листопада 2015 року з огляду на стан його спини заявник був визнаний особою з другою групою інвалідності (друга група - середня, перша - найважча група інвалідності та третя - найлегша).

3. Інша медична інформація

37. Під час тримання під вартою заявник також декілька разів проходив флюорографічне обстеження грудної клітки (які не виявили жодних аномалій), у нього діагностували бронхіт і грибкову інфекцію нігтів; йому було призначено лікування у зв’язку з цією інфекцією. Його також оглядав стоматолог та офтальмолог.

38. Починаючи з жовтня 2011 року у заявника також було діагностовано низку серцево-судинних захворювань, зокрема, ішемічну хворобу серця. Згодом цей діагноз неодноразово підтверджувався. Жодного конкретного лікування призначено не було.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

39. Відповідно до Закону України «Про попереднє ув’язнення» (далі - Закон) 1993 року та Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - Кодекс) 2003 року статус осіб, які утримуються під вартою, змінювався на статус осіб, які відбувають покарання, після залишення без змін їхнього вироку судом апеляційної інстанції. До першої категорії ув’язнених застосовується Закон, до останньої - Кодекс. Проте норми, які регулюють листування ув’язнених, здебільшого залишаються однаковими в обох випадках.

40. Стаття 13 Закону та стаття 113 Кодексу передбачають, що засудженим дозволяється листування з родичами, іншими особами та організаціями. Уся така кореспонденція, крім конкретних винятків, підлягає автоматичному перегляду та цензурі адміністрацією колонії. Відповідно до норм, чинних на момент першого затримання заявника, кореспонденція, адресована Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Суду та іншим органам міжнародних організацій, членом або учасником яких була Україна, а також прокурорам, була звільнена від перегляду. Крім того, відповідно до інструкції, виданої Державним департаментом України з питань виконання покарань 25 січня 2006 року (наказ № 13), від такого перегляду також звільнялась кореспонденція, надіслана засудженим цими установами.

Закон України від 21 січня 2010 року (чинний з 09 лютого 2010 року) додав до переліку винятків кореспонденцію засуджених, яку вони адресують та отримують від своїх захисників.

ПРАВО

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

41. У своїх зауваженнях у відповідь на зауваження Уряду заявник скаржився, що у Слов’яносербській колонії він безпідставно поміщався до одиночної камери. Проте у своїх первинних доводах заявник не скаржився на це та зазначав, що поміщався окремо від інших ув’язнених на його прохання.

42. Суд вважає, що ця скарга не може вважатись уточненням первинних скарг заявника, щодо яких Уряд вже надав зауваження. Отже, Суд вважає недоцільним на цьому етапі розгляд зазначеного питання в контексті цієї справи (див., наприклад та mutatis mutandis, рішення у справі «Хамроєв та інші проти України» (Khamroev and Others v. Ukraine), заява № 41651/10, пункт 62, від 15 вересня 2016 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

43. Заявник скаржився на те, що медична допомога, отримана ним під час тримання під вартою у різних пенітенціарних установах, та побутові умови тримання його під вартою у колонії були настільки неналежними, що порушували статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».

A. Стверджуване надання неналежної медичної допомоги під час тримання під вартою

1. Прийнятність

44. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших питань. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

2. Суть

(a) Доводи сторін

i. Заявник

45. Заявник вказав на стверджуване невиконання адміністраціями установ виконання покарань медичних рекомендацій, як це зазначено у пунктах 19, 22, 26, 27, 32 та 34. Крім того, адміністрації не змогли визначити тип гепатиту (В або С), на який він страждав, або забезпечити заявника призначеною дієтою, хоча він потребував її з огляду на свій поганий фізичний стан.

ii. Уряд

46. Уряд стверджував, що у медичній картці заявника не було жодної інформації стосовно періоду з моменту його затримання у 2008 році до 26 січня 2010 року, тобто до його прибуття вдруге до Харківського СІЗО. Заявник отримав належну медичну допомогу та лікування, що забезпечило стабільний стан його здоров’я; дійсно, він частково поліпшився. Органи влади не можуть нести відповідальність за затримку, спричинену відмовою заявника від госпіталізації (див. пункт 24).

(b) Оцінка Суду

47. Стаття 3 Конвенції покладає на державу обов’язок захищати фізичне благополуччя осіб, позбавлених свободи, шляхом, inter alia, надання їм необхідної медичної допомоги (див. рішення у справі «Блохін проти Росії» [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 136, від 23 березня 2016 року). У зв’язку з цим «належність» медичної допомоги під час тримання під вартою залишається найбільш важким елементом для визначення. Суд нагадує, що сам факт, що ув’язненого оглянув лікар та призначив певний вид лікування, автоматично не може привести до висновку, що медична допомога була належною. Органи влади повинні також забезпечити докладне документування стану здоров’я ув’язненої особи та її лікування під час тримання під вартою, оперативність та точність постановки діагнозу і лікування, а за умови, коли це викликано медичним станом, - регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою лікування хвороб ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення симптомів. Державні органи влади також повинні довести, що було створено умови, необхідні для фактичного надання призначеного лікування. Крім того, медичне допомога, що надається в установах виконання покарань має бути належною, тобто на тому рівні, на якому державні органи зобов’язалися надавати її населенню у цілому. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватись медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (там само, пункт 137).

48. Саме Уряд має надати правдоподібні та переконливі докази того, що під час тримання під вартою заявник отримав комплексну та належну медичну допомогу (див., наприклад, рішення у справі «Савінов проти України» (Savinov v. Ukraine), заява № 5212/13, пункт 50, від 22 жовтня 2015 року).

49. Заявник вказав на низку недоліків у виконанні наданих щодо нього рекомендацій. Уряд не спростував ці твердження. Ситуація також ускладнюється втратою медичної документації заявника щодо періоду, який передував січню 2010 року (див. пункт 46).

50. Суд особливо здивований тим, що хоча у заявника був діагностований гепатит (див. пункт 23), державні органи, вочевидь, не вжили жодних заходів для встановлення типу гепатиту, на який він страждав.

51. Уряд не стверджував, що стан здоров’я заявника, через його особливу природу, не потребував особливого лікування (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Півоварник проти України» (Pivovarnik v. Ukraine), заява № 29070/15, пункт 42, від 06 жовтня 2016 року). Також важливо, що не було жодних ознак того, що заявник мав захворювання органів травлення до його затримання. Твердження заявника, що ці захворювання виникли в нього під час тримання під вартою, спростовані не були.

52. Більше того, під час тримання заявника під вартою стан його хребта значно погіршився, що призвело до інвалідності (див. пункт 36; див. також, mutatis mutandis, «Похлєбін проти України» (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 66, від 20 травня 2010 року). Уряд не довів, що погіршення стану здоров’я заявника було наслідком природного розвитку захворювання, старіння або інших факторів поза межами їхнього контролю, а не їхнього неналежного вжиття заходів для відповідного догляду за ним.

53. З цього випливає, що Уряд не зняв із себе тягар доказування; це дозволило б Суду вважати, що заявник отримав належну медичну допомогу щодо його гепатиту та інших захворювань органів травлення, а також щодо хвороби його спини.

54. Ці міркування є достатніми для висновку Суду, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з неналежністю медичної допомоги, отримуваної ним під час тримання під вартою.

55. Проте Суд приймає аргумент Уряду, що він не може нести відповідальність за затримку у наданні допомоги, спричиненої відмовою заявника від госпіталізації (див. пункти 24 та 46).

56. У контексті цих висновків Суд вважає, що немає потреби розглядати решту доводів заявника щодо стверджуваної неналежності медичної допомоги, отриманої ним під час тримання під вартою (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Коновальчук проти України» (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 63, від 13 жовтня 2016 року).

B. Побутові умови тримання під вартою у Слов’яносербській виправній колонії

57. На додаток до неналежності отриманої ним медичної допомоги заявник також скаржився на неналежність побутових умов тримання його під вартою у виправній колонії. Зокрема, у своїх первинних доводах він скаржився на маленький розмір його одиночної камери, розмір якої згідно з його твердженнями становив 4,5 кв.м (див. пункт 13). У зв’язку з цим Суд не може не нагадати, що у випадках, коли в розпорядженні ув’язненого є більше ніж 4 кв.м особистого простору, в принципі не виникає жодних питань щодо особистого простору (див. рішення у справі «Муршіч проти Хорватії» [ВП] (<…>) [GC], заява № 7334/13, пункт 140, від 20 жовтня 2016 року). Після повідомлення про заяву заявник подав доводи щодо стверджуваної переповненості камер у колонії.

58. Уряд зазначив, що він мав обмежену інформацію щодо тримання заявника під вартою, оскільки відповідна колонія знаходилась на території, яка після подій 2014 та 2015 років, описаних в рішенні у справі «Хлєбік проти України» (Khlebik v. Ukraine) (заява № 2945/16, пункти 9-12, від 25 липня 2017 року), не була підконтрольна Уряду.

59. Суд зазначає, що у своїх первинних доводах заявник описав розмір його одиночної камери у колонії. Він не надав детального опису режиму, яким регулювалося його тримання під вартою: він не пояснив, скільки часу він проводив у камері та поза її межами, не говорив про наявність або відсутність будь-якої діяльності поза межами камер і, насправді, не вказав точно, скільки часу він утримувався в одиночній камері.

60. Більше того, навіть у частині щодо розміру камери він відмовився від свого первинного опису після повідомлення про заяву: якщо до повідомлення про заяву заявник стверджував, що його поміщали окремо за його проханням і, як вбачається, скаржився на розмір його одиночної камери (див. пункт 13), після повідомлення про заяву він писав, скоріш, про умови у загальних камерах колонії, ніж у одиночних камерах. Згідно із зауваженнями, надісланими після повідомлення про заяву, середній розмір особистого простору на кожного ув’язненого становив 2,8 кв.м, що не відповідає жодним цифрам, які заявник наводив у своїх первинних доводах (див., для порівняння, пункти 13 та 14).

61. У цьому контексті Суд нагадує, що інформація про побутові умови тримання під вартою знаходиться у віданні національних органів влади. Відповідно у заявників можуть виникнути певні труднощі в отриманні доказів для обґрунтування скарги з цього приводу. Однак у таких справах розумно очікувати від заявників подання принаймні детального викладу оскаржуваних фактів та надання, максимально можливою мірою, певних доказів на підтвердження своїх скарг (див., наприклад, рішення у справі «Віслогузов проти України» (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, пункт 45, від 20 травня 2010 року).

62. У світлі наведених міркувань Суд доходить висновку, що заявник не надав послідовного та детального опису побутових умов тримання його під вартою у колонії.

63. Суд доходить висновку, що ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

64. Заявник скаржився на порушення свого права на повагу до його кореспонденції у зв’язку з її переглядом та перехопленням адміністрацією установи виконання покарань. Він посилався на статтю 8 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає:

«1. Кожен має право на повагу до сво[єї] … кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.».

A. Доводи сторін

65. Заявник стверджував, що:

(i) уся його кореспонденція систематично переглядалась адміністрацією установи виконання покарання;

(ii) під час тримання його під вартою низка його листів та адресованих йому листів була вилучена та відправлена адміністрацією установи виконання покарань із затримкою;

(iii) адміністрація установи виконання покарань не відправила вчасно на його домашню адресу лист, яким його інформували про повідомлення Уряду держави-відповідача про його заяву та про зауваження Уряду.

66. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав доступні йому національні засоби юридичного захисту, оскільки він не подавав скарги про стверджувані порушення до прокурорів або суду. Уряд також зазначив, що вся кореспонденція заявника належним чином відправлялась та доставлялась йому.

B. Оцінка Суду

1. Прийнятність

(a) Вилучення та відправлення листів із затримкою під час тримання заявника під вартою та після його звільнення

67. У розпорядженні Суду немає доказів вилучення та відправлення із затримкою кореспонденції заявника під час тримання його під вартою.

68. Щодо періоду після його звільнення його твердження рівною мірою є явно необґрунтованими. Востаннє заявник інформував Суд про свою адресу у Дергачівській виправній колонії 20 березня 2014 року. Після свого звільнення не повідомив Суду свою нову адресу. Отже, подальша кореспонденція Суду щодо його заяви направлялась на останню відому йому адресу Дергачівської колонії. Заявник не довів, що будь-які труднощі, з якими він міг зіткнутись при отриманні кореспонденції, були викликані недоліками у діях органів влади, а не його власною помилкою у ненаданні інформації про зміну адреси.

69. З цього випливає, що ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

(b) Перегляд кореспонденції заявника адміністрацією установи виконання покарань

(i) Суб’єкти, які входили до переліку винятків

70. Щодо скарг заявника на перегляд його листування із суб’єктами, які входили до переліку винятків, зокрема із Судом, всупереч національному законодавству, яке забороняло такий перегляд (див. пункт 40), в Суду немає жодних матеріалів, які б підтвердили твердження заявника. У будь-якому разі, заявник не ініціював у національних судах жодного провадження у зв’язку з цим, на що він мав право (див. рішення у справі «Чайковський проти України» (Chaykovskiy v. Ukraine), заява № 2295/06, пункти 72 та 73, від 15 жовтня 2009 року).

71. Отже, Суд доходить висновку, що ця частина заяви має бути відхилена у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.

(ii) Суб’єкти, які не входили до переліку винятків

72. Уряд висунув заперечення щодо невичерпання заявником національних засобів юридичного захисту.

73. Суд встановив в рішенні у справі «Глінов проти України» (Glinov v. Ukraine) (заява № 13693/05, пункти 45-47, від 19 листопада 2009 року), що оскільки перегляд ґрунтувався на національному законодавстві, будь-яка скарга до прокурора або суду щодо цього не мала б жодного шансу на успіх, оскільки ні один з цих органів влади не був уповноваженим скасовувати правові положення, відповідно до яких здійснювався перегляд.

74. Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку у цій справі та відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.

75. Більше того, ця частина скарги не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

2. Суть

76. Суд зауважує, що Уряд конкретно не заперечив довід заявника, що його листування з установами, які входили до переліку винятків, у тому числі із Судом, регулярно переглядалось адміністрацією установ виконання покарань відповідно до застосовного національного законодавства (див. аналогічний випадок в рішенні у справі «Вінтман проти України» (Vintman v. Ukraine), заява № 28403/05, пункт 126, від 23 жовтня 2014 року). Журнали кореспонденції, достовірність яких не оскаржувалась Урядом, вказують, що державні органи фактично брали участь у такому перегляді (див. пункт 16).

77. Такий перегляд становив втручання у здійснення права заявника на повагу до його кореспонденції відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції. Таке втручання суперечитиме пункту 1 статті 8 Конвенції, якщо тільки, серед інших умов, воно не здійснювалося «згідно із законом» (див. рішення у справі «Еней проти Італії» [ВП] (Enea v. Italy) [GC], заява № 74912/01, пункт 140, ЄСПЛ 2009).

78. Суд уже встановив в рішеннях у справах «Бєляєв та Дігтяр проти України» (Belyaev and Digtyar v. Ukraine) (заяви № 16984/04 та № 9947/05, пункти 53 та 54, від 16 лютого 2012 року), та «Вінтман проти України» (Vintman v. Ukraine) (заява № 28403/05, пункти 126, 129-133, від 23 жовтня 2014 року), що оскільки законодавство України насправді вимагало перегляд усієї кореспонденції адресатам, які не входили до переліку винятків за відсутності належних гарантій, перегляд, який здійснювався відповідно до цих положень національного законодавства, не здійснювався «згідно із законом» для цілей статті 8 Конвенції. В рішенні у справі «Сергій Волосюк проти України» (Sergey Volosyuk v. Ukraine) (заява № 1291/03, пункти 84-86, від 12 березня 2009 року) Суд дійшов аналогічного висновку щодо норм, якими регулювався перегляд кореспонденції ув’язнених.

79. Щодо листування з суб’єктами, які не входили до переліку винятків, суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку у цій справі.

80. З цього випливає, що оскаржуване втручання не здійснювалося «згідно із законом». Тому Суд не вважає за необхідне у цій справі встановлювати, чи були дотримані інші вимоги пункту 2 статті 8 Конвенції, та доходить висновку, що було порушено це положення.

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

81. Заявник скаржився на те, що у його розпорядженні не було ефективних національних засобів юридичного захисту щодо його скарг за статтею 3 Конвенції, як це вимагається статтею 13 Конвенції. Це положення передбачає:

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.».

82. Уряд заперечив проти цього твердження.

83. Визнавши неприйнятною скаргу заявника за статтею 3 Конвенції щодо побутових умов тримання у колонії (див. пункт 63), Суд доходить висновку про відсутність небезпідставної скарги для цілей статті 13 Конвенції щодо цієї скарги (див., наприклад, рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklev v. Ukraine), заява № 6318/03, пункт 98, від 16 січня 2014 року). Отже, ця частина скарги за статтею 13 Конвенції має бути відхилена, як несумісна із критерієм ratione materiae з положеннями Конвенції, відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

84. Щодо ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою Суд у своїх попередніх рішення вже встановив, що в Україні немає ефективних та доступних національних засобів юридичного захисту щодо таких скарг (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 91 та 92, від 18 грудня 2008 року, та «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 96 та 97, від 22 жовтня 2015 року). Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку у цій справі.

85. Отже, було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту щодо скарг заявника на надання неналежної медичної допомоги під час тримання під вартою.

V. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 34 КОНВЕНЦІЇ

86. Заявник скаржився, що державні органи переглядали та перехоплювали його листування із Судом. Він посилався на статтю 34 Конвенції, яка передбачає:

«Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.».

87. Твердження заявника щодо цього є необґрунтованими. Зокрема, він не довів, що будь-який перегляд та/або стверджуване перехоплення його листування із Судом будь-яким чином перешкоджало останньому здійснювати належний та ефективний розгляд його заяви.

88. Суд доходить висновку, що держава-відповідач дотрималась своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції.

VI. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

89. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

90. Заявник вимагав 50000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

91. Уряд стверджував, що у цій справі права заявника порушено не було.

92. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 4000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

93. Заявник також вимагав 850 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

94. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за належне присудити, на додаток до вже отриманої в рамках правової допомоги суми (див. пункт 2), в якості компенсації витрат, понесених під час провадження у Суді, суму, яка вимагається, - 850 євро.

C. Пеня

95. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги заявника за статтями 3 та 13 Конвенції щодо надання неналежної медичної допомоги під час тримання під вартою та відсутності ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим; а також скаргу за статтею 8 Конвенції щодо перегляду листування заявника з суб’єктами, листування з якими підлягало перегляду за національним законодавством.

2. Постановляє, що держава-відповідач дотрималася своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції.

3. Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.

4. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з наданням неналежної медичної допомоги під час тримання під вартою.

5. Постановляє, що було порушено статтю 8 Конвенції у зв’язку з переглядом листування заявника з різними суб’єктами, листування з якими підлягало перегляду за національним законодавством.

6. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту щодо скарг заявника на надання неналежної медичної допомоги під час тримання під вартою.

7. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 4000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, у якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 850 (вісімсот п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, у якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

8. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 18 грудня 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Андреа ТАМ’ЄТТІ

Голова

Пауло Пінто де АЛЬБУКЕРКЕ

Справа «Сергій Смірнов проти України» (Заява № 36853/09)

Рішення; Європейський суд з прав людини від 18.12.2018

Прийняття від 18.12.2018

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/974_d37

Законодавство України

станом на 06.01.2024

поточна редакція


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 24.05.2019 — 2019 р., № 39, стор. 288, стаття 1406

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  2. Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  3. Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  4. Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  5. Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  6. Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  7. Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  8. Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  9. Справа «Володимир Торбіч проти України» (Заява № 14957/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  10. Справа «Трофименко проти України» (Заява № 18444/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  11. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  12. Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  13. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 51456/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  14. Справа «Статівка проти України» (Заява № 64305/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  15. Справа «Мітсопулос проти України» (Заява № 62006/09). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  16. Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  17. Справа «Аврамчук проти України» (Заява № 65906/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  18. Справа «Жох проти України» (Заява № 29319/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  19. Справа «Головін проти України» (Заява № 47052/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  20. Справа «Копчинський проти України» (Заява № 65647/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк