Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

Стаття 8 Конвенції

Інформація актуальна на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

16. У статті 8 Конвенції ( 995_004 ) сказано: ...

17. Представник пані Прітті стверджував, що ця стаття надає право на самовизначення: див.

"X. та Y. проти Нідерландів" (1985) 8 EHRR 235; "Родріґес проти Генерального аторнея Канади" [1994] 2 LRC 136; "У справі А. (діти) (сіамські близнюки: хірургічне роз'єднання" (In re A (Children) (Conjoined Twins: Surgical Separation)) [2001] Fam 147. Це право включає право людини вирішувати, коли і як їй помирати, аби уникнути страждань і принизливого стану. Це право на самовизначення зазнає втручання з боку пункту 1 статті 2 Закону 1961 року; отже, Сполучене Королівство має довести, що це втручання відповідає конвенційним критеріям законності, необхідності, забезпечення нагальної суспільної потреби та пропорційності: див. "R. проти A." (N 2) (R v. A (No 2)) [2001] 2 WLR 1546; "Йогансен проти Норвегії" (1996) 23 EHRR 33; "R (P) проти Міністра внутрішніх справ" [2001] 1 WLR 2002. Якщо здійснюється втручання в інтимну сферу приватного життя людини, мають існувати особливо вагомі підстави на виправдання такого втручання: "Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства" (1999) 29 EHRR 493, с. 530, п. 89. Суд у цій справі повинен визначити, чи буде відмова ГП надати згадані гарантії відповідати критерію пропорційності, а щодо міністра - чи є втручання у право пані Прітті на самовизначення пропорційним до будь-якої законної мети, яку переслідує заборона щодо вчинення самогубства зі сторонньою допомогою. Представник особливо наголошував на певних фактах, що вирізняють справу пані Прітті: це її психічна дієздатність, жахлива перспектива, яка її очікує, її добровільне прагнення та готовність вчинити самогубство, якби вона була спроможна це зробити, неминучість смерті, відсутність ризику завдання шкоди іншим, відсутність можливості появи будь-яких серйозних наслідків у разі задоволення її заяви.
Представник стверджував, що застосування беззастережної заборони, передбаченої пунктом 1 статті 2, без урахування конкретних обставин справи цілком суперечить критерію пропорційності, і матеріали, на які посилаються при цьому, не дають підстав для такого застосування. Представник посилався на рішення у справах "R. проти Сполученого Королівства" (1983) 33 DR 270 та "Санлес проти Іспанії" [2001] EHRLR 348.

18. На запитання, чи взагалі зачіпаються права пані Прітті за статтею 8, міністр [внутрішніх справ] дав заперечну відповідь. Він стверджував, що право на приватне життя за статтею 8 стосується способу, в який людина проводить своє життя, а не способу, в який вона залишає життя. Будь-яка спроба обґрунтувати право на самогубство статтею 8 зазнає невдачі через таку саму перешкоду, що й спроба обґрунтувати його статтею 2, а саме - через заперечення, що стверджуване право анулює саме благо, на якому воно має ґрунтуватися. Стаття 8 захищає фізичну, моральну та психічну недоторканність людини, включно з правом стосовно власного тіла цієї людини, але немає жодних підстав стверджувати, що вона надає людині право вирішувати, коли і як їй помирати. Міністр також стверджував, що в разі необхідності пункт 1 статті 2 Закону 1961 року та існуючу практику її застосування можна було б повністю виправдати по суті. Він послався на межі свободи розсуду, яка надається Договірним державам, на те, яку увагу було приділено цим питанням у Сполученому Королівстві та на широкий консенсус стосовно них, який існує між державами - учасницями Конвенції ( 995_004 ). Посилання при цьому зроблено на рішення у справі "Ласкі, Джаґґард і Браун проти Сполученого Королівства" (1997) 24 EHRR 39, в якій було визнано правомірним оголошення незаконними консенсуальних актів завдання тілесних ушкоджень; припускалося, що оголошення незаконними консенсуального вбивства чи самогубства зі сторонньою допомогою ґрунтується на ще вагоміших підставах.

19.

Наскільки мені відомо, найбільш детальний і науковий розгляд питань, порушених цією апеляцією, можна знайти в рішенні Верховного суду Канади у справах "Родріґес проти Генерального аторнея Канади" ([1994] 2 LRC 136). Жінка-апелянт у названій справі страждала на хворобу, яка, з юридичного погляду, не відрізняється від тієї, що уразила пані Прітті; вона мала схожу інвалідність; вона домагалася розпорядження, яке дало б змогу кваліфікованому лікарю-практику встановити технічний пристрій, за допомогою якого вона змогла б своєю власною рукою, але з відповідною допомогою лікаря, припинити своє життя в обраний нею момент. Хоча самогубство в Канаді не є злочином, формулювання статті 241 (b) Кримінального кодексу з цього приводу було фактично ідентичним пункту 1 статті 2 Закону 1961 року. Апелянт посилалася в своїх скаргах на Канадську хартію прав і свобод, у відповідних положеннях якої сказано:

"1. Канадська хартія прав і свобод гарантує передбачені в ній права і свободи, однак лише в тих розумних встановлених законом межах, правомірність яких очевидна у вільному демократичному суспільстві.

7. Кожен має право на життя, свободу та особисту недоторканність, і нікого не можна позбавити цього інакше ніж відповідно до принципів конституційного правосуддя.

12. Нікого не може бути піддано жорстокому та незвичайному поводженню чи покаранню.

15. (1) Кожна людина рівна перед законом і має право на рівний захист та рівні переваги за законом, що виключає будь-яку дискримінацію, зокрема за ознакою раси, національного або етнічного походження, кольору шкіри, релігії, статі, віку, психічної чи фізичної недієздатності".

Суддя суду першої інстанції відхилив позов пані Родріґес, оскільки (в його рішенні це підсумовано на с. 144):

"Пані Родріґес була неспроможна встановити за своїм власним бажанням час і спосіб припинення свого життя не через державу чи систему правосуддя, а через свою хворобу".

Суддя постановив, що порушення статті 12 немає, і зазначив:

"Тлумачення статті 7 як такої, що включає конституційне гарантоване право на самогубство як здійснення свободи вибору, на мою думку, несумісне з правом на життя, свободу та особисту недоторканність цієї особи".

<< | >>
Законодавчий акт: РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Четверта секція" Р І Ш Е Н Н Я. Європейський суд з прав людини. 2002

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

Стаття 8 Конвенції