П О С Т А Н О В А 05.04.2005 "Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємця Д. (далі - Підприємець) на ухвалу Вищого господарського суду України від 28 січня 2005 р. у справі за позовом Підприємця до Комунального підприємства "Бюро дорожнього нагляду"(далі - Підприємство), за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про стягнення матеріальної шкоди в сумі 27613 грн. 68 коп. та моральної шкоди в сумі 5000 грн., В С Т А Н О В И В:". Верховний Суд України. 2005

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ

ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

05.04.2005

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу

Приватного підприємця Д. (далі - Підприємець) на ухвалу Вищого

господарського суду України від 28 січня 2005 р. у справі за

позовом Підприємця до Комунального підприємства "Бюро дорожнього

нагляду" (далі - Підприємство), за участі третьої особи на стороні

відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, -

Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про стягнення

матеріальної шкоди в сумі 27613 грн. 68 коп. та моральної шкоди в

сумі 5000 грн., В С Т А Н О В И В:

Оскарженою ухвалою Вищий господарський суд України повернув

без розгляду касаційну скаргу Підприємця на постанову

Севастопольського апеляційного господарського суду від

19 листопада 2004 р. на підставі пунктів третього та четвертого

частини першої статті 1113 ГПК ( 1798-12 ). Ухвала обґрунтована

тим, що додана до касаційної скарги квитанція N 41975 від 9 грудня

2004 р. не може вважатися належним доказом сплати державного мита

у встановленому порядку та розмірі, оскільки сплачена сума не

відповідає вищезазначеним вимогам, а додані до матеріалів скарги

фіскальні чеки від 17 грудня 2004 р. не можуть вважатися належними

доказами направлення її копії іншій стороні у справі, позаяк

адреси одержувачів кореспонденції не зазначені, і крім того, вони

свідчать лише про направлення рекомендованих листів та не містять

конкретних відомостей про направлення саме копії касаційної скарги

іншим сторонам у справі.

Підприємець просить ухвалу Вищого господарського суду України

скасувати, мотивуючи касаційну скаргу порушенням судом норм

процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника

позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,

перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських

справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга

підлягає задоволенню з таких підстав.

Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено статтею

111 ГПК ( 1798-12 ). Зокрема, частиною четвертою цієї статті

встановлено, що до касаційної скарги додаються докази сплати

державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Повертаючи касаційну скаргу, Вищий господарський суд України

послався на недотримання Підприємцем вимог зазначеної норми.

Проте висновок про відсутність таких доказів суперечить

фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що до касаційної скарги було

додано квитанції від 17 грудня 2004 р., видані відділенням

поштового зв'язку, з яких вбачається факт відправлення відповідачу

і третій особі у справі рекомендованих листів.

Згідно зі статтею 32 ГПК ( 1798-12 ) такі квитанції є

доказами. У випадку сумніву у їх вірогідності чи дійшовши висновку

про недостатність таких доказів, суду надано право витребувати

додаткові докази. Тому в такому випадку він не мав законних

підстав для повернення касаційної скарги без розгляду.

Відповідно до пункту четвертого статті 111-3 ГПК ( 1798-12 )

касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом,

якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату

державного мита у встановленому порядку і розмірі.

Повертаючи касаційну скаргу на підставі цієї норми, Вищий

господарський суд України виходив з того, що державне мито

необхідно було сплачувати відповідно до підпункту "ж" пункту

першого статті 3 Декрету КМУ "Про державне мито" ( 7-93 ) (далі -

Декрет про державне мито).

Проте такий висновок помилковий, позаяк пункт перший цієї

статті регулює розмір ставок державного мита із заяв і скарг, що

подаються до суду, та за видачу судом копій документів.

Розміри ставок державного мита, що підлягають сплаті із заяв,

що подаються до господарських судів, визначені пунктом другим

статті 3 Декрету про державне мито ( 7-93 ).

З доданої до касаційної скарги на постанову апеляційного суду

квитанції N 41975 від 9 грудня 2004 р. вбачається, що Підприємець

сплатив державне мито на підставі пункту другого статті 3 Декрету

про державне мито ( 7-93 ), а тому повернення скарги на підставі

пункту четвертого статті 111-3 ГПК ( 1798-12 ) є безпідставним.

За таких обставин оскаржена ухвала підлягає скасуванню як

незаконна, а касаційна скарга Підприємця на постанову суду

апеляційної інстанції - передачі до Вищого господарського суду

України для розгляду по суті.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20

ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємця Д. задовольнити,

ухвалу Вищого господарського суду України від 28 січня 2005 р.

скасувати, а касаційну скаргу Приватного підприємця Д. на

постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від

19 листопада 2004 р. разом зі справою передати до Вищого

господарського суду України для розгляду по суті.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Верховний Суд України: