Допоможи підроздлам ЗС України, задіяним в обороні Кривого Рогу і Дніпропетровської області!
 <<

Стаття 6 - Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі

Інформація актуальна на 03.06.2021
завантажити документ, актуальний на поточний час

«Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю [якщо]:

...

(9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

...».

ПРАВО

I.

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 4 ПРОТОКОЛУ № 7 ДО КОНВЕНЦІЇ

31. Заявник скаржився на те, що оскільки його притягнули до кримінальної відповідальності за вчинення «хуліганства» після того, як раніше його було притягнено до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення «дрібне хуліганство», у зв’язку з яким він відбув триденний арешт, його вдруге притягнули до суду за одне і те саме правопорушення. Він посилався на статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції, яка передбачає:

«1. Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

2. Положення попереднього пункту не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

3. Жодних відступів від положень цієї статті не допускається на підставі статті 15 Конвенції.».

А. Прийнятність

32. Суд зазначає, що ця заява не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції.

Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1) Доводи сторін

(а) Заявник

33. Заявник скаржився на те, що його вдруге притягнули до суду та покарали в порядку кримінального провадження за те саме правопорушення, у вчиненні якого він був визнаний винним у порядку адміністративного провадження.

34. Заявник стверджував, що факти, які стали підставою для порушення як адміністративного, так і кримінального проваджень, були, по суті, однаковими, якщо не ідентичними. У постанові по справі про адміністративне правопорушення від 21 червня 2007 року суд встановив, що 20 червня 2007 року близько 22 год. 00 хв. поблизу вулиці Прокоф’єва у м. Суми заявник, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, висловлювався нецензурною лайкою, агресивно реагував на зауваження працівників міліції та намагався вчинити бійку. У постанові про порушення кримінальної справи від 16 липня 2007 року прокурор зазначив, що у той день і у тому ж місці заявник під час вчинення хуліганських дій спричинив тілесні ушкодження двом «працівникам міліції». У своєму вироку від 29 грудня 2008 року Зарічний районний суд міста Суми встановив, що в ту ж дату, місце та час, які зазначені у постанові по справі про адміністративне правопорушення від 21 червня 2007 року, заявник, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, зустрів потерпілого та порушив громадський порядок, схопив потерпілого за золотий ланцюжок, порвав його і зрештою спричинив потерпілому тілесні ушкодження під час бійки. Заявник дійшов висновку, що всі три рішення стосувались одних і тих самих подій, які відбулися на вул. Прокоф’єва у м. Суми 20 червня 2007 року близько 22 год. 00 хв.

35. Крім того, заявник стверджував, що тілесні ушкодження, спричинені Му. та П., не слід вважати нововиявленими фактами, оскільки ці факти були відомі Зарічному районному суду міста Суми під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Якби потерпілі вважали, що правопорушення за своїм характером було кримінальним, вони або прокурор могли оскаржити постанову по справі про адміністративне правопорушення від 21 червня 2007 року, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу неправильною кваліфікацією злочину.

Потерпілі також не подали апеляційних скарг. Прокурор подав протест через більш ніж сім місяців з дати ухвалення постанови по справі про адміністративне правопорушення та більш ніж шість місяців з дня порушення кримінальної справи. Заявник також стверджував, що у зв’язку із затримкою протест та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення ні на що не вплинули, оскільки заявник вже відбув свій адміністративний арешт.

(b) Уряд

36. Посилаючись на лист Зарічного районного суду міста Суми до територіального управління юстиції від 14 серпня 2019 року, Уряд повідомив, що матеріали по справі про адміністративне правопорушення були знищені у зв’язку із закінченням строку зберігання.

37. Уряд додав, що заявника вдруге не притягували до відповідальності та не карали за одне і те саме правопорушення, оскільки адміністративну справу було порушено у зв’язку з поведінкою заявника, який, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння на вулиці, висловлювався нецензурною лайкою та агресивно реагував на зауваження працівників міліції, тоді як кримінальна справа стосувалася заподіяння тілесних ушкоджень третім особам і пошкодження майна.

38. Посилаючись на пункт 2 статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції, Уряд також стверджував, що порушення кримінальної справи щодо заявника насправді було відновленням попередньої справи і було виправданим наявністю нових фактів. Водночас постанова по справі про адміністративне правопорушення була згодом скасована.

2) Оцінка Суду

39. Застосовні принципи наведені в рішеннях у справах «Сергій Золотухін проти Росії» [ВП] (Sergey Zolotukhin v. Russia) [GC], заява № 14939/03, пункти 78-84, ЄСПЛ 2009), «А та Б проти Норвегії» [ВП] (A and B v. Norway) [GC], заяви № 24130/11 та 29758/11, пункти 117-134, від 15 листопада 2016 року), та «Міхалаке проти Румунії» [ВП] (Mihalache v. Romania) [GC], заява № 54012/10, пункти 47-49, 54, 131-133, від 08 липня 2019 року.

40.

Відповідно до статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції Суд має встановити, чи було адміністративне провадження кримінальним за своїм характером, чи були однаковими правопорушення, у зв’язку з якими заявника було притягнено до відповідальності (idem), чи було ухвалено остаточне рішення та чи було дублювання проваджень (bis).

(а) Чи було адміністративне провадження кримінальним за своїм характером

41. Суд зазначає, що раніше встановив у справі «Ігор Тарасов проти України» (Igor Tarasov v. Ukraine), заява № 44396/05, пункт 25, від 16 червня 2016 року, що адміністративне правопорушення «дрібне хуліганство», передбачене статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підпадало під визначення «кримінальної процедури» у розумінні статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції. У цій справі немає підстав відходити від зазначеного висновку. Тим більше з огляду те, що заявник провів три дні під адміністративним арештом.

(b) Чи були однаковими правопорушення, у зв’язку з якими заявника було притягнено до відповідальності

42. Поняття «те саме правопорушення» - елемент idem принципу ne bis in idem у статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції - слід розуміти як заборону кримінального переслідування або судового розгляду у справі щодо другого «правопорушення», якщо вони витікають з ідентичних, або, по суті, одних і тих самих фактів (див. згадане рішення у справі «Сергій Золотухін проти Росії» (Sergey Zolotukhin v. Russia), пункт 82). В рішенні у справі «Сергій Золотухін проти Росії» (Sergey Zolotukhin v. Russia) Суд встановив, що важливо було зосередитися на тих фактах справи, які складали сукупність конкретних фактичних обставин стосовно одного й того ж обвинуваченого, та були нерозривно пов’язані між собою у часі та просторі, наявність таких фактів мала бути доведена для засудження або порушення кримінальної справи (там само, пункт 84).

43. У цій справі Суд зазначає, що як адміністративне, так і кримінальне провадження стосувалися поведінки заявника в одну і ту ж дату, в один і той же проміжок часу, в одному й тому ж місці, і в обох провадженнях його поведінка описувалася як порушення громадського порядку та спокою, а його дії кваліфікувалися як «дрібне хуліганство» (адміністративне провадження) та як «хуліганство» (кримінальне провадження).

44. Однак є відмінності. Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосувалося поведінки заявника, який, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, висловлювався нецензурною лайкою, агресивно реагував на зауваження працівників міліції (висловлював в їхню адресу брутальну лайку) та намагався вчинити бійку.

45. Кримінальне провадження також стосувалося поведінки заявника у стані алкогольного сп’яніння та висловлення нецензурної лайки. Крім того, воно було пов’язане із заподіянням Му. та П. тілесних ушкоджень, а також із пошкодженням їхнього майна.

46. Суд зазначає, що ці додаткові елементи у кримінальному провадженні випливали з тієї ж безперервної поведінки заявника, яка була лише частково описана в першому рішенні щодо визнання його винним, оскільки адміністративне провадження також містило обвинувачення у спробі вчинити бійку.

47. Насамкінець, якби факти адміністративної та кримінальної справ були абсолютно різними, прокурор не мав би подавати протест, щоб скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення, а судді Ма., яка ухвалила постанову по справі про адміністративне правопорушення, не довелося б заявляти самовідвід від розгляду кримінальної справи заявника.

48. Отже, Суд доходить висновку, що факти, які двічі призвели до притягнення заявника до відповідальності, були нерозривно пов’язані між собою, а оцінка національних судів у кримінальному провадженні, по суті, стосувалася тих самих фактів, які були розглянуті у справі про адміністративне правопорушення (див., для порівняння, згадані рішення у справах «Сергій Золотухін проти Росії» (Sergey Zolotukhin v. Russia), пункт 97, «Ігор Тарасов проти України» (Igor Tarasov v. Ukraine), пункт 30, та рішення у справі «Шімкус проти Литви» (<...>), заява № 41788/11, пункт 50, від 13 червня 2017 року).

(с) Чи було ухвалено остаточне рішення

49. Не оскаржується, що визнання заявника винним у порядку адміністративного провадження було «остаточним» і до порушення кримінальної справи заявник уже відбув накладене на нього стягнення у вигляді адміністративного арешту. Цей факт був визнаний Урядом і відображений у матеріалах справи.

(d) Чи було дублювання проваджень (bis)

50. Насамперед Суд зазначає, що ця справа не стосується питання «подвійного провадження», враховуючи, що такі паралельні провадження, адміністративні та кримінальні, не передбачались національним законодавством. Навпаки, стаття 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачала, що адміністративна відповідальність наставала лише тоді, коли факти за своїм характером не тягнули за собою кримінальної відповідальності (див. пункт 28, та, в якості протилежного прикладу, згадане рішення у справі «А та Б проти Норвегії» (A and B v. Norway), пункт 120).

51. Суд також зазначає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення завершилося 21 червня 2007 року, коли Зарічний районний суд міста Суми визнав заявника винним у вчиненні дрібного хуліганства. 16 липня 2007 року було порушено кримінальну справу у зв’язку з тим, що основні факти тягнули за собою кримінальну відповідальність.

52. Однак Уряд заявив, що відновлення справи було виправдане нововиявленими фактами, а саме: заподіянням тілесних ушкоджень Му. та П. і пошкодженням їхнього майна.

53. Дійсно, у другому абзаці статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції вказано, що справа може бути відновлена згідно із законом відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів (в разі виявлення суттєвих недоліків у судовому розгляді). Однак вбачається, що у даній справі ця умова виконана не була.

54. Як вбачається із судових рішень у кримінальному провадженні (див. пункт 22), працівники міліції зупинили заявника протягом кількох хвилин після того, як Му. та П. вказали його прикмети. Му. та П. впізнали його, і заявника доставили до відділу міліції. Отже, працівники міліції вже знали про бійку, яка відбулася 20 червня 2007 року між Му., П. та заявником.

55. Суд також зазначає, що з 21 червня 2007 року прокуратура знала про заподіяння тілесних ушкоджень (див. пункт 12), оскільки саме помічник прокурора направив Му. та П. на судово-медичну експертизу, під час якої 22 червня 2007 року було встановлено наявність «легких» тілесних ушкоджень. Тому під час додаткової перевірки прокуратурою нових фактів встановлено не було, оскільки вони вже були відомі як міліції, так і прокуратурі.

56. Крім того, Суд вважає, що скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення після порушення кримінальної справи не призвело до того, що останнє провадження почало відповідати принципу ne bis in idem, оскільки заявник вже відбув свій триденний адміністративний арешт. Варто зазначити, що Верховний Суд України не дійшов висновку, що кримінальне провадження суперечило принципу ne bis in idem.

57. Загалом, зазначених міркувань достатньо для висновку Суду, що національні органи влади продублювали кримінальні провадження, які стосувалися одних і тих самих фактів. Таким чином, заявника двічі було притягнено до суду та покарано за одне і те саме правопорушення, що є порушенням принципу ne bis in idem.

58. Отже, було порушено статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

59. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

А. Шкода

60. Заявник вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

61. Уряд вважав зазначену суму надмірною та стверджував, що заявник не довів існування причинно-наслідкового зв’язку між стверджуваними порушеннями та сумою відшкодування моральної шкоди, яка вимагалася.

62. Суд вважає, що заявник мав відчувати несправедливість та розчарування у зв’язку з відновленням провадження. Враховуючи характер встановленого порушення та здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 4 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

В. Судові та інші витрати

63. Заявник вимагав 781 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах. Він надав угоду від 07 квітня 2008 року про надання послуг захисника в кримінальному процесі та додаток № 1, в якому було вказано про сплату адвокату суми у розмірі 3 000 українських гривень (далі - грн), що на той момент відповідало 378 євро. В іншому договорі від 18 січня 2008 року про надання послуг захисника в кримінальному процесі не було зазначено точної суми, яку необхідно було сплатити. Проте заявник стверджував, що за цим договором сплатив адвокату таку ж суму в розмірі 3 000 грн. Насамкінець він надав копії поштових квитанцій від 13 березня 2010 року на суму 68,61 грн (що на той момент відповідало 6,20 євро) та від 12 травня 2009 року на суму 7,80 грн (що на той момент відповідало 0,75 євро).

64. Уряд стверджував, що зазначена вимога не мала включатися до суми витрат на правову допомогу, оскільки стосувалася проваджень на національному рівні.

65. Суд зазначає, що заявнику було надано правову допомогу для компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді. Однак з огляду на наявні у Суду документи, його практику та той факт, що заявник був змушений захищатись у кримінальному провадженні, яке було порушено всупереч статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції (див. згадане рішення у справі «Міхалаке проти Румунії» (Mihalache v. Romania), пункт 151), Суд присуджує заявнику суму, яка вимагалася щодо витрат, понесених під час провадження у національних судах. Тому він надає заявнику 385 євро в якості компенсації судових та інших витрат.

С. Пеня

66. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 4 500 (чотири тисячі п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 385 (триста вісімдесят п’ять) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 грудня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мартіна КЕЛЛЕР

Голова

Стефані МОРО-ВІКСТРОМ

<< |
Законодавчий акт: Справа «Чернов проти України» (Заява № 16432/10). Європейський суд з прав людини. 2020

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

Стаття 6 - Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі