<<
>>

26. Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції ( 995_004 ) гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у "демократичному суспільстві" у розумінні Конвенції (див. рішення у справах "де Вілде, Оомс і Версип проти Бельгії" (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium), від 18 червня 1971 року, пункт 65, Серія A N 12, та "Вінтерверп проти Нідерландів" (Winterwerp v. the Netherlands), від 24 жовтня 1979 року, пункт 37, Серія A N 33). Кожен

Інформація актуальна на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

27. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справі "Нештак проти Словаччини" (Nestak v. Slovakia), N 65559/01, пункт 74, від 27 лютого 2007 року).

28. Таким чином, Суд вважає, що тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) має задовольняти вимогу пропорційності (див.

рішення у справі "Ладент проти Польщі" (Ladent v. Poland), N 11036/03, пункт 55, ECHR 2008-... (витяги)). Наприклад, у справі "Амбрушкевич проти Польщі" (Ambruszkiewicz v. Poland) (N 38797/03, пункти 29-32, від 4 травня 2006 року) Суд розглядав питання, чи було взяття заявника під варту конче необхідним для забезпечення його присутності в суді та чи могли інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.

29. Повертаючись до справи, яка розглядається, Суд зазначає, що на момент взяття заявника під варту йому було близько двадцяти років, він не мав судимості та мав постійне місце проживання, де, як підтвердили місцеві органи влади, він мав добре налагоджені соціальні зв'язки. Як вбачається з відповідних постанов суду (див. вище пункти 10 та 11), жоден із цих факторів не брався до уваги національними судами при ухваленні ними рішення про взяття заявника під варту. Крім того, здійснюючи оцінку особистості заявника, національні суди вирішили посилатися виключно на негативні характеристики та не враховували позитивні (див. вище пункт 10). Посилаючись на тяжкість обвинувачень та наявність ризику його ухилення від слідства і суду, національні суди не надали жодної оцінки беззаперечному дотриманню заявником вимог слідчого щодо явки до нього протягом більше ніж місяця до його затримання, а також відсутності будь-яких спроб з його сторони вплинути у будь-який спосіб на хід розслідування (див., для порівняння, рішення у справі "Павлік проти Словаччини" (Pavlik v. Slovakia), N 74827/01, пункт 95, від 30 січня 2007 року). Також не було розглянуто можливість застосування менш суворих запобіжних заходів, таких як підписка про невиїзд або застава, які могли б забезпечити доступність заявника для розслідування та судового розгляду.

30. У світлі вищезазначеного Суд вважає, що за обставин цієї справи національні органи влади не надали належного обґрунтування для виправдання позбавлення заявника свободи, яке відповідно вважається свавільним.

31. Відповідно Суд вважає, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

32. Заявник скаржився на те, що його продовжуване тримання під вартою не ґрунтувалось на достатніх та відповідних підставах. Він посилався на пункт 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ), який передбачає:

"Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті,...

має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання".

33. Хоча заявник додатково скаржився за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) стосовно стверджуваного неналежного обґрунтування органами державної влади відмов в задоволенні його заяв про звільнення під час провадження, Суд вважає, що ця скарга поглинається тою, що подана за пунктом 3 статті 5 Конвенції, та буде її розглядати тільки в межах цього положення.

A. Щодо прийнятності

34. Суд зазначає, що скарга заявника не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Вона також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

B. Щодо суті

35. Заявник підтримав свою скаргу. Він стверджував, що період, який має розглядатись, мав місце з 28 квітня 2004 року до 17 травня 2007 року.

36. Уряд стверджував, що загальна тривалість тримання заявника під вартою не була нерозумною з огляду на тяжкість пред'явлених йому обвинувачень та належну сумлінність органів слідства щодо розслідування цієї справи.

37. Суд зазначає, що період, який має розглядатись у цій справі, розпочався 28 квітня 2004 року, коли заявника було взято під варту, та закінчився 29 грудня того ж року, коли його було засуджено судом першої інстанції (див., mutatis mutandis, "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, пункт 104, ECHR 2000-XI). Таким чином, заявник тримався під вартою вісім місяців.

38. Хоча така тривалість може здаватись коротшою, ніж у більшості справ, пов'язаних із тривалістю тримання під вартою, Суд підкреслює, що розумність строку тримання під вартою ніколи не оцінюється in abstracto. Іншими словами, пункт 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) не може вважатися таким, що безумовно дозволяє тримання під вартою, якщо тривалість такого тримання не перевищує певного строку. Виправдання будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами державної влади (див. рішення у справі "Шишков проти Болгарії" (Shishkov v. Bulgaria), N 38822/97, пункт 66, ECHR 2003-I (витяги)).

39. Існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим (див. рішення у справі "Власов проти Росії" (Vlasov v. Russia), N 78146/01, пункт 104, від 12 червня 2008 року, з подальшими посиланнями).

40. Національні органи влади зобов'язані встановити наявність конкретних фактів, відповідних підставам для подальшого тримання під вартою. Перекладення тягаря доведення щодо цього на особу, яка перебуває під вартою, рівноцінно порушенню принципу статті 5 Конвенції ( 995_004 ) - положення, яке робить тримання під вартою винятковим відступом від права на свободу та таким, що дозволяється лише у вичерпно перерахованих та чітко визначених випадках (див. рішення у справах "Рохліна проти Росії" (Rokhlina v. Russia), N 54071/00, пункт 67, від 7 квітня 2005 року, та "Ілійков проти Болгарії" (Ilijkov v. Bulgaria), N 33977/96, пункти 84-85, від 26 липня 2001 року).

41. Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, суди виправдовували продовжуване тримання заявника під вартою головним чином тяжкістю пред'явлених заявнику обвинувачень. Відмовляючи у задоволенні його клопотань про звільнення та подовжуючи строк його тримання під вартою без посилання на будь-які конкретні факти, вони вважали, що цієї єдиної підстави було достатньо для презумпції, що він може ухилятися від слідства і суду або іншим чином перешкоджати ходу розслідування (див. вище пункти 12 та 13). Крім того, подовження строку на три місяці було здебільшого виправдане необхідністю ознайомлення з матеріалами справи інших обвинувачених (див. вище пункт 15). Що стосується тримання заявника під вартою протягом судового розгляду до винесення вироку, єдине, на що посилався суд, було те, що запобіжний захід вважався виправданим, не надаючи будь-якої оцінки його виправданості з урахуванням спливу часу та прогресу в розгляді справи (див. вище пункт 17). Суд не вважає ці підстави для продовжуваного тримання заявника під вартою "відповідними та достатніми".

42. Крім того, Суд не може не відмітити той факт, що протягом всього періоду, який розглядається, національні органи влади ніколи не розглядали можливість забезпечення явки заявника в суд шляхом застосування альтернативних запобіжних заходів, таких як підписка про невиїзд або застава, про застосування яких чітко просив заявник (див. вище пункти 11, 15, 17 та 29, та, щодо практики Суду, "Яблонський проти Польщі" (Jablonski v. Poland), N 33492/96, пункт 83, від 21 грудня 2000 року).

43. Цих підстав достатньо, щоб Суд дійшов висновку про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ).

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

<< | >>
Законодавчий акт: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Хайредінов проти України" (Заява N 38717/04). Європейський суд з прав людини. 2010

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

26. Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції ( 995_004 ) гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у "демократичному суспільстві" у розумінні Конвенції (див. рішення у справах "де Вілде, Оомс і Версип проти Бельгії" (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium), від 18 червня 1971 року, пункт 65, Серія A N 12, та "Вінтерверп проти Нідерландів" (Winterwerp v. the Netherlands), від 24 жовтня 1979 року, пункт 37, Серія A N 33). Кожен