Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

ПОСТАНОВА 19.03.2010 N 2 "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"". Верховний Суд України. 2010

Документ актуальний на 01.04.2018
завантажити документ, актуальний на поточний час

                                                          

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А 

                         19.03.2010  N 2 

                  Про внесення змін та доповнень 

до постанови Пленуму Верховного Суду України

від 16 квітня 2004 року N 7

"Про практику застосування судами

земельного законодавства при розгляді

цивільних справ"

     Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є: 

     Внести до  постанови  Пленуму  Верховного Суду України від 16 

квітня 2004 року N 7 ( va007700-04 ) "Про практику застосування

судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" такі

зміни та доповнення:

     1. У  другому  реченні   абзацу   другого   Преамбули   слово 

"підвідомчості" замінити словом "юрисдикції".

     2. У пункті 2:
     1) у першому  реченні  абзацу  першого  слова  "За  загальним 

правилом, розмежування між судами загальної юрисдикції

підвідомчості" замінити словами "За загальним правилом

розмежування компетенції судів з розгляду";

     2) друге речення абзацу першого викласти в такій редакції:
     "Ті земельні  та  пов'язані із земельними відносинами майнові 

спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що

здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи

і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької

діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в

порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо

оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних

повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері

земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3

частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства

( 2747-15 ) віднесено до компетенції адміністративних судів";

     3) абзац другий після слів "(далі - ЗК)" доповнити словами та 

цифрами "глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України ( 435-15 )

(далі - ЦК)", слово "підвідомчі" замінити словом " (підсудні)"; у

цьому ж абзаці цифру "24" замінити цифрою "15";

     4) абзац шістнадцятий після слова "обміну"  доповнити  словом 

"ренти". Після слів "земельних ділянок," доповнити словами

"договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у

власність земельні ділянки";

     5) абзац вісімнадцятий викласти в такій редакції:
     "про вирішення   спорів  щодо  користування  чужою  земельною 

ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови,

сервітутів".

     3. У пункті 3:
     1) в  абзаці  першому  слова  "підвідомчі  загальним   судам" 

замінити словами "розглядаються за правилами цивільного

судочинства";

     2) абзац   другий   слово   "підвідомчі"   замінити    словом 

"підсудні".

     4. Пункт 5 викласти в такій редакції:
     "У випадках,  коли  вимоги  пов'язуються з визнанням права на 

земельну ділянку, встановленням порядку користування земельною

ділянкою чи усуненням перешкод у цьому, іншими вимогами з приводу

земельної ділянки чи розташованої на ній нерухомості, зокрема про

відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного

законодавства, суди обов'язково застосовують правила про виключну

підсудність (стаття 114 ЦПК)" ( 1618-15 ).

     5. Пункт 7 викласти в такій редакції:
     "7. Судам  слід  мати  на  увазі,  що  спори,  пов'язані   із 

земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні.

     Власник земельної ділянки або землекористувач  може  вимагати 

усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення

не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

     Захист прав  громадян  та  юридичних осіб на земельні ділянки 

здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК ( 2768-14 )

шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який

існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що

порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання

угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої

влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування

заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом,

способів захисту (стаття 16 ЦК) ( 435-15 ). Власник земельної

ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування

завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК).

     При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи 

органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з

питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції

(зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи

користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і

вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо),

суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення

такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру

спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не

вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього

вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні

дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по

суті, якщо це відповідає закону (наприклад, визнає відповідно до

частини третьої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 р.

N 899-IV ( 899-15 ) "Про порядок виділення в натурі (на

місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"

право на земельну частку (пай), якщо районною (міською) державною

адміністрацією безпідставно відмовлено у видачі документа, що

посвідчує право на земельну частку (пай); вирішує відповідно до

частини четвертої статті 7 Закону України від 19 червня 2003 р.

N 973-IV ( 973-15 ) "Про фермерське господарство" питання про

надання земельної ділянки у власність або оренду для створення

фермерського господарства, якщо відповідна районна (міська)

державна адміністрація чи орган місцевого самоврядування

безпідставно відмовили в цьому або, незважаючи на рішення суду, що

зобов'язує їх розглянути заяву з цього приводу, не розглядають її

за наявності необхідних документів). В інших випадках суд не може

вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої

влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу

земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи

поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового

призначення землі тощо".

     6. У пункті 8:
     1) абзац другий викласти в такій редакції:
     "При вирішенні  в  судовому  порядку  питання про недійсність 

документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу

виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого

рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у

власність чи користування, слід враховувати Рішення

Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. N 7-рп/2009

( v007p710-09 ) (справа про скасування актів органів місцевого

самоврядування), відповідно до пункту 5 мотивувальної частини

якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої

попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до

приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з

реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом

інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни

чи припинення";

     2) доповнити абзацом третім такого змісту:
     "Рішення органів  виконавчої  влади  або  органів   місцевого 

самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж

земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником

або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та

державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права

власності на земельну ділянку або права користування земельною

ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений статтями

140, 141 ЗК ( 2768-14 ) перелік підстав для цього є вичерпним";

     3) доповнити абзацом п'ятим такого змісту:
     "При розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі 

суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового

договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом

Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня

2000 р. N 5 ( z0101-00 ), зареєстрованого у Міністерстві юстиції

України 23 лютого 2000 р. за N 101/4322, після виділення земельної

ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на

право приватної власності на землю зобов'язання сторін

припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання

особою державного акта на право приватної власності на землю вона

набуває статусу власника земельної ділянки, у зв'язку з чим

змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому

договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи

вимоги статей 203, 215 ЦК ( 435-15 ) про недійсність правочину,

переукладення договору оренди земельної частки (паю) після

виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання

власником земельної частки (паю) державного акта на право

власності на земельну ділянку можливе лише за наявності

волевиявлення на те сторін".

     7. Пункт 9 викласти в такій редакції:
     "Викуп земельних ділянок для суспільних  потреб  і  примусове 

відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності

(статті 146, 147 ЗК) ( 2768-14 ) проводиться відповідно до Закону

України від 17 листопада 2009 р. N 1559-VI ( 1559-17 ) "Про

відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що

на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для

суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" у порядку,

передбаченому відповідними процесуальними кодексами".

     8. У пункті 10:
     1) в  абзаці  третьому  слова та цифри "від 19 червня 2003 р. 

N 973-IV" виключити;

     2) абзац п'ятий виключити. 

     9. У  пункті  11   слово   "незаконність"   замінити   словом 

"недійсність".

     10. У пункті 18:
     1) підпункт "б" доповнити реченням такого змісту:
     "Зворотної дії в часі ця норма не має";
     2) підпункт "в" викласти в такій редакції:
     "в) з 1 січня 2002 р. відповідно до статті 125 ЗК ( 2768-14 ) 

право користування земельною ділянкою виникало після одержання її

власником або землекористувачем документа, що посвідчує право

власності чи право постійного користування або укладення договору

оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної

ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 р. у

відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. N 1066-VI

( 1066-17 ) право власності на земельну ділянку, а також право

постійного користування та право оренди земельної ділянки

виникають з моменту державної реєстрації цих прав";

     3) підпункт "ґ" викласти в такій редакції:
     "ґ) при переході права власності на  будівлі  та  споруди  за 

цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно

з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК ( 2768-14 ) до

набувача від відчужувача переходить належне йому право власності

або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані

будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі

відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право

власності на земельну ділянку або її частини могло переходити

відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільноправових

угод, а право користування - на підставі договору оренди,

укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка

придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня

2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК ( 435-15 ), а з часу внесення

змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р.

N 997-V ( 997-16 ) - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право

власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни

її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а

якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право

власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим

будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки,

яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності

на будинок або його частину за договором довічного утримання до

набувача переходило право на земельну ділянку, де вони

розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В

разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох

осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам

осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в

договорі відчуження останніх, а при переході права власності на

будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли

мати у власності земельні ділянки, до них переходило право

користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка

набула право власності на житловий будинок (крім

багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право

власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони

розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на

умовах, встановлених для попереднього землевласника

(землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в

редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI

( 1702-17 )";

     4) підпункт "е" доповнити реченням такого змісту:
     "Набута юридичною  особою  земельна  ділянка  не  є  спільною 

власністю її засновників, учасників або членів і не може

розподілятися між ними як співвласниками";

     5) підпункт "є" викласти в такій редакції:
     "є) не може здійснюватися перехід права власності за судовими 

рішеннями (через визнання права власності на відчужену земельну

ділянку або визнання дійсним договору щодо її відчуження,

звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок зобов'язань

власника земельної ділянки або передачу її у власність кредитору з

цих підстав, видачу виконавчого документа за аналогічним рішенням

третейського суду тощо) на земельні ділянки, щодо яких встановлена

заборона на продаж або іншим способом відчуження, а саме:

сільськогосподарського призначення державної та комунальної

власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб,

відчуження та зміни цільового призначення земельних ділянок, які

перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення

товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок,

виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток

(паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також

земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну

земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону

(без доплат) і вилучення (викуп) для суспільних потреб (пункт 15

розділу X "Перехідні положення" ЗК) ( 2768-14 )".

     11. Доповнити постанову новими пунктами 18-1,  18-2,  22-1  - 

22-4 такого змісту:

     "18-1. При вирішенні вимог про визначення  розміру  земельної 

ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі

або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до

набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд

має з'ясовувати, зокрема, чому це питання не було визначено в

договорі, можливість укладення між відчужувачем і набувачем

додатку до цього договору щодо права набувача на земельну ділянку

та чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної

ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної

ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди,

який існував до їх відчуження.

     Розмір земельної   ділянки,   необхідної  для  обслуговування 

житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом

проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних

нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та

правил тощо.

     18-2. Відповідно до положень статей 81,  116 ЗК (  2768-14  ) 

окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в

приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною

власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки

йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану

громадянином частку із земельного фонду.

     Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, 

споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі

поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу

конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала

права власності чи користування земельною ділянкою переходить це

право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку,

будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК

( 435-15 ).

     22-1. Відповідно  до  статей  1225 ЦК ( 435-15  )  і  131  ЗК 

( 2768-14 ) право власності на земельну ділянку переходить до

спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового

призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та

споруд переходить право власності або право користування земельною

ділянкою, на якій вони розміщені, а також право власності або

право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх

обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

     При успадкуванні   фермерського    господарства    (цілісного 

майнового комплексу або його частини) двома або більше

спадкоємцями його земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в

результаті її поділу утворюється хоча б одна ділянка, менша

мінімального розміру, встановленого для даного регіону.

Мінімальний розмір визначається центральним органом виконавчої

влади з питань аграрної політики України та Українською академією

аграрних наук і затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття

23 Закону України "Про фермерське господарство") ( 973-15 ). При

цьому слід враховувати постанову Кабінету Міністрів України від 10

грудня 2003 р. N 1908 ( 1908-2003-п ) "Про затвердження

мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в

результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що

успадковується".

     22-2. Вирішуючи спори про  встановлення  сервітуту,  суд  має 

враховувати, що земельний сервітут встановлюється відносно певного

об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його

дія зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо

якої його встановлено, до іншої особи (частина перша статті 401 ЦК

( 435-15 ), частина перша статті 101 ЗК) ( 2768-14 ), а при

встановленні особистого сервітуту права закріплюються за певною

особою і він припиняється внаслідок її смерті (частина друга

статті 401, пункт 6 частини першої статті 406 ЦК).

     Види земельних   сервітутів,   які  можуть  бути  встановлені 

рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК ( 2768-14 ); цей перелік не

є вичерпним.

     Встановлюючи земельний  сервітут  на  певний  строк  чи   без 

зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою

сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача

земельної ділянки для ефективного її використання; умовою

встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший

спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що

звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

     Вирішуючи питання   про   відшкодування   збитків,   завданих 

власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого

майна, особою, яка користується сервітутом, суд має виходити з

того, що таке відшкодування здійснюється на загальних підставах

(частина сьома статті 403 ЦК) ( 435-15 ); щодо земельних

сервітутів такі підстави регламентуються Порядком визначення та

відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам,

затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня

1993 р. N 284 ( 284-93-п ).

     При розгляді  спору  щодо  припинення  сервітуту  на   вимогу 

власника землі суд має враховувати обставини, які мають істотне

значення (наприклад, порушення умов використання земельної

ділянки); інші випадки припинення сервітуту визначені в статтях

406 ЦК, 102 ЗК ( 2768-14 ).

     22-3. При  вирішенні  спорів  щодо  права  користування чужою 

земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)

або для забудови (суперфіцій) слід виходити з того, що згідно зі

статтею 102-1 ЗК ( 2768-14 ) право на таке користування виникає на

підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка

виявила бажання користуватися нею для сільськогосподарських потреб

або для забудови відповідно до ЦК ( 435-15 ). Підставою для

виникнення права користування чужою земельною ділянкою для

забудови може також бути заповіт.

     З урахуванням вимог ЗК  (  2768-14  )  укладення,  умови  цих 

договорів, їх строки, права, обов'язки сторін за ними, підстави

припинення регулюються главами 33 і 34 ЦК ( 435-15 ).

     Право користування    чужою   земельною   ділянкою   як   для 

сільськогосподарських потреб, так і для забудови може

відчужуватися та передаватися в порядку спадкування, крім

відчуження, внесення до статутного фонду, передачі в заставу права

користування земельною ділянкою державної або комунальної

власності (за виключенням випадків переходу права власності на

будівлі та споруди).

     Зазначене право припиняється:  у разі поєднання в одній особі 

власника і землекористувача; спливу строку, на який надано право

користування; а також щодо використання земельної ділянки для

сільськогосподарських потреб - у зв'язку з її викупом через

суспільну необхідність; щодо використання земельної ділянки для

забудови - у зв'язку з відмовою землекористувача від використання

земельної ділянки або невикористанням її протягом трьох років

підряд.

     Право користування    чужою    земельною     ділянкою     для 

сільськогосподарських потреб або для забудови може бути припинено

за рішенням суду і в інших випадках, встановлених законом.

     22-4. Вирішуючи  спори,  що  виникають  із   договору   ренти 

земельної ділянки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до

положень статті 131 ЗК ( 2768-14 ) і глави 56 ЦК ( 435-15 ) такий

договір укладається у письмовій формі з нотаріальним посвідченням

його і державною реєстрацією, сторонами в ньому можуть бути

громадяни і юридичні особи. За ним одна сторона (одержувач ренти)

передає іншій стороні (платникові ренти) у власність належну їй

земельну ділянку (частину її), а платник ренти взамін цього

зобов'язується періодично виплачувати одержувачу ренту у формі

певної грошової суми або в іншій формі. Сторони можуть встановити

договором, що рента виплачується безстроково (безстрокова рента)

або протягом певного строку, а також що одержувач ренти передає

земельну ділянку у власність платника ренти за плату або

безоплатно.

     Якщо договором  ренти  встановлено,   що   земельна   ділянка 

передається за плату (крім рентних платежів, виплачується

компенсація вартості земельної ділянки), до відносин сторін щодо

її передання у власність застосовуються загальні положення про

купівлю-продаж, у тому числі правила статті 362 ЦК ( 435-15 ) про

переважне право купівлі частки у праві спільної часткової

власності, а при безоплатній передачі - положення про договір

дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

     За прострочення   виплати   ренти   платник   ренти   сплачує 

одержувачу ренти проценти в розмірі, встановленому договором, або

на підставі частини другої статті 625 ЦК ( 435-15 ) - три проценти

річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не

встановлено договором або законом.

     Платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору 

ренти і в тому разі, коли умови її здійснення не передбачалися

договором, а умова договору про недопустимість такої відмови є

нікчемною.

     Одержувач ренти має право на розірвання договору безстрокової 

ренти, якщо платник цієї ренти прострочив її виплату більш як на

один рік, порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати

ренти або визнаний неплатоспроможним чи виникли обставини, які

явно свідчать про його неплатоспроможність, а також в інших

випадках, встановлених договором ренти.

     Розрахунки між  сторонами  в  разі  розірвання договору ренти 

провадяться відповідно до умов договору, а якщо ці умови не були

встановлені ним - відповідно до положень статті 741 ЦК

( 435-15 )".

     12. Пункт 25 викласти в такій редакції:
     "25. Звернути   увагу   судів   на  необхідність  неухильного 

додержання вимог статті 130 ЦПК ( 1618-15 ) щодо повного

використання можливостей попереднього судового засідання для

врегулювання земельних та пов'язаних із земельними відносинами

майнових спорів до судового розгляду або забезпечення їх

правильного та швидкого вирішення.

     Сторони зобов'язані  подати свої докази чи повідомити про них 

суд до або під час попереднього судового засідання, зокрема:

     - у  справах  про встановлення порядку користування земельною 

ділянкою співвласників житлового будинку: документи про надання її

для будівництва та обслуговування житлового будинку й

господарських будівель та споруд; план земельної ділянки,

відведеної в натурі (на місцевості); план цієї ділянки із

зазначенням її частин, що перебувають у фактичному користуванні

кожного із співвласників житлового будинку, а також розташованих

на ній будівель, плодоягідних насаджень; правовстановлюючі

документи на будинок із зазначенням розміру часток кожного із

співвласників; угоду чи рішення суду про поділ будинку в натурі

або визначення порядку користування ним і угоду про порядок

користування земельною ділянкою, якщо вона мала місце;

     - у   справах  про  надання  земельної  ділянки  для  ведення 

фермерського господарства (згідно з положеннями статті 118 ЗК

( 2768-14 ) в редакції, чинній до введення в дію Закону України

від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI) ( 1702-17 ): документи

конкурсної комісії про розгляд заяви та проходження конкурсного

відбору, а також проект відведення земельної ділянки, розроблений

організацією, яка має на це відповідний дозвіл (ліцензію),

погоджений згідно з частиною дев'ятою статті 118 ЗК;

     - у   справах   про  відшкодування  збитків  або  шкоди:  акт 

відповідної комісії, створеної Київською, Севастопольською

міськими, районною державною адміністрацією чи виконавчим

комітетом міської (міст обласного значення) ради для визначення

розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам,

затверджений органом, що створив цю комісію; проект заходів для

приведення у стан, придатний для використання за цільовим

призначенням, земельних ділянок, наданих у тимчасове користування,

та кошторис витрат на це; документи про вартість робіт з

приведення в попередній стан зіпсованих або пошкоджених земель і

довідку належної служби районної державної адміністрації про

середню врожайність відповідних культур та довідку про ринкову

ціну цих культур.

     Суд сприяє сторонам у  виконанні  їх  обов'язку  подати  свої 

докази.

     Для з'ясування обставин,  що  мають  значення  для  справи  і 

потребують спеціальних знань, суд відповідно до статей 143, 144

ЦПК ( 1618-15 ) призначає експертизу за заявою осіб, які беруть

участь у справі".

     13. Пункт  26  після  слів  "купівля-продаж" доповнити словом 

"рента".

     14. Абзац перший пункту 27 викласти в такій редакції:
     "Згідно зі статтею 257 ЦК ( 435-15 ) у спорах про захист прав 

власників земельних ділянок застосовується позовна давність

тривалістю у три роки, якщо інше не передбачено законом".

     15. У тексті постанови скорочення "ст.",  "ч.", "п." замінити 

словами "стаття", "частина", "пункт" у відповідних відмінках,

номери частин статей, абзаців вказати словами.

 Голова Верховного 

Суду України В.В.Онопенко

Секретар Пленуму

Верховного Суду України Ю.Л.Сенін

Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"

Постанова Верховного суду України від 19.03.2010 № 2

Прийняття від 19.03.2010

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/v0002700-10

Законодавство України

станом на 24.08.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Вісник господарського судочинства від 03.2010 — 2010 р., № 3, стор. 6

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Верховний Суд України:

  1. ПОСТАНОВА від 30.03.2018 № 5 "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» положенням частини першої статті 8, частини третьої статті 22, частин першої та другої статті 24, частини першої статті 126, статті 130 Конституції України". Верховний Суд України. 2018 рікк
  2. ПОСТАНОВА від 30.03.2018 № 4 "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини другої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та частини третьої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» положенням частини першої статті 8, частин першої та третьої статті 46 Конституції України". Верховний Суд України. 2018 рікк
  3. ПОСТАНОВА від 16.12.2016 № 24 "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) підпунктів "а"і "б"пункту 2, абзацу першого пункту 3 частини першої статті 46, абзаців другого і третього частини першої статті 47, абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 50 та частини другої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції"у взаємозв'язку зі статтею 366". Верховний Суд України. 2017 рікк
  4. ПОСТАНОВА від 20.01.2017 № 1 "Про відмову в зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини двадцятої статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру"положенням статті 22 Конституції України". Верховний Суд України. 2017 рікк
  5. ПОСТАНОВА від 16.12.2016 № 25 "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) абзацу сьомого пункту "а"частини першої статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"в аспекті умов призначення пенсії за вислугу років працівникам правоохоронних органів приписам частини першої статті 8, частини п'ятої статті 17, частин другої й третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої та третьої статті 46 Конституції України". Верховний Суд України. 2017 рікк
  6. ПОСТАНОВА від 20.01.2017 № 2 "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру"положенням частини першої статті 8, частин другої та третьої статті 22, частин першої та третьої статті 46 Конституції України". Верховний Суд України. 2017 рікк
  7. ПОСТАНОВА від 04.09.2017 № 22 "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини восьмої статті 36 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» (з наступними змінами) частині першій статті 8, частині першій статті 19, частинам другій і третій статті 22 та частині першій статті 58 Основного Закону України". Верховний Суд України. 2017 рікк
  8. ПОСТАНОВА від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду". Верховний Суд України. 2017 рікк
  9. ПОСТАНОВА від 14.12.2017 № 8 "Про затвердження Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу та визначення складу суду у Верховному Суді". Верховний Суд України. 2017 рікк
  10. ПОСТАНОВА від 30.05.2016  № 10 "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частин першої та другої статті 11 Закону України "Про природні монополії", абзацу п'ятого частини першої статті 12 Закону України "Про електроенергетику", пункту 4 частини першої статті 3 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", абзацу восьмого частини першої статті 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання"(в частині повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), Указу Президента України від 27 серпня 2014 року № 694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг"положенням частини першої статті 8, частини другої статті 19, частини першої статті 106 та пунктів 3, 9, 9". Верховний Суд України. 2016 рікк
  11. ПОСТАНОВА від 31.10.2016 № 20 "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) окремих положень пунктів 8 й 11 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення"Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію"частині першій статті 8 та частині третій статті 22 Конституції України". Верховний Суд України. 2016 рікк
  12. ПОСТАНОВА від 31.10.2016 № 21 "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини другої статті 18, частини четвертої статті 234 Цивільного процесуального кодексу України частині п'ятій статті 124, частині першій статті 127, частині четвертій статті 129 Конституції України". Верховний Суд України. 2016 рікк
  13. ПОСТАНОВА від 31.10.2016 № 22 "Про внесення змін до персонального складу Науково-консультативної ради при Верховному Суді України". Верховний Суд України. 2016 рікк
  14. ПОСТАНОВА від 03.10.2016 № 19 "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення"Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"статті 6, частинам першій і другій статті 8, частині другій статті 19, частинам першій і другій статті 24, частинам першій і другій статті 55, частинам першій, п'ятій і шостій статті 126 Конституції України". Верховний Суд України. 2016 рікк
  15. ПОСТАНОВА від 16.09.2016 № 16 "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності статті 37 1 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу"". Верховний Суд України. 2016 рікк
  16. ПОСТАНОВА від 22.01.2016 № 1 "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) положень пункту 11 Прикінцевих положень Закону України від 25 грудня 2015 року № 928-VIII "Про Державний бюджет України на 2016 рік"у частині визначення порядку застосування норм і положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів"статтям 1, 3, 6, частині першій статті 8 та частині першій статті 129 Конституції України". Верховний Суд України. 2016 рікк
  17. ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА "12.02.2016 № 4". Верховний Суд України. 2016 рікк
  18. ПОСТАНОВА від 30.05.2016 № 9 "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) пункту 6 частини другої статті 14, пунктів 2, 3, 4, 5 частини першої статті 15 в аспекті державних службовців вищого корпусу державної служби (категорія "А") у системі судової влади; абзацу п'ятого пункту 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення"; пункту 18 частини третьої статті 3 у взаємозв'язку із частиною першою статті 92 в аспекті словосполучення "помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів"Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу"Конституції України". Верховний Суд України. 2016 рікк
  19. ПОСТАНОВА від 25.03.2016 № 7 "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини п'ятої статті 43, частини першої статті 54 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"у взаємозв'язку з пунктом 2 розділу III "Прикінцеві положення"Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення"та пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення"Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"положенням частини першої статті 8, частини п'ятої статті 17, частин другої та третьої статті 22, частини першої статті 24, частини першої статті 46, частини першої статті 58 та статті 64 Конституції України". Верховний Суд України. 2016 рікк
  20. ПОСТАНОВА від 18.04.2016 № 8 "Про відмову в зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частин першої та третьої статті 220 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України"статті 6 Конституції України". Верховний Суд України. 2016 рікк
- Антимонопольний комітет - Верховний Суд України - Вищий адміністративний суд України - Вищий господарський суд - Вищий спеціалізований суд - Генеральна прокуратура України - ДА електронного урядування - Державіаслужба України - Державні утворення на території України (1917-1920) - Держатомрегулювання - Держаудитслужба України - Держкомтелерадіо України - Держкордонслужба України - Держнаглядохоронпраці України - Держспецзв’язок - Держспоживстандарт України - Держстат України - Держфінпослуг України - ДКА України - Закони України - Законодавство Української РСР - Кабінет Міністрів України - Кодекси України - Конституційний Суд України - МВС України - МЗС України - Міжнародні документи, ратифіковані Верховною Радою України - Міжнародні угоди України - Мін'юст України - Мінагрополітики України - Мінекономрозвитку України - Міненерговугілля України - Мінінфраструктури України - Мінкультури України - Мінмолодьспорт України - Міноборони України - Мінприроди України - Мінрегіон України - Мінсоцполітики України - Мінфін України - МІП - МНС України - МОЗ України - МОН України - МТОТ - Нацдержслужба України - Національне агентство з питань запобігання корупції - Національне антикорупційне бюро України - Національний банк України - Нацком.енергетики - Нацкомфінпослуг - Нацрада телерадіомовлення - НКРЗІ - НКЦПФР - Основний Закон України - Пенсійний фонд України - Постанови Верховної Ради України - Президент України - РНБО України - Розпорядження Голови ВР України - Розпорядження Кабінета Міністрів України - Служба безпеки України - Служба зовнішньої розвідки - Укрдержархів - Управління державної охорони - Фонд гарант.вкладів фізич.осіб - Фонд державного майна - Фонд соцстраху по безробіттю - Фундаментальне законодавство України - Центрвиборчком України -