Стаття 183 Вимоги для оцінки впливу гарантій і кредитних деривативів на експозиції корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, коли застосовуються власні оціночні розрахунки LGD, а також стосовно роздрібних експозицій
1. Наведені нижче вимоги повинні застосовуватися до прийнятних гарантів і гарантій:
(a) установа повинна мати чітко визначені критерії для типів гарантів, яких вона визнає для обчислення сум зважених на ризик експозицій;
(b) для визнаних гарантів повинні застосовуватися ті самі правила, що й для боржників, відповідно до статей 171, 172 і 173;
(c) гарантія повинна бути підтверджена у письмовій формі, не підлягати скасуванню з боку гаранта, зберігати юридичну силу до повного виконання зобов'язань за нею (у обсязі суми та сутності гарантії) та підлягати примусовому виконанню щодо гаранта у юрисдикції, у якій гарант має активи, на які може поширюватися і щодо яких може застосовуватися судове рішення.
Умовні гарантії, які визначають умови, згідно з якими гарант може не бути зобов'язаним вчиняти дії, може визнаватися відповідно до дозволу компетентних органів. Критерії віднесення повинні відповідно брати до уваги будь-яке потенційне зменшення ефекту пом'якшення ризиків.2. Установа повинна мати чітко визначені критерії для коригування класів, пулів або оціночних розрахунків LGD, та, у випадку роздрібної та прийнятної придбаної дебіторської заборгованості, процесу віднесення експозицій до класів або пулів, з метою відображення впливу гарантій на обчислення сум зважених на ризик експозицій. Ці критерії повинні відповідати вимогам, викладеним у статтях 171, 172 і 173.
Ці критерії повинні бути вірогідними та інтуїтивними. Вони повинні стосуватися здатності та бажання гаранта виконувати обов'язки відповідно до гарантії, ймовірних часових рамок будь-яких платежів від гаранта, рівня кореляції здатності гаранта виконувати обов'язки відповідно до гарантії та здатності боржника здійснювати платежі за зобов'язаннями, та міри, до якої продовжує існувати залишковий ризик боржника.
3. Вимоги щодо гарантій у цій статті повинні також застосовуватися до однойменних кредитних деривативів.
У випадку різниці між базисним зобов'язанням та референтним зобов'язанням кредитного дериватива або зобов'язанням, яке застосовується для визначення того, чи мала місце кредитна подія, застосовуються вимоги, визначені у статті 216(2). Щодо роздрібних експозицій та прийнятної придбаної дебіторської заборгованості, цей параграф застосовується до процесу віднесення експозицій до класів або пулів.Критерії повинні стосуватися структури виплати кредитного дериватива і консервативним чином оцінювати його вплив на рівень і часовий розподіл відшкодувань. Установа повинна брати до увагу міру, якою продовжують існувати інші форми залишкового ризику.
4. Вимоги, визначені у параграфах 1-3 не повинні застосовуватися до гарантій, наданих установами, центральними урядами, центральними банками та корпоративними суб'єктами, які відповідають вимогам, визначеним у статті 201(1)(g), якщо установа отримала дозвіл на застосування стандартизованого підходу щодо експозицій таких суб'єктів відповідно до статей 148 та 150. У такому випадку повинні застосовуватися вимоги глави 4.
5. Щодо роздрібних гарантій ля віднесення експозицій до класів або пулів повинні також застосовуватися вимоги, які визначено у параграфах 1, 2 і 3, та оціночний розрахунок PD.
6. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проект регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких компетентний орган може надавати дозвіл на визнання умовних гарантій.
EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =