Справа «Білий проти України» (Заява № 59945/18)

СТРАСБУРГ

13 лютого 2025 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Білий проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марія Елосегі (<…>), Голова,

Ґільберто Фелічі (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 59945/18), яку 18 жовтня 2018 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п.

Іван Іванович Білий (далі — заявник), 1984 року народження, який відбуває покарання у виді позбавлення волі та якому була надана правова допомога і його представляв п. М.О. Сосєдко — юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані Маргарита Сокоренко,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 23 січня 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Справа стосується скарг заявника за статтею 3 Конвенції щодо стверджуваного жорстокого поводження з ним працівників поліції та пов’язаного з цим розслідування.

2. На момент подій заявник був визнаний винним у скоєнні вбивства судом першої інстанції та очікував на розгляд справи в апеляційній інстанції.

3. 03 серпня 2016 року він отримав травму голови під час ознайомлення з матеріалами справи в приміщенні суду, коли чотири працівники конвою (К., Г., С. і Б.) забезпечували його безпеку.

4. Заявник надав такий опис подій. Працівники конвою поставилися до нього зі зневагою і взяли продукти харчування з пакунка, приготовленого для нього його дружиною. Коли він заперечив, працівники конвою розпилили на нього сльозогінний газ і побили. Один працівник конвою вдарив його ногою по задній частині ноги, внаслідок чого заявник упав. Під час падіння він вдарився головою об металеву решітку, внаслідок чого отримав рану голови та у нього почалася значна кровотеча. Побоюючись за свою безпеку, заявник покликав на допомогу. Його дружина, яка була неподалік, почула його і викликала швидку медичну допомогу. Однак працівники конвою не дозволили фельдшерам оглянути заявника, неправдиво стверджуючи, що він поводився особливо агресивно.

Потім дружина заявника зателефонувала одному з керівників відділу поліції, в результаті чого заявнику викликали ще одну швидку медичну допомогу.

5. Відповідно до доповідної записки працівників конвою заявник завдав собі тілесні ушкодження самостійно, навмисно вдарившись головою об металеву решітку без будь-яких причин чи пояснень. Вони зазначили, що надали йому першу медичну допомогу.

6. Ще 03 серпня 2016 року працівники поліції розпочали службову перевірку за фактом «самотравмування».

7. Записи, надані диспетчерською службою швидкої медичної допомоги, свідчать, що того дня для заявника викликали дві бригади швидкої медичної допомоги: першу о 15 год. 33 хв. його дружина, а другу — о 16 год 17 хв — «співробітник Д.». Коли швидка медична допомога прибула після першого виклику, фельдшери не змогли надати медичну допомогу заявнику, оскільки він «поводився агресивно та неадекватно і працівники поліції не змогли забезпечити безпеку бригаді швидкої медичної допомоги». Під час другого виклику фельдшери змогли оглянути заявника. Вони діагностували у нього відкриту рану тім’яної ділянки та обробили її. Потім заявника доставили до місцевої лікарні для поглибленого обстеження та подальшого лікування.

8. У лікарні на рану на голові заявника наклали шість швів. Записи з лікарні свідчать про те, що він не висував жодних скарг.

9. 04 серпня 2016 року працівники поліції склали висновок службової перевірки. У висновку зазначалося, що заявник завдав собі тілесні ушкодження самостійно і не надав жодних пояснень щодо цього. Працівників конвою допитали й вони підтвердили цю версію подій.

10. 12 жовтня 2016 року дружина заявника поскаржилася до прокуратури Дніпропетровської області на стверджуване жорстоке поводження із заявником працівників конвою.

За відсутності будь-якої реакції 18 жовтня 2016 року вона звернулася зі скаргою до Жовтневого районного суду (далі — Жовтневий суд).

11. 04 листопада 2016 року прокурор порушив провадження у зв’язку зі вказаним випадком згідно з ухвалою Жовтневого суду.

12. Заявник звертався до слідчого 17 листопада 2016 року, 06 квітня 2017 року та повторно 06 грудня 2018 року з клопотаннями надати йому процесуальний статус потерпілого та допитати його в цій якості. 25 листопада 2016 року слідчий відмовив у задоволенні його першого клопотання як необґрунтованого. Однак вбачається, що заявник не знав про цю постанову. Він не отримав відповіді на свої подальші клопотання з аналогічним змістом, а також не отримав відповіді на клопотання щодо проведення відтворення обстановки та обставин подій, яке він подав 23 липня 2018 року.

13. Попри те, що заявник послідовно просив надати доступ до матеріалів справи (зокрема, 09 червня, 13 липня та 05 вересня 2017 року), його представнику вперше було надано доступ до матеріалів справи лише у серпні 2018 року.

14. Трьома ідентичними постановами — від 29 грудня 2016 року, 28 квітня 2017 року та 21 листопада 2018 року — прокуратура області закривала кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення. Слідчий посилався на висновок службової перевірки та показання працівників конвою, які заперечували застосування насильства до заявника. Версія заявника щодо подій, висловлена 23 грудня 2016 року під час його допиту як свідка, була відхилена як така, що не підтверджувалася доказами.

15. Після подання заявником скарг за статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України-1 29 березня 2017 року, 15 серпня 2018 року та 02 квітня 2019 року Жовтневий суд скасовував зазначені постанови як передчасні та необґрунтовані.

__________

-1 Стаття 303 КПК України дозволяє оскаржувати бездіяльність, дії чи рішення слідчого під час досудового розслідування.

16. 31 липня 2019 року прокуратура знову закрила провадження. На додаток до своїх попередніх аргументів, працівники прокуратури зазначили, що заявник раніше завдавав собі тілесні ушкодження у листопаді 2015 року і був відомий своєю запальною вдачею. Заявник не оскаржував цю постанову.

ОЦІНКА СУДУ

17. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з ним працівників конвою та неефективне розслідування цього питання на національному рівні.

18. Уряд стверджував, що заявник не міг вважатися таким, який вичерпав національні засоби юридичного захисту. Уряд зазначив, що на момент подання заявником своєї заяви до Суду розслідування ще тривало. Уряд також вказав на те, що заявник згодом не оскаржив постанову слідчого від 31 липня 2019 року про закриття провадження.

19. Уряд також доводив, що твердження заявника про жорстоке поводження не підтверджувалися доказами, на відміну від версії, згідно з якою він сам завдав собі тілесні ушкодження. Крім того, на думку Уряду, розслідування на національному рівні відповідало стандартам ефективного розслідування для цілей статті 3 Конвенції.

20. Суд неодноразово відхиляв подібні заперечення щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту, висунуті Урядом (див. нещодавні приклади в рішеннях у справах «Хрус та інші проти України» [Комітет] (Khrus and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 38328/14 та 4 інші заяви, пункти 6 і 7, від 02 березня 2023 року, та «Сторожук і Кононов проти України» [Комітет] (Storozhuk and Kononov v. Ukraine) [Committee], заяви № 3577/16 і № 48768/16, пункти 7 та 8, від 08 лютого 2024 року). Суд також висловив сумніви щодо ефективності на практиці оскарження постанов чи бездіяльності слідчого за статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України (див., наприклад, рішення у справі «Картер проти України» (Karter v. Ukraine), заява № 18179/17, пункт 62, від 11 квітня 2024 року, і посилання в ньому на рішення у справі «Аднаралов проти України» (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 39, від 27 листопада 2014 року). Розглядаючи заперечення Уряду у контексті наявних документів і принципів, розроблених у його практиці, Суд вважає, що заявник надав національним органам влади достатньо можливостей розглянути його твердження, таким чином виконавши свій обов’язок вичерпати національні засоби юридичного захисту.

21. Суд також зазначає, що ця заява не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

22. Беручи до уваги загальні принципи, встановлені у його практиці (див. рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81–90 і 114–123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що заявник висунув достовірне твердження про жорстоке поводження на національному рівні, що призвело до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне розслідування. Однак вбачається, що розслідування на національному рівні не вказувало на серйозні зусилля встановити відповідні факти. Слідчий виніс три ідентичні постанови (див. пункт 14) про закриття провадження, попри критику з боку суду (див. пункт 15). Заявнику не було надано процесуальний статус потерпілого, і не було вжито жодних слідчих дій для перевірки його твердження. Натомість слідчий посилався на версію подій працівників конвою, не намагаючись перевірити її достовірність. Крім того, залишилося незрозумілим, хто викликав заявнику швидку медичну допомогу та за яких обставин (як можна зрозуміти з документів у матеріалах справи, «співробітник Д.» не був у складі конвою — див. пункти 3 та 7). Суд уже засуджував методи розслідування, схожі на методи розслідування у цій справі (див., наприклад, рішення у справі «Поміляйко проти України» (Pomilyayko v. Ukraine), заява № 60426/11, пункт 57, від 11 лютого 2016 року, з подальшими посиланнями).

23. Беручи до уваги беззаперечний факт, що заявник, перебуваючи під контролем працівників поліції, отримав потенційно серйозне тілесне ушкодження (рана голови, яка потребувала накладання швів), у зв’язку з чим не було надано правдоподібного пояснення, Суд вважає, що держава несе відповідальність за нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження з ним (див. згадане рішення у справі «Буїд проти Бельгії» (Bouyid v. Belgium), пункт 83; див. також, як приклад, рішення у справах «Аднаралов проти України» (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, «Кулік проти України» (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 59, від 19  березня 2015 року, та «Ярошовець та інші проти України» (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява №  4820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року).

24. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено як процесуальний, так і матеріальний аспекти статті 3 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявник вимагав 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 5 600 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді. На підтвердження своїх вимог він надав копію договору про надання юридичних послуг від 04 вересня 2023 року, в якому вказувалася погодинна ставка у розмірі 100 євро, та акт виконаних робіт від 23 грудня 2023 року, в якому було зазначено п’ятдесят шість годин правової роботи п. Сосєдка.

26. Уряд заперечив проти цих вимог.

27. Суд вважає за доцільне присудити заявнику 15 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

28. Крім того, беручи до уваги наявні в нього документи та свою практику, Суд присуджує додатково до отриманої правової допомоги суму в розмірі 1 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику. На прохання заявника суму, присуджену за цим пунктом, слід сплатити безпосередньо на банківський рахунок п. Сосєдка (див. рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 15 000 (п’ятнадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок його представника, п. М. Сосєдка;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 13 лютого 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.