Стаття 248-3. Скарги на рішення і дії, які не підвідомчі судам

Судам не підвідомчі скарги:

... на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження;

(це положення було визнано неконституційним в частині щодо непідвідомчості судам скарг "на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури ...), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 23.05.2001 року N 6-рп/2001 ( v006p710-01 )

4.

... Визнати таким, що не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційним), положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України ( 1502-06 ) в частині щодо непідвідомчості судам скарг "на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури ...", якщо законодавством встановлено виключно позасудовий порядок оскарження. (...)

5. Рішення Конституційного Суду України ( v003p710-03 )

від 30 січня 2003 року, справа щодо конституційності

частини третьої статті 120, частини шостої статті 234,

частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 )

1.2. Частини шостої статті 234, частини третьої статті 236, згідно з якими скарги на постанови слідчого, прокурора про притягнення як обвинуваченого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті.

2.

СКАРГИ

43. Заявник скаржиться відповідно до статті 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ) на нерозумну тривалість кримінального розслідування щодо нього. Він також скаржиться на відсутність ефективних засобів захисту відносно його скарг, які вимагаються статтею 13 Конвенції.

44. 14 травня 2003 року заявник подав додаткову скаргу до Суду відповідно до статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) до Конвенції. У своїх зауваженнях у відповідь на зауваження Уряду від 14 березня 2003 року заявник і надалі стверджував, що, незважаючи на рішення Європейського суду з прав людини про часткову неприйнятність від 22 листопада 2002 року, статті 1,4 параграфів 2, 5 параграфів 1, 2, 3, 4 та 5, 6 параграфів 1, 2 та 3, 8 параграфів 1 та 13, а також стаття 4 Протоколу N 7 ( 994_804 ) до Конвенції також були порушені.

ПРАВО

45. За твердженнями заявника, тривалість провадження порушила вимогу "розумного строку", закріплену статтею 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ), якою передбачено:

"Кожний при вирішенні питання... щодо обгрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на ... розгляд упродовж розумного строку... судом..."

46. Він також наполягав, що він не мав ефективних засобів захисту з огляду на цю скаргу в порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ), яка передбачає:

"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи".

I.

А. ПОПЕРЕДНІЙ РОЗГЛЯД

47. Суд спочатку зазначає, що скарги заявника згідно статей 3, 4, 5 параграфа 1 та 3, 6 параграфа 1 (справедливість) і статті 14 Конвенції ( 995_004 ) були відхилені з підстав, визначених в його ухвалі щодо часткової прийнятності від 22 жовтня 2002 р. Він знову підтверджує підстави відхилення цих скарг. У зв'язку з цим його рішення не може бути переглянуте.

48. Суд далі зазначає, що після надіслання скарг на тривалість провадження Уряду для зауважень заявник подав додаткову скаргу на порушення статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) до Конвенції. У зв'язку з цим Суд зазначає, що кримінальне провадження стосовно заявника все ще триває. Коли це провадження закінчиться, заявник матиме можливість подати позов про відшкодування до національного суду. Тому скарга заявника за статтею 1 Протоколу N 1 є передчасною і підлягає відхиленню, оскільки не вичерпано національних засобів правового захисту. Суд вказує, що після того, як буде винесене остаточне рішення щодо позову про відшкодування, заявник зможе знову подати скаргу до Суду, якщо він все ще вважатиме себе потерпілим від стверджуваного порушення статті 1 Протоколу N 1. У зв'язку з цим скарга має бути відхилена на підставі статті 35 параграфів 1 і 4 Конвенції ( 995_004 ).

49. Нарешті Суд зазначає, що після комунікації були подані нові скарги, які стосувалися стверджуваного порушення статей 5 параграфів 2, 4 і 5, 6 параграфів 2 і 3 та статті 4 Протоколу N 7 ( 994_804 ) до Конвенції. Незважаючи на інші підстави неприйнятності, Суд вважає,що в справі немає даних, які б свідчили про наявність порушення цих положень. Тому ці скарги слід відхилити як такі, що повністю необгрунтовані, відповідно до ст.

B. ЗАУВАЖЕННЯ СТОРІН ЩОДО СКАРГ, ЯКІ РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ

50. Уряд стверджував, що заявник не використав всіх національних засобів правового захисту, оскільки він не оскаржив до прокурора вищого рівня постанову про тимчасове зупинення розслідування в його справі (див. параграф 42). У зв'язку з цим він посилався на ст. 234 Кримінально-процесуального кодексу ( 1002-05 ) (КПК). Більше того, Уряд зазначав, що статті 55 і 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) і ст. 248-3 Цивільного процесуального кодексу ( 1502-06 ) (ЦПК) надавали заявнику додаткові засоби правового захисту, які б дозволили йому подати скаргу до суду на неправомірні дії слідчого, який відмовився діяти відповідно до постанови заступника прокурора Чернівецької області від 19 вересня 2000 р. (див. параграф 39). Проте він не скористався цим засобом правового захисту.

51. Заявник спростував цю позицію. Зокрема, він заявив, що він скаржився на неправомірні дії, які вчинялися під час розслідування, до Ленінського районного суду та Чернівецького обласного суду згідно ст.ст. 234 КПК ( 1002-05 ) та 248-3 ЦПК ( 1502-06 ). Відповідні рішення були винесені цими судами 25 квітня, 31 травня та 2 червня 2000 р. Далі заявник наголосив, що постанова, винесена заступником прокурора Чернівецької області від 19 вересня 2000 р., є остаточним рішенням для вичерпання всіх національних засобів правового захисту. Заявник стверджував, що не було ефективних засобів правового захисту, які він повинен був використати, щоб оскаржити цю постанову. Зокрема, заявник зазначав, що він скаржився до Генеральної прокуратури України з різних підстав і до Чернівецької обласної прокуратури на необгрунтовану тривалість та неправомірність провадження в його справі. Остаточна відповідь на ці скарги була надана 7 грудня 2001 р. прокуратурою, яка повідомляла, що його справа все ще розслідується.

52. Уряд зазначив, що 23 травня 2001 р. Конституційний Суд визнав частину 4 статті 248-3 ЦПК ( 1502-06 ) частково неконституційною. Він обгрунтовував, що на підставі цього рішення заявник отримав право, забезпечене законом, подавати скарги на дії слідчого безпосередньо до суду і вимагати відшкодування шкоди, завданої цими діями. Уряд також звертав увагу на зміни, внесені до ст. 234 КПК ( 1002-05 ) 21 червня 2001 р., які забезпечували можливість оскаржити до суду дії слідчого чи прокурора, якими порушуються права сторони.

53. Заявник далі стверджував, що засоби правового захисту, впроваджені 23 травня та 21 червня 2001 р. (почали діяти з 29 червня 2001 р.), не існували, коли він подав заяву. Він стверджував, що на той час судові та правоохоронні органи діяли на підставі чинних тоді законів. Виходячи з цього, він дійшов висновку, що національні засоби правового захисту були вичерпані.

C. ОЦІНКА СУДУ

1. Засоби правового захисту, передбачені законодавством України

54. Суд зазначає, що відповідно до зауважень Уряду засоби правового захисту, впроваджені в Україні з 23 травня та 21 червня 2001 р., уповноважили суди розглядати скарги за статтями 234 КПК ( 1002-05 ) та 248-3 ЦПК ( 1502-06 ) на неправомірні дії слідчих органів, які порушують права сторін кримінального процесу. Таким чином, судам надано право присуджувати відшкодування за встановлені порушення, включаючи право скасувати спірні рішення. Щодо скарг заявника на тривалість провадження та скарг на призупинєння кримінального провадження та його відновлення, Уряд зазначив, що вони можуть бути подані до національних судів з дотриманням формальностей, встановлених законом. Зокрема, скарги на тривале провадження мали бути подані до суду за статтею 248-3 ЦПК з 23 травня 2001 р. Що стосується скарг на призупинення провадження і на постанову від 19 вересня 2000 р., вони могли бути подані до суду згідно ст. 234 КПК з 29 червня 2001 р.

55. Суд приймає до уваги твердження Уряду, що постанова прокуратури могла бути оскаржена при попередньому розгляді справи (попереднє засідання суду) чи при її розгляді судом щодо суті. Рішенням Конституційного Суду ( v003p710-03 ) від 30 січня 2003 р. національним судам було надано право розглядати ці скарги на стадії досудового розслідування. Цього дня Конституційний Суд постановив, що підстави і процедура порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, а не суть обвинувачення як такого, є предметом оскарження.

56. Таким чином, Суд вважає, що національне законодавство забезпечує судовий контроль за діями органів слідства. Проте необхідно з'ясувати, чи цей контроль міг бути ефективно здійснений у справі відразу і чи був він доступним, а не просто теоретичним чи ілюзорним на момент подання заяви. Зокрема, необхідно встановити, чи ці засоби правового захисту надали обгрунтовані перспективи успіху стосовно скарги заявника на підставі Конвенції ( 995_004 ) щодо необгрунтованої тривалості провадження.

2. Принципи, зазначені в ст. 35 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 )

57. Суд зазначає, що відповідно до його усталеного прецедентного права метою норми про національні засоби правового захисту, яка міститься в ст. 35 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ), є надання Договірним сторонам можливості запобігти або виправити стверджувані порушення прав до того, як ці заяви будуть передані до Суду. Проте лише ефективні засоби правового захисту повинні бути використані. На Урядові, який стверджує про невичерпання, лежить обов'язок переконати Суд, що засіб правового захисту був ефективним і доступним як теоретично, так і на практиці у відповідний час. Якщо цей тягар доведення був задоволений, то заявник повинен довести, що засіб правового захисту, запропонований Урядом, був фактично вичерпаний чи з будь-яких причин був неадекватний та неефективний у певних обставинах справи, або що існували виключні обставини, що звільняють заявника від цього обов'язку (див. рішення у справі "Данкевич проти України" ( 980_200 ), заява N 40679/98, параграф 107, 29 квітня 2003 року).

58. Суд наголошує, що при застосуванні цієї норми необхідно враховувати конкретні обставини справи. Відповідно, він визнав, що ст. 35 повинна застосовуватися з певним ступенем гнучкості і без надмірного формалізму. Суд визнав, що норма про вичерпання всіх національних засобів правового захисту не є абсолютною, як і не є такою, що застосовується автоматично; встановлюючи, чи була норма дотримана,необхідно враховувати відповідні обставини конкретної справи. Це означає, серед іншого, що Суд повинен брати до уваги не лише існування формальних засобів правового захисту в правовій системі відповідної Договірної сторони, а й загальну правову та політичну ситуацію, в якій вони використовуються, та особисті обставини заявника (див. рішення у справі "Акдівар проти Туреччини" від 16 вересня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV, с. 1211, параграф 59). Він повинен з'ясувати, чи при всіх обставинах справи заявник зробив все, чого можна було обгрунтовано очікувати,щоб вичерпати всі національні засоби правового захисту.

59. Суд також нагадує, що вирішальним питанням при визначенні ефективності засобу правового захисту стосовно скарги на тривалість провадження є те, чи може заявник подати до національного суду позов про відшкодування; іншими словами, чи існує засіб правового захисту, який би задовольнив позов, забезпечуючи безпосереднє і швидке відшкодування, а не просто непрямий захист прав, гарантований статтею 6 Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Девер проти Бельгії" від 27 лютого 1980 року, Series A N 35, с. 16, параграф 29). Суд також постановляв, що засіб правового захисту є "ефективним", якщо його можна використати для того, щоб або прискорити винесення рішення судом, який розглядає справу, або забезпечити позивача адекватним відшкодуванням за затримку, яка вже допущена (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], N 30210/96, параграфів 157-159, ECHR 2000-XI; ухвала щодо прийнятності у справі "Міфсуд проти Франції" [ВП], N 57220/00, параграф 17, ECHR 2002-VIII).

60. Оскільки справа стосується засобу правового захисту, впровадженого після того, як заява була подана до Суду, Суд також зазначає, що він постановив, що заявники в справах проти Італії, які стосуються тривалості провадження, повинні використовувати засіб правового захисту, впровадженого "Законом Пінто", незважаючи на те, що він був прийнятий після того, як їхні заяви були подані до Суду (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі "Джакометті проти Італії", N 34939/97, 8 листопада 2001). Подібне рішення було прийняте стосовно справ проти Хорватії і Словаччини після набрання чинності конституційних змін, які уповноважили Конституційний Суд призначати відшкодування як запобіжного, так і компенсаційного характеру особам, які скаржаться на надмірну тяганину при розгляді справи судом (див. ухвалу у справі "Ноголіка проти Хорватії", N 77784/01, 5 вересня 2002; ухвалу у справі "Андрасік, Церман, Бедач. Ляхман, Кочур, Дубравіцкі і Браца проти Словаччини", NN 57984/00, 60237/00, 60242/00, 60679/00, 60680/00, 68563/01 and 60226/00, 22 жовтня 2002 року).

3. Оцінка Судом вичерпання національних засобів захисту

61. Застосовуючи вищевказані міркування до цієї справи, Суд встановив, що заявник мав можливість з 23 травня 2001 року та 29 червня 2001 оскаржити до національного суду постанову прокурора Чернівецької області від 19 вересня 2000 року про відновлення кримінального розслідування проти нього. Заявник міг зробити це як в порядку цивільного провадження відповідно до статті 248-3 ЦПК ( 1502-06 ), так і в порядку кримінального провадження відповідно до статті 234 КПК ( 1002-05 ). Тому Суд вважає за необхідне дослідити, чи відповідали ці засоби критеріям статті 35 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ).

62. Щодо подачі скарг до прокурора вищого рівня, які відповідно до зауважень Уряду повинні розглядатися як ефективні засоби, Суд зауважує, що вони не можуть розглядатися як "ефективні" та "доступні", оскільки статус прокурора за національним законодавством та його участь в кримінальному провадженні проти заявника не надають достатньої гарантії для незалежного та безстороннього розгляду скарги заявника.