П О С Т А Н О В А 30.08.2005 Справа N 1/186 "Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: <...>, розглянувши касаційну скаргу Виконавчого комітету Тячівської міської ради (далі - Комітет) на ухвалу Вищого господарського суду України від 16 червня 2005 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (далі - РВ ФДМ) до Тячівської міської ради про визнання права власності та зобов'язання видати свідоцтво про право власності, В С Т А Н О В И Л А:". Верховний Суд України. 2005

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

30.08.2005 Справа N 1/186

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

у складі: <...>, розглянувши касаційну скаргу Виконавчого комітету

Тячівської міської ради (далі - Комітет) на ухвалу Вищого

господарського суду України від 16 червня 2005 року у справі за

позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по

Закарпатській області (далі - РВ ФДМ) до Тячівської міської ради

про визнання права власності та зобов'язання видати свідоцтво про

право власності, В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від

24 грудня 2004 року, залишеним без змін постановою Львівського

апеляційного господарського суду від 22 лютого 2005 року, позов

задоволено.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16 червня

2005 року повернено касаційну скаргу Комітету на рішення

господарського суду Закарпатської області від 24 грудня 2004 року

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від

22 лютого 2005 року на підставі пункту 4 статті 111-3

Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), з

посиланням на те, що подане скаржником платіжне доручення не можна

визнати належним доказом, що підтверджує сплату державного мита у

встановленому розмірі.

18 серпня 2005 року Верховним Судом України порушено

провадження за касаційною скаргою Комітету, в якій ставиться

питання про скасування ухвали Вищого господарського суду України

від 16 червня 2005 року та передачу справи на розгляд до Вищого

господарського суду України.

В обґрунтування скарги зроблено

посилання на неправильне застосування норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду касаційної інстанції про те, що подане

скаржником платіжне доручення N 138 від 14 березня 2005 року про

сплату державного мита за подання касаційної скарги у сумі

42,50 грн. не можна визнати належним доказом, що підтверджує

сплату державного мита у встановленому розмірі, не відповідає

фактичним обставинам справи та не ґрунтується на вимогах

законодавства.

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 статті 3 Декрету

Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ) розмір

ставки державного мита із касаційних скарг на рішення та постанови

становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання

заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів

майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з

оспорюваної суми.

Судом першої інстанції провадження у справі було порушене за

позовною заявою немайнового характеру - про зобов'язання видати

свідоцтво про право власності.

Згідно з підпунктом "б" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету

Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ) ставка державного

мита із позовних заяв немайнового характеру становить 5

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 85 грн.

У ході розгляду справи позивачем було заявлено клопотання про

збільшення позовних вимог, у якому заявлено вимогу про визнання

права власності на нерухоме майно, проте не зазначено ціни позову.

Пунктом 29 Інструкції про порядок обчислення та справляння

державного мита, затвердженої наказом Головної державної

податкової інспекції України від 22 квітня 1993 N 15 ( z0050-93 )

та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 травня

1993 року за N 50, встановлено, що у випадку, коли позивач у заяві

не вказує суму позову або встановити точно його ціну неможливо,

суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо встановлює розмір

належного до сплати мита виходячи з приблизної ціни позову.

Суд першої інстанції, у порушення наведених вимог, приймаючи

до розгляду клопотання позивача про збільшення позовних вимог, не

визначив ціну позову та попередньо не встановив розмір належного

до сплати державного мита.

Вищевикладене та положення пункту 30 Інструкції про порядок

обчислення та справляння державного мита ( z0050-93 ), згідно з

яким суд касаційної інстанції не позбавлений права попередньо

встановлювати розмір належного до сплати мита виходячи з

приблизної ціни позову, не було враховано Вищим господарським

судом України при винесенні ухвали від 16 червня 2005 року.

За таких обставин оскаржувана ухвала Вищого господарського

суду України не є законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню,

а справа направленню на розгляд до Вищого господарського суду

України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20

Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова

палата П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Комітету задовольнити.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 16 червня

2005 року скасувати та передати справу на розгляд до Вищого

господарського суду України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Публікації документа

Вісник господарського судочинства від 2006 — 2006 р., № 1

Публікації документа

Верховний Суд України: