П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.05.2006 N 22/197 "Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:". Верховний Суд України. 2006

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2006 N 22/197

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

у складі:

     головуючого: Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,

Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

за участю представника державного підприємства Придніпровська

залізниця Романова О.Р.,

розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного

товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - Комбінат)

на постанову Вищого господарського суду України від 2 лютого

2006 року N 22/197, В С Т А Н О В И В:

У травні 2005 року державне підприємство Придніпровська

залізниця (далі - Залізниця) пред'явило у господарському суді

Дніпропетровської області позов до Комбінату про стягнення

2 328 грн. 80 коп. штрафу за невиконання планів перевезень на

квітень 2004 року по станції Роковата Придніпровської залізниці.

Позов мотивувався посиланням на статті 106, 107 Статуту залізниць

України (далі - Статут залізниць), затвердженого постановою

Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року N 457

( 457-98-п ).

У відзиві на позов Комбінат посилався на сплив позовної

давності і просив відмовити в позові з цієї підстави.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від

16 червня 2005 року позов задоволено з мотивів доведеності та

обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського

суду від 26 жовтня 2005 року зазначене рішення скасовано, в позові

відмовлено з мотивів спливу позовної давності. Суд апеляційної

інстанції послався на статтю 137 Статуту залізниць ( 457-98-п ),

якою встановлено позовну давність у шість місяців за позовами

залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів,

що випливають з цього Статуту, та визначено момент, з якого

починається перебіг позовної давності щодо стягнення штрафу за

невиконання плану перевезень. На підставі цих положень Статуту

залізниць, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна давність

за даним позовом спливла 16 жовтня 2004 року; Залізниця звернулася

з позовом 16 травня 2005 року; заяву про відновлення пропущеної

позовної давності не подавала, доказів на підтвердження поважних

причин пропущення позовної давності не надала.

Постановою Вищого господарського суду України від 2 лютого

2006 року N 22/197 зазначену постанову суду апеляційної інстанції

скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі. Суд

касаційної інстанції визнав помилковим застосування судом

апеляційної інстанції позовної давності у шість місяців за

статтею 137 Статуту залізниць ( 457-98-п ). Суд касаційної

інстанції вмотивував постанову посиланням на пункт 6 частини

другої статті 258 Цивільного кодексу України ( 435-15 ),

відповідно до якого позовна давність в один рік застосовується до

вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти, та частину третю

статті 925 цього Кодексу, якою також передбачено, що до вимог, які

випливають із договору перевезення вантажу, пошти застосовується

позовна давність в один рік з моменту, визначеного відповідно до

транспортних кодексів (статутів).

13 квітня 2006 року колегією суддів Верховного Суду України

за касаційною скаргою Комбінату порушено провадження з перегляду у

касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України

від 2 лютого 2006 року N 22/197. У касаційній скарзі ставиться

питання про скасування оскарженої постанови та залишення в силі

постанови суду апеляційної інстанції. На обґрунтування касаційної

скарги зроблено посилання на виявлення різного застосування Вищим

господарським судом України одного й того ж положення закону у

аналогічних справах, неправильне застосування норм матеріального

права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника

позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши

матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного

Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з

таких підстав.

Судами встановлений факт невиконання Комбінатом планів

перевезень вантажів на квітень 2004 року, який не оспорювався

відповідачем під час розгляду даної справи.

Розмір штрафу за невиконання плану перевезень установлений

статтею 106 Статуту залізниць ( 457-98-п ). Статтею 109 цього

Статуту передбачено, що після закінчення місяця, але не пізніше 10

числа наступного місяця, начальник станції повідомляє

вантажовідправнику розрахунок суми штрафу за невиконання плану

перевезень; нараховані суми підлягають сплаті у п'ятиденний

термін.

У відзиві на позов Комбінат підтверджував, що його своєчасно

повідомлено про нарахування суми штрафу, та визнавав, що

відповідно до статті 109 Статуту залізниць ( 457-98-п ) штраф

підлягав сплаті не пізніше 16 травня 2004 року.

Водночас Комбінат

заявив про застосування судом позовної давності.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, який

застосував до вимог Залізниці позовну давність тривалістю у шість

місяців відповідно до положень статті 137 Статуту залізниць

( 457-98-п ) та відмовив у позові через сплив позовної давності,

Вищий господарський суд України виходив з того, що згідно з

пунктом 6 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України

( 435-15 ) та частиною третьою статті 925 цього Кодексу до вимог,

які випливають із договору перевезення вантажу, застосовується

позовна давність в один рік.

Погодись з цим не можна, оскільки Вищий господарський суд

України послався на зазначені статті Цивільного кодексу України

( 435-15 ), не проаналізувавши з достатньою повнотою

законодавство, що регулює застосування спеціальної позовної

давності у спірних відносинах.

Цивільний кодекс України ( 435-15 ), який є основним актом

цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові

відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності,

вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У

тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що

мають вказані ознаки.

При вирішенні даної справи Вищим господарським судом України

не враховані положення частини другої статті 9 Цивільного кодексу

України ( 435-15 ), якою встановлено, що законом можуть бути

передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері

господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс

України ( 436-15 ), який набрав чинності одночасно з Цивільним

кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин

суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм

Цивільного кодексу України.

Це стосується і положень про позовну давність.

Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України

( 436-15 ) передбачено, що при реалізації у судовому порядку

відповідальності за правопорушення у сфері господарювання

застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності,

передбачені Цивільним кодексом України ( 435-15 ), якщо інші

строки не встановлено цим Кодексом. Згідно з частиною п'ятою

статті 315 Господарського кодексу України для пред'явлення

перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів,

що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Такої ж тривалості установлено строк для подання позовів залізниць

до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що

випливають з Статуту залізниць ( 457-98-п ), статтею 137 цього

Статуту та передбачено, що за вимогами щодо стягнення штрафу за

невиконання плану перевезень зазначений шестимісячний строк

обчислюється після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого

для сплати штрафу.

Звертаючись до суду з даним позовом, Залізниця цей строк

пропустила. Обставини спливу позовної давності досліджувались

судом апеляційної інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку

щодо відсутності поважних причин пропущення позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу

України ( 435-15 ) сплив позовної давності, про застосування якої

заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України

помилився у застосуванні норм матеріального права та без законних

підстав скасував постанову суду апеляційної інстанції. У зв'язку з

цим оскаржена постанова підлягає скасуванню, а скасована нею

постанова суду апеляційної інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства

"Криворізький залізорудний комбінат" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 2 лютого

2006 року N 22/197 скасувати, а постанову Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2005 року залишити

в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.05.2006 N 22/197 "Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:". Верховний Суд України. 2006

Верховний Суд України: