П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.04.2006 N 31/215 "Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Шицького І.Б., суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., за участі представників позивача - Хажанця В.М., відповідача - Огренчук Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міком-Хаус"(далі - Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від 17 січня 2006 року у справі N 31/215 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київреконструкція"(далі - Компанія) до Товариства, за участі третьої особи - Головного управління комунальної власності міста Києва Київської міської державної адміністрації про здійснення захисту порушеного права, В С Т А Н О В И Л А:". Верховний Суд України. 2006

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ

ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2006 N 31/215

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

у складі: головуючого - Шицького І.Б., суддів: Барбари В.П.,

Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,

Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., за участі представників позивача

- Хажанця В.М., відповідача - Огренчук Г.О., розглянувши у

відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з

обмеженою відповідальністю "Міком-Хаус" (далі - Товариство) на

постанову Вищого господарського суду України від 17 січня

2006 року у справі N 31/215 за позовом Відкритого акціонерного

товариства "Акціонерна компанія "Київреконструкція" (далі -

Компанія) до Товариства, за участі третьої особи - Головного

управління комунальної власності міста Києва Київської міської

державної адміністрації про здійснення захисту порушеного права,

В С Т А Н О В И Л А:

З позовом у Господарський суд міста Києва Компанія звернулась

14 березня 2005 року, мотивувавши заявлену вимогу положеннями

статті 15, абзацу третього частини другої статті 16 Цивільного

кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК України) і частини другої

статті 20 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (далі - ГК

України) та тим, що:

- Компанія є орендарем нежитлового будинку N 16/7 (літ.

"А")

по вул. Круглоуніверситетській в місті Києві (далі - будинок

N 16/7) на підставі рішення Київської міської ради від

18 листопада 2004 року N 696/2106 ( ra0696023-04 );

- поруч із вказаним будинком N 16/7 проводиться будівництво

житлово-офісного комплексу з автостоянкою, що розташований по

вул. Крутий Узвіз, 7 у Печерському районі міста Києва (далі - ЖБК

N 7), замовником-інвестором якого є Товариство;

- зазначені ремонтно-будівельні роботи по вул. Крутий Узвіз,

7 здійснюються без дозволу та належного погодження із Головним

управлінням контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном

м. Києва та Управлінням державного архітектурно-будівельного

контролю Київської міської державної адміністрації;

- відповідно до проекту будівництва ЖБК N 7 передбачається

здійснення примикання зазначеного ЖБК до будинку N 16/7 та

закриття вікон у торцевій стіні вказаного будинку, що, на думку

позивача, призводить до порушення його прав та охоронюваних

законом інтересів як орендаря будинку N 16/7.

Компанія просила суд зобов'язати Товариство припинити

будь-які будівельні роботи на території будинку N 16/7.

Товариство позов не визнало, мотивуючи свої заперечення тим,

що Компанія не є орендарем будинку N 16/7, а лише мала намір ним

стати, про що свідчить укладений 1 грудня 2005 року між Компанією

та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі -

Підприємство) попередній договір N 10/1425, який на момент подачі

позовної заяви втратив свою чинність, а тому позивач не є

користувачем будинку N 16/7 і, відповідно, його права Товариством

не могли бути порушенні. Крім того, відповідач зазначив, що

орендарем вказаного будинку N 16/7 є Міністерство внутрішніх справ

України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 квітня

2005 року позов задоволено з тих підстав, що:

- позивач має намір у найближчий час отримати у користування

будинок N 16/7, про що свідчить наданий у судовому засіданні

попередній договір N 06/1425 від 1 лютого 2005 року (дійсний до

1 червня 2005 року), укладений з Підприємством, як орендодавцем

вказаного будинку, та зацікавлений у тому, щоб цей будинок

відповідав відповідній технічній характеристиці, що підтверджує

його дійсний інтерес щодо використання у подальшому будинку N 16/7

та прилеглої до нього території;

- проектом ЖБК N 7 передбачається примикання ЖБК до будинку

N 16/7 та закриття вікон у торцевій стіні вказаного будинку, чим

порушується охоронюваний законом інтерес Компанії;

- Товариство не надало суду документальних доказів, якими б

підтверджувалось його право на початок будь-яких робіт у будинку

N 16/7 та прилеглій до нього земельній ділянці, а також доказів на

підтвердження того факту, що воно має необхідні погодження та

дозволи на проведення ремонтно-будівельних робіт у будинку N 16/7

та прилеглої до нього території (земельній ділянці).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від

9 червня 2005 року зазначене судове рішення скасовано, а в позові

відмовлено.

Апеляційний суд встановив, що Товариство на момент прийняття

місцевим судом рішення мало відповідні дозволи на проведення

будівельних робіт з будівництва ЖБК N 7. Крім того, апеляційний

суд зазначив, що позивач довів належним чином порушення

Товариством його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки

не надав суду доказів укладання основного договору оренди будинку

N 16/7, а попередній договір не є доказом фактичного користування

спірним будинком.

Оскарженою постановою від 17 січня 2006 року Вищий

господарський суд України постанову Київського апеляційного

господарського суду скасував, а рішення Господарського суду

м. Києва залишив без змін з наведених у цьому рішенні підстав.

Товариство просить постанову Вищого господарського суду

України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу порушенням судом

норм матеріального та процесуального права, а саме статті 41

Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 4 Закону України "Про

власність" ( 697-12 ), статей 32, 34, 43 Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України),

невідповідністю оскарженої постанови рішенню Конституційного Суду

України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 ( v018p710-04 ) щодо

офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4

Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (справа про

охоронюваний законом інтерес), а також виявленням факту різного

застосування Вищим господарським судом України одного й того ж

положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників

сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,

перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських

справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга

підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про

задоволення позову, Вищий господарський суд України погодився з

його висновком про те, що існування попереднього договору свідчить

про існування прагнення Компанії до користування будинком N 16/7,

а відтак, про існування охоронюваного законом інтересу Компанії як

майбутнього користувача будинком N 16/7.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від

1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 ( v018p710-04 ) у справі

N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів

України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої

статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 )

(справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний

законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4

Цивільного процесуального кодексу України та інших законах

України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба

розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним

та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом

об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві

простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового

захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення

індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать

Конституції ( 254к/96-ВР ) і законам України, суспільним

інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим

загальноправовим засадам.

Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України

( 254к/96-ВР ) рішення Конституційного Суду України є

обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до

застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні

підвідомчих їм спорів.

Під час розгляду справи суди встановили, що Компанія статусу

орендаря будинку N 16/7 не набула, цим будинком фактично не

користується, а тому названий нею інтерес не пов'язаний з її

суб'єктивними правами і тому не підлягає правовому захисту і не

може вважатись законним інтересом. Крім того цей інтерес

спрямований на ущемлення прав відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України ( 435-15 )

суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в

разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього

Кодексу, згідно з частиною третьою якої не допускаються дії особи,

що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також

зловживання правом в інших формах.

Відтак, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні

позову.

Тому, оскаржена постанова Вищого господарського суду України

підлягає скасуванню як незаконна, а постанова апеляційного суду -

залишенню в силі.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20

Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова

палата у господарських справах Верховного Суду України

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Міком-Хаус" задовольнити, постанову Вищого господарського суду

України від 17 січня 2006 року скасувати, а постанову Київського

апеляційного господарського суду від 9 червня 2005 року залишити в

силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Верховний Суд України: