ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

Верховний Суд України у складі: головуючого - Кривенка В.В., суддів - Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Ізобільненської сільської ради Автономної Республіки Крим (далі - позивач) до Верховної Ради України (далі - відповідач), третя особа - Алуштинська міська рада, про визнання Постанови протиправною та її скасування

встановив:

У листопаді 2007 року позивач звернувся в господарський суд Автономної Республіки Крим з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 6 липня 2005 року № 2754-IV "Про зміну меж міста Алушта Автономної Республіки Крим" (далі - Постанова № 2754-IV), якою було включено в межі міста Алушта 110 гектарів земель, що знаходились у віданні Алуштинської міської ради, затверджено загальну площу міста - 698,3 гектара та встановлено межі міста Алушта.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що Постанова № 2754-IV є протиправною та такою, що порушує його права стосовно земельної ділянки площею 110 гектарів.

Господарський суд Автономної Республіки Крим постановою від 17 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 березня 2008 року, позовні вимоги задовольнив; визнав протиправною та скасував Постанову № 2754-IV.

Вищий адміністративний суд України постановою від 13 жовтня 2010 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач звернувся до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів поза межами встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) річного строку.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, позивач звернувся із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом положень статті 100 КАС у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2010 року (справа К-19215/09) та від 19 серпня 2010 року (справа К-1282/10), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове правозастосування.

Заява позивача про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 100 КАС, яка була чинною на час розгляду справи в суді першої інстанції, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Ця норма права була самостійною підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, тобто за своєю правовою природою була нормою матеріального права.

Аналіз частини першої статті 100 КАС дає підстави вважати, що суд не мав можливості самостійно, на свій розсуд застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду.

Пропущення строків звернення до адміністративного суду і заява сторони про застосування наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС.

Обставини, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною і встановлюються судом тільки у випадку, якщо заявлена вимога про застосування цих строків.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати обставини справи і у зв'язку з цим не має права застосувати наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, якщо про це не заявлялася вимога в суді першої інстанції і не встановлювалися обставини пропущення таких строків.

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд неправильно застосував вимоги статті 100 КАС, заяву позивача слід задовольнити.

З урахуванням наведеного ухвала касаційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього ж суду.

Керуючись статтею 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

постановив:

Заяву Ізобільненської сільської ради Автономної Республіки Крим задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.