У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.03.2007 N 12/236-06-6063 " (витяг)". Верховний Суд України. 2007

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2007 N 12/236-06-6063

                             (витяг)

Колегія суддів Верховного Суду України у складі: <...>,

розглянувши касаційну скаргу ДП "О..." за позовом ДП "О..." до

ДП "Б..." <...>

Керуючись статтями 111-15, 111-17 Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ), У Х В А Л И Л А:

Відмовити у порушенні касаційного провадження з перегляду

постанови Вищого господарського суду України від 10.01.07 р. у

справі N 12/236-06-6063 ( v6063600-07 ).

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Коментар

Стаття 632 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦКУ)

є новелою у цивільному законодавстві. У справі, що коментується,

предметом розгляду стала можливість застосування до спірних

відносин ч. 4 ст. 632 цієї статті. Відповідно до її положень, якщо

ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з

його умов (виділено автором - С.Т.), вона визначається виходячи із

звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або

послуги на момент укладення договору.

За наведеною справою встановлено, що, всупереч вимогам,

викладеним у спірному договорі, сторони не досягли домовленості

стосовно ціни робіт. Враховуючи приписи статей 173, 189

Господарського кодексу України ( 436-15 ) (далі - ГКУ) суди

обґрунтовано відмовили в задоволенні позову, оскільки за договором

оплата виконаних позивачем робіт здійснювалась за ціною, яка мала

визначатись саме за погодженням сторін.

Однак таке погодження не

відбулось.

З цих підстав посилання позивача на ч. 4 ст. 632 ЦК України

( 435-15 ) колегія вважає помилковими, оскільки відповідно до

приписів зазначеної норми права ціна у договорі визначається

виходячи із звичайних цін, якщо вона не встановлена і не може бути

визначена виходячи з умов договору. У даному випадку, на думку

суду, визначення ціни все ж було можливо шляхом простого

погодження сторонами.

На підставі вищенаведеного можна дійти висновку, що відмова

сторін без достатніх підстав від визначення ціни у договорі

унеможливлює застосування ч. 4 ст. 632 ЦКУ ( 435-15 ). Характерно,

що суд, зокрема, послався і на ст. 189 ГКУ ( 436-15 ), де ціна

розглядається як істотна умова господарського договору. Згідно з

ч. 8 ст. 181 ГКУ в разі якщо сторони не досягли згоди з усіх

істотних умов господарського договору, такий договір вважається

неукладеним (таким, що не відбувся). Отже, посилаючись у суді на

ч. 4 ст. 632 ЦКУ, сторони мають вказати причини, з яких ціна не

може бути визначена. На нашу думку, підставою може бути ухилення

однієї із сторін від визначення такої ціни. Але за таких умов

виникає слушне питання про наявність самого факту укладення

спірного договору.

У літературі висловлювалася думка, що незастосування, у

наведеному контексті, звичайних цін можливе лише у випадку, коли

йдеться про винятковий (ексклюзивний або унікальний) характер

предмета договору, наприклад, об'єкта інтелектуальної

власності (1). О.П.Подцерковний зазначає з цього приводу:

"Припущення про те, що сторони не погодили ціни в господарському

договорі, зовсім не означає, що вони хотіли встановити "звичайні

ціни"..." (2).

---------------

(1) Науково-практичний коментар Господарського кодексу
України ( 436-15 ) / За заг. ред. В.К.Мамутова. - К.: Юрінком

Інтер, 2004. - С. 309.

(2) Подцерковний О.П. Грошові зобов'язання господарського
характеру: проблеми теорії і практики. - К.: Юстініан, 2006. -
С. 191

На практиці виникають проблеми з визначенням цін у випадках,

коли на момент укладення договору сторони не можуть визначити

конкретну суму, за яку буде продаватись певний товар, надаватись

послуги, виконуватись роботи. Зазвичай це пов'язано з нестабільною

економічною ситуацією, коливаннями кон'юнктури ринку тощо. Йдеться

про довгострокові договори або ж про договори, у яких момент їх

укладення не збігається з моментом виконання.

Узагальнюючи господарську практику, що склалася, можна

виділити такі способи визначення ціни:

- тверда ціна, тобто ціна, що не може бути змінена в процесі

виконання договору;

- змінна ціна - ціна, що змінюється в процесі виконання

договору, але при цьому чітко визначаються критерії, на підставі

яких здійснюються ці зміни;

- при підписанні договору сторони встановлюють лише принцип

визначення ціни, а сама ціна конкретизується у процесі його

виконання;

- конкретна ціна встановлюється у договорі, але сторони

домовляються про можливу її зміну за певних умов;

- прив'язка контрактної ціни до цін на якісь високоліквідні

товари (нафта, золото тощо), що котуються на відповідних біржах.

Аналіз чинного законодавства, договірної і судової практики

дозволяє сформулювати певні вимоги до умов договорів, де

встановлені ціни:

- укладаючи договір в усній формі (коли це не заперечується

чинним законодавством), слід подбати про критерії, за якими можна

встановити спірну ціну з урахуванням вимог Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПКУ), - на

випадок виникнення судового спору;

- відповідні положення договору можуть мати відсильний

характер (посилання на спеціфікації, накладні, додаткові протоколи

узгодження ціни тощо), при цьому в основному договорі слід

вказати, що додаткові документи є невід'ємною складовою частиною

останнього.

Складання додаткових документів має здійснюватись з

урахуванням загальних вимог до укладення угод, зокрема щодо

компетенції осіб, які їх підписують. Особливі вимоги до таких

документів сторони мають встановлювати в основному договорі,

наприклад визначити, хто саме має право їх підписувати;

- сторони мають право встановити загальні критерії та

принципи визначення ціни на момент виконання договору, як у

наведеній справі. Головне, щоб ці критерії та принципи не

допускали можливості різного тлумачення і були чіткими;

- при укладенні окремих видів договорів, наприклад

зовнішньоекономічних, необхідно дотримуватись вимог чинного

законодавства (визначення валюти боргу і валюти платежу,

максимальних розмірів торговельних націнок тощо).

Значний інтерес становить судова практика, пов'язана з

встановленням цін у господарських договорах. Так, за матеріалами

справи N 33/106-06 ( v3_10600-06 ) між сторонами була укладена

усна угода купівлі-продажу металопродукції. Ціну сторони визначили

у рахунку-фактурі, що був оплачений покупцем. Вищий господарський

суд України (далі - ВГСУ) у касаційній постанові від 21 грудня

2006 р. визнав це як спосіб встановлення ціни. У касаційній

постанові від 6 квітня 2005 р. у справі N 20-12/285 ВГСУ також

визнав ціну, встановлену сторонами у рахунку-фактурі, що

розглядався як невід'ємна складова договору.

У цілому, для сучасної судової практики характерним є

спрощений підхід до визначення ціни у договорах. За наведеними

прикладами головним критерієм є наявність чи відсутність певних

письмових документів (накладних, рахунків-фактур тощо), узгоджених

(акцептованих, оплачених) сторонами, на підставі яких суд має

можливість встановити, про яку саме ціну домовились сторони.

Посилання сторін на ч. 4 ст. 632 ЦКУ ( 435-15 ) в разі відсутності

документів, які свідчили б про узгодження ціни сторонами, є

сумнівним.

Публікації документа

Вісник господарського судочинства від 04.2007 — 2007 р., стор. 61

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.03.2007 N 12/236-06-6063 " (витяг)". Верховний Суд України. 2007

Публікації документа

Верховний Суд України: