МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ 

                       Р О З' Я С Н Е Н Н Я 

                            10.01.2011 
 

               Конвенція про права дитини та участь 
               неповнолітніх у збройних конфліктах 
 

     Щоденно під  час  збройних  конфліктів  гинуть  та  отримують 
поранення тисячі цивільних осіб.  Більшу половину цих жертв, як не 
прикро,  становлять діти.  За даними Дитячого Фонду ООН за останнє 
десятиліття,  в ході  збройних  конфліктів,  загинуло  2  мільйони 
дітей,  6 мільйонів залишилися без домівок,  12 мільйонів отримали 
поранення  чи  залишились  інвалідами,  і  щонайменше  300   тисяч 
дітей-солдат  беруть  участь  у  понад  30-ти  конфліктах у різних 
куточках світу.  Такі вражаючі цифри свідчать про те,  що проблема 
захисту дітей і донині залишається неврегульованою повною мірою. 

     Актуальність теми   зумовлена   тим,   що  діти,  залишаючись 
особливо вразливою категорією  населення,  незважаючи  на  зусилля 
більшості держав світу, залишаються основними суб'єктами-об'єктами 
системної  дискримінації,  яка  особливо  посилюється   в   умовах 
кризових ситуацій, зокрема, під час збройних конфліктів. 

     У   Женевських  конвенціях  1949  року  (  995_151,  995_152, 
995_153,  995_154  )  та  Додаткових  протоколах  до них 1977 року 
(  995_199,  995_200  ) нормотворці приділили увагу захисту дітей, 
який  надається  їм  відповідно  до  положень,  що  стосуються  як 
цивільного  населення  в цілому, так і його конкретної категорії - 
дітей.
  Однак  і  надалі  актуальною  залишалася потреба створення 
уніфікованого  документу,  який  гарантував  би захист дітей та їх 
прав. 

     Вперше пропозицію  про  прийняття  такого  документу,  а саме 
Конвенції про права дитини ( 995_021 ),  внесла Комісія ООН з прав 
людини  на  34-й  сесії  у 1978 році.  З метою прискорення процесу 
розробки Конвенції у 1979 році було  створено  Робочу  групу,  яку 
очолив  представник Польщі (країна,  яка була ініціатором процесу) 
(3,  с.  113).  Пізніше у 1985 році на черговій сесії  Комісії  по 
правах  людини  було  запропоновано  включити до проекту Конвенції 
статтю про дітей в умовах збройного конфлікту. Наявність у проекті 
такої    статті   спричинила   ряд   довготривалих   дискусій   та 
консультацій, і  як  результат  -  Конвенція  про   права   дитини 
( 995_021  )  була  прийнята  у  1989  році  в  редакції  саме  зі 
статтею 38,  яка регламентує норми про  участь  дітей  у  збройних 
конфліктах(1). 

_______________ 
     (1) - Станом на сьогодні Конвенцію ( 995_021  )  ратифікували 
192 країни з 194 (не ратифікували тільки США і Сомалі) (10). 

     Поза всяким  сумнівом  прийняття  Конвенції  ( 995_021 ) було 
значним  кроком  вперед  щодо  становлення  захисту  прав   дитини 
загалом, та у збройних конфліктах, зокрема. Разом з цим, положення 
Конвенції  (  995_021  )  передбачали  створення  спеціалізованого 
Комітету  з прав дитини.  Комітет був створений з метою здійснення 
контролю за виконанням  державами-учасницями  зобов'язань,  взятих 
відповідно до цієї Конвенції ( 995_021 ).
 

     Перший пункт  статті  38 Конвенції ( 995_021 ) узгоджується з 
нормами міжнародного гуманітарного права,  а  саме  з  положеннями 
Женевських  конвенцій  1949  року  (  995_151,  995_152,  995_153, 
995_154  ).  В зазначеному пункті задекларовано: "Держави-учасниці 
зобов'язані  поважати  норми  міжнародного гуманітарного права, що 
застосовуються  до них у випадку збройних конфліктів та стосуються 
дітей, а також забезпечувати їх дотримання" (2). 

     Аналізуючи другий пункт статті 38 Конвенції ( 995_021 ), слід 
зазначити, що його формулювання могли б бути жорсткішими. Зокрема, 
йдеться   про   те,   що   в  тексті  цього  пункту  зазначається: 
"Держави-учасниці вживають "всі можливі заходи"  для  забезпечення 
того,  щоб  особи,  які  не  досягли  15-річного  віку,  не  брали 
безпосередньої участі у воєнних діях" (2).  Але,  на  нашу  думку, 
більш  надійний  захист  могло  б  гарантувати  формулювання  "всі 
необхідні заходи"(2),  замість "всі можливі заходи". Такої ж думки 
дотримуються вчені    І.Сандоз,   Ч.Свінарскі,   Б.Цімерманн   (8, 
параграф 3184).  Формулювання,  яке  існує   на   сьогодні,   може 
тлумачитися  як  таке,  що добровільна участь дітей у бойових діях 
повністю не заборонена. 

_______________ 
     (2) -  Формулювання  "необхідні  засоби"  було  запропоноване 
Міжнародним комітетом Червоного Хреста,  але,  на  жаль,  не  було 
прийняте.
 

     Така ж   ситуація   склалася   й   навколо  формулювання  про 
"безпосередню участь у військових діях". Виходячи з такого змісту, 
можна  зробити  висновок,  що випадки опосередкованої участі дітей 
(наприклад,    збір    чи    передача    військової    інформації, 
транспортування  зброї  тощо)  стаття  не  охоплює,  а відтак і не 
забороняє її.  Як наслідок цього,  стаття 38 Конвенції ( 995_021 ) 
лише  частково  гарантує  захист  прав  дітей,  а  не  так,  як це 
закріплено в Протоколі I ( 995_199 ) і навіть "робить крок  назад" 
у  порівнянні з Протоколом II ( 995_200 ) (пункт 3с,  ст.  4),  що 
забороняє вербування дітей,  які не досягли  15-річного  віку,  до 
збройних сил чи групи, а також їх участь у військових діях. 

     Третій пункт  статті  38  Конвенції  ( 995_021 ) дублює пункт 
другий статті 77 Протоколу I ( 995_199  ).  У  ході  дискусій,  що 
точилися  навколо  цієї  статті,  були запропоновані поправки щодо 
збільшення мінімального віку осіб,  які призиваються на  військову 
службу,  з  15  до  18 років.  Проте більшість делегацій виступили 
проти такої пропозиції (3,  с.  118) і в результаті 15-річний  вік 
був  встановлений,  як  мінімальний  вік учасника бойових дій.  Не 
зважачаючи на те, що було враховано, що при вербуванні осіб у віці 
від  15  до  18  років  перевага  повинна  надаватися особам більш 
старшого віку,  на нашу думку,  в такому універсальному  документі 
слід було б розширити вікову межу до 18 років, як це встановлено в 
національному законодавстві більшості держав світу. 

     В пункті четвертому статті 38 Конвенції ( 995_021 ) міститься 
положення   про   те,  що  "згідно  зі  своїми  зобов'язаннями  за 
міжнародним гуманітарним правом, пов'язаним із захистом цивільного 
населення    під   час   збройних   конфліктів,   Держави-учасниці 
зобов'язані  вживати  всі  можливі  заходи  з  метою  забезпечення 
захисту  дітей,  яких торкається збройний конфлікт,  та догляду за 
ними" (2). 

     З огляду на імперативність норм такого міжнародного документу 
як Конвенція  про  права  дитини  ( 995_021 ) можна зазначити,  що 
четвертий пункт статті 38  Конвенції  (  995_021  )  певною  мірою 
послаблює   авторитет  міжнародного  гуманітарного  права,  позаяк 
авторами згаданої статті не включено положення,  яке забороняло  б 
напад  на цивільних осіб,  а тим паче дітей.  Це не узгоджується з 
нормами міжнародного гуманітарного,  яке застосовується  в  період 
збройних конфліктів одним із основних положень якого,  є положення 
про  те,  що  сторони  у  конфлікті   повинні   завжди   проводити 
розмежування  між  цивільним  населенням  і  комбатантами  з метою 
захисту цивільного населення та цивільних  об'єктів.  Ні  цивільне 
населення загалом,  ні окремі цивільні особи не можуть піддаватися 
нападу;  напад може здійснюватися лише на військові  об'єкти.  Цей 
принцип  покладений  в  основу  положень  гуманітарного права,  що 
застосовуються за  будь-яких  обставин,  в  яких  зазвичай  можуть 
опинитися збройні   сили,  і  закріплений  у  Гаазькому  положенні 
1907  року ( 995_222 ), Женевських конвенціях 1949 року ( 995_151, 
995_152,  995_153,  995_154  )  та Додаткових протоколах 1977 року 
( 995_199, 995_200 ). 

     Відповідно до  цих  договорів  заборона  нападу  на  цивільне 
населення,  так як  і  його  право  на  турботу  та  допомогу,  не 
підлягають сумніву,     що    підтверджується    рядом    положень 
IV Женевської  конвенції  (  995_154  )  та  Протоколів  I  і   II 
( 995_199,  995_200  )  (ст.  23  Конвенції  ( 995_021 ),  ст.  51 
Протоколу I ( 995_199 ) та інших). 

     Слід також зазначити, що Міжнародний комітет Червоного Хреста 
робив   спроби  щодо  вдосконалення  статті  38  ще  до  прийняття 
Конвенції ( 995_021 ),  однак усі зауваження  та  пропозиції  були 
відхилені (3,  с.120).  Так,  під час 25-ї Міжнародної конференції 
Міжнародного комітету Червоного Хреста (23-31  жовтня  1986  року) 
було  прийнято  IX  Резолюцію  щодо захисту дітей під час збройних 
конфліктів,  в якій висловлено підтримку щодо  діяльності  Робочої 
групи  з  питань  розробки  конвенції щодо захисту прав дитини.  В 
Резолюції зазначалося,  що "захист відповідно до  нової  конвенції 
повинен бути  таким,  як  це  закріплено  у  Женевських конвенціях 
1949 року та двох Додаткових протоколах  до  них  1977  року"  (5, 
с. 508). 

     Таким чином,    аналізуючи    зміст   статті   38   Конвенції 
( 995_021 ),  знаходимо ряд прогалин,  які були зроблені  авторами 
Конвенції  (  995_021 ),  що зрештою не виправдало сподівань,  які 
покладалися на цей документ.  Цілком ймовірно,  що саме  наявність 
таких  прогалин  прискорила  ратифікацію Конвенції ( 995_021 ) (7) 
такою кількістю держав (192),  оскільки ними були помічені можливі 
варіанти невиконання прийнятих на себе зобов'язань. 

     Підсумовуючи, можна зробити висновок, що поза всяким сумнівом 
Конвенція ( 995_021 ) стала важливим інструментом для забезпечення 
більш  добросовісного дотримання положень міжнародного права,  які 
гарантують особливу безпеку дітям  під  час  збройних  конфліктів. 
Однак,  вона  так  і  не  змогла  гарантувати захисту прав дітей у 
збройних конфліктах повною  мірою.  А  тому  й  надалі  актуальною 
залишається    потреба    у    вдосконаленні   норм   міжнародного 
гуманітарного  права  щодо  захисту   неповнолітніх   у   збройних 
конфліктах, що заповнило б такі прогалини. 

                              СПИСОК 
                       використаних джерел 

     1.  Женевские  конвенции  от  12 августа 1949 года ( 995_151, 
995_152,  995_153, 995_154 ) и Дополнительные протоколы ( 995_199, 
995_200  )  к  ним.  - 2-е изд., испр. - М.: Международный Комитет 
Красного Креста, 2001. - 344 с. - С. 149-331. 

     2. Конвенція  про права дитини ( 995_021 ) // Зібрання чинних 
міжнародних договорів України. - 1990. - N 1. - С. 205. 

     3. Крилль  Франсуаза.  Защита  детей  во  время   вооруженных 
конфликтов  //  Защита лиц и объектов в международном гуманитарном 
праве.  Сборник статей и документов.  - М.: МККК, 1999. - 376 с. - 
С. 105-121. 

     4. Платтнер Дениза. Защита детей в международном гуманитарном 
праве // Защита лиц и объектов в международном гуманитарном праве. 
Сборник статей  и  документов.  -  М.:  МККК,  1999.  -  376 с.  - 
С. 85-104. 

     5. Detrick Sh.,  Doek J.,  Cantwell  N.  The  United  Nations 
Convention  on  the  Rights  of the Child.  A Guide to the Travaux 
Preparatoires. Dordrecht,  Martinus   Nijhoff   Puplisher,   1992, 
702 pages. 

     6. Goodwin-Gill  Guy,  Cohn  L.  Child soldiers.  The Role of 
Children in Armed Conflict.  A Study on Behalf of the Henry Dunant 
Institute, Oxford, Clarendon Press, 1994, 228 pages. 

     7. Mower A.Glenn,  The Convention on the Rights of the Child: 
International Law Support  for  Children  (Westport,  Connecticut: 
Greenwood  Press,  1997) in International Studies,  vol.39,  no.2, 
2002, 201 pages. 

     8. Sandoz  Y.,   Swinarski   Ch.,   Zimmermann   B.   (eds.). 
Commentaire  des  Protocoles  additionnels  du  8  juin  1977  aux 
Conventions de Geneve du 12  aout  1949.  Geneve,  CICR,  Martinus 
Nijhoff Puplisher, 1986, 924 pages. 

     9. The  Impact  of Armed Conflict on Children - Report of the 
Expert   of   the   Secretary-General,   Ms.   Graca   Machel    - 
http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=A/51/306 

     10. UN Convention on the Rights of the  Child.  List  of  the 
State Parties - http://treaties.un.org/Pages/ViewDetails.aspx?src= 
TREATY&mtdsg_no=IV-11&chapter=4<=en 

 Провідний спеціаліст відділу 
 співробітництва Департаменту 
 міжнародного правового 
 співробітництва                                    М.В.Герасимчук