П О С Т А Н О В А 21.06.2005 N 11/109 "Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Вищого господарського суду України від 20.04.2005 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авантаж"до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И Л А:". Верховний Суд України. 2005

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

21.06.2005 N 11/109

Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на

постанову Вищого господарського суду України від 20.04.2005 року у

справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

"Авантаж" до Державної податкової інспекції у Солом'янському

районі м. Києва про визнання недійсними податкових

повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2004 року товариство з обмеженою відповідальністю

"Авантаж" звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у

Солом'янському районі м. Києва про визнання недійсними податкових

повідомлень-рішень з тих мотивів, що відповідач безпідставно не

прийняв до уваги первинні документи, що пов'язані з господарськими

операціями з контрагентом, державну реєстрацію якого скасовано,

нарахував суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та

зменшив суми заявленого до відшкодування податку на додану

вартість.

Відповідач позов не визнавав, посилаючись на його

безпідставність.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2004 року,

залишеним без змін постановою Київського апеляційного

господарського суду від 18.01.2005 року, позов задоволено з тих

підстав, що висновки Державної податкової інспекції у

Солом'янському районі м. Києва не відповідають нормам податкового

законодавства.

Постановою Вищого господарського суду України від

20.04.2005 року залишено без змін постанову суду апеляційної

інстанції.

Ухвалою від 26 травня 2005 року Верховним Судом України за

касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському

районі м.

Києва порушено касаційне провадження з перегляду

постанови Вищого господарського суду України від 20 квітня

2005 року з мотивів її невідповідності нормам матеріального права

та різного застосування Вищим господарським судом України положень

одного й того ж закону в аналогічних справах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників

позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи і рішення,

які приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає,

що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок

на додану вартість" ( 168/97-ВР ) бюджетне відшкодування - сума,

що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з

надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Господарськими судами, на підставі статті 7 зазначеного

Закону ( 168/97-ВР ) зроблено висновок, що право платника податку

на відшкодування сум податку на додану вартість з бюджету не

залежить від сплати такого податку іншими платниками податку по

всьому ланцюгу взаємовідносин з придбання товарів, робіт чи

послуг. Проте, з таким висновком погодиться не можна.

Підпункт 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на

додану вартість" ( 168/97-ВР ), крім інших обов'язкових підстав

виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку

на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої

підстави, як сплати платником податку у звітному періоді

відповідних сум.

Відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7

вищевказаного Закону ( 168/97-ВР ) суми податку на додану вартість

зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у

першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану

вартість згідно з цим Законом.

Отже, чинним законодавством чітко передбачено, що однією з

обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з

податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету

України.

Тобто, положеннями Закону України "Про податок на додану

вартість" ( 168/97-ВР ) встановлено прямий зв'язок між сплатою,

надходженням до бюджету сум податку на додану вартість та його

відшкодуванням.

Таким чином, право на відшкодування виникає лише при

фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з

факту існування зобов'язання по сплаті такого податку в ціні

товару.

Враховуючи викладене, господарські суди першої та апеляційної

інстанцій невірно застосували до спірних правовідносин норми

матеріального права та безпідставно не прийняли до уваги

твердження відповідача про відсутність фактичної сплати податку на

додану вартість до бюджету.

Вищий господарський суд України вказані недоліки не виправив,

що призвело до ухвалення незаконного рішення.

За таких обставин, рішення господарського суду міста Києва

від 03.11.2004 року, постанова Київського апеляційного

господарського суду від 18.01.2005 року та постанова Вищого

господарського суду України від 20.05.2005 року підлягають

скасуванню, а справа передачі на новий судовий розгляд.

При новому розгляді, судам слід всебічно та повно встановити

всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення

спору, зокрема дослідити наявність чи відсутність факту надмірної

сплати сум податку на додану вартість, та ухвалити законне та

обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від

20.05.2005 року у справі N 11/109, постанову Київського

апеляційного господарського суду від 18.012005 року та рішення

господарського суду міста Києва від 03.11.2004 року - скасувати, а

справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.

Публікації документа

Бізнес:законодавство та практика від 2006 — 2006 р., № 2, стор. 23

Публікації документа

Верховний Суд України: