П О С Т А Н О В А 05.07.2005 "Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "АІТІ"на постанову Вищого господарського суду України від 12 квітня 2005 р. у справі за позовом ТОВ "Телерадіокомпанія "АІТІ"до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про стягнення 22735204 грн. 11 коп., В С Т А Н О В И В:". Верховний Суд України. 2005

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ

ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

05.07.2005

Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "АІТІ" на

постанову Вищого господарського суду України від 12 квітня 2005 р.

у справі за позовом ТОВ "Телерадіокомпанія "АІТІ" до Концерну

радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про стягнення

22735204 грн. 11 коп., В С Т А Н О В И В:

У липні 2004 р. ТОВ "Телерадіокомпанія "АІТІ" подало до

господарського суду м. Києва позов до Концерну радіомовлення,

радіозв'язку та телебачення про стягнення 22735204 грн. 11 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у результаті односторонньої

відмови відповідача від виконання своїх обов'язків за договором

від 6 жовтня 1999 р. N 10-4-85Д про надання послуг зв'язку для

трансляції телевізійних програм позивач не отримав доход від

розміщення (транслювання) реклами на каналі УТ-2.

Рішенням господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2004 р.

відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від

8 лютого 2005 р. вищевказане рішення суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 квітня

2005 р. рішення господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2004 р.

та постанову Київського апеляційного господарського суду від

8 лютого 2005 р. залишено без змін.

Рішення та постанова обґрунтовані тим, що відповідач відмовив

позивачу у транслюванні його передач 30 грудня 1999 р., тобто до

того, як позивач розпочав мовлення на каналі.

Крім того, збитки у

вигляді неотриманих доходів не були підтверджені відповідними

угодами з рекламодавцями.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 червня 2005 р. порушено

провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого

господарського суду України від 12 квітня 2005 р. за касаційною

скаргою ТОВ "Телерадіокомпанія "АІТІ", де поставлено питання про

скасування цієї постанови та передачу справи на новий розгляд до

суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши

матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного

Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з

таких підстав.

Висновки, зроблені у постанові Вищого господарського суду

України від 12 квітня 2005 р., не відповідають вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що 13 травня 1999 р.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення

видала Товариству з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія

АІТІ" (позивачу) ліцензію N 000956 на право користування

загальнонаціональним каналом мовлення УТ-2 строком на 5 років.

Періодичність, час та обсяги мовлення складають 3 години на добу

згідно додатка N 2. У графі ліцензії "Місце знаходження та

технічні дані передавача" було зазначено передавачі, що належать

до системи розповсюдження сигналу Концерну РРТ Держтелерадіо

України згідно додатка N 3.

Відповідно до цієї умови 6 жовтня 1999 р. між позивачем та

відповідачем було укладено договір N 10-4-85Д про надання

Концерном РРТ телерадіокомпанії "АІТІ" послуг зв'язку для

трансляції телевізійних програм. При цьому відповідач

зобов'язувався надавати послуги по ТВ мовленню тільки на підставі

та згідно ліцензії Національної ради України з питань телебачення

і радіомовлення на право користування каналом мовлення (п.

3.1.).

Цей договір є цивільно-правовою угодою та підставою для

виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) зобов'язання повинні

виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до

вказівок закону, договору.

Відповідно до ст. 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) одностороння

відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Усупереч зазначеним положенням закону Концерн радіомовлення,

радіозв'язку та телебачення в односторонньому порядку відмовився

від виконання зобов'язань за договором, про що повідомив позивача

листом від 30 грудня 1999 р. N 10-4-1808. У цьому документі

зазначено, що Концерн РРТ не зможе надавати ТРК "АІТІ" послуги

зв'язку для трансляції телевізійних програм до вияснення обставин

щодо підтвердження правомірності ліцензії на право користування

каналами мовлення N 000965 від 13 травня 1999 р.

Такі неправомірні дії відповідача завдали збитки ТОВ

"Телерадіокомпанія "АІТІ" у вигляді не одержаних доходів від

розміщення реклами з огляду на неможливість здійснення мовлення на

телевізійному каналі.

У зв'язку з наведеним висновок судів про неправомірність

заявлених позовних вимог є помилковим.

У відповідності з ст. 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) під збитками

розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження

його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав

би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Оскільки допущене судами неправильне застосування норм

матеріального права призвело до неправильного вирішення спору, усі

ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа -

передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому

розгляді справи слід з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін,

встановити наявність умов цивільно-правової відповідальності за

неправомірні дії, у залежності від встановлених обставин визначити

наявність можливих збитків та вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-21 ГПК

( 1798-12 ), Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "АІТІ" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 12 квітня

2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від

8 лютого 2005 р. та рішення господарського суду м. Києва від

1 жовтня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до

суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Верховний Суд України: