Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату "Статус Конвенції див. ( 995_d17 )" ( Конвенцію ратифіковано Законом N 435/96-ВР від 29.10.96, ВВР, 1996, N 50, ст.277 ). ООН. 1992

Документ актуальний на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату Статус Конвенції див. ( 995_d17 ) ( Конвенцію ратифіковано Законом N 435/96-ВР від 29.10.96, ВВР, 1996, N 50, ст.277 ) Сторони цієї Конвенції, - визначаючи, що зміна клімату Землі і її несприятливі наслідки є предметом спільного занепокоєння людства; - відчуваючи занепокоєння з приводу того, що в результаті людської діяльності відбулося істотне збільшення концентрації парникових газів в атмосфері, що таке збільшення посилює природний парниковий ефект і що це призведе, в середньому, до додаткового потепління поверхні і атмосфери Землі і може несприятливо вплинути на природні екосистеми і людство; - відзначаючи, що найбільша частка глобальних викидів парникових газів в минулому і сьогодні припадає на розвинуті країни, рівень викидів на душу населення в країнах, які розвиваються, ще порівняно низький, а частка глобальних викидів, що здійснюються в країнах, які розвиваються, буде зростати відповідно до задоволення їх соціальних потреб і потреб у сфері розвитку; - враховуючи роль і важливість у наземних і морських екосистемах поглиначів і накопичувачів парникових газів; - відзначаючи численні невизначеності прогнозів зміни клімату, зокрема стосовно їх строків, масштабів і регіональних особливостей; - визначаючи, що глобальний характер зміни клімату потребує максимально широкого співробітництва усіх країн і їх участі в діяльності по ефективному і належному міжнародному реагуванню відповідно до їх спільної, але диференційованої відповідальності і реальних можливостей, а також їх соціальних і економічних умов; - посилаючись на відповідні положення Декларації Конференції Організації Об'єднаних Націй з проблем оточуючого людину середовища, прийнятої у Стокгольмі 16 червня 1972 року ( 995_454 ); - нагадуючи, що у відповідності з Статутом Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 ) і принципами міжнародного права держави мають суверенне право регулювати свої власні ресурси відповідно до своєї політики в галузі навколишнього середовища і розвитку і несуть відповідальність за забезпечення того, щоб діяльність у рамках їх юрисдикції або контролю не завдавала шкоди оточуючому середовищу інших держав чи районів за межами дії національної юрисдикції; - знову підтверджуючи принцип суверенітету держав у міжнародному співробітництві у справі реагування на зміну клімату; - визначаючи, що держави мають надати чинності ефективному законодавству в галузі навколишнього середовища, що екологічні стандарти, мета і пріоритети в галузі управління повинні відображати ті аспекти навколишнього середовища і розвитку, щодо яких вони застосовуються, і що стандарти деяких держав можуть бути несумісними і необгрунтованими з точки зору економічних і соціальних витрат інших держав, зокрема країн, що розвиваються; - посилаючись на положення резолюції 44/228 Генеральної Асамблеї від 22 грудня 1989 року про Конференцію Організації Об'єднаних Націй з питань навколишнього середовища і розвитку і резолюції 43/53 від 6 грудня 1988 року, 44/207 від 22 грудня 1989 року, 45/212 від 21 грудня 1990 року і 44/169 від 19 грудня 1991 року про охорону глобального клімату в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь людства; - посилаючись також на положення резолюції 44/206 Генеральної Асамблеї від 22 грудня 1989 року про можливі несприятливі наслідки підвищення рівня моря для островів прибережних районів, а особливо низинних прибережних районів, і на відповідні положення резолюції 44/172 Генеральної Асамблеї від 19 грудня 1989 року про здійснення Плану дій по боротьбі із опустелюванням; - посилаючись далі на Віденську конвенцію 1985 року про охорону озонового шару ( 995_088 ) і Монреальський протокол 1987 року про речовини, які руйнують озоновий шар ( 995_215 ), із змінами і поправками від 29 червня 1990 року ( 995_076 ); - беручи до відома Декларацію міністрів, прийняту 7 листопада 1990 року на другій Всесвітній кліматичній конференції; - усвідомлюючи цінність аналітичної роботи, яка здійснюється багатьма державами у галузі зміни клімату, і важливість внеску Всесвітньої метеорологічної організації, Програми Організації Об'єднаних Націй з питань навколишнього середовища, інших органів, а також організацій і органів системи Організації Об'єднаних Націй, інших міжнародних і міжурядових органів у процес обміну результатами наукових досліджень і координації досліджень; - визнаючи, що заходи, необхідні для розуміння і вирішення проблем зміни клімату, будуть найбільш ефективними з екологічної, соціальної і економічної точок зору лише за умови їх грунтування на відповідних наукових, технічних і економічних засадах і будуть постійно переглядатися у світлі нових результатів, одержаних у цих галузях; - визнаючи можливість економічного обгрунтування самих заходів по вирішенню проблем зміни клімату, а також їх здатність сприяти вирішенню інших екологічних проблем; - визнаючи також необхідність негайного прийняття як першого кроку розвинутими країнами гнучких заходів на основі чітких пріоритетів у напрямку розроблення всеохоплюючих стратегій реагування на глобальному, національному і, у випадку погодження, регіональному рівнях щодо всіх парникових газів з належним урахуванням їх відносної ролі у посиленні парникового ефекту; - визнаючи далі, що низинні та інші острівні країни, країни з низинними прибережними, посушливими і напівпосушливими районами, або районами, схильними до повеней, посух і опустелювання, і країни, що розвиваються, з уразливими гірськими екосистемами особливо чутливі до несприятливих наслідків зміни клімату; - визнаючи особливі труднощі цих країн, зокрема країн, що розвиваються, економіка яких особливо залежить від виробництва, використання і експорту викопних видів палива, які виникають внаслідок застосування заходів по обмеженню викидів парникових газів; - підтверджуючи, що заходи по реагуванню на зміну клімату повинні бути скоординовані із загальним комплексом заходів по соціально-економічному розвитку з метою запобігання несприятливому впливу на нього з повним урахуванням законних пріоритетних потреб країн, що розвиваються, у справі досягнення стійкого економічного росту і подолання зубожіння; - визнаючи, що всі країни, і особливо ті, що розвиваються, мають потребу у доступі до ресурсів, необхідних для досягнення стійкого соціально-економічного розвитку, і що для того, щоб країни, що розвиваються, рухалися до цієї мети, їх енергоспоживання повинно зростати з урахуванням можливостей досягнення більш високої енергоефективності і боротьби з викидами парникових газів у цілому, в тому числі шляхом застосування нових технологій на умовах, які роблять таке застосування вигідним з економічної і соціальної точок зору; - сповнюючись рішучості захищати кліматичну систему в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь; домовилися про наступне:... дивитись законодавчий акт

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

<< | >>