ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Прасов проти України" (Заява N 27685/04). Європейський суд з прав людини. 2011
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Прасов проти України"(Заява N 27685/04)
Страсбург, 3 березня 2011 року
ОСТАТОЧНЕ
Переклад офіційний
Рішення остаточне, але може підлягати редакційним
виправленням.
У справі "Прасов проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи
комітетом, до складу якого увійшли:
Боштьян М.Зупанчіч (Bostjan M.Zupancic), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Ангеліка Нюссбергер (Angelika Nusberger), судді,
та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря
секції,
після обговорення за зачиненими дверима 8 лютого 2011 року,
виносить таке рішення, що було ухвалене у той самий день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу порушено за заявою (N 27685/04), поданою протиУкраїни до Суду п. Олександром Миколайовичем Прасовим відповідно
до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція).
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений йогоУповноваженим - п. Ю.Зайцевим.
3. 13 грудня 2007 року Суд вирішив направити заяву Уряду.Відповідно до Протоколу N 14 ( 994_527 ) заява була передана
комітету в складі трьох суддів.
ФАКТИ
4. Заявник, п. Олександр Миколайович Прасов,- громадянинУкраїни, народився у 1949 році та проживає у м. Запоріжжі.
5. Заявник - засновник та колишній директор товариства зобмеженою відповідальністю "П". На зборах акціонерів компанії
18 грудня 1999 року акціонери компанії виключили його зі складу
акціонерів та розподілили його акції, що за твердженням заявника
станом на 14 серпня 2003 року коштували 162 962 грн
(26 074 євро) (1).
---------------
(1) 1 грн = 0,16 євро.
A. Перше провадження у справі
6. 30 грудня 1999 року заявник подав скаргу до Ленінськогорайонного суду м. Запоріжжя (далі - Ленінський суд), вимагаючи
визнати недійсним рішення від 18 грудня 1999 року.
7. 17 листопада 2000 року Ленінський суд, посилаючись наположення Цивільного процесуального кодексу України від 1963 року
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ), які, серед
іншого, регулювали порядок розгляду скарг на дії посадових осіб,
частково задовольнив скаргу заявника.
8. 26 грудня 2000 року Запорізький обласний суд за скаргоювідповідача скасував вищезазначене рішення та повернув справу до
Ленінського суду, який рішенням від 25 травня 2001 року
задовольнив скаргу заявника.
9. 19 вересня 2001 року апеляційний суд Запорізької області(далі - апеляційний суд) скасував це рішення та направив справу на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Заявник подав касаційнускаргу, яка 16 листопада 2001 року була відхилена Верховним Судом
України.
10. У травні 2002 року апеляційний суд передав справу доіншого районного суду, а в липні 2004 року повернув її до
Ленінського суду.
11. 3 березня 2005 року Ленінський суд частково задовольнивскаргу заявника.
12. 30 травня 2005 року апеляційний суд скасував це рішеннята залишив скаргу заявника без розгляду, стверджуючи, що справа
має розглядатись у порядку позовного провадження. Заявник в
касаційному порядку не скаржився.
B. Друге провадження у справі
13. У липні 2005 року заявник розпочав цивільне провадження уЛенінському районному суді м. Запоріжжя щодо того ж предмета
спору, що й у першому провадженні.
14. 29 березня 2006 року районний суд відхилив позовні вимогизаявника як необґрунтовані.
15. 23 травня 2006 року апеляційний суд залишив це рішеннябез змін. Зокрема, апеляційний суд визнав, що позов був поданий
поза межами встановленого законом трирічного строку. Заявник подав
касаційну скаргу.
16. 23 жовтня 2007 року Верховний Суд України відповідно доЗакону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (із змінами
від 22 лютого 2007 року) ( 697-16 ) передав скаргу до апеляційного
суду Одеської області.
17. 28 листопада 2007 року апеляційний суд Одеської області,визнавши, що скарга не належить до його юрисдикції, передав її до
Вищого господарського суду, який 26 березня 2008 року відхилив
позовні вимоги заявника. Заявник знову подав касаційну скаргу до
Верховного Суду України.
18. Остаточною ухвалою від 12 червня 2008 року Верховний СудУкраїни відхилив касаційну скаргу заявника.
ЩОДО ПРАВА
I. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ
19. Заявник скаржився за п. 1 статті 6 та статтею 13Конвенції ( 995_004 ) на те, що тривалість першого провадження у
його справі була нерозумною. Суд вважає, що цю скаргу має бути
розглянуто лише за п. 1 статті 6 Конвенції, яка у відповідній
частині передбачає таке:
Пункт 1 статті 6 Конвенції( 995_004 )
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумногостроку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та
обов'язків цивільного характеру..."
20. Період, який має розглядатись, почався 30 грудня1999 року та закінчився 30 травня 2005 року винесенням ухвали
апеляційним судом. Таким чином, розгляд зазначеної справи тривав
майже п'ять років та п'ять місяців у судах трьох інстанцій.
A. Щодо прийнятності
21. Уряд стверджував, що предмет цього спору не маввідношення до цивільних прав та обов'язків заявника, тому п. 1
статті 6 Конвенції ( 995_004 ) не є застосовний. Уряд також
стверджував, що заявником не було вичерпано національних засобів
захисту, оскільки його позов не було розглянуто по суті.
22. Заявник не погодився.
23. Суд зауважує, що питання, щодо якого заявник намагавсяініціювати судовий розгляд, мало для нього наслідки матеріального
характеру. Відповідно провадження, що розглядається, стосувалось
вирішення його цивільних прав у значенні пункту 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Видання Періскоп"
проти Франції" (Editions Periscope v. France), від 26 березня
1992 року, п. 40, вид. A, N 234-В).
24. Щодо заперечень з приводу невичерпання національнихзасобів захисту Суд вважає, що воно стосується суті першого
провадження, а не його тривалості. Відповідно Суд відхиляє
заперечення Уряду.
25. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою узначенні п. 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Також Суд зазначає,
що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона
визнається прийнятною.
B. Щодо суті
26. Уряд стверджував, що заявник є відповідальним зазатягнуту тривалість провадження, оскільки він звертався до суду
невідповідної юрисдикції.
27. Заявник не погодився.
28. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повиннавизначатися у світлі відповідних обставин справи та з огляду на
такі критерії: складність справи, поведінка заявника та
відповідних органів державної влади, а також важливість предмета
спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у
справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП]
N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).
29. Повертаючись до обставин справи, Суд зазначає, щопредметом спору були майнові права заявника, а отже питання, що
розглядались, були важливими для нього.
30. Суд також зазначає, що судам трьох інстанцій булонеобхідно більш, ніж п'ять років, щоб, переглянувши справу тричі,
вирішити, що вони не мають компетенції її розглядати, що призвело
до пропущення заявником законодавчо встановленого строку в другому
провадженні (див. вище пп. 12 і 15).
31. Оскільки мало місце повернення справи заявника на новийрозгляд, Суд нагадує, що повторювані повернення справи на новий
розгляд у межах одного провадження свідчать про наявність
серйозних недоліків у діяльності національної судової системи
(див. рішення у справі "Верцижевська проти Польщі" (Wierciszewska
v. Poland), заява N 41431/98, п. 46, від 25 листопада 2003 року).
Суд також констатує, що другий розгляд справи судом першої
інстанції тривав три роки. Крім того, в ході провадження було
двічі змінено територіальну підсудність справи (див. вище п. 10).
32. У світлі наявних обставин справи Суд вважає, що в ційсправі тривалість провадження була надмірною та не відповідала
вимозі "розумного строку".
33. Таким чином, у цій справі мало місце порушенняп. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
II. ІНШІ СКАРГИ
34. Заявник також скаржився за статтею 1, п. 1 статті 6 тастаттею 13 Конвенції ( 995_004 ) на несправедливість та результат
першого провадження у його справі. Він також скаржився,
посилаючись на статтю 1 та п. 1 статті 6 Конвенції, на надмірну
тривалість першого та другого проваджень. Зрештою, посилаючись на
статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ), він скаржився на
незабезпечення національними судами захисту його майнових прав у
першому провадженні.
35. Уважно розглянувши твердження заявника і виходячи ізсукупності наявних матеріалів та в тій мірі, в якій він є
повноважним вивчати заявлені скарги, Суд не встановив жодних ознак
порушень прав та свобод, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ).
36. Отже, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною якявно необґрунтована відповідно до пп. 3 (a) та 4 ст. 35 Конвенції
( 995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
37. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів донеї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони
передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності,
надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
38. Заявник вимагав 60 917 євро відшкодування матеріальноїшкоди та 100 000 євро відшкодування моральної шкоди.
39. Уряд заперечив проти цих вимог.
40. Суд не вбачає будь-якого причинно-наслідкового зв'язкуміж встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою,
тому відхиляє цю вимогу. Проте Суд вважає, що заявник мав зазнати
моральної шкоди внаслідок надмірної тривалості провадження у його
справі. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості та враховуючи
обставини справи, Суд присуджує заявнику 1000 євро відшкодування
моральної шкоди.
B. Судові витрати
41. Заявник також вимагав 320 євро компенсації судовихвитрат, понесених під час національного провадження.
42. Уряд заперечив проти цих вимог.
43. Згідно із практикою Суду заявник має право на компенсаціюсудових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були
фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій
справі, враховуючи вищезазначені принципи та наявну у Суду
інформацію, Суд відхиляє вимоги заявника щодо компенсації судових
витрат, понесених під час національного провадження, оскільки
нічого не вказує на те, що вони були необхідними.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу відносно надмірної тривалості першогопровадження прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6Конвенції ( 995_004 ) щодо тривалості першого провадження.
3. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу застаттею 13 Конвенції ( 995_004 ).
4. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусуостаточного відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції ( 995_004 ),
держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1000 (одну
тисячу) євро відшкодування моральної шкоди, яка має бути
конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на
день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути
стягнуто з цієї суми;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повногорозрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий
відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки
Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс
три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливоїсатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 3 березня2011 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду
( 980_067 ).
Голова Боштьян М.ЗУПАНЧІЧЗаступник Секретаря Стівен ФІЛЛІПС
Публікації документа
- Офіційний вісник України від 25.07.2011 — 2011 р., № 54, стор. 119, стаття 2168