Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

63. Зокрема, Суд зауважує, що Конституція України ( 254к/96-ВР ) закріплює розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідно до положень Конституції України 1996 року, які регулюють здійснення правосуддя, правосуддя здійснюється виключно незалежними судами. Положення, пов'язані зі структурою, функціями і організацією прокуратури, які знаходяться в Розділі VII Конституції України (статті 121-123) і в Законі "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) (Розді

Інформація актуальна на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

64. Таким чином, оскільки вище було запропоновано, що заявник повинен був використати засіб, передбачений статтею 248-3 ЦПК України ( 1502-06 ), Суд вважає, що у разі використання цих заходів заявник міг звернутись до національних судів щодо дій певного слідчого чи прокурора як державних службовців.

Суд зазначає, що хоча заявник дійсно не подав цивільного позову щодо відшкодування збитків, завданих затягуванням розслідування у цій справі, Уряд не проілюстрував, як використання цих заходів виправить затримку у розгляді справи. Суд вважає, що недостатніми є приклади національної судової практики, надані Урядом.

65. Таким чином, оскільки вище було запропоновано, що заявник повинен був використати засіб, передбачений статтею 234 КПК ( 1002-05 ), Суд зазначає, що цей засіб міг бути використаний з 29.06.2001 лише у випадку попереднього засідання суду чи у випадку слухання справи щодо суті. Суд приходить до висновку, що цей засіб не відповідає вимогам статті 35 параграфа 1 з питань доступності, оскільки було запропоновано, що скарги на тривалість розслідування можуть подаватись лише після закінчення самого розслідування, і не було надано жодної можливості оскарження таких дій в процесі розслідування. Щодо змін, внесених до ст. 234 КПК, які надають заявнику право подати скаргу на дії слідчого чи прокурора щодо ходу проведення розслідування, Суд вважає, що, навіть якщо такі заходи існують лише теоретично з 30 січня 2003 р., Уряд не надав жодного прикладу їх практичного застосування. Більше того, закон не зазначає, чи є стаття 234 КПК засобом захисту у випадках затягування розслідування у кримінальних справах і яке відшкодування передбачене для заявника у випадку доведення, що тривалість розслідування порушила вимогу "розумності".

66.

За таких обставин Суд вважає, що не було чітко встановлено, що звернення до запропонованих Урядом засобів захисту могло забезпечити заявнику відшкодування з огляду на його скарги щодо тривалості провадження у цій справі. Крім того, Суд вважає, що ця справа відрізняється від інших справ, пов'язаних з тривалістю провадження, які розглядались проти Італії, Словаччини та Хорватії, де заявники могли очікувати відшкодування, запровадженого "Законом Пінто", після того, як вони подали свої заяви до Суду, оскільки відшкодування, передбачене у "Законі Пінто", задовольняло вимоги статті 35 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ) щодо питань ефективності та доступності (див., наприклад, ухвалу у справі "Джакометті та інші проти Італії, N 34939/97, ECHR 2001/-XII, чи ухвалу у справі "Бруско проти Італії", N 69789/01, ECHR 2001-IX). Суд також зазначає, що засоби захисту у вищезгаданих справах були спеціально створені з метою надання відшкодування за тривалість провадження.

67. Суд вважає, що у світлі поданих сторонами доказів ця справа піднімає серйозні питання фактів та права відповідно до Конвенції ( 995_004 ), визначення яких потребує розгляду справи щодо суті. Таким чином, Суд доходить висновку, що у заяві не може бути відмовлено з мотивів невикористання усіх національних засобів захисту в сенсі статті 35 параграфа 1 Конвенції. Інших підстав для визнання заяви неприйнятною встановлено не було.

II. СУТЬ СКАРГ ЗАЯВНИКА

68. Уряд зазначив, що провадження має бути розділене на чотири послідовні періоди: з 28 січня 1998 року до 3 лютого 1999 року; з 3 лютого 1999 року до 10 серпня 1999 року; з 10 серпня до 22 вересня 1999 року; і останній період з 22 вересня 1999 і до тепер. Уряд зазначав, що кожен з цих періодів відповідав "розумному строку", передбаченому статтею 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ).

69.

Заявник стверджував, що цей підхід був недоречним, оскільки провадження у його справі тривало шість років і триває аж до цих пір.

А. ПЕРІОД, ЯКИЙ БЕРЕТЬСЯ ДО УВАГИ

70. Суд знаходить, що обгрунтування, надане Урядом в оцінці тривалості провадження, не відповідає прецедентній практиці Суду (див. Kudla v. Poland [GC}, по. 30210/96, з 124, ECHR 2000-XI). Він нагадує, що у кримінальних справах "розумний строк", передбачений статтею 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ), починається з того часу, коли особі було пред'явлено обвинувачення: це може статись як до моменту розгляду справи в суді (див., для прикладу, вищезгадану справу Deweer v. Belgium, judgemnt, p. 22, параграф 42), так і з дня арешту, дня, коли відповідна особа була офіційно повідомлена, що проти неї висунуте обвинувачення у справі, або з дня, коли було розпочато попереднє слідство (див. рішення у справі "Вемгофф проти Німеччини" від 27 червня 1968 року, Series A N 7, сс. 26-27, параграф 19; рішення у справі "Ноймайстер проти Австрії" від 27 червня 1968 року, Series A N 13, с. 45, параграф 110). "Обвинувачення" відповідно до положень статті 6 параграфа 1 може бути визначено як "офіційне повідомлення, надане особі уповноваженими представниками влади, в підтвердження того, що вона вчинила злочин", визначення, яке також відповідає критерію, що "ситуація (підозрюваного) суттєво погіршилась" (див. вищезгадану справу "Девер проти с. 24, з 46; рішення у справі "Фоті та інші проти Італії" від 10 грудня 1982 року, Series A. N 56, параграф 52). Щодо закінчення "строку" у кримінальних справах період, передбачений статтею 6 параграфа 1 Конвенції, включає все провадження у справі, у тому числі процес апеляції (див. рішення у справі "Кьоніг проти Німеччини" від 28 червня 1978 року, Series A N 27, с. 33, параграф 98).

71.

Суд зауважує, що період, який береться до уваги, розпочався 28 січня 1998 року, коли заявник був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, тобто коли він був підданий розслідуванню. Це провадження все ще триває, хоч і минуло вже шість років.

Б. РОЗУМНІСТЬ ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

72. Відповідно до прецедентної практики Суду розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див., серед інших джерел, рішення у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" [ВП], N 25444/94, параграф 67, ECHR 1999-11; та "Філіс проти Греції" (N 2), рішення від 27 червня 1997 року, ECHR 1997-IV, с. 1083, параграф 35).

73. Суд зазначає, що розгляд справи заявника відбувався в двох інстанціях, зокрема в Ленінському районному суді Чернівців та Чернівецькому обласному суді. Рішення обох судів були винесені в 1999 році та стосувалися повернення справи на додаткове розслідування. Суд встановив також значні затримки у розслідуванні справи, які не можуть бути виправдані поясненнями Уряду щодо неможливості приведення пані Льодянової до суду. Суд зауважує, що відповідно до статті 206 Кримінально-процесуального кодексу ( 1002-05 ), на яку посилається Уряд, вона була одна з підозрюваних у справі, та провадження у справі проти неї могло бути виділене в окреме провадження, не пов'язане з кримінальним провадженням проти заявника, і могло бути зупинене. Уряд не надав будь-яких переконливих пояснень причин, чому це не було зроблено.

74. Суд зазначає, що заявник може вважатися відповідальним за деякі несуттєві затримки в провадженні, такі, як період між 10 і 30 жовтня 1998 року та між 29 грудня 1998 року і 28 січня 1999 року, коли він ознайомлювався з матеріалами справи. Проте ця затримка є наслідком використання заявником права, передбаченого національним законодавством. Що стосується затримки, спричиненої неподанням JDE до Ленінського районного суду м. Чернівців в період між вереснем 1999 року та 17 січня 2000 року скарг стосовно повернення майна та документів, Суд вважає, що цей період не впливав на кримінальне провадження проти заявника. У будь-якому випадку це не може виправдовувати тривалість бездіяльності в період між рішенням Ленінського районного суду Чернівців від 29 червня 1999 року та слідчими діями прокуратури (19 вересня 2000 року) та подальшу бездіяльність з 19 вересня 2000 року до цього часу. Безперечно, це також не може виправдовувати загальну тривалість провадження у справі заявника (див., з відповідними змінами, рішення у справі "Портінгтон проти Греції" від 23 вересня 1998 року, Reports 1998-VI, с. 2632, параграф 29, та рішення у справі "Зана проти Туреччини" від 25 листопада 1997 року, Reports 1997-VII, с. 2552, параграф 79).

75. Не є відповіддю на скаргу заявника твердження Уряду про те, що призупинення провадження у справі не мало негативного впливу на його права, оскільки він мав змогу вільно пересуватися та обирати місце проживання і був зобов'язаний лише з'являтися за викликом до суду чи органів слідства. Має бути зазначено, що заявник до цього часу перебуває в стані непевності про долю кримінального провадження проти нього.

76. Уряд України не надав жодних переконливих пояснень, які виправдовували б затримки. За цих обставин Суд вважає, що період, який до цього часу використовувався для визначення обвинувачення, не відповідає вимозі "протягом розумного строку". Відповідно наявне порушення статті 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ).

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

77. Насамкінець заявник скаржився, що в Україні немає ефективних засобів правового захисту, які могли б бути використані для отримання відшкодування за надмірну тривалість кримінального провадження. При цьому він посилався на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ).

<< | >>
Законодавчий акт: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ Друга секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Меріт проти України" (заява N 66561/01). Європейський суд з прав людини. 2004

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

63. Зокрема, Суд зауважує, що Конституція України ( 254к/96-ВР ) закріплює розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідно до положень Конституції України 1996 року, які регулюють здійснення правосуддя, правосуддя здійснюється виключно незалежними судами. Положення, пов'язані зі структурою, функціями і організацією прокуратури, які знаходяться в Розділі VII Конституції України (статті 121-123) і в Законі "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) (Розді