судді Конституційного Суду України Олега Первомайського у справі за конституційною скаргою Бородіної Лілії Володимирівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів статей 284, 392 Кримінального процесуального кодексу

Другий сенат Конституційного Суду України (далі - Конституційний Суд) 10 грудня 2025 року постановив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі № 3-137/2025(268/25) за конституційною скаргою Бородіної Лілії Володимирівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів статей 284, 392 Кримінального процесуального кодексу № 94-у(II)/2025 (далі - Ухвала).

На підставі статті 93 Закону України „Про Конституційний Суд України“, § 74 Регламенту Конституційного Суду України вважаю за потрібне викласти окрему думку (розбіжну).

Що ухвалив Конституційний Суд

1.

Конституційний Суд відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Бородіної Лілії Володимирівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів статей 284, 392 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) на підставі пункту 4 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“ - неприйнятність конституційної скарги.

Мотивуючи Ухвалу, Конституційний Суд зазначив, що „Бородіна Л.В., твердячи про невідповідність Конституції України окремих приписів статей 284, 392 Кодексу, не обґрунтувала, як саме ці приписи Кодексу порушують її конституційні права, а лише виклала власне бачення щодо правового регулювання підстав для закриття кримінального провадження та оскарження ухвал про відмову у закритті кримінального провадження в апеляційному і касаційному порядках, а також висловила незгоду із тривалим розглядом її справи судом“.

Передумови звернення суб’єкта права на конституційну скаргу до Конституційного Суду

2.

З конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.

2.1. До Подільського районного суду міста Києва 14 серпня 2013 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно Бородіної Л.В., яку звинувачено у вчиненні злочину, визначеного частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України.

Упродовж 2013-2024 років у судовому провадженні стосовно Бородіної Л.В. Подільський районний суд міста Києва постановив низку ухвал за заявами та клопотаннями звинуваченої, прокурора та інших учасників цього кримінального провадження.

2.2. Для захисту своїх прав Бородіна Л.В. звернулась до Європейського суду із прав людини. Заяву Бородіної Л.В. (№ 9383/24) було об’єднано з іншими заявами за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) за категорією - надмірна тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

Європейський суд із прав людини 12 грудня 2024 року ухвалив рішення у справі „Семененко та інші проти України“ (заява № 33426/23 та 4 інші заяви), в якому встановив, що в кримінальних провадженнях заявників, зокрема Бородіної Л.В., тривалість кримінальних проваджень була надмірною, що не відповідає вимозі „розумного строку“, й, окрім того, за національним законодавством заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту їхніх прав, а отже, має місце порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

2.3.

Бородіна Л.В. 13 січня 2025 року звернулася до Подільського районного суду міста Києва з клопотанням про закриття кримінального провадження стосовно неї у зв’язку з ухваленням Європейським судом із прав людини 12 грудня 2024 року рішення в справі „Семененко та інші проти України“.

Подільський районний суд міста Києва ухвалою від 22 квітня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання Бородіної Л.В. про закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю відповідної норми у статті 284 КПК України.

Суд апеляційної інстанції 12 травня 2025 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Бородіної Л.В. на підставі відсутності у статті 392 КПК України приписів щодо можливості оскарження ухвали місцевого суду про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження та відсутності відповідної норми у статті 284 КПК України.

Верховний Суд 12 червня 2025 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Бородіної Л.В. через відсутність у статті 392 КПК України приписів про можливість оскарження ухвали місцевого суду про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження в апеляційному порядку та відсутність відповідної норми у статті 284 КПК України.

2.4. Отже, на момент подання Бородіною Л.В. конституційної скарги до Конституційного Суду України судове провадження (як складник кримінального провадження, в якому її звинувачено у вчиненні злочину, визначеного однією зі статей Кримінального кодексу України) лише у суді першої інстанції - Подільському районному суді міста Києва, триває більше 10 років-1.

__________

-1За інформацією веб-порталу „Судова влада України“ кримінальне провадження відносно Бородіної Л.В.

триває і справу призначено до судового розгляду в Подільському районному суді міста Києва на 2 березня 2026 року.

Мотивування окремої думки

3. Конституційний Суд Ухвалою відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною за скаргою Бородіної Л.В., а тому не сформулював висновку щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів статей 284, 392 КПК України.

Оскільки постановлення Ухвали не є перешкодою для подання інших конституційних скарг щодо конституційності зазначених приписів КПК України, передчасним є висловлення власних оцінок із цього питання.

4. Потенційним предметом конституційної контролю у цій справі були окремі приписи статей 284, 392 КПК України, якими внормовано різні ділянки кримінальних процесуальних відносин.

Певним об’єднуючим елементом цих приписів КПК України є те, що, на думку суб’єкта права на конституційну скаргу, суди мали у бажаний для нього процесуальний спосіб відреагувати на ухвалення 12 грудня 2024 року Європейським судом із прав людини рішення в справі „Семененко та інші проти України“, в якій Бородіна Л.В. є однією із заявників. Оскільки у закритті кримінального провадження Бородіній Л.В. було відмовлено, причиною такої ситуації вона визначила зазначені норми КПК України.

5. В аспекті міркувань суб’єкта права на конституційну скаргу важливим є те, що Європейський суд із прав людини, ухваливши 12 грудня 2024 року рішення в справі „Семененко та інші проти України“ та пославшись у ньому на інші власні рішення, зокрема на рішення від 1 жовтня 2021 року в керівній справі „Нечай проти України“ (заява № 15360/10), констатував таке: „розумність тривалості провадження повинна оцінюватись в контексті обставин справ та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади, а також вадливість предмету спору для заявників» (§ 6); „заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту“ (§ 9).

6. За пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законом України визначається судочинство.

Серед конституційних засад судочинства, визначених у частині другій статті 129 Конституції України, є, зокрема, розумні строки розгляду справи (пункт 7).

Ознайомлення з ухвалами місцевого суду, що ухвалені упродовж 2013-2024 років у судовому провадженні стосовно Бородіної Л.В., дає підстави для висновку, що Бородіна Л.В. не стільки сприяла завершенню судового провадження в суді першої інстанції у розумні строки, скільки активно захищала свої права, що мало певний вплив на тривалість судового провадження.

Проте такі процесуальні права та відповідні можливості надані звинуваченій особі нормами КПК України.

Важливо, що у рішенні від 12 грудня 2024 року в справі „Семененко та інші проти України“ Європейський суд із прав людини виснував, що, „розглянувши всі надані йому матеріали-2, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних виправдати загальну тривалість проваджень на національному рівні» (§ 8).

__________

-2Ймовірно, серед іншого маються на увазі всі клопотання та заяви, що були подані Бородіною Л.В. та/або її адвокатами.

Тому в аспекті потреби та можливості здійснення конституційного контролю важливим є інше питання - чи містить КПК України норми, які б у своїй сукупності унеможливлювали або хоча б істотною мірою мінімізували випадки, коли судове провадження як частина кримінального провадження, в якому особу звинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного однією зі статей Кримінального кодексу України, у суді першої інстанції та/або в судах всіх інстанцій тривало більше 10 років.

У разі відсутності таких норм в КПК України та/або наявності норм, що уможливлюють надмірні строки кримінальних проваджень та не вказують на ефективні юридичні засоби запобігання надмірності строків кримінальних проваджень, є підстави для початку перевірки норм КПК України на їх відповідність вимогам Конституції України.

7. У цій окремій думці не буде сформульовано відповіді на питання про те, чи має бути факт ухвалення рішення Європейським судом із прав людини серед підстав для закриття кримінального провадження за КПК України.

Власне й у рішенні від 12 грудня 2024 року в справі „Семененко та інші проти України“ Європейський суд із прав людини навіть не робить спроб зазначити подібне.

На мою думку, Європейський суд із прав людини у зазначеному рішенні цілком слушно виснував, що „заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту“.

Звісно, маючи поле розсуду, держава може у різний спосіб унормувати кримінальні процесуальні відносини, зокрема й у спосіб доповнення підстав для апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції, що уможливлюють надмірні строки кримінальних проваджень.

За Конституцією України та Конвенцією КПК України має містити легальну основу для застосування ефективних засобів як юридичного захисту для підозрюваних, так і для публічного звинувачення, оскільки держава, звинувачуючи особу, реалізує публічний інтерес „всіх та кожного“ у справедливості та неминучості притягнення до юридичної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Тобто надмірна тривалість строків кримінальних проваджень порушує не лише людські права особи, яку звинувачують. Надмірна тривалість строків кримінальних проваджень також нівелює сенс здійснення кримінального переслідування особи та ставить під сумнів здатність держави притягти до юридичної відповідальності особу, яка вчинила кримінальне правопорушення. Як наслідок - потенційний злочинець залишається непокараним.

Заключні міркування

8. Конституційний Суд на етапі відкриття конституційного провадження, звісно, не досліджував матеріалів кримінального провадження стосовно Бородіної Л.В., справу якої як суд першої інстанції розглядає Подільський районний суд міста Києва. Можна зробити припущення, що факти, докази та обставини, які досліджує та оцінює суд, є складними, суперечливими і т.п., а сам суд першої інстанції - перевантажений справами.

Але водночас є стійке переконання й у тому, що судове провадження в одному з районних суддів міста Києва в межах загалом пересічного кримінального провадження не має тривати 7, 10 чи 13 років, а констатація Європейського суду із прав людини щодо надмірності кримінального провадження вже не зовсім точно характеризує цей строк.

Звісно, наступне порівняння є більш емоційним ніж раціональним, але відомий судовий процес, що отримав назву „нюрнбергського“, було розпочато у листопаді 1945 року та завершено ухваленням рішення 1 жовтня 1946 року.

9. Без відповіді залишається питання, у який спосіб та в якій мірі рішення Європейського суду із прав людини впливають на національну конституційну юстицію.

Однак безперечно, що рішення Європейського суду із прав людини не можуть бути повністю проігноровані суб’єктами правозастосування, оскільки ці рішення є джерелом права і мають більшу юридичну силу ніж закон, зокрема КПК України.

Рішення Європейського суду із прав людини, в яких констатовані порушення тих чи інших норм Конвенції, є обов’язковими до виконання з огляду на те, що України визнала юрисдикцію цього суду. Підставою для таких тверджень є не лише міжнародні договори, стороною яких є Україна, а також приписи Конституції України. Способами виконання рішень Європейського суду із прав людини є, зокрема, внесення змін до законодавства та перегляд судами системи судоустрою судових рішень, ухвалених у справі особи.

10. Здійснення конституційного контролю стосовно норм кримінального процесуального законодавства не є чимось екстраординарним або унікальним.

Радше навпаки. Побіжний аналіз масиву поданих до Конституційного Суду конституційних скарг, конституційних подань та ухвалених Конституційних Судом рішень дає підстави для висновку, що норми КПК України є серед постійних лідерів щодо предмета національного конституційного контролю.

З огляду на те, що участь особи у кримінальних процесуальних відносинах, насамперед в статусі звинуваченого, істотною мірою впливає на її особисте та професійне життя, орган конституційного контролю, на мою думку, має керуватись неписаною презумпцією потреби у відкритті конституційного провадження за конституційним зверненням, в якому оспорюється конституційність норм КПК України.

Тому Конституційний Суд, керуючись на стадії відкриття конституційного провадження правилом prima facie, має виходити з того, що відмова у відкритті конституційного провадження за конституційною скаргою, в якій оспорюється конституційність норм кримінального процесуального законодавства, можлива лише у разі встановлення істотних та безсумнівних вад конституційної скарги або процедури її подання.

Підтримання іншої концепції, згідно з якою особа, звертаючись до Конституційного Суду, має надати аргументи сто-відсоткової неконституційності норм КПК України, має наслідком те, що національний орган конституційного контролю виглядає для стороннього спостерігача, а тим більше для суб’єктів звернення до нього, як мовчазний гравець „команди держави“, що хоча й не бере активної участі в звинуваченні особи у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення, а лише, відмовивши у відкритті конституційного провадження, пасивно спостерігає за можливим порушенням людських прав на підставі неконституційного закону.

Звісно, в конституційному контролі, судочинстві та будь-якому іншому правозастосуванні актуальною є також інша відома неписана презумпція, а саме - конституційності закону, але її застосування не може нівелювати конституційні цінності, серед яких є дотримання людських прав та правовладдя, що має бути дієвим та ефективним. Тому Конституційний Суд на стадії відкриття конституційного провадження має критично ставитись до закону, а не до якості обґрунтування конституційних звернень.

Чи подолав Конституційний Суд, постановляючи Ухвалу презумпцію потреби у відкритті конституційного провадження за скаргою, в якій оспорюється конституційність норм КПК України?

Вважаю, що ні. Тому конституційне провадження за конституційною скаргою Бородіної Л.В., на моє переконання, мало бути відкрито.