П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.07.2006 N 2-5/11915-2005 "Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Барбари В.П., суддів: Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного комерційного банку "Чорноморський банк розвитку та реконструкції"на постанову Вищого господарського суду України від 21 березня 2006 року в справі N 2-5/11915-2005 за заявою закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"в особі філії "Кримське регіональне управління"закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"до відкритого акціонерного товариства "Азовське хлібоприймальне підприємство"про банкрутство, В С Т А Н О В И Л А:". Верховний Суд України. 2006

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ

ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2006 N 2-5/11915-2005

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

у складі: головуючого - Барбари В.П., суддів: Карпечкіна П.Ф.,

Колесника П.І., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

акціонерного комерційного банку "Чорноморський банк розвитку та

реконструкції" на постанову Вищого господарського суду України від

21 березня 2006 року в справі N 2-5/11915-2005 за заявою закритого

акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в особі

філії "Кримське регіональне управління" закритого акціонерного

товариства комерційного банку "ПриватБанк" до відкритого

акціонерного товариства "Азовське хлібоприймальне підприємство"

про банкрутство, В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від

4 серпня 2005 року за заявою закритого акціонерного товариства

комерційного банку (далі - ЗАТ КБ) "ПриватБанк" в особі філії

"Кримське регіональне управління" ЗАТ КБ "ПриватБанк" порушено

справу про банкрутство відкритого акціонерного товариства (далі -

ВАТ) "Азовське хлібоприймальне підприємство"; введено мораторій на

задоволення вимог кредиторів.

28 жовтня 2005 року розпорядник майна - арбітражний керуючий

К. звернувся до суду з клопотанням про вжиття заходів із

забезпечення вимог кредиторів. Заява мотивована тим, що відділом

державної виконавчої служби Джанкойського міськрайонного

управління юстиції на підставі виконавчих написів нотаріуса

проводяться виконавчі дії, пов'язані з реалізацією майна у вигляді

цілісного виробничого комплексу "Азовське хлібоприймальне

підприємство".

Оскільки реалізація зазначеного майна, яке

представляє собою всі основні фонди боржника, може суттєво

вплинути на права інших кредиторів, розпорядник майна просив про

задоволення клопотання.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від

31 жовтня 2005 року заборонено відділу державної виконавчої служби

Джанкойського міськрайонного управління юстиції проводити

виконавчі дії, пов'язані з реалізацією майна у вигляді цілісного

виробничого комплексу "Азовське хлібоприймальне підприємство" з

вмонтованим обладнанням та інвентарем, на весь період дії

мораторію, введеного ухвалою господарського суду Автономної

Республіки Крим від 4 серпня 2005 року.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду

від 22 грудня 2005 року ухвалу суду першої інстанції скасовано; у

задоволенні клопотання розпорядника майна - арбітражного керуючого

К. про вжиття заходів у забезпечення вимог кредиторів відмовлено.

Постанова мотивована тим, що відповідно до частини 6 статті 64

Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) у разі

порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника -

юридичної особи державний виконавець виносить постанову про

зупинення виконавчого провадження, крім виконання провадження про

звернення стягнення на заставлене майно. Оскільки зазначені

положення чинного законодавства є спеціальною нормою, яка регулює

саме процедуру виконавчого провадження щодо звернення стягнення на

заставлене майно юридичних осіб в справах про банкрутство, а норми

статей 1, 12, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (далі - Закон

про банкрутство) в частині регулювання процедури стягнення на

заставлене майно під час дії мораторію в даному випадку є

загальними, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про

неправомірність встановлення заборони відділу державної виконавчої

служби проводити виконавчі дії, пов'язані з реалізацією майна

боржника.

Постановою Вищого господарського суду України від 21 березня

2006 року постанову суду апеляційної інстанції скасовано, ухвалу

суду першої інстанції залишено в силі. При цьому Вищий

господарський суд України виходив із того, що Законом про

банкрутство ( 2343-12 ) не передбачено можливості задоволення

вимог кредиторів, які забезпечені заставою (іпотекою), в період

дії мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 8 червня

2006 року за касаційною скаргою акціонерного комерційного банку

(далі - АКБ) "Чорноморський банк розвитку та реконструкції"

порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови

Вищого господарського суду України від 21 березня 2006 року.

Касаційна скарга обґрунтовується невідповідністю оскаржуваної

постанови Конституції України ( 254к/96-ВР ), нормам матеріального

права, а також різним застосуванням Вищим господарським судом

України одного й того ж положення закону у аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,

обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали

справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду

України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому

задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядник майна боржника

звернувся до суду з заявою про вжиття заходів щодо забезпечення

вимог кредиторів, при цьому правове обґрунтування клопотання

зроблено з посиланням на статтю 4-1 та статтю 67 Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ).

Відповідно до статті 4-1 Господарського процесуального

кодексу України ( 1798-12 ) господарські суди розглядають справи

про банкрутство у порядку провадження, передбаченого цим Кодексом,

з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом" ( 2343-12 ).

Виходячи зі змісту статті 66 Господарського процесуального

кодексу України ( 1798-12 ) та статті 12 Закону про банкрутство

( 2343-12 ), господарський суд має право за клопотанням сторін або

учасників провадження в справі про банкрутство чи за своєю

ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів.

При цьому господарський суд може заборонити укладати без згоди

арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника

передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання

третім особам або вжити інших заходів для збереження майна

(частина 1 статті 12 Закону про банкрутство).

Вичерпний перелік заходів щодо забезпечення таких вимог

визначений статтею 67 Господарського процесуального кодексу

України ( 1798-12 ).

Вирішуючи заяву розпорядника майна боржника про вжиття

заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, судом першої інстанції

не було враховано положень статті 67 Господарського процесуального

кодексу України ( 1798-12 ), відповідно до яких суд, зокрема, може

зупинити стягнення на підставі виконавчого документа або іншого

документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, а

не забороняти відділу державної виконавчої служби проводити певні

дії, що було зроблено судом першої інстанції у даній справі.

Зазначене залишилося поза увагою Вищого господарського суду

України, який залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи постанову про

скасування ухвали суду першої інстанції неправильним застосуванням

норм матеріального права, аналізуючи особливості виконавчого

провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно з

посиланням на положення Закону України "Про виконавче провадження"

( 606-14 ), та відповідно до положень Закону про банкрутство

( 2343-12 ) визначаючи статус кредитора АКБ "Чорноморський банк

розвитку та реконструкції", вимоги якого забезпечені заставою, не

врахував, що питання обґрунтованості заявлених вимог кредиторів є

предметом дослідження господарським судом під час вирішення

питання про затвердження реєстру вимог кредиторів і не вирішується

ним під час розгляду клопотання про вжиття заходів щодо

забезпечення вимог кредиторів.

За таких обставин постановлені в справі судові рішення щодо

забезпечення вимог кредиторів не можна вважати законними і

обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею

справи до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу акціонерного комерційного банку

"Чорноморський банк розвитку та реконструкції" задовольнити

частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 21 березня

2006 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського

суду від 22 грудня 2005 року та ухвалу господарського суду

Автономної Республіки Крим від 31 жовтня 2005 року скасувати,

справу передати для розгляду по суті до суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає

Верховний Суд України: