У Х В А Л А 09.06.93 " (Витяг)". Верховний Суд України. 1993

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А

09.06.93

                             (Витяг)

У жовтні 1992 р. Н. звернулася з позовом до Лугинської

селищної Ради народних депутатів та Лугинської районної

електромережі (РЕМ) про визнання недійсною угоди про передачу нею

селищній Раді будинку, посилаючись на те, що до 1990 р. вона з

сім'єю проживала в селищі Лугини Житомирської області, де будувала

будинок по вул. Колгоспній, 105-в.

У зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС та радіоактивним

забрудненням селища вони переїхали до Черкаської області, а

недобудований будинок здали Лугинській селищній Раді, за що

отримали компенсацію в сумі 10249 крб.

Оскільки на новому місці жилим приміщенням вони не

забезпечені, проживають у гуртожитку, де вчотирьох мають кімнату

12 кв. м, позивачка просила визнати передачу будинку Раді

недійсною і повернути його.

Рішенням Лугинського районного народного суду від 24

листопада 1992 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в

цивільних справах Житомирського обласного суду від 16 грудня 1992

р., позов задоволено.

У протесті заступника Генерального прокурора України

порушується питання про скасування судових рішень і направлення

справи на новий розгляд у зв'язку з недодержанням судом першої

інстанції вимог статей 15, 30 і 62 ЦПК ( 1501-06 ), на що не

звернула уваги судова колегія обласного суду. Протест підлягає

задоволенню з таких підстав.

Постановлюючи рішення, народний суд, з яким погодилась судова

колегія обласного суду, виходив з того, що передача будинку

позивачкою селищній Раді була проведена без оформлення в

нотаріальному порядку договору купівлі-продажу, який у цьому разі

є обов'язковим.

Тому ця угода була визнана недійсною, так само як

і наступні дії селищної Ради по передачі будинку Лугинській РЕМ.

До того ж позивачка не забезпечена житлом в Черкаській області, а

тому має право на повернення будинку. Однак з такими висновками

погодитись не можна.

Як видно з матеріалів справи, позивачка разом з сім'єю

проживала в селищі Лугини Лугинського району Житомирської області,

яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня

1991 р. N 106 ( 106а-91-п, 106б-91-п ) було віднесено до зони

гарантованого добровільного відселення.

Згідно з раніше чинним Порядком забезпечення житлом громадян,

які підлягають додатковому переселенню з територій, що зазнали

радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській

АЕС (затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від

21 травня 1990 р. N 115), громадяни, які проживали на території,

що зазнала радіоактивного забруднення, мали право на переселення

на інше місце проживання і забезпечення там житлом, як правило, в

будинках державного і громадського житлового фонду. Жилі

приміщення за новим місцем проживання надавались громадянам, які

фактично проживали і були прописані на час переселення в

населеному пункті, що зазнав радіоактивного забруднення.

Громадянам, які займали окрему квартиру (жилий будинок), мала

надаватися окрема квартира (жилий будинок). Якщо громадянин займав

більш як одну кімнату, йому надавалося жиле приміщення з тією ж

кількістю кімнат. За розміром жиле приміщення мало бути не меншим

від раніше займаного, але в межах норми жилої площі.

Розглядаючи вимоги Н., суд не з'ясував, де була прописана

сама позивачка, її сім'я, яку жилу площу вони займали і чи можна

вважати їх такими, що не забезпечені житлом, оскільки відповідно

до згаданого вище Порядку раніше займане приміщення зберігається

за громадянами, які переселяються, до одержання житла за новим

місцем проживання.

До справи приєднані тільки довідки про те, що Н., її чоловік

та їх донька проживали до 28 квітня 1990 р. в смт Лугини по вул.

Колгоспній, 103-а, але відомостей про те, у кого вони жили, що це

за жила площа та про її упорядкованість у справі немає. Такі дані

предметом розгляду в народному суді не були і оцінка їм не

давалась.

У той же час із справи видно, що Н. проживає в гуртожитку по

вул. Гагаріна, 112, кв. 51, а додатковою прокурорською перевіркою

встановлено, що позивачка забезпечена позачергово трикімнатною

квартирою в с. Драбів по вул. Радянській, 2-ж жилою площею 43 кв.

м. Крім цього, вона одержала допомогу на оздоровлення дітей,

компенсацію за санаторну путівку, грошові суми на оздоровлення, а

до виїзду з смт Лугини - компенсацію за втрачене майно та страхову

суму.

Суд не назвав у рішенні нормативного акта, який би

зобов'язував осіб, котрі виїжджають в іншу місцевість, та місцеві

органи влади укладати між собою договори купівлі-продажу будинків,

що передаються виконкомам Рад народних депутатів. Це не випливає

ні із згаданої вище постанови Ради Міністрів УРСР, ні з постанови

Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради N 315 ( 315-89-п ) від 14 грудня

1989 р. "Про додаткові заходи по посиленню охорони здоров'я і

поліпшенню матеріального стану населення, яке проживає на

території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії

на Чорнобильській АЕС". До того ж у п. 13 останньої постанови

прямо передбачено, що жилі будинки, належні на праві особистої

власності громадянам, які переселилися на нове місце проживання,

після виплати компенсації зараховуються в установленому порядку на

баланс виконкомів місцевих Рад народних депутатів або відповідних

підприємств, установ, організацій.

Таким чином, не встановивши, в якому порядку повинна була

проводитись передача будинку, суд не з'ясував і того, в якому ж

порядку - у позовному чи в порядку провадження у справах, що

виникають з адміністративно-правових відносин, - повинна

розглядатися заява Н., а це також має значення для правильного

вирішення справи.

Не враховано судом і того, що позивачка здавала будинок

селищній Раді недобудованим. Рішенням Лугинської селищної Ради від

5 червня 1992 р. він переданий на баланс Лугинської районної

електромережі, а остання передала його Коростенському підприємству

електромережі, яке провело в будинку значні будівельні роботи (що

істотно збільшило вартість останнього), але до участі в справі

притягнуте не було.

Враховуючи зазначене, судова колегія в цивільних справах

Верховного Суду України скасувала судові рішення і направила

справу на новий розгляд.

"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",

N 2, 1995 р.

Публікації документа

Бюлетень законодавства і юр.практики від 1995 — 1995 р., № 2

У Х В А Л А 09.06.93 " (Витяг)". Верховний Суд України. 1993

Публікації документа

Верховний Суд України: