<<

1. Стаття 3

Інформація актуальна на 01.04.2019
завантажити документ, актуальний на поточний час

22. Заявник скаржився на неотримання належного лікування у зв’язку з хворобою серця.

23. Уряд заперечив.

24. Застосовні загальні принципи щодо лікування під час тримання під вартою наведені в рішеннях у справах «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112-122, від 29 листопада 2007 року, «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 77-83, від 18 грудня 2008 року, «Петухов проти України» (Petukhov v.

Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91-98, від 21 жовтня 2010 року, та «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 70-75, від 22 жовтня 2015 року.

25. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд, насамперед, зазначає, що суть скарги заявника у цій справі стосується проведення із запізненням обстеження його хворого серця у закладі охорони здоров’я МОЗ. Він також зазначає, що хвороба, на яку страждав заявник (див. пункт 8), була достатньо серйозною, щоб вплинути на його повсякденну діяльність. Отже, він міг зазнати значного занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога.

26. Суд зазначає, що під час тримання під вартою заявник не повністю залишився без медичної допомоги. Він отримував певні лікарські засоби та пройшов низку обстежень. Проте Суд не може погодитись із аргументом Уряду, що рівень наданої заявнику медичної допомоги був достатнім.

27. У зв’язку з цим Суд зазначає, що державні органи визнали недостатнім оснащення та забезпечення працівниками медичної частини СІЗО для лікування хвороби серця заявника (див. пункт 16). Це доводить, що у зв’язку з подальшим погіршенням стану здоров’я заявник отримував лише симптоматичне лікування (див. пункти 15 та 18).

28. Також з наявних документальних доказів вбачається, що визначення стратегії щодо подальшого лікування заявника було можливим лише після проведення коронаровентрикулографії серця (див. пункти 13 та 15). Хоча вперше це обстеження було рекомендоване у жовтні 2016 року (див. пункт 8), воно так і не було проведене.

29. Наведених міркувань достатньо для висновку Суду, що держава не дотрималась своїх зобов’язань за статтею 3 Конвенції. Отже, було порушено це положення.

2. Стаття 13

30. Уряд заперечував проти доводів заявника та стверджував про відсутність порушення статті 13 Конвенції.

31. Суд нагадує, що він уже встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах щодо України через відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на ненадання медичної допомоги (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v.

Ukraine), пункт 96 з подальшими посиланнями). Він не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі.

32. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарги заявника за статтею 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 34 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржився на порушення свого права на подання індивідуальної заяви у зв’язку з неспроможністю Уряду оперативно забезпечити його медичне обстеження після надання Судом вказівки щодо вжиття тимчасового заходу відповідно до правила 39 Регламенту Суду. Він посилався на статтю 34 Конвенції, яка передбачає таке:

«Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.».

34. Відповідні частини правила 39 Регламенту Суду передбачають таке:

«1. Палата або, коли це доцільно, її голова може - на прохання сторони чи будь-якої іншої заінтересованої особи або з власної ініціативи - вказати сторонам, який тимчасовий захід, на її думку, слід вжити в інтересах сторін або в інтересах належного провадження у справі.

...

3. Палата може вимагати від сторін надання інформації стосовно будь-якого питання, пов’язаного із здійсненням будь-якого тимчасового заходу, визначеного нею.».

35. Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі «Паладі проти Молдови» [ВП] (Paladi v. Moldova) [GC], заява № 39806/05, пункти 84-92, від 10 березня 2009 року.

36. Насамперед, Суд зазначає, що 23 травня 2017 року він вирішив застосувати тимчасовий захід відповідно до правила 39 Регламенту Суду (див. пункт 11). У зв’язку з погіршенням стану здоров’я заявника 10 липня 2017 року Суд повторив своє попереднє рішення (див. пункт 17).

37. Стверджуючи про виконання тимчасового заходу, на який було вказано 23 травня 2017 року, Уряд посилався на те, що 16 червня 2017 року заявник відмовився від запропонованого транспортування до м. Києва для отримання медичної консультації (див. пункт 14). Уряд не надав інформації, яка б доводила, що він намагався виконати рішення Суду від 10 липня 2017 року.

38. У зв’язку з цим Суд не може погодитись з думкою Уряду, що лише з огляду на відмову заявника Уряд був звільнений від свого зобов’язання, визначеного вказівкою Суду від 10 липня 2017 року відповідно до правила 39 Регламенту Суду, а саме, що державні органи повинні були забезпечити оперативне транспортування заявника в умовах, які відповідали стану його здоров’я, до спеціалізованого медичного закладу з метою проходження ним необхідних медичних обстежень, таких як коронаровентрикулографія серця, для встановлення правильного діагнозу та отримання заявником лікування у разі необхідності. З огляду на стан здоров’я заявника на момент подій його прохання щодо транспортування у спеціальній кареті швидкої допомоги було обґрунтованим та навіть необхідним. Проте Уряд не довів, що вжив переконливих засобів для забезпечення транспортування заявника до Київського СІЗО в умовах, які відповідали стану його здоров’я.

39. Мета тимчасового заходу, вказаного Судом 10 липня 2017 року, як вбачається з його формулювання, полягала у забезпеченні отримання заявником належної медичної допомоги під час тримання під вартою протягом розгляду його справи Судом. Проте ця мета не могла бути досягнута, оскільки адміністрація СІЗО лише посилалась на попередню відмову заявника від транспортування, не обґрунтувавши свою бездіяльність.

40. У світлі наведеного Суд вважає, що держава порушила мету тимчасового заходу, яка полягала в уникненні можливого подальшого фізичного та психологічного страждання заявника та захисті його здоров’я і життя. Відповідно Суд доходить висновку, що держава не дотрималася свого зобов’язання щодо виконання тимчасового заходу, вказаного Судом відповідно до правила 39, і за обставин цієї справи не було нічого, що звільняло її від цього зобов’язання. Отже, було порушено статтю 34 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

41. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

42. Заявник вимагав 100000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Він також вимагав 5000 євро, які, як він стверджував, витратить на операцію на серці, та 2000 євро для подальшої реабілітації.

43. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.

44. Суд не може робити припущень щодо шкоди, якої може зазнати заявник у майбутньому; отже, він відхиляє цю частину вимоги. З іншого боку, з огляду на ситуацію заявника, він присуджує йому 4000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

45. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

IV. ПРАВИЛО 39 РЕГЛАМЕНТУ СУДУ

46. З огляду на зміну фактичних обставин, які призвели до застосування у цій справі правила 39 Регламенту Суду, зокрема у зв’язку зі звільненням заявника з-під варти (див. пункт 19), Суд вважає за належне скасувати тимчасовий захід, про який було вказано Уряду.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції.

3. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції.

4. Постановляє, що було порушено статтю 34 Конвенції.

5. Вирішує скасувати тимчасовий захід, про який було вказано Уряду відповідно до правила 39 Регламенту Суду.

6. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 4000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 січня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Андреа ТАМ’ЄТТІ

Голова

Жорж РАВАРАНІ

<< |
Законодавчий акт: Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17). Європейський суд з прав людини. 2019

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

1. Стаття 3