П О С Т А Н О В А 18.04.2006 "Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого: [...], суддів: [...], розглянувши у порядку письмового провадження скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірс"(далі - ТОВ "Мірс") про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 23 червня 2005 року у справі за позовом ТОВ "Мірс"до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання недійсним рішення, В С Т А Н О В И Л А:". Верховний Суд України. 2006

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ В АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ

ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

18.04.2006

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах

Верховного Суду України у складі: головуючого: [...], суддів:

[...], розглянувши у порядку письмового провадження скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірс" (далі - ТОВ "Мірс")

про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого

господарського суду України від 23 червня 2005 року у справі за

позовом ТОВ "Мірс" до Державної податкової інспекції в

Обухівському районі Київської області про визнання недійсним

рішення, В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2004 року ТОВ "Мірс" звернулось до суду з позовом

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної

податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від

4 березня 2004 року N 0000352301/0/717, прийнятого на підставі

акта від 19 лютого 2004 року N 176/26-2/26022252 про результати

позапланової тематичної перевірки з питання дотримання вимог

податкового законодавства щодо оподаткування доходів від грального

бізнесу Івано-Франківською філією ТОВ "Мірс" за період з 1 липня

2003 року по 1 січня 2004 року. Спірним податковим

повідомленням-рішенням позивачу було визначено суму податкового

зобов'язання - 1278253,95 грн., у тому числі: донараховано податок

на прибуток від виграшів фізичних осіб у сумі 426084,65 грн. та

нараховано штрафні санкції у сумі 852169,30 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на

законність та обґрунтованість оспорюваного рішення.

Рішенням господарського суду Київської області від 18 січня

2005 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного

апеляційного господарського суду від 15 березня 2005 року, позов

задоволено.

Судові рішення мотивовані тим, що винесене податковою

інспекцією податкове повідомлення-рішення не ґрунтується на

вимогах пп. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про

оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) та положеннях

Порядку податкового обліку виграшів та витрат осіб, а також

порядку звітності суб'єктів грального бізнесу, затвердженого

наказом Державної податкової адміністрації України від 19 січня

1998 року N 35 ( z0126-98 ), щодо визначення бази оподаткування.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 червня

2005 року зазначені судові рішення змінені, позов задоволено

частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення

Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської

області від 4 березня 2004 року N 0000352301/0/717 у частині

визначення ТОВ "Мірс" податкового зобов'язання за платежем з

податку на прибуток у сумі 1270015,80 грн. У задоволенні позову у

частині визначення ТОВ "Мірс" податкового зобов'язання у сумі

8238,15 грн. відмовлено.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що судами

першої та апеляційної інстанцій помилково не застосовано до

спірних відносин пп. 10.2.1 п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про

оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) та визначено

базу оподаткування, з якої позивач повинен був утримати податок з

доходів фізичних осіб від грального бізнесу, як різницю між сумами

виплачених доходів (виграшів) та ставок (витрат).

У скарзі ТОВ "Мірс" ставить питання про перегляд за

винятковими обставинами та скасування постанови Вищого

господарського суду України від 23 червня 2005 року у частині

відмови у позові. В обґрунтування скарги зроблено посилання на

порушення норм процесуального та матеріального права, неоднакове

застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми

права та додано постанови касаційного суду, у яких по-іншому

застосована одна і та ж норма права.

Скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд касаційної інстанції, змінюючи судові рішення попередніх

інстанцій, дійшов висновку про необхідність застосування до

спірних правовідносин пп. 10.2.1 п. 10.2 ст. 10 Закону України

"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР )

(у редакції, чинній на момент проведення перевірки), згідно з яким

платник податку, який здійснює виплату виграшів у лотерею або інші

види ігор чи розіграшів, які передбачають придбання особою права

на участь у таких іграх чи розіграшах до їх проведення,

зобов'язаний утримувати та вносити до бюджету 30 відсотків суми

таких виграшів.

Проте з таким висновком суду не можна погодитися, оскільки

умовою застосування пп. 10.2.1 п. 10.2 ст. 10 Закону ( 334/94-ВР )

є придбання особою права на участь у іграх чи розіграшах.

Прикладом такого виду ігор є лотерея - господарська операція,

яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу

за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності,

а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі

визнання такого гравця переможцем.

Призовий фонд тут становить

сукупність призів, які підлягають виплаті переможцям лотереї,

відповідно до оприлюднених умов її проведення (п. 1.33 ст. 1

Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"

( 334/94-ВР ).

У той же час, відповідно до п. 2 Порядку проведення

внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що

здійснюють господарську діяльність з організації та утримання

казино, інших гральних закладів, і ломбардами (затвердженого

постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 р.

N 1800 ( 1800-2003-п ), азартна гра - це гра, участь у якій дає

змогу набувати гроші, інше майно або майнові права, результат якої

визначається діями, цілком або частково залежними від випадку,

умовою участі в якій є внесення гравцем ставки (в тому числі ігри

в букмекерських конторах, на іподромах та інших видах

тоталізатора).

Як встановлено судами, позивачем здійснюється підприємницька

діяльність через букмекерські контори, у яких проводяться азартні

ігри у вигляді тоталізатора.

Тоталізатор - це азартна гра, результат якої визначається

діями, цілком або частково залежними від випадку, коли гравець

робить ставку на результат спортивного змагання й організатор гри

зобов'язаний виплатити гравцям, що виграли, суму виграшу, розмір

якої залежить від загальної суми внесених ставок.

З вищенаведеного вбачається, що ігри в букмекерських конторах

(на відміну від лотерей та інших ігор і розіграшів, які підпадають

під дію пп. 10.2.1 п. 10.2. ст. 10 Закону ( 334/94-ВР ) не

передбачають придбання особою права на участь у таких іграх,

оскільки в них гравцями робляться ставки саме на результат певного

змагання.

Отже, застосування касаційною інстанцією для визначення бази

оподаткування пп. 10.2.1 п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про

оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) є

необґрунтованим, а постанова суду касаційної інстанції підлягає

скасуванню як така, що винесена з порушенням норм матеріального

права.

Разом з тим слід погодитися з обґрунтованістю висновків суду

першої та апеляційної інстанцій.

Визначаючи норму закону, яка підлягає застосуванню при

оподаткуванні виграшів фізичних осіб, суди виходили з того, що на

гральні заклади, у яких робляться ставки, поширюється дія

пп. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про оподаткування

прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).

Згідно з пп. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про

оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (у редакції,

чинній на момент проведення перевірки), незалежно від положень

підпункту 10.2.1 цього пункту, будь-яка особа, яка здійснює

виплату особі у зв'язку із виграшем у казино, бінго, інші ігри у

гральних місцях (домах), зобов'язана утримувати та вносити до

бюджету 30 відсотків суми прибутку такої особи, який визначається

як різниця між її доходами, отриманими у вигляді виграшів за

відповідний робочий день, та витратами, понесеними такою фізичною

особою протягом такого робочого дня, пов'язаними з таким виграшем,

але не більше суми такого виграшу. Порядок податкового обліку

виграшів та витрат осіб, а також порядок звітності суб'єктів

грального бізнесу ( z0126-98 ) встановлюються центральним

податковим органом України.

Порядок податкового обліку виграшів та витрат осіб, а також

порядок звітності суб'єктів грального бізнесу затверджено наказом

Державної податкової адміністрації України від 19.01.98 N 35

( z0126-98 ) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України

20 лютого 1998 року за N 126/2566.

Відповідно до п. 2 Порядку ( z0126-98 ) (у редакції, чинній

на момент проведення перевірки), підприємства і організації всіх

форм власності та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності,

які здійснюють свою діяльність з надання послуг у сфері грального

бізнесу, зобов'язані забезпечити встановлений цим Порядком

податковий облік виграшів та витрат осіб, а також порядок

звітності суб'єктів грального бізнесу у зв'язку з виплатою особі

виграшів у казино, бінго, інші ігри у гральних місцях (домах) та

утримуванням і внесенням до бюджету 30 відсотків від суми

прибутку.

У той же час аналіз пп. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10 Закону України

"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) свідчить,

що його застосування мало здійснюватися в тих випадках, коли

понесення фізичною особою витрат на гру та одержання виграшу є

подіями одного робочого дня.

Матеріалами справи встановлено, що, виходячи з особливостей

умов гри саме у букмекерських конторах, виплати виграшів філією

позивача відбувались не у дні прийому ставок.

Проте законодавча неврегульованість щодо спірних

правовідносин не може бути підставою для відмови у розгляді справи

та захисті порушених прав та інтересів особи.

Статтею 4 ГПК України ( 1798-12 ), яким мали керуватись суди,

встановлено, що забороняється відмова у розгляді справи з мотивів

неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства,

яке регулює спірні відносини.

За загальним правилом - у разі відсутності закону, що регулює

спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні

відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із

загальних начал і змісту законодавства України (ч. 3 ст. 11 ЦПК

України 1963 р. ( 1501-06 ), ч. 7 ст. 8 ЦПК України ( 1618-15 ),

ч. 7 ст. 9 КАС України ( 2747-15 ).

Податок на виплату виграшів є видом податку на прибуток,

згідно з положенням п. 1.29 ст. 1 Закону України "Про

оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ). Положення

(стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові

результати" ( z0397-99 ), затверджене наказом Міністерства

фінансів України 31.03.99 N 87 ( z0391-99 ) та зареєстроване в

Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за N 397/3690,

визначає прибутком суму, на яку доходи перевищують пов'язані з

ними витрати.

Заповнюючи законодавчу прогалину щодо врегулювання питання

оподаткування ігор в тоталізатор, Верховною Радою України 1 липня

2004 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону

України "Про податок з доходів фізичних осіб" (1958-IV

( 1958-15 ), яким пп. 9.5.1 п. 9.5 ст. 9 Закону ( 889-15 )

викладено у новій редакції та, зокрема, зазначено, що при

нарахуванні доходу, отриманого у вигляді виграшу в азартних іграх

в тоталізатор, враховуються витрати платника податку, понесені ним

у зв'язку з отриманням такого доходу протягом періоду з початку

прийняття ставки до завершення розіграшу.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій правильно

встановлено, що за характером спірні правовідносини були найбільш

подібними до тих, які врегульовувались пп. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10

Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"

( 334/94-ВР ) (в редакції, чинній на момент виникнення обов'язку

позивача утримати податок з прибутку від виграшів фізичних осіб в

тоталізатор).

Таким чином, рішення суду першої та постанова суду

апеляційної інстанції підлягають залишенню у силі як законні та

обґрунтовані.

Керуючись статтями 241-244 Кодексу адміністративного

судочинства України ( 2747-15 ), колегія суддів Судової палати

П О С Т А Н О В И Л А:

Скаргу ТОВ "Мірс" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 23 червня

2005 року скасувати, а постанову Київського міжобласного

апеляційного господарського суду від 15 березня 2005 року та

рішення господарського суду Київської області від 18 січня

2005 року залишити у силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім

випадку, встановленого п. 2 ст. 237 Кодексу адміністративного

судочинства України ( 2747-15 ).

Головуючий

Судді

Публікації документа

Адвокат від 2006 — 2006 р., № 5

Публікації документа

Верховний Суд України: