П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.03.2006 N 40/140 "Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:". Верховний Суд України. 2006

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2006 N 40/140

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

у складі:

     Головуючого: Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

за участю представників: Генеральної прокуратури України -

Б.Н.Ю., позивача - В.Н.І., відповідача О.М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання

Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського

суду України від 17 листопада 2005 року у справі за позовом

Київського природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі

Київської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю

"Печерський ринок" про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2005 року Київський природоохоронний прокурор в

інтересах держави в особі Київської міської ради подав позов до

господарського суду міста Києва про зобов'язання товариства з

обмеженою відповідальністю "Печерський ринок" повернути самовільно

зайняту земельну ділянку загальною площею 0,6 га, розташовану за

адресою: м. Київ, площа Печерська, 1, привівши її у стан,

придатний для використання, звільнивши від будівель, споруд шляхом

їх знесення та вивезення. Позовні вимоги мотивовані тим, що

відповідач безпідставно використовує зазначену земельну ділянку

під розміщення торгівельного майданчика, що є порушенням норм

Земельного кодексу України ( 2768-14 ).

В процесі розгляду справи прокурор звернувся до суду із

заявою про зміну позовних вимог та просив суд зобов'язати

відповідача протягом 12 місяців з дня набрання рішенням суду

законної сили привести у відповідність до вимог Земельного кодексу

України ( 2768-14 ) дозвільну документацію на використання спірної

земельної ділянки.

Позивач позовні вимоги підтримав, зазначивши, що спірна

ділянка використовується відповідачем під розміщення та

експлуатацію торгівельного майданчику без належно оформлених на її

використання правовстановлюючих документів.

Відповідач проти позову не заперечував, посилаючись на те, що

спірна ділянка, на якій розташовані торгівельні павільйони,

відведена малому приватному підприємству "Інтерсервіс-АСП" для

реконструкції, експлуатації та обслуговування "Печерського ринку"

і для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельного

комплексу, як співзасновнику відповідача, і на даний час триває

процес належного оформлення документів для її використання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24 травня

2005 року позов задоволено, зобов'язано відповідача оформити права

на спірну земельну ділянку.

Постановою Вищого господарського суду України від

17 листопада 2005 року рішення суду першої інстанції у справі

залишено без змін. Постанова мотивована тим, що господарський суд

першої інстанції, вирішуючи спір, виходив з вимог позивача, які

були остаточно змінені і висунуті до прийняття рішення по справі,

а тому суд прийняв обґрунтоване і законне рішення в межах позовних

вимог.

У касаційному поданні Генерального прокурора України

ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого

господарського суду України з підстави неправильного застосування

судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах

Верховного Суду України від 2 березня 2006 року порушено

провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду

України від 17 листопада 2005 року у справі N 40/140.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Генеральної

прокуратури України, пояснення представників сторін, обговоривши

доводи касаційного подання і перевіривши матеріали справи, Судова

палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що

касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд касаційної інстанції, приймаючи зазначену постанову,

прийшов до висновку, що фактично прокурором було змінено предмет

позову і заявлена вимога про усунення порушень порядку оформлення

прав на землю та зобов'язання оформити права на земельну ділянку,

була розглянута судом першої інстанції у відповідності до вимог

чинного законодавства.

Але погодитися з таким висновком не можна з наступних

підстав.

Земельні відносини щодо володіння, користування і

розпорядження землею регулюються Конституцією України

( 254к/96-ВР ), Земельним Кодексом України ( 2768-14 ), а також

прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Главою 15 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) визначено

два види користування землею - право постійного користування

земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

Статтею 125 Кодексу ( 2768-14 ) визначено підстави виникнення

права користування земельної ділянки, а саме - одержання її

користувачем документа, що посвідчує право постійного користування

земельною ділянкою та його державної реєстрації, та виникнення

права оренди земельної ділянки, а саме - укладення договору оренди

і його державна реєстрація.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок

юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду

визначені ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України ( 2768-14 )

та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ).

Відповідно до зазначених норм юридична особа, зацікавлена в

одержанні земельної ділянки, має звернутися з відповідним

клопотанням до повноважного органу виконавчої влади та органу

місцевого самоврядування, додавши до цього відповідні матеріали,

передбачені ст. 151 Земельного Кодексу України ( 2768-14 ). В свою

чергу, повноважний орган державної влади розглядає клопотання у

місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення

земельної ділянки.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів

виконавчої влади у наданні земельної ділянки та користування або

залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути

оскаржено в судовому порядку.

Тобто, виходячи із зазначеного, право ініціювати одержання

земельної ділянки у користування надано юридичній особі, а

розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки,

встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний

державний орган.

У відповідності з ч. 4 ст. 29 ГПК України ( 1798-12 )

прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується

правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Зокрема, прокурор, згідно ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ), має

право на зміну позовних вимог, за умови, що ця дія не буде

суперечити законодавству України або порушувати чиї-небудь права і

охоронювані законом інтереси.

Враховуючи викладене, Київський природоохоронний прокурор,

змінивши предмет позову, припустився дії, що суперечить

законодавству України, оскільки обов'язок щодо оформлення

правовстановлюючих документів на використання земельної ділянки,

згідно вимог чинного законодавства України, що регулює дані

правовідносини, лежить на відповідному повноважному державному

органі, в даному випадку - Київській міській раді, яка є у даній

справі позивачем і в особі якої в інтересах держави подав позов

прокурор.

При цьому суд першої інстанції, з висновками рішення якого

погодився і суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що

Київський природоохоронний прокурор, змінивши позовні вимоги, не

навів обґрунтування такої зміни та наявності при цьому інтересів

держави.

Також слід зазначити, що ч. 3 ст. 125 Земельного Кодексу

України ( 2768-14 ) містить загальне правило щодо заборони

використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі

(на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї,

та державної реєстрації.

Порушення даної норми тягне за собою відповідальність,

визначену ст. 212 Земельного Кодексу України ( 2768-14 ) -

повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, яке провадиться

за рішенням суду.

Враховуючи викладене, Верховний Суд України прийшов до

висновку, що постанова Вищого господарського суду України від

17 листопада 2005 року та рішення господарського суду міста Києва

від 24 травня 2005 року прийняті з порушенням вимог чинного

законодавства, а тому підлягають скасуванню, а справа направленню

на новий розгляд в іншому складі суддів.

Керуючись ст.ст. 111-17 - 111-20 ГПК України ( 1798-12 ),

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційне подання Генерального прокурора України

задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 17 листопада

2005 року та рішення господарського суду міста Києва від 24 травня

2005 року у справі N 40/140 скасувати, а справу передати на новий

розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.03.2006 N 40/140 "Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:". Верховний Суд України. 2006

Верховний Суд України: