П О С Т А Н О В А 22.12.2006 N 10 " Про судову практику у справах про хуліганство". Верховний Суд України. 2006

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

22.12.2006 N 10

Про судову практику у справах
про хуліганство

З метою забезпечення судового захисту фізичних і юридичних

осіб від протиправних посягань, а також правильного й однакового

застосування законодавства при розгляді кримінальних та

адміністративних справ про хуліганство Пленум Верховного Суду

України П О С Т А Н О В Л Я Є дати судам такі роз'яснення:

1. Своєчасний і правильний розгляд кримінальних та

адміністративних справ про хуліганство є дієвим засобом захисту

нормальних умов життя людей, поновлення порушених прав потерпілих.

При розгляді кримінальних справ зазначеної категорії суди,

пред'являючи високі вимоги щодо якості дізнання і досудового

слідства, не повинні перебирати на себе функцію обвинувачення чи

функцію захисту, а мають спрямовувати процес таким чином, щоб усі

обставини справи були розглянуті всебічно, повно й об'єктивно, а

вирок ґрунтувався лише на доказах, ретельно досліджених у судовому

засіданні. Зокрема, необхідно встановлювати всі фактичні обставини

справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, мету, характер

дій кожного з учасників хуліганства, з'ясовувати, чи порушив

підсудний своїми діями громадський порядок, чи були вони вчинені з

мотивів явної неповаги до суспільства, чи супроводжувалися

особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Суди зобов'язані як

установлювати вину підсудних та призначати їм справедливе

покарання, так і вживати всіх необхідних заходів для повного

відшкодування потерпілим заподіяної матеріальної та моральної

шкоди, а також з'ясовувати причини й умови, що призвели до

вчинення хуліганства.

2. Слід мати на увазі, що суд може визнати підсудного винним

у вчиненні лише тих дій і за тими кваліфікуючими ознаками, які

зазначені в постанові про притягнення як обвинуваченого або в

постанові прокурора про зміну обвинувачення в суді.

Повернення справи на додаткове розслідування з метою

перекваліфікації дій обвинуваченого на частину ст. 296

Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі - КК), яка

передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, інкримінування

обвинуваченому нових кваліфікуючих ознак хуліганства, збільшення

обсягу обвинувачення можливе лише за клопотанням прокурора,

потерпілого чи його представника за умови, що ці недоліки

досудового слідства не можуть бути виправлені шляхом зміни

прокурором обвинувачення в суді.

Якщо справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 296 КК

( 2341-14 ), надійшли до суду в порядку, визначеному гл. 35

Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ), прокурор

не вправі змінити обвинувачення в суді з перекваліфікацією дій

підсудного на інші частини ст. 296 КК чи статті цього Кодексу, що

передбачають відповідальність за злочини, у справах про які

обов'язкове провадження досудового слідства. За наявності для

цього підстав кримінальну справу потрібно повернути з дотриманням

установленого законом порядку для провадження дізнання або

досудового слідства.

3. При вирішенні питання про відмежування кримінально

караного хуліганства від дрібного слід виходити з того, що

відповідно до ч. 1 ст. 296 КК ( 2341-14 ) хуліганство - це умисне

грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до

суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або

винятковим цинізмом.

Якщо таке порушення не супроводжувалось особливою зухвалістю

або винятковим цинізмом, його необхідно кваліфікувати як дрібне

хуліганство за ст.

173 Кодексу України про адміністративні

правопорушення ( 80731-10 ) (далі - КпАП).

4. Суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів

залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та

обставин учинення ним кримінально караних дій.

Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням

побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів

сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними

стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід

кваліфікувати за статтями КК ( 2341-14 ), що передбачають

відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені

дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з

очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з

мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались

особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

5. За ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути

визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке

супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій

особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над

нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу,

тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи,

підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо,

або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом,

можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до

загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи

грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою

похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та

ін.

6. Хуліганство визнають учиненим групою осіб і кваліфікують

за ч. 2 ст. 296 КК ( 2341-14 ) у разі участі в злочинних діях

декількох (двох і більше) виконавців незалежно від того, яка форма

співучасті (ст. 28 КК) мала місце. Кваліфікація за цією ознакою

дій осіб, які вчинили злочин за попередньою змовою або

організованою групою, не виключає визнання зазначених обставин

такими, що обтяжують покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).

7. За ознакою вчинення хуліганства особою, раніше судимою за

нього, дії винного кваліфікують за ч. 3 ст. 296 КК ( 2341-14 )

тоді, коли він на час учинення злочину мав не зняту чи не погашену

судимість хоча б за однією з частин зазначеної статті або за ч. 2

чи ч. 3 ст. 206 КК ( 2002-05 ) 1960 р. У разі кваліфікації дій

винного за цією ознакою не можна визнавати обставинами, які

обтяжують покарання, вчинення злочину повторно і рецидив злочинів

(п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

8. Як опір представникові влади, представникові громадськості

або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч. 3 ст. 296

КК ( 2341-14 ), слід розуміти активну протидію особи, котра вчиняє

хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних

ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості

виконати службовий чи громадський обов'язок з охорони громадського

порядку.

Такий опір охоплюється ч. 3 ст. 296 КК ( 2341-14 ) як

кваліфікуюча ознака передбаченого нею злочину, а тому не потребує

додаткової кваліфікації за частинами 2 і 3 ст. 342 цього Кодексу.

Якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій -

як протидію затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою

хуліганства і відповідальність має наставати за сукупністю

злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК

( 2341-14 ).

У разі коли опір представникові влади чи громадськості мав

місце під час учинення дрібного хуліганства, винна особа підлягає

відповідно кримінальній (за ч. 2 чи ч. 3 ст. 342 КК ( 2341-14 ) та

адміністративній (за ст. 173 КпАП ( 80731-10 ) відповідальності.

9. Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої

кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або

холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або

заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4

ст. 296 КК ( 2341-14 ), слід враховувати, що ця ознака має місце

лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів

заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли

використання цих предметів під час учинення хуліганських дій

створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.

10. Вогнепальною зброєю вважаються будь-які пристрої

заводського чи кустарного виробництва, призначені для ураження

живої цілі за допомогою снаряда (кулі, дробу тощо), що приводиться

в рух за рахунок енергії порохових газів чи інших спеціальних

горючих сумішей, - усі види бойової та іншої стрілецької зброї

військового зразка, спортивні малокаліберні пістолети, гвинтівки,

самопали, пристосовані для стрільби пороховими зарядами газові

пістолети, нарізна мисливська зброя, а також перероблена зброя

(пристосована для стрільби кулями іншого калібру), в тому числі

обрізи з гладкоствольної мисливської зброї.

До холодної зброї належать предмети, які відповідають

стандартним зразкам або історично виробленим її типам, а також

інші предмети, що справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий,

роздроблювальний чи ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал,

арбалет, нунчаки, кастет тощо), конструктивно призначені для

ураження живої цілі за допомогою м'язової сили людини або

механічного пристрою.

11. Спеціально пристосованими для нанесення тілесних

ушкоджень слід визнавати предмети, які пристосовані винною особою

для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а

заздалегідь заготовленими - предмети, які хоч і не зазнали якоїсь

попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були

приготовлені винним для зазначеної мети.

Використання при вчиненні хуліганства ножів, які не належать

до холодної зброї, інших предметів господарсько-побутового

призначення, спеціальних засобів (гумового кийка, газових

пістолета, балончика, гранати, пристроїв вітчизняного виробництва

для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за

своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії),

пневматичної зброї, сигнальних, стартових, будівельних пістолетів,

ракетниць, вибухових пакетів, імітаційно-піротехнічних та

освітлюваних засобів, що не містять у собі вибухових речовин і

сумішей, а також інших спеціально пристосованих для нанесення

тілесних ушкоджень знарядь злочину є підставою для кваліфікації

дій винної особи за ч. 4 ст. 296 КК ( 2341-14 ) не тільки в тих

випадках, коли вона заподіює ними тілесні ушкодження, а й тоді,

коли ця особа за допомогою зазначених предметів створює реальну

загрозу для життя чи здоров'я громадян.

Застосування або спроба застосування предметів, підібраних на

місці злочину, які не були спеціально пристосовані для нанесення

тілесних ушкоджень, не дає підстав для кваліфікації дій винного за

ч. 4 ст. 296 КК ( 2341-14 ).

12. При вчиненні хуліганства групою осіб за ч. 4 ст. 296 КК

( 2341-14 ) можуть бути кваліфіковані дії тих його учасників, які

особисто застосували зброю або інший предмет, спеціально

пристосований чи заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних

ушкоджень, а також тих осіб, які хоча самі й не застосовували

зазначених знарядь, але дали згоду чи в інший спосіб сприяли їх

застосуванню іншими виконавцями цього злочину. Якщо один з

учасників злочину застосував такі знаряддя без відома інших, то

відповідальність за ч. 4 ст. 296 КК має нести лише він.

13. При вирішенні питання про кваліфікацію дій винних осіб,

які під час грубого порушення громадського порядку з мотиву явної

неповаги до суспільства вчинили й інші злочини, передбачені

різними статтями Особливої частини КК ( 2341-14 ), судам належить

виходити з положень ст. 33 цього Кодексу.

Так, поєднана з хуліганством погроза вбивством, насильством

або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного

засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у

зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя, має

кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 377

і відповідною частиною ст. 296 КК ( 2341-14 ).

У разі коли хуліганські дії містять ознаки, передбачені

різними частинами ст. 296 КК ( 2341-14 ), одночасна їх

кваліфікація за цими нормами закону можлива тільки за наявності

реальної сукупності злочинів. Наприклад, хуліганство, що

складалося з кількох епізодів, перший із яких характеризувався

особливою зухвалістю, другий крім того - застосуванням зброї, а

третій - опором представникові влади, необхідно кваліфікувати за

сукупністю злочинів, передбачених відповідно частинами 1, 3, 4

ст. 296 КК.

14. При призначенні покарання за хуліганство суди зобов'язані

в кожному конкретному випадку і стосовно кожного підсудного

неухильно додержувати вимог ст. 65 КК ( 2341-14 ) щодо загальних

засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються

принципи його законності, справедливості, обґрунтованості та

індивідуалізації.

Суди мають призначати, як правило, суворі міри покарання

особам, які вчинили хуліганство із заподіянням потерпілим значної

фізичної або матеріальної шкоди. Разом з тим доцільно

застосовувати міри покарання, не пов'язані з позбавленням волі, а

за наявності підстав, зазначених у ст. 69 КК ( 2341-14 ), - і

більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, щодо осіб, які

вчинили менш небезпечні діяння та можуть бути виправлені без

ізоляції від суспільства.

Призначаючи за ч. 1 ст. 296 КК ( 2341-14 ) покарання у виді

штрафу і застосовуючи ст. 69 названого Кодексу, судам слід

виходити з того, що в таких випадках розмір штрафу не може бути

меншим від найнижчої межі, встановленої для цього виду покарання в

ч. 2 ст. 53 КК.

15. Суди не повинні застосовувати заходи адміністративного

стягнення, передбачені ст. 173 КпАП ( 80731-10 ), щодо осіб, дії

яких містять ознаки злочинів (самоправство, завдання побоїв,

заподіяння легких тілесних ушкоджень та ін.) або проступків, що не

є дрібним хуліганством.

16. Судам належить забезпечувати своєчасний і правильний

розгляд адміністративних справ про дрібне хуліганство.

У протоколі про адміністративне правопорушення мають бути

зазначені: дата і місце складення; посада, прізвище, ім'я, по

батькові особи, яка його склала; відомості про особу порушника;

місце, час учинення і суть дрібного хуліганства; прізвища, адреси

свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника; інші

відомості, необхідні для вирішення справи, у т.ч. про матеріальну

шкоду, якщо її було заподіяно (ч. 1 ст. 256 КпАП ( 80732-10 ). За

відсутності таких даних і неможливості їх доповнити суддя повертає

матеріали органу внутрішніх справ для додаткового оформлення.

Суддям слід забезпечувати розгляд справ про дрібне

хуліганство в присутності особи, яка його вчинила. Якщо порушник

заперечує факт проступку або оспорює обставини його вчинення,

необхідно допитати потерпілого, свідків, витребувати додаткові

матеріали. У таких випадках доцільно вести протокол судового

засідання.

При накладенні адміністративних стягнень, передбачених

ст. 173 КпАП ( 80731-10 ), на осіб, які вчинили дрібне

хуліганство, суддя повинен у кожному конкретному випадку

враховувати характер учиненого правопорушення, дані про особу

порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що

пом'якшують і обтяжують відповідальність. Щодо осіб, які

займаються суспільно корисною працею і позитивно характеризуються

за місцем роботи, навчання та проживання, необхідно застосовувати,

як правило, не арешт, а інші адміністративні стягнення, а також

заходи громадського впливу.

17. Установивши при розгляді матеріалів про дрібне

хуліганство в діях особи ознаки злочину, суддя має закрити

провадження за ст. 173 КпАП ( 80731-10 ) і направити ці матеріали

прокурору для вирішення питання про порушення кримінальної справи

та організації її розслідування.

Якщо ж при розгляді матеріалів про дрібне хуліганство суддя

встановить у діях порушника ознаки іншого адміністративного

проступку, він повинен своєю вмотивованою постановою повернути

зазначені матеріали органу внутрішніх справ для вирішення питання

про відповідальність цієї особи згідно з чинним законодавством

України.

18. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму

Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. N 3 ( v0003700-91 )

(зі змінами, внесеними постановами від 4 червня 1993 р. N 3

( v0003700-93 ) та від 3 грудня 1997 р. N 12 ( v0012700-97 ) "Про

судову практику в справах про хуліганство".

Голова

Верховного Суду України В.В.Онопенко

Секретар Пленуму

Верховного Суду України Ю.Л.Сенін

П О С Т А Н О В А 22.12.2006 N 10 " Про судову практику у справах про хуліганство". Верховний Суд України. 2006

Верховний Суд України: