П О С Т А Н О В А 23.12.2005 N 13 " Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями". Верховний Суд України. 2005

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

23.12.2005 N 13

Про практику розгляду судами кримінальних
справ про злочини, вчинені стійкими
злочинними об'єднаннями

З метою однакового і правильного застосування судами

законодавства при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені

стійкими злочинними об'єднаннями, Пленум Верховного Суду України

П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Звернути увагу судів на те, що при розгляді кримінальних

справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями,

необхідно враховувати: норми Кримінального кодексу України

( 2341-14 ) (далі - КК), в яких визначено особливості кримінальної

відповідальності осіб, котрі вчинили злочини у співучасті

(статті 26-31); ознаки злочину, що вказують на його вчинення

організованою групою (ч. 3 ст. 28) або злочинною організацією

(ч. 4 ст. 28); положення статей Особливої частини КК, якими

передбачено додаткові ознаки спеціальних видів таких груп чи

організацій (статті 257, 258, 260). Суди мають досліджувати докази

не лише стосовно конкретних злочинів, а й щодо тих ознак, які

вказують на їх вчинення саме організованою групою чи злочинною

організацією, - щодо виду об'єднання, мети його створення і плану

злочинної діяльності, тривалості існування, матеріальної бази,

кількісного складу, вербування нових членів, структури та ієрархії

об'єднання, наявності в нього корупційних зв'язків, існування

певних правил поведінки його членів, розподілу між ними функцій

тощо.

У мотивувальній частині вироку необхідно наводити дані про

те, коли саме і протягом якого часу було утворено організовану

групу чи злочинну організацію, як довго вона функціонувала,

відомості про організаторів об'єднання та характер стосунків, які

склалися між ними і членами останнього.

При розгляді багатоепізодних справ судам слід установлювати,

на якому етапі злочинної діяльності об'єднання набуло ознак

стійкого і до якого саме виду воно належить, маючи на увазі, що

нерідко об'єднання зазнає таких змін після вчинення ряду злочинів

у простих формах співучасті (групою осіб або групою осіб за

попередньою змовою) чи трансформується з одного виду в інший

(наприклад, декілька організованих груп об'єднуються в злочинну

організацію, організована група озброюється і набуває ознак

банди).

2. Суди мають ретельно з'ясовувати характер дій тих осіб,

котрих органи досудового слідства визнали організаторами злочинної

діяльності стійких об'єднань чи вчинення конкретних злочинів у

простих формах співучасті, оскільки, як правило, такі особи є

найбільш небезпечними суб'єктами організованої злочинної

діяльності. При цьому слід ураховувати, що відповідно до ч. 3

ст. 27 КК ( 2341-14 ) організатором є особа, яка організувала

вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи

вчиненням, а також особа, яка утворила організовану групу або

злочинну організацію чи керувала нею, або особа, яка забезпечувала

фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності

такої групи або організації.

3. При з'ясуванні змісту ознак, за якими особа може бути

визнана організатором вчинення злочину (злочинів) у простих формах

співучасті, потрібно виходити з того, що дії організаційного

характеру полягають в об'єднанні дій інших співучасників і

спрямуванні їх на вчинення одного чи декількох злочинів або в

координації поведінки цих осіб.

Організація вчинення злочину (злочинів) може полягати в

залученні співучасників усіх видів (виконавців, пособників,

підбурювачів, інших організаторів) або лише одного з них

(наприклад, виконавців) і здійснюватись у формі наказу, угоди,

прохання, підкупу, доручення, замовлення тощо.

Мета зберегти

єдність співучасників для подальшої злочинної діяльності при цьому

не ставиться.

Керування підготовкою злочину (злочинів) виявляється у

спрямуванні дій виконавця, пособника, підбурювача на готування до

одного чи декількох злочинів, а саме на:

     замовлення злочину;

підшукування або пристосування засобів чи знарядь його

вчинення;

залучення співучасників, інструктування їх щодо виконання

відповідних злочинних діянь;

усунення перешкод та інше умисне створення умов для вчинення

злочину, зокрема розроблення заходів щодо нейтралізації діяльності

правоохоронних органів (організація підкупу працівника такого

органу, застосування насильства до нього або його близьких,

усунення з посади чи інше блокування його діяльності, яка може

перешкодити реалізації злочинних намірів);

визначення місць переховування співучасників після вчинення

злочину та його знарядь, а також предметів, здобутих злочинним

шляхом, тощо.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування

зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання діянь, що

становлять об'єктивну сторону складу злочину (діяння виконавця),

або на забезпечення такого виконання (діяння пособника та

підбурювача). Воно може полягати в інструктуванні учасників

злочину щодо виконання тих чи інших діянь, які становлять

об'єктивну сторону складу злочину, або щодо забезпечення їх

виконання, у координації злочинних дій співучасників (розставлення

останніх на місці злочину, визначення послідовності їх дій,

налагодження зв'язку між ними), у забезпеченні прикриття цих дій

тощо.

Дії організатора злочину (злочинів) при простій формі

співучасті належить кваліфікувати за статтею Особливої частини КК

( 2341-14 ), якою передбачено відповідальність за вчинений злочин,

із посиланням на ч.

3 ст. 27 КК, а якщо він був одним із

виконавців діянь, що становлять об'єктивну сторону складу цього

злочину, - без посилання на зазначену норму. Якщо ж особа брала

участь у вчиненні одного злочину як організатор, а іншого - як

виконавець, пособник чи підбурювач, її дії в кожному випадку мають

кваліфікуватися самостійно.

4. Утворення (створення) організованої групи чи злочинної

організації слід розуміти як сукупність дій з організації

(формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для

заняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом

близькі до дій з організації злочину і включають підшукання

співучасників, об'єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між

ними обов'язків, складення плану, визначення способів його

виконання. Проте основною метою організатора такої групи

(організації) є утворення стійкого об'єднання осіб для заняття

злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх

учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних

частин.

5. Керування організованою групою або злочинною організацією

полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління їх

функціонуванням як стійких об'єднань осіб (забезпечення існування,

відповідного рівня організованості, дотримання загальних правил

поведінки і дисципліни; вербування нових учасників, розподіл або

перерозподіл між ними функціональних обов'язків; планування

конкретних злочинів і злочинної діяльності в цілому; організація

заходів щодо прикриття останньої; вдосконалення структури

об'єднання) та здійсненням ними злочинної діяльності (визначення

її мети і напрямів, конкретних завдань об'єднання, його

структурних частин або окремих учасників, координація їхніх дій;

ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи

вчинення конкретних злочинів тощо).

Зазначені дії організаційного характеру можуть здійснюватись

у формі віддання наказів, розпоряджень, давання доручень,

проведення інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи

інших дій, застосування заходів впливу щодо учасників злочинного

об'єднання за невиконання наказів і доручень або порушення

встановлених у ньому правил поведінки.

6. Забезпечення фінансування злочинної діяльності

організованої групи чи злочинної організації може полягати і в

організації постачання їй коштів іншими особами, і в

безпосередньому його здійсненні. У такий спосіб кошти можуть

спрямовуватись на фінансування витрат, пов'язаних як із

функціонуванням організованої групи чи злочинної організації

(придбання автотехнічних засобів, зброї чи іншого майна, оренда

приміщення, виплата коштів членам цих об'єднань за виконання ними

відповідних функцій, а також винагороди виконавцям та іншим

співучасникам злочинів, підкуп представників влади, здійснення

розвідувальних заходів, вкладання коштів у незаконну

підприємницьку діяльність тощо), так і зі вчиненням конкретного

злочину.

При цьому слід мати на увазі, що здійснення іншого, крім

фінансового (наприклад, матеріально-технічного, інформаційного),

забезпечення злочинної діяльності організованої групи чи злочинної

організації за змістом ч. 3 ст. 27 КК ( 2341-14 ) не є підставою

для визнання особи організатором. Це можливо лише за умови

вчинення нею й інших дій, відповідальність за які передбачено

зазначеною нормою.

7. Організація приховування злочинної діяльності

організованої групи або злочинної організації може полягати у

координації дій щодо легалізації (відмивання) доходів, одержаних

зазначеними об'єднаннями злочинним шляхом; підкупу осіб,

уповноважених на виконання функцій держави; створення умов для

проникнення учасників цих об'єднань до органів влади з метою

забезпечити безпеку злочинної діяльності та виїзду учасників такої

діяльності за межі регіону чи країни; збуту предметів, здобутих

злочинним шляхом; маскування слідів злочину; фізичного знищення

потерпілих чи свідків, а також тих співучасників, які могли б

виступити як свідки. Таке приховування є специфічною формою

пособницької діяльності.

У разі, коли приховування, на організацію якого були

спрямовані дії особи, саме по собі утворює склад окремого злочину

(наприклад, убивство, знищення чи пошкодження майна, давання

хабара, легалізація (відмивання) доходів, здобутих злочинним

шляхом) і це охоплювалось умислом такої особи, її дії необхідно

додатково кваліфікувати ще й як організацію відповідного злочину.

8. Якщо конкретні дії організаційного характеру (організація

відповідного стійкого злочинного об'єднання або керування ним) за

своїми ознаками утворюють самостійний склад злочину, то особу, яка

їх вчинила, треба визнавати виконавцем такого злочину, а її дії

додатково кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини

КК ( 2341-14 ) (зокрема, за ч. 1 ст. 255, ст. 257).

9. Під організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК ( 2341-14 )

належить розуміти внутрішньо стійке об'єднання трьох і більше

осіб, яке було попередньо утворене з метою вчинення ряду злочинів

або тільки одного, який потребує ретельної довготривалої

підготовки. Таку групу слід вважати утвореною з моменту досягнення

її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за

наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності.

10. Злочинна організація (ч. 4 ст. 28 КК ( 2341-14 ) - це

внутрішньо й зовнішньо стійке ієрархічне об'єднання трьох і більше

осіб або двох і більше організованих груп (структурних частин),

метою діяльності якого є вчинення тяжких або особливо тяжких

злочинів чи тільки одного, що вимагає ретельної довготривалої

підготовки, або керівництво чи координація злочинної діяльності

інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної

організації, так і інших злочинних груп.

Злочинну організацію слід вважати утвореною (створеною), якщо

після досягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи

особливо тяжкого злочину, але до його закінчення об'єднання набуло

всіх обов'язкових ознак такої організації. При цьому не має

значення, передувала набуттю об'єднанням ознак злочинної

організації стадія його існування як організованої групи чи

зазначена організація була одразу створена як така.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття

об'єднанням усіх обов'язкових ознак злочинної організації, ці

злочини за наявності до того підстав необхідно кваліфікувати як

такі, що вчинені організованою групою.

11. Стійкість організованої групи та злочинної організації

полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого

функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх

дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету

або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання

відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання

правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність

конкурентів по злочинному середовищу тощо). На здатність

об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам

указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки

між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для

всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної

діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його

досягнення.

Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть

бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність

каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по

злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових

фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо.

Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й

ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та

мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило,

свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну

організацію.

12. Структура злочинного об'єднання - це його внутрішня

побудова, яка визначається відповідною конфігурацією і змістом

стійких зв'язків учасників об'єднання та забезпечує психологічну

єдність і стабільність останнього.

Ієрархічність злочинної організації полягає у

підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує

певний порядок керування таким об'єднанням, а також сприяє

збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності

його учасників або структурних частин при здійсненні спільної

злочинної діяльності.

13. Вступ особи до організованої групи чи злочинної

організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на

участь у такому об'єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт

його існування і підтвердила певними діями реальність своїх

намірів.

14. Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК ( 2341-14 ) суб'єктом

злочину, вчиненого організованою групою, може визнаватись лише

особа, яка є учасником такого об'єднання, причому не тільки та,

котра була одним із виконавців злочину, а й та, котра його

готувала. Тому у випадках, коли діяльність організованої групи

була припинена на стадії готування злочину чи ця група здійснила

готування, а діяння, що становить об'єктивну сторону складу

злочину, було виконане не всіма, а одним чи двома її учасниками,

суди мають кваліфікувати злочин як учинений організованою групою.

15. При кваліфікації злочинів, учинених організованою групою

або злочинною організацією, суди повинні дотримувати положень ч. 1

ст. 30 КК ( 2341-14 ) про умови відповідальності організаторів та

учасників таких об'єднань, враховуючи при цьому, що зазначені

умови є неоднаковими і залежать від того, у складі якого

об'єднання особа вчиняла злочини, - організованої групи чи

злочинної організації.

Якщо в першому випадку відповідальність настає тільки за

злочинні дії осіб, які зорганізувалися, то в другому - і за саму

організацію для злочинної діяльності, тобто злочинами визнаються і

створення злочинної організації та (або) вступ до неї, безвідносно

до того, чи розпочали її учасники вчинювати конкретні злочини.

Тому злочини, вчинені у складі злочинної організації, належить

самостійно кваліфікувати за відповідними нормами за сукупністю з

нормою, яка передбачає відповідальність за створення такої

організації, участь у ній чи у вчинюваних нею злочинах (ч. 1

ст. 255 КК ( 2341-14 ).

16. Бандитизм становить окремий різновид спільної злочинної

діяльності, специфічними проявами якої в цьому разі є організація

озброєної банди та участь у ній або у вчинюваному нею нападі. Для

притягнення особи до відповідальності за ст. 257 КК ( 2341-14 )

достатньо вчинення нею хоча б одного з цих діянь (за умови, що

організацію банди доведено). Суд має з'ясовувати, в якій саме

формі особа вчинила бандитизм, та зазначати це у вироку з

наведенням відповідних мотивів.

17. Бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу

або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення

кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на

окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної

довготривалої підготовки.

Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її

учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів

щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та

за умови, що об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак банди. При

цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування

об'єднання як організованої групи або злочинної організації чи

банда одразу була створена як така.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття

об'єднанням усіх обов'язкових ознак банди, ці злочини за наявності

до того підстав необхідно визнавати такими, що вчинені

організованою групою чи злочинною організацією.

Оскільки ст. 257 КК ( 2341-14 ) передбачено відповідальність

за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її

створення, дії обвинувачених можна кваліфікувати як закінчений

бандитизм лише у випадках, коли банду дійсно було організовано.

Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може

розцінюватись як замах на бандитизм.

18. Обов'язковими ознаками організації банди є мета цієї

діяльності - вчинення нападів - та озброєність її учасників або

хоча б одного з них (в останньому випадку інші учасники мають

знати про це й усвідомлювати можливість застосування зброї під час

нападів). Організація такого об'єднання утворює склад бандитизму

незалежно від того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один

із намічених нападів.

19. Організацією озброєної банди належить визнавати створення

як організованої групи чи злочинної організації, що вже озброєні,

але ще не вчинили нападів, так і таких стійких об'єднань, які, щоб

дістати зброю, вчиняють напади на військовослужбовців, працівників

правоохоронних органів тощо. Уже в момент нападу з метою

заволодіння зброєю ці об'єднання стають бандою, оскільки в такий

спосіб її члени озброюються.

20. У випадках, коли для вирішення питання про належність

відповідних предметів до зброї, а також питання про їх придатність

до використання за цільовим призначенням потрібні спеціальні

знання, у справі необхідно призначати експертизу, яку слід

проводити у відповідних експертних установах.

Для вирішення лише другого питання достатньо участі

спеціаліста.

Треба мати на увазі, що банда може бути озброєна і

гладкоствольною зброєю.

21. Роз'яснити судам, що дії, які полягають у незаконному

заволодінні вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими

речовинами, вибуховими пристроями, їх придбанні, виготовленні,

ремонті, або в незаконному заволодінні радіоактивними матеріалами

чи їх придбанні, або у виготовленні, ремонті холодної зброї,

вчинені з метою організації банди, а також аналогічні дії

учасників уже існуючої банди чи збут останніми зазначених

предметів належить кваліфікувати за сукупністю злочинів,

передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч. 1 чи ч. 2 ст. 263 КК

( 2341-14 ).

Дії ж учасників банди, пов'язані з незаконним носінням,

зберіганням, ремонтом та передачею (один одному) предметів, якими

вона озброєна, є складовими елементами бандитизму і додаткової

кваліфікації за ст. 263 КК ( 2341-14 ) не потребують.

22. Оскільки законом установлено відповідальність за сам факт

організації банди, то особа, яка була одним із її організаторів,

визнається виконавцем злочину, передбаченого ст. 257 КК

( 2341-14 ), навіть якщо вона в подальшому не брала участі в

діяльності банди.

23. Участь в озброєній банді слід розуміти не тільки як

безпосереднє здійснення нападів, а й як сам факт вступу особи до

неї чи вчинення будь-яких дій, спрямованих на створення

сприятливих умов для її функціонування (надання транспорту,

приміщень, здійснення фінансування та матеріально-технічного

забезпечення, постачання зброї, підшукання об'єктів для нападу,

зберігання зброї, злочинно набутого майна, коштів тощо). Проте в

будь-якому разі участь у банді (як форма бандитизму) обов'язково

передбачає членство особи в цьому об'єднанні, яке набувається

шляхом вступу до останнього. Вчинення зазначених дій особою, яка

не є учасником банди, належить розцінювати як пособництво у

бандитизмі.

24. Нападом озброєної банди є дії, спрямовані на досягнення

злочинного результату шляхом застосування насильства до

потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад

вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не

застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні.

25. Участь у вчинюваному бандою нападі може брати й особа,

яка не входить до її складу. Проте дії такої особи можна

кваліфікувати за ст. 257 КК ( 2341-14 ) тільки в тому разі, коли

вона усвідомлювала, що є учасником нападу, який вчинює банда. Якщо

ж зазначена особа не брала безпосередньої участі у нападі, а лише

якимось чином сприяла в його вчиненні, її дії слід вважати

пособництвом.

Особи, які не були учасниками банди і не усвідомлювали факту

її існування, але в будь-який спосіб сприяли у вчиненні нею

нападу, несуть відповідальність за злочин, що охоплювався їхнім

умислом.

26. Суди мають ураховувати, що ст. 257 КК ( 2341-14 ), яка

містить законодавче визначення поняття бандитизму, не передбачає

ні якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як

обов'язкової ознаки складу цього злочину, ні відповідальності за

вчинення її членами під час нападу злочинних діянь, які утворюють

самостійні склади злочинів (крім відповідальності за організацію

банди, участь у ній та у вчинюваних нею нападах). Тому в таких

випадках судам належить керуватися положенням ст. 33 КК, згідно з

яким за сукупності злочинів кожен із них підлягає кваліфікації за

відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

27. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму

Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. N 9 ( v0009700-95 )

"Про судову практику в справах про бандитизм".

Голова Верховного

Суду України В.Т.Маляренко

Секретар Пленуму

Верховного Суду України І.П.Домбровський

П О С Т А Н О В А 23.12.2005 N 13 " Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями". Верховний Суд України. 2005

Верховний Суд України: