П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.04.2006 N 4/56-49.1 "Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:". Верховний Суд України. 2006

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2006 N 4/56-49.1

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

у складі:

     головуючого: - Барбари В.П.,

суддів: Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

     за участі представника

     відповідача: - Наумчука В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю

"Континіум-Льон-Контракт-Мрія" (далі - Товариство) на постанову

Вищого господарського суду України від 21 грудня 2005 року у

справі N 4/56-49.1 за позовом акціонерного комерційного банку

"Мрія" (далі - Банк) до виробничо-комерційної фірми

"Континіум-Льон-Контракт" (далі - Фірма) про стягнення

509 459 грн. 92 коп. заборгованості за простим векселем,

В С Т А Н О В И Л А:

З позовом у Господарський суд Волинської області Банк

звернувся 31 січня 2003 року, мотивувавши заявлену вимогу тим, що:

- він є держателем простого векселя N 6330347356917,

емітованого відкритим акціонерним товариством "Рожищенський

райагропостач" (далі - ВАТ "Рожищенський райагропостач") на

користь Фірми 22 лютого 2002 року, номінальною вартістю

470 000 грн. з нарахуванням 32% річних із строком погашення "за

пред'явленням", який ним придбаний у Фірми за договором N Т10-02

від 22 лютого 2002 року (далі - договір N Т10-02), про що на

векселі вчинено відповідний індосамент;

- 16 січня 2003 року нотаріусом вчинено протест про неоплату

ВАТ "Рожищенський райагропостач" зазначеного векселя;

- згідно зі статтею 47 Уніфікованого Закону про переказні

векселі та прості векселі ( 995_009 ), запроваджений Женевською

конвенцією 1930 року (далі - Уніфікований закон), Фірма, як

індосант, є солідарно зобов'язаною перед держателем, а держатель

має право пред'явити стягнення до кожного окремо із зобов'язаних

осіб та до усіх їх разом, при цьому необов'язково дотримуючись

послідовності, у якій вони зобов'язувались.

Окрім того, Банк зазначив, що оскільки відповідно до

статті 12 Уніфікованого закону ( 995_009 ) індосамент є

безумовним, а будь-яка обмежуюча його умова вважається

ненаписаною, то, на його думку, індосант не має права скласти з

себе відповідальність за векселем, навіть при застосуванні

застереження "без обороту на мене".

Сума позову складається із суми номінальної вартості векселя,

нарахованих на неї 32% річних, витрат, пов'язаних з

опротестуванням векселя, та пені в розмірі облікової ставки НБУ,

нарахованих згідно із Законом України "Про обіг векселів в

Україні" ( 2374-14 ) за період з 16 січня 2003 року до 28 січня

2003 року.

Фірма позов не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що

індосамент на векселі був написаний із застереженням - "без

обороту на мене", що відповідно до статті 15 Уніфікованого закону

( 995_009 ) звільняє її від відповідальності за векселем.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20 лютого

2003 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного

господарського суду від 12 травня 2003 року, позов задоволено.

Судові рішення та постанова обґрунтовані тим, що виходячи з

положень статей 12, 47 Уніфікованого закону ( 995_009 ), вчинений

на векселі напис "без обороту на мене" не звільняє Фірму від

відповідальності щодо сплати заборгованості за ним.

Вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій

постановою від 7 жовтня 2003 року Вищий господарський суд України

скасував, а справу передав на новий розгляд, обґрунтувавши її тим,

що судами першої й апеляційної інстанцій не дана належна правова

оцінка договору купівлі-продажу векселя N Т10-02 від 22 лютого

2002 року щодо відповідності його положенням Закону України "Про

цінні папери та фондову біржу" ( 1201-12 ).

Заявою від 27 травня 2004 року Банк збільшив розмір позовних

вимог до 556 181 грн. 31 коп., що склало суму заборгованості за

простим векселем станом на 25 травня 2004 року.

За наслідками нового розгляду справи рішенням від 27 травня

2004 року Господарський суд Волинської області замінив Фірму її

правонаступником - Товариством, а в позові відмовив, обґрунтувавши

рішення тим, що індосант відповідно до статті 15 Уніфікованого

закону ( 995_009 ) має право звільнити себе від відповідальності у

разі неоплати векселя зобов'язаною за ним особою, зробивши на

векселі відповідне застереження.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від

29 вересня 2004 року, залишеною без змін оскарженою постановою

Вищого господарського суду України від 21 грудня 2005 року,

рішення Господарського суду Волинської області від 27 травня

2004 року скасовано, а позов задоволено з тих підстав, що

Уніфікований закон ( 995_009 ) не визначає такого поняття, як

безоборотний індосамент, а тому застереження "без обороту на мене"

є неможливим з огляду Уніфікованого закону, а згідно зі статтею 12

цього Закону вказаний напис слід вважати ненаписаним.

Відмовляючи у задоволенні заяви Фірми про здійснення

процесуального правонаступництва та припиняючи провадження у

справі щодо Товариства суди апеляційної та касаційної інстанцій

зазначили, що факт реорганізації та переходу прав та обов'язків за

векселем N 6330347356917 від Фірми до Товариства не підтверджено

належними доказами.

Товариство просить постанову Вищого господарського суду

України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним

застосуванням судом норм матеріального і процесуального права, а

також невідповідністю оскарженої постанови рішенням Верховного

Суду України і міжнародному договору, згода на обов'язковість

якого надана Верховною Радою України.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника

Товариства, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,

перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських

справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга

підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарські суди встановили, що вексель N 6330347356917 Банк

купив у Фірми на підставі договору N Т10-02, але передача цього

векселя повинна була здійснюватися покупцю по іменному оборотному

індосаменту на підставі взаємного акта приймання-передачі і

підписаного сторонами реєстру (пункт 3.2 договору).

Проте, вирішуючи спір по суті, суди виходили з того, що

зазначений вексель перейшов до Банку на підставі індосаменту Фірми

з написом "Без обороту на мене".

Заявляючи позов, Банк посилався на те, що він став держателем

векселя саме на підставі договору N Т10-02, і, відповідно, цей

договір визначався в якості підстави позову.

Тому під час розгляду справи судам слід було дати належну

юридичну оцінку як договору N Т10-02, так і зазначеним в

пункті 3.2. додатках до нього, а саме: "реєстру проданих векселів

N 10 від 22 лютого 2002 року" та акта прийому-передачі векселів

від 22 лютого 2002 року, і, відповідно, встановити правовий

характер переходу векселя до Банку: за іменним оборотним

індосаментом, що передбачено договором, чи за індосаментом без

обороту на Фірму, що вказано в тексті векселя.

Але зазначені обставини судами не досліджувалися.

Вирішуючи питання про процесуальне правонаступництво

Товариства щодо Фірми суди помилково застосували норми Цивільного

кодексу України ( 435-15 ), позаяк на дату прийняття рішення про

реорганізацію Фірми шляхом виділення з її складу Товариства

(14 травня 2003 року) чинними були Цивільний кодекс УРСР

( 1540-06 ) та Закон України "Про підприємства в Україні"

( 887-12 ), якими регулювались питання припинення діяльності

юридичних осіб (підприємств), в т.ч. шляхом реорганізації.

Відтак, господарські суди всіх інстанцій під час розгляду

справи і вирішення спору по суті неправильно застосували норми

матеріального і процесуального права, які регулюють спірні

правовідносини, що призвело до ухвалення незаконних рішення і

постанов, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі

на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої

інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно

встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної

оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки

сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми

матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та

ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20

Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ),

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Континіум-Льон-Контракт-Мрія" задовольнити, постанову Вищого

господарського суду України від 21 грудня 2005 року, постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня

2004 року та рішення Господарського суду Волинської області від

27 травня 2004 року скасувати, а справу передати на новий розгляд

до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.04.2006 N 4/56-49.1 "Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:". Верховний Суд України. 2006

Верховний Суд України: