П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.04.2006 N 43/543 "Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Барбари В.П., суддів: Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., за участю представників: закритого акціонерного товариства "Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт"- Ш., товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "ІнЕС"- К., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "ІнЕС"(далі - Об'єднання) на постанову Вищого господарського суду України від 24 січня 2006 року N 43/543, В С Т А Н О В И Л А:". Верховний Суд України. 2006

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ

ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2006 N 43/543

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

у складі: головуючого - Барбари В.П., суддів: Карпечкіна П.Ф.,

Колесника П.І., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

за участю представників: закритого акціонерного товариства

"Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних

робіт" - Ш., товариства з обмеженою відповідальністю

"Науково-виробниче об'єднання "ІнЕС" - К., розглянувши касаційну

скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче

об'єднання "ІнЕС" (далі - Об'єднання) на постанову Вищого

господарського суду України від 24 січня 2006 року N 43/543,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2005 року закрите акціонерне товариство "Київська

механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт" (далі -

Товариство) пред'явило в господарському суді м. Києва позов до

Об'єднання про стягнення 465000 грн. збитків та 53067 грн. пені.

Позивач зазначав, що сторонами укладено договір

купівлі-продажу частини єдиного майнового комплексу від 13 вересня

2004 року (далі - договір купівлі-продажу від 13 вересня

2004 року) за ціною 1600000 грн., у тому числі 1515000 грн. -

вартість нерухомого майна. Зобов'язання за вказаним договором

Об'єднання (покупець) не виконувало належним чином, а саме не

підписало акти приймання-передачі майна, не сплатило повністю

вартість майна, заборгувавши 950000 грн.

З цих підстав Товариство

звернулося з позовом до Об'єднання про розірвання зазначеного

договору, який задоволено рішенням господарського суду м. Києва

від 08 грудня 2004 року (справа N 43/986), вказане рішення набрало

законної сили 14 лютого 2005 року. Позивач вказував, що внаслідок

невиконання Об'єднанням договірних зобов'язань Товариство змушено

було укласти з товариством з обмеженою відповідальністю

"АЛЬТКОМ-БЕТОН" невигідний для себе договір купівлі-продажу

нерухомого майна від 24 травня 2005 року за ціною 1050000 грн.,

тобто за меншою на 465000 грн. сумою, ніж була передбачена умовами

договору з Об'єднанням. Вказану суму позивач просив стягнути з

відповідача як упущену вигоду на підставі статей 22, 623

Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК) та статті 225

Господарського кодексу України ( 436-15 ) (далі - ГК). На

обґрунтування вимоги про стягнення пені позивач посилався на

пункт 7.1 договору купівлі-продажу від 13 вересня 2004 року,

зробивши розрахунок від несплаченої суми 950000 грн. за період

прострочення з 21 жовтня 2004 року до 14 лютого 2005 року.

Рішенням господарського суду м. Києва від 15 липня 2005 року

позов задоволено. Суд визнав обставини, на яких ґрунтувалися

позовні вимоги, установленими, а позовні вимоги такими, що

відповідають положенням статей 525, 526, частини третьої

статті 549 ЦК ( 435-15 ) та частини другої статті 224, статті 225

ГК ( 436-15 ).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від

20 жовтня 2005 року зазначене рішення скасовано; в позові

відмовлено.

Відмовляючи в позові в частині вимог про стягнення збитків,

суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- з моменту підписання сторонами договору купівлі-продажу від

13 вересня 2004 року і до його розірвання проданий об'єкт

залишався у володінні Товариства, а тому Об'єднання не могло

погіршити стан майна, що зменшило б його вартість;

- договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24 травня

2005 року між Товариством та товариством з обмеженою

відповідальністю "АЛЬТКОМ-БЕТОН" укладався сторонами добровільно,

з усвідомленням своїх прав та обов'язків щодо правових наслідків

правочину;

- у пункті 3.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від

24 травня 2005 року сторони визначили, що передбачена цим

договором ціна 105000 грн. є вигідною для них, розмір ціни не

пов'язаний зі збігом якихось тяжких для сторін обставин.

За цих обставин суд апеляційної інстанції визнав помилковим

висновок суду першої інстанції щодо спричинення позивачу з вини

відповідача збитків через зменшення ціни об'єкта при його

повторному продажу.

Відмовляючи в позові в частині вимог про стягнення пені, суд

апеляційної інстанції виходив з того, що:

- пунктом 7.1 договору купівлі-продажу від 13 вересня

2004 року передбачалася сплата покупцем пені у випадку порушення

умов пункту 3.5 договору;

- пунктом 3.5 договору купівлі-продажу від 13 вересня

2004 року передбачався обов'язок покупця повністю розрахуватися за

придбане майно протягом одного місяця з моменту підписання

сторонами акту приймання-передачі об'єкту;

- такий акт сторонами не був підписаний.

За цих обставин суд апеляційної інстанції вважав, що у

позивача відсутні підстави для нарахування пені.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 січня

2006 року N 43/543 зазначену постанову суду апеляційної інстанції

скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

16 березня 2006 року колегією суддів Верховного Суду України

за касаційною скаргою Об'єднання порушено провадження з перегляду

у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України

від 24 січня 2006 року N 43/543. У касаційній скарзі ставиться

питання про скасування оскарженої постанови та залишення в силі

постанови суду апеляційної інстанції. На обґрунтування касаційної

скарги зроблено посилання на порушення положень статті 129

Конституції України ( 254к/96-ВР ), виявлення різного застосування

Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону

у аналогічних справах, неправильне застосування норм матеріального

та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників

відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,

перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських

справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга

підлягає задоволенню з таких підстав.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає

або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій

стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується

прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

(стаття 655 ЦК ( 435-15 ). Згідно з частиною другою статті 689

ЦК покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що

звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення

передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором

або актами цивільного законодавства. Частиною першою статті 692 ЦК

передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його

прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього,

якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений

інший строк оплати товару.

Судами встановлено, що за умовами договору купівлі-продажу

від 13 вересня 2004 року оплата покупцем вартості об'єкта продажу

повинна була здійснюватись у два етапи: перерахування завдатку в

сумі 500000 грн. протягом трьох банківських днів з моменту

підписання договору та перерахування решти суми 1100000 грн.

протягом одного місяця з моменту підписання сторонами акту

приймання-передачі об'єкта продажу (пункт 3.5 договору). Для

передачі об'єкта продажу сторони обумовили термін п'ять робочих

днів з моменту надходження від покупця коштів в сумі 500000 грн.

на поточний рахунок продавця; передача об'єкта продажу

оформлюється актом приймання-передачі майна, підписаним сторонами

(пункт 2.1 договору).

Правові наслідки порушення покупцем зобов'язання прийняти та

оплатити товар визначені статтею 692 ЦК ( 435-15 ). Зокрема у разі

прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати

товару та сплати процентів за користування чужими грошовими

коштами (частина третя статті 692 ЦК). Якщо покупець відмовився

прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором

вимагати оплати товару або відмовитись від договору

купівлі-продажу (частина четверта статті 692 ЦК).

Під час розгляду іншої справи за участю тих самих сторін

господарським судом установлено, що Об'єднання (покупець) не

виконало своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від

13 вересня 2004 року, а саме не виконало передбаченого

пунктом 5.2.2 договору обов'язку щодо своєчасного прийняття

об'єкта продажу та підписання акту приймання-передачі майна. З цих

підстав рішенням господарського суду м. Києва від 08 грудня

2004 року у справі N 43/986, залишеним без змін наступними

судовими інстанціями, задоволено позов Товариства (продавця) до

Об'єднання (покупця) про розірвання договору купівлі-продажу від

13 вересня 2004 року.

Таким чином, за обставин невиконання Об'єднанням обов'язку

прийняти майно у визначеному договором порядку та нездійснення

Об'єднанням розрахунків за договором у повному обсязі, Товариство

не скористалося своїм правом вимагати оплати товару, обравши інший

спосіб захисту цивільних прав припинення правовідношення внаслідок

розірвання договору купівлі-продажу від 13 вересня 2004 року.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано

збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на

їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина

перша статті 623 ЦК ( 435-15 ). Для застосування такої міри

відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність

повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна

поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої

поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою

та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою

статті 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання,

доказується кредитором.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, рішення якого

залишено в силі оскарженою постановою Вищого господарського суду

України, виходив з того, що збитками позивача у вигляді упущеної

вигоди в сумі 465000 грн. є різниця між ціною нерухомого майна,

обумовленою укладеним з Об'єднанням договором купівлі-продажу від

13 вересня 2004 року (1515000 грн.), та ціною, за якою після

розірвання зазначеного договору це саме майно Товариство продало

іншій особі (1 050 000 грн.). Висновок щодо наявності причинного

зв'язку між невиконанням Об'єднанням договірних зобов'язань та

збитками позивача суд першої інстанції вмотивував тим, що

Товариство змушено було укласти з товариством з обмеженою

відповідальністю "АЛЬТКОМ-БЕТОН" договір купівлі-продажу

нерухомого майна від 24 травня 2005 року за значно меншою ціною.

Проте такий висновок є непереконливим, оскільки він не

ґрунтується на встановлених судом обставинах, які б свідчили про

те, що при продажу майна іншому покупцю за меншою ціною Товариство

діяло вимушено. Навпроти, такий висновок суперечить обставинам

справи, встановленим судом апеляційної інстанції, а Вищий

господарський суд України на це уваги не звернув.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК ( 435-15 ) власник

володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний

розсуд, вчиняючи щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать

закону. До загальних засад цивільного законодавства віднесено

свободу договору, суть якої полягає в тому, що сторони є вільними

в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов

договору з урахуванням ЦК, інших актів цивільного законодавства,

звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

(стаття 627 ЦК).

Як установлено судом апеляційної інстанції, у договорі

купівлі-продажу нерухомого майна від 24 травня 2005 року

Товариство (продавець) та товариство з обмеженою відповідальністю

"АЛЬТКОМ-БЕТОН" (покупець) зазначили, що обумовлена сторонами ціна

нерухомого майна 1050000 грн. є вигідною для них, її розмір не

пов'язаний зі збігом якихось тяжких для сторін обставин.

Крім того, встановивши, що за умовами договору

купівлі-продажу від 13 вересня 2004 року належна до сплати сума

500000 грн. визначена сторонами як завдаток, суд першої інстанції

задовольнив позов у частині вимог про стягнення збитків у

порушення вимог частини другої статті 571 ЦК ( 435-15 ). За

правилами цієї статті сторона, винна у порушенні зобов'язання, має

відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують

розмір завдатку, якщо інше не встановлено договором. На допущену

судом першої інстанції помилку у застосуванні норм матеріального

права Вищий господарський суд України також уваги не звернув.

Судом касаційної інстанції не спростовано висновок суду

апеляційної інстанції про те, що вимога про сплату пені за

прострочення платежу пред'явлена позивачем без урахування умови

пункту 7.1 договору купівлі-продажу від 13 вересня 2004 року щодо

обов'язку покупця здійснити остаточний розрахунок за придбане

майно після підписання сторонами акту приймання-передачі майна.

Такий акт сторонами не був підписаний, а з вимогою оплатити майно

Товариство до Об'єднання не зверталося, зажадавши розірвання

договору в судовому порядку.

Враховуючи викладене, у Вищого господарського суду України не

було підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Тому оскаржена постанова підлягає скасуванню, а скасована нею

законна й обґрунтована постанова суду апеляційної інстанції -

залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у

господарських справах Верховного Суду України

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю

"Науково-виробниче об'єднання "ІнЕС" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 24 січня

2006 року N 43/543 скасувати, а постанову Київського апеляційного

господарського суду від 20 жовтня 2005 залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Публікації документа

Бізнес:законодавство та практика від 2007 — 2007 р., № 3, стор. 65

Публікації документа

Верховний Суд України: