У Х В А Л А 04.04.2007 " (Витяг)". Верховний Суд України. 2007

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

У Х В А Л А

04.04.2007

                             (Витяг)

У травні 2004 р. С.В. звернувся до суду із позовом до

військової частини А-2170 (далі - військова частина), житлової

комісії військової частини А-2170 (далі - житлова комісія), третіх

осіб - Тернопільської міської ради, Б.А., Б.О., Б.Л., про визнання

недійсними і незаконними рішень про розподіл житла та зарахування

на квартирний облік, визнання недійсною прописки та зняття з

квартирного обліку. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішення

військової частини та житлової комісії від 12 березня 1993 р. про

зарахування Б.А. із сім'єю на квартирний облік є незаконним,

оскільки сім'я останнього на час прийняття такого рішення не була

такою, що потребує житло у м. Тернополі, адже була забезпечена

ним. З тих же підстав є незаконним і рішення житлової комісії від

11 лютого 2003 р. про виділення двокімнатної квартири у

м. Тернополі Б.А. та членам його сім'ї. Крім того, недійсною є і

прописка Б.А. та його родини в будинку N 1 у м. Тернополі як в

гуртожитку військової частини, оскільки зазначений будинок як

гуртожиток не зареєстрований. Такими неправомірними рішеннями

військової частини та житлової комісії порушені його, позивача,

права, оскільки він із сім'єю перебуває в списку на позачергове

отримання житла за N 2 після Б.А. Позивач просив визнати недійсною

прописку Б.А. та родини останнього в будинку N 1 у м. Тернополі як

в гуртожитку, а також рішення військової частини від

12 березня 1993 р. про зарахування Б.А. із сім'єю на квартирний

облік та рішення житлової комісії від 11 лютого 2003 р.

про

виділення Б.А. квартири. Позивач також просив зобов'язати

військову частину зняти Б.А. з обліку осіб, які потребують

покращання житлових умов.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від

7 жовтня 2004 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду

Тернопільської області від 23 грудня 2004 р., позов задоволено

частково. Постановлено визнати недійсним рішення військової

частини та житлової комісії від 17 березня 2003 р. про виділення

Б.А. двокімнатної квартири, а також незаконною прописку Б.А. та

його родини в будинку N 1 як в гуртожитку. У задоволенні інших

позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Б.А. просив скасувати ухвалені у справі

судові рішення в частині задоволення позову, посилаючись на

порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та

перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у

цивільних справах дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає

задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд виходив із того, що

прописка Б.А. та членів його сім'ї в будинку N 1 у м. Тернополі як

в гуртожитку проведена з порушенням норм чинного законодавства,

оскільки такий будинок як гуртожиток не зареєстрований і рішення

про це виконкомом міської ради не приймалось. Незаконним є також

рішення спільного засідання житлової комісії та військової частини

від 17 березня 2003 р. про надання Б.А. на склад сім'ї із трьох

осіб спірної квартири, оскільки члени його сім'ї (дружина та

дочки) на час зарахування на квартирний облік були забезпечені

іншим житлом - квартирою у м. Тернополі в межах середньої норми

жилої площі, а тому не мали права бути зарахованими на облік

громадян, що потребують поліпшення житлових умов.

Разом з тим, суд також дійшов висновку, що рішенням спільного

засідання військової частини та житлової комісії від

12 березня 1993 р. про зарахування Б. А. на квартирний облік права

позивача С.В. не порушені, а тому є безпідставними його вимоги про

зняття Б.А. з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових

умов.

Проте з такими висновками суду цілком погодитись не можна,

виходячи з наступного.

За змістом статей 42, 43, 46 ЖК ( 5464-10 ) жилі приміщення

надаються громадянам, які перебувають на обліку осіб, що

потребують поліпшення житлових умов. Таким громадянам жилі

приміщення надаються в порядку черговості. Громадяни, які мають

право на позачергове одержання жилих приміщень, включаються до

окремого списку.

Суд на порушення вимог статей 202, 202-1, 203 ЦПК 1963 р.

( 1502-06 ), чинного на час розгляду справи, на зазначені

положення закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не

визначився із характером спірних правовідносин та відповідної

оцінки встановленим фактам і обставинам справи не дав.

Так, судом визнано недійсним рішення військової частини та

житлової комісії від 17 березня 2003 р. про виділення двокімнатної

квартири Б.А., хоча не скасовані та залишились чинними як рішення

військової частини та житлової комісії від 12 березня 1993 р. про

зарахування Б.А. на квартирний облік, так і рішення військової

частини та житлової комісії від 16 січня 1995 р. про включення

сім'ї Б.А. до списків осіб, що мають право на позачергове

одержання жилих приміщень, на підставі яких родині останнього й

була надана спірна квартира.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, С.В. порушував

питання про визнання недійсним рішення житлової комісії від

11 лютого 2003 р. та протоколу N 1/2003, натомість суд на

порушення положень ст. 15-1 ЦПК 1963 р. ( 1501-06 ) вийшов за межі

заявлених вимог і визнав недійсним рішення військової частини та

житлової комісії від 17 березня 2003 р.

Ухвалюючи рішення про визнання незаконною прописки Б.А.,

Б.О., Б.Л. в будинку N 1 у м. Тернополі як у гуртожитку, суд не

звернув уваги на те, що Б.О. та Б.Л. не були притягнуті до участі

у справі як відповідачі, а ухвалення рішення щодо прав третіх

осіб, які не заявляють самостійних вимог, суперечить нормам

ст. 108 ЦПК 1963 р. ( 1501-06 )

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, на порушення

вимог статей 301, 313 ЦПК 1963 р. ( 1503-06 ) у достатній мірі не

перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив

конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і

залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають

скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої

інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК ( 1618-15 ).

Керуючись ст. 336 ЦПК ( 1618-15 ), колегія суддів Судової

палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну

скаргу Б. А. задовольнила частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від

7 жовтня 2004 р. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської

області від 23 грудня 2004 р. скасувала, справу передала на новий

розгляд до суду першої інстанції.

"Цивільне судочинство.

Судова практика

у цивільних справах",

N 1, 2007 р.

У Х В А Л А 04.04.2007 " (Витяг)". Верховний Суд України. 2007

Верховний Суд України: