<<
>>

1. Стаття 3 Конвенції

Інформація актуальна на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

a) Подання Уряду

80. Уряд зазначив, що тягар доведення у справах про поводження чи покарання, несумісне з вимогами статті 3 Конвенції ( 995_004 ), покладається на заявника. Однак у цій справі заявник не навів достатнього обґрунтування своїх тверджень. Після прибуття до СІЗО в серпні 2001 року заявника було оглянуто лікарем та визнано здоровим. Лише через рік йому було діагностовано туберкульоз і до серпня 2002 року він не скаржився ані на кашель, ані на біль у грудях.

Після того, як заявнику було діагностовано туберкульоз, його було негайно переведено до спеціального відділення СІЗО, де він перебував до 13 листопада 2004 року.

81. Заявнику систематично робили рентгенограми (23 листопада та 11 грудня 2003 року, 17 вересня 2004 року та 18 січня 2005 року), його оглядав фтизіатр СІЗО і сім разів (з листопада 2002 до серпня 2005 року) - спеціалісти інституту фтизіатрії. Заявник отримував необхідне лікування, призначене фтизіатром. З 4 лютого до 9 березня 2004 року заявник перебував у спеціалізованій лікарні, та на момент виписки стан його здоров'я був задовільним.

82. Уряд також вказав, що заявник кілька разів відмовлявся від необхідного лікування. З 28 серпня до 15 жовтня 2002 року та з 12 березня до 28 квітня 2003 року заявник відмовлявся вживати призначені ліки. У 2005 році заявник чотири рази відмовлявся від медичних обстежень. Таким чином, заявник сам перешкоджав медичним працівникам у наданні йому адекватного лікування.

83. Стосовно травми лівої ноги заявника Уряд зазначив, що відповідно до висновку Київського інституту травматології, наданого у листопаді 2002 року, заявник не потребував хірургічного втручання. Йому було видано необхідні знеболювальні препарати, він мав спеціальне взуття та з серпня 2003 року пересувався за допомогою ортопедичної палиці. Згідно з медичним висновком того ж інституту, наданим у липні 2004 року, заявник не міг бути прооперований, оскільки він хворів на туберкульоз. До серпня 2005 року заявника було вилікувано від туберкульозу та в лютому 2006 року йому було проведено операцію на лівій нозі.

84. Таким чином, Уряд дійшов висновку, що під час тримання заявника під вартою він отримував усе необхідне лікування.

(b) Подання заявника

85. Заявник зазначив, що частково медичні документи, надані Урядом, були підроблені, а саме, це стосувалось його стверджуваних відмов від лікування та документів, складених в період з 8 серпня 2001 року до 20 серпня 2002 року. Він ніколи не носив спеціального взуття, як про це стверджував Уряд, і міг пересуватися за допомогою палиці лише з липня 2003 року.

86. Заявник відмовлявся вживати ліки у вересні - жовтні 2002 року, оскільки СІЗО надавало ліки, строк придатності яких уже сплив. Однак йому не дозволяли отримувати ліки від його захисника, оскільки затримані могли отримувати посилки тільки від родичів.

87. Заявник також посилався на висновки Суду в справі "Коваль проти України" ( 974_143 ) (Koval v. Ukraine) щодо того, що проблема умов тримання під вартою та стверджуваної відсутності належної медичної допомоги мала явно системний характер.

Умови тримання заявника під вартою подібні до тих, що були описані у низці справ проти України (див., серед інших, вищезгадані рішення у справах "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), "Мельник проти України" ( 974_049 ) (Melnik v. Ukraine) і висновках Комітету та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Більш того, у липні 2003 року одна особа (співобвинувачений у справі заявника) померла від туберкульозу в СІЗО N 13.

88. Насамкінець заявник зазначив, що Уряд не надав жодних доказів на підтвердження того, що його захворювання на туберкульоз було вилікуване.

(c) Оцінка Суду

89. Суд неодноразово підкреслював, що здоров'я ув'язнених має адекватно охоронятись (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [ВП], заява N 30210/96, п. 94, ECHR 2000-XI). Однак Суд також встановлював, що статтю 3 Конвенції ( 995_004 ) не можна тлумачити як таку, що гарантує кожній ув'язненій особі медичну допомогу на рівні "найкращих цивільних медичних закладів" (див. ухвалу в справі "Мірілашівілі проти Росії" (Mirilashivili v. Russia), заява N 6293/04, від 10 липня 2007 року). Суд також зазначив, що "готовий визнати, що в принципі ресурси медичних підрозділів пенітенціарної системи обмежені порівняно з ресурсами цивільних медичних закладів" (див. рішення у справі "Грішін проти Росії" (Grishin v. Russia), заява N 30983/02, п. 76, від 15 листопада 2007 року). Загалом, Суд залишає за собою достатню свободу розсуду при визначенні того, який саме вимагався рівень охорони здоров'я в контексті конкретних обставин справи. Такий рівень має бути "сумісним з людською гідністю" ув'язненого, але також має враховувати "практичні вимоги ув'язнення" (див. рішення у справі "Алексанян проти Росії" (Aleksanyan v. Russia), заява N 46468/06, п. 140, від 22 грудня 2008 року).

90. Інші відповідні принципи, встановлені Судом у його практиці за статтею 3 Конвенції ( 995_004 ) щодо лікування під час тримання під вартою, викладені в рішенні у справі "Ухань проти України" ( 974_440 ) (Ukhan v. Ukraine), заява N 30628/02, пп. 73-74, від 18 грудня 2008 року).

91. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що під час тримання під вартою заявник мав два різних захворювання - він хворів на туберкульоз та мав деформацію лівого стегна. Для визначення, чи отримував заявник під час тримання його під вартою належну медичну допомогу, ключовим є встановлення того, чи забезпечили йому державні органи достатній медичний нагляд для вчасного діагностування та лікування його хвороб (див. рішення у справах "Попов проти Росії" (Popov v. Russia), заява N 26853/04, п. 211, від 13 липня 2006 року, та "Меченков проти Росії" (Mechenkov v. Russia), заява N 35421/05, п. 102, від 7 лютого 2008 року).

92. Заявнику було вперше діагностовано туберкульоз у серпні 2002 року, тобто через один рік з дня направлення його до СІЗО N 13. Як тільки заявнику було встановлено діагноз, його дійсно було поміщено до медичної частини СІЗО та забезпечено певне лікування, в тому числі консультації спеціалістів з цивільної лікарні. Хоча сам факт, що затриманого оглянув лікар і призначив йому лікування, автоматично не призводить до висновку, що медична допомога була адекватною (див. рішення у справі "Гумматов проти Азербайджану" (Hummatov v. Azerbaijan), заяви N 9852/03 і 13413/04, п. 116, від 29 листопада 2007 року), Суд повторює, що він не має можливості вирішувати, чи належним чином відповідав вибір методів лікування потребам заявника (див. вищезгадані рішення в справі "Ухань проти України" ( 974_440 ) (Ukhan v. Ukraine), п. 76, та "Охріменко проти України" ( 974_524 ) (Okhrimenko v. Ukraine), заява N 53896/07, п. 71, від 15 жовтня 2009 року).

93. Щодо твердження Уряду про те, що заявник відмовлявся від лікування та обстежень, Суд не може, виходячи з наявних документів, встановити, чи дійсно це мало місце. Жодних таких відмов заявник не підписував, а наведені ним причини відмови від лікування у вересні - жовтні 2002 року (зокрема, сплив строку придатності ліків) Уряд не прокоментував.

94. Однак, Суд зазначає, що згідно з твердженнями заявника він захворів на туберкульоз на початку 2002 року. Суд зауважує, що Уряд не надав жодних медичних документів щодо періоду з дня прибуття заявника до СІЗО в серпні 2001 року до дати діагностування у нього туберкульозу в серпні 2002 року, в тому числі довідки про медичний огляд заявника при прибутті до СІЗО. Крім того, копії медичних документів, наданих Урядом, поганої якості та частково не придатні для читання.

95. У цьому контексті Суд нагадує, що в такому конвенційному провадженні, як у цій справі, не завжди можливе неухильне застосування принципу affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести своє твердження), оскільки в деяких випадках лише Уряд-відповідач має доступ до інформації, яка може підтвердити або спростувати відповідні твердження. Ненадання Урядом такої інформації без переконливого пояснення може слугувати підставою для висновку про обґрунтованість тверджень заявника (див. справу "Ахмет Озкан та інші проти Туреччини" (Ahmet Ozkan and Others v. Turkey), N 21689/93, п. 426, від 6 квітня 2004 року).

96. Враховуючи висновки Комітету щодо суттєвих затримок у виявленні туберкульозу в осіб, які тримаються під вартою (див. пункт 71 вище), твердження заявника щодо того, що стан його здоров'я почав погіршуватися в березні 2002 року, та ненадання Урядом жодних медичних документів за початковий період тримання заявника під вартою, Суд має сумніви щодо доступності для заявника адекватної медичної допомоги до серпня 2002 року.

97. Щодо страждання заявника від наслідків, спричинених множинним переломом лівої стегнової кістки, Суд зазначає, що в 2002-2004 роках було надано декілька послідовних медичних висновків, у яких вказувалося, що заявник потребував хірургічного втручання та спеціального лікування. Лише один раз, у листопаді 2002 року, було надано протилежний висновок (див. пункт 44), але після цього в жовтні 2003 року та квітні 2004 року було надано експертні висновки, відповідно до яких заявник потребував хірургічного втручання та/або стаціонарного лікування (див. пункти 47 і 55). Пізніше, в липні 2004 року, було встановлено, що заявнику не могло бути проведено операцію, поки він не буде вилікуваний від туберкульозу. Однак Суд зазначає, що незважаючи на численні медичні рекомендації на початковій стадії тримання заявника під вартою, такого хірургічного втручання проведено не було та що з наявних матеріалів не вбачається, чи отримував заявник будь-яке спеціальне лікування, пов'язане з травмою його стегнової кістки до 2006 року, незважаючи на те, що металева пластина в нозі завдавала йому болю і суттєвих труднощів при пересуванні, що погіршувало загальний стан його здоров'я.

98. Розглядаючи ситуацію заявника в цілому, Суд вважає, що у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції ( 995_004 ) у зв'язку з відсутністю належної медичної допомоги.

<< | >>
Законодавчий акт: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Петухов проти України" (Заява N 43374/02). Європейський суд з прав людини. 2010

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

1. Стаття 3 Конвенції