<<
>>

Наказ МВС України від 02.12.2016 № 1282 "Про затвердження Інструкції з організації водолазних спусків та робіт у Національній гвардії України". МВС України. 2017

Документ актуальний на 27.02.2017
завантажити документ, актуальний на поточний час

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАКАЗ

02.12.2016  № 1282


Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
16 січня 2017 р.
за № 38/29906

Про затвердження Інструкції з організації водолазних спусків та робіт у Національній гвардії України

Відповідно до підпункту 58 пункту 4, підпункту 2 пункту 5 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, пункту 4.4 розділу IV Положення про підрозділи (загони) спеціального призначення Національної гвардії України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 липня 2014 року № 651, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 липня 2014 року за № 864/25641, з метою організації водолазної підготовки в Національній гвардії України НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію з організації водолазних спусків та робіт у Національній гвардії України, що додається.

2. Головному управлінню Національної гвардії України забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому порядку.

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Ярового С.А.

Міністр

А.Б. Аваков

ПОГОДЖЕНО:

Голова Державної служби України
з надзвичайних ситуацій

Міністр соціальної політики України

В.о.

Міністра охорони здоров'я України



М. Чечоткін

А. Рева

У. Супрун



ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства внутрішніх
справ України
02.12.2016 № 1282


Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
16 січня 2017 р.
за № 38/29906

ІНСТРУКЦІЯ
з організації водолазних спусків та робіт у Національній гвардії України

І. Загальні положення

1. Ця Інструкція визначає організацію виконання водолазних спусків і робіт та вимоги до присвоєння класної кваліфікації водолазам усіх найменувань і кваліфікацій, водолазним спеціалістам і лікарям-терапевтам у Національній гвардії України (далі - НГУ).

Ця Інструкція визначає:

водолазні кваліфікаційні органи та додаткові вимоги до присвоєння класної кваліфікації;

організацію та проведення водолазних спусків на малі та середні глибини;

організацію водолазної підготовки військовослужбовців та працівників НГУ;

організацію та правила безпеки під час виконання водолазних спусків та робіт;

організацію водолазних робіт у спорядженнях різного типу, а також вимоги до безпеки під час виконання водолазних спусків та робіт;

організацію медичного забезпечення водолазів.

Дія цієї Інструкції поширюється на водолазні спуски та роботи методом короткочасних занурень на глибини до 100 м, які виконуються водолазним складом кораблів, суден, з'єднань, військових частин (підрозділів), навчальних військових частин (центрів), баз, установ НГУ, що мають у своєму складі водолазів або займаються водолазними спусками та роботами під водою і в барокамері. Ця Інструкція не поширюється на водолазні спуски та роботи, які виконуються з використанням глибоководних водолазних комплектів.

2. Терміни, що використовуються в цій Інструкції, мають такі значення:

аварійний водолаз - водолаз, що в період занурення (підйому) або роботи під водою на глибині опинився в умовах, що створюють безпосередню загрозу його здоров’ю або життю, не дозволяють йому продовжувати спуск або роботу, або здійснювати нормальний підйом на поверхню;

автономне водолазне спорядження - комплект водолазного спорядження, що забезпечує вільне пересування під водою способом ходіння і плавання, у якому весь запас повітря для дихання водолаза втримується тільки в балонах апарата;

бездекомпресійний спуск - водолазні спуски методами короткочасних занурень (далі - КЗ) або тривалого перебування (далі - ТП) на відповідні (безпечні) глибини, час перебування на яких не вимагає проведення декомпресії під час повернення на поверхню (попередній рівень насичення);

вентильоване водолазне спорядження - водолазне спорядження, у якому дихання водолаза під водою забезпечується безперервною подачею з поверхні стисненого повітря по шлангу в газовий обсяг спорядження (підшоломний простір), де повітря змішується з продуктами дихання водолаза і періодично вентилюється (витравлюється у воду);

витримка (експозиція) на глибині (зупинці) - час із моменту прибуття водолаза на задану глибину (досягнення заданого тиску) до початку переходу на меншу або більшу глибину (тиск);

водолаз - спеціаліст, допущений до спусків під воду в установленому порядку, що вміє виконувати роботи під водою у водолазному спорядженні відповідно до присвоєної кваліфікації;

водолазна альтанка - металева або дерев’яна конструкція з механічним або ручним спусковим пристроєм, призначена для розміщення водолаза під час занурення і підйому або виконання ним підводних робіт;

водолазна альтанка-схованка - обладнана ґратчастим огородженням, а для входу і виходу водолаза - ґратчастими дверима зі стопором;

водолазна кваліфікація - рівень підготовки водолаза для спусків і робіт під водою;

водолазна справа - галузь наукової та практичної діяльності, пов’язана із зануренням людини під воду у водолазному спорядженні;

водолазна станція - найнижчий водолазний підрозділ, укомплектований особовим складом та відповідним водолазним майном згідно зі штатним розкладом і табелем забезпечення та здатний виконувати водолазні роботи;

водолазна техніка - загальна назва водолазного спорядження і технічних засобів, призначених для забезпечення водолазних спусків, роботи водолазів під водою, підйому їх на поверхню або для забезпечення перебування під підвищеним тиском;

водолазне майно - збірна назва предметів водолазної техніки, контрольно-вимірювальних приладів і видаткових матеріалів, необхідних для проведення водолазних спусків та підтримки водолазної техніки в експлуатаційному стані;

водолазне спорядження - комплект пристроїв і виробів, що одягаються і закріплюються на водолазі, забезпечують його життєдіяльність під тиском навколишнього водного і газового середовища;

водолазне спорядження з відкритою схемою дихання - водолазне спорядження, у якому подача повітря для дихання водолаза здійснюється пульсуючим потоком і тільки на вдих, а видихуване повітря виділяється безпосередньо у воду;

водолазне спорядження з напівзамкнутою схемою дихання (регенеративне) - водолазне спорядження, у якому дихальна газова суміш безупинно циркулює замкнутим контуром «легені - дихальний апарат», очищується в процесі циркуляції в регенеративному патроні і частково поповнюється свіжим киснем, що надходить у невеликій кількості з балонів або по шлангу, а надлишок суміші витравлюється у воду;

водолазне спорядження із замкнутою схемою дихання (регенеративне) - автономне водолазне спорядження, у якому відновлення складу дихальної суміші, очищення від вуглекислого газу і збагачення киснем відбуваються в процесі її циркуляції замкнутим контуром «апарат - легені»;

водолазний дзвін (далі - ВД) - барокамера спеціальної конструкції, що має пристрій для стикування з відсіком водолазної барокамери, призначена для доставки водолазів на робочу глибину, забезпечення їх роботи на глибині, підйому водолазів на поверхню, а також для порятунку водолазів в аварійних ситуаціях у водолазному комплексі тривалого перебування;

водолазний дзвін «мокрого» типу (напівдзвін) - різновид ВД, що має відкриту нижню частину (тобто в неї вільно надходить вода) і водонепроникний купол, що забезпечує збереження повітряної подушки, під який водолаз може входити і там вільно дихати;

водолазний інструмент - ручні та механічні знаряддя праці, що полегшують водолазам роботу і підвищують продуктивність їх праці під водою;

водолазний комплекс (далі - ВК) - сукупність водолазної техніки, конструктивно об’єднаної для забезпечення водолазних робіт на заданій глибині;

водолазний підводний апарат (далі - ВПА) - водолазний підводний апарат з відсіками, що забезпечує перебування в ньому під тиском водолазів до і після роботи у воді, доставлення і перехід їх у барокамери або в разі потреби проведення в ньому декомпресії;

водолазний пост - місце на кораблі (судні), березі, причалі (пірсі), льоду тощо, обладнане постійно або тимчасово засобами забезпечення водолазних спусків, що має місце (приміщення) для вдягання (роздягання) водолаза і для розміщення водолазного майна;

водолазний спуск - процес занурення водолаза під воду (або підвищення тиску газового середовища в барокамері з водолазами, що перебувають у ній), перебування і робота водолаза на заданій глибині (або під заданим тиском газового середовища в барокамері), підйом на поверхню або перехід до нормальних умов повітряного середовища з режимом декомпресії або без нього;

водолазний трап - пристрій (пристосування) для забезпечення спуску у воду і підйому водолаза з води;

водолазний шланг - гумовий рукав, армований з’єднаннями і призначений для подачі дихальних газів або гарячої води до водолаза;

водолазні барокамери - герметичні міцні посудини, призначені для розміщення і перебування в них людей під тиском газового середовища вище атмосферного;

водолазні роботи - підводні роботи, що виконуються із застосуванням водолазної праці;

гідрокомбінезон (гідрокостюм) «мокрого» типу - гідрозахисний одяг із частковим захистом тіла водолаза від впливу навколишнього середовища, що виготовляється з водопроникних матеріалів;

гідрокомбінезон (гідрокостюм) «сухого» типу - гідрозахисний одяг, що повністю захищає тіло водолаза від впливу навколишнього середовища, виготовлений з газонепроникних матеріалів;

декомпресійна водолазна альтанка - пристрій (пристосування), призначений для розміщення водолаза на зупинках, декомпресії під час його підйому з глибини;

декомпресія - процес зниження тиску у водолазних барокамерах або під час підйому водолаза з глибини для виводу з тканин організму індиферентних газів;

дихальні газові суміші - повітря і штучно приготовлені газові суміші, що використовуються для дихання водолазів під час спусків під воду та у водолазних барокамерах;

експериментальні спуски - водолазні спуски під воду, у тому числі в басейнах, гідротанках, а також у газовому середовищі барокамер, з метою випробування нової водолазної техніки, дихальних апаратів або кисневої апаратури, нових режимів декомпресії (лікувальної рекомпресії), обґрунтування і перевірки нових методів водолазних спусків і технології виконання водолазних робіт;

журнал водолазних робіт - документ для записів спусків і підводних робіт, виконуваних водолазами;

забезпечуючий водолаз - водолаз, що забезпечує спуск працюючого водолаза з поверхні або роботу водолазів під водою з ВД (пристрою для виходу у воду) або з його платформи;

засоби забезпечення водолазних спусків - водолазна техніка, що забезпечує занурення водолаза (вихід) у воду, перебування і роботу на глибині, підйом з глибини та декомпресію у воді або на поверхні;

інженерно-розвідувальні роботи - водолазні роботи, пов’язані з розвідкою водних перешкод, підводних загороджень, гідротехнічних споруд, а також обладнанням підводних переправ, установленням та зняттям загороджень або проробленням у них проходів;

інженерно-технічні роботи - водолазні роботи, які виконуються під час обстеження будівництва та ремонту мостів і переправ під водою, гідротехнічних споруд або пов’язані з установленням чи зняттям підводних загороджень;

кваліфікаційні спуски - водолазні спуски під воду з метою виконання завдання, необхідного для присвоєння (підтвердження) основної або додаткової водолазної кваліфікації;

керівник водолазних робіт - особа, що пройшла перевірку знань водолазною кваліфікаційною комісією (далі - ВКК) і допущена наказом командувача НГУ до керівництва водолазними роботами та здійснює загальне керівництво водолазними роботами і контроль за виробничим процесом цих робіт, а також за діями розрахунків усіх командних пунктів і водолазних постів, що беруть участь у забезпеченні водолазних робіт;

компресія - процес підвищення тиску у водолазних барокамерах і дзвонах під час занурення людини під воду;

кабель-сигнал - кабель водолазної телефонної станції, що використовується для мовного зв’язку водолаза з поверхнею або для зв’язку за допомогою умовних сигналів у випадку відмови телефонної станції, а також як страховий засіб, що забезпечує повернення водолаза на поверхню, а також підйом в аварійних випадках;

кабель-сигнальне зв’язування - зв’язування кабелю зв’язку та освітлення, водолазного шланга і шланга подачі гарячої води;

командир спуску - особа, що пройшла перевірку знань ВКК і допущена наказом до керівництва водолазними спусками;

контрольний кінець - рослинний (синтетичний) канат з буєм, закріплений одним кінцем на вільно плаваючому водолазі в автономному водолазному спорядженні, призначений для позначення місцезнаходження водолаза і для підйому його на поверхню в аварійних випадках;

корабельні або суднові водолазні роботи - роботи, пов’язані з оглядом та усуненням пошкоджень підводної частини корпусу корабля і його підводних пристроїв, оглядом місця стоянки (дна і причальної стінки в цьому місці), а також роботи водолазів усередині затоплених відсіків під час боротьби за живучість корабля;

короткочасні занурення - водолазні спуски за умови нормального тиску навколишнього повітряного середовища (у тому числі в умовах високогір’я) з часом перебування під водою або під підвищеним тиском газового середовища барокамер менше часу повного насичення тканин організму індиферентними газами і повернення в ті самі умови за режимом декомпресії;

лікар-терапевт - лікар, який обіймає штатну посаду «лікар-терапевт» та пройшов спеціальні курси у відповідному медичному навчальному закладі та склав залік ВКК;

лікувальна рекомпресія - процес повторної компресії і декомпресії водолазів з метою лікування професійних водолазних захворювань, що проводиться за спеціальними режимами;

медична книжка водолаза - документ, що відображає стан здоров’я водолаза;

медичне забезпечення водолазів - комплекс медичних заходів, спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я водолазів і підвищення їх працездатності;

медичне забезпечення водолазних спусків - комплекс медичних заходів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності водолазів у процесі водолазного спуску;

медичний огляд водолазів - комплекс заходів щодо визначення стану здоров’я водолазів перед спуском і після нього;

навчальні спуски - водолазні спуски за програмами навчальної підготовки або перепідготовки для одержання водолазних кваліфікацій;

напрямний кінець - рослинний (синтетичний) канат, призначений для переміщення водолазів від місця спуску до об’єкта роботи під водою або підводників, що виходять з аварійного підводного човна в рятувальний підводний човен ВД «мокрим» способом;

насичені занурення - водолазні спуски методом тривалого перебування людини під підвищеним тиском газового середовища;

нормальні умови водолазного спуску - умови, коли спуск проводиться на глибини до 20 м у денний час при температурі навколишнього повітря вище 0° С і атмосферному тиску більше 700 мм ртутного стовпчика при температурі води від  +4 °С до +37 °С; при видимості під водою не менше 1 м; швидкості течії не більше 0,5 м/с; хвилюванні не більше 2 балів; коли вода не забруднена отруйними чи радіоактивними речовинами, не містить нафтопродуктів і господарсько-побутових відходів, а також, коли робота виконується на чистому ґрунті або відкритій палубі затонулого корабля;

особиста книжка водолаза - офіційний документ, що відображає практичну діяльність водолаза, його підготовку і перепідготовку за фахом, кваліфікацію, установлену глибину занурення, характер виконуваних водолазних робіт, кількість годин перебування під водою з початку водолазної практики та інші додаткові відомості;

підводні засоби руху - самохідні апарати і буксирувальники, призначені для переміщення водолазів під водою;

підводно-технічні водолазні роботи - роботи, що виконуються водолазами під час обстеження, будівництва, ремонту і обслуговування гідротехнічних та інших підводних споруд, прокладання і ремонту трубопроводів, кабелів тощо, днопоглиблювальних робіт, обстеження та очищення поверхні дна акваторій, підйому з ґрунту предметів;

підкільний кінець - рослинний (синтетичний) канат діаметром не більше 60 мм з баластом масою близько 5 кг посередині кінця, що закидається, як правило, з носової частини корабля і протягується двома особами, що забезпечують спуски, по бортах на верхній палубі до місця спуску по ньому водолаза для зручності виконання робіт під корпусом;

працюючий водолаз - водолаз, що безпосередньо виконує роботу (завдання) під час водолазного спуску;

професійне водолазне захворювання - захворювання водолаза, пов’язане з впливом на нього шкідливих факторів професійної діяльності (спуск під воду або перебування під підвищеним тиском газового середовища);

рівень насичення - тиск газового середовища в барокамерах водолазного комплексу під час проведення водолазних спусків і робіт методом ТП;

робочі спуски - водолазні спуски під воду для виконання водолазних робіт, підтримання та вдосконалення професійних навичок, а також водолазні спуски для забезпечення навчального процесу під час навчання водолазній справі;

розвантажувальний трос - сталевий канат, що використовується разом з кабелями і шлангами для сприйняття динамічних і статичних зусиль;

рятувальні водолазні роботи - роботи, що виконуються водолазами під час надання допомоги аварійним кораблям, суднам, особовому складу, літальним апаратам, що сіли на воду, і порятунку людей у воді;

рятувально-евакуаційні роботи - водолазні роботи, пов’язані з виконанням пошуку, обстеження та евакуації техніки, яка зупинилася чи затонула, рятуванням її екіпажу (обслуги) та іншими рятувальними  роботами;

сигнальний кінець - рослинний (синтетичний) канат, призначений для передачі водолазу та одержання від нього умовних сигналів, а також для підйому водолаза на поверхню в аварійних випадках. Один кінець цього каната закріплюється на водолазі, другий кінець закріплюється за міцну конструкцію в місці спуску і перебуває в руках у водолаза, що забезпечує;

спеціальні водолазні роботи - роботи, пов’язані з водолазним пошуком, підйомом і знищенням різних видів боєприпасів і вибухонебезпечних предметів, із забезпеченням наукових досліджень, випробувань нових зразків техніки та з використанням водолазної техніки спеціального призначення;

спусковий кінець - рослинний (синтетичний) канат, призначений для занурення і підйому водолазів на глибину до 60 м;

спускопідіймальний пристрій - корабельна або суднова конструкція з механізмами, пристроями, спускопідіймальними тросами, приладами керування та контролю, що забезпечує спуск з корабля, судна на глибину і підйом назад водолазних дзвонів, твердих водолазних пристроїв, водолазних альтанок та інших підводних апаратів і знаряддя разом з їх кабелями та шлангами;

обмежені умови водолазного спуску - водолазні роботи в тісних відсіках корабля у колодязях, тунелях, потернах, цистернах, трубопроводах; роботи всередині зварених споруд з відстанню між палями, трубами до 1,5 м, а також при течії швидкістю понад 1,5 м/с;

стопорне кільце - суцільне металеве кільце достатньої твердості і міцності, діаметром 3 см, зручне для закладання в засувку стопора, закріплене за допомогою прядив’яного бензеля на кабель-сигнальному зв’язуванні на відстані 5, 10 і 15 м від водолаза;

стопор кабель-сигнального зв’язування - пристрій у вигляді засувки на платформі водолазного дзвона або водолазній альтанці для кріплення за стопорне кільце кабель-сигнального зв’язування водолаза під час водолазних спусків;

страхуючий водолаз - водолаз, який перебуває біля місця спуску в установленій готовності та призначений для спуску і надання допомоги аварійному водолазу;

суднопідйомні водолазні роботи - роботи, що виконуються водолазами під час обстеження затонулого об’єкта, підготовка до підйому  і встановлення на плав (мілину, берег тощо) піднятого об’єкта (корабля, техніки тощо);

тверді водолазні пристрої - підводні снаряди, що прив’язані і спускаються з катера (корабля) для забезпечення занурення у воду, перебування оператора на глибині, підйому з глибини за умови нормального тиску всередині пристрою;

тренувальні спуски - водолазні спуски в басейнах (гідротанках тощо) або у водолазних барокомплексах (інших подібних пристроях) для підтримання професійної та фізіологічної натренованості;

універсальне водолазне спорядження - водолазне спорядження, що може використовуватися як автономно, так і в шланговому варіанті;

ускладнені умови водолазного спуску - водолазні роботи з альтанки, на захаращеному і грузькому ґрунті; на течії зі швидкістю від 0,5 до 1,5 м/с; у разі відсутньої видимості або видимості менше 1 м; під льодом; при температурі води нижче +4 °С (за відсутності обігрівальних костюмів) і вище +37 °С, за наявності забруднення води шкідливими і токсичними домішками; у разі застосування для дихання у водолазному спорядженні чистого кисню або дихальної газової суміші зі вмістом кисню більше 35 %; при хвилюванні від 2 до 3 балів; під час зварювання та різання під водою; з пошуку та розмінування вибухонебезпечних предметів; у разі радіоактивного забруднення води та ґрунту; у обмежених умовах і в разі підривних робіт;

формуляр на виріб - документ, що засвідчує гарантовані підприємством-виробником основні параметри, технічні характеристики виробу та відомості щодо його експлуатації;

ходовий кінець - рослинний (синтетичний) або сталевий канат, призначений для пересування водолазів у заданому напрямку і на задану відстань;

ходовий трос - сталевий канат, призначений для самостійного занурення або спливання рятувального дзвона;

час водолазного спуску - час з моменту початку занурення під воду (підвищення тиску в барокамері) до моменту повернення водолаза в умови нормального тиску навколишнього повітряного середовища за режимом декомпресії або без нього;

шлангове водолазне спорядження - комплект водолазного спорядження, що забезпечує пересування під водою способом ходіння і плавання в межах довжини витравленого шланга та в якому повітря для подиху подається по шлангу з поверхні, а повітря в балонах є резервним.

3. Підготовка, організація і проведення водолазних спусків та робіт, а також кваліфікація водолазів повинні відповідати вимогам цієї Інструкції.

У виняткових випадках під час проведення фактичних рятувальних робіт або інших спеціальних робіт командир спуску з дозволу керівника водолазних (рятувальних) робіт може допускати обґрунтовані відхилення від вимог цієї Інструкції. При цьому повинні бути передбачені всі можливі заходи щодо безпеки та збереження життя водолазів, що спускаються.

Водолазні спуски та роботи виконуються з плавзасобів, що мають водолазну станцію, військовими частинами (підрозділами), які входять до складу НГУ, що мають водолазну службу, укомплектовані водолазною технікою і медичним персоналом, допущеним до проведення та забезпечення водолазних спусків і робіт відповідно до цієї Інструкції.

4. Під час виконання водолазних спусків та робіт повинні бути забезпечені:

раціональна організація спусків і робіт та їх медичне забезпечення;

дотримання вимог відповідних інструкцій з безпеки роботи водолазів;

застосування водолазної техніки, яка відповідає вимогам безпеки, характеру робіт, що виконуються, і глибинам занурення.

5. Вислуга років обраховується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393  «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

6. Щорічні нормо-години роботи під водою визначаються за підсумком спускових годин за 12 місяців, які підтверджуються документами.

7. Облік часу перебування під водою і під підвищеним тиском у барокамерах ведеться в журналі водолазних робіт (додаток 1), у особистій книжці водолаза (додаток 2) і витягу з журналу водолазних робіт (додаток 3).

8. До строків перебування військовослужбовців на водолазних роботах не зараховуються години:

перебування під водою військовослужбовців - учасників спортивних і святкових заходів під час підготовки і проведення цих заходів;

перебування під водою військовослужбовців у період первинного навчання водолазній справі;

роботи під водою в жорстких водолазних пристроях без підняття в них тиску.

9. Водолазам усіх кваліфікацій, водолазним спеціалістам і лікарям-терапевтам, які забезпечують лікувальну рекомпресію (декомпресію) в барокамері, усі години лікувального режиму записуються у розділі «Облік водолазних робіт за рік» особистої книжки водолаза як час перебування під водою. Ці години входять до строку тривалості перебування на водолазних роботах. Під час проведення експериментальних водолазних спусків усі години лікувальної рекомпресії (декомпресії) для всіх осіб, які перебувають в барокамері, зараховуються до спускових годин та до строків тривалого перебування на водолазних роботах. Під час проведення лікувальної рекомпресії водолаза, що захворів у період водолазних спусків усіх видів, ставиться відмітка в  розділі «Облік водолазних робіт за рік» особистої книжки водолаза.

10. Під час водолазних спусків та робіт водолази, а також особи, які проходять підготовку з водолазної справи або залучаються до водолазних спусків, беруть участь у роботах, пов’язаних з особистим перебуванням у водолазній барокамері під підвищеним тиском, забезпечуються додатковим водолазним пайком у порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.

11. Для захисту від переохолодження під час спусків під воду водолазам та особам, які забезпечують водолазні спуски, видається спеціальний одяг відповідно до вимог чинного законодавства.

12. Особам, які пройшли водолазну підготовку, присвоюється в установленому порядку відповідна водолазна кваліфікація.

ІІ. Водолазні кваліфікаційні органи, вимоги до присвоєння класної кваліфікації та нормо-години роботи під водою

1. З метою вирішення питань, пов’язаних з кваліфікацією водолазів, допуску їх до роботи та до забезпечення водолазних спусків і робіт у НГУ створюються такі ВКК:

центральна водолазна кваліфікаційна комісія (далі - ЦВКК) для військовослужбовців та організацій НГУ - при Головному управлінні Національної гвардії України (далі - Головне управління НГУ). До складу ЦВКК входять: голова комісії - один із заступників командувача НГУ; заступник голови ЦВКК (голова підкомісії) - начальник управління спеціальних операцій Головного управління НГУ (заступник), начальник служби охорони праці НГУ, начальник інженерної служби Головного управління НГУ (заступник), начальник служби водолазного забезпечення Головного управління НГУ (заступник); члени комісії (три особи водолазної кваліфікації, з яких обов’язково два водолазні спеціалісти, лікар-терапевт та спеціалісти за необхідними напрямами).

2. ЦВКК є вищим водолазно-кваліфікаційним органом у НГУ.

На ЦВКК покладаються такі обов’язки:

приймання заліків з допуску до керівництва водолазними спусками та роботами у командирів частин (підрозділів), капітанів кораблів (суден), їх заступників (старших помічників) та інших посадових осіб, функціональними обов’язками яких передбачено керівництво водолазними спусками та роботами;

приймання заліків у ВКК органів військового управління оперативно-територіальних об'єднань НГУ, з'єднань, військових частин (підрозділів), навчальних військових частин (центрів), баз, установ;

приймання заліків у водолазних спеціалістів з допуску до керівництва та ведення водолазних спусків та робіт з метою підтвердження водолазних кваліфікацій;

приймання заліків у лікарського складу з допуску медичного забезпечення водолазних спусків та робіт;

керівництво діяльністю підпорядкованих ВКК;

розгляд скарг на висновки ВКК та прийняття рішень щодо них.

3. Акти та склад ЦВКК (ВКК) затверджуються щороку наказом командувача НГУ (начальника, командира), при якому вони створюються.

4. У навчальних закладах, які здійснюють підготовку водолазних спеціалістів, створюється ВКК, до складу якої входять: голова комісії - начальник кафедри, на базі якої проводиться підготовка; члени комісії: два викладачі - водолазні спеціалісти та лікар-терапевт.

В органах військового управління оперативно-територіальних об'єднань, де є штатні водолазні підрозділи, створюються ВКК у такому складі: голова - заступник начальника територіального управління; члени комісії - водолазні спеціалісти, лікар-терапевт, інструктор-водолаз, начальник служби з охорони праці НГУ.

5. На ВКК покладаються такі обов’язки:

перевірка теоретичних знань та практичних навичок водолазів для присвоєння їм основних та додаткових класних водолазних кваліфікацій;

перевірка виконання обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою (кількості спусків) для підтвердження (присвоєння) кваліфікації та проведення заліків з допуску спусків;

керівництво з виконання водолазних робіт, спусків та їх медичного забезпечення;

позбавлення (пониження, підтвердження) основних та додаткових водолазних кваліфікацій.

6. ВКК усіх рівнів мають право розглядати скарги водолазів з питань їх кваліфікації. ЦВКК може переглядати та відміняти рішення ВКК.

7. Рішення ВКК щодо присвоєння, позбавлення, пониження та підтвердження водолазної кваліфікації приймаються на підставі заліків і після розгляду таких документів:

висновку медичної комісії про допуск до водолазних спусків із зазначенням дозволеної глибини спусків за станом здоров’я;

службової характеристики;

навчального журналу та табеля успішності (для осіб, що пройшли первинне або наступне навчання).

8. Водолазні кваліфікації присвоюються водолазам після їх навчання або перепідготовки у навчальних закладах, які здійснюють підготовку водолазних спеціалістів і мають відповідну матеріальну базу.

9. Залежно від теоретичних знань, практичного досвіду, навичок виконання водолазних робіт і тривалості робіт під водою з початку водолазної практики водолазами НГУ встановлюються і присвоюються основні і додаткові водолазні кваліфікації:

основні кваліфікації - офіцер-водолаз, водолаз, інструктор-водолаз, старший інструктор-водолаз, водолазний спеціаліст;

додаткові кваліфікації - водолаз-зварювальник; водолаз-підривник; водолаз-глибоководник; акванавт; оператор жорстоких водолазних пристроїв.

10. ЦВКК розглядає осіб, яким присвоюються (підтверджуються) усі основні та додаткові водолазні кваліфікації;

ВКК навчального центру - офіцер-водолаз, водолаз та усі додаткові кваліфікації;

ВКК навчального закладу (центру), - усі основні та додаткові водолазні кваліфікації;

ВКК військової частини (центру) - водолаз.

11. Кваліфікаційними характеристиками передбачається, що водолази  вищої кваліфікації, крім робіт, перерахованих у кваліфікаційних характеристиках, повинні володіти знаннями і навичками з виконання всіх робіт, що передбачаються кваліфікаційними характеристиками для водолазів нижчої кваліфікації.

12. Водолазні кваліфікації присвоюються особам у навчальному закладі згідно із програмами, які успішно склали залік ВКК відповідно до кваліфікаційних вимог для цієї кваліфікації. Рішення ВКК затверджується наказом керівника навчального закладу, у якому водолаз проходив навчання, з оформленням та видачею особистої книжки водолаза, до якої заносяться кваліфікація і подальші її зміни, крім того, видається відповідний нагрудний знак установленого зразка.

13. Для присвоєння початкової або чергової водолазної кваліфікації водолаз складає відповідний іспит ВКК, що складається з теоретичної і практичної частин. Під час  теоретичної частини іспиту водолаз відповідає на питання розділу «Повинен знати» кваліфікаційних вимог для цього виду кваліфікації. Під час практичної  частини іспиту водолаз повинен виконувати окремі роботи, зазначені в розділі «Повинен вміти» кваліфікаційних вимог для цього виду кваліфікації.

14. Кваліфікація «інструктор-водолаз» присвоюється кваліфікованому водолазу, який пройшов підготовку (перепідготовку) у навчальному закладі за встановленою програмою, відпрацював під водою з початку водолазної практики в будь-яких видах водолазного спорядження не менше 90 годин, успішно склав іспит ВКК на оцінку не нижче «добре» відповідно до кваліфікаційних вимог.

15. Кваліфікація «старший інструктор-водолаз» присвоюється інструктору - водолазу, який відпрацював під водою з початку водолазної практики в будь-яких видах водолазного спорядження не менше 140 годин, пройшов перепідготовку в навчальному закладі за встановленою програмою і успішно склав іспит ВКК відповідно до кваліфікаційних вимог. Старший інструктор-водолаз повинен виконувати підводні роботи однієї з додаткових кваліфікацій, а саме: «водолаз-зварювальник» або «водолаз-підривник».

16. У НГУ кваліфікація «водолазний спеціаліст» присвоюється командирам (керівникам) водолазних підрозділів, які мають вищу освіту, перебувають на посаді не менше двох років, керують підлеглими водолазами, мають водолазну кваліфікацію та одну із додаткових кваліфікацій, позитивно характеризуються за місцем служби і пройшли відповідну підготовку на курсах підготовки (перепідготовки) водолазних спеціалістів та склали іспит ВКК.

17. Додаткові водолазні кваліфікації присвоюються водолазам усіх кваліфікацій, які виконали обов’язкову кількість спусків і робіт для цієї додаткової кваліфікації та успішно склали іспит ВКК, після проходження курсу підготовки (перепідготовки). Додаткова водолазна кваліфікація присвоюється наказом керівника навчального закладу, у якому водолаз проходив підготовку, на підставі протоколу ВКК.

18. Кваліфікація «оператор жорстких водолазних пристроїв» присвоюється особам, які не мають водолазної кваліфікації, але склали іспит ВКК на допуск до використання цих засобів. Особи, які не мають водолазної кваліфікації, також можуть бути допущені за потреби до спусків спільно з операторами рятувального дзвона або робочої камери за умови збереження всередині цих засобів нормального тиску на весь період спусків. Рішення щодо допуску приймає керівник водолазних робіт, про що здійснюється запис у вахтовому (судновому) журналі катера (корабля).

19. Якщо особи, службовими обов’язками яких передбачаються нерегулярні спуски під воду, поєднують їх зі своєю основною спеціальністю, вони також повинні пройти навчання, пройти медичний огляд щодо визначення придатності до водолазних спусків і скласти іспит ВКК. Їм присвоюється кваліфікація «офіцер-водолаз» або «водолаз» з оформленням і видачею особистої книжки водолаза.

20. Документом, що посвідчує кваліфікацію водолаза, є свідоцтво про закінчення навчання у навчальному закладі, в якому здійснюється підготовка водолазних спеціалістів, особиста книжка водолаза, до якої заносяться початкова кваліфікація і подальші її зміни.

21. Офіцерам, які не обіймають штатної водолазної посади, але виконують водолазні роботи після проходження підготовки і виконання програми з кількості спусків та складання іспиту ВКК, присвоюється кваліфікація «офіцер-водолаз».

22. Військовослужбовці-водолази всіх кваліфікацій можуть бути допущені до роботи з пошуку боєприпасів під водою та їх підйому на поверхню після проходження додаткового навчання та отримання відповідної кваліфікації під час виконання робіт у конкретних умовах і складання іспиту ВКК. Допуск водолазів оформляється наказом командувача НГУ.

23. З метою присвоєння класних кваліфікацій встановлюються основні та додаткові водолазні кваліфікації і кваліфікаційні вимоги до них (додаток 4), щорічні нормо-години роботи під водою та спуски за основними і додатковими водолазними кваліфікаціями (додаток 5).

24. Рішення ВКК про підтвердження водолазної кваліфікації приймається за результатами щорічного складання заліків з допуску до водолазних спусків, до керівництва водолазними спусками, медичного забезпечення водолазних спусків з урахуванням виконання обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою (кількості спусків) за основними та додатковими водолазними кваліфікаціями. Рішення ВКК затверджуються наказами відповідних командирів (начальників) та записуються до особистої книжки водолаза.

25. З метою тренування організму щодо наркотичного впливу азоту водолази, інструктори-водолази, старші інструктори-водолази, водолазні спеціалісти, лікарі-терапевти (лікарі інших спеціальностей та фельдшери, допущені до забезпечення водолазних робіт відповідним рішенням ЦВКК (ВКК)), повинні двічі на місяць проходити тренувальні спуски в барокамері з перебуванням 10 хвилин під максимальним тиском 1,0 мПа (100 мм вод. ст.) або 15 хвилин під тиском 0,8 мПа (80 мм вод. ст.).

26. За несприятливих метеорологічних умов, які перешкоджають проведенню фактичних водолазних спусків (штормова погода, товстий лід тощо), для підтримання водолазної кваліфікації та тренованості водолазів дозволяється проведення тренувальних спусків у водолазних барокамерах з подовженою експозицією з максимальним тиском 0,6 мПа (60 мм вод. ст.) та режимами декомпресії.

27. Водолази всіх кваліфікацій у випадку порушень вимог цієї Інструкції або заходів безпеки рішенням ВКК можуть бути позбавлені присвоєних водолазних кваліфікацій або понижені в них чи позбавлені допуску до водолазних спусків, керівництва або медичного забезпечення водолазних спусків.

28. Водолази всіх кваліфікацій, які не склали заліків на допуск до водолазних спусків, керівництва та медичного забезпечення водолазними спусками за присвоєною кваліфікацією, до водолазних спусків, керівництва та медичного забезпечення водолазних спусків не допускаються. За рішенням ВКК такі особи можуть скласти залік повторно.

29. Водолази, які повторно без поважних причин не виконали обов’язкові щорічні нормо-години роботи під водою (або кількість спусків), а також ті, які повторно не склали залік, рішенням ВКК можуть бути позбавлені (понижені ) присвоєних водолазних кваліфікацій.

30. Відновлення основних та додаткових водолазних кваліфікацій проводиться в порядку, передбаченому цією Інструкцією.

31. До обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою і спусків за додатковими водолазними кваліфікаціями входять обов’язкові щорічні нормо-години і спуски за основними водолазними кваліфікаціями. Якщо обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою (кількості спусків) не виконано через об’єктивні причини (тривале відрядження без виконання водолазних робіт, хвороба, навчання тощо), водолазна кваліфікація може бути збережена за умови виконання обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою (кількість спусків) протягом наступного календарного року.

32. Під час складання водолазами заліку з допуску до спуску і виконання робіт під водою здійснюється перевірка:

теоретичних знань в обсязі кваліфікаційних вимог для відповідних водолазних кваліфікацій;

виконання обов’язкових щорічних нормо-годин (спусків) роботи під водою.

33. Зразок щорічного складання заліків водолазами і медичним складом НГУ (додаток 6).

34. Глибини, до спусків на які допускаються водолази і медичний персонал за станом здоров’я, визначаються військово-лікарською комісією (далі - ВЛК). Офіцери, що мають кваліфікації «старший інструктор-водолаз», «інструктор-водолаз», «офіцер-водолаз» та обіймають посади водолазних спеціалістів, складають у ЦВКК щорічні заліки з підтвердження кваліфікації і допуску до керівництва спусками.

35. Складання заліків і перевірка відповідності кваліфікаційним вимогам проводяться ВКК щороку. Результати заліків оформлюються актами. Допуск водолазних спеціалістів і лікарів-терапевтів, лікарів до керівництва водолазними спусками, до спусків під воду (у барокамерах) і до медичного забезпечення водолазних спусків оголошується наказом командира (начальника) за місцем їх служби на підставі протоколу ЦВКК.

36. Допуск інших категорій водолазів до керівництва водолазними спусками, до спусків під воду та їх медичного забезпечення оголошується наказом командира (начальника) за місцем їх служби на підставі протоколу відповідної ВКК.

37. Допуск водолазів до водолазних спусків і робіт здійснюється тільки за наявності особистої книжки водолаза, особистої медичної книжки водолаза з позитивним висновком ВЛК або ВМК про придатність до водолазних робіт із зазначенням установленої глибини занурення у поточному році і оголошується наказом командира (начальника) на підставі протоколу про складання заліків ВКК. У наказі про допуск до водолазних спусків зазначається тип спорядження, що використовується, установлена глибина спусків і підтвердження кваліфікації.

38. Складання заліків проводиться за потреби протягом усього року незалежно від складання заліків за попереднім місцем служби або роботи. У разі перерви між водолазними спусками більше шести місяців водолази всіх категорій складають  повторний залік з допуску до спусків.

39. Рішення ВКК щодо підтвердження водолазних кваліфікацій приймається за результатами щорічного складання  заліків з допуску до водолазних спусків, керівництва водолазними спусками та їх медичного забезпечення з урахуванням виконання обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою (кількість спусків) за основними і додатковими водолазними кваліфікаціями.

40. Рішення ВКК щодо присвоєння водолазних кваліфікацій оформлюється протоколом (додаток 7), який затверджується наказом командира органу військового управління оперативно-територіального об'єднання НГУ, з'єднання, військової частини (підрозділу), навчального закладу, навчальної військової частини (центру), бази, установи, при яких створено ВКК. В протоколі щодо присвоєння (відновлення) водолазної кваліфікації вказуються результати кваліфікаційних іспитів (заліків).

У протоколі про позбавлення (пониження) водолазної кваліфікації вказуються причини прийнятого рішення. Рішення водолазних комісій усіх ступенів оголошуються наказами командирів військових частин (з’єднань), начальників організацій, при яких ці комісії створено.

Після оголошення наказу про присвоєння (позбавлення, пониження, відновлення) водолазної кваліфікації за місцем служби або роботи водолаза надсилається витяг з відповідного протоколу та до особистої книжки водолаза заноситься відповідний запис.

41. Особи, що здійснюють керівництво водолазними роботами, щороку складають залік ЦВКК. Рішення ЦВКК щодо підтвердження водолазної кваліфікації, допуску до керівництва та проведення водолазних спусків і робіт оформляється протоколом ЦВКК (додаток 8).

ІІІ. Організація водолазних спусків на малі та середні глибини, заходи безпеки

1. Організація водолазних спусків та робіт. Обов’язки посадових осіб

1. Водолазні спуски та роботи плануються в добових, тижневих і місячних планах бойової підготовки військових частин, підрозділів (кораблів) НГУ. У добовому плані бойової підготовки вказуються місце, глибина, час і мета робіт, визначаються керівник, а також медичне та матеріально-технічне забезпечення.

На кожний день спусків, крім включення їх у добовий план, складається план водолазних спусків (додаток 9), що визначає обсяг і характер робіт або тренувань, глибину, обов’язки водолазів, засоби забезпечення водолазних спусків і медичної допомоги.

Позапланові водолазні роботи в  частинах, підрозділах (на кораблях) НГУ проводяться згідно з наказом відповідних посадових осіб. Про отриманий наказ здійснюється запис у журналі чергового по військовій частині (підрозділу) (у вахтовому журналі) із зазначенням поставлених завдань, військового звання та посади особи, що віддала наказ щодо проведення водолазних робіт, а також здійснюється доповідь оперативному черговому.

2. Перед проведенням водолазних спусків щодоби складають план водолазних спусків, який підписують:

заступник начальника навчально-тренувального комплексу або станції (викладач з водолазної справи або інструктор-водолаз) - у разі проведення навчальних спусків;

інструктор-водолаз - у разі спусків на глибини до 20 м;

водолазний спеціаліст - у разі проведення спусків штатних водолазів на глибини до 60 м.

План затверджує керівник водолазних робіт.

В екстрених випадках (боротьба за виживання, порятунок потопаючих і тих, що плавають у воді тощо) водолазні спуски можуть виконуватися без складання плану, про що здійснюється запис у журналі чергового по військовій частині (підрозділу) (у вахтовому журналі).

Успішне виконання водолазних робіт залежить від правильної організації та вмілих дій водолазного підрозділу, що досягаються:

високим рівнем підготовки водолазного підрозділу;

безперервним управлінням водолазним підрозділом під час підготовки та виконання водолазних робіт;

чіткою організацією та підтриманням взаємодії водолазного підрозділу з військовими частинами (підрозділами), в інтересах якого проводяться водолазні роботи;

своєчасним матеріально-технічним забезпеченням водолазних робіт.

Підготовка водолазного підрозділу до виконання водолазних робіт залежить від постійної бойової готовності до спусків під воду, що досягається укомплектованістю підрозділу штатними водолазами, які мають водолазну кваліфікацію та досвід роботи під водою, систематичними тренуваннями з відпрацювання способів виконання всіх видів підводних робіт як окремими водолазами, так і групами (розрахунками), постійним підвищенням їх теоретичної підготовленості.

За підготовку водолазного підрозділу відповідає командир військової частини.

Командир водолазного підрозділу особисто відповідає за його підготовку, успішне виконання бойових та інших задач.

3. Для керівництва водолазними спусками і роботами призначаються керівник водолазних робіт, командир спуску та особа, відповідальна за медичне забезпечення водолазних спусків.

Призначення керівника водолазних робіт проводиться з урахуванням характеру майбутніх робіт і обов’язковим дотриманням вимог відповідно  до його кваліфікації.

Керівником водолазних робіт під час проведення експериментальних спусків і освоєння нової водолазної техніки призначається водолазний спеціаліст.

4. До керівництва водолазними роботами допускаються:

командири (капітани) кораблів (суден), їх старші помічники - під час виконання робіт підлеглими їм водолазами та офіцерами-водолазами на глибинах до 20 м;

начальники навчально-тренувальних комплексів або станцій, викладачі спеціальних навчальних закладів - під час проведення навчальних водолазних спусків на глибинах до 20 м і водолазних робіт на глибинах до 60 м;

особи, що в установленому порядку отримали дозвіл на право керівництва водолазними роботами, - на визначені глибини;

призначені водолазні спеціалісти під час проведення водолазних робіт на глибинах до 60 м.

5. Керівник водолазних робіт здійснює загальне керівництво водолазними роботами, контроль за діями розрахунків усіх командних пунктів і водолазних постів, що беруть участь у забезпеченні водолазних робіт, та відповідає за:

організацію і безпеку водолазних робіт відповідно до вимог цієї Інструкції;

надійність утримання корабля в місці виконання водолазних робіт;

організацію рейдової служби, спостереження за навколишнім середовищем, постійного гідрометеорологічного спостереження.

6. Керівник водолазних робіт зобов’язаний:

скласти залік ЦВКК на допуск до керівництва водолазними роботами;

вивчити обстановку і залежно від гідрометеорологічних умов у цьому районі, характеру майбутніх робіт, інших факторів, що впливають на безпеку проведення водолазних спусків та робіт, організацію і безпеку відповідно до вимог цієї Інструкції, визначити спосіб розміщення корабля (судна, катера, шлюпки, водолазного поста) біля об’єкта робіт, безпечне місце спуску та прийняти рішення щодо часу початку проведення водолазних робіт;

ознайомити командира спуску і водолазний склад з планом водолазних робіт;

оповістити про початок водолазних робіт оперативного чергового військової частини (з’єднання);

контролювати дотримання і виконання вимог цієї Інструкції та інших нормативно-правових актів з охорони праці;

організувати інструктаж осіб, що беруть участь у роботах, з питань технології робіт і безпеки їх виконання;

переконатися в наявності медичного забезпечення водолазних спусків на об’єктах робіт;

здійснювати постійний зв’язок з відповідальними особами підприємств, розташованих у районі виконання робіт, виробнича діяльність яких може вплинути на безпеку праці водолазів;

забезпечити збереження обстановки в разі нещасного випадку з водолазами.

Керівник водолазних  робіт  під час проведення водолазних спусків перебуває на головному командному пункті або в іншому місці, зручному для керівництва. Для більшої зручності і контролю за підготовкою та проведенням водолазних спусків і робіт керівник водолазних робіт повинен заповнювати та виконувати контрольний аркуш керівника водолазних робіт (додаток 10).

7. До командування водолазними спусками допускаються особи, що мають відповідні водолазні кваліфікації.  Командування водолазними спусками надається особам, які мають водолазну кваліфікацію, залежно від характеру і глибини водолазного спуску (додаток 11). До командування водолазними спусками на глибинах до 20 м можуть бути допущені найбільш підготовлені штатні водолази після складання ними заліків відповідній ВКК.

8. Командир спуску здійснює безпосереднє керівництво водолазними спусками, діями водолазів, що спускаються, розрахунків водолазних постів, що беруть участь у спусках і забезпеченні водолазних робіт.

Командиру водолазного спуску підпорядковуються водолази, що спускаються, та особовий склад, що забезпечує водолазний спуск.

Командир спуску відповідає за:

організацію проведення водолазного спуску;

дотримання правил безпеки протягом усього періоду проведення водолазного спуску;

безпеку водолазів, що спускаються, протягом усього періоду водолазного спуску до початку їх декомпресії в барокамері, якщо він не здійснює одночасно медичне забезпечення цього спуску.

Командир спуску зобов’язаний:

усвідомити поставлене завдання і визначити порядок його виконання;

уточнити місцезнаходження найближчої барокамери (за її відсутності на місці спуску), спосіб і маршрут проходження до неї, вид зв’язку, транспортний засіб та інші питання, пов’язані з доставкою водолаза до барокамери;

провести інструктаж водолазів і осіб, що забезпечують водолазні спуски, при цьому оголосити план водолазних спусків, розподіл обов’язків між водолазами та особами, що забезпечують водолазні спуски, черговість спуску водолазів, завдання кожному водолазу і спосіб його виконання, заходи щодо безпеки під час водолазних спусків та робіт; використовувати для інструктажу макети і моделі пристроїв, з якими водолаз може мати справу під водою, а також за можливості показати однотипні конструкції на кораблях та суднах цього класу; переконатися шляхом контрольного опитування в знанні кожним водолазом та особами, що забезпечують водолазні спуски, своїх обов’язків і правил безпеки; відсторонити від водолазних спусків та замінити осіб, що не знають своїх обов’язків, водолазного спорядження, обладнання і заходів щодо безпеки; особисто переконатися в якісному проведенні робочої перевірки водолазного спорядження, у якому спускаються і страхують водолази, засобів забезпечення водолазних спусків; визначити місцезнаходження та ступінь готовності водолаза, що страхує, до спуску (від 3 хвилин, але залежно від конкретних умов спуску - негайна до 5 хвилин); переконатися у відповідності строків перевірки і якості повітря, дихальних газових сумішей (далі - ДГС), регенеративних і поглинальних речовин вимогам цієї Інструкції; знати наявність повітря та газів, регенеративних і поглинальних речовин, ужити заходів щодо поповнення їх запасів до повних норм; переконатися, що попереджувальні сигнали підняті; керувати або брати участь у вдяганні водолаза, що спускається; особисто оглянути водолаза, що спускається, перевірити комплектність, правильність вдягання водолазного спорядження, переконатися в нормальній роботі його дихального апарата; визначити допустимий час перебування водолаза під водою відповідно до робочих таблиць декомпресії; перевірити наявність і правильність записів у журналі водолазних робіт про проведення робочих перевірок; доповісти керівнику водолазних робіт про готовність водолаза до спуску, одержавши від нього дозвіл, почати водолазні спуски; особисто переконатися в герметичності спорядження водолаза, що спускається; підтримувати зв’язок з працюючим водолазом з моменту спуску і до виходу його з води на водолазний трап; керувати діями працюючого водолаза під водою, а також осіб, що забезпечують водолазні спуски, стежити за правильністю виконання ними своїх обов’язків; діяти в разі аварійної ситуації або несприятливої зміни обстановки під водою спокійно і рішуче для запобігання або ліквідації аварійної ситуації відповідно до переліку типових дій у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження і засобів забезпечення під час спуску (додаток 12) та згідно з обстановкою; після виконання завдання працюючим водолазом дати йому дозвіл на вихід та почати підйом за обраним режимом декомпресії; стежити за дотриманням режиму декомпресії і швидкістю підйому водолаза; у випадку виникнення захворювання у водолаза, що потребує лікувальної рекомпресії, керувати його лікуванням у барокамері за обраним лікувальним режимом до прибуття лікаря-терапевта; після виходу водолазів на поверхню керувати їх роздяганням та приведенням водолазної техніки в готовність до наступного використання; правильно вести водолазну документацію; у разі виникнення аварійної події з водолазами і водолазною технікою діяти відповідно до вимог чинного законодавства щодо порядку проведення розслідування аварійних подій з водолазами.

Для контролю за підготовкою та проведенням водолазних спусків та робіт командир спуску повинен заповнювати та виконувати контрольний аркуш командира спуску (додаток 13).

9. Особи, що здійснюють медичне забезпечення водолазних спусків, зобов’язані:

проводити медичний огляд водолазів, призначених до спуску;

контролювати правильність приготування дихальних газових сумішей;

проводити аналізи повітря, ДГС, регенеративних і поглинальних речовин із записом у відповідному журналі;

проводити медичний контроль за підготовкою та використанням водолазного спорядження, жорстких водолазних пристроїв і барокамер;

контролювати самопочуття водолазів під час роботи під водою;

вчасно обирати режими декомпресії для водолазів, контролювати правильність її проведення, надавати медичну допомогу водолазам та керувати їх лікуванням (за потреби надавати допомогу особисто в барокамері) у разі водолазних захворювань і травм;

контролювати встановлений режим праці і відпочинку водолазів;

вести облік допусків водолазів щодо глибин спусків та контролювати своєчасне проходження ними ВЛК;

вести звітність і облік професійних водолазних захворювань.

10. Під час навчання для одержання кваліфікацій «офіцер-водолаз», «водолаз» за відсутності лікарів-терапевтів медичне забезпечення навчальних спусків на глибини до 20 м може здійснюватися лікарями-терапевтами, спеціально допущеними до цього ЦВКК.

11. Особи, що допускаються до медичного забезпечення спусків і не мають спеціальної медичної освіти, зобов’язані:

проводити опитування водолазів щодо скарг на стан здоров’я перед спуском;

перевіряти відповідність вимогам цієї Інструкції повітря та дихальних газових сумішей для дихання водолазів, регенеративних і поглинальних речовин;

контролювати самопочуття водолазів під час роботи під водою;

вчасно обирати режими декомпресії для водолазів, контролювати правильність проведення декомпресії, надавати першу медичну допомогу водолазам, керувати їх лікуванням у разі водолазних захворювань і травм до прибуття лікаря-терапевта;

контролювати встановлений режим праці та відпочинку водолазів.

12. На водолазній станції, укомплектованій трьома водолазами, перед кожним спуском здійснюється розподіл обов’язків між водолазами:

першим призначається для спуску під воду працюючий водолаз;

другим (на сигнальний кінець) - водолаз, що забезпечує спуск;

третім (на телефонний зв’язок і подачу повітря) - водолаз, що страхує, готовий для надання допомоги працюючому водолазу в аварійній ситуації.

У жодному разі командир спуску не може виконувати обов’язки водолаза, що страхує.

13. Працюючий водолаз здійснює безпосереднє виконання завдання під водою з дотриманням правил безпеки і підпорядковується командиру спуску.

Він зобов’язаний:

з’ясувати прийоми і технологію виконання завдання;

підготувати та провести робочу перевірку водолазного спорядження і дихального апарата для кисневої декомпресії;

записати результати робочої перевірки та отримання інструктажу на водолазному посту в  журнал водолазних робіт і поставити підпис;

доповісти командиру спуску про готовність до занурення;

після спуску на ґрунт (об’єкт) роздивитися навколо, переконатися в справності роботи водолазного спорядження, доповісти про своє самопочуття командиру спуску;

працюючи під водою, виконувати команди, що подаються командиром спуску, стежити за чистотою свого шланга і сигнального кінця (намагатися, щоб їх слабина була мінімальною) та регулярно доповідати командиру спуску про стан робіт;

у разі поганого самопочуття, несприятливої зміни обстановки, виявлення порушення нормальної роботи водолазного спорядження доповісти командиру спуску, надалі діяти відповідно до його команд;

у разі виходу з ладу засобів зв’язку зберігати спокій та діяти самостійно з метою запобігання і ліквідації аварійної ситуації, керуючись переліком дій у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження і засобів забезпечення під час спуску та згідно з обстановкою, що склалася;

про виконання завдання доповісти командиру спуску, з його дозволу почати підйом на поверхню з дотриманням режиму декомпресії;

після одержання сигналу про вихід на поверхню відповісти на нього, припинити роботу, підійти до спускового кінця (альтанки) і почати підйом;

перебуваючи в барокамері під час декомпресії, точно виконувати вимоги особи, що керує декомпресією (рекомпресією).

14. Водолаз, що забезпечує, здійснює безпосереднє обслуговування водолаза, який спускається, на всіх етапах водолазного спуску і підпорядковується командиру спуску.

Він зобов’язаний:

забезпечити установку водолазного трапа, улаштування спускового і ходового кінців, інших засобів для виконання водолазом, який спускається, дорученого завдання;

одягати водолаза, який спускається, стежачи за правильністю вдягання всіх частин спорядження;

стежити за правильним підключенням водолаза, який спускається, до дихального апарата;

перевірити спорядження водолаза, який спускається, на герметичність;

опускати або підбирати кабель-сигнал або сигнальний кінець, не випускаючи з рук і не даючи слабини. У разі сильного натягнення сигнального кінця спуск варто призупинити і запитати водолаза про самопочуття;

під час перебування водолаза під водою уважно стежити за його переміщенням будь-яким можливим способом (за допомогою телекамери, після виходу пухирців повітря на поверхню тощо), на його вимогу вчасно опускати або підбирати шланг і сигнальний кінець, підтримуючи при цьому деяку їх слабину, щоб не утруднювати рух водолаза до місця роботи;

передавати по сигнальному кінцю (кабель-сигналу) сигнали водолазу під водою за командами командира спуску;

голосно оголошувати всі повідомлення і команди працюючого водолаза, що подаються ним по сигнальному кінцю (телефону, засобами гідроакустичного зв'язку, кабель-сигналу);

періодично (через 3–5 хвилин) запитувати водолаза про самопочуття;

якщо від водолаза отримано аварійний сигнал, а також якщо він не відповів на двічі поданий йому сигнал, доповісти командиру спуску і негайно почати підйом;

уважно стежити за дотриманням часу перебування водолаза під водою, залежно від глибини спуску, часу дії дихального апарата і через кожні 5 хвилин доповідати про це командиру спуску;

під час підйому водолаза вчасно підбирати слабину сигнального кінця (кабель-сигналу), контролювати за маркуваннями глибину перебування водолаза;

під час екстреного спуску водолаза, що страхує, для надання допомоги аварійному водолазу контролювати дії лікаря, поставленого на сигнальному кінці водолаза, що страхує;

відключати водолаза від апарата на трапі, а під час відкривання ілюмінатора шолома бути уважним і оберігати водолаза від випадкового падіння з трапа.

Водолазу, що забезпечує, забороняється:

сидіти і відволікатися від своїх обов’язків;

випускати з рук сигнальний кінець (кабель-сигнал);

передавати сигнальний кінець (кабель-сигнал) іншим особам без дозволу командира спуску.

Передавати сигнальний кінець (кабель-сигнал) іншим особам можна тільки з дозволу командира спуску. При цьому той, хто забезпечує, повинен зробити запит сигналом по сигнальному кінцю про самопочуття водолаза і, дочекавшись відповіді, передати сигнальний кінець у руки приймаючого. Приймаючий повинен переконатися в тому, що працюючий водолаз відповів на запит, і доповісти командиру спуску про виконання обов’язків водолаза, що забезпечує. При цьому доповідається про самопочуття водолаза, глибину спуску, довжину попущеного сигнального кінця (кабель-сигналу), характер виконуваної роботи. Петля сигнального кінця повинна бути надіта на зап’ястя руки водолаза, що забезпечує, або закріплена у місці спусків, щоб уникнути випадкового падіння у воду і знесення течією.

15. Водолаз, що страхує, здійснює безпосереднє і швидке надання допомоги аварійному водолазу та підпорядковується командиру спуску.

Він зобов’язаний:

знати прийоми надання допомоги аварійному водолазу, свої основні дії відповідно до переліку дій у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження і засобів забезпечення під час спуску;

підготувати та провести робочу перевірку свого водолазного спорядження, результати перевірки записати в журнал водолазних робіт, доповісти командиру спуску і поставити підпис;

завжди бути готовим (ступінь готовності водолаза, що страхує, визначає командир спуску) до негайного спуску під воду і надання допомоги аварійному водолазу;

у разі одержання аварійного сигналу від працюючого водолаза за наказом командира спуску без зволікання спуститися під воду та надати допомогу аварійному водолазу залежно від характеру аварійної ситуації і відповідно до переліку дій у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження і засобів забезпечення під час спуску (як правило, спускатися треба по кабель-сигналу або сигнальному кінцю аварійного водолаза);

за потреби брати участь у вдяганні і роздяганні водолаза після виходу його на поверхню, змивати водою забруднене спорядження та обробляти його дезінфікуючим засобом.

16. Усі водолазні спуски забезпечуються водолазами, що страхують, які призначаються з найбільш досвідчених водолазів. Водолаз, що страхує,  виконує свої обов’язки згідно з вимогами цієї Інструкції. Для спуску водолаза, що страхує, може залучатися один із членів екіпажу неводолазної спеціальності (за наявності на станції тільки трьох водолазів), допущених до забезпечення спусків.

17. Для проведення водолазних спусків комплектується водолазна станція. До неї входить водолазний підрозділ, укомплектований особовим складом і водолазним обладнанням, здатний самостійно проводити водолазні спуски. Водолазні станції можуть розміщуватися на березі водойми в спеціально побудованому приміщенні або на майданчику, на спеціально обладнаних автомашинах, на кораблях різних класів та інших плавзасобах, а також у лабораторіях, на навчальних полігонах, на льоду тощо.

На спеціалізованих кораблях (суднах та катерах) можуть бути розміщені водолазні комплекси, призначені для проведення водолазних робіт на глибинах, обумовлених технічними можливостями цих комплексів.

18. На водолазній станції, укомплектованій трьома водолазами, двоє водолазів повинні мати допуск до керівництва водолазними спусками, один із яких призначається старшиною станції. Він підпорядковується керівнику водолазних робіт, здійснює безпосереднє керівництво діяльністю водолазної станції та відповідає за:

наявність на водолазній станції справного та укомплектованого водолазного спорядження згідно опису;

справність і комплектність засобів забезпечення водолазних спусків та робіт згідно опису;

своєчасність, повноту періодичного планово-попереджувального огляду, ремонту водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків і робіт, що входять до комплекту водолазної станції;

перезарядження блоків очищення і осушення (фільтрів) у системі повітропостачання водолазів;

збереження водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків і робіт, правильність їх експлуатації та зберігання;

наявність відповідної документації на водолазній станції;

правильність ведення та оформлення документації щодо діяльності водолазної станції, а також правильність і своєчасність заповнення експлуатаційної документації;

забезпечення готовності водолазної станції до виконання водолазних робіт.

Старшина водолазної станції зобов’язаний:

перед початком робіт одержати завдання від керівника водолазних робіт і відповідно до завдання скласти план водолазних спусків (якщо він призначений командиром спуску), подати його на затвердження  керівникові водолазних робіт;

ознайомити водолазний склад станції зі способами і технологією виконання робіт під водою, поставити завдання кожному водолазу і пояснити спосіб його виконання, а також довести обов’язки кожного водолаза в разі виникнення аварійної ситуації;

знати стан водолазної техніки на водолазній станції, усувати виявлені в роботі цієї техніки дефекти особисто або із залученням персоналу водолазної станції, а за необхідності - із залученням відповідних спеціалістів;

виконувати вимоги відповідних нормативно-правових актів з охорони праці, інструкцій водолазної техніки і стежити за виконанням цих вимог персоналом водолазної станції;

вести облік робочого часу та днів відпочинку водолазів станції, а також облік часу перебування під водою і під підвищеним тиском у барокамері;

забезпечувати одержання, облік і зберігання водолазної техніки, запасних частин та видаткових матеріалів для водолазної станції;

вести всі види облікової та експлуатаційної документації, що належать до діяльності водолазної станції;

забезпечувати якісне виконання водолазних робіт;

систематично опрацьовувати з персоналом водолазної станції організацію водолазних спусків на встановлені глибини.

Старшина водолазної станції, якщо він не спускається під воду, виконує обов’язки командира спуску. Під час спуску старшини водолазної станції під воду командиром спуску призначається допущений водолаз.

19. Під час проведення водолазних спусків водолазні станції укомплектовуються водолазами згідно з розрахунком:

при зануренні на глибину до 20 м: у разі спуску одного водолаза - не менше  3 осіб, у разі спуску одночасно двох водолазів - не менше 5 осіб;

при зануренні на глибину від 20 до 45 м: у разі спуску одного водолаза - не менше 4 осіб, у разі спуску одночасно двох водолазів - не менше 6 осіб;

при зануренні на глибину від 45 до 60 м: у разі спуску одного водолаза - не менше 6 осіб, у разі спуску одночасно двох водолазів - не  менше 7 осіб.

20. Спуск одночасно двох водолазів під воду (парний спуск) виконується з однієї водолазної станції під керівництвом одного командира спуску. При цьому призначається один водолаз, що страхує.

Під час спусків на глибини більше 20 м одночасно двох водолазів і за умов, що вимагають додаткової кількості водолазів, командиром спуску призначається водолаз відповідно до затвердженого плану водолазних спусків.

21. Усі робочі місця на водолазній станції повинні бути вільними від сторонніх предметів. Захаращувати їх обладнанням, що не належить до водолазних спусків, забороняється. Присутність сторонніх осіб на водолазному посту не допускається.

Спорядження та засоби забезпечення водолазних спусків повинні розміщуватися на водолазному посту в такому порядку, щоб вони не заважали працювати особам, що забезпечують спуск водолаза.

22. Кораблі (судна, катери), які обладнані водолазними постами або водолазними комплексами з компресорними установками, завжди повинні бути готові до спуску водолазів, для чого балони необхідно тримати наповненими повітрям, а компресори - готовими до дії.

На пристрої, до якого підключено кабель живлення електроенергією водолазних помп з електроприводом і компресорів з електродвигунами, що забезпечують подачу повітря водолазам, повинен бути вивішений плакат «Не вимикати, працюють водолази!».

У разі укомплектованості водолазної станції чисельністю менше 5 водолазів для можливості спуску під воду водолаза, що страхує, повинні залучатися особи з числа допоміжного персоналу (не водолазної спеціальності), допущені до обслуговування водолазного спуску. Кількість допущених осіб визначає перед початком спуску командир спуску. В аварійних випадках для порятунку людей допускається залучати двох водолазів. У цьому разі для одягання та обслуговування працюючого водолаза можуть залучатися особи з числа допоміжного персоналу, допущені до обслуговування водолазного спуску.

23. Підготовка до водолазних спусків включає підготовку водолазного поста (місця спусків), підготовку і робочу перевірку водолазного спорядження та засобів забезпечення, розподіл обов’язків між водолазами, а також особами, що обслуговують спуски.

Водолазні спуски можуть проводитися з берега, причальних стінок, палуби кораблів, суден і плавзасобів. У всіх випадках для проведення спусків улаштовують водолазний пост, у якому передбачають приміщення (місця) для одягання (роздягання) водолазів, зберігання водолазного майна.

24. Глибина водолазного спуску повинна відповідати технічним характеристикам водолазного спорядження та засобам забезпечення, що використовуються. Проведення водолазних спусків на глибини, що перевищують технічні можливості такого виду водолазного спорядження та засобів забезпечення, забороняється.

25. До початку водолазних робіт командир корабля, катера, капітан судна (керівник водолазних робіт) зобов’язаний вивчити обстановку і залежно від гідрометеорологічних умов у цьому районі, характеру робіт, глибини та інших факторів визначити спосіб постановки корабля над об’єктом робіт або визначити безпечне місце спуску з берега, льоду тощо.

Водолазні спуски дозволяється починати лише після надійної постановки корабля над об’єктом робіт, а в разі спусків з берега - після підготовки місця спуску.

Для спуску водолазів зі стрімкого берега варто обладнати поміст з огородженням заввишки не менше 110 см.

26. Спуски водолазів з надводних кораблів дозволяються в разі хвилювання водної поверхні не вище трьох балів відповідно до оцінки хвилювання на морях, озерах і великих водоймах (додаток 14).

27. У разі виконання фактичних рятувальних робіт та інших невідкладних робіт з дозволу командувача Національної гвардії України можуть проводитися спуски за більш складних умов (низька температура, значна швидкість вітру, хвилювання моря) за шкалою для візуальної оцінки сили вітру (додаток 15).

28. Швартуватися до кораблів, пірсів тощо, з яких ведуться водолазні роботи, без дозволу керівника водолазних робіт забороняється.

Командир корабля, капітан судна, з якого здійснюються водолазні спуски, забезпечує позначення місця водолазних спусків попереджувальними сигналами і за потреби сповіщає по радіотелефону судна, що пропливають повз, про відстань для зниження ними ходу до малого, а також про мінімальну відстань при проходженні місця водолазних спусків, ураховуючи конкретну навігаційну обстановку.

29. Перед спуском водолаза під воду піднімаються попереджувальні сигнали під час спусків водолазів (додаток 16), а після виходу з води опускаються у територіальних водах іноземних держав, у водах відкритого моря, у територіальних водах Чорного та Азовського морів, де можливий прохід іноземних судів, торговельних судів:

удень - три фігури (знаки), розташовані вертикально, при цьому верхня і нижня повинні мати форму кулі, а середня - форму ромба, усі фігури чорного кольору; крім того, повинен бути піднятий прапор «Альфа» за міжнародним зводом сигналів («Одиниця» - за зводом військово-морських сигналів);

уночі - три вогні: верхній і нижній червоного, середній - білого кольорів. Одночасно з цим судна, що наближаються до місця водолазних робіт, своєчасно попереджаються світловим сигналом «Альфа».

У межах внутрішніх судноплавних шляхів (ріка, озеро, канал, водоймище):

удень - два зелених квадратних прапори;

уночі - два зелених вогні, розташовані вертикально.

На суднах ці сигнали піднімаються на нок-реї того борту, з якого спускають водолаза. На березі або на плавзасобах, що не мають штатних щогл для підйому сигналів, повинна встановлюватися тимчасова добре видима щогла. Попереджувальні сигнали, що піднімаються на щоглах, повинні бути видимими по горизонту на 360°. Якщо розміри корабля, що обслуговується, судна, біля борта якого ошвартований водолазний катер, набагато більші, ніж розміри катера, то попереджувальні сигнали повинні підніматися на щоглі катера (судна), що обслуговується, з дотриманням необхідних вимог. Прапори повинні бути на твердій основі, щоб уникнути спадання під час штилю.

30. Під час виконання водолазних робіт повинна бути забезпечена можливість проведення лікувальної рекомпресії. При цьому під час спусків на глибини більше 20 м, навчальних і експериментальних спусків незалежно від глибини біля місця спуску повинна знаходитися декомпресійна барокамера. Барокамера повинна бути перевірена і готова до роботи, а повітря повинно бути підведеним до щита керування барокамерою. Спуск чергового водолаза з плавзасобу, що має декомпресійну барокамеру з одним відсіком, дозволяється тільки за умови виходу з барокамери попереднього водолаза.

Барокамера повинна забезпечувати можливість проведення лікувальної рекомпресії в повному обсязі і бути розрахована на робочий тиск не менше 1 мПа (10 кгс/см-2).

Під час спусків на глибину менше 20 м, крім навчальних і експериментальних спусків, наявність декомпресійної барокамери біля місця спусків необов’язкова.

Однак у цьому разі біля місця спуску повинен бути засіб доставки (автомашина, катер, вертоліт) водолазів до барокамери. Час доставки не повинен перевищувати 60 хвилин. Командир спуску зобов’язаний знати точне місцезнаходження і маршрути доставки до найближчої декомпресійної камери, що перебуває в готовності, мати домовленість з власником барокамери щодо можливої необхідності проведення лікувальної рекомпресії потерпілого.

Усі діючі декомпресійні камери повинні бути оголошені наказом начальника гарнізону з точним зазначенням їх місцезнаходження, графіка чергування, засобів зв’язку і маршрутів доставки постраждалих водолазів. У разі відсутності (несправності) декомпресійних камер державної форми власності використовувати декомпресійні камери інших форм власності на договірній основі.

У районах маневреного базування кораблів НГУ та інших військових формувань, а також у разі окремого плавання дозволяється проводити водолазні спуски за відсутності декомпресійної барокамери на глибини до 12 м.

В особливих випадках допускається робота найбільш досвідчених водолазів у районах з глибинами до 20 м за відсутності декомпресійної барокамери. Допуск на виконання таких робіт оголошується наказом командира військової частини на підставі протокола ЦВКК.

31. Перед початком водолазних спусків з усіма особами, що беруть участь у спусках і забезпечують водолазні спуски під воду, командиром спуску проводиться інструктаж.

32. Під час інструктажу оголошуються:

план водолазних спусків;

розподіл обов’язків між водолазами та особами, що забезпечують водолазні спуски;

черговість спуску водолазів;

завдання кожному водолазу, а також особам, що забезпечують водолазні спуски, і спосіб його виконання;

заходи безпеки під час водолазних спусків і робіт;

ступінь готовності водолаза, що страхує, залежно від конкретних умов спуску;

інші необхідні відомості.

Інструктаж повинен відображати особливості виконання конкретного виду робіт і заходів безпеки при цьому.

У процесі інструктажу особлива увага звертається на мету та обсяг робіт, умови (обстановку) у районі робіт, передбачувані методи спуску, особливості технології робіт, правила використання водолазного спорядження і заходи безпеки.

33. До проведення інструктажу можуть залучатися інші посадові особи і спеціалісти залежно від характеру виконуваної роботи (лікар-терапевт, підривник тощо).

Під час інструктажу варто використовувати креслення (схеми), макети та моделі пристроїв, з якими водолази будуть мати справу під водою, а також за можливості показати однотипні конструкції на кораблях і суднах цього класу.

Інструктаж повинен включати контроль знання кожним водолазом і особами, що забезпечують водолазні спуски, своїх обов’язків, водолазного спорядження, обладнання, способів і прийомів виконання робіт і заходів безпеки.

34. Перед спуском на глибини до 60 м під час інструктажу необхідно проводити опитування про самопочуття водолазів, на підставі якого приймати рішення щодо їх допуску до спуску під воду.

35. Особи, що не знають своїх обов’язків, порядку використання водолазного спорядження, обладнання, заходів безпеки і дій в аварійних ситуаціях або не готові до виконання своїх обов’язків, відстороняються від водолазних спусків. Про проведення інструктажу і виявлені при цьому зауваження командир спуску доповідає керівнику водолазних робіт.

36. Водолазний пост повинен мати вільне місце для розміщення водолазного спорядження, інструменту, видаткових матеріалів та для вдягання водолазів. Довжина і ширина трапа повинні забезпечувати зручний схід водолаза. Занурена частина трапа необхідна для перевірки водолазного спорядження щодо герметичності під час перебування водолаза на трапі.

У спеціалізованих надводних кораблях (суднах та катерах) використовуються штатні трапи. У підводних човнах повинні встановлюватися розбірні або складні трапи. У період плавання трап розміщується в надбудові або огородженні рубки підводного човна. Під час спусків з берега (пірса) можуть бути використані трапи іншої конструкції, але які відповідають встановленим вимогам.

Конструкція водолазних трапів повинна забезпечувати:

горизонтальне положення щаблів під час установлення трапа в робоче положення;

відстань щаблів трапа від борта корабля не менше ніж на 20–25 см;

установлення трапа під кутом 20–30° до вертикалі (для спусків у плавальному спорядженні з ластами для ніг 10–15°);

кріплення трапа на майданчику або борту корабля, що запобігає можливості мимовільного зсуву або падіння трапа;

можливість утримання руками за поручні або тятиву трапа під час сходження з трапа (входу на трап).

По всій довжині трапа хоча б з однієї сторони повинні бути поручні, а під час спусків у спорядженні з ластами для ніг допускається одна тверда тятива в центрі, зручна для захвату руками під час руху по трапу і сходження з трапа (входу на трап).

За потреби повинні бути заведені робочі кінці (спусковий, ходовий або підкільний).

37. Перед спуском під воду проводиться робоча перевірка водолазного спорядження та засобів забезпечення, а також дихальних апаратів для кисневої декомпресії. Робочу перевірку спорядження перед кожним спуском роблять особисто водолази, що спускаються і страхують.

Якщо водолаз, що страхує, протягом дня не змінюється, робоча перевірка його спорядження може бути проведена один раз на початку робочого дня.

Результати робочої перевірки водолазних дихальних апаратів і апаратів для кисневої декомпресії заносяться в журнал водолазних робіт, підписуються особами, що перевіряли, і доповідаються командиру спуску.

Спуски водолазів без перевірки водолазного спорядження та засобів забезпечення забороняються.

Робоча перевірка водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків проводиться відповідно до їх описів та інструкцій з експлуатації. Під час перевірки водолазного спорядження повинні бути підготовлені та перевірені інструменти, матеріали, запаси повітря, наявність дихальних газових сумішей у балонах і правильність їх підключення.

38. Під час робочих спусків допускається мати тиск у балонах дихальних апаратів на 10 % менше робочого, виходячи із тактико-технічних характеристик водолазного спорядження та компресорного обладнання.

Під час навчальних і тренувальних спусків тиск у балонах повинен бути не менше 10 мПа (100 кг/см-2), при цьому час перебування водолаза під водою повинен обмежуватися з урахуванням запасу газу для дихання та фактичного тиску в балонах.

39. Робоча перевірка водолазних дихальних апаратів з напівзамкнутою і замкнутою схемами дихання здійснюється згідно з технічним описом та інструкцією з їх експлуатації, при цьому особлива увага приділяється правильному заряджанню балонів і регенеративних патронів. Балони заповнюються дихальною газовою сумішшю відповідно до глибини занурення, а регенеративні патрони споряджаються з урахуванням вимог цієї Інструкції.

40. Для заряджання киснем балонів дихальних апаратів із замкнутою схемою дихання застосовується медичний газоподібний кисень. Користуватися технічним киснем для дихання водолазам забороняється. Балони з медичним киснем і гелієм повинні мати заводський паспорт (сертифікат) з результатами лабораторних аналізів. Працюючи з медичним киснем, необхідно дотримуватися правил безпеки.

До роботи з медичним киснем допускаються особи, що вивчили правила безпеки під час роботи з медичним киснем і склали залік. Допуск оформлюється наказом командира корабля і військової частини НГУ щороку.

Під час відпускання кисню завод видає на нього паспорт з даними лабораторного аналізу. Кисень відпускається із заводу в 40-літрових (транспортних) балонах під тиском 15–20 мПа (150–200 кгс/см-2) при температурі 20 °С. Усі кисневі балони повинні бути пофарбовані в блакитний колір. На горловині балона має бути клеймо із зазначенням номера балона, ємності, маси, робочого та іспитового гідравлічного тиску. Технічний огляд балонів здійснюється підприємствами-наповнювачами, наповнювальними станціями та пунктами випробування, які в установленому порядку одержали на це дозвіл Держпраці.

Забороняється використання балонів із строками випробувань, що закінчилися.

Під час одержання кисню зі складу постачального органу останній зобов’язаний видати паспорти або витяги з паспортів. Паспорти або витяги з паспортів зберігаються у водолазного спеціаліста (відповідальної особи) корабля або військової частини НГУ до використання кисню.

Для запобігання ударам балони з киснем перевозяться на ресорному транспорті, покладеними на спеціальні підкладки. На штуцер відводу вентиля кожного балона навертається заглушка, а сам вентиль повинен бути закритий запобіжним клапаном. Переносити транспортні балони на руках забороняється. Для перенесення балонів необхідно користуватися спеціальними ношами з гніздами під балони. Під час переміщення балонів з місця на місце брати їх за вентилі забороняється.

Перед початком роботи з киснем необхідно вимити з милом руки і перевірити, чи не забруднений одяг мастилом або легкозаймистими речовинами. Робочий інструмент повинен бути знежирений. Щоб уникнути вибуху, торкатися балонів з киснем замасленими руками, промасленими рукавицями або ганчір’ям, а також швидко відкривати вентилі забороняється.

У приміщенні, де проводиться зарядження балонів киснем, не допускається зберігання пально-мастильних матеріалів, легкозаймистих речовин і розведення відкритого вогню. На тих предметах, які можуть стикатися з киснем, не повинно бути слідів рослинних і тваринних жирів. Паління біля кисневих балонів і в приміщенні, де проводиться зарядження балонів, забороняється.

Забороняється ставити кисневі балони на відстань ближче 3 м від печей, електричних машин, трансформаторів. Для захисту від нагрівання сонячними променями балони, що перебувають на відкритому повітрі, слід розташовувати в тіні, накривати брезентом і час від часу поливати брезент водою.

Забороняється відгвинчувати ковпаки і відкривати вентилі кисневих балонів ударами молотка або за допомогою зубила. Ковпаки відгвинчуються обома руками або спеціальним ключем. Вентиль треба відкривати руками та у крайньому випадку ключем без застосування великого зусилля. У разі замерзання вентиля дозволяється відігрівати його, обкладаючи чистим ганчір’ям, змоченим окропом.

Забороняється повністю витрачати (випускати) кисень із балона. Залишковий тиск у балоні повинен бути не менше 0,3 мПа (3 кгс/см-2), щоб уникнути потрапляння до нього атмосферного повітря. Використаний балон з тиском кисню не менше 0,3 мПа (3 кгс/см-2) повинен мати напис крейдою «Порожній». У випадках, коли через несправність вентиля балона кисень не був використаний, на балоні робиться напис: «Обережно, з несправним вентилем, повний».

Перед установленням редуктора на штуцер відводу вентиля проводиться попереднє продування штуцера для видалення сторонніх часток шляхом короткочасного відкривання вентиля балона. Перед установленням редуктора перевіряється, чи немає на редукторі слідів мастила і жиру, а також справність фібрової прокладки, різьблення в накидній гайці і штуцері відводу вентиля балона.

Після установлення редуктора вентиль балона відкривати повільно. У момент відкривання вентиля забороняється стояти напроти редуктора (манометра) і вихідних отворів трубопроводу. Користуватися манометрами, на яких відсутній напис «Кисень» або «Маслонебезпечно», забороняється.

Для наповнення балонів киснем надається спеціальне зарядне приміщення, температура повітря у якому не повинна перевищувати 35 °С. Електроустаткування приміщення і телефонна апаратура повинні бути пожежобезпечного (безіскрового) виконання.

Перед початком перекачування кисню інструмент повинен бути насухо витертий чистим ганчір’ям, компресор перевірений і підготовлений до роботи. Кисневий компресор повинен змащуватися тільки водогліцериновою сумішшю, що складається з 50 % дистильованої води та 50 % хімічно чистого гліцерину або спеціальних змащень, передбачених Інструкцією з використання кисневого компресора.

Наповнені киснем балони зберігаються у сховищах на стелажах, обладнаних гніздами, у горизонтальному або вертикальному положенні з вентилями, зверненими в один бік. Сховища кисневих балонів і приміщення кисневих насосів повинні бути обладнані витяжною вентиляцією.

Використання кисню для дихання в декомпресійних камерах проводиться з дозволу лікаря-терапевта або особи, що здійснює медичне забезпечення водолазних спусків. Перед використанням кисню в камері перевіряється справність герметичних електрогрілок, заземлення і цілість захисних кожухів на них, відсутність у камері інших горючих предметів. Розміщення в камері транспортних кисневих балонів для живлення кисневої системи дихальних апаратів забороняється. Концентрація кисню у відсіках не повинна перевищувати 25 %.

Кисневі балони, компресори, прилади та інше обладнання після використання їх для повітря використовувати для кисню забороняється.

41. Регенеративні речовини, що використовуються для водолазних спусків, повинні відповідати таким вимогам: уміст кисню - не менше 130 л/кг, двоокису вуглецю - не більше 15 л/кг. Хімічний поглинач допускається до використання з умістом двоокису вуглецю не більше 20 л/кг.

Висновок про придатність регенеративних речовин і хімічного поглинача надає особа, що здійснює медичне забезпечення водолазних спусків. Під час роботи з регенеративними речовинами і хімічним поглиначем необхідно дотримуватися таких правил безпеки.

До роботи з регенеративними і поглинальними речовинами допускаються особи, що вивчили матеріали та склали залік щодо правил безпеки під час роботи з регенеративними і поглинальними речовинами. Допуск оформлюється щороку наказом командира корабля і військової частини НГУ з призначенням особи, що відповідає за зберігання.

Регенеративні і поглинальні речовини під час тривалого зберігання та перевезення подрібнюються і містять багато пилу. Для видалення пилу речовини перед заряджанням у регенеративні патрони в установки необхідно просіювати через сито з вічками розміром 1 мм-2. Просіювати треба на відкритому повітрі з урахуванням напрямку вітру так, щоб пил не потрапляв на відкриті частини тіла, слизові оболонки органів дихання, одяг і взуття або в приміщеннях з обладнаною витяжною вентиляцією. У разі відсутності витяжної вентиляції в приміщенні не повинно бути горючих матеріалів (мастил, ганчір’я тощо) під час просіювання регенеративних речовин і поглиначів двоокису вуглецю. Водолаз повинен використовувати засоби захисту органів дихання.

Щоб уникнути роз’їдаючої дії лугу на шкірні покриви рук, регенеративні речовини і поглиначі двоокису вуглецю на сито та в патрони  засипають совком. Під час роботи із цими речовинами слід вдягати гумові рукавички і захисні окуляри, оскільки регенеративні речовини і поглиначі двоокису вуглецю реагують з вологою. Перед зарядженням регенеративні патрони (коробки) та установки повинні бути добре просушені. Для видалення пилу, що утворився під час засипання речовини, заряджені патрони (коробки) продувають стисненим повітрям, дотримуючись заходів безпеки.

Регенеративні і поглинальні речовини, що залишилися в барабанах після зарядження патронів та регенеративних установок, повинні зберігатися у спеціальних ємностях, герметичність яких забезпечується кришками, які щільно закриваються. Під час з’єднання речовини О3 з водою відбувається бурхлива реакція з виділенням тепла, тому для запобігання вибуху не можна відкриті регенеративні патрони з відпрацьованою речовиною занурювати у воду. Гасити відпрацьовану речовину треба в спеціально відведеному місці струменем води через шланг, попередньо висипавши речовину з регенеративного патрона. Використані регенеративні та поглинальні речовини зберігати на судні, у приміщеннях на березі забороняється.

З кожного знов відкритого барабана беруть регенеративну (поглинальну) речовину для аналізу на вміст у ній кисню і двоокису вуглецю.

Під час використання пластинчатої регенеративної речовини допускається проведення контрольного аналізу однієї з банок партії.

Регенеративні речовини повинні зберігатися в запаяній металевій тарі, у закритих сухих приміщеннях і охоронятися від потрапляння на них води і мастил, оскільки це може призвести до вибуху або пожежі. В опалюваних приміщеннях регенеративні речовини повинні перебувати на відстані не менше 1 м від опалювальних приладів.

Приміщення, у яких зберігаються регенеративні речовини, повинні бути закриті на замок і здаватися відповідальними особами під охорону черговій службі із записом у журнал розкриття (закриття) приміщень.

У випадку потрапляння регенеративної речовини на відкриті ділянки тіла необхідно негайно змивати його струменем води, ретельно оберігаючи очі і дихальні шляхи від потрапляння лужної води.

42. Іноземна водолазна техніка допускається до експлуатації тільки за наявності інструкцій з експлуатації українською або російською мовами, сертифікованих в установленому законодавством порядку.

Використовувати вироби водолазної техніки, які некомплектні, несправні або не пройшли встановлені огляди та технічне обслуговування, забороняється.

Упровадження різних удосконалень, сертифікованих в установленому законодавством порядку, раціоналізаторських пропозицій і винаходів щодо водолазної техніки та проведення водолазних спусків і робіт не повинно погіршувати умов життєзабезпечення та праці водолазів, суперечити вимогам цієї Інструкції.

43. Несправності водолазного спорядження, виявлені під час робочої перевірки, повинні бути усунуті до початку водолазних спусків. Про виявлені несправності водолазного спорядження і вжиття заходів щодо їх усунення здійснюється запис у формулярі спорядження (дихального апарата). Спуски в спорядженні (дихальному апараті), що має несправності, забороняються.

Головна мета робочої перевірки - переконатися в справності всіх вузлів спорядження.

44. Під час робочої перевірки вентильованого водолазного спорядження (спорядження з подачею повітря з поверхні) виконати (перевірити):

водолазні сорочки: підібрати за зростом водолазну сорочку; перевірити зовнішнім оглядом стан прогумованої тканини сорочки, рукавиць, гумових манжетів і фланців, сполучних швів на відсутність пошкоджень, потертостей, проколів; перевірити справність дії запобіжних клапанів, їх герметичність шляхом занурення у воду зовнішньою частиною і відсутність слідів окису на металевих деталях; установити два запобіжні клапани (задній і передній); продезінфікувати фланці сорочки;

водолазні шоломи: перевірити комплектність; зробити зовнішній і внутрішній огляд шолома, переконатися у відсутності видимих пошкоджень, перевірити кріплення щитка, що направляє повітря, і мікрофона; перевірити цілісність скла ілюмінаторів, чистоту різьблення переднього ілюмінатора і надійність його закріплення в шоломі (люфт скла переднього ілюмінатора в обоймі не допускається); перевірити справність дії головного клапана, що випускає повітря, дво- або трикратним натисканням на ґудзичок штока (після припинення натиску на ґудзичок шток повинен швидко повертатися у вихідне положення); перевірити справність дії запобіжного (зворотного) клапана повітряно-телефонного вводу шляхом від’єднання шланга та видиху в штуцер повітряного вводу, при цьому повітря повинно вільно проходити в шолом, а під час вдиху повітря не повинно надходити із шолома (пропускання повітря з шолома через запобіжний клапан указує на його несправність); продути шланг і приєднати до штуцера повітряно-телефонного вводу, загвинтивши накидну гайку до кінця; продезінфікувати внутрішню поверхню шолома;

водолазні вантажі: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан плечових і брасових ременів, міцну пайку петель кілець і вушок, переконатися у відсутності зовнішніх пошкоджень, особливу увагу приділити надійності їх закладення; перевірити міцність кріплення вантажів шляхом струшування;

водолазні калоші: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан калош та їх кріплення. Особливу увагу приділити стану кріплення підошви і носка; перевірити міцність кріплення калош шляхом струшування;

водолазний ніж з ременем: перевірити зовнішнім оглядом стан леза ножа та якість заточення; переконатися в надійності утримання в піхвах (ніж не повинен випадати під дією власної маси з піхов, проте повинен легко вийматися); перевірити зовнішнім оглядом стан ременя і замків-пряжок на відсутність надривів на ремені, а також цілісність кріплення; перевірити легкість і швидкість застібання замків-пряжок;

сигнальний кінець, кабель-сигнал: перевірити зовнішнім оглядом наявність маркування, стан сигнального кінця; переконатися у відсутності вузлів, сплетінь, потертостей, надривів прядок, цвілі; перевірити зовнішнім оглядом стан кабель-сигналу, міцність прядив’яних бензолів на зв’язуванні, переконатися у відсутності потертостей і пошкоджень зовнішньої гумової оболонки, наявність маркування;

водолазні шланги: перевірити зовнішнім оглядом відсутність пошкоджень зовнішньої оболонки шлангів і якість армування (бензолів); перевірити герметичність шлангів внутрішнім робочим тиском (шланг уважається герметичним за умови відсутності падіння тиску (за манометром); перевірити правильність укладання шлангів на барабанах, у бухтах або кошиках з дерев’яною підлогою (не допускається наявність вигинів, заломів і закручувань);

засоби зв’язку: перевірити комплектність та зв’язок;

засоби забезпечення спусків: перевірити водолазні трапи, спусковий та ходовий кінці; водолазну білизну і теплоізоляційний одяг (утеплювачі); механічні засоби спуску і підйому водолазів;

перевірити підводний водолазний інструмент; перевірити засоби освітлення, транспортування та інше обладнання і майно, що застосовуватиметься під час водолазних робіт.

45. Під час робочої перевірки водолазного спорядження з відкритою схемою дихання виконати (перевірити):

гідрокомбінезони і гідрокостюми: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан тканини (матеріалу) гідрокомбінезона (гідрокостюма), жилетів спливання, компенсаторів плавучості, шолома (маски), напівмаски, манжетів, рукавиць, сполучних швів на відсутність пошкоджень, потертостей, проколів; перевірити справність і кріплення телефонно-мікрофонної гарнітури; перевірити справність дії запобіжних клапанів; перевірити тиск газу в балонах (батареї балонів) гідрокомбінезона і переконатися в герметичності вентилів балонів (де вони є); перевірити наявність і стан гумових прокладок притискних пристроїв дихальних напівмасок, надійність кріплення окулярів і маски на шоломі гідрокомбінезона;

водолазні дихальні апарати: перевірити комплектність апарата; перевірити зовнішнім оглядом стан апарата; перевірити зовнішнім оглядом стан манометрів (на апаратах, де вони встановлені) і наявність клейма про щорічну перевірку; перевірити зовнішнім оглядом міцність закріплення балонів, плечових, поясного і брасового ременів на хомутах; за потреби підігнати довжину плечових, брасового і поясного ременів; замірити величину тиску повітря в балонах апарата і за потреби додатково зарядити, приділивши особливу увагу перед перезарядженням і додатковим заряджанням тавруванню біля горловини на сферичній поверхні балонів, де зазначено, крім наявності інших даних, робочий тиск у кгс/см-2 і рік наступного повного огляду (місце на балонах, де вибито таврування, повинно бути покрите безбарвним лаком і обведене фарбою, відмічають у вигляді рамки); перевірити тиск повітря на виході з редуктора; перевірити герметичність апарата з відкритими і закритими вентилями балонів шляхом занурення його у воду (при цьому не повинно спостерігатися виділення пухирців повітря); перевірити герметичність порожнини легеневого автомата і клапанів видиху; перевірити опір апарата вдиху і видиху;

водолазні вантажі: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан плечових або поясних ременів, переконатися у відсутності зовнішніх пошкоджень, особливу увагу приділити надійності замків;

ласти, водолазні боти: перевірити зовнішнім оглядом наявність видимих пошкоджень, стан вузлів кріплення; зробити регулювання ременів кріплення ластів на ногах водолаза;

водолазний ніж із ременем: перевірити зовнішнім оглядом стан леза ножа і якість заточення; переконатися в надійності утримання в піхвах (ніж не повинен випадати під дією власної маси з піхов, проте повинен легко вийматися); перевірити зовнішнім оглядом стан ременя і замків-пряжок на відсутність надривів на ремені, а також цілість кріплення; перевірити легкість і швидкість застібання замків-пряжок;

сигнальний кінець: перевірити зовнішнім оглядом наявність маркування, стан сигнального кінця, переконатися у відсутності вузлів, сплетінь, потертостей, надривів прядок, цвілі; перевірити його на розрив двома - чотирма водолазами;

водолазні шланги: перевірити зовнішнім оглядом відсутність пошкоджень зовнішньої оболонки шлангів і якість армування (бензолів); перевірити герметичність шлангів внутрішнім робочим тиском (шланг уважається герметичним за умови відсутності падіння тиску (за манометром); перевірити правильність укладання шлангів на барабанах, у бухтах або кошиках з дерев’яною підлогою (не допускається наявність вигинів, заломів і закручувань);

засоби зв’язку: перевірити комплектність та  зв’язок;

засоби забезпечення спусків: перевірити водолазні трапи, спусковий та ходовий кінці, водолазну білизну і теплоізоляційний одяг (утеплювачі), механічні засоби спуску і підйому водолазів, підводний водолазний інструмент; перевірити засоби освітлення, транспортування та інше обладнання і майно, що застосовуватимуться під час проведення водолазних робіт; перевірити компас, глибиномір і водолазні наручні годинники, зробивши зовнішній огляд приладів, переконатися в справності та відсутності видимих пошкоджень, перевірити стан ремінців; зробити контрольну перевірку щодо точності показань у порядку, викладеному в інструкціях з експлуатації цих приладів.

46. Під час робочої перевірки водолазного спорядження із закритою схемою дихання виконати (перевірити):

гідрокомбінезони і гідрокостюми: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан тканини (матеріалу) гідрокомбінезона (гідрокостюма), жилетів спливання, компенсаторів плавучості, шолома (маски), напівмаски, манжетів, рукавиць, з’єднувальних швів на відсутність пошкоджень, потертостей, проколів; перевірити справність і кріплення телефонно-мікрофонної гарнітури, справність дії запобіжних клапанів, тиск газу в балонах (батареї балонів) гідрокомбінезона і переконатися в герметичності вентилів балонів (де вони є); перевірити наявність та стан гумових прокладок притискних пристроїв дихальних напівмасок, надійність кріплення окулярів і маски на шоломі гідрокомбінезона;

регенеративні дихальні апарати: перевірити зовнішнім оглядом наявність і стан усіх вузлів і деталей, наявність регенеративної речовини в патронах та її якість, перевірити наявність кисню в кисневому балоні, наявність і стан клапанів вдиху і видиху, їх герметичність; клапанну коробку щодо легкості переключення; перевірити на герметичність лінії видиху, роботу легеневого автомата, опір апарата вдиху і видиху,  роботу запобіжного клапана дихального мішка; перевірити апарат на герметичність;

водолазні вантажі: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан плечових або поясних ременів, переконатися у відсутності зовнішніх пошкоджень, особливу увагу приділити  надійності замків;

ласти, водолазні боти: перевірити зовнішнім оглядом  наявність видимих пошкоджень, стан вузлів кріплення; зробити регулювання ременів кріплення ластів на ногах водолаза;

водолазний ніж з ременем: перевірити зовнішнім оглядом стан леза ножа і якість заточення; переконатися в надійності утримання в піхвах (ніж не повинен випадати під дією власної маси з піхов, але повинен легко вийматися); перевірити зовнішнім оглядом стан ременя і замків-пряжок на відсутність надривів на ремені, а також цілість кріплення; перевірити легкість і швидкість застібання замків-пряжок;

сигнальний кінець: перевірити зовнішнім оглядом наявність маркування, стан сигнального кінця, переконатися у відсутності вузлів, сплетінь, потертостей, надривів прядок, цвілі; перевірити його на розрив двома - чотирма водолазами;

засоби зв’язку: перевірити комплектність та зв’язок;

засоби забезпечення спусків: перевірити водолазні трапи, спусковий та ходовий кінці; водолазну білизну і теплоізоляційний одяг (утеплювачі); механічні засоби спуску і підйому водолазів; підводний водолазний інструмент; механічні засоби освітлення, транспортування та інше обладнання і майно, що застосовуватиметься під час проведення водолазних робіт; компас, глибиномір і годинники водолазні наручні, зробивши зовнішній огляд приладів, переконатися в справності та відсутності видимих пошкоджень, стан ременів; зробити контрольну перевірку щодо точності показань у порядку, зазначеному в інструкціях з експлуатації цих приладів.

47. Повітря, що використовується для дихання водолазів, не повинно містити шкідливих речовин вище граничнодопустимих концентрацій.

Результати аналізу повітря на вміст шкідливих речовин заносять у журнал водолазних  робіт та журнал обліку і аналізів повітря, дихальних газових сумішей, регенеративних і поглинальних речовин (додаток 17).

Якщо в пробі повітря виявлено шкідливі речовини, концентрація яких вище граничнодопустимої норми, слід установити та усунути причину забруднення, змінити стиснене повітря в секціях балонів і зробити повторний аналіз.

Забороняється використовувати стиснене повітря для дихання водолазів і готування дихальних газових сумішей до усунення причин забруднення повітря та зниження вмісту шкідливих речовин у стисненому повітрі секцій балонів до концентрацій не вище граничнодопустимих.

48. У ході використання водолазного спорядження з подачею повітря по шлангу з поверхні для спусків на глибини до 12 м дозволяється застосовувати водолазні помпи (електричні).

49. Під час водолазних спусків на глибини більше 12 м подача повітря здійснюється компресорами.

Забір повітря компресорами здійснюється з атмосфери, не забрудненої шкідливими газами. Якщо це неможливо зробити під час стоянки на базі, балони наповнюються під час переходу корабля до місця робіт у морі.

З’єднання всмоктувальної магістралі компресорів повинні бути герметичними. Використання водолазної повітряної системи для подачі повітря в загальні корабельні системи дозволяється тільки в аварійних випадках.

Під час підготовки до спусків необхідно:

зробити обстеження компресора і переконатися в його робочому стані;

перевірити кількість палива;

проконтролювати стан повітряних фільтрів;

переконатися в герметичності всмоктувальної магістралі, щоб виключити засмоктування вихлопних газів не тільки з вхідного повітряного фільтра, але і з машинного відділення;

перевірити запаси повітря в балонах і правильність їх підключення.

50. Подавати повітря водолазам треба від компресора через систему повітропостачання або від транспортних балонів через редуктор, забезпечуючи такі параметри:

для вентильованого спорядження: тиск у водолазному шлангу повинен бути рівним тиску на глибині занурення з урахуванням підпори; об’ємна витрата повітря в межах 80–100 л/хв на кожні 1 кгс/см-2 повітря, що подається;

для спорядження з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті: тиск у водолазному шлангу повинен відповідати величині, що зазначена в експлуатаційній документації для цього спорядження.

51. Під час спусків водолазів у вентильованому спорядженні з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті необхідно підтримувати незнижуваний запас повітря в балонах для зберігання, що забезпечує вихід водолаза з води у випадку, якщо вийде з ладу компресор, з дотриманням режиму декомпресії для глибини цього спуску і часу перебування водолаза на глибині.

52. Водолазні спуски із застосуванням для дихання водолазами стисненого повітря допускаються до глибин не більше 60 м.

Спуски в барокамері із застосуванням для дихання стисненого повітря допускаються до глибин не більше 100 м.

53. Проведення аналізів повітря, дихальних газових сумішей, регенеративних і поглинальних речовин, що подається компресорними установками для дихання водолазів, проводять:

у місцях проведення водолазних робіт;

перед початком спусків на глибини більше 60 м;

перед приготуванням дихальних газових сумішей з використанням стисненого повітря;

у хімічних лабораторіях;

через кожні три місяці експлуатації компресорних установок;

перед початком експлуатації заново встановлених або відремонтованих компресорів, повітряних магістралей і балонів.

Для визначення вмісту діоксиду вуглецю застосовують:

прилад газового аналізу на діоксид вуглецю ПГА-ДУМ (ТУ 2.067-74) або корабельний газоаналізатор переносний на діоксид вуглецю КГП-ДУ (ТУ 2.145-78), а також прилад газового аналізу на шкідливі домішки ПГА-ВПМ (ТУ 2.065-74) або корабельний газоаналізатор переносний на шкідливі домішки КГП-ВП (ТУ 2.147-78) - на кораблях, суднах і берегових об’єктах, що мають водолазне обладнання для проведення спусків на глибини до 60 м;

газоаналізатор переносний хімічний ручної дії ГХП-100 (ГОСТ 6329-74) або КГА-1-1 (ТУ 92.891.006-90) - на кораблях, суднах і берегових об’єктах, що мають водолазне обладнання для проведення спусків на глибини понад 60 м;

газоаналізатор хімічний лабораторний ГХЛ (ГОСТ 7018-75) або КГА-1-1 (ТУ 92.891.006-90) - у хімічних лабораторіях.

Для визначення вмісту в повітрі оксиду вуглецю, оксидів азоту і вуглеводнів (сумарно в перерахунку на вуглець) використовується прилад газового аналізу шкідливих домішок ПГА-ВПМ (ТУ 2.065-74) або КГП-ВП  (ТУ 2.147-78) у комплекті з індикаторними трубками.

Для відбору проб повітря на аналіз у місцях проведення водолазних робіт використовуються гумові (волейбольні) камери, а в хімічних лабораторіях використовуються малолітражні балони за ГОСТ 949-73 об’ємом не більше 2 л. Характеристики індикаторних трубок і граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин (додаток 18).

Підготовка до роботи засобів газового контролю проводиться відповідно до технічних описів та інструкцій з експлуатації на прилади ПГА-ДУМ (1Д2.840.032ТО) або КГП-ДУ (Ра2.840.086ТО), а також з урахуванням вимог ГОСТ 5439-76 (гази пальні природні і штучні. Метод визначення об’ємної частини компонентів на комплектах для газових аналізів типу КГА).

Під час підготовки і визначення концентрації шкідливих речовин на приладі ПГА-ВПМ або КГП-ВП перевіряється цілість індикаторних трубок візуальним оглядом.

Забороняється використання індикаторних трубок з гарантійним строком придатності, що закінчився. Дата випуску і гарантійний строк придатності вказані на касеті з індикаторними трубками.

Підготовка засобів відбору проб повітря здійснюється в такому порядку: нові гумові (волейбольні) камери до початку робіт з відбору проб повітря необхідно вимити гарячим мильним розчином, промити водою до видалення мильного розчину, тричі ополоснути дистильованою водою і висушити. Після такої обробки камери готові до використання.

Малолітражні балони до початку роботи оглядаються. Перевіряється наявність клейма на верхній сферичній частині балона, дати виготовлення і його фактичної місткості. Газ, що міститься в них, випускається в атмосферу.

Відбір проб повітря проводиться з магістралі секції балонів у гумові (волейбольні) камери за допомогою редуктора або вентиля тонкого регулювання будь-якого типу.

Для відбору проби необхідно частину повітря з магістралі випустити в атмосферу (продути магістраль), а камеру промити повітрям з тієї самої магістралі.

Промивання камери повітрям для аналізу проводиться шляхом її заповнення і випуску повітря в атмосферу стисненням камери руками. Останнє заповнення камери слід проводити до розпрямлення її внутрішніх складок. Після заповнення повітрям, що аналізується, камера герметизується закриттям її трубки затискачем. Місце і час відбору проби записується на камері крейдою.

Відбір проб повітря для доставки його на аналіз до хімічної лабораторії проводиться в малолітражні балони. Для відбору проби необхідно випустити  частину  повітря з магістралі в атмосферу і промити балон повітрям з цієї самої магістралі. Промивання малолітражного балона здійснюється шляхом заповнення його до робочого тиску з повітряної системи і випуску відібраного об’єму повітря в атмосферу. Після промивання проводиться заповнення балона повітрям, що аналізується, до робочого тиску. До балона кріпиться табличка (бирка) розміром 70×100 мм із зазначенням найменування корабля, судна або частини, місця, дати і часу відбору проб, а також тиску в балоні і прізвища особи, що проводила відбір проби повітря.

Визначення концентрації діоксиду вуглецю в повітрі, що аналізується, проводиться відповідно до технічних описів і інструкцій з експлуатації на прилади ПГА-ДУМ (1Д2.840.032ТО) або КГП (Ра2.840.086ТО) і на газоаналізатори ГХП-100 (ГХЛ, КГА-1-1) з урахуванням вимог ГОСТ 5439-76 в частині визначення компонентного складу.

Для проведення аналізу повітря на вміст діоксиду вуглецю за допомогою приладу ПГА-ДУМ (КГП-ДУ) гумову трубку волейбольної камери з пробою повітря одягають на вхідний штуцер газової магістралі приладу, відкривають затиск на трубці камери і виконують аналіз відповідно до Технічного опису і інструкції з експлуатації 1Д2.840.032ТО.

Визначення концентрації діоксиду вуглецю і шкідливих речовин в аналізованому повітрі на приладі ПГА-ВПМ (КГП-ВП) проводиться за допомогою таких індикаторних трубок: ІТМ-ДУ-М і ІТМ-ДУ-Б на діоксин вуглецю; ІТМ-2А на оксид вуглецю; ІТМ-1Б у комплекті з трубкою ТЕ-1 на оксиди азоту; ІТМ-5 (за лівою шкалою керосин) на вуглеводні (сумарно в перерахунку на вуглець).

Вимірювання проводяться відповідно до технічного опису і інструкції з експлуатації 1Д2.840.025ТО.

Аналіз отриманих концентрацій по індикаторних трубках  проводиться за допомогою шкал або кольорових еталонів, наклеєних на касети з індикаторними трубками. У разі викривлення верхньої межі стовпчика (кільця) відлік проводиться за середнім значенням верхньої межі забарвленого стовпчика (кільця).

Визначення концентрацій шкідливих речовин проводиться послідовно не менше трьох разів. За остаточний результат визначення концентрації шкідливої речовини беруть середнє арифметичне значення з трьох проведених вимірювань.

Допускається одночасне проведення аналізу на приладі ПГА-ВПМ з однієї гумової камери на двох різних індикаторних трубках. В цьому разі кінець гумової трубки камери приєднується до приладу через металевий трійник.

Повітря, що використовується для дихання водолазів, не повинно містити шкідливих речовин більше граничнодопустимих концентрацій.

Результати аналізу повітря на вміст шкідливих речовин заносяться у формуляр компресора, журнал водолазних робіт та журнал обліку і аналізів повітря, дихальних газових сумішей, регенеративних і поглинальних речовин.

Якщо в пробі повітря виявлено шкідливі речовини, концентрація яких вище граничнодопустимих, слід виявити і усунути причину забруднення, змінити стиснене повітря в секціях балонів та провести повторний аналіз.

Забороняється використання стисненого повітря для дихання водолазів і приготування дихальних газових сумішей до усунення причин забруднення повітря та зниження вмісту шкідливих речовин у стисненому повітрі секцій балонів до концентрацій не вище граничнодопустимих.

Величини граничнодопустимої концентрації вказані для нормальних кліматичних умов повітря: температура (298±10) °К або (25±10) °С; відносна вологість (65±15)%; атмосферний тиск (953,3±113,3) кПа або (750±85 мм рт. ст.).

Висновок про придатність повітря для дихання водолазів дає лікар-терапевт (лікар або особа, що здійснює медичне забезпечення водолазних спусків).

Дихальні газові суміші аналізують тільки на вміст кисню.

Для аналізу газових сумішей використовують газоаналізатор ГХП-100 (ГОСТ 6329-74) або КГА-1-1 (ТУ 92.891.006-90) за умови вмісту кисню в суміші до 21 % об’єму і газоаналізатор ГК-1 (ТУ 25-11-1223-76) за умови вмісту кисню в суміші більше 21 % об’єму.

У хімічних лабораторіях флотів для аналізу газових сумішей на вміст кисню може використовуватися газоаналізатор хімічний ГХЛ (ГОСТ 7018-75) або КГА-1-1 (ТУ 92.891.006-90).

Для проведення аналізу газової суміші на газоаналізаторі ГХП-100 і ГХЛ (або КГА-1-1) використовують:

розчин їдкого калію, який готують, розчиняючи 60–70 г їдкого калію (ГОСТ 2463-80) у 130–140 мл дистильованої води;

розчин пірогалолу «А», який готують, розчиняючи в 180 мл дистильованої води 25 г пірогалолу «А» (ГОСТ 6408-75) і 35 г їдкого калію;

воду дистильовану (ГОСТ 6709-72);

метиловий оранжевий індикатор (ГОСТ 10816-64), 0,1 % розчин;

як замикаючу рідину застосовують 22 % розчин хлориду натрію (ГОСТ 4233-77) з додаванням декількох крапель сірчаної кислоти або 10 % водного розчину сірчаної кислоти, який готують, розчиняючи 5,5 мл концентрованої сірчаної кислоти (ГОСТ 4204-77) і 95 мл дистильованої води.

Замикаючу рідину підфарбовують, додаючи декілька крапель метилового оранжевого індикатору.

Для виконання аналізу газової суміші на газоаналізаторі ГК-1 використовують:

хлорид амонію (ГОСТ 3773-72);

аміак водний (ГОСТ 3760-79), 18 % розчин;

аміачний розчин хлориду амонію, приготований з 750 г хлориду амонію, розчиненого в 1 л дистильованої води з додаванням 1 л 18 % розчину аміаку;

дріт мідний круглий електротехнічний (ГОСТ 2112-71) типу ММ діаметром 0,8 мм у вигляді спіралі завдовжки близько 10 мм (діаметр витка близько 5 мм);

мастило УН (вазелін технічний);

воду дистильовану;

замикаючу рідину - 10 % розчин сірчаної кислоти, підфарбований декількома краплями метилового оранжевого індикатору.

Проби газової суміші відбирають у гумові камери (ГОСТ 16547-79) через вентилі відбору проб. Гумові камери для відбору проб газової суміші обладнують трійником, на вільні кінці якого вдягають гумові трубки завдовжки 10–12 см із затискачами для приєднання до вентиля відбору проб. Нові гумові камери готуються до проведення аналізу проб газової суміші відповідно до пункту 1 розділу І цієї Інструкції. Під час відбору проби частину газової суміші спочатку випускають в атмосферу (вентиль відкривається на 1-2 с). Потім гумову камеру приєднують до вентиля, тричі промивають газовою сумішшю, що досліджується, при відкритому вентилі відбору проби, після чого заповнюють до розпрямлення всіх складок. Гумова камера з пробою газу до проведення аналізу повинна знаходитися поряд з газоаналізатором 10–15 хвилин для вирівнювання температури проби з температурою навколишнього середовища.

Проміжок часу між відбором проби і її аналізом не повинен перевищувати 1,0–1,5 години.

Газоаналізатор КГА-1-1 (ГХП-100) готують і перевіряють відповідно до технічного опису. Усі скляні частини приладу миють хромовою сумішшю, що є розчином 10 г біхромату калію (ГОСТ 4220-75) у 190 г концентрованої сірчаної кислоти. Хромову суміш ретельно змивають водою. На вимитій частині бюретки та інших частинах приладу не повинні затримуватися краплі води. Крім хромової суміші, для миття приладу можна використовувати 10 % розчин тринатрійфосфату.

У процесі використання газоаналізатора забруднену бюретку промивають безпосередньо в приладі. У цьому випадку під час промивання бюретки хромовою сумішшю гумову трубку до зрівняльної склянки (щоб уникнути її роз’їдання) необхідно замінити іншою (запасною) трубкою.

Старе мастило з кранів знімають марлею, змоченою етиловим спиртом. Потім на пробку наносять тонкий шар мастила (технічний вазелін або вакуумне мастило), пробку вставляють у корпус крана і обережно притирають, обертаючи її до тих пір, поки шліф не стане прозорим.

Збирають прилад і заповнюють судини розчинами реактивів. Під час збирання фільтр і балон, що всмоктує, із сполучною трубкою до приладу не приєднують. Судини заповнюють розчинами реактивів у такій послідовності: циліндр бюретки заповнюють дистильованою водою через воронку, вставлену в отвір пробки; зрівняльну склянку і бюретку заповнюють замикаючою рідиною при положенні кранів «розподіл газів на атмосферу»; після заповнення бюретку відключають від атмосфери поворотом крана на патрубку відбору проби.

Поглинальні судини заповнюють розчинами за допомогою воронки. При цьому першу поглинальну судину заповнюють розчином їдкого калію, а другу  розчином пірогалолу «А». Заливши приблизно половину поглинального розчину, кран судини переводять на сполучення із бюреткою і, опустивши зрівняльну склянку, засмоктують розчин із приймальної камери до його внутрішньої частини. Після цього кран на поглинальній судині, зрівняльну склянку і рівень, що замикає рідину, приводять у початкове положення, вливають частину розчину, що залишився, у внутрішню частину судини, доводячи меніск до мітки на відростку крана. При цьому рівень розчину в нижній частині судини повинен бути 30 - 40 см.

Не допускати потрапляння розчину пірогалолу «А» в поглинальну судину з розчином їдкого калію.

Крани і з’єднання перевіряють на герметичність, установлюючи рівні розчинів реактивів у поглинальних судинах на позначках під краном і рівень замикаючої рідини в бюретці на верхній позначці. У разі знаходження зрівняльної склянки в нижньому положенні вказані рівні розчинів реактивів і замикаючої рідини в бюретці повинні залишатися постійними.

Кожну знову приготовану порцію лужного розчину пірогалолу «А» десятиразово перевіряють атмосферним повітрям, переміщуючи 50 мл повітря з бюретки в поглинальну судину. Після перерахунку вміст кисню в повітрі повинен бути не менше 20 % об’єму.

Для проведення аналізу гумову камеру із сумішшю, що аналізують, приєднують до газоаналізатора. У вимірювальну бюретку набирають близько 100 мл газу, бюретку відключають від камери поворотом крана і газ витискають в атмосферу через інший штуцер крана. Для виключення впливу газового середовища, що знаходиться в розподільній коробці, на аналіз проби забирати газ у бюретку і витискати його в атмосферу необхідно 2 - 3 рази.

Під час відбору газу в бюретку не можна допускати підсмоктування повітря з атмосфери. Пробу газової суміші з гумової камери у вимірювальну бюретку потрібно забирати плавно для виключення затримки крапель замикаючої рідини у вузькій частині бюретки. У бюретку відбирають 100 мл газу, використовуючи для вимірювання об’єму праву градуйовану шкалу. Об’єм газу в бюретці вимірюють через 1 хвилину після забору газу за нижнім меніском рівня рідини в бюретці, зрівнюючи при цьому її рівень з рівнем рідини в зрівняльній склянці.

Перед визначенням кисню в досліджуваній пробі газу необхідно звільнитися від кислотних компонентів, що містяться в ній. Для цього газ із бюретки за допомогою зрівняльної склянки 2 - 3 рази переміщують у першу поглинальну судину з розчином їдкого калію і назад. Поглинений об’єм газу заміряють за лівою шкалою бюретки. Повне поглинання кислотних компонентів визначається постійністю об’єму газу V1 між двома останніми відліками.

Вміст кислотних компонентів визначають за зменшенням об’єму газу в бюретці за умови встановлення рівня розчину в першій поглинальній судині в первинне положення (до міток під краном) при положенні замикаючої рідини в бюретці та зрівняльній склянці на одному рівні. Кожен вимір газу знімають через 1 хвилину часу, необхідного для стікання рідини зі стінок судини. Після визначення кислотних компонентів газ, що залишився в бюретці, переводять у поглинальну судину з розчином пірогалолу «А».

Для повного поглинання кисню розчином пірогалолу «А» роблять 5 - 7 прокачувань, якщо розчин свіжий, та 10 - 14 - частково відпрацьований. Після поглинання кисню заміряють об’єм газу V2, що залишився.

Поглиначі замінюють у міру зниження швидкості поглинання компонентів газу. Розчин пірогалолу «А» в приладі ГХП-100 (КГА-1-1) замінюють свіжим після проведення 280 - 300 аналізів у разі вмісту кисню в пробі до 2 % і після проведення приблизно 50 аналізів у разі вмісту кисню в пробі до 21 % об’єму.

Об’ємну частку кисню Х в аналізованому газі (у відсотках) обчислюють за формулою

Х = (V1 - V2)×100/V0,

де

V1

-

об’єм газу в бюретці після поглинання кислотних компонентів, мл;


V2

-

об’єм газу в бюретці після поглинання кисню, мл;


V0

-

об’єм газу, узятий у бюретку для аналізу, мл.

За результат вимірювання приймають середнє арифметичне двох послідовних визначень, розбіжність між якими не перевищує 0,2 %.

Працюючи з газоаналізатором КГА-1-1 або ГХП-100, необхідно дотримуватися техніки безпеки під час роботи з лугами та кислотами. Розчини реактивів, що потрапили на відкриті ділянки шкіри і слизові оболонки, змивають великою кількістю прісної води.

Газоаналізатор ГК-1 готують і перевіряють у порядку, указаному в паспорті АКГ.2.840.001Пс і в пункті 53 глави 1 розділу ІІІ цієї Інструкції.

Циліндрову частину піпетки заповнюють на 3/4 об’єму мідними спіралями і закривають пробкою. Зрівняльну склянку і бюретку заповнюють замикаючою рідиною. Бюретку заповнюють до верхнього кінця правого відростка крана при положенні його «на атмосферу». Кран установлюють у нейтральне положення і опускають зрівняльну склянку. Піпетку заливають аміачним розчином через воронку, сполучену гумовою трубкою з вузьким кінцем кулястої частини піпетки. Заливши частину аміачного розчину в піпетку, переводять кран у положення «на піпетку» і засмоктують розчин у циліндрову частину.

Кран встановлюють у положення «на атмосферу» і заповнюють бюретку замикаючою рідиною до верхнього кінця правого відростка крана. Операцію по заповненню піпетки аміачним розчином повторюють до заповнення ним циліндрової частини піпетки, капілярних трубок і відростка крана. При цьому розчин у кулястій частині піпетки не повинен перевищувати 1/4 його об’єму. Кран встановлюють «на атмосферу», заповнюють бюретку замикаючою рідиною і переводять кран у нейтральне положення. Заповнений прилад перевіряють на герметичність за постійністю рівня рідини в бюретці при закритому крані і нижньому положенні зрівняльної склянки.

Гумову камеру з аналізованою сумішшю приєднують до відростка крана газоаналізатора і відбирають 100 мл газу. Об’єм газу в бюретці вимірюють через 1 хвилину за нижнім меніском рівня рідини в бюретці, суміщаючи його з рівнем рідини в зрівняльній склянці.

Поворотом крана сполучають бюретку з піпеткою і, піднімаючи зрівняльну склянку, витискають суміш, яку досліджують, із бюретки в циліндрову частину піпетки. Після заповнення прохідного отвору крана замикаючою рідиною кран переводять у нейтральне положення. Для кращого поглинання кисню прилад обережно струшують кілька разів. Поворотом крана сполучають бюретку з піпеткою і повільно опускаючи зрівняльну склянку, переводять у бюретку залишок проби газу, що не був поглинений, до тих пір, поки аміачний розчин повністю не заповнить прохідний отвір двоходового крана. Кран закривають через 1 хвилину, заміряють об’єм газу в бюретці. Вимірювання проводять за нижнім меніском рідини в бюретці, суміщаючи його з рівнем рідини в зрівняльній склянці.

Поділка, відповідна рівню рідини в бюретці, показує в аналізованій суміші об’ємну частку кисню Х у відсотках. Операцію з поглинання кисню повторюють. Аналіз закінчують, якщо після повторного поглинання зміна об’єму аналізованого газу не перевищує 1 % при вмісті кисню в аналізованій суміші від 16 до 75 % об’єму і 0,05 % об’єму при вмісті кисню від 90 до 100 % об’єму. За результатами аналізу приймають середнє арифметичне значення результатів двох визначень.

Аміачний розчин у піпетці замінюють у разі появи в ньому жовтого осаду або після 20–30 аналізів при вмісті кисню в аналізованій суміші від 90 до 95 % об’єму. Після заповнення приладу свіжим розчином рекомендується виконати 2–3 аналізи, не роблячи відліку.

Працюючи з газоаналізатором ГК-1, необхідно дотримуватися техніки безпеки під час роботи з лугами і кислотами. Розчини реактивів, що потрапили на відкриті ділянки шкіри і слизові оболонки, змивають великою кількістю прісної води.

Для регенерації газового середовища в ізолюючих дихальних апаратах (далі - ІДА) використовують гранульовані і пластинчасті регенеративні речовини на основі надперекису калію КО2. Процес регенерації газового середовища може бути представлений у такому вигляді:

2КО2 + Н2О 2КОН + 1,5О2 + 14,2 ккал

2КОН + СО2 К2СО3 + Н2О + 35 ккал

2КО2 + Н2О + СО2 К2СО3 + Н2О + 1,5О2 + 49,2 ккал.

До спорядження регенеративних патронів допускають регенеративні речовини, що містять кисню не менше 130 л/кг і діоксиду вуглецю не більше 20 л/кг.

Як поглинач діоксиду вуглецю використовується хімічний поглинач вапняний (ХП-І) (ГОСТ 6755-88Е).

Процес поглинання діоксиду вуглецю може бути представлений у вигляді:

Са(ОН)2 + СО2 СаСО3 + Н2О + 19 ккал

2NаОН + СО2 2СО3 + Н2О + 28 ккал.

До використання допускають поглинач із насиченістю діоксиду вуглецю не більше 20 л/кг.

Для аналізу регенеративної речовини на вміст кисню і діоксиду вуглецю та поглинача на вміст діоксиду вуглецю застосовується кальциметр (мал. 1).

Під час проведення аналізів на кальциметрі використовують:

1 % розчин сірчанокислого кобальту (ГОСТ 4462-78);

соляну кислоту (ГОСТ 3118-77), розбавлену дистильованою водою в пропорції 1:1;

хромову суміш - розчин 10 г біхромату калію (ГОСТ 4220-75) у 150 мл концентрованої сірчаної кислоти або 10 % розчин тринатрійфосфату;

замикаючу рідину - 22 % розчину хлориду натрію (ГОСТ 4233-77) з додаванням декількох крапель сірчаної кислоти або 10 % розчину сірчаної кислоти - розчин 5,5 мл концентрованої сірчаної кислоти (ГОСТ 4204-77) у 95 мл дистильованої води;

воду дистильовану (ГОСТ 6709-72).

Замикаючу рідину підфарбовують декількома краплями метилового оранжевого індикатору.

Кальциметр готують і перевіряють відповідно до технічного опису. Усі скляні частини приладу миють хромовою сумішшю або 10 % розчином тринатрійфосфата. Хромову суміш ретельно змивають водою. На вимитих частинах кальциметра не повинні затримуватися краплі води. Вимиті частини приладу висушують.

Старе мастило з кранів знімають марлею, змоченою етиловим спиртом. Потім на пробку наносять тонким шаром свіже мастило (технічний вазелін або вакуумне мастило), пробки вставляють у корпус крана і обережно притирають, обертаючи до тих пір, поки шліф не стане прозорим.

Збирають прилад і заповнюють замикаючою рідиною циліндр 1 і бюретку 6. Бюретку заповнюють до верхньої кругової поділки, позначеної цифрою «0», через циліндр при відкритому крані 11 і положенні крана 4  «на атмосферу». Після заповнення бюретку від’єднують від атмосфери поворотом крана 4. Обережно відкривають кран 11 і перепускають приблизно половину рідини циліндра 1 у склянку з тубусом 12. У мантію 7 бюретки наливають дистильовану воду через воронку 5, вставлену в отвір пробки. Заповнений прилад перевіряють на герметичність. При знаходженні склянки з тубусом 12 у нижньому положенні за умови відкритого крана 11 рівень замикаючої рідини в бюретці повинен залишатися постійним.

Мал.1. Кальциметр:

1 - циліндр; 2 - відвідна трубка; 3 - підставка; 4 - кран; 5 - воронка; 6 - бюретка; 7 - мантія; 8 - пробка; 9 - реакційна колба з пробіркою; 10 - затискач пружинний; 11 - кран; 12 - склянка з тубусом

Проби на аналіз гранульованої регенеративної речовини або хімічного поглинача відбирають з кожного заново відкритого барабана. Проби пластинчастої регенеративної речовини відбирають з однієї банки в партії (ящику). З трьох різних місць барабана відбирають не менше трьох проб по 20–30 г, поміщають у скляну банку, що герметично закривається, з биркою, на якій указують найменування речовини, номер барабана, дату і час відбору проби. Проби відбирають фарфоровою ложкою (шпателем). Для одного аналізу беруть 1 г речовини (8–10 гранул), зваженої з точністю до 0,01 г.

Аналіз регенеративної речовини виконують спочатку на вміст у регенеративній речовині кисню, а потім діоксиду вуглецю. Відмірену порцію речовини поміщають у суху реакційну колбу 9 з пробіркою, у яку обережно піпеткою заливають 10 мл 1 % розчину сірчанокислого кобальту для визначення вмісту кисню. Реакційну колбу 9 закривають пробкою 8 з відвідною трубкою і сполучають її з бюреткою 6 поворотом крана 4. Кран 11 повертають на з’єднання циліндра 1 із склянкою з тубусом 12 і перевіряють герметичність кальциметра. Постійність рівня замикаючої рідини в бюретці протягом 5 хвилин свідчить про герметичність приладу. Реакційну колбу нахиляють до повного виливання розчину реактиву з пробірки на гранули речовини. Для забезпечення повноти розкладання гранул речовини реакційну колбу періодично струшують. Газ, що виділяється, витискає з бюретки 6 рідину в циліндр 1 і склянку з тубусом 12.

Після закінчення реакції взаємодії речовини з розчином реактиву і вирівнювання температур газу в реакційній колбі і навколишнього повітря (приблизно через 10-15 хвилин) заміряють об’єм газу, що виділився. Про вирівнювання температур газу в реакційній колбі і навколишнього середовища судять по припиненню зміни рівня рідини в бюретці 6. Для вимірювання об’єму газу, що виділився, встановлюють однаковий рівень замикаючої рідини в склянці з тубусом 12, циліндрі 1 і бюретці 6 та знімають відлік газу, що виділився, за нижнім меніском рідини в бюретці.

Вміст діоксиду вуглецю в регенеративній речовині визначають з тієї самої проби, з якої визначали вміст кисню. Для цього від’єднують реакційну колбу з пробіркою 9 від кальциметра, обережно піпеткою заливають у пробірку 10 мл соляної кислоти, розбавленої дистильованою водою в пропорції 1:1. Бюретку кальциметра заповнюють замикаючою рідиною до нульової поділки за допомогою склянки з тубусом 12.

Підготовлену порцію поглинальної речовини поміщають у суху реакційну колбу з пробіркою 9, у яку обережно піпеткою заливають 10 мл соляної кислоти, розбавленої дистильованою водою в пропорції 1:1.

Вміст кисню або діоксиду вуглецю обчислюють за формулою

Х = Vвг / q, (л/кг),

де

Vвг

-

об’єм газу (кисню або діоксиду вуглецю), що виділився, за стандартних умов (t=20°С, Р=760 мм рт. ст.), см-3;


q

-

порція речовини, г.

Об’єм газу, що виділився, приведеного до стандартних умов, розраховують за формулою

Vст = (Vt - V1) × Рt × (273 + 20) / (273 + t) × 760 = (Vt - V1) × Рt / 273 + t,

де

Vt

-

об’єм газу, що виділився з порції речовини, см-3;


V1

-

об’єм розчину реактиву, налитого в пробірку реакційної  судини, см-3;


Рt

-

атмосферний тиск під час проведення аналізу, мм рт. ст.;


t

-

температура повітря в місці відбору проби, °С.

За остаточний результат аналізу по кількості кисню і діоксиду вуглецю в регенеративній речовині та діоксиду вуглецю в поглинальній речовині приймають середнє арифметичне значення результатів аналізів трьох проб, узятих із різних місць.

Регенеративні і поглинальні речовини під час тривалого зберігання та перевезень подрібнюються і містять багато пилу. Для видалення пилу ці речовини перед заряджанням у патрони і регенеративні установки необхідно просіювати через сито з чарунками розміром 1 мм-2. Просіювати слід на відкритому повітрі з урахуванням напрямку вітру, щоб пил не потрапляв на відкриті ділянки тіла, або в приміщеннях з обладнаною витяжною вентиляцією. Під час просіювання  регенеративних речовин і поглиначів діоксиду вуглецю необхідно використовувати респіратор або марлеву пов’язку.

Для запобігання роз’їдаючій дії лугів на шкірні покрови рук регенеративні речовини і поглиначі діоксиду вуглецю на сито і в патрони засипають совком. Під час роботи із цими речовинами слід одягати гумові рукавички. Оскільки регенеративні речовини і поглиначі діоксиду вуглецю реагують з вологою, то перед зарядженням патрони і регенеративні установки повинні бути добре просушені. Для видалення пилу, що утворився під час засипання речовини, заряджені патрони продувають стисненим повітрям, застосовуючи ті самі заходи безпеки.

Регенеративні і поглинальні речовини, що залишилися в барабанах після заряджання патронів і регенеративних установок, повинні зберігатися в спеціальних ємностях, герметичність яких забезпечується кришками, що щільно закриваються. Використані регенеративні і поглинальні речовини викидають за борт у відкритому морі. Зберігання їх на судні забороняється.

Регенеративну і поглинальну речовини з кожного знову відкритого барабана аналізують на вміст у них кисню.

Висновок про придатність повітря для дихання водолазів незалежно від місця виконання аналізів (на кораблі або в хімічній лабораторії) дає лікар-терапевт (лікар) військової частини (корабля) або особа, що здійснює медичне забезпечення водолазних спусків.

54. У разі відсутності спеціальних вимог стиснене повітря, призначене для забезпечення водолазних спусків, декомпресії або лікувальної рекомпресії, не допускається використовувати для виконання завдань, не пов’язаних із забезпеченням водолазних спусків.

55. Підготовка і перевірка декомпресійних барокамер проводяться один раз на добу перед спуском першого водолаза (першої пари, трійки водолазів), при цьому необхідно перевірити:

балони зі стисненим повітрям. Балони (повітрозберігачі) зі стисненим повітрям повинні бути заряджені до тиску не менше 90 % робочого тиску;

герметичність магістралей, клапанів на магістралях і барокамерах під робочим тиском шляхом подачі в них повітря і витримки протягом 5 хвилин (при закритих клапанах балонів для зберігання і клапанах на барокамері). Магістралі і клапани вважаються герметичними, якщо падіння тиску за цей час не відбувається;

якість гумових ущільнень на кришках вхідних люків і шлюзів. Гумові ущільнення люків, дверей і шлюзів не повинні мати руйнувань (порізів, ум’ятин тощо). Фарбування ущільнень не допускається. Для збереження гуми допускається покривати її тальком. Використання з цією метою крейди забороняється;

притиснення кришок люків барокамери (шлюзових пристроїв) перевіряти тиском повітря до 0,02 мПа (0,2 кгс/см-2);

чистоту різьблення і наявність змащення у відкидних болтових з’єднаннях;

комплектність барокамери;

чистоту відсіків барокамери (звернути увагу на чистоту простору під настилом);

справність манометрів (правильне положення стрілки, строк щорічної перевірки, наявність пломб). На циферблаті кожного манометра повинна бути нанесена червона риска на розподілі, що відповідає дозволеному до експлуатації робочому тиску у відсіку барокамери. Дозволяється використовувати з цією метою покажчики у вигляді металевих пластин, пофарбованих у червоний колір і припасованих до скла манометрів;

справність телефонного зв’язку, якість заземлення і цілість електричних кабелів;

роботу електроосвітлення шляхом умикання і вимикання світильників;

роботу електрогрілки шляхом умикання її до легкого нагрівання кожуха;

наявність пломби на запобіжному клапані кожного відсіку;

наявність у кожному відсіку і зовні барокамери дерев’яного мушкеля, таблиці перестукування в барокамері (умовні сигнали для переговорів з особами, що перебувають у барокамері) (додаток 19), графина з водою без пробки, відра з кришкою, ковдри, теплого одягу;

наявність, кількість газових сумішей у балонах і правильність підключення балонів до системи газопостачання барокамер;

герметичність відсіків шляхом створення в них тиску повітрям 0,2–0,3 мПа (2,0–3,0 кгс/см-2);

наявність системи напівзамкнутою вентиляції у відсіку барокамери СПВ-ВБ, можливість її експлуатації;

наявність поблизу барокамери дихальних апаратів декомпресії (як правило, у кількості двох одиниць).

Результати перевірки барокамери заносяться до журналу водолазних робіт.

Використання декомпресійних барокамер, у яких минув строк чергового огляду, забороняється.

56. Під час використання барокамери слід суворо дотримуватися інструкції з її експлуатації.

Забороняється:

входити в барокамеру, маючи при собі тютюнові вироби, сірники або запальнички;

запалювати вогонь і курити;

передавати сигнали ударами сталевих предметів об корпус барокамери;

використовувати взуття з металевими набійками (щоб уникнути утворення іскри під час тертя об металеві частини барокамери);

зберігати використані вату і марлю, просочені легкозаймистими речовинами або речовинами, що мають запах (спиртом, медикаментами тощо);

використовувати для дихання в декомпресійній камері кисень із застосуванням медичних інгаляційних приладів без дозволу водолазного спеціаліста або лікаря-терапевта;

зберігати в барокамері медикаменти для надання допомоги в разі захворювань. Медикаменти повинні постійно перебувати поза барокамерою і подаватися всередину тільки за потреби. Флакони з медикаментами повинні подаватися в барокамеру з відкритими пробками.

57. Після закінчення роботи барокамери необхідно здійснити такі дії:

закрити вентиль подачі повітря на пульт керування барокамерою;

відкрити всі вентилі впуску, випуску і перепуску повітря у відсіках барокамери;

відкрити кришки люків, закріпити їх по-похідному;

очистити і прибрати всі відсіки барокамери і її зовнішнє обладнання;

винести постільну білизну і дихальні апарати декомпресії, якщо вони використовувалися в барокамері;

вимкнути освітлення та електрогрілки;

закрити кришки люків, шлюзів, ілюмінаторів, закрити пульти керування барокамерою.

58. Після закінчення водолазних спусків необхідно провести огляд барокамери, закрити на замок та опечатати вхідні люки (закрити та опечатати приміщення, у якому знаходиться барокамера), здати ключі під підпис і охорону черговій службі.

Недотримання хоча б однієї із зазначених вище вимог щодо барокамери може призвести до важких нещасних випадків.

59. Під час підготовки засобів зв’язку необхідно:

перевірити комплектність;

переконатися у відсутності механічних пошкоджень на зовнішніх частинах (органах керування і регулювання, штепсельних роз’ємах, кабелях зв’язку, амортизаторах тощо);

видалити із зовнішніх частин пил, мастило і вологу;

переконатися в тому, що немає роз’єднаних кабелів зв’язку та живлення і заземлення корпусів апаратури справне;

перевірити надійність приєднання кабелів зв’язку до мікрофонів та телефонів у шоломах і гідрокомбінезонах;

перевірити стан і надійність контактів штепсельних роз’ємів;

перевірити і переконатися у відсутності механічних пошкоджень кабелю;

перевірити працездатність станції в разі підключення живлення шляхом переговорів (до початку водолазних спусків).

60. Під час підготовки підводних освітлювальних приладів необхідно:

перевірити комплектність;

провести зовнішній огляд і переконатися у відсутності механічних пошкоджень окремих деталей і вузлів (лампи накалювання, відбивачі, захисні стекла, штепсельні роз’єми, вимикачі, кабелі, запобіжники, акумуляторні батареї тощо). Усі стаціонарні і переносні світильники повинні бути забезпечені штатними ковпаками та запобіжними сітками, знімати їх забороняється. Усі світильники повинні бути забезпечені лампами такої потужності, передбаченої технічним описом. Ставити лампи з напаяними або пошкодженими цоколями забороняється;

перевірити правильність підключення світлових приладів до мережі. Під час використання переносних світильників необхідно стежити за тим, щоб складання та установлення проходили чітко за наявною схемою, не можна вмикати їх у мережу до повного складання та установки;

перевірити опір ізоляції, який повинен бути не нижче 1 Ом;

перевірити стан захисних антикорозійних покриттів світлових приладів;

перевірити справність кріплень для світлових приладів (якщо вони є);

перевірити правильність укладання кабелів на котушках. Не допускається наявність різких вигинів, заломів і закручувань;

увімкнути світловий прилад у мережу на час не більше 10 с і випробувати його в роботі на повітрі відповідно до інструкції з експлуатації. Вмикати освітлювальні установки в роботу треба лише після опускання її у воду. Опускати у воду гарячу лампу забороняється;

зарядити або замінити акумулятори автономних світлових приладів після закінчення водолазних спусків.

61. Під час підготовки водолазних, кисневих і технічних манометрів необхідно:

провести зовнішній огляд, переконатися у відсутності видимих пошкоджень;

перевірити наявність пломби (клейма) і сполучення стрілки з нульовою позначкою;

переконатися у чинності строків перевірки відповідно до вимог Правил будови та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском (далі - НПАОП 0.00-1.59.87).

62. Усі манометри, установлені на магістралях, повинні бути перевірені та справні. Перевірка та опломбування манометрів має проводитися не рідше одного разу на рік, а звірення робочих манометрів, установлених на декомпресійних барокамерах, з контрольним - не рідше одного разу на квартал із занесенням результатів цих звірянь до журналу водолазних робіт.

Манометри, отримані зі складу, перед установкою на штатне місце повинні бути продезінфіковані з урахуванням вимог НПАОП 0.00-1.59.87.

63. Під час підготовки водолазних трапів необхідно:

перевірити зовнішнім оглядом стан кріпильних деталей, щаблів і леєрів, переконатися в надійності кріплення трапа;

очистити від бруду, снігу, льоду і мастил ступені та леєри трапа.

64. Під час підготовки водолазних кінців необхідно:

перевірити зовнішнім оглядом стан кінців і наявність маркування, міцність кріплення баласту на спусковому кінці;

перевірити кріплення ходового кінця і наявність огинання для зручності утримання його в руці.

65. Одягання водолаза починається після доповіді командиру спуску про результати робочої перевірки спорядження, підпису водолаза в журналі водолазних робіт і дозволу командира спуску щодо одягання відповідно до команди, які подаються та приймаються командиром спуску під час спусків на малі і середні глибини (додаток 20) після розподілу обов’язків згідно із зачитаним планом водолазних спусків і проведення інструктажу та доповіді осіб, що забезпечують водолазні спуски.

66. Одягання водолаза повинно проходити безпосередньо в місці спуску на підготовленому з цією метою майданчику або в приміщенні. Одягати водолаза в теплу пору року треба під тентом, а в холодну пору року - в опалюваному приміщенні. Порядок одягання водолаза залежить від типу спорядження, що використовується. У всіх випадках після одягання водолазної сорочки або гідрокомбінезона на водолазі повинен бути закріплений сигнальний кінець або кабель-сигнал, призначений для передачі умовних сигналів зв’язку з водолазами за допомогою сигнального або контрольного кінця (додаток 21) у разі відсутності або виходу з ладу телефонного зв’язку.

67. Під час використання спорядження в плавальному варіанті, якщо водолаз буде плавати на далекій відстані від місця спуску (обстеження акваторії, пошук предметів тощо), замість сигнального дозволяється закріплювати контрольний кінець, який указує на місцезнаходження водолаза. Плавання з контрольним кінцем дозволяється в районах із глибинами до 20 м. Довжина контрольного кінця повинна перевищувати глибину в районі плавання на 20 %. Спорядження для плавання повинно бути підігнане з таким розрахунком, щоб водолаз у воді мав плавучість, близьку до нульової. Поясні вантажі повинні одягатися поверх нижнього брасу апарата з метою швидкого зняття в аварійному випадку. Ласти для плавання повинні бути підібрані за розміром і міцно закріплені.

68. Вентильоване водолазне спорядження повинно одягатися на водолаза в такому порядку: водолазна білизна (засоби активного або пасивного теплозахисту), водолазна сорочка (за потреби для полегшення одягання літньої сорочки манжети її рукавів змочують мильною водою), поясний ремінь із водолазним ножем (закріплюється сигнальний кінець або кабель-сигнал), водолазні калоші. Після цього, загорнувши всередину передню частину фланця водолазної сорочки, одягається манишка, розправляється фланець на гумову прокладку манишки, одягається шолом без переднього ілюмінатора, вантажі і закріплюється нижній брас.

Під час одягання водолаза для спусків у вентильованому водолазному спорядженні необхідно дотримуватися таких вимог:

під час одягання водолазної білизни варто уникати утворення складок;

під час одягання манишки не допускати нещільності прилягання до неї фланця сорочки;

під час закріплення водолазного шолома водолаз, що забезпечує, повинен стежити за рівномірним затисканням фланця сорочки і гумової прокладки;

до кільця переднього вантажу необхідно підв’язати водолазний шланг і сигнальний кінець (кабель-сигнал);

сильний натяг нижнього брасу буде стискати рух водолаза, а слабкий - може призвести до підйому шолома над головою водолаза у воді.

Після подачі повітря водолазу та доповіді про надходження повітря і нормальну роботу зв’язку передній ілюмінатор шолома, попередньо змочений чистою за можливості прісною водою, загвинчується вручну до відмови.

Загвинчування переднього ілюмінатора на шоломі водолаза, що перебуває безпосередньо на водолазному трапі, допускається тільки в разі хвилювання моря не більше 2 балів. Водолаза, що стоїть на трапі, необхідно втримувати сигнальним кінцем (за кабель-сигнал).

69. Водолазне спорядження з відкритою схемою дихання, із замкнутою і напівзамкнутою схемами дихання повинно одягатися на водолаза відповідно до інструкцій з його експлуатації. Порядок одягання передбачає спочатку надягання засобів пасивного теплозахисту або одягу обігріву, потім одягання гідрокомбінезона. Якщо спуски проводяться в гідрокостюмах і гідрокомбінезонах мокрого типу, засоби пасивного теплового захисту не використовуються. Після цього зверху закріплюють сигнальний кінець, поверх гідрокомбінезона на спину навішують дихальний апарат і застібають підвісні ремені, приєднують шланги та кабелі, одягають і закріплюють водолазні вантажі. За температури води +18 °С і вище водолазні спуски можуть проводитися без гідрокомбінезона. У всіх випадках водолаз, що спускається під воду, повинен бути забезпечений гостро відточеним водолазним ножем у чохлі. Ніж може кріпитися в найбільш доступному і зручному місці, як правило, на поясі або нозі водолаза. Потім закріплюють світловий прилад, надягають на руку компас, глибиномір, а на ноги - боти або ласти. Клапанну коробку або дихальний автомат приєднують до ніпеля шолома гідрокомбінезона або маски.

У разі використання водолазних апаратів у шланговому варіанті шланг і кабель повинні бути закріплені в місцях, передбачених конструкцією спорядження.

70. Перед зануренням у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання працюючий водолаз повинен повністю відкрити вентиль основної подачі повітря з балонів, підключитися до  апарата на подих для перевірки подачі повітря дихальним автоматом. Водолаз, що забезпечує, повинен перевірити положення рукоятки дистанційного керування, а також положення вентиля резервної подачі повітря.

71. Після закінчення вдягання водолаза в будь-який тип водолазного спорядження водолаз, що забезпечує, повинен доповісти командиру спуску про готовність водолаза, що спускається, і одержати дозвіл на його занурення.

Перед спуском водолаза під воду командир спуску особисто оглядає його, перевіряючи при цьому повноту комплекту і підгонку одягнутого водолазного спорядження.

У разі готовності до спуску потрібно допомогти водолазу підійти до трапа так, щоб він не спіткнувся; бути готовими підтримати його в будь-який момент.

Командир спуску, переконавшись особисто в готовності до спуску працюючого водолаза, запитує дозвіл на спуск водолаза в керівника водолазних робіт.

Одержавши дозвіл від командира спуску, водолаз, що забезпечує, легким ударом руки по шолому, або використовуючи телефонний зв’язок, дає команду водолазу про початок спуску.

Перед зануренням водолаза необхідно заміряти глибину та спустити до ґрунту баласт спускового кінця. Спусковий кінець, як правило, опускається у воду поблизу трапа. Глибина заміряється за допомогою ехолота, лотліня або за маркуваннями спускового кінця. Під час спуску спускового кінця до ґрунту разом із закріпленим на ньому ходовим кінцем на огинанні ходового кінця закріплюють баласт у вигляді скоби або каменя, щоб уникнути заплутування ходового кінця навколо спускового.

72. Водолази повинні сходити у воду по водолазному трапу. Якщо висота надводного борта становить 3 м і більше, а також під час робіт з пірсів, причалів, гребель, інших споруд, що піднімаються над водою на висоту 3 м і більше, спуск водолазів до води проводиться, як правило, на альтанці. Біля місця робіт для цих випадків повинна знаходитися шлюпка.

Спускати водолаза в будь-якому типі водолазного спорядження до поверхні води в підвішеному стані на кабель-сигналі, сигнальному або будь-якому іншому кінці забороняється.

Як тільки водолаз ступить на трап, необхідно міцно тримати його за кабель-сигнал, майже без слабини, щоб підтримати водолаза, якщо він оступиться, але не обмежуючи його рухів.

73. Перед зануренням на глибину проводиться перевірка водолазного спорядження на герметичність. Кожний водолаз, що спускається, одягнений у спорядження, не сходячи з трапа (альтанки), занурившись під воду, перевіряє герметичність свого спорядження. Коли верхня частина шолома покриється водою, водолаз робить зупинку для перевірки герметичності всього спорядження, тримаючись на трапі, він на деякий час припиняє випускати повітря через головний випускаючий клапан (у вентильованому спорядженні), затримує дихання на кілька секунд та припиняє випускання повітря з легеневого автомата (у спорядженні з відкритою схемою дихання).

Командир спуску і водолаз, що забезпечує, уважно оглядають спорядження, переконуючись у його герметичності. Водолаз, не відходячи від трапа або альтанки, переконується в  справності телефонного зв’язку, перевіряє свою плавучість і герметичність свого спорядження, після чого з дозволу командира спуску переходить на спусковий кінець, тримається за нього руками і пропускає між ніг. З негерметичним спорядженням спуск водолаза забороняється. Під час переходу на спусковий кінець водолаз, що забезпечує спуск, утримує водолаза, що спускається, на поверхні води і підтягує його до спускового кінця для запобігання провалюванню (падінню) на глибину. Провалювання на глибину завжди небезпечно. Необхідно зробити все можливе, щоб уникнути обтиску.

74. Швидкість спуску по спусковому кінцю або на альтанці обирається залежно від самопочуття водолаза та його натренованості. Швидкість занурення водолазів, які тільки починають навчання, та малодосвідчених водолазів не повинна перевищувати 5 м/хв. У всіх інших випадках швидкість спуску на глибинах до 10 м не повинна перевищувати 10 м/хв, при більших глибинах - 20 м/хв. У разі відчуття тиску на вуха і на області придаткових порожнин носа під час занурення водолаз повинен призупинити спуск і зробити кілька ковтальних або позіхальних рухів, а також напружити передні м’язи шиї, щоб розкрити гирло євстахієвої труби, або продутися будь-яким доступним способом. Якщо при цьому почуття закладення не зникне, варто піднятися на 1-2 м і знову повторити ці дії. Якщо після цього відчуття тиску на вуха і на ділянку придаткових порожнин носа не пройде, водолаз повинен припинити спуск, доповісти командиру спуску та з його дозволу вийти на поверхню.

75. У міру занурення водолаза і збільшення глибини варто збільшувати подачу повітря (газової суміші). Якщо під час занурення водолаз відчує обтиснення грудної клітки і труднощі під час дихання від нестачі повітря в скафандрі, він повинен затриматися на спусковому кінці (зупинити занурення альтанки) і попросити збільшити подачу повітря. Продовжувати занурення треба тільки після відновлення вільного подиху.

76. У разі використання спорядження в плавальному варіанті до початку занурення водолаза плавучість спорядження повинна бути близькою до нульової. Необхідна плавучість водолаза досягається регулюванням за допомогою компенсатора плавучості або зміною маси вантажів і визначається пробним зануренням водолаза. Плавучість водолаза, що страхує, визначається перед початком водолазних спусків. З невідрегульованою плавучістю спуск водолаза під воду забороняється. Під час занурення в гідрокомбінезонах із напівмаскою об’єм підшоломного простору заповнюється через напівмаску шляхом її періодичного відтягування. У разі спусків у гідрокомбінезонах із загубником це здійснюється шляхом видиху через ніс.

77. Під час спуску по спусковому кінцю водолаз повинен увесь час стежити за чистотою сигнального кінця (кабель-сигналу), щоб він не заплутався за спусковий кінець. Для цього необхідно періодично поглядати вгору. Помітивши, що сигнальний кінець (кабель-сигнал) заплутався, водолаз доповідає на поверхню та намагається його розплутати на ходу, а якщо це не вдається, він зупиняє спуск для розплутування, виходить на поверхню, якщо потрібно. Перед опусканням на ґрунт на 1-2 м водолаз оглядає його з метою виявлення предметів, за які може зачепитися.

78. Опустившись на ґрунт, водолаз зобов’язаний переконатися в нормальній роботі водолазного спорядження, чистоті сигнального кінця або кабель-сигналу і доповісти на поверхню, повідомити про самопочуття.

79. Водолаз, що забезпечує, повинен уважно стежити за спуском водолаза, вільно опускати сигнальний кінець (кабель-сигнал) руками (у жодному разі не викидати його шлангами), тримати його з невеликою слабиною, що дозволить водолазу спускатися. Тримати сигнальний кінець (шланг-сигнал) треба так, щоб відчувати рух водолаза. На кожне прохання водолаза опустити сигнальний кінець (кабель-сигнал) водолаз, що забезпечує, опускає сигнальний кінець (кабель-сигнал) не більше як на 0,5-1 м. Щоб уникнути заплутування спускового кінця, водолаз, що забезпечує, повинен перебувати не ближче 2-3 м від нього.

80. Після досягнення заданої глибини, ґрунту або об’єкта роботи, переконавшись у нормальній роботі спорядження, у чистоті кабель-сигналу (сигнального кінця), у задовільному  самопочутті, водолаз доповідає командиру спуску про готовність виконати завдання і, одержавши дозвіл, приступає до роботи. Для цього водолаз приймає зручне для роботи положення, розташовує кабель-сигнал (сигнальний кінець) так, щоб він не заважав роботі і не заплутався. Під час роботи водолаза під водою весь необхідний для роботи інструмент повинен подаватися на кінці або альтанках. Кидати водолазу інструмент або будь-які предмети забороняється.

81. Дії водолаза у воді повинні бути неквапливими, послідовними і точними. Під час виконання завдання водолаз повинен постійно контролювати своє самопочуття, стежити за навколишнім оточенням і роботою спорядження. Дихання водолаза повинно бути вільним та неприскореним, не повинно бути відчуття жару.

82. У разі частого дихання і серцебиття, появи пітливості, нудоти або відчуття утруднення дихання водолаз у вентильованому спорядженні повинен негайно припинити роботу, дати сигнал «Більше повітря» і добре провентилювати об’єм підшоломного простору. У випадку відчуття утруднення дихання, якщо поліпшення самопочуття не настане, доповісти про це командиру спуску і почати вихід на поверхню. При цьому необхідно вжити всіх заходів щодо запобігання мимовільному спливанню: випустити надлишок повітря і зменшити подачу повітря по шлангу.

З появою цих самих симптомів, а також у разі ознобу або головного болю під час спусків у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання водолаз повинен негайно вийти на поверхню.

83. Під час спусків у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання перебування водолаза під водою допускається тільки до моменту переходу на резервний запас повітря. Після включення резервної подачі повітря водолаз повинен сповістити про це на поверхню і негайно почати підйом.

84. У всіх випадках появи збоїв у роботі спорядження або поганого самопочуття водолазу варто припинити роботу, доповісти про це командиру спусків і діяти відповідно до його команд.

85. Під час пересування у воді для зменшення опору йти необхідно боком, нахиливши корпус уперед, робити допоміжні плавальні рухи руками, а в разі плавання з ластами займати майже горизонтальне положення. Періодично необхідно перевіряти напрямок переміщення, підтримувати зв’язок з водолазом, що забезпечує, і виконувати команди, передані засобами зв’язку або за допомогою умовних водолазних сигналів по сигнальному кінцю.

86. Водолаз, що забезпечує, повинен уважно стежити за переміщенням працюючого водолаза, вчасно опускати або підбирати його сигнальний кінець (кабель-сигнал), не допускаючи великої слабини. У разі одержання сигналу тривоги, а також, якщо працюючий водолаз двічі не відповів на поданий сигнал, водолаз, що забезпечує, повинен негайно почати його підйом на поверхню (у разі спусків на малі глибини). Одночасно за командою командира спуску водолаз, що страхує, одягається і за потреби спускається для надання допомоги в ліквідації аварійної ситуації.

87. Будь-які зміни в обстановці (спуск або підйом вантажів, інструменту, зміна довжини швартових або якірних ланцюгів, увімкнення окремих систем, зміна режиму подачі повітря та інші дії, що впливають на безпеку водолаза) повинні проводитися тільки з дозволу командира спуску, за умови одержання згоди працюючого водолаза та після його доповіді про готовність до змін умов роботи.

88. Під час подачі повітря водолазу тиск (підпір) у водолазному шланзі повинен підтримуватися відповідно до вимог інструкції з експлуатації спорядження цього типу.

89. У разі спусків водолазів у вентильованому спорядженні або спорядженні з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті слід підтримувати незнижуваний запас повітря в балонах, що зберігають повітря, для забезпечення виходу водолаза з води у випадку поломки компресора з дотриманням режиму декомпресії для глибини цього спуску і часу його перебування на глибині.

У разі виходу компресора (компресорів) з ладу робота повинна бути припинена, а водолаз повинен бути піднятий на поверхню з дотриманням режиму декомпресії.

90. Час перебування водолазів на ґрунті обирають з урахуванням обсягу і складності виконуваної роботи, погоди, самопочуття водолаза та інших конкретних умов. У жодному разі час перебування водолазів на ґрунті не повинен перевищувати часу, припустимого для будь-якого обраного режиму декомпресії.

91. Під час проведення водолазних робіт з обстеження великих ділянок акваторії на глибинах до 20 м у плавальному комплекті водолазного спорядження, а також із застосуванням підводних засобів руху (далі - ПЗР) допускається застосування контрольного кінця з буєм за умови можливості візуального спостереження на поверхні води за буєм з відповідним забезпеченням на шлюпці.

92. Водолази повинні знати напам’ять сигнали зв’язку з водолазами за допомогою сигнального або контрольного кінця, а також сигнали візуального зв’язку з водолазами (додаток 22).

Для передачі умовних сигналів необхідно попередньо вибрати слабину сигнального кінця, а потім енергійними рухами чітко передати сигнали. При цьому варто пам’ятати, що умовні сигнали на течії помітно спотворюються від постійної вібрації сигнального кінця і його великого прогину.

Кожний сигнал повинен бути повторений тим, кому він переданий, за винятком сигналу тривоги, у разі якого водолаза необхідно негайно піднімати на поверхню.

У разі одержання від водолаза сигналів «Більше повітря», «Менше повітря» вони спочатку повинні виконуватися, а потім повторюватися.

93. Не одержавши відповіді від працюючого водолаза на двічі повторений запит засобами підводного зв’язку, а потім по сигнальному кінцю (кабель-сигналу), водолази, що страхують і забезпечують, за командою командира спуску негайно повинні приступити до підйому водолаза на поверхню.

Під час підйому аварійного водолаза водолази, що страхують і забезпечують, повинні намагатися відновити з ним зв’язок засобами підводного зв’язку або по сигнальному кінцю (кабель-сигналу).

У разі одержання сигналів від працюючого водолаза про те, що він почуває себе добре, і після з’ясування та усунення причин порушення зв’язку за наказом командира спуску водолаза знову спускають для продовження робіт або піднімають на поверхню за обраним режимом декомпресії.

За неможливості відновлення зв’язку з аварійним водолазом під час підйому його піднімають без зупинок незалежно від глибини занурення і одночасно готуються до надання йому допомоги.

Підйом аварійного водолаза повинен здійснюватися тільки за умови його вільного переміщення під водою, в іншому випадку необхідно негайно спустити під воду водолаза, що страхує, для надання допомоги.

94. Передавати команди і розпорядження працюючому під водою водолазу необхідно короткими фразами, спокійним рівним голосом, виразно та неквапливо, за підтримки постійного зв’язку по телефону.

95. Зв’язок з водолазами, що знаходяться в барокамері, повинен підтримуватися по телефону і за допомогою умовних сигналів. У разі виходу з ладу телефону зв’язок з водолазами, що знаходяться в барокамері, здійснюється перестукуванням дерев’яним молотком умовними сигналами відповідно до таблиці перестукування в барокамері.

96. Про початок підйому залежно від обстановки на місці робіт командир спуску попереджує працюючого водолаза не менше ніж за 2 хвилини. Відповівши на сигнал, водолаз припиняє роботу, укладає на робочому місці або подає наверх інструмент, перевіряє чистоту свого сигнального кінця (кабель-сигналу), підходить до спускового кінця (альтанки), вентилюється, подає сигнал на поверхню про початок підйому і виходить по спусковому кінцю на поверхню (розміщується на альтанці для підйому). Підйом водолаза на альтанці починається після його доповіді про готовність.

97. Водолаз, що забезпечує, після одержання від працюючого водолаза сигналу про підйом зобов’язаний вибрати слабину сигнального кінця (кабель-сигналу) і, як тільки почне підніматися, позначити час початку підйому, доповівши про це командиру спуску.

98. Підйом водолаза на сигнальному кінці (кабель-сигналі) або шлангу не допускається (крім випадків, коли водолаз не в змозі піднятися самостійно).

99. Підйом водолаза на поверхню повинен здійснюватися зі швидкістю не більше 8 м/хв при цьому сигнальний кінець (кабель-сигнал) і шланг повинні вибиратися водолазом, що забезпечує, так, щоб вони не мали слабини. З глибини до 12 м включно водолаз виходить на поверхню без зупинок, а з глибини більше 12 м - із зупинками відповідно до таблиць режимів декомпресії водолазів. У цьому випадку поруч зі спусковим кінцем, як правило, опускають декомпресійну альтанку з пронумерованими балясинами. Кількість балясин повинна відповідати числу зупинок за режимом декомпресії. Піднявшись на глибину першої зупинки, водолаз переходить зі спускового кінця на декомпресійну альтанку і, переходячи за командою на наступні балясини, продовжує декомпресію. Командир спуску стежить за глибиною занурення альтанки, за часом витримок на зупинках.

100. Після закінчення декомпресії в разі спусків на малі глибини водолаз повинен знаходитися біля барокамери не менше 2 годин, а в разі спусків на середні глибини - не менше 6 годин.

101. Водолаз під час підйому повинен випускати надлишок повітря зі скафандра, а водолаз, що обслуговує щит подачі повітря, - зменшувати подачу повітря по шлангу. Спливання водолаза дозволяється тільки в плавальних комплектах спорядження та в разі аварійних випадків. При цьому водолаз у процесі спливання не повинен затримувати дихання на видиху. Після спливання на поверхню, вийшовши з води на трап або узявшись за борт шлюпки, водолаз за командою командира спуску може переключитися на атмосферу і дихати атмосферним повітрям.

102. Під час підйому водолаза, що спускався по спусковому кінцю, водолаз, що забезпечує, повинен вибирати сигнальний кінець і шланг без слабини з легким натягом, допомагаючи тим самим водолазу вийти на поверхню. У момент виходу водолаза на поверхню водолаз, що забезпечує, допомагає йому взятися за трап і піднятися по ньому. Відкривати ілюмінатор шолома і вимикатися з апарата дозволяється на трапі після вжиття заходів щодо запобігання падінню водолаза у воду. Відкривши ілюмінатор, припиняють подачу повітря водолазу і зв’язок з ним по телефону.

103. Роздягання водолаза може починатися на трапі тільки за відсутності хвилювання водної поверхні після переходу на дихання атмосферним повітрям. Як тільки з водолаза будуть зняті шолом і водолазні вантажі, він повинен повністю піднятися на палубу, де з нього знімають інші частини спорядження. Спорядження з водолаза повинно зніматися без команд у порядку, зворотному вдяганню. У разі хвилювання водолаза роздягають повністю на палубі.

104. Підніматися на борт судна (катера), з якого ведуться водолазні роботи, треба дуже обережно, особливо в холодну погоду. При цьому необхідна чітка взаємодія між водолазом, що забезпечує, і працюючим. Найкраще, щоб водолаз, що забезпечує, вивів працюючого водолаза до трапа на вершині хвилі. У цей момент водолаз повинен встигнути схопитися за сходинку, а коли вода схлине, якомога швидше піднятися наверх, щоб наступна хвиля не змила його з трапа. Перед цим необхідно подивитись, чи не заплутався за що-небудь сигнальний кінець (кабель-сигнал) і водолазний шланг. Піднявшись на палубу за допомогою водолаза, що забезпечує, водолаз до того, як з нього зніматимуть спорядження, робить широкий крок від краю.

Сигнальний кінець (кабель-сигнал) повинен зніматися з водолаза в останню чергу перед зняттям сорочки (гідрокомбінезона).

У холодну погоду водолаза після підйому на палубу корабля роздягають у приміщенні.

2. Заходи безпеки під час проведення водолазних спусків та робіт

1. Безпека проведення водолазних спусків забезпечується:

чіткою організацією виконання і забезпечення водолазних робіт;

точним виконанням вимог цієї Інструкції, експлуатаційних інструкцій з водолазної техніки, керівництв та настанов з ведення різного роду підводних робіт;

справним станом і якісною підготовкою водолазного спорядження, пристроїв і обладнання, призначених для забезпечення спусків водолазів;

високим рівнем знань водолазної техніки та основ фізіології спусків під воду;

високим рівнем фізичної підготовки, професійною та фізіологічною натренованістю водолазів, їх правильною поведінкою в аварійних ситуаціях;

грамотними і рішучими діями командира спуску, лікаря-терапевта (особи, яка здійснює медичне забезпечення) та керівника водолазних робіт за несприятливих змін обстановки під водою.

Під час виконання водолазних робіт у складних умовах керівник водолазних робіт (командир спуску) повинен у кожному конкретному випадку провести додатковий інструктаж з техніки безпеки з урахуванням специфіки та умов виконання цих робіт, про що здійснюється запис у журналі водолазних робіт.

2. Після доповіді про готовність до проведення спусків керівник водолазних робіт надає дозвіл на їх проведення. Особи, призначені для забезпечення спусків, приступають до виконання обов’язків відповідно до добового плану спусків і переходять у підпорядкування командира спуску.

Керівник водолазних робіт, надавши дозвіл на проведення водолазних спусків, займає місце на головному командному пункті або  в іншому місці, зручному для керівництва.

3. Під час проведення водолазних спусків ніхто не має права втручатися в командування спусками, давати будь-які команди працюючим водолазам і особовому складу, що забезпечує спуск. У випадку неправильних дій командир спуску може бути відсторонений від командування керівником водолазних робіт або вищою посадовою особою водолазної спеціальності.

У разі відсторонення командира спуску відповідною посадовою особою вона зобов’язана призначити для командування спусками іншу особу, допущену до командування цим видом спусків і на цьому виді водолазного комплексу, або взяти командування спусками на себе, про що повинен бути зроблений запис у журналі водолазних робіт і вахтовому журналі корабля. Зворотна передача командування спусками може бути здійснена тільки після закінчення спуску, під час якого відбулася заміна.

4. За безпеку і стан водолазів у період декомпресії в барокамері відповідають командир спуску та особа, що здійснює медичне забезпечення водолазних спусків. При цьому командир спуску відповідає за безпечну експлуатацію повітряних і газових систем, технічних пристроїв барокамери, а особа, що здійснює медичне забезпечення, - за проведення декомпресії (лікувальної рекомпресії) за обраним режимом.

5. Початок водолазних робіт оголошується командою по кораблю із записом у вахтовому журналі корабля. Командир корабля повинен оголосити наказ по кораблю, що забороняє під час водолазних робіт провертання гребних гвинтів, користування обладнанням, що висувається за межі обшивки корпусу, відкривання кінгстонів у районі роботи водолаза, перешвартування корабля, піднімання або опускання якірних ланцюгів, включення гідролокаційних і гідроакустичних станцій зв’язку (крім водолазних) тощо.

6. Кількість спусків одного водолаза за робочий день не повинна перевищувати:


на глибину до 6 м

- 8 спусків;


на глибину 6–12 м

- 6 спусків;


на глибину 12–20 м

- 4 спуски;


на глибину 20–60 м

- 2 спуски;


на глибину більше 60 м

- 1 спуск.

Загальний час перебування під водою повинен бути не більше 6 годин. Четвертий спуск на глибини від 12 до 20 м і повторний спуск на глибини від 20 до 60 м за один робочий день дозволяється керівником водолазних робіт тільки на підставі результатів медичного огляду водолаза лікарем-терапевтом.

7. Спуски водолаза в агресивні рідини проводять тільки з метою ліквідації аварійної ситуації в каналізаційних і стічних колодязях, місцях пошкодження підводних нафтопроводів тощо.

До визначення можливості проведення, а в необхідних випадках і під час проведення водолазних спусків в умовах забрудненого хімічними речовинами водного середовища повинні залучатися спеціалісти відповідного профілю медичної і хімічної служб.

8. До спусків під воду в умовах забруднення водного середовища хімічними речовинами, стічними водами, нафтопродуктами та іншими агресивними рідинами залучаються найбільш досвідчені водолази. Застосування телефонного (гідроакустичного) зв’язку при цьому виді спусків обов’язкове.

9. Для спусків у воду, покриту шаром нафтопродуктів, застосовується спорядження, виготовлене з маслобензостійкої гуми. За відсутності такого спорядження спуски можна робити у вентильованому спорядженні та спорядженні типу СВУ. Для захисту гідрокомбінезонів і водолазних сорочок від руйнуючої дії нафтопродуктів необхідно перед кожним спуском змочувати їх прісною водою та наносити на них шар рідкого мила. Клапани та інші металеві частини шолома і сорочки змазують тонким шаром вазеліну, а після кожного спуску вони повинні очищуватися від нафтопродуктів, протиратися дрантям і дезінфікуватися. Тривалість безперервної роботи під водою повинна бути не більше однієї години. Повторні спуски в спорядженні типу СВУ дозволяються після заміни мембрани дихального автомата. Спуски в тому самому гідрокомбінезоні (водолазній сорочці) після роботи в ньому (в ній) у цих умовах протягом 3 годин забороняються.

Спуски під воду, покриту шаром нафтопродуктів, з апаратами замкнутого і напівзамкнутого типу забороняються.

10. Спуски в нафту дозволяються тільки в разі гострої потреби (ліквідації аварій) у вентильованому спорядженні. Для запобігання отруєнню шкідливими парами агресивних рідин вентиляція підшоломного газового обсягу повинна підтримуватися в межах 100 л/хв.

Занурення водолаза у воду, поверхня якої забруднена нафтою або нафтопродуктами, дозволяється робити тільки після очищення її поверхні струменем стисненого повітря або води.

Особовий склад, що забезпечує спуск, повинен мати необхідні в даних умовах захисні засоби.

11. Водолазні спуски в бензин та інші отруйні рідини, які інтенсивно руйнують матеріал спорядження, забороняються.

Спуски в гідрокомбінезонах, виготовлених із неоперену, забороняються.

12. У разі забруднення води господарсько-побутовими стічними водами водолазні спуски дозволяються тільки в спорядженні, що повністю ізолює водолаза від впливу зовнішнього середовища. На водолазній станції повинні бути вода (мильна або чиста) і 1 % розчин хлорного вапна для оброблення спорядження після занурення. Після роботи в цих умовах водолаз повинен пройти санітарну обробку, для чого на водолазній станції повинні бути передбачені душ, дезінфекційні і мийні засоби.

Під час водолазних спусків у стічні води варто не допускати збовтування придонних відкладень.

Після виходу водолаза на поверхню спорядження повинно бути ретельно промите та продезінфіковане.

13. Спуски в розчини великої щільності відрізняються тим, що на організм людини впливає гідростатичний тиск, який перевищує тиск на глибині спуску в стільки разів, в скільки щільність розчину вище щільності води.

Під час спусків у замулену воду або глинистий розчин шахт, щільність яких значно вище щільності води, на працюючого водолаза необхідно навішувати додатковий вантаж і одягати тяжкі калоші. Загальна вага водолазних калош і вантажів відповідно до щільності середовища повинна збільшуватися у 2-3 рази. За щільності, що дорівнює 1,5, вона становить близько 80 кг. Спуски в таких умовах повинні виконуватися у вентильованому спорядженні і, як правило, в альтанці. До водолазної альтанки, на якій спускається водолаз, варто прикріпити напірний рукав з гідравлічним стовбуром, по якому повинна подаватися вода під тиском. Подача повітря водолазу в цих умовах повинна бути збільшена.

Глибина спуску з розрахунку витрати повітря повинна визначатися з урахуванням щільності розчину

Нп = rр Н,

де

Нп

-

приведена до щільності розчину глибина занурення, м;


rр

-

щільність розчину, т/м-3;


Н

-

фактична глибина занурення, м.

В основу вибору режиму декомпресії повинна бути покладена не фактична, а приведена (обчислена) глибина занурення водолаза, що визначається за манометром.

У разі спусків водолаза в розчин у вентильованому водолазному спорядженні приведену глибину занурення визначають за показниками водолазного манометра шляхом короткочасного перекриття клапана на щиті подачі повітря у водолазний шланг.

14. Під час виконання фактичних рятувальних та інших невідкладних робіт з дозволу командувача Національної гвардії України (начальника служби водолазного забезпечення НГУ) можуть виконуватися спуски за великих балів хвилювання моря за умови, що буде вжито заходів щодо запобігання ударам водолазів об трап, корпус корабля або ґрунт.

До спусків у цих умовах повинні допускатися водолази, які не піддаються морській хворобі.

15. Судно або катер, з якого проводяться водолазні спуски, необхідно надійно втримувати на місці, насамперед за рахунок збільшення сили якорів, і встановити постійне спостереження за їх положенням. За наявності дрейфу судна спуски припиняються.

16. Судно слід установлювати носом до хвилі або, використовуючи додаткові швартові та якорі, розвертати його таким чином, щоб водолазний трап (альтанка) були з підвітряної сторони. З навітряної сторони рекомендується встановлювати інші плавзасоби. За потреби повинна застосовуватися важка водолазна альтанка, яка здатна захистити водолаза від впливу хвилювання.

За умови відсутності цих засобів для спуску водолаза необхідно застосовувати два сигнальні кінці: один повинен бути на кораблі, з якого спускають водолаза, інший - на плавзасобі, установленому на деякій відстані від корабля. У момент, коли водолаз спустився під воду, другим сигнальним кінцем його варто відтягнути від корабля на безпечну відстань.

17. Спусковий кінець повинен пропускатися через блок на тимчасово встановленій балці. Довжина балки повинна бути такою, щоб водолаз, перебуваючи на спусковому кінці, не міг ударитися об трап або корпус корабля.

18. Декомпресію водолазів під час спусків на хвилюванні рекомендується проводити на поверхні в барокамері, обираючи режим, що відповідає умовам спуску.

19. Перед виконанням робіт у затоплених відсіках корабля водолази повинні бути поінструктовані про порядок, правила і послідовність виконання майбутніх робіт, дотримання заходів техніки безпеки, ознайомлені з об’єктом, що лежить на ґрунті, розташуванням його відсіків, приміщень і обладнання, що знаходиться в них.

20. Водолаз може входити в об’єкт, що лежить на ґрунті, тільки після обстеження його положення. Під час обстеження об’єкта, що лежить на ґрунті, водолазу забороняється ставати на його спливаючі конструкції та пристрої.

21. Спускатися в затоплений відсік необхідно по трапу або спусковому кінцю за умови обов’язкового страхування іншим водолазом, що перебуває біля входу із зовнішньої сторони об’єкта. Один водолаз виконує роботу, інший, що забезпечує, перебуває в такому місці, з якого можна спостерігати за працюючим водолазом і за його діями, якщо буде потреба, надати йому допомогу. Між працюючим водолазом і водолазом, що забезпечує, під водою повинен бути постійний розмовний зв’язок. Використання під час цих робіт підводного зв’язку обов’язкове. Під час спуску і пересування у відсіках (внутрішніх приміщеннях) місця проходів повинні попередньо бути розчищені від завалів. Працюючи в затопленому відсіку, водолаз повинен стежити за чистотою свого кабель-сигналу або сигнального кінця. Підходити до вхідних пристроїв об’єкта потрібно таким чином, щоб забезпечувалася можливість вільного повернення водолаза на поверхню. Перед входом у приміщення водолаз повинен намотати собі на руку кілька витків сигнального кінця (кабель-сигналу) і, просуваючись уперед, поступово їх відпускати.

22. У випадку зачеплення кабель-сигналу водолаз повинен дійти до місця зачеплення, вибираючи на руку слабину кабель-сигналу, і звільнити його. Після звільнення кабель-сигналу його слабина повинна вибиратися на поверхню. Для запобігання заплутуванню кабель-сигналу під час роботи в затопленому відсіку водолаз повинен уникати обходу навколо різних пристроїв або предметів.

23. Перебуваючи у відсіку затонулого корабля, водолаз повинен остерігатися раптового падіння погано закріплених або звисаючих вантажів і пристроїв, що зірвалися зі своїх місць, особливо в кораблі, що лежить догори кілем або на борту, а також затиснутих пристроїв, що прагнуть спливти.

Відкривати двері та люки треба обережно, щоб уникнути падіння важких предметів із суміжних або розташованих вище приміщень.

Відкривши двері або кришку люка, водолаз повинен зафіксувати їх від самовільного закриття (відкриття) за допомогою дроту, бруса тощо.

24. У разі спуску в затоплений відсік водолаз повинен брати із собою підводний світильник, а над місцем входу у відсік повинно бути встановлено сильне джерело світла для орієнтування під час виходу із затопленого відсіку.

25. Перед спуском водолаза з палуби затонулого об’єкта за борт або в трюм він повинен опустити спусковий кінець і по телефону повідомити на поверхню про занурення за борт або в трюм.

26. До робіт у темну пору доби в умовах низької або нульової видимості допускаються найбільш підготовлені водолази. Водолазам перед спусками в темну пору необхідно дати можливість відпочити вдень. Перед початком робіт водолази, особи, що забезпечують водолазні спуски, повинні бути поінструктовані щодо заходів безпеки під час виконання водолазних робіт. Для їх успішного виконання в темну пору доби необхідно проводити тренування подібного виду робіт у денний час.

27. Під час виконання водолазних спусків у темну пору доби повинні освітлюватися місця підготовки і робочої перевірки водолазного спорядження, одягання водолаза, спуску під воду, поста керування та постів, що забезпечують спуск, а також поверхні над місцем проведення робіт.

Шкали приладів (манометрів, глибиномірів, годинників, компасів, лагів тощо), що використовуються водолазами, повинні мати люмінесцентне покриття або підсвічування.

28. Водолази, що працюють і страхують, повинні мати ручні водолазні ліхтарі. За потреби до місця проведення робіт заводяться підводні світильники, що закріплюються в найбільш зручному для проведення робіт положенні.

29. Під час виконання робіт в темну пору доби, в умовах обмеженої видимості спуск водолаза до місця проведення робіт проводиться по спусковому (ходовому, підкильному) кінцю.

30. Водолазні спуски в темну пору доби, в умовах обмеженої або нульової видимості без телефонного або гідроакустичного зв’язку забороняються.

31. До спусків під воду в жорстких водолазних пристроях (далі - ЖВП) допускаються особи, що пройшли відповідну підготовку і склали залік ВКК (допуск оформлюється наказом начальника територіального управління (командира військової частини) на підставі протокола ВКК).

32. За виконання вимог безпеки експлуатації ЖВП після спуску їх на воду і до підйому на борт судна-носія відповідає командир спусків.

33. Керівництво спуском у ЖВП здійснюється з командного пункту, обладнаного засобами зв’язку з ЖВП і постами, що обслуговують спуск.

34. Підготовка та керування ЖВП здійснюється одним або двома операторами залежно від типу ЖВП. Найбільш підготовленого оператора ЖВП командир спуску призначає старшим оператором. Оператори діють відповідно до інструкції з експлуатації ЖВП і за командою командира спуску.

35. Особлива увага під час підготовки ЖВП до спуску повинна приділятися:

справності телефонного зв’язку і освітлення;

зарядженню регенеративною речовиною системи регенерації;

робочій перевірці ізолюючих дихальних апаратів;

опору ізоляції електроустаткування і кабелів;

перевірці устрою аварійного спливу;

перевірці роботи маніпуляторів (для робочої камери).

36. Для перевірки герметичності ЖВП і справності його СПП проводиться контрольний спуск ЖВП без оператора на глибину запланованого спуску, де ЖВП витримують 10 хвилин, а потім піднімають на палубу судна і проводять його огляд. Глибина в районі спусків не повинна перевищувати робочу глибину спуску ЖВП. Без контрольного спуску ЖВП дозволяється спускати тільки в разі термінових фактичних рятувальних робіт.

37. Після доповіді командиру спуску про перевірку всіх пристроїв і запису про це в протоколі спуску в спостережній (робочій) камері (додаток 23) оператори за командою командира спуску заходять у ЖВП, закривають та замикають кришку, включають систему регенерації. Доповіддю оператора про готовність до спуску закінчується підготовка ЖВП до занурення. Спуск ЖВП починається за наказом командира спуску. Перед спуском з маніпуляторами ЖВП повинні бути підгорнуті до панелі. Після занурення ЖВП на глибину 3-5 м спуск зупиняється, перевіряються герметичність ЖВП, телефонний зв’язок з операторами і підводне освітлення.

Після доповіді оператора про герметичність ЖВП, нормальну роботу підводного освітлення і добре самопочуття починається занурення ЖВП на задану глибину.

38. Швидкість спуску ЖВП установлюється залежно від ступеня прозорості води і змінюється за вимогами оператора. У міру наближення ЖВП до ґрунту (об’єкта) оператор визначає і доповідає відстань до ґрунту (об’єкта) і вимагає припинення спуску, коли ґрунт або об’єкт стануть добре помітними.

39. Про свої дії і обстановку оператор ЖВП доповідає командиру спуску і виконує його команди.

40. Основні етапи підготовки і проведення спуску у ЖВП фіксує лікар-терапевт, що забезпечує спуск, у протоколі спуску в ЖВП.

41. Пошук аварійного об’єкта, що лежить на ґрунті, проводиться шляхом пересування судна на швартових (якорях) таким чином, щоб під час переміщення ЖВП усі ділянки ґрунту заданого району були обстежені. Ширина смуги обстеження обирається залежно від видимості під водою. У процесі пошуку на судні ведеться планшет обстеження поверхні дна акваторії заданого району.

У разі виявлення аварійного об’єкта, що лежить на ґрунті, орієнтуючись за допомогою доповідей оператора, судно переміщується на швартових у напрямку об’єкта та встановлюється над ним.

Обстеження виявленого аварійного об’єкта проводиться операторами шляхом візуального огляду. За потреби проводиться фотографування об’єкта.

42. Для роботи маніпуляторами на об’єкті ЖВП повинен бути надійно встановлений на палубі об’єкта. Місце роботи повинно перебувати в робочій зоні маніпуляторів. Слабина тросів і кабелів, що йдуть із судна до ЖВП, повинна бути такою, щоб унеможливити ривки ЖВП під час переміщення судна при хвилюванні.

43. У разі виявлення протікання ілюмінаторів (оглядового скла), кришки люка або чепцевих ущільнювачів, а також з появою надзвичайної ситуації або погіршення самопочуття оператора (операторів) проводиться негайний підйом ЖВП на палубу судна. Перелік можливих несправностей під час спусків у жорстких водолазних пристроях (додаток 24).

44. У разі виходу з ладу засобів зв’язку оператори переходять на зв’язок за умовними сигналами (світлом і стукотом) з водолазами і операторами спостережної (робочої) камери в разі порушення телефонного зв’язку (додаток 25).

45. У випадку заплутування спускопіднімального троса і кабелю, неможливості підйому ЖВП за допомогою суднопіднімального пристрою (далі - СПП) проводиться аварійне спливання ЖВП. Перед аварійним спливанням ЖВП судно повинно пересунутися на швартових убік від місцезнаходження ЖВП (за наявності течії проти неї). При цьому необхідно витравити спусковий трос і кабель ЖВП на довжину, достатню для відтягування судна. Якщо спуск ЖВП проводився по напрямному тросу, оператор повинен розкрити розмикальний рим і звільнитися від напрямного троса. Аварійне спливання здійснюється за командою командира спуску з дотриманням послідовності дій, викладених в інструкції з експлуатації ЖВП.

46. Після спливання на поверхню в темний час доби оператор подає світлові сигнали переносним ліхтарем через ілюмінатор. За потреби оператор відкриває дихальний клапан.

47. Жорсткі водолазні пристрої повинні мати надійні засоби життєзабезпечення. Час перебування операторів у ЖВП не повинен перевищувати час надійної (гарантованої) дії системи життєзабезпечення.

48. Після закінчення спусків внутрішню поверхню ЖВП просушують, а зовнішню обмивають прісною водою. Виявлені на поверхні ЖВП плями мазуту або мастил видаляють гасом або дизельним паливом, потім поверхню ЖВП промивають водою з милом.

49. Після від’єднання спускопіднімального троса і кабелю ЖВП установлюють на місце зберігання по-похідному. Використану регенеративну речовину видаляють із коробок, які промивають прісною водою і просушують.

50. Під час спусків у ЖВП забороняється курити, користуватися сірниками (запальничками), застосовувати прилади відкритого накалювання, використовувати вогненебезпечні, сильно пахучі речовини.

51. Після закінчення або перерви в роботі ЖВП повинен бути піднятий на палубу судна-носія або підвішений на спеціальних пристроях. Забороняється тримати ЖВП у підвішеному положенні на спускопіднімальних канатах.

52. До водолазних робіт на течії зі швидкістю понад 1 м/с допускаються найбільш підготовлені водолази.

У разі великих перерв у роботі (в умовах швидкої течії) водолази повинні пройти відповідне тренування (2-3 спуски) під керівництвом командира спуску, що володіє навичками водолазних робіт на течії.

Робота водолазів на течії зі швидкістю понад 2 м/с забороняється.

У разі швидкості течії понад 1 м/с спуск водолаза і його робота повинні проводитися із застосуванням засобів і пристроїв, що полегшують умови роботи та забезпечують його безпеку (щити, водолазні альтанки, затоплювані ємності тощо).

53. Зв’язок з водолазом повинен здійснюватися тільки по телефону або за допомогою гідроакустичної станції.

54. Перед початком водолазних робіт на течії необхідно ознайомитися з гідротехнічним режимом на місці проведення робіт, визначити швидкість і напрямок течії на поверхні та на глибині спуску, виміряти глибину майбутніх спусків. За наявності приливів і відливів слід мати їх графік на весь період водолазних робіт та встановити постійний зв’язок з найближчими постами гідрометеослужби.

55. Під час роботи на течії судно (плавзасіб), з якого проводяться водолазні спуски, повинно встановлюватися за течією вище місця спуску таким чином, щоб після витравлювання якірного ланцюга місце робіт водолаза на ґрунті було нижче течії  за кормою на відстані 5-10 м від місця спуску залежно від течії і глибини спуску. Спуск водолаза проводиться з корми.

56. У носовій частині судна (плавзасобу) командир спуску виставляє вахтового з відпорною жердиною для спостереження за предметами, що плавають, затонулими колодами тощо, а за потреби видалення їх або зміни напрямку руху від місця спуску водолаза.

57. Під час роботи на течії в місці спуску водолазів повинна перебувати шлюпка з веслярами. Зі шлюпки на плавзасіб (пірс, причал тощо) повинні подаватися швартові довжиною, достатньою для підходу до водолаза, що піднявся на кабель-сигналі або сигнальному кінці.

Водолазне спорядження повинно бути ретельно оглянуте та перевірене. Сильно зношене спорядження не допускається. Шлангові з’єднання повинні мати бензельні перемички, що страхують.

58. За наявності дрейфу судна спуск водолазів забороняється. З метою запобігання дрейфу судна його встановлюють на якорях. Для впевненості в тому, що судно не дрейфує, необхідно підняти якірний ланцюг на 10-15 м і, переконавшись по опущеному за борт канату з вантажем, що дрейфу немає, знову опустити ланцюг на дно.

Надійність стоянки судна повинна контролюватися протягом усього часу перебування водолаза під водою.

59. При вітрі або течії судно, з якого проводяться водолазні спуски, повинно встановлюватися носом проти вітру або течії.

У випадку, коли за умовами обстановки судно змушене ставати лагом до напрямку вітру або течії, це роблять таким чином, щоб унеможливлювався дрейф судна і забезпечувалася безпека працюючого під водою водолаза (наприклад, заведенням кормового якоря, подачею кормового швартового кінця на рейдові швартові засоби, постановкою на шпринг тощо).

60. За наявності в районі проведення робіт приливів і відливів, течії перестановка судна повинна проводитися до початку приливу або відливу. У всіх інших випадках перестановка судна повинна здійснюватися негайно зі зміною напрямку вітру або викликаною ним вітрової течії після підйому водолаза на борт судна.

Під час приливно-відливних течій судно, з якого ведуться водолазні роботи, повинно бути встановлено над об’єктом на кормових якорях або бочках. Спуск водолаза на течії повинен проводитися у важкій водолазній альтанці або по спусковому кінцю.

61. Щоб попередити викидання водолаза під час роботи на сильній течії, на водолаза надягають вантажі і калоші збільшеної ваги.

62. Залежно від швидкості течії з корми водолазного бота опускають спусковий кінець з вантажем масою 70-140 кг, що має каніфас-блок (скобу), через який пропускають ходовий кінець довжиною не менше трьох глибин із карабіном на кінці. На пояс водолаза надягається «удавкою» пеньковий (синтетичний) кінець, що страхує, завдовжки 1-1,5 м з металевим кільцем на кінці. Карабін ходового кінця кріпиться до кільця пенькового (синтетичного) кінця перед спуском водолаза. Водолаз занурюється по спусковому кінцю, одночасно вибирається слабина ходового кінця. Під час занурення рекомендується користуватися ковзним карабіном, що допомагає втримуватися за спусковий кінець. Під час пересування під водою від спускового кінця до місця роботи і назад по команді водолаза ходовий кінець вибирають (видають) через каніфас-блок зверху. За потреби водолаз може від’єднати карабін ходового кінця від кільця кінця, що страхує, і вийти по спусковому кінцю.

63. Під час виконання робіт на течії водолазу бажано зайняти положення, що забезпечує мінімальний опір потоку води і запобігає спрацюванню легеневого автомата дихального апарата.

Для полегшення пересування по ґрунту проти течії водолаз може використовувати металевий штир (щуп або водолазну кішку), який він втикає поперед себе на відстані витягнутої руки, потім лежачи  підтягується до нього.

64. Водолазу забороняється швидко спливати на поверхню. Підніматися можна тільки по спусковому кінцю або у водолазній альтанці. Водолаз не повинен випускати ходовий кінець з рук, поки не повернеться до спускового кінця і не візьметься за нього руками або не ввійде у водолазну альтанку.

У разі викиду водолаза на поверхню течією його необхідно швидко підтягти на сигнальному кінці (кабель-сигналі) до водолазного трапа, запитати про самопочуття, допомогти йому прийняти вертикальне положення і за командою командира спуску приступити до повторного спуску або підняти на борт судна, роздягнути і за потреби помістити в барокамеру.

Якщо водолаз під час викидання не досягне поверхні (зачепиться сигнальним кінцем, кабель-сигналом, шлангом), необхідно попустити сигнальний кінець, кабель-сигнал, шланг. З появою водолаза на поверхні направити до нього шлюпку (катер), допомогти поставити водолаза у вертикальне положення, утримуючи його на поверхні, після чого попустити якірний ланцюг і спуститися на судні за течією до водолаза, вибираючи при цьому його сигнальний кінець (кабель-сигнал). Якщо судно відносить від водолаза, що сплив, убік, то водолаза треба підняти в шлюпку. У цьому разі спорядження з водолаза знімають у шлюпці, а сигнальний кінець (кабель-сигнал) вибирають (протравлюють) на судні за командою командира спуску.

65. Під час видачі кабель-сигналу водолазу необхідно постійно стежити за показаннями манометра на щиті подачі повітря.

Особи, що забезпечують спуск водолаза, повинні не допускати зайвої слабини сигнального кінця (кабель-сигналу). Під час роботи водолаза в захаращених місцях вони повинні стежити за тим, щоб течія не занесла сигнальний кінець (кабель-сигнал) на виступаючі предмети (старі палі, масиви, уламки судна тощо), оскільки це може перешкодити підйому водолаза.

66. Водолаз, що стоїть на подачі повітря, зобов’язаний увесь час спостерігати за показаннями манометра і підтримувати постійний зв’язок з водолазом.

67. При спусках з берега для обстеження дна ріки завширшки до 50 м попередньо необхідно прокласти з одного берега на інший тросовий провідник, що полегшить пересування водолаза. Рекомендується застосовувати провідник і на більш широких ріках.

68. Спуски водолазів узимку проводяться:

у спорядженні з обігрівом при температурі навколишнього повітря не нижче - 30 °С, а при наявності вітру зі швидкістю понад 10 - 15 м/с - не нижче - 20 °С;

у вентильованому і глибоководному спорядженні без обігріву при температурі навколишнього повітря не нижче - 20 °С, а за наявності вітру зі швидкістю більше 10 - 15 м/с - не нижче - 5 °С;

в автономному спорядженні без обігріву при температурі навколишнього повітря не нижче - 15° С, а за наявності вітру, швидкість якого понад 10-15 м/с, не нижче - 10 °С.

69. Під час виконання фактичних рятувальних та інших невідкладних робіт (порятунок людей, аварії) з дозволу начальника служби водолазного забезпечення НГУ спуски можуть проводитися при більш низьких температурах і при більшій силі вітру з обов’язковим дотриманням усіх заходів безпеки залежно від конкретних умов.

70. Водолазні роботи взимку проводяться як з поверхні льоду, так і з плавзасобів.

Спускати водолаза за наявності руху битого льоду забороняється. Допускається спуск водолаза в умовах руху битого льоду під час порятунку людей і ліквідації аварій. У цьому разі повинно бути вжито додаткових заходів щодо безпеки і збереження здоров’я водолазів.

71. Пересування по льоду і робота на ньому без попереднього обстеження льодового покрову та визначення його несучої здатності забороняються.

Під час визначення несучої здатності льодового покрову враховується тільки шар кристалічного льоду, при цьому враховується найменша його товщина з усіх вимірів.

Вимір товщини льоду проводиться: узимку - один раз на 10 днів; восени і навесні, а також у разі підвищення температури повітря від 0 °С і вище взимку на фоні сталих додатних температур і під час установлення будки (намету) над майною - щодня. Результати виміру товщини льоду повинні заноситися в журнал водолазних робіт. З появою ознак руйнування льоду водолазні спуски в цьому місці повинні бути припинені.

72. Для виконання водолазних спусків з льоду керівник водолазних робіт зобов’язаний безпечно розташовувати на льоду водолазну техніку та інші технічні засоби з розрахунком часу їх перебування на одному місці за формулою



,

де

t

-

припустимий час стоянки, год;


Pmax

-

максимально припустима маса вантажу під час транспортування по льоду даної товщини, т;


Р

-

маса вантажу, для якого підраховується припустимий час стоянки, т.

Пересування по льоду під час водолазних робіт здійснюється після визначення припустимої товщини льоду при різних навантаженнях (додаток 26) і встановлення виду транспорту, який може бути використаний для пересування.

73. Для спусків водолазів під лід необхідно якнайближче до місця робіт прорубати майну розміром не менше 2×2 м, очистити її від льоду, при цьому битий лід обов’язково вилучити з майни. Верхні та нижні гострі краї майни повинні бути притуплені. По краях майни слід зробити настил з товстих дощок. Майна повинна мати огородження по всьому периметру.

74. Як захисне огородження майн можуть використовуватися леєрні огородження або дерев’яні поручні заввишки не менше 1100 мм, що складаються не менше ніж з трьох горизонтальних прутків або дерев’яних елементів (поручня проміжного і нижнього).

У майну необхідно опустити водолазний трап і завести спусковий кінець. Трап необхідно надійно закріпити (за колоду, що вмерзла в окрему майну, за гвинтовий крижаний якір та металевий стрижень, похило вбитий у лід, тощо).

Забороняється спускати в майну водяні шланги насосів та інші предмети, що не належать до водолазного спорядження.

75. У місцях можливого пересування людей по льоду після закінчення водолазних спусків майни повинні огороджуватися.

Пальні і мастильні матеріали виливати на лід забороняється. Місця з розлитими пальними або мастильними матеріалами повинні бути негайно очищені від залишків цих матеріалів та засипані снігом.

76. Командир спуску повинен:

стежити за станом майни;

організовувати своєчасне очищення майни від льодового покриву;

організовувати безперервний контроль за подачею повітря водолазу і вчасно вживати заходів у разі появи перших ознак ненормальної роботи системи повітропостачання.

77. Керівник водолазних робіт повинен:

стежити за льодовою обстановкою, за необхідності вчасно припинити водолазні роботи і зібрати водолазну техніку;

організовувати своєчасний вимір товщини льоду в місцях водолазних робіт з реєстрацією цих вимірів;

забезпечити наявність гарячої води в місцях спусків водолазів.

78. Під час проведення водолазних робіт з поверхні льоду необхідно:

установити біля місця спуску будку (намет), що опалюється. Під час нетривалих робіт будку можна розміщувати біля майни, під час тривалих - над нею;

проводити підготовку і робочу перевірку спорядження, а також вдягання і роздягання водолаза в будці (наметі);

передбачити наявність гарячої води;

розміщувати засоби подачі повітря і шланги в однакових температурних умовах.

79. Під час проведення водолазних робіт з кораблів (суден та катерів) необхідно:

видалити вологу з балонів повітря і газових сумішей;

провести підготовку, робочу перевірку спорядження і одягання водолазів (крім пульта ППГ-1 і вентильованого спорядження) у приміщенні з додатною температурою повітря;

забезпечити подачу гарячої води до місця спуску водолазів.

80. Під час проведення підводних робіт в умовах від’ємних температур зовнішнього повітря необхідно вжити заходів щодо уникнення переохолодження водолазів. До таких заходів належать надягання двох комплектів водолазної білизни та обмеження часу перебування водолазів під водою, використання засобів активного обігріву водолазів, опалюваних приміщень (будок) і наметів для вдягання і роздягання водолазів, установлення захисних споруд або неопалюваних будок і наметів безпосередньо над майнами.

Необхідні заходи проти переохолодження залежно від конкретних умов роботи встановлюються в кожному випадку особою, що здійснює медичне забезпечення.

З появою води на льоду під дією приливу або вітру навантаження на лід повинно бути знижене на 50–80 %. Під час розрахунку навантаження на лід необхідно врахувати, що міцність льоду навесні зменшується вдвічі. За наявності сухих тріщин завширшки менше  3 см та завглибшки не більше половини товщини льоду навантаження на лід повинно бути знижене на 20 %.

81. Для відігрівання шлангових з’єднань, редукторів, клапанів дихальних автоматів, водолазних шоломів і водолазних помп на місці робіт повинна бути достатня кількість гарячої води, дрантя або клоччя та інших теплозахисних матеріалів.

Для попередження утворення льодових пробок у шлангових з’єднаннях їх необхідно опустити у воду. З’єднання, що не доходять до води, слід обгорнути сухим теплоізоляційним матеріалом (наприклад, пінополістиролом). Перед кожним спуском і після нього шланги повинні ретельно продуватися стисненим повітрям.

82. Перед одяганням водолаза всі гумові частини водолазного спорядження необхідно попередньо відігріти до додатної температури. Після надягання водолазного спорядження водолаз повинен без затримки спуститися з опалюваного приміщення під воду.

83. Водолаз, що стоїть на подачі повітря, повинен уважно стежити за показниками манометра на повітророзподільному щиті. У разі підвищення тиску, що вказує на утворення в з’єднаннях шланга (які перебувають на поверхні) льодової пробки, він зобов’язаний негайно доповісти командиру спуску.

84. Під час роботи у вентильованому спорядженні водолаз, перебуваючи під водою, повинен прислухатися до шуму повітря, що поступає до нього. У разі зміни характеру шуму повітря водолаз повинен припинити роботу, доповісти командиру спуску та дізнатися по телефону про тиск на водолазному манометрі. У разі обмерзання шлангів і порушення подачі повітря тиск на манометрі піднімається. У цьому разі водолаза необхідно негайно підняти на поверхню.

85. Під час роботи в спорядженні з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті в разі збільшення опору на вдиху (закупорювання шлангів) водолаз повинен припинити роботу, доповісти командиру спуску, перейти на дихання з аварійного запасу та вийти на поверхню. Продовжити роботу можна після відновлення нормальної працездатності всіх вузлів і деталей спорядження.

86. Льодові пробки в шлангових з’єднаннях видаляються обігрівом з’єднань гарячою водою зі збереженням установленого підпору повітря в шлангу. Після видалення крижаних пробок у шлангу і шлангових з’єднаннях, продування їх стисненим повітрям водолаза дозволяється спустити під воду.

87. Під час проходження водолаза від місця одягання до місця спуску у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання треба вжити заходів проти замерзання легеневого автомата з редуктором. Під час роботи водолаз повинен уважно стежити за роботою дихальних клапанів, на яких може утворитися льодовий наліт. Перед надяганням дихального апарата легеневий автомат з редуктором необхідно просушити.

88. При спусках у водолазному спорядженні з м’яким шоломом, щоб уникнути пошкодження голови водолаза у випадку удару об лід, рекомендується надягати поверх шолома різні захисні пристосування (захисні каски, наклеювати на шолом захисні смуги тощо).

89. Під час виходу водолаза з води його необхідно перевести на дихання атмосферним повітрям, зняти вантажі і калоші (боти, ласти). Подальше роздягання проводиться в опалюваному приміщенні, де виключається створення на гумових частинах спорядження льодової кірки.

90. Для попередження замерзання редуктора і легеневого автомата водолазу після підключення до апарата слід намагатися дихати повільно та розмірено. При низькій температурі повітря необхідно уникати тривалого перебування водолаза на поверхні після підключення до апарата.

91. Під час проведення водолазних спусків в умовах низької температури в апаратах типу ІДА  водолаз після підключення до апарата повинен близько десяти хвилин перебувати на повітрі при температурі не нижче 0 °С для розробки регенеративної речовини. Надалі час перебування водолаза на повітрі при температурі нижче - 10 °С до початку занурення під воду  не повинен перевищувати 5 - 7 хвилин.

92. Виконання робіт водолазом на межі середовищ повітря - вода в апаратах з відкритою, напівзамкнутою і замкнутою схемами дихання при низькій температурі забороняється, крім споряджень, спеціально призначених для цих цілей.

93. Навчальні водолазні спуски проводяться на спеціально обладнаних полігонах, басейнах, баштах, відсіках корабля або з берега. Ділянка акваторії, відведена для спусків, повинна бути огороджена для попередження заходження в неї плавучих засобів. Поверхня дна акваторії в районі спусків повинна бути ретельно обстежена водолазами та очищена від сторонніх предметів. Водолазне обстеження поверхні дна акваторії проводиться не менше одного разу на рік, результати обстеження оформляються актом.

94. Наказом начальника навчального закладу до навчальних спусків під воду допускаються особи, які за станом здоров’я придатні до спусків під воду, пройшли теоретичну підготовку і склали залік ВКК навчального закладу щодо  допуску до водолазних спусків.

95. Командування навчальними спусками здійснюється водолазним спеціалістом, старшим інструктором-водолазом, а в навчальних закладах, крім того, інструктором-водолазом. Командир спуску відповідає за організацію навчального спуску, якість виконання навчальних вправ під водою, дотримання заходів безпеки і вимог цієї Інструкції, контролює ведення журналу водолазних робіт та оцінює виконання навчальних вправ.

96. Медичне забезпечення навчальних водолазних спусків проводиться штатними лікарями-терапевтами. Під час навчання для одержання кваліфікації «водолаз», «офіцер-водолаз» та за відсутності штатних лікарів-терапевтів медичне забезпечення навчальних спусків може здійснюватися лікарями-терапевтами, спеціально допущеними до них відповідною ВКК. Особи, що здійснюють медичне забезпечення навчальних водолазних спусків, зобов’язані перебувати в місці спусків водолазів у готовності надати негайну медичну допомогу.

97. Забезпечення водолазних спусків і навчання практичним навичкам покладаються на інструкторів-водолазів, яким дозволяється одночасно забезпечувати і навчати не більше трьох осіб. Вони зобов’язані готувати водолазне спорядження та обладнання до навчальних спусків, контролювати робочу перевірку спорядження тих, що навчаються, його надягання, підключення до апарата дихання, спуск під воду і дотримання методики навчальних вправ. Перед кожним навчальним спуском вони готують декомпресійну барокамеру і спорядження для водолаза, що страхує.

98. Водолазне спорядження, обладнання і засоби забезпечення спусків повинні бути ретельно перевірені. Той, хто навчається, робить робочу перевірку спорядження особисто під спостереженням інструктора-водолаза із записом у журнал водолазних робіт і доповіддю командиру спуску.

99. Навчальні спуски проводяться по водолазних трапах, що доходять до дна. З кожного трапа дозволяється спускати не більше двох осіб.

100. Відпрацьовування навчальних вправ проводиться в суворій послідовності відповідно до програми. Тих, хто навчаються, допускають до виконання чергової вправи тільки після відпрацювання попередньої.

101. У місці проведення навчальних водолазних спусків також повинна перебувати в готовності до негайного використання декомпресійна барокамера. У разі відсутності декомпресійної барокамери або її неготовності до використання навчальні водолазні спуски забороняються.

102. Під час спусків з метою відпрацювання руху в плавальних комплектах спорядження подача сигналів водолазу проводиться зі шлюпки, яка його супроводжує, за допомогою контрольного кінця або звукової сигналізації. Сигнали від водолаза подаються по контрольному кінцю і спостерігаються екіпажем шлюпки по бую на поверхні води.

103. У місці проведення навчальних водолазних спусків повинен бути готовим до негайного спуску водолаз, що страхує, з числа інструкторів-водолазів. Водолаз, що страхує, призначається не більше ніж на кожні п’ять - шість навчальних водолазних постів.

104. Експериментальні водолазні спуски проводяться за програмами, затвердженими службою водолазного забезпечення НГУ. У програмі вказуються мета експериментів, обсяг і строки проведення. Технологія експерименту і заходи безпеки викладаються в методиці, що додається до програми.

105. Керівництво експериментом покладається на наукового керівника, якому підпорядковуються керівник водолазних робіт та командир спуску. До експериментальних водолазних спусків залучаються штатні водолази, які за рівнем спеціальної і технічної підготовки та станом здоров’я придатні до виконання цього виду водолазних робіт.

106. Науковий керівник з дозволу командувача Національної гвардії України (за поданням начальника служби водолазного забезпечення НГУ) може залучати до експериментальних водолазних спусків (перебування під підвищеним тиском у водолазних барокамерах) осіб, що не мають водолазної спеціальності, які пройшли спеціальну підготовку, склали залік за програмою і методикою експериментів і придатні за станом здоров’я до участі в цьому експерименті.

107. Допуск водолазів до експериментальних спусків, а також до спусків у нових зразках водолазного спорядження, що раніше не перебувало на постачанні частин, підрозділів (кораблів, суден та катерів) НГУ, оголошується наказом командира після перевірки знань водолазів з улаштування спорядження і правил його використання під час експерименту.

Перевірку знань водолазів здійснюють керівник експерименту та водолазні спеціалісти, керівник водолазних робіт і командир спусків.

108. Для виконання екстрених водолазних робіт і для доставки водолазів у райони акваторії, недоступні іншим транспортним засобам, використовуються вертольоти, які оснащені пристроями підйому людей з поверхні води в режимі зависання або мають технічну можливість посадки на водну поверхню.

109. Спуски водолазів з вертольота дозволяються при хвилюванні моря до двох балів на глибини до 20 м і тільки в денний час доби. До спусків під воду з вертольота допускаються найбільш досвідчені водолази в складі групи не менше трьох осіб.

110. Підготовка водолазів для роботи з вертольота повинна проводитися під час спільних навчальних зборів груп водолазів і екіпажів вертольотів-рятувальників, а також  періодичних занять та тренувань.

111. Для спусків водолазів під воду з вертольота застосовується водолазне спорядження регенеративного типу з відкритою схемою дихання (в автономному варіанті) у комплекті для плавання.

112. Робоча перевірка водолазного спорядження, одягання водолазів, перевірка на герметичність, регулювання плавучості проводяться до заходу водолазів у вертоліт перед вильотом.

Перед вильотом вертольота перевіряється наявність і справність гумового надувного човна (типу ЛАС), спускових та контрольних кінців, а також пристрою вертольота для підйому людей з поверхні води.

113. Водолази, одягнені у водолазне спорядження, розміщуються у вертольоті. Командир спуску розподіляє обов’язки серед водолазів, проводить інструктаж, перевіряє підгонку спорядження, дихальних апаратів, вантажів, масок, ласт тощо, а за потреби робить контрольне підключення до апарата.

114. Кожний водолаз повинен мати контрольний кінець з буєм, який він тримає в руках під час перебування у вертольоті.

115. Після прибуття вертольота в заданий район командир спуску оцінює обстановку та визначає за погодними умовами можливість проведення водолазних спусків. Рішення щодо способу спуску водолазів приймає командир екіпажу вертольота.

116. Спуски водолазів з вертольота можуть здійснюватися:

з посадкою вертольота на поверхню води;

у режимі зависання за допомогою рятувальних сидінь, поясів, які страхують, з використанням спускових пристроїв;

у режимі руху вертольота зі швидкістю не більше 5 км/год.

117. Під час спусків водолазів під воду з посадкою вертольота на поверхню води з нього спускається гумовий надувний човен, у якому розміщується водолаз, що забезпечує спуски.

Водолаз, що забезпечує спуски, одягнений у гідрокомбінезон та ласти, має страхувальний кінець, закріплений до нього і до човна, а також дихальну трубку, напівмаску (маску) і водолазний ніж.

Водолази, призначені до спуску, підключаються до дихальних апаратів та переходять з вертольота на гумовий човен, де їх приймає водолаз, що забезпечує спуски, і розміщує у ньому. Після розміщення в човні водолази відключаються від дихальних апаратів та підключаються до них тільки безпосередньо перед спуском під воду.

118. Спуски водолазів з вертольота в режимі зависання проводяться за допомогою рятувальних сидінь, поясів, що страхують.

Першим у воду спускається водолаз, що забезпечує спуски. Перед спуском водолаза, що забезпечує спуски, з вертольота скидають гумовий надувний човен. Страхувальний кінець закріплюється на човні і на водолазі, що забезпечує спуски, якого спускають на воду за допомогою спускопіднімального пристрою вертольота. Перебуваючи біля водної поверхні, водолаз, що забезпечує спуски, підтягує за страхувальний кінець гумовий надувний човен і сідає в нього. Після цього водолазів, призначених для роботи під водою, по черзі спускають на воду. Підключення водолазів до дихальних апаратів проводиться безпосередньо перед їх переходом у спускопіднімальний пристрій вертольота. Кожний водолаз повинен мати контрольний кінець. Водолаз, що забезпечує спуски, приймає водолазів у гумовий надувний човен та доставляє їх до місця роботи. Якщо водолази рухаються до місця робіт самостійно, водолаз, що забезпечує спуски, супроводжує їх і спостерігає за ними по буях на сигнальних кінцях.

119. Дозволяється проводити водолазні спуски в режимі руху вертольота. У цьому разі водолази можуть стрибати у воду з вертольота, якщо відстань від нього до води не більше 5 м і швидкість його руху не більше  5 км/год.

120. Перед стрибком водолаза з вертольота водолаз,що забезпечує спуск, викидає гумовий надувний човен та тримає страхувальний кінець у руці на відстані від човна завдовжки 10-15 м. Після приводнення гумового надувного човна водолаз, що забезпечує спуск, стрибає у воду так, щоб не потрапити в човен. Потім він підтягує до себе човен за страхувальний кінець і розміщується в ньому. Перед виконанням стрибка у воду водолаз, одягнений у спорядження з дихальним апаратом, повинен підключитися до апарата і зробити вдих, намагаючись вибрати всю газову суміш із дихального мішка (якщо дихальний апарат із замкнутою або напівзамкнутою схемою дихання), затримати подих і, легко відштовхнувшись, стрибнути у воду ногами вниз. У момент приводнення необхідно притримати руками клапанну коробку (дихальний автомат) для запобігання відриву штуцера загубника від маски, лікті притиснути до грудей, видихнути, а після занурення у воду  зробити вдих з апарата. Спливши на поверхню, водолаз повідомляє про своє самопочуття сигналами візуального зв’язку. Водолаз, що забезпечує спуск, доставляє або супроводжує водолазів до місця робіт.

Під час стрибків водолазів у режимі руху вертольота вони повинні робити їх з таким інтервалом, щоб не було великого розкиду по акваторії і не заважати один одному у воді.

Забороняється стрибати у воду: з висоти більше 5 м, на глибину менше 3 м, донизу головою, грудьми або спиною вперед, з гострими предметами в руках та в апаратах без захисного кожуха дихального мішка.

121. Водолаз, що забезпечує спуски, повинен мати технічні засоби зв’язку (малогабаритну радіостанцію тощо) та постійно підтримувати зв’язок з вертольотом. Зв’язок з працюючими водолазами за необхідності здійснюється за допомогою контрольних кінців умовними сигналами, а на поверхні - сигналами візуального зв’язку.

122. За потреби виконання короткочасних водолазних робіт на поверхні води (огляд або остроплення об’єкта, що плаває, робота із зовнішніми арматурами об’єкта тощо) дозволяється спуск з вертольота в режимі зависання тільки одного працюючого водолаза із сигнальним кінцем. Довжина сигнального кінця повинна забезпечувати вільні дії водолаза на об’єкті. Плавучість водолаза при  такому спуску в спорядженні повинна бути в межах 1,5-2 кгс. Під час роботи водолаз може дихати з апарата або атмосфери (через дихальну трубку) залежно від конструкції спорядження.

123. Після закінчення водолазних робіт вертоліт приводнюється, а водолази підходять на гумовому човні до вертольота та переходять у нього. Якщо водолазні спуски проводилися в режимі зависання або руху вертольота, водолазів піднімають у вертоліт за допомогою пристроїв для підйому людей. У першу чергу піднімають водолазів у спорядженні з дихальними апаратами, за ними водолаза, що забезпечує спуск, а потім гумовий надувний човен.

124. За організацію водолазних спусків і безпеку водолазів відповідає командир спуску.

125. Водолазні спуски зі шлюпки здійснюються під час виконання водолазних робіт, якщо спуски безпосередньо з борту корабля (причалу, берега) неможливі або недоцільні, коли висота місця спуску перевищує 3 м, а також у разі проведення підривних робіт та обстеження великих акваторій.

126. Водолазні спуски зі шлюпки виконуються в автономному або шланговому спорядженні, як правило, у плавальному варіанті на глибинах до 20 м у разі хвилювання моря в районі спуску до 2 балів. Під час використання шлангового варіанта водолазного спорядження повітря водолазу подається через редуктор від транспортного балона, розташованого в шлюпці. Плавучість водолаза повинна бути приведена приблизно до нульової.

127. За потреби кормова частина шлюпки повинна бути обладнана малим трапом для виходу водолаза з води. Шлюпка, як мінімум, повинна забезпечувати розміщення водолазної станції з трьома водолазами, двома веслярами (незалежно від наявності двигуна в шлюпці) і командира шлюпки. Обов’язки командира спуску та командира шлюпки можуть поєднуватися. Розподіл обов’язків між водолазами здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції.

128. У разі виконання робіт з віддаленням від корабля (судна, катера, причалу, берега) повинні вживатися додаткові заходи безпеки для унеможливлення небезпечного наближення до водолазів сторонніх плавзасобів.

На шлюпці повинні бути передбачені буї-відмітники, кидальні кінці, засоби подачі звукових сигналів водолазам або технічні засоби зв’язку з водолазами, засоби візуального спостереження. Між плавзасобами, що забезпечують  спуск, повинен бути передбачений безперервний зв’язок за допомогою технічних, зорових і сигнальних засобів.

129. Шлюпка, що забезпечує плавання групи водолазів, повинна мати водотоннажність, достатню для прийому на борт і транспортування всіх працюючих водолазів.

Водолаз, що страхує спуск у шлюпці, повинен мати спорядження з відкритою схемою дихання і перебувати в негайній готовності до спуску.

130. Групові водолазні спуски можуть проводитися з одним контрольним кінцем (у замикаючого групи) або з двома (у ведучого і замикаючого групи). При цьому група повинна мати сигнальний кінець (зв’язку), що кріпиться до кожного водолаза. У разі плавання групи водолазів з наявністю контрольних кінців у кожного водолаза сигнальний єднальний кінець може втримуватися водолазами в руках.

У разі плавання в складі групи водолази повинні періодично (через 2-3 хвилини) контролювати самопочуття один одного візуально, за допомогою сигнального єднального кінця або за допомогою технічних засобів зв’язку. У випадку несправності спорядження, поганого самопочуття одного з водолазів уся група спливає на поверхню і вживаються заходи щодо підйому аварійного водолаза на плавзасіб, що забезпечує спуск. Знімати (обрізати) сигнальний кінець забороняється.

131. Спуск водолаза проводиться в кормовій частині шлюпки способом «падіння у воду» з положення сидячи на борту (або на транцевій дошці для шлюпки без керма) спиною вперед. На водолазі повинен бути закріплений сигнальний кінець або контрольний кінець з буєм.

132. На кораблі (судні, катері, причалі, березі) перед спуском водолазів піднімають попереджувальний сигнал про водолазні спуски відповідно до вимог цієї Інструкції.

133. Водолаза з води в шлюпку піднімають по малому трапу за допомогою особового складу, що перебуває в ній, з дотриманням заходів безпеки для виключення травмування водолаза та пошкодження спорядження.

134. Перед спусками в місцях перебування небезпечних морських тварин (акул, косаток, мурен, баракуд, морських вугрів, скатів, їжаків, скорпен, зірок, поліпів, коралів тощо) водолази повинні бути поінформовані про можливі види цих тварин у районі робіт, проінструктовані щодо заходів безпеки і засобів захисту (репеленти, випромінювачі різних конструкцій, альтанки-схованки тощо).

Найбільш доцільно використовувати для спусків водолазне спорядження, пофарбоване в однотонний темний колір. Застосування блискучих, яскравих і світлих предметів у складі водолазного спорядження слід виключити.

135. Водолазні роботи під водою повинні здійснюватися групою водолазів у кількості не менше 2-4 осіб, з яких 1-2 - спостерігають за появою хижаків,  а решта виконують роботи. На глибину перебування водолазів спускається альтанка-схованка із заздалегідь відкритими та взятими на стопор дверцятами.

Біля місця спуску постійно перебуває шлюпка (катер) з водолазом, що страхує, і командою із засобами для відлякування морських хижаків та надання допомоги працюючому водолазу. Протягом усього спуску забезпечується ретельне кругове спостереження за поверхнею води. Відлякування хижаків проводиться ударами по спущеному у воду металевому предмету або застосуванням спеціальної хімічної речовини - репеленту, а з кораблів - струменями води з пожежних стовбурів або лафетів.

Під час проведення водолазних робіт забороняється рибний лов з борта корабля, а також викидання харчових та інших відходів за борт корабля.

Водолази повинні виконувати такі заходи безпеки:

не стрибати у воду, рухатися у воді спокійно і плавно;

уникати контактів з незнайомими видами риб, молюсків, коралів, медуз тощо;

обстежувати дно, тріщини, розщелини, печери тільки жердиною (щупом).

136. Водолаз, що перебуває під водою, повинен бути уважним і обачним. З появою хижаків він повинен подати сигнал про вихід на поверхню, розрізати закріплений біля пояса поліетиленовий пакет з репелентом і почати підйом. Під час захисту від нападу морського хижака водолаз використовує сталевий прут або інші засоби. Водолазний ніж використовується у виняткових випадках, оскільки поранення значної частини морських тварин може викликати ще більшу їх агресивність.

137. Водолазні роботи в районах, де можлива наявність небезпечних морських тварин, забороняються:

у темний час доби;

у місцях постановки і вибірки риболовецьких сіток, виходу стічних каналізаційних вод, скидних вод м’ясокомбінатів та інших підприємств харчової промисловості;

за наявності ран і саден на тілі водолаза;

безпосередньо після проведення підводних підривних робіт у цьому районі.

138. До специфічних умов проведення водолазних робіт на високогір’ї належать: знижений атмосферний тиск, що становить на висоті 1000 м - 0,89 кг/см-2, 2000 м - 0,78 кг/см-2, 3000 м - 0,69 кг/см-2, 4000 м - 0,6 кг/см-2, 5000 м - 0,53 кг/см-2, круті та стрімчасті береги озер і рік, нерівний ґрунт, підводні холодні течії, можливість каменепадів і зсувів.

139. Вибір місця спуску здійснюється з урахуванням зазначених специфічних умов. Забороняється проводити водолазні спуски в місцях, де можливі каменепади, зсуви і біля обмілілих русел рік, якими може раптово піти вода. У місці спуску роблять проміри глибин, визначають характер ґрунту і підводних течій.

140. До початку проведення водолазних спусків водолази повинні пройти адаптацію до зниженого атмосферного тиску не менше двох діб. Ознаками адаптації є зменшення або зникнення симптомів гірської хвороби (шум у вухах, запаморочення, слабкість, кровотеча з носа та вух). За відсутності ознак адаптації і за наявності скарг на стан здоров’я водолаз до спуску не допускається.

141. Спуск рекомендується проводити в спорядженні регенеративного типу з відкритою схемою дихання. Використання водолазних помп з вентильованим спорядженням допускається тільки на глибинах до 5 м. Подача повітря водолазу проводиться від балонів зі стисненим повітрям або від компресора через ресивер і водолазний повітророзподільний щит.

142. Спуск водолаза здійснюється у двох комплектах водолазної білизни, у зимовій сорочці (гідрокомбінезоні з рукавицями). Швидкість спуску водолаза повинна становити не більше 5 м/хв.

143. Водолаз, що страхує, перебуває в негайній готовності до спуску для надання допомоги і одягнений у гідрокомбінезон (водолазну сорочку).

144. Зв’язок з водолазом здійснюється тільки по телефону. У разі несправності телефонного зв’язку спуск припиняється і водолаза негайно піднімають на поверхню.

145. Декомпресія водолазів проводиться за відповідними режимами для водолазних спусків в умовах високогір’я.

146. Рятувальні водолазні роботи можуть виконуватися при хвилюванні моря понад 3 бали з обов’язковим ужиттям заходів щодо запобігання ударам водолазів хвилею об трап і корпус корабля та захисту місця спуску від впливу хвиль (залучення інших плавзасобів для прикриття місця роботи від хвилювання тощо).

147. Водолазне забезпечення для надання допомоги аварійним підводним човнам і рятування їх екіпажів належить до особливого виду рятувальних робіт, які вимагають певних додаткових знань і практичної підготовки водолазів, спрямованих на придбання навичок з використання спеціальних рятувальних пристроїв підводних човнів.

148. Робота водолаза на комутаційному повітряному майданчику рятувальних пристроїв підводних човнів вимагає великих фізичних зусиль і уважності. Призначені для роботи на комутаційних повітряних майданчиках водолази повинні одержати інструктаж командира спуску, ознайомитися з конструктивними особливостями і пройти практичне тренування на майданчиках аналогічного проекту підводного човна.

Під час роботи з приєднання шлангів або тросів до штуцерів комутаційних повітряних майданчиків, аварійно-рятувальних пристроїв водолаз повинен стежити, щоб його шланг і кабель не переплуталися з приєднувальними шлангами, тросами.

149. У процесі забезпечення виходу підводників через торпедні апарати, вхідні люки, рятувальні люки та інші рятувальні пристрої, а також під час передачі пеналів і гумових мішків з майном і медикаментами водолаз повинен стежити за тим, щоб у момент відкривання кришок цих рятувальних пристроїв його не захопило пузирем повітря наверх, а в момент закривання кришок під них не потрапив водолазний шланг, сигнальний кінець, кабель або будь-які інші кінці, що йдуть від водолаза або об’єкта на поверхню.

150. Рятування підводників за допомогою рятувальних підводних апаратів і ВД також забезпечується водолазами. У процесі забезпечення рятування сухим  способом (без впливу на підводників забортного гідростатичного тиску) водолази проводять обстеження на предмет відсутності вибоїн, ум’ятин, глибоких рисок, бруду та мастил, що загусли, та очищення комінгс-майданчика рятувального люка від троса, кабелю тощо, що може бути причиною неможливості посадки рятувального дзвона або рятувального підводного апарата. За допомогою водолазів або рятувального апарата проводиться доставка і приєднання ходового троса рекомпресійної камери до відкидної провушини кришки люка комінгс-майданчика. Необхідна довжина ходового троса рекомпресійної камери змотується з барабана лебідки і закріплюється на платформі водолазного дзвона або альтанці і після спуску водолаза на комінгс-майданчик його огинання заводиться у відкидну провушину та заставляється штирем.

151. Під час рятування підводників шляхом прийому їх у рятувальний дзвін мокрим способом дзвін до комінгс-майданчика не приєднується, а зависає над рятувальним люком на ходовому тросі. Водолаз, перебуваючи біля рятувального люка, забезпечує зустріч підводників і надає їм допомогу під час переходу у дзвін.

Водолазне забезпечення рятування підводників шляхом переходу їх у ВД здійснюється за допомогою закріпленого водолазами напрямного кінця від платформи рятувального дзвона до місця виходу підводників.

Водолаз, що забезпечує спуск, на платформі допомагає підводникам від’єднати карабіни від напрямного кінця, зайти і розміститися в рятувальному дзвоні, при цьому водолази повинні бути максимально уважні та обережні, запобігаючи спливанню підводників, що мають значну позитивну плавучість.

152. Вихід і наступний перехід підводників у рятувальний підводний човен здійснюється під контролем і за умови забезпечення водолазами рятувального підводного човна. Перед виходом підводників водолази заводять напрямний кінець від місця виходу до водолазної ніші рятувального підводного човна.

Перший водолаз зустрічає підводників безпосередньо в місці виходу з аварійного підводного човна, допомагає підводникам зачепити карабін рятувального спорядження за напрямний кінець і дає команду на перехід у рятувальний підводний човен.

Другий водолаз на платформі відкидних майданчиків водолазної ніші рятувального підводного човна зустрічає і відчіплює карабін рятувального спорядження, допомагає перейти в приймально-вихідний відсік водолазного комплексу рятувального підводного човна.

Третій водолаз у приймально-вихідному відсіку ВК відключає підводників від дихальних апаратів (за командами командира спуску) і надає їм необхідну допомогу.

153. На рятувальному судні, крім штатного спорядження для водолазів, повинно бути водолазне спорядження, яке перебуває у постійній готовності до рятування людей.

Вивід людей з повітряних подушок частково затоплених відсіків кораблів (суден), які перекинулися, затонули або знаходяться в аварійному стані, на поверхню повинен проводитися водолазами з урахуванням рекомендацій лікаря-терапевта, що бере участь у рятувальній операції, з урахуванням проведення декомпресії або лікувальної рекомпресії.

154. До спусків водолазів у затоплені відсіки необхідно провести ретельний інструктаж, ознайомити їх з розміщенням обладнання у відсіках, які будуть обстежені, за кресленнями, макетами або на однотипному кораблі.

155. Вивід людей з повітряної подушки відсіків проводять не менше ніж два водолази. Другий водолаз повинен перебувати біля входу в аварійний корабель і забезпечувати роботу першого, який повинен йти у відсік з людьми. Якщо прохід у відсік з людьми складний, має велику довжину і повороти, то рекомендується додатково залучити ще одного водолаза.

156. Під час першого спуску необхідно завести і закріпити ходовий кінець від входу в аварійний корабель до відсіку з людьми. У внутрішніх приміщеннях аварійного корабля, а також у місцях повороту шляху, яким повинні виводитися люди, необхідно встановити автономні джерела світла, особливо ретельно стежити за сигнальним, ходовим та іншими допоміжними кінцями, не допускаючи їх переплетіння.

157. У відсік насамперед необхідно подати по шлангу повітря з будь-якого джерела (балонів, компресора тощо), потім за потреби - пенал з гарячим чаєм, бульйоном тощо, після цього приступити до операції з підйому потерпілих на поверхню. Для підйому людей на поверхню рекомендується застосовувати рятувальне спорядження підводника і водолазне спорядження з відкритою схемою дихання.

158. У відсік з людьми водолаз повинен входити, дотримуючись безпеки, і осторонь від потерпілих, щоб уникнути можливих несподіваних агресивних дій з їх боку.

159. Під час перебування водолаза в повітряній подушці частково затопленого відсіку (приміщення) відкривати ілюмінатор шолома або відключатися від дихального апарата і переходити на дихання газовою сумішшю повітряної подушки без попередньої її вентиляції забороняється.

160. Якщо проникнення водолазів у відсік аварійного судна, де залишилися люди, неможливе через двері, люки, горловини і пробоїни в корпусі корабля, то слід вирізати отвір для виводу людей на поверхню. Отвір вирізається за можливості на 1-2 м нижче рівня повітряної подушки. У цьому випадку необхідно вжити заходів щодо поліпшення складу повітря в повітряній подушці, підтримки або збільшення її обсягу за умови збереження існуючого положення аварійного корабля.

161. Вивід людей з відсіку проводиться по черзі. Водолаз за командою командира спуску повинен увійти у відсік з дихальним апаратом до того, хто рятується, у повітряній подушці переключитися на атмосферу, коротко проінструктувати того, кого рятують, одягти на нього апарат і включити його в роботу. Потім обв’язати потерпілого кінцем, що страхує, узяти в руку поясний ремінь його апарата і, дотримуючись правил безпеки, направитися з ним до виходу.

162. Виконувати рятувальні роботи в затоплених відсіках без засобів зв’язку забороняється.

163. Рятування людей, що плавають на поверхні води, проводиться швидко та організовано. Для підбору людей використовуються як технічні засоби, що включають рятувальні вертольоти, катери і шлюпки, надувні рятувальні плоти і човни, рятувальні платформи і трапи, так і спеціальні водолазні команди.

164. Водолазні рятувальні роботи виконуються у водолазному спорядженні, яке відповідає умовам проведення водолазних спусків, з урахуванням характеру рятувальних робіт і гідрометеорологічних умов. Під час виконання водолазних рятувальних робіт на місці спуску водолаза повинні перебувати шлюпка або катер.

165. У всіх випадках рятування людей необхідно дотримуватися певної черговості. Спочатку рятують людей, що плавають без будь-яких рятувальних засобів, потім тих, хто тримається за предмети з позитивною плавучістю. В останню чергу рятують одягнених в індивідуальні рятувальні засоби. При цьому необхідно враховувати, що час припустимого перебування людей у воді навіть за температури +15-20 °С не перевищує декількох годин.

166. Під час рятування людей, що втримуються на поверхні води, необхідно як  найшвидше підпливти до них і надати допомогу до їх занурення у воду. Направлятися до потопаючого необхідно найкоротшим шляхом з урахуванням напрямку і швидкості течії.

Підпливати до потопаючого треба іззаду і брати його за голову або під пахви. Буксируючи потопаючого, потрібно намагатися втримати його голову над поверхнею води. Якщо потопаючий схопив водолаза за руки, перешкоджаючи буксируванню, водолазу треба міцно стиснути кисті своїх рук і різким рухом повернути їх убік великих пальців потопаючого. Для звільнення від захвату за тулуб попереду необхідно впертися коліном у живіт потопаючого, долонею натиснути йому на підборіддя і різким рухом ноги відіпхнути від себе. Для звільнення від захвату за шию позаду необхідно штовхнути потопаючого під лікоть і повернути його руку назад за спину.

Буксирування потерпілого до берега водолазом за наявності прибійної хвилі забороняється. Підйом потерпілого повинен здійснюватися на плавзасоби.

167. Пошук потерпілих проводиться двома - трьома водолазами одночасно. Якщо потонулий лежить обличчям донизу, підпливати до нього треба зі сторони ніг; якщо він лежить обличчям догори, підпливають зі сторони голови. В обох випадках слід брати потерпілого під пахви, утримуючи над собою. Для спливання необхідно відштовхнутися та винести потерпілого на поверхню, потім оглядітися і найкоротшим шляхом доставити його до берега або плавзасобу, де йому нададуть негайну допомогу з відновлення дихання.

168. Під час надання допомоги необхідно стежити за ритмом дихання та проявляти холоднокровність. Зайва метушливість може призвести до передчасної фізичної втоми.

169. Під час підльоту до місця робіт водолази разом з бортовим техніком готують рятувальні засоби і за командою командира спуску одягають водолазне спорядження та, підключившись до апаратів, висаджуються на надувний плавзасіб або на поверхню води.

Переконавшись у герметичності спорядження і нормальній роботі дихальних апаратів, водолази підпливають до потерпілого, закріплюють на ньому рятувальний засіб і дають команду сигналами візуального зв’язку з вертольотом про початок підйому потерпілого.

170. Під час проведення рятувальних робіт командир спуску повинен підтримувати зв’язок з бортом вертольота за допомогою радіостанції.

Після підйому всіх потерпілих водолази піднімаються на вертоліт.

Під час проведення нічних рятувальних робіт водолази повинні мати при собі електричні ліхтарі типу «Берил» для забезпечення можливості позначити себе на воді (палубі, землі) або подати умовний сигнал екіпажу вертольота.

171. Група водолазів розміщується в надувному гумовому човні. Командир спусків установлює двосторонній зв’язок з екіпажем вертольота і розподіляє обов’язки серед водолазів.

За командою командира спуску з вертольота скидається другий човен для врятованих, який приводиться в робоче положення і пришвартовується до робочого човна. У другий човен спускаються дихальні апарати для виводу потерпілих.

172. Командир спуску доповідає командиру вертольота про готовність до роботи та після його дозволу підходить на човні до аварійного об’єкта, наносить на ньому мітку діючої ватерлінії для контролю за осіданням.

173. Один з водолазів, спустившись під воду, проводить обстеження відсіків аварійного об’єкта і доповідає обстановку командиру спуску. Після прийняття рішення щодо виводу людей з відсіку водолаз бере із собою дихальний апарат, входить у відсік, потім у повітряній подушці переключається на атмосферу, за можливості коротко інструктує потерпілого, надягає на нього дихальний апарат і підключає апарат до потерпілого. Обв’язавши потерпілого спеціальним кінцем, що страхує, водолаз підключається до апарата, бере потерпілого за поясний ремінь (спеціальний кінець) і, дотримуючись правил безпеки, направляється з ним до виходу. Спливши на поверхню, буксирує його до човна для врятованих. З появою явних ознак затоплення аварійного об’єкта (безперервне збільшення осаду, постійне травлення повітря) човен з водолазами повинен негайно відійти від нього на безпечну відстань.

174. Водолазу забороняється працювати у відсіку об’єкта, що перевернувся, без засобів зв’язку, а також розміщати в гумовому човні вантаж більше 500 кг і кріпити до аварійного об’єкта кінці, з’єднані з вертольотом.

175. Евакуація затонулої техніки включає виконання таких водолазних робіт:

пошук затонулої техніки та позначення місця її затоплення;

обслідування затонулої техніки;

остроплення та витягування (підйом) затонулого засобу на берег.

176. Найбільш розповсюдженими способами евакуації затонулої техніки є:

витягування затонулої техніки танками, тягачами, тракторами, автомобілями та їх лебідками на берег;

підйом з використанням переправних та підйомних засобів;

комбінований спосіб.

177. Витягування проводиться в тих випадках, коли техніка, що затонула, знаходиться відносно недалеко від берега, за малих нахилів дна річки, без канав, ям та інших природних і штучних загороджень, коли можливі підходи до берега, а берег дозволяє встановити та заанкерувати на ньому тягові засоби.

178. Підйом техніки, що затонула, проводиться в тих випадках, коли засіб затонув на великій глибині та на великій відстані від берега або на шляху витягування є перешкоди і загородження на влаштування проходів і коли береги не дозволяють установити на них тягові засоби. Підйом техніки, що затонула, доцільно проводити в тих випадках, коли її ходова частина несправна, а ґрунт дна річки слабкий.

179. Комбінований спосіб евакуації застосовується тоді, коли техніка, що затонула, знаходиться далеко від берега та на великій глибині, траса має перешкоди, які утруднюють витягування, а потужність тягових засобів недостатня.

180. Пошук затонулої техніки є однією з трудомістких і важливих робіт під час евакуації. Залежно від строків, обсягу майбутніх робіт, наявних сил і засобів командир, якому доручені евакуаційні роботи, обирає найбільш раціональний спосіб пошуку.

181. Пошук затонулої техніки може вестися повітряним фотографуванням або траленням ділянки річки. Пошуку передує розпитування осіб, що були присутні під час затоплення техніки. На підставі розпитування уточнюється район пошуку. Повітряне фотографування затонулої техніки можливе на річках завглибшки до 3 м із середньою прозорістю води не менше 0,8 м. Повітряне фотографування застосовується, як правило, для пошуку в разі масового затоплення техніки, а також під час пошуку окремих важливих затонулих засобів, коли відомі лише ділянки річок, де відбулося затоплення. Визначення місць затоплення техніки і прив’язка їх до місцевих орієнтирів робляться за аерофотознімками ділянки річки.

182. Пошук траленням є більш поширеним і вимагає обов’язкової участі водолазів. Він може вестися такими способами:

тросовим тралом, що буксирується двома плавзасобами по воді;

за допомогою кішки;

водолазами з використанням ручного тросового трала.

183. Тросовий трал для пошуку затонулої техніки виготовляється силами підрозділу, якому доручено виконувати евакуаційні роботи. Він складається з троса діаметром 7,7-9,9 мм та завдовжки 30-40 м, до якого через кожні 5 м на тонкому тросі завдовжки 1,0-1,5 м підвішується вантаж масою 5-20 кг (практично маса вантажу підбирається на місці) і приєднуються поплавки, що мають піднімальну силу та забезпечують підтримку тросового трала на висоті 1 м (мал. 2).

Для буксирування тросового трала використовуються гусеничні транспортери, що плавають, буксирно-моторні катери та плавзасоби.

Кріплення трала до плавзасобів здійснюється за допомогою троса завдовжки 20-30 м. Трос кріпиться за гаки на катерах або за міцні деталі  (за буксирний гак кріпити недоцільно, оскільки можливе намотування троса на гвинти). Для проведення пошуку вся ділянка річки розбивається на смуги, рівні ширині захоплення трала. На березі встановлюються осьові віхи, за якими плавзасоби витримують напрямок руху під час тралення.

Під час тралення уздовж річки смуги позначаються поплавками. У цьому випадку тралення доцільно проводити, якщо річка завширшки до 100 м, що дозволяє за один - два заходи протралити необхідну ділянку.

Якщо річка завширшки менше 50 м, тягові засоби можуть рухатися берегом або мілководдям уздовж берега.

Мал. 2. Тросовий трал для пошуку затонулої техніки

У разі зачеплення трала водолазами здійснюється огляд місця зачеплення. Якщо трал зачепився за сторонній предмет, то водолаз відчіплює його і продовжує пошук. Якщо трал зачепився за предмет пошуку, водолаз позначає місце його затоплення буєм, який повинен бути стійким на течії і чітко виділятися на воді. Якщо водолазні роботи починаються не відразу, а через декілька днів, то складається звітна картка або схема розташування затонулої техніки з легендою.

184. У звітній картці або схемі вказуються місце і час пошуку, характеристика водної перешкоди, ґрунт дна, стан берегів, а також відстань від орієнтирів на березі до затонулої техніки.

185. При порівняно невеликій течії (до 0,6 м/с) можна робити пошук за допомогою ручного трала (мал. 3)

Мал. 3. Ручний трал:
1 - трос; 2 - дерев’яні поплавки; 3 - тягарі; 4 - петля

Для пошуку призначається команда в складі 5-6 водолазів і 2-4 саперів.

Для забезпечення роботи водолазів під водою саперами, що перебувають на березі, натягуються направляючі нитки по ширині захоплення ручного трала. Водолази з ручним тралом, утримуючись за направляючі нитки (рух водолазів здійснюється з низової сторони ниток), протягують ручний трал у смузі між ними. Після протралення смуги верхня за течією нитка переноситься вниз, закріплюється і здійснюється тралення наступної смуги. У разі зачеплення трала водолаз обстежує місце його зачеплення і позначає виявлену затонулу техніку буями. Водолазів, які роблять пошук, супроводжує шлюпка на веслах, у якій повинні перебувати водолаз, що забезпечує, та водолаз, що страхує, і запас буїв для позначення.

186. З метою визначення способу евакуації затонулої техніки здійснюється обстеження підступів до річки, берегів, засобу, що затонув, і можливі способи його евакуації на берег. Обстеження організовує командир підрозділу, на який покладено евакуацію затонулої техніки. Для обстеження призначається відділення, до складу якого входять не менше трьох водолазів і яке ділиться на два розрахунки. Відділення забезпечується транспортером, що плаває.

Один із розрахунків, до складу якого входять водолази, на транспортері, що плаває, веде обстеження затонулої техніки і визначає можливий спосіб її евакуації на берег, інший розрахунок веде обстеження берега і підступів до нього.

187. Під час обстеження затонулої техніки та визначення способу її евакуації на берег визначаються:

стан затонулої техніки і її положення на дні (отримані ушкодження, стан ходової частини, ступінь замулення техніки, положення на ґрунті, підступи до буксирних гаків, їхній стан тощо);

ґрунт дна, швидкість течії, глибина річки, прозорість води і наявність перешкод у місці передбачуваних робіт;

профіль і ґрунт дна річки, швидкість течії, наявність штучних та природних перешкод і загороджень на трасі витягування затонулого засобу.

188. Спуски водолазів для обстеження затонулої техніки здійснюються із засобу, що плаває, або з берега. Під час спуску з берега проводиться обстеження прибережної смуги, потім траси витягування затонулого засобу і місця його затоплення. Якщо спуски водолазів робляться із засобу, що плаває, роботи з обстеження проводяться у зворотному порядку. Розвідка траси, як правило, здійснюється протралюванням.

189. Під час обстеження берега річки і підступів до неї другим розрахунком визначаються:

наявність доріг або під’їздів, що йдуть до ділянки затоплення техніки, їхній стан; у випадку відсутності доріг намічаються під’їзди до річки і визначається обсяг робіт з їхнього устаткування;

стан підступів до зрізу води, нахил берегів, характеристика ґрунтів;

відстань до затонулої техніки і можливість установлення тягових засобів, анкерних пристроїв та іншого евакуаційного устаткування на березі.

На підставі даних обстеження та наявних сил і засобів командир підрозділу приймає рішення щодо способу евакуації та розробляє схему організації робіт.

190. Під час підйому та витягування затонулої техніки на берег, а також у разі виконання інших інженерних підводних робіт широко використовуються різноманітні тягачі з лебідками, трактори, ручні лебідки, такелажні засоби, такелажне устаткування і анкерні пристрої.

191. Такелажні засоби служать для зміни напрямку і величини тягових зусиль під час витягування техніки, а також для кріпильних робіт. До них належать сталеві канати (троси), блоки, поліспасти та різноманітні деталі, що з’єднують (скоби, гайки, затискачі, сережки, петлі тощо). Для вибору троса, враховуючи необхідне тягове зусилля та обраний запас витримки, визначають розривне зусилля, а потім підбирають трос, що відповідає вимогам.

192. З метою перевірки придатності наявного троса для необхідного тягового зусилля на розірвання можна орієнтовно визначити розривне зусилля троса за його діаметром, ураховуючи, що:

трос діаметром 10-15 мм витримує на розірвання стільки тонн, скільки міліметрів у радіусі троса;

трос діаметром 15-25 мм витримує на розірвання стільки тонн, скільки міліметрів у діаметрі троса;

трос діаметром 25-35 мм витримує на розірвання число тонн у півтора  рази більше числа міліметрів у діаметрі троса;

трос діаметром 35-45 мм витримує на розірвання число тонн удвічі більше числа міліметрів у діаметрі троса;

трос діаметром 35-45 мм витримує на розірвання 70-90 тонн.

193. Для з’єднання вільних кінців і для утворення петель застосовуються затискачі (мал. 4), що працюють за рахунок тертя затиснутого троса. З’єднання затискачами може витримувати навантаження до 80 % витримки троса на розірвання.

Мал. 4. Затискачі для тросів

За відсутності затискачів з’єднання тросів та їх кріплення можуть здійснюватись вузлами (мал. 5).

Прямий вузол «а» для зв’язування кінців тросів у разі передачі тягового зусилля. З метою зручного розв’язання вузла в разі сильного натягу всередину вкладається шматок тонкої колоди (бруса).

Петля проста «б» застосовується в разі потреби тимчасово та швидко закріпити кінець і також швидко його віддати.

Петля зі шлагом «г» застосовується під час підйому колод, труб, рейок. Для того, щоб петля не сковзала під час підйому важких предметів, її треба в’язати одним або двома шлагами.

Крюковий вузол «д» використовується в разі закладання троса на крюки.

Плоский вузол «е» застосовується для зв’язування товстого троса з тонким. Ходові кінці тросів, як і в прямих вузлах, прив’язують до корінного, щоб вузли не розв’язалися.

Штикові вузли «ж», «з», «й», «к» застосовуються для кріплення швартовів.

Блоки застосовуються для збільшення і зміни напрямку тягового зусилля. Під час евакуаційних робіт застосовуються одно- та двороликові блоки. Для приєднання до тросів або анкерів блоки мають гаки або силові пальці.

Поліспасти (мал. 6) призначені для збільшення тягового зусилля за рахунок зменшення швидкості руху техніки, що витягується, порівняно зі швидкістю вибирання троса за допомогою тягового засобу. Поліспасти використовуються для витягування затонулої (застряглої) техніки в тих випадках, коли тягове зусилля тягача, що застосовується, або лебідок недостатнє.

Блоки поліспаста розділяються на нерухомі і рухомі. Нерухомі блоки приєднуються до нерухомих предметів на місцевості (анкерними пристроями), рухомі - до техніки, що витягується.

Кінець троса поліспаста, який кріпиться до техніки, що витягується, рухомого блока  або анкерного пристрою називається анкерним. Кінець троса, що з’єднується з тяговим засобом (тягачем, лебідкою), називається ходовим. Частина троса поліспаста, протягнена від одного блока до іншого або від блоків до точок кріплення кінців тросів, називається гілкою поліспаста.

Мал. 5. Зразки вузлів, які застосовуються для з’єднання та кріплення тросів:

а - прямий вузол; б - петля проста; в - петля зі шпатом; г - петля зі шлагом; д - крюковий вузол; е - плоский вузол; ж, з, й, к - штикові вузли

У разі потреби збільшення тягового зусилля лебідки тягача для витягування техніки досягається шляхом використання простого поліспаста, що забезпечує збільшення загального тягового зусилля в декілька разів.

Поліспаст із передаточним числом 1, названий горденем, не дає переваг у силі і використовується, якщо потрібно додати тросу зручний для тяги напрямок.

Мал. 6. Схема простих та складних поліспастів

194. Основним показником, що характеризує поліспаст, є передаточне число і, що показує, у скільки разів зменшується тягове зусилля на ходовому кінці троса поліспаста (без урахування коефіцієнта корисної дії) порівняно з тяговим зусиллям, необхідним для витягування техніки. Передаточне число і визначається за формулою



,

де

Rвит

-

тягове зусилля, необхідне для витягування техніки;


Р

-

зусилля, яке прикладається до ходового кінця поліспаста (зусилля на лебідці або на гаку);


н

-

коефіцієнт корисної дії, який приймається в розрахунках рівним 0,85.

Якщо не враховувати коефіцієнт корисної дії, то передаточне число (виграш в силі) необхідно вважати рівним числу гілок поліспаста, які ідуть від рухомого блока.

Передаточне число складних поліспастів, які складаються з ряду простих поліспастів, визначається як множення передаточних чисел окремих простих поліспастів.

195. Такелажне устаткування (мал. 7) призначено для витягування затонулої техніки за допомогою тягачів або інших тягових засобів. Комплект дозволяє збирати різноманітні схеми поліспастів, установлювати на ґрунті нерухомі точки опори (анкери) для закріплення нерухомих блоків поліспаста і з’єднувати поліспасти з технікою, що витягується анкерами і тяговим засобом (тягачем). За відсутності тягача з лебідкою і потреби у створенні тягового зусилля Rвит для витягування понад 75 т збираються схеми поліспастів з комплекту такелажного устаткування.

Мал. 7. Комплект такелажного устаткування:

1 - барабан із тросом; 2 - буксирні троси; 3, 4, 5 - сережки; 6 - підставка; 7 - лом із довгим і коротким плечима; 8 - ключ до блоків; 9 - ключ для затискачів троса;10 - кувалда;  11 - двороликовий блок; 12 - однороликовий блок; 13 - одиночний анкер;14 - штир;  15 - силовий палець

З комплекту такелажного устаткування можна збирати прості поліспасти з передаточними числами 5, 9 і 13, що складаються відповідно з двох, чотирьох і шести двороликових блоків, а також збирати деякі схеми складних поліспастів використанням додаткового троса та однороликового блока або одночасно два паралельні прості поліспасти (за наявності двох тягачів).

196. Комплектність і технічні характеристики такелажного устаткування (додаток 27). Графік залежності між тяговим зусиллям Rвит, необхідним для витягування техніки, і тяговим зусиллям Р на лебідці або гаку тягача на ходовому кінці троса для всіх схем простого поліспаста, що можуть бути зібрані з комплекту такелажного устаткування (мал 7.1). Цей графік дозволяє обрати найбільш раціональну схему поліспаста, виходячи з конкретних значень тягових зусиль.

Мал. 7.1. Графік визначення схеми поліспаста

197. Якщо точка перетинання ліній, проведених із відповідних значень Rвит і Р, виявиться на ділянці, позначеній цифрою І, потрібно застосовувати схему поліспаста, що складається з двох двороликових блоків; якщо ця точка виявиться на ділянці, позначеній цифрою II, потрібно застосовувати поліспаст із чотирьох двоблокових блоків, а на ділянці, позначеній цифрою III, - поліспаст із шести двороликових блоків. Якщо точка перетинання виявиться вище верхньої прямої, витягти затонулу техніку при такому значенні зусиль на тросі неможливо. Для її витягування в цьому випадку необхідно застосувати складний поліспаст або за наявності двох тягачів, використовувати схему з двох паралельних простих поліспастів, кожний із яких повинен складатися з двох двороликових блоків. За такої схеми загальне тягове зусилля Rвит дорівнює сумі зусиль кожного простого поліспаста згідно з наведеним графіком.

За наявності знімних анкерів із штирями і з’єднувальними деталями застосування комплекту такелажного устаткування не залежить від місцевих умов і підсобних засобів, які зазвичай бувають необхідні для витягування техніки за допомогою поліспастів.

198. Анкерні пристрої служать для закріплення тягових і такелажних засобів на місцевості під час витягування затонулої техніки на берег. Як анкер можна використовувати будь-який нерухомий предмет, що витримує необхідне зусилля (наприклад, дерево, пень, загальмований тягач, танк, трактор тощо).

199. У випадках, коли відсутній природний анкер, для закріплення поліспастів установлюють штучні анкери з колод, рейок, прогинань, якорів або з комплекту такелажного устаткування.

200. Анкери з колод для твердих ґрунтів (мал. 8,9). Колоди для горизонтального та вертикального анкерів беруть діаметром не менше 35-45 см і завдовжки 2,6-3,3 м.

Колода (колоди) для вертикального анкера встановлюються із нахилом 12-20° у бік, протилежний дії тягового зусилля. У верхній і нижній частинах під анкерну колоду підкладають опорні колоди завдовжки 1-3 м, що передають навантаження на ґрунт через підкладки з дощок, які завдовжки рівні довжині опорних колод. Анкерну колоду закопують взимку на глибину 2 м,  влітку - на 2,5 м. Довжина кінця анкерної колоди, який виступає над поверхнею землі, становить 0,6-0,8 м.

Після установлення анкерної та опорної колоди анкерну криницю засипають землею і камінням. Засипану землю утрамбовують. Кріпити трос із нерухомим блоком поліспаста до анкерної колоди необхідно якнайнижче. Вертикальний анкер витримує зусилля до 3 т. Щоб уникнути перерізання колоди тросом з тильної сторони колоди, під трос укладають шматки металевого швелера, рейки тощо.

Мал. 8. Горизонтальний анкер

Мал. 9. Вертикальний анкер

201. Металеві анкери з комплекту такелажного устаткування для закріплення на ґрунті нерухомого блока поліспаста з’єднуються між собою послідовно в груповий анкер (мал. 10), що складається з двох прямолінійних гілок по 3-5 штук під кутом 30-40° один до одного.

Мал. 10. Установлення анкера з комплекту такелажного устаткування:
1 - анкер; 2 - штир; 3 - блок; 4 - сережка; 5 - сполучний палець

У процесі встановлення системи анкерів загальне зусилля визначається як сума зусиль стопоріння одиночних анкерів. Якщо загальна кількість анкерів не забезпечує витягування техніки, що може мати місце в разі слабких ґрунтів (болотистого, піщаного), необхідно підсилити їхнє кріплення наїздом на них тягача або танка.

Анкер, що влаштовується з якорів, складається з одного або декількох закопаних у ґрунт якорів понтонно-мостового парку. Зусилля, яке сприймається одним таким якорем, закопаним у глинисті або суглинні мерзлі ґрунти, становить не більше 5 т.

202. Витягування затонулих плаваючих транспортерів, автомобілів та інших транспортних засобів, якщо вони не занесені ґрунтом, можливе лебідками однотипних машин з використанням рухливих блоків для самовитягування.

203. У разі поганого зчеплення гусениць (коліс) тягача з ґрунтом, особливо в сиру погоду, на пухких і багнистих ґрунтах обладнуються анкери як із табельного такелажного устаткування, так і з місцевих матеріалів. Час на витягування затонулого засобу залежить від його стану і положення на дні річки, відстані до берега і в середньому становить 1-1,5 години.

204. Витягування понтонів і поромів здійснюється волоком по ґрунту. Для витягування доцільно використовувати лебідку тягача.

Остроплення затонулої ланки (порома) здійснюється так само, як самохідних плаваючих засобів.

Для витягування ланки ПМП використовується остропочний пристрій (мал. 11), виготовлений силами військ, який складається з круглої скоби 1 діаметром 20-25 см з двома 15-метровими м’якими тросами 2 перегином 19-20 мм, затискачами 3 і петлями 4 на кінцях.

Мал. 11. Остроплювальний пристрій для витягування на берег ланки ПМП:
1 - кругла скоба; 2 - м’який трос; 3 - затискачі; 4 - петля

Водолаз, що робить остроплення, повинен одягти петлі остроплювального пристосування на ролики для складання ланки і закріпити їх. Для остроплення порома водолаз бере із собою додатковий кінець, за допомогою якого підтягує пристосування до ролика для складання ланки. Кругла скоба остроплювального пристосування викидається на буй або залишається на плавзасобі для наступного з’єднання її з тяговим тросом. Часто доступ до роликів для складання ланки під водою ускладнений, тому остроплення можна робити за буксирні рими порома (ланки).

205. Витягування перекинутої техніки звичайно здійснюється тільки після її встановлення на ходову частину, оскільки сила, потрібна для витягування перекинутої техніки, може бути в 5 разів більша за її масу. Крім того, таке витягування техніки може призвести до сильного її ушкодження.

206. Найбільш поширеним способом евакуації затонулої техніки є витягування її на берег. Командир підрозділу, ураховуючи дані обстеження,  наявні в його розпорядженні тягові засоби та наявність тросів і такелажного устаткування, складає розрахункову схему витягування.

Розрахункові схеми залежно від типу затонулої техніки, її стану, положення на дні і щільності ґрунту можуть бути трьох видів:

витягування техніки зі справною ходовою частиною по твердому ґрунту дна річки;

витягування техніки зі справною ходовою частиною по багнистому ґрунту;

витягування техніки волоком по ґрунту.

Розрахунок у всіх випадках зводиться до визначення необхідного тягового зусилля Rвит, що дорівнює силі опору витягуванню R застряглої техніки. Сила опору витягуванню R залежить від багатьох причин (характеру техніки, що застрягла, її технічного стану, стану ґрунту дна тощо) і визначається за наближеними емпіричними формулами.

У першому випадку під час витягування техніки на гусеничній базі зі справною ходовою частиною по твердому ґрунту сила опору витягуванню R визначається за формулою

Rвит = R = Q (φ cos α + sin α),

де

Q

-

маса техніки, т;


φ

-

коефіцієнт опору катанню;


α

-

кут підйому дна (береться більший), градуси.

Середнє значення коефіцієнта φ для гусеничних машин у разі кам’янисто-піщаного дна буде дорівнювати 0,15-0,20, а у разі мулистого ґрунту - 0,20-0,25.

У другому випадку сила опору витягуванню R визначається за формулою (для значень α до 60° і h до 1,5 м)

Rвит = R = K(30h + 6 + α),

де

К

-

коефіцієнт, що залежить від маси затонулої техніки (для важкого танка К=1; для середнього танка К=0,5; для легкого танка К=0,25);


h

-

середня глибина занурення гусениць у ґрунт, м;


α

-

кут підйому дна, градуси.

У третьому випадку під час витягування понтонів, поромів волоком по ґрунту сила опору витягуванню R визначається за формулою

Rвит = R = Q (φ cos α  + sin α) q,

де

Q

-

загальна маса засобу, що витягується, т;


R

-

коефіцієнт тертя (зчеплення) корпусу об ґрунт (коливається в межахвід 0,2 до 0,4 залежно від характеру ґрунту дна);


α

-

кут підйому дна, градуси;


q

-

коефіцієнт початку руху і лобового опору (коливається в межах від 1,5 до 2,5 залежно від характеру дна і ступеня занурення засобу під час витягування).

Однак такий розрахунок сили опору витягуванню R не завжди виявляється повний, оскільки існує можливість виникнення додаткових опорів, викликаних заклинюванням гусениць, розбіжністю сили тяги з напрямком витягування, заповненням техніки наносним піском або мулом. Таке додаткове зусилля визначається за формулою

F = F1+ F2 + F3,

де

F1

-

додатковий опір, що виникає під час заклинювання гусениць і визначається за формулою:

F1 = Qзаг φ,

де

Qзаг

-

сумарна маса техніки і наносного ґрунту, т;


φ

-

коефіцієнт, приблизно рівний більшому значенню коефіцієнта кочення;


F2

-

додатковий опір від розбіжності напрямку руху техніки, що витягається, з напрямком сили тяги; розмір цього опору змінюється (при кутах розбіжності 10–30 градусів) пропорційно куту в межах від 0,2R до 0,6R;


F3

-

додатковий опір, викликаний збільшенням маси техніки за рахунок наносного ґрунту. Цей опір визначається за формулою

F3 = Q sin α,

де

Q

-

маса наносного ґрунту, т.

Таким чином, залежно від розрахункового тягового зусилля (опору), необхідного для витягування техніки на берег, підбирають тягач або лебідки і необхідні буксири. Залежно від об’єму робіт командир підрозділу призначає команду евакуації під керівництвом офіцера, склад та оснащення якої можуть змінюватися відповідно до конкретної задачі. Як правило, команда повинна складатися з двох розрахунків - берегового і водолазного.

207. Береговий розрахунок відповідно до прийнятої схеми витягування обирає місце і встановлює тяговий засіб, улаштовує анкер, розмотує тяговий трос, а в разі використання поліспаста робить запасовку троса в поліспаст і укладає його на плавзасіб для подачі до затонулої техніки.

208. Водолазний розрахунок робить остроплення затонулого засобу і за необхідності розчищення траси витягування. Спуски водолазів для остроплення здійснюють з плавзасобів, обладнаних для проведення водолазних робіт. Орієнтуючись по бую, прикріпленому до затонулого транспорту, плавзасіб, обладнаний для водолазних спусків, надійно закріплюється на якорях на 3-5 м вище за течією від затонулого транспорту. На течії понад 0,8 м/с, як правило, необхідно використовувати важкі якорі.

209. Остроплення колісних автомобілів доцільно робити за задній буксирний гак, якщо буксирний гак вирваний, - за задню частину рами. У цьому випадку під час витягування не відбувається вивертання передніх коліс і вони вільно рухаються коліями, утвореними задніми колесами автомобіля (особливо в слабких ґрунтах).

210. Для остроплення використовується заздалегідь заготовлений трос із петлями на кінцях завтовшки біля 15 мм, один кінець якого кріпиться водолазом до буксирного гака, другий кінець викидається (на буй) або залишається на плавзасобі для подальшого з’єднання його з тяговим тросом.

211. Подача тягового троса від тягача (лебідки) до затонулої техніки здійснюється за допомогою плавзасобів. Кінець тягового троса обов’язково повинен бути закріплений на плавзасобі, а сам трос акуратно складений зигзагом на його платформі. З’єднання остроплювального троса з тяговим здійснюється на плавзасобі за допомогою такелажної скоби, яка після з’єднання тросів обов’язково повинна бути зашпунтована.

212. Схема підйому затонулої техніки залежить від маси і конструкції засобу, що піднімається, наявністю понтонів (поромів), вантажопідйомних та такелажних засобів.

З ПМП можуть бути використані 40 - або 60-тонні пороми, дообладнані укосиною. Під час вибору схеми підйому і вантажопідйомних засобів необхідно, крім маси затонулого засобу, ураховувати сили присмоктування його до ґрунту. Під час розрахунків підйому затонулої техніки сили присмоктування виражаються коефіцієнтом, що є співвідношенням сили до піднімальної маси затонулої техніки.

Затонула техніка, виготовлена з металу, у воді втрачає близько 15 % ваги. У такому разі піднімальна сила розраховується за формулою

Рп =Р - 0,15Р,

де

Рп

-

підйомна сила;


Р

-

вага техніки на повітрі.

Відривна сила розраховується за формулою

Рвідр = Рп + РпКп = Рп(1+Кп).

Для підйому затонулих засобів можуть використовуватися ланки ПМП, з яких збирається 40- або 60-тонний пором з укосинами, виготовленими з підручних матеріалів силами військ (мал. 12, 13).