У Х В А Л А 23.02.2006 "Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства "Гіолі"(далі - ПП "Гіолі") до К. про стягнення грошової суми, В С Т А Н О В И Л А:". Верховний Суд України. 2006

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А

23.02.2006

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного

підприємства "Гіолі" (далі - ПП "Гіолі") до К. про стягнення

грошової суми, В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2004 р. ПП "Гіолі" звернулося до суду із зазначеними

вимогами, мотивуючи їх тим, що між ним і приватним підприємцем К.

(далі - ПП К.) було укладено контракти від 28 травня 2003 р. та

16 липня 2003 р., на виконання умов яких підприємство перерахувало

авансові платежі на суму 28476 грн. 19 коп.

Посилаючись на те, що відповідач не виконав узяті

зобов'язання, позивач просив стягнути зазначену суму.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Сум від 6 червня

2005 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Сумської

області від 3 серпня 2005 р., позов задоволено. Стягнуто з К.

28760 грн. 95 коп. на користь ПП "Гіолі".

У касаційній скарзі К. просить скасувати ухвалені в справі

рішення й направити справу на новий розгляд, посилаючись на

порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 28 травня й 16 липня 2003 р. ПП "Гіолі"

і ПП К. укладено контракти, за якими ПП К. зобов'язаний був

передати позивачці продукцію, а позивач - здійснити платежі за цю

продукцію у визначені контрактами строки.

Задовольняючи позов і стягуючи з К. на підставі ст. ст. 161,

162, 224, 227, 231 ЦК України ( 1540-06 ) (1963 р.) суму

перерахованих позивачем на рахунок ПП К.

передбачених контрактами

коштів, суд виходив із невиконання відповідачем умов договору.

Виключення 30 квітня 2004 р. ПП К. з єдиного державного реєстру як

суб'єкта підприємницької діяльності, на думку суду, не звільняє К.

від відповідальності за невиконання зобов'язання.

Між тим, до цього висновку суд дійшов із порушенням норм

матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. 15-1 ЦПК України ( 1501-06 ) (1963 р.) межі

і підстави позову визначаються позивачем.

Як убачається з матеріалів справи, ПП "Гіолі" заявляло вимоги

до К. на підставі ст. 52 ЦК України ( 435-15 ) (2004 р.),

посилаючись на те, що у зв'язку з ліквідацією ПП К. відповідач як

фізична особа несе відповідальність за зобов'язаннями, пов'язаними

з його підприємницькою діяльністю. Згодом змінив підстави позову

та просив на підставі ст. ст. 41, 153, 469 ЦК Української РСР

( 1540-06 ), визнати угоди недійсними, а перераховані кошти як

отримані без законної підстави стягнути з К. як фізичної особи.

Усупереч вимогам ст. ст. 15-1, 202, 202-1 ЦПК України

( 1501-06, 1502-06 ) (1963 р.) суд першої інстанції розглянув спір

з інших підстав, ніж було заявлено позивачем, а в частині позовних

вимог щодо дійсності угод - судами взагалі не розглядалися

обставини, на яких ґрунтувались ці вимоги. Крім того, у судових

рішеннях відсутнє посилання на докази, які спростовували б доводи

відповідача про належне виконання ним умов угоди та наявність вини

позивача в неотриманні виготовленої за контрактами продукції.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,

викладених у пунктах 6, 7 постанови від 29 грудня 1976 р. N 11

( v0011700-76 ) "Про судове рішення", мотивувальна частина рішення

повинна містити встановлені судом обставини, що мають значення для

справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, наданих

сторонами, розрахунки, з яких виходив суд при задоволенні грошових

вимог.

При об'єднанні в одному провадженні кількох вимог у

резолютивній частині має бути сформульовано, що саме вирішив суд

щодо кожної позовної вимоги.

Судові рішення в цій справі таким вимогам не відповідають.

Ураховуючи наведене, ухвалені в справі рішення не можуть

вважатися законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню, а

справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ), колегія

суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу К. задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 6 червня

2005 р. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 3 серпня

2005 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду

першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Верховний Суд України: