Допоможи підроздлам ЗС України, задіяним в обороні Кривого Рогу і Дніпропетровської області!
 
>>

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Логвиненко проти України" (Заява N 13448/07). 2010

Інформація актуальна на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

E. Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 25 травня 2000 року N 120 ( z0819-00, z0820-00, z0821-00 ) "Про вдосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД"

39.

Згідно з пунктом 14 ( z0819-00 ) цього наказу, обстеження хворих на ВІЛ-інфекцію для визначення рівня CD-4 лімфоцитів має проводитися кожні 1-6 місяців залежно від стадії цієї хвороби.

F. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 15 листопада 2005 року N 186/607 ( z1409-05 ) "Про організацію антиретровірусної терапії хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах"

40. Згідно з пунктами 2.1 і 2.3 Інструкції ( z1409-05 ), затвердженої цим наказом, медична допомога хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД включає проведення обов'язкового диспансерного нагляду, лікування опортуністичних захворювань і забезпечення доступу до антиретровірусної терапії. Лікування ВІЛ-інфікованих осіб з III-IV клінічними стадіями захворювання, які мають активні форми туберкульозу, проводиться у туберкульозних лікарнях кримінально-виконавчої служби.

G. Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28 січня 2005 року N 45 ( v0045282-05, va045282-05 ) "Про затвердження протоколу надання медичної допомоги хворим на туберкульоз" (скасований 9 червня 2006 року наказом N 384 ( v0384282-06 ), яким затверджено нову редакцію Протоколу)

41.

Згідно з пунктом 6.1 Протоколу ( v0045282-05 ) лікування туберкульозу проводиться в спеціалізованих протитуберкульозних закладах і складається з двох етапів - основного курсу хіміотерапії та реабілітації. Основний курс хіміотерапії включає в себе інтенсивну та підтримуючу фази лікування з використанням протитуберкульозних препаратів I ряду (стрептоміцину, ізоніазиду, рифампіцину, етамбутолу і піразинаміду), а при наявності стійкості МБТ до цих препаратів застосовуються препарати II ряду та резервні антибіотики.

42. Згідно з пунктом 6.6.1 ( v0045282-05 ) медикаментозне або хірургічне лікування для досягнення найбільшого терапевтичного ефекту повинно застосовуватись у поєднанні з певним для кожного хворого режимом гігієни та руху (ліжковий режим, щадний режим або тренувальний режим), який призначається йому залежно від оцінки його стану.

43. Після лікування здійснюються заходи з реабілітації включно з лікувальною фізичною культурою, масажем і фізіотерапією, які рекомендується починати через 2-2,5 місяців після лікування антибіотиками.

44. Згідно з пунктом 6.6.4 ( v0045282-05 ) через кілька місяців лікування медична комісія на підставі даних клініко-рентгенологічного і мікробіологічного досліджень має вирішити питання про можливість переходу від інтенсивної до підтримуючої фази. Якщо на цьому етапі лікування виявилося неефективним, хворий має пройти дослідження на медикаментозну резистентність, а за необхідності його направляють до закладу вищого рівня. У випаду неефективності хіміотерапії вивчається можливість хірургічного втручання як альтернативної форми лікування.

45. Згідно з пунктом 6.6.4.3 ( v0045282-05 ) лікування антибіотиками рекомендовано доповнювати застосуванням патогенетичних засобів.

46.

Згідно з пунктом 6.7 ( v0045282-05 ) має постійно здійснюватися моніторинг лікування хворих на туберкульоз і, зокрема, раз на два місяці вони повинні проходити флюорографічне обстеження і щомісяця протягом інтенсивної терапії та раз на два місяці протягом підтримуючої фази лікування здавати на аналіз кров (загальний і біохімічний аналізи) та сечу.

47. 9 червня 2006 року наказ N 45 ( v0045282-05, va045282-05 ) було замінено наказом N 384 ( v0384282-06 ), яким було затверджено нову редакцію Протоколу; однак основні підходи залишились такими самими.

H. Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28 травня 2008 року N 276 ( v0276282-08 ) "Про затвердження клінічного протоколу надання медичної допомоги хворим на поєднані захворювання - туберкульоз та ВІЛ-інфекцію"

48. Згідно з цим Протоколом ( v0276282-08 ) лікування пацієнтів з ко-інфекцією туберкульоз/ВІЛ переважно розпочинають із призначення протитуберкульозної терапії, яку застосовують за тими самими схемами, що і для пацієнтів, хворих лише на туберкульоз. За загальним правилом антиретровірусну терапію починають після завершення інтенсивної фази антимікобактеріальної терапії, якщо рівень CD-4 лімфоцитів не нижчий певного граничного показника, а якщо він нижчий - антиретровірусну терапію починають негайно. Як правило, рівень CD-4 лімфоцитів треба перевіряти кожні три місяці.

I. Доповідь Уряду України за наслідками візиту до України Європейського комітету у запобіганні катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК) з 9 до 21 жовтня 2005 року (CPT/Inf (2007) 22)

49.

У відповідних частинах доповіді Європейського комітету з запобігання катуванням про візит його делегації до України у 2005 році зазначено:

3. Засуджені до довічного позбавлення волі

"...

115. Доступ до медичної допомоги в спеціальних установах також залишається проблематичним для даної категорії ув'язнених, як чоловіків, так і жінок...

Крім того, переміщення осіб, засуджених до довічного ув'язнення, що страждають на туберкульоз, до спеціалізованих медичних пенітенціарних установ, як і раніше, є неможливим. Такі особи утримуються в ізоляції у своїх камерах, іноді протягом декількох місяців.

КЗК нагадує, що утримання ув'язнених в установі, де вони не можуть одержати лікування через відсутність відповідних установ або відмови даних установ прийняти їх, неприпустиме й може бути прирівняне до нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження.

КЗК рекомендує органам влади України забезпечити, аби ув'язнені, що відбувають довічне ув'язнення,- чоловіки й жінки, що потребують лікування в спеціальних медичних установах, могли бути переведені до таких установ без зайвого зволікання".

J. Інші матеріали, що мають стосунок до справи

50. Інші національні та міжнародні матеріали, що мають стосунок до справи, можна знайти в рішеннях у справах "Мельник проти України" ( 974_049 ) (Melnik v. Ukraine; N 72286/01, пункти 47-53, від 28 березня 2006 року), "Яковенко проти України" ( 974_438 ) (Yakovenko v. Ukraine; N 15825/06, пункти 49-55, від 25 жовтня 2007 року) і "Кац та інші проти України" ( 974_485 ) (Kats and Others v. Ukraine; N 29971/04, пункти 85-86, від 18 грудня 2008 року).

ЩОДО ПРАВА

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

51. Заявник скаржився, що умови його ув'язнення у 2001-2008 роках були несумісними з гарантіями статті 3 Конвенції ( 995_004 ), оскільки медична допомога не була адекватною, а загальний стан ув'язнення був несумісним зі станом його здоров'я. Посилаючись на цю саму статтю, він також скаржився на неналежну поведінку працівників виправної колонії N 47. У відповідному положенні Конвенції зазначено:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

A. Щодо прийнятності

1. Доводи сторін

52. Уряд доводив, що в частині скарг заявника на умисне погане поводження з ним працівників виправної колонії N 47, а також на умови ув'язнення та забезпечення захисту здоров'я, за винятком умов виправної колонії N 47, заявник не вичерпав відповідних національних засобів юридичного захисту. Зокрема, він мав можливість звернутися з цими скаргами до національних судів трьох інстанцій (у зв'язку з цим Уряд посилався на статтю 55 Конституції ( 254к/96-ВР ), статтю 248-1 Цивільного процесуального кодексу ( 1502-06 ) та статтю 2 Кодексу адміністративного судочинства) ( 2747-15 ) або до прокуратури. Уряд зазначив, зокрема, що саме прокуратура, коли заявник поскаржився до неї на неадекватність медичної допомоги у виправній колонії N 47, посприяла проведенню його медичного обстеження і переведенню в кінцевому підсумку до виправної колонії N 61.

53. Уряд також стверджував, що скарги заявника стосовно побутових умов ув'язнення та медичної допомоги в Київському районному відділі міліції та ІТТ є нечіткими й необґрунтованими та не можуть бути основою для небезпідставної скарги.

54. Заявник із цим не погодився. Він стверджував, що засоби юридичного захисту, на які посилався Уряд, є неефективними. У будь-якому разі він неодноразово звертався з усіма своїми скаргами до прокуратури, але не отримав належного виправлення ситуації. Хоча згодом після численних скарг на те, що умови та загальний стан ув'язнення у виправній колонії N 47 несумісні зі станом його здоров'я, його перевели до виправної колонії N 61, становище його значно не покращилося. Зокрема, йому й далі відмовляли в доступі до антиретровірусної терапії.

55. Що стосується скарг, з якими заявник звертався до судових органів, такий засіб юридичного захисту навряд чи міг би надати йому якісь шанси на успіх з огляду на неясні процесуальні норми та відсутність закону, який наділяв би його правом брати особисту участь у судових засіданнях.

56. У будь-якому разі проблеми, на які він скаржився, мають системний характер. Отже, навряд чи він домігся б їх вирішення, звернувшись до якогось іншого органу влади.

2. Оцінка Суду

a) Умови забезпечення охорони здоров'я та побутові умови ув'язнення

57. Щодо аргументу Уряду про невичерпання засобів юридичного захисту стосовно скарг заявника на умови з забезпечення охорони здоров'я та побутові умови ув'язнення Суд зазначає, що він уже відхиляв аналогічні заперечення в низці інших справ, у яких скарги стосувалися відповідних проблем системного характеру в пенітенціарній системі (див., наприклад, ухвалу у справі "Калашников проти Росії" ( 980_057 ) (Kalashnikov v. Russia), N 47095/99, від 18 вересня 2001 року, згадане вище рішення у справі Мельника ( 974_049 ) (Melnik), пункти 69-71, та рішення у справі "Коктиш проти України" (Koktysh v. Ukraine), N 43707/07, пункт 86, від 10 грудня 2009 року).

58. Суд вважає, що такий самий підхід застосовний і у справі, яка розглядається. У цьому зв'язку Суд зазначає, зокрема, що заявник надав копії численних листів до різних органів із зазначеними скаргами, але, як вбачається, це не призвело до адекватного вирішення його проблем. Суд вважає, що компетентним органам було добре відомо про ситуацію заявника та його незадоволення, але вони все ж таки її не виправили. З огляду на зазначене вище, Суд відхиляє заперечення Уряду про невичерпання доступних засобів юридичного захисту щодо цих скарг.

59. Щодо інших підстав для неприйнятності цієї частини заяви Суд зазначає, що скарги заявника на загальні умови досудового тримання під вартою (Київський районний відділ міліції, ІТТ і СІЗО) стосуються періоду, який закінчився у жовтні 2004 року, коли його перевели до виправної колонії N 47 для відбування покарання. Але цю заяву було подано лише 25 січня 2007 року (тобто після спливу шестимісячного строку, передбаченого пунктом 1 статті 35 Конвенції) ( 995_004 ). Тому Суд не може оцінювати сумісність вказаних умов ув'язнення зі статтею 3 Конвенції.

60. Водночас стосовно тієї частини скарг заявника щодо заходів лікування ВІЛ-інфекції і туберкульозу висновок Суду інший. Незважаючи на те, що у період з 2001 до 2008 року заявника тримали в п'ятьох різних установах, його твердження про неадекватність медичної допомоги протягом усього цього періоду (а саме щодо неадекватності лікування туберкульозу та повну відсутність лікування ВІЛ-інфекції) є достатньо схожими і можуть характеризуватись як триваюча ситуація (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Недайборщ проти Росії" (Nedayborshch v. Russia), N 42255/04, пункт 24, від 1 липня 2010 року). Суд також визнає, що певні твердження, передусім стосовно загальних умов (а саме про те, що заявник здебільшого утримувався в камері, без можливості робити вправи і виходити на свіже повітря), настільки тісно пов'язані зі скаргами на неефективне лікування туберкульозу легень, що було б неприродно не врахувати їх при загальному розгляді заходів з забезпечення охорони здоров'я. З тих же причин скаргу заявника на несумісність побутових умов його ув'язнення у виправній колонії N 47 зі станом його здоров'я (наприклад, твердження про те, що в камері було вогко і холодно), зважаючи на обставини цієї справи, слід розглянути в контексті його більш загальної скарги на несумісність загальних умов ув'язнення з його потребами, зумовленими станом здоров'я (див., наприклад, рішення у справі "Ухань проти України" ( 974_440 ) (Ukhan v. Ukraine), N 30628/02, пункти 81-83, від 18 грудня 2008 року).

61. Суд визнає, що скарги заявника в частині, що стосується медичної допомоги та сумісності зі станом його здоров'я загальних умов ув'язнення протягом періоду з 2001 до 2008 року, достатньо послідовні та детальні і не є явно необґрунтованими у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони оголошуються прийнятними.

b) Погане поводження з боку працівників виправної колонії N 47

62. Що стосується скарг заявника на умисне погане поводження з ним працівників виправної колонії N 47, він не надав доказів того, що таке поводження було звичайною практикою, яку схвалювала або якій свідомо потурала національна пенітенціарна система загалом або керівництво виправної колонії N 47. Тому Суд погоджується з Урядом, що заявник повинен був повідомити органи влади про страждання, яких він, за його твердженням, зазнав у цьому зв'язку (див. ухвалу у справі "Алієв проти України (N 2)"(Aliev v. Ukraine (no. 2)), N 33617/02, від 14 жовтня 2008 року).

63. Водночас, хоча матеріали справи містять копії численних скарг заявника до різних органів влади стосовно різних аспектів лікування та загальних умов ув'язнення, єдиним документом, у якому згадується стверджувана неналежна поведінка працівників колонії, є написана від руки копія скарги до Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2006 року. Немає жодних свідчень того, що цей документ був коли-небудь отриманий адресатом чи взагалі був йому відправлений.

64. За цих обставин Суд визнає, що заявник не довів, що він вичерпав національні засоби юридичного захисту для виправлення ситуації, пов'язаної зі скаргами на поведінку працівників колонії, і погоджується із запереченням Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.

65. Отже, ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).

B. Щодо суті

66. Заявник стверджував, що загальні умови ув'язнення та медична допомога у зв'язку з ВІЛ-інфекцією і туберкульозом були несумісними зі станом його здоров'я. Хоч органам влади було добре відомо про його стан здоров'я, коли його взяли під варту в березні 2001 року, протягом усього періоду, про який ідеться, він не отримував ніякого лікування ВІЛ-інфекції. Щодо туберкульозу відповідного лікування йому не надавали до кінця травня 2001 року, а потім таке лікування хоча і призначалось, воно здебільшого залишалось неефективним. Стан здоров'я заявника погіршувався й через неналежні загальні умови ув'язнення, включаючи відсутність опалення, гарячої води, можливості робити вправи і виходити на свіже повітря.

67. Уряд не погодився з цією позицією. Він доводив, що заявник перебував під систематичним наглядом компетентних лікарів, багато разів проходив необхідні обстеження і отримував лікування відповідно до медичних приписів. Уряд також зазначив, що в результаті ефективного лікування заявника від туберкульозу на кінець 2008 року було досягнуто певної позитивної динаміки і заявника почали готувати до лікування ВІЛ-інфекції.

68. Суд зазначає, що, як видається, протягом ув'язнення заявника його загальний стан здоров'я погіршувався (див. пункти 27, 28, і 30 вище). Туберкульоз у заявника прогресував, в той же час Суд не може порівняти теперішній ВІЛ-статус заявника з попереднім через відсутність відповідних документів. Навесні 2001 року заявник мав малоінтенсивну туберкульозну інфекцію у верхній частці правої легені. Незважаючи на те, що кілька разів після застосування антибіотиків спостерігалась позитивна динаміка, інфекційний процес неодноразово рецидивував і з часом поширився на обидві легені й набув хронічного характеру, а також призвів до руйнування тканин і виникнення туберкулом до 2008 року. Крім того, у серпні 2008 року у заявника виявили інші інфекційні захворювання (гепатит і хронічний бронхіт).

69. Оцінюючи, якою мірою Уряд може бути відповідальним за погіршення здоров'я заявника у світлі загальних принципів, встановлених практикою Суду (див. згадане вище рішення у справі "Ухань проти України" ( 974_440 ) (Ukhan v. Ukraine), пункти 72-74), Суд відмічає очевидну відсутність систематичного і стратегічного нагляду та в розумній мірі пристосованих до його стану здоров'я умов ув'язнення, що, на думку Суду, було обов'язковим з огляду на особливий стан заявника.

70. Хоча заявник декілька разів отримував консультації медичних спеціалістів, проходив різні обстеження і отримував ліки, наявні матеріали не дають підстав для висновку, що ці заходи були оперативними, послідовними і регулярними. Медична довідка заявника містить розширену інформацію стосовно певних періодів (наприклад, результати аналізів крові і сечі за період з листопада 2006 року до грудня 2007 року), але стосовно інших періодів (наприклад, з березня до травня 2001 року та з березня 2002 року до вересня 2004 року) жодної інформації надано не було. До того ж, виявляється, що в певних випадках органи влади самі визнали неадекватність медичного забезпечення заявника (а саме навесні 2001 року начальник СІЗО клопотав про звільнення заявника з-під варти у зв'язку з відсутністю засобів для його лікування, а восени 2006 року заявника перевели до іншої установи після його наполегливих скарг на незадовільні заходи з забезпечення охорони здоров'я).

71. Видається, що деякі лікувальні заходи вживались з неприпустимим запізненням. Зокрема, протягом приблизно шести років заявникові призначали ті самі протитуберкульозні препарати I ряду, незважаючи на подальші рецидиви інфекції та її поширення на обидві легені. Лише в лютому 2007 року деякі з цих препаратів замінили антибіотиками II ряду після проведення аналізу на резистентність до ліків, який згідно з застосовними рекомендаціями (розробленими у січні 2005 року, див. пункт 41) необхідно було проводити на ранніх стадіях лікування.

72. Більше того, інші стандарти терапії, про які йдеться у застосовних рекомендаціях, ніколи не розглядались, принаймні це ніде не зафіксовано. Щодо туберкульозу лікування заявника полягало виключно в призначенні антибіотиків, спеціальної дієти та інколи вітамінів. Немає інформації про те, що коли-небудь застосовувалися або взагалі розглядались будь-які альтернативні методи лікування (наприклад, хірургічні) або додаткові (такі, як патогенетичні, фізіологічні та реабілітаційні) (див. пункти 43-45 вище).

73. Щодо ВІЛ-інфекції Суд визнає неприйнятним той факт, що протягом усього зазначеного періоду (понад вісім років) заявнику взагалі не надавали ніякого лікування. Суд вважає, що таке зволікання не можна пояснити медичною тактикою першочергового лікування туберкульозу (див. пункти 16 і 48 вище). Немає записів, які давали б підстави вважати, що протягом кількох періодів, коли було досягнуто купаж туберкульозу (наприклад, у березні 2002 року і лютому 2005 року, див. пункт 28 вище), обговорювалось лікування ВІЛ-інфекції. До того ж, згідно з застосовними рекомендаціями лікування ВІЛ-інфекції у пацієнтів, хворих на туберкульоз, має розпочинатись негайно, якщо у пацієнта рівень CD-4 лімфоцитів, який рекомендується перевіряти кожні кілька місяців, падає нижче певного граничного показника. У будь-якому разі можливість проведення такого лікування слід розглядати в межах кількох місяців проведення протитуберкульозної терапії. Заявникові протягом кількох років поспіль відмовляли в здійсненні аналізу для визначення рівня CD-4 лімфоцитів. З огляду на те, що рівень цих клітин імунної системи не перевіряли, не можна виключити того, що вилікуванню заявника від туберкульозу перешкоджала відсутність лікування ВІЛ-інфекції.

74. Нарешті, як передбачено в застосовних рекомендаціях, особливо важливим в лікуванні туберкульозу є дотримання спеціального режиму гігієни та руху (див. пункти 42, 43 вище). У цій справі немає свідчень того, що для заявника було розроблено якийсь спеціальний режим гігієни та руху. Суд передусім зазначає, що згідно із законодавством України лікування туберкульозу проводиться у спеціалізованих лікувальних закладах (див. пункти 38, 40 і 41 вище). У цій справі вартий уваги той факт, що заявник провів понад два роки у виправній колонії N 47, призначеній для здорових засуджених. Як виявляється, протягом тривалих періодів він тримався у звичайній в'язничній камері, в якій іноді разом з ним тримали інших ув'язнених. Крім того, з огляду на відсутність протилежної інформації від Уряду видається, що принаймні протягом свого перебування у виправній колонії N 47 від заявника вимагалось дотримання загального режиму фізичних навантажень і відпочинку, встановленого для здорових засуджених (а саме перебування протягом більшої частини дня в камері без вправ на свіжому повітрі і загальна заборона лежати на ліжку протягом дня).

75. Щодо інших скарг заявника про несумісність умов ув'язнення зі станом його здоров'я (зокрема, вогкість і холод у камерах та недостатність гарячої води для цілей гігієни) Суд зазначає, що такі стверджувані факти, з якими Уряд не погодився, не встановлено "поза розумним сумнівом". Водночас, з огляду на відсутність відповідних документальних доказів з боку Уряду, а також беручи до уваги пояснення Г. (одного зі співкамерників заявника) та загальне погіршення здоров'я заявника (зокрема, розвиток пневмонії у травні 2005 року і хронічного бронхіту в серпні 2005 року), Суд визнає його твердження правдоподібними і готовий дійти висновку, що побутові умови ув'язнення заявника не були в розумній мірі пристосовані до його потреб, пов'язаних зі станом здоров'я.

76. Суд посилається на висновки Європейського комітету із запобігання катуванню за результатами візиту делегації цього комітету до України (див. пункт 49 вище) і вважає, що залишення ув'язнених в установі, в якій немає відповідних засобів для належного лікування туберкульозу, або відмова їм у доступі до таких засобів є неприйнятною практикою. Крім того, недоступність пристосованих умов ув'язнення у поєднанні з незабезпеченням ізоляції здорових ув'язнених від тих, хто страждають на інфекційні захворювання, таких як туберкульоз, може не лише завдавати фізичних і психічних страждань ув'язненим, які потребують лікування, а й сприяти поширенню хвороби та мати серйозні негативні наслідки для всіх ув'язнених загалом.

77. У підсумку, беручи до уваги висновки про відсутність комплексного підходу до медичного нагляду за станом заявника та лікування від туберкульозу і ВІЛ-інфекції, а також про незабезпечення загальних умов ув'язнення, які розумною мірою були б пристосовані для його видужання, Суд вважає, що на виконання свого обов'язку за статтею 3 Конвенції ( 995_004 ) стосовно заявника державні органи не зробили того, що можна було б обґрунтовано від них очікувати. Як наслідок, заявника було піддано нелюдському і такому, що принижує гідність, поводженню.

78. Отже, мало місце порушення цього положення.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

79. Заявник також стверджував, що він не мав у своєму розпорядженні ефективного національного засобу юридичного захисту стосовно своїх скарг за статтею 3 Конвенції ( 995_004 ), як цього вимагає стаття 13 Конвенції. Зазначене положення передбачає:

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. Щодо прийнятності

80. Уряд посилався на свої аргументи щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту, стисло викладені в пункті 52 вище, і наполягав, що заявник повинен був звернутися зі своїми скаргами до прокуратури та національних судів.

81. Заявник наполягав, що ці засоби неефективні.

82. Суд спирається на свої висновки, наведені в пунктах 61 і 65 вище, і зауважує, що скарга заявника за статтею 3 є небезпідставною лише в частині, що стосується адекватності медичної допомоги у зв'язку з ВІЛ-інфекцією і туберкульозом та сумісності загального стану ув'язнення зі станом його здоров'я. Отже, Суд визнає, що його скарга за статтею 13 ( 995_004 ) про відсутність ефективних засобів юридичного захисту в цій частині має бути оголошена прийнятною.

83. Що стосується решти скарг, то вони відхиляються відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).

B. Щодо суті

84. Суд наголошує, що стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) гарантує наявність на національному рівні доступного засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати дотримання конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Він зазначає, що законодавство України містить певні положення, які передбачають для ув'язнених можливість скаржитися на порушення їхніх прав (див. пункти 35-37 вище). Однак, беручи до уваги свою попередню практику (див., серед інших джерел, згадані вище рішення у справах "Мельник проти України" ( 974_049 ) (Melnik v. Ukraine), пункти 113-116, та "Ухань проти України" ( 974_440 ) (Ukhan), пункти 91, 92), а також обставини справи, яка розглядається, Суд визнає, що Уряд не довів, що у заявника була практична можливість мати ефективні засоби юридичного захисту стосовно своїх скарг, тобто такі, що могли б запобігти порушенням прав заявника, або припинити їх, або надати заявнику належне відшкодування.

85. Отже, Суд доходить висновку, що мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ) у зв'язку з відсутністю ефективного і доступного засобу юридичного захисту, передбаченого національним законодавством стосовно скарг заявника на лікування та умови ув'язнення.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

86. Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), заявник також скаржився, що з огляду на захворювання на СНІД і туберкульоз було несправедливим засуджувати його до довічного позбавлення волі. Він також скаржився на те, що не мав доступу до суду, оскільки суди не розглядали його скарги через відсутність територіальної юрисдикції, а також на ненадання йому можливості скористатися допомогою працівника суду, щоб належним чином підготувати свою скаргу. Крім того, в контексті обставин цієї справи заявник скаржився за статтями 2 і 14 Конвенції без детального обґрунтування.

87. Однак, у світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки оскаржувані питання охоплюються його компетенцію, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених положеннями, на які посилався заявник.

88. Отже, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

| >>
Законодавчий акт: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Логвиненко проти України" (Заява N 13448/07). Європейський суд з прав людини. 2010

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Логвиненко проти України" (Заява N 13448/07). 2010