>>

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Глінов проти України" (Заява N 13693/05). 2009

Інформація актуальна на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

39. Змінами від 1 грудня 2005 року ( 3166-15 ), внесеними до цього закону ( 3352-12 ) , до переліку винятків було додано також кореспонденцію, адресовану Суду.

40.

В Інструкції з організації перегляду кореспонденції осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженій наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань N 13 ( z0258-06 ) від 25 січня 2006 року, зазначене положення конкретизується таким чином:

"1.5. ...Листування засуджених та осіб, узятих під варту, з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Європейським судом з прав людини, а також іншими відповідними органами міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженими особами таких міжнародних організацій та прокурором переглядові не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю або вручаються засудженим чи особам, узятим під варту...

2.4. Засуджені чи особи, узяті під варту, у присутності інспектора особисто запечатують у конверти кореспонденцію, адресовану Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокурору. Кореспонденція, що надійшла від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноважених осіб таких міжнародних організацій та прокурора, засудженими чи особами, узятими під варту, розпечатується особисто в присутності інспектора...."

III. ВІДПОВІДНЕ МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

41. У статті 3 Європейської угоди про осіб, які беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини ( 994_324 ) (ратифікована Україною 4 листопада 2004 року і набрала чинності стосовно України 1 січня 2005 року), зазначено:

"1. Договірні Сторони поважають право осіб, згаданих у пункті 1 статті 1 цієї Угоди, на безперешкодне листування з Комісією і Судом.

2. Стосовно затриманих осіб здійснення цього права, зокрема, передбачає, що:

a) навіть якщо компетентні органи здійснюють перевірку їхньої кореспонденції, вона відправляється та доставляється без надмірних затримок і без змін;

b) до таких осіб не застосовуються дисциплінарні заходи у жодній формі у зв'язку з будь-яким повідомленням, надісланим до Комісії чи Суду належними каналами;

c) у зв'язку з будь-якою заявою, поданою до Комісії чи Суду, чи будь-якою процедурою, пов'язаною з нею, такі особи мають право листуватися та спілкуватися конфіденційно з адвокатом, який має право виступати в судах країни, в якій їх затримано.

3.

Державний орган не може втручатися у здійснення попередніх пунктів, крім як згідно з законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, для розкриття або переслідування кримінального злочину або для захисту здоров'я людей".

ЩОДО ПРАВА

I. СКАРГА ПРО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

42. Зважаючи на те, що на багатьох листах заявника, відправлених до Суду, проставлено штамп СІЗО і вони надходили разом із супровідними листами адміністрації СІЗО, яка стисло повідомляла про зміст відповідного листа заявника, Суд визнав за доцільне порушити з власної ініціативи питання про дотримання Україною вимог статті 8 Конвенції ( 995_004 ) у зв'язку з переглядом кореспонденції заявника, адресованої Суду. У відповідних положеннях цієї статті зазначено:

"1. Кожен має право на повагу до своєї... кореспонденції...

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

A. Щодо прийнятності

43. Уряд доводив, що заявник не вичерпав усіх доступних йому національних засобів юридичного захисту, оскільки не звернувся до прокурора чи національних судів зі скаргою на перегляд його кореспонденції. Зокрема, Уряд посилався у зв'язку з цим на статтю 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з якою будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень можуть бути оскаржені в національному суді. Він також посилався на статтю 13 Закону України "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ), яка передбачає триденний строк для відправлення скарг, адресованих органам прокуратури, а також на статтю 22 цього Закону та статті 44 і 45 Закону України "Про прокуратуру України" ( 1789-12 ), які стосуються прокурорського нагляду за дотриманням закону в місцях тримання під вартою. Крім того, Уряд посилався на статтю 9 Конституції, згідно з якою ратифіковані [Верховною Радою України] міжнародні договори є частиною національного законодавства України, і доводив, що заявник мав можливість звернутися зі скаргою про порушення його права, гарантованого Конвенцією ( 995_004 ), до національних органів.

44. Заявник з цим не погоджувався. Він стверджував, що до 1 грудня 2005 року закон передбачав обов'язковий перегляд кореспонденції осіб, узятих під варту, за винятком листування з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини і прокурором, але навіть після набрання чинності змінами до закону, які заборонили перегляд листування осіб, узятих під варту, із Судом, практика перегляду їхньої кореспонденції здійснювалася й далі і очевидно вважалася правомірною. Крім того, заявник стверджував, що йому було невідомо про перегляд його листів до Суду адміністрацією СІЗО, тому він не мав змоги звернутися з відповідною скаргою.

45. Суд зазначає, що до 21 грудня 2005 року (дата набрання чинності змінами ( 3166-15 ), внесеними до Закону України "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ) від 1 грудня 2005 року) листи заявника перевірялися посадовими особами слідчого ізолятора відповідно до статті 13 зазначеного Закону, яка передбачала можливість перегляду всіх листів осіб, узятих під варту, за винятком листів, адресованих прокуророві та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Це означає, що звернення заявника зі скаргою в цьому зв'язку до прокурора або до суду не мало б шансів на успіх, оскільки жоден з цих органів не був уповноважений скасувати законодавчий припис, що лежав в основі такої практики.

46. Що стосується тверджень Уряду про невичерпання засобів юридичного захисту в частині скарг, заявлених після 21 грудня 2005 року, то Суд бере до уваги твердження заявника про те, що йому було зовсім невідомо про здійснення перегляду його кореспонденції, а також про той факт, що Уряд не подав інформації на спростування такого твердження. Отже, Суд вважає, що заявникові не можна дорікати за незвернення зі скаргою на дії, обізнаність заявника щодо яких не доведено. У будь-якому разі, Уряд не довів, яким чином засоби юридичного захисту, на які він посилався, могли б виправити ситуацію заявника.

47. Звідси випливає, що заперечення, подане Урядом з посиланням на неприйнятність заяви у зв'язку з невичерпанням засобів юридичного захисту, має бути відхилене.

48. Суд вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною за якихось інших підстав. Отже, вона оголошується прийнятною.

B. Щодо суті

1. Доводи сторін

49. Заявник доводив, що обставини його справи свідчать про порушення статті 8 Конвенції ( 995_004 ).

50. Уряд утримався від висловлення своєї позиції стосовно суті скарги.

2. Оцінка Суду

(a) Наявність втручання

51. Суд зауважує, що значна частина листів заявника позначена штампом СІЗО і що ці листи супроводжувалися листами посадових осіб СІЗО, в яких вони стисло повідомляли про зміст відповідного листа заявника (див. пункти 27 і 28 вище).

52. За цих обставин Суд вважає, що в СІЗО розпечатували і читали листи заявника (див. для порівняння рішення у справі "Кисилевські проти Польщі" (Kisielewski v. Poland), N 26744/02, п. 26, від 7 липня 2009 року).

53. Отже, посадові особи СІЗО переглядали листи заявника до Суду, що становило "втручання" в його право на повагу до своєї кореспонденції, гарантоване статтею 8 Конвенції ( 995_004 ).

(b) Чи було втручання виправданим відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції ( 995_004 ).

54. Суд повторює, що будь-яке "втручання органів державної влади" у право на повагу до кореспонденції суперечитиме статті 8 Конвенції ( 995_004 ), якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 цієї статті, і якщо не є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення таких цілей (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Сільвер та інші проти Сполученого Королівства" (Silver and Others v. the United Kingdom) від 25 березня 1983 року, серія A, N 61, с. 32, п. 84, "Кемпбелл проти Сполученого Королівства" (Campbell v. the United Kingdom) від 25 березня 1992 року, серія A, N 233, с. 16, п. 34, і "Нєдбала проти Польщі" (Niedbale v. Poland), N 27915/95, п. 78, від 4 липня 2000 року).

55. Суд зазначає, що заявник почав листування з Судом 4 квітня 2005 року і надалі, коли його справа перебувала на розгляді в Суді, не припиняв листування з ним. Суд зауважує, що правові норми стосовно контролю за кореспонденцією ув'язнених, якою вони обмінюються із зовнішнім світом, зокрема із Судом, було змінено 1 грудня 2005 року (21 грудня 2005 року ці зміни набрали чинності), але кореспонденція заявника, адресована Суду, переглядалася адміністрацією СІЗО як до, так і після зазначеної дати. Тому Суд має розглянути ці два періоди окремо, щоб з'ясувати, чи був такий перегляд правомірним у світлі пункту 2 статті 8 Конвенції ( 995_004 ) протягом кожного з них.

i. Період до 21 грудня 2005 року

56. Зважаючи на свій висновок, наведений у пункті 45 вище, Суд визнає, що до 21 грудня 2005 року листування заявника з Судом переглядалося відповідно до вимог національного законодавства.

57. Раніше Суд уже встановив, що чинні на той час положення національного законодавства не визначали з достатньою чіткістю межі та спосіб здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам влади стосовно перегляду кореспонденції осіб, узятих під варту, у зв'язку з чим такий перегляд суперечив вимозі законності, встановленій пунктом 2 статті 8 Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Сергій Волосюк проти України" (Sergey Volosyuk v. Ukraine), N 1291/03, п. 86, від 12 березня 2009 року).

58. Суд не бачить підстав для іншого висновку у справі, що розглядається.

59. Отже, мало місце порушення статті 8 Конвенції ( 995_004 ) у зв'язку з переглядом кореспонденції, якою заявник обмінювався із Судом до 21 грудня 2005 року.

ii. Період після 21 грудня 2005 року

60. Беручи до уваги той факт, що з 21 грудня 2005 року діє чітко сформульована заборона перегляду кореспонденції, якою ув'язнені обмінюються із Судом (див. пункти 39 і 40 вище), Суд визнає, що перевірка листування заявника із Судом після зазначеної дати (див. пункти 27 і 28 вище) суперечила національному законодавству, а отже, таке втручання здійснювалося не "згідно із законом" у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції ( 995_004 ).

61. Тому Суд не вважає за необхідне з'ясовувати, чи було дотримано в цій справі інші вимоги пункту 2 статті 8 ( 995_004 ), і постановляє, що мало місце порушення цього положення у зв'язку з переглядом кореспонденції, якою заявник обмінювався із Судом після 21 грудня 2005 року.

II. СКАРГА НА ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 34 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

62. Суд зазначає, що заявник не задовольнив вимогу Суду про подання документів, що стосується його справи, про що Суд нагадував заявникові вісім разів (див. пункт 29 вище). Крім того, заявник попросив не розглядати його заяву, стверджуючи, зокрема, що адміністрація СІЗО не надіслала його лист до Суду і що він зазнає тиску з боку відповідних посадових осіб.

63. Суд вважає, що згадані вище факти дають підстави для порушення питання про перешкоджання органами влади ефективному здійсненню заявником свого права на індивідуальну заяву, гарантованого статтею 34 Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує:

"Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права".

A. Доводи сторін

64. Уряд доводив, що спілкування заявника із Судом було вільним від будь-якого втручання з боку органів влади. Уряд заявляв, зокрема, що адміністрація СІЗО відправляла його листи до Суду і вручала йому листи від Суду сумлінно і вчасно. На підтвердження цього Уряд надав копії відповідних сторінок журналів, в яких в СІЗО реєструвалася вхідна і вихідна кореспонденція, а також копії повідомлень з поштового відділення "Одеса-59" "про вручення поштового відправлення", підписані посадовими особами СІЗО.

65. Заявник, зі свого боку, піддав критиці існуючий порядок відправлення і доставки кореспонденції, зазначивши, що у відповідних журналах і на згаданих вище повідомленнях ("про вручення поштового відправлення") немає його підписів. Він також доводив, що Уряд не подав будь-яких документальних доказів, які підтверджували б факти відправлення кореспонденції заявника до Суду.

B. Оцінка Суду

66. Суд повторює, що надзвичайно важливою умовою ефективного функціонування механізму подання індивідуальних заяв, передбаченого статтею 34 Конвенції ( 995_004 ), є забезпечення заявникам можливості вільно спілкуватися з конвенційними органами, не зазнаючи тиску в будь-якій формі з боку органів влади, спрямованого на те, щоб змусити їх відкликати або змінити свої скарги. Словосполучення "тиск у будь-якій формі" слід розуміти як таке, що означає не лише акти прямого примусу та відвертого залякування заявників чи їхніх представників, а й інші неправомірні опосередковані дії або контакти, метою яких є позбавлення їх наміру чи бажання звертатися зі скаргами до конвенційних органів (див. рішення у справах "Курт проти Туреччини" (Kurt v. Turkey) від 25 травня 1998 року, п. 160, Звіти 1998-III, і "Танрікулу проти Туреччини" (Tanrikulu v. Turkey), [ВП], N 23763/94, п. 130, ЄСПЛ 1999-IV).

67. Для того, щоб з'ясувати, чи дотримала держава у справі, що розглядається, своїх зобов'язань за статтею 34 Конвенції ( 995_004 ), Суд має дослідити обставини справи та аргументи сторін у контексті таких трьох питань: 1) чи існують факти невідправлення адміністрацією СІЗО кореспонденції заявника до Суду; 2) чи існують факти невручення кореспонденції Суду заявникові; і 3) чи чинили органи влади будь-який тиск на заявника, щоб позбавити його бажання надалі підтримувати свою заяву в Суді.

1. Скарга на невідправлення адміністрацією СІЗО кореспонденції заявника до Суду

68. Суд зазначає, що заявник стверджував про невідправлення адміністрацією СІЗО лише одного з його листів, який був датований 13 грудня 2005 року і містив п'ятдесят три сторінки.

69. Суд зауважує, що заявник не уточнив змісту цього листа і не надав жодної конкретної інформації стосовно обставин або причин невідправлення адміністрацією СІЗО цього листа чи її відмови відправити його. Водночас Уряд надав документальні підтвердження того факту, що лист заявника, позначений згаданою вище датою, адміністрація СІЗО передала поштовому відділенню для відправлення до Суду (див. пункт 32 вище); і справді, лист заявника (але - на десяти сторінках), датований зазначеним числом, надійшов до Суду без значної затримки (див. пункт 33 вище).

70. Беручи до уваги ці обставини і той факт, що всі попередні (і наступні) листи заявника були відправлені до Суду без значних затримок (див. пункт 31 вище), Суд відхиляє скаргу заявника як необґрунтовану (див. рішення у справі "Валашинас проти Литви" (Valasinas v. Lithuania), N 44558/98, п. 136, ЄСПЛ 2001-VIII).

2. Скарга про невручення адміністрацією СІЗО кореспонденції, адресованої Судом заявникові

71. Суд зазначає, що ця скарга заявника обмежується, по суті, критикою існуючого порядку вручення вхідної кореспонденції ув'язненим, від яких на практиці не вимагається підтверджувати її одержання своїм підписом. Суд також зауважує, що хоча в листах заявника, які надходили до Суду після неодноразових запитів Суду про подання документів, немає прямих посилань на ці запити, їхній зміст не свідчить про те, що заявник не одержав такі запити (див. пункт 30 вище). Отже, у матеріалах справи немає нічого, що свідчило б про те, що адміністрація СІЗО не вручила ті чи інші листи Суду заявникові.

72. Тобто в цій справі фактів перешкоджання врученню кореспонденції Суду заявникові не встановлено.

3. Скарга про тиск на заявника з боку органів влади з метою позбавлення його бажання підтримувати свою заяву в Суді

73. Суд зауважує, що на підтвердження своєї скарги заявник послався без будь-яких уточнень на зміну висунутих проти нього обвинувачень під час кримінального розслідування і так само без будь-яких уточнень - на якусь постанову суду, а також - на якийсь інший "тиск" з боку відповідних органів (див. пункт 34 вище).

74. Суд вважає, що заявник не навів жодного конкретного прикладу чинення на нього тиску з боку органів влади, і відхиляє його скарги як цілком безпідставні.

4. Загальний висновок

75. Беручи до уваги зазначені вище обставини і висновки, Суд визнає, що скаргу про перешкоджання здійсненню заявником свого права на індивідуальну заяву, гарантованого статтею 34 Конвенції ( 995_004 ), не підтверджено і що немає потреби в подальшому її розгляді.

III. СКАРГИ ПРО ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 І 5 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

76. Посилаючись на статті 3 і 5 Конвенції ( 995_004 ), заявник стверджував, що він зазнав поганого поводження під час перебування у відділі міліції, що тримання його під вартою було незаконним, а умови тримання були неналежними.

77. Суд нагадує, що він неодноразово звертався з проханням надати документальне підтвердження згаданих вище скарг, але заявник не зробив цього, і вся відповідальність за невиконання цих запитів покладається на заявника (див. пункти 70, 72 і 74 вище).

78. Водночас Суд ураховує і ймовірність виникнення певних проблем при спробах заявників зібрати докази стосовно тримання їх під вартою. Втім, Суд зазначає, що в цій справі заявник навіть не уточнив свої скарги у цьому зв'язку (див. пункт 18 вище), тоді як Уряд, зі свого боку, подав докази того, що умови тримання заявника під вартою не можна було вважати підставою для порушення питання за статтею 3 Конвенції ( 995_004 ) (див. пункти 19-21 вище).

79. Отже, скарги заявника за статтями 3 і 5 Конвенції є явно необґрунтованими і мають бути відхилені відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).

IV. ІНШІ СКАРГИ НА ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

80. Заявник скаржився, плутано пояснюючи свою позицію, на порушення статей 2, 6, 7, 11, 13 і 14 Конвенції ( 995_004 ). Він стверджував, зокрема, що його життя в небезпеці і його засуджено несправедливо.

81. Втім, виходячи з сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ).

82. Отже, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

| >>
Законодавчий акт: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Глінов проти України" (Заява N 13693/05). Європейський суд з прав людини. 2009

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Глінов проти України" (Заява N 13693/05). 2009