Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

Стаття 97. Дисциплінарне провадження щодо суддів

Інформація актуальна на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

"...2. Право ініціювати дисциплінарне провадження щодо судді належить: народним депутатам України; Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини; Міністру юстиції України; голові вищого спеціалізованого суду проти судді відповідного спеціалізованого суду, де суддя обіймає посаду, за виключенням ініціювання відставки судді; голові відповідної ради суддів, також членам Ради Суддів України".

ЩОДО ПРАВА

I.

ПОПЕРЕДНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ УРЯДУ

46. Уряд стверджував, що, оскільки заявниця скаржилася на тривалість судового провадження, вона мала змогу подати скаргу стосовно затримки провадження у її справі до обласного суду, посилаючись на статтю 6 Конвенції ( 995_004 ), на що обласний суд був би зобов'язаний відреагувати. Як приклад Уряд навів окрему ухвалу обласного суду в рамках цивільного провадження, де суд, посилаючись на положення статті 6 Конвенції, інформував Обласну кваліфікаційну комісію про затримки у провадженні, спричинені суддею суду першої інстанції. На думку Уряду, подібне рішення може потягнути за собою дисциплінарну відповідальність судді, відповідального за затримку у провадженні.

47. Заявниця зазначила, що пряме посилання на положення Конвенції в скарзі до національних судів не є звичною практикою і що рішення Миколаївського обласного суду, наданого Урядом на підтримку заперечення, скоріше виняток, ніж правило.

48. Суд зазначає, що відповідно до українського законодавства Конвенція є частиною національного законодавства, тому що як фізичні, так і юридичні особи можуть застосовувати положення Конвенції ( 995_004 ) в рамках національного судового провадження.

Проте, на думку Суду, лише сама можливість подати скаргу на підставі Конвенції є недостатньою, щоб дійти висновку про ефективність певного національного засобу юридичного захисту. Відповідні органи національної влади в подібних ситуаціях повинні мати повноваження здійснити заходи, які можуть попередити чи компенсувати подібне порушення (див., mutatis mutandis, "Глова та Брегін проти України" ( 974_063 ), заяви NN 4292/04 та 4347/04, пп. 13-14, 28 лютого 2006 року).

49. Суд зазначає, що Уряд зробив загальне застереження щодо компетенції національних судів та обов'язок реагувати на скаргу щодо тривалості провадження. Проте Уряд не дав жодних інших пояснень, окрім посилання на можливість порушити дисциплінарне провадження проти судді шляхом інформування про це Кваліфікаційної комісії. Тому Суд далі розгляне лише цей конкретний засіб юридичного захисту. Суд звертає увагу, що відповідно до зазначеного законодавства (див. п. 45 вище) ні сторони у справі, ні самі суди некомпетентні ініціювати дисциплінарне провадження проти судді. Отже, не розглядаючи питання, чи відповідатимуть подібні дисциплінарні провадження іншим критеріям ефективного засобу юридичного захисту в світлі п. 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) (див., mutatis mutandis, "Кормачева проти Росії" ( 980_215 ), заява N 53084/99, пп. 61-62, 29 січня 2004 року), цей засіб захисту є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується (див. "Кучеренко проти України" ( 980_017 ) (ріш.), заява N 41974/98, 4 травня 1999 року). Отже, це не може вважатись ефективним відповідно до цілей Конвенції.

50. За цих обставин Суд доходить висновку, що заявниця не мала ефективного засобу юридичного захисту відповідно до Конвенції, тому вона дотрималася вимог п.

1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Отже, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.

II. СКАРГА ЩОДО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

51. Скарга заявниці стосується тривалості трьох проваджень. Перше провадження розпочато 20 листопада 1996 року і триває досі. Друге розпочато 14 січня 1997 року та на цей день не закінчено. Третє розпочато 28 серпня 1997 року та тривало до 5 травня 2004 року. Отже, перше провадження триває 8 років і вісім місяців (період між 3 квітня 2003 року та 20 лютого 2004 року не береться до уваги, оскільки провадження було призупинено), з яких 7 років та 10 місяців підпадають під компетенцію Суду ratione temporis (з 11 вересня 1997 року до сьогоднішнього дня). Друге провадження триває вже 9 років та 5 місяців, з яких 8 років та 8 місяців підпадають під компетенцію Суду ratione temporis (з 11 вересня 1997 року до сьогоднішнього дня). Третє провадження триває 6 років та 8 місяців, з яких 6 років та 7 місяців підпадають під компетенцію Суду ratione temporis (з 11 вересня 1997 року до 5 травня 2004 року).

52. Заявниця стверджує, що тривалість провадження у цій справі порушує вимогу "розумного строку", передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), яка передбачає таке:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

53. Уряд зауважив, що тривалість провадження була спричинена поведінкою заявниці. Уряд стверджував, що заявниця розпочала декілька проваджень за позовами, що виключали один одного, заперечувала, щоб слухання відбувалися за відсутності відповідача, подала декілька клопотань про призупинення провадження та заміну судді у справі.

54.

Заявниця стверджувала, що друге та третє провадження були спрямовані на забезпечення її першого позову. Пізніше вона зазначила, що ніколи не заперечувала проти слухання справи за відсутності відповідача і навіть просила суд проводити судові засідання, незважаючи на таку відсутність.

55. Суд зазначає, що спір між сторонами ведеться щодо міри, якою заявниця сприяла затягуванню провадження. Проте залишається фактом, що протягом головної частини першого провадження, яке тривало більше ніж 6 років, а саме з 20 листопада 1996 року до 3 квітня 2003 року, національні суди провели лише 4 судових засідання, на жодному з яких не були присутні сторони чи надані необхідні документи. Більше того, зі справи вбачається, що між 1999 та 2003 роками провадження знаходилося в суді першої інстанції, незважаючи на те, що головний відповідач припинив існування. Цього достатньо для Суду, щоб визнати порушення в цьому аспекті.

56. Ці аргументи також стосуються, mutatis mutandis, другого і третього проваджень.

57. Суд нагадує, що вже встановив порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) в справах, що порушують подібні питання (див. "Світлана Науменко проти України" ( 980_353 ), заява N 41984/98, пп. 77-87, 9 листопада 2004 року).

58. Дослідивши всі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту або аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі.

Отже, мало місце порушення п. 1 статті 6 в усіх трьох провадженнях.

III. СКАРГА ЩОДО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

59. Посилаючись на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), заявниця також скаржиться на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо її скарг за статтею 6 Конвенції.

<< | >>
Законодавчий акт: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ Колишня друга секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Єфименко проти України" (Заява N 55870/00). Європейський суд з прав людини. 2006

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

Стаття 97. Дисциплінарне провадження щодо суддів