>>

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Нікіфоренко проти України" (Заява N 14613/03). 2010

Інформація актуальна на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

52. Таким чином, Суд вважає, що у цій справі мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ) у зв'язку з відсутністю засобу юридичного захисту у національному законодавстві, за допомогою якого заявниця могла б отримати рішення, яке захистило б її право на розгляд справи протягом розумного строку, як це закріплено в пункті 1 статті 6 Конвенції.

III.

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 ПРОТОКОЛУ N 4 ДО КОНВЕНЦІЇ ( 994_059 )

53. Заявниця також скаржилась на тривале обмеження свободи пересування у зв'язку з обранням щодо неї запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. Вона посилалась на статтю 2 Протоколу N 4 ( 994_059 ), якою передбачене наступне:

"1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території....

3. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві".

A. Щодо прийнятності

54. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Також Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, Суд оголошує її прийнятною.

B. Щодо суті

55. Сторони не оскаржували те, що зобов'язання у вигляді підписки про невиїзд є втручанням у свободу пересування заявниці. Крім того, Суд раніше вже встановив у справах, подібних до цієї, що в межах кримінального провадження в Україні таке втручання у право підозрюваного або обвинуваченого здійснюється відповідно до закону і відповідає законній меті (див., серед іншого, рішення у справі "Іванов проти України" ( 974_136 ) (Ivanov v. Ukraine), N 15007/02, пп. 87-89, від 7 грудня 2006 року). Залишається встановити, чи було таке втручання "необхідним в демократичному суспільстві".

56. Оцінка "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає від Суду визначити, чи було таке оскаржуване втручання "пропорційним законній переслідуваній цілі" (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Кіпріаноу проти Кіпру" (Kyprianou v. Ceprus) [GC], N 73797/01, пп. 170-171, ECHR 2005-...). Що стосується пропорційності втручання, Суд звертав особливу увагу на тривалість застосування заходу.

57. До заявниці було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з 5 січня 1998 року до 22 жовтня 2008 року, тобто він тривав десять років, дев'ять місяців та дев'ятнадцять днів. Цим її було обмежено залишати своє місце проживання без дозволу протягом зазначеного часу (див. вище п. 40).

58. Суд зазначає, що він вирішував питання сумісності статті 2 Протоколу N 4 ( 994_059 ) із зобов'язанням не залишати в низці справ щодо Італії, включаючи справу Luordo (див. рішення у справі "Луордо проти Італії" (Luordo v. Italy), N 32190/96, п. 96, ECHR 2003-IX). В цій справі Суд встановив, що таке зобов'язання, застосоване до заявника під час триваючої процедури банкрутства, було непропорційним у зв'язку з його тривалістю протягом чотирнадцяти років і восьми місяців, навіть якщо не було відомо, чи хотів заявник залишити місце проживання та чи було йому відмовлено в дозволі. Однак у справі "Антоненков та інші проти України" ( 980_424 ) (див. "Антоненков та інші проти України" (Antonenkov and others v. Ukraine), заява N 14183/02, пп. 59-67, рішення від 22 листопада 2005 року), у якій застосування такого обмеження тривало протягом розгляду кримінальної справи, що складало чотири роки і десять місяців, Суд не визнав порушення статті 2 Протоколу N 4. Також у справі "Федоров і Федорова" (див. зазначене вище рішення "Федоров і Федорова проти Росії" (Fedorov and Fedorova v. Russia), пп. 32-47), у якій зобов'язання не залишати місце проживання застосовувалось до заявника протягом чотирьох років і трьох місяців та чотирьох років і шести місяців, Суд визнав, що за обставин справи обмеження свободи пересування заявників не було непропорційним.

59. На думку Суду, справу заявниці слід відрізняти від справ "Антоненков та інші проти України" ( 980_424 ) (Antonenkov and others v. Ukraine) і "Федоров і Федорова проти Росії" (Fedorov and Fedorova v. Russia). Суд перш за все зазначає, що саме по собі обмеження в цій справі було значно довшим, ніж у двох вищезазначених справах, і лише її тривалість могла бути достатньою, щоб дійти висновку, що застосування такого заходу було непропорційним. Крім того, тривале втручання здійснювалось в контексті обвинувачення у досить малозначному злочині.

60. Беручи до уваги вищезазначене, Суд робить висновок про те, що "справедливий баланс" між загальними інтересами та правами заявниці було порушено. Таким чином, мало місце порушення статті 2 Протоколу N 4 до Конвенції ( 994_059 ).

IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

61. Крім того, заявниця скаржилась за статтею 6 Конвенції ( 995_004 ) на те, що під час розгляду кримінальної справи щодо неї мали місце процесуальні порушення.

62. Виходячи із сукупності наявних матеріалів та в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, Суд не встановив жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією. Відповідно зазначена частина заяви повинна бути оголошена неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).

V. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

| >>
Законодавчий акт: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Нікіфоренко проти України" (Заява N 14613/03). Європейський суд з прав людини. 2010

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Нікіфоренко проти України" (Заява N 14613/03). 2010