У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я 02.02.2006 " Судова практика розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення, вчинені на кордоні з Республікою Молдова(*)". Верховний Суд України. 2006

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я

02.02.2006

Судова практика розгляду кримінальних справ
та справ про адміністративні правопорушення,
вчинені на кордоні з Республікою Молдова(*)

_______________

(*) Узагальнення опрацьоване суддею Верховного Суду України

О.С.Федченком, начальником управління узагальнення судової

практики Верховного Суду України Ф.М.Марчуком, головним

консультантом управління В.В.Антощуком.

Україна має кордон із Республікою Молдова протяжністю

1222 кілометри, у тому числі 452 кілометри придністровської

ділянки(**). Межують із Республікою Молдова Вінницька, Одеська та

Чернівецька області.

_______________

(**) Дані Державної прикордонної служби України.

За дорученням Ради національної безпеки та оборони України

Верховний Суд України разом з апеляційними судами названих

прикордонних областей узагальнив судову практику розгляду

кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення,

вчинені на кордоні з Республікою Молдова у 2004 р. та I півріччі

2005 р.

В Україні, як і в інших державах світу, особлива увага

приділяється протидії злочинності та митним правопорушенням,

вчиненим на кордоні. Такі протиправні дії мають підвищену

суспільну небезпеку, завдають шкоди економічним інтересам держави,

оскільки до бюджету не надходять мито і збори, призводять до

розширення тіньового сектору економіки, крім того, може бути

заподіяна шкода громадській безпеці. У зв'язку із зазначеними

діями порушується встановлений порядок переміщення через митний

кордон України товарів і транспортних засобів, завдаються збитки

культурній спадщині держави, формується її негативний імідж та

знижується міжнародний авторитет.

У деяких випадках такі дії

можуть поєднуватися з вчиненням інших тяжких злочинів.

Проведене узагальнення засвідчило, що основними видами

правопорушень та злочинів, які вчинялися на кордоні з Республікою

Молдова, були: порушення митних правил щодо недекларування товарів

і транспортних засобів, порядку проходження митного контролю,

контрабанда товарів і наркотичних засобів та незаконне перетинання

державного кордону України.

Предметами контрабанди у кримінальних справах здебільшого

були наркотичні засоби та психотропні речовини (каннабіс,

феназепам, діазепам, макова солома), іноземна валюта (долари США,

євро), транспортні засоби (автомобілі іноземного виробництва),

історичні та культурні цінності (ікони), хутряні вироби, взуття,

ювелірні вироби (золоті каблучки, браслети, ланцюжки) тощо.

Найчастіше предметами порушень митних правил при переміщенні

через митний кордон були транспортні засоби (легкові автомобілі),

валюта (долари США, євро, російські рублі, молдавські леї, а також

гривні), продукти харчування (молдавські яблука, чорнослив та

помідори, цукор, м'ясні продукти), сигарети "Ністру", молдавські

вина та коньяк, горілка, спирт, побутова техніка (магнітоли,

телевізори, копірувальні апарати), мобільні телефони, тканини,

овеча вовна тощо.

Боротьбу з контрабандою та контроль за додержанням вимог

митного законодавства України на українсько-молдавському

державному кордоні, за даними Державної митної служби України

(далі - ДМС), здійснюють (включаючи придністровську ділянку) п'ять

митниць - Кельменецька, Дністрянська, Білгород-Дністровська,

Ізмаїльська, Котовська, які мають 57 пунктів пропуску(***).

_______________

(***) Дані Державної митної служби України.

Відповідальність осіб, які вчинили контрабанду товарів і

порушення митних правил, передбачена статтями 201 та 305

Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі - КК) та Митним

кодексом України ( 92-15 ) (далі - МК).

Нормативними актами із

зазначених питань також є: закони України від 13 вересня 2001 р.

N 2681-III ( 2681-14 ) "Про порядок ввезення (пересилання) в

Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей,

товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються)

громадянами на митну територію України", від 21 вересня 1999 р.

N 1068-XIV ( 1068-14 ) "Про вивезення, ввезення та повернення

культурних цінностей", від 4 листопада 1991 р. N 1777-XII

( 1777-12 ) "Про державний кордон України", від 15 лютого 1995 р.

N 60/95-ВР ( 60/95-ВР ) "Про обіг в Україні наркотичних засобів,

психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" (далі - Закон

N 60/95-ВР), Декрет Кабінету Міністрів України від

19 лютого 1993 р. N 15-93 ( 15-93 ) "Про систему валютного

регулювання і валютного контролю", постанови Кабінету Міністрів

України від 28 серпня 2003 р. N 1375 ( 1375-2003-п ) "Про

затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що

переміщуються через митний кордон України", від 6 травня 2000 р.

N 770 ( 770-2000-п ) "Про затвердження переліку наркотичних

засобів, психотропних речовин і прекурсорів" (далі - постанова КМ

від 6 травня 2000 р.

N 770) та ін.

Якість проведення досудового слідства

Суди повертали на додаткове розслідування кримінальні справи

про контрабанду в основному у випадках, коли під час провадження

досудового слідства були допущені істотні порушення

кримінально-процесуального закону, без усунення яких справа не

могла розглядатися судом.

Наприклад, Іллічівський міський суд Одеської області

постановою від 15 березня 2004 р. повернув на додаткове

розслідування кримінальну справу за обвинуваченням Я. та інших за

ч. 2 ст. 201 КК ( 2341-14 ) у зв'язку з порушенням органами

слідства права обвинувачених на захист, оскільки всупереч вимогам

ст. 140 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 )

(далі - КПК) обвинуваченим не було вручено копію постанови про

притягнення їх як обвинувачених та не складено відповідного

протоколу, не представлено їм усі матеріали справи для

ознайомлення. Крім того, суд ухвалив окрему постанову про виявлені

порушення закону, допущені при провадженні досудового слідства,

яку направив прокурору для відповідного реагування.

У багатьох випадках при вчиненні контрабанди правопорушники

використовували транспортні засоби, зокрема автомобілі, для

переміщення товарів через митний кордон України поза митним

контролем або з приховуванням від митного контролю. Але органи

досудового слідства не завжди виконували вимоги ст. 81 КПК

( 1001-05 ) і не виносили постанови про визнання автомобілів, які

використовувалися при перевезенні контрабандних товарів, знаряддям

злочину та не накладали на них арешт.

Так, вироком від 19 липня 2004 р. Сокирянський районний суд

Чернівецької області засудив Б. за ч. 1 ст. 201 КК ( 2341-14 ) на

три роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК ( 2341-14 ).

Б. визнано винним у тому, що він придбав на території Республіки

Молдова яблука та з метою подальшої їх реалізації вивіз поза

митним контролем на територію України на власному автомобілі

КАМАЗ. У зв'язку з тим, що органи досудового слідства в порядку,

передбаченому п. 1 ст. 81 КПК ( 1001-05 ), зазначений автомобіль

не визнали знаряддям злочину, його не було конфісковано, хоча він

використовувався для незаконного переміщення товару через митний

кордон України.

Практика розгляду судами кримінальних справ

У I півріччі 2005 р. за злочини, вчинені на кордоні з

Республікою Молдова та в прикордонній смузі, митницях і митних

зонах, суди Вінницької, Одеської та Чернівецької областей

розглянули 31 кримінальну справу, із них про: контрабанду товарів

(ст. 201 КК) ( 2341-14 ) - 17, або 54,8%; контрабанду наркотичних

засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів

(ст. 305 КК) ( 2341-14 ) - 13, або 40,6%; незаконне переправлення

осіб через державний кордон (ст. 332 КК) ( 2341-14 ) - 1. Більшу

частину цих справ (53,1%) розглянули суди Одеської області(****).

_______________

(****) Дані надані апеляційними судами України.

При розгляді кримінальних справ про контрабанду суди в

основному правильно застосовували положення КК ( 2341-14 ), проте

в деяких випадках були допущені помилки.

Відповідальність за контрабанду товарів за ст. 201 КК

( 2341-14 ) настає у випадках, коли мало місце умисне переміщення

товарів через митний кордон України поза митним контролем або з

приховуванням від такого контролю, вчинене у великих розмірах.

Згідно з приміткою до цієї статті контрабанда товарів вважається

вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у 1000 і більше

разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

При вирішенні питання про великий розмір контрабанди товарів,

вчиненої після 1 січня 2004 р., судам треба враховувати

роз'яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду

України від 28 травня 2004 р. N 9 ( va009700-04 ) "Про деякі

питання застосування судами України адміністративного та

кримінального законодавства у зв'язку з набранням чинності Законом

України від 22 травня 2003 р. "Про податок з доходів фізичних

осіб". Однак трапився випадок, коли суд не врахував вартості

товару, яка є ознакою складу злочину, передбаченого ст. 201 КК

( 2341-14 ).

Котовський міськрайонний суд Одеської області постановою від

15 липня 2004 р. притягнув за ст. 352 МК ( 92-15 ) до

адміністративної відповідальності К., який перемістив на митну

територію України з приховуванням від митного контролю товари

(металобрухт) на суму 84 тис.грн. шляхом надання як підстави для

переміщення вантажу документів, що містили неправдиві дані.

Зазначені дії К. вчинив 9 квітня 2004 р. На той час податкова

соціальна пільга на підставі п. 22.4 ст. 22 Закону України від

22 травня 2003 р. N 889-IV ( 889-15 ) "Про податок з доходів

фізичних осіб" на 2004 р. була встановлена в розмірі 61,5 грн.,

тобто контрабанда товарів вважалася вчиненою у великих розмірах,

якщо їх вартість становила 61 тис. 500 грн. і більше. Таким чином,

у діях К. вбачається склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 201 КК

( 2341-14 ).

Суди неоднаково вирішували питання щодо кваліфікації дій

винних осіб, які намагалися незаконно перемістити приховані від

митного контролю предмети через митний кордон України, але були

затримані працівниками митниці під час огляду. У більшості

випадків такі дії суди правильно кваліфікували як замах на

контрабанду з посиланням на ст. 15 КК ( 2341-14 ) й при цьому

зазначали, що підсудні не довели свій намір до кінця з причин, що

не залежали від їх волі.

Так, Роздільнянський районний суд Одеської області вироком

від 12 березня 2004 р. засудив І. та Д. за ч. 2 ст. 15, ч. 2

ст. 305 КК ( 2341-14 ) за те, що вони за попередньою змовою групою

осіб вчинили замах на контрабанду особливо небезпечного

наркотичного засобу (4,2 грама каннабісу) у Республіку Молдова,

однак при проходженні митного контролю були затримані працівниками

митниці, які виявили прихований наркотичний засіб.

Кельменецький районний суд Чернівецької області по-іншому

визначив момент закінчення злочину. Так, вироком зазначеного суду

від 12 листопада 2004 р. засуджено К. за ч. 2 ст. 305, ч. 1

ст. 309 КК ( 2341-14 ) за те, що вона намагалася перемістити через

митний кордон України приховані в особистих речах 8,3 грама

марихуани, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом. Однак

під час проведення митного огляду інспектор Кельменецької митниці

виявив у її валізі названий наркотичний засіб. У цьому випадку суд

неправильно кваліфікував дії К. як закінчений злочин.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від

3 червня 2005 р. N 8 ( v0008700-05 ) "Про судову практику у

справах про контрабанду та порушення митних правил"

(далі - постанова Пленуму від 3 червня 2005 р. N 8) роз'яснив

судам, що злочин вважається закінченим з моменту незаконного

переміщення предметів контрабанди через митний кордон України.

Замах на контрабанду має місце, якщо її предмети виявлено до

переміщення через митний кордон України (під час огляду чи

переогляду товарів, транспортних засобів, ручної поклажі, багажу

або особистого огляду тощо).

У судовій практиці трапляються помилки при кваліфікації дій

винних осіб у випадках транзитного переміщення автомобілів через

територію України.

Наприклад, Новоселицький районний суд Чернівецької області

вироком від 15 березня 2004 р. визнав винним Т. за ч. 1 ст. 201,

ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201, ст. 358 КК ( 2341-14 ) і призначив

відповідне покарання. З матеріалів справи вбачається, що

громадянин Молдови Т. контрабандним шляхом, з використанням

підробленого технічного паспорта, ввіз на територію України з

Польщі через митний пост "Рава-Руська" (Львівська область)

легковий автомобіль: Т. прямував у транзитному режимі через

територію України до Республіки Молдова, однак під час проходження

огляду на митному посту "Мамалига" Кельменецької митниці

(Чернівецька область) був затриманий працівниками митниці. Дії

засудженого суд кваліфікував за сукупністю злочинів: при ввезенні

автомобіля на територію України з Польщі - як закінчений злочин за

ч. 1 ст. 201 КК ( 2341-14 ), а намір вивезти автомобіль з

території України в Республіку Молдова - як замах за ч. 2 ст. 15,

ч. 1 ст. 201 КК ( 2341-14 ).

На нашу думку, дії Т. слід було кваліфікувати як замах на

вчинення контрабанди, оскільки органи досудового слідства і суд

визнали, що Т. переміщував автомобіль через митний кордон України

до Республіки Молдова у режимі транзиту, про що було зазначено в

митних документах. Згідно зі ст. 200 МК ( 92-15 ) транзит - це

митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби

переміщуються під митним контролем між двома митними органами або

в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого

використання таких товарів і транспортних засобів на митній

території України. Оскільки Т. не порушив митного режиму, не

використовував цей транспортний засіб на митній території України

і не довів свій намір до кінця щодо незаконного переміщення

автомобіля в Республіку Молдова за підробленими документами з

причин, які не залежали від його волі, його дії підлягали

кваліфікації лише за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201 КК ( 2341-14 ) як

замах на вчинення контрабанди.

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх

аналогів або прекурсорів (ст. 305 КК) ( 2341-14 ) становить

спеціальний склад злочину, суміжний зі складом злочину,

передбаченим ст. 201 КК ( 2341-14 ). Основна відмінність між ними

полягає у предметі злочину. В п. 12 постанови Пленуму від

3 червня 2005 р. N 8 ( v0008700-05 ) роз'яснено, що для наявності

складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 305 КК ( 2341-14 ), розмір

предмета контрабанди значення не має. Проте деякі суди помилково

тлумачать зазначену норму закону та притягують осіб, які вчинили

злочини, до адміністративної відповідальності замість

кримінальної, обґрунтовуючи свої рішення невеликим розміром

наркотичних засобів або психотропних речовин.

Так, Роздільнянський районний суд Одеської області постановою

від 15 листопада 2004 р. притягнув до адміністративної

відповідальності А. за ст. 352 МК ( 92-15 ) та конфіскував

предмети контрабанди. З матеріалів справи вбачається, що А. без

відповідного дозволу (сертифіката) перемістив через митний кордон

України з приховуванням від митного контролю 39 пігулок

лікарського засобу феназепам, який, за висновком експертизи, є

психотропною речовиною, а отже, предметом злочину, склад якого

передбачений ст. 305 КК ( 2341-14 ).

Статтею 352 МК ( 92-15 ), за якою кваліфіковано дії А.,

взагалі не передбачено адміністративної відповідальності за

контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів

або прекурсорів, оскільки за такі дії ст. 305 КК ( 2341-14 )

встановлено кримінальну відповідальність. Відповідно до постанови

КМ від 6 травня 2000 р. N 770 ( 770-2000-п ) феназепам належить до

психотропних речовин, обіг яких обмежено. Статтею 12 Закону

N 60/95-ВР ( 60/95-ВР ) визначено, що імпорт, експорт або транзит

наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів має

здійснюватися відповідно до сертифіката (окремого дозволу),

виданого спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в

галузі охорони здоров'я для кожного такого випадку, незалежно від

того, стосується це одного чи кількох наркотичних засобів,

психотропних речовин або прекурсорів.

Призначення судами кримінального покарання

Санкціями ч. 2 ст. 201 та частин 2, 3 ст. 305 КК ( 2341-14 )

за вчинення контрабанди товарів або наркотичних засобів за

наявності кваліфікуючих обставин крім основного передбачено й

додаткове покарання у виді конфіскації майна засудженого. Суди в

основному дотримуються вимог чинного законодавства при призначенні

покарань особам, які вчинили злочини цієї категорії. Водночас у

судовій практиці при призначенні засудженим додаткового покарання

іноді трапляються випадки порушення вимог закону. Так, за вчинення

злочинів, склад яких передбачений ч. 2 ст. 201, частинами 2, 3

ст. 305 КК ( 2341-14 ), суди призначали конфіскацію майна як

додаткове покарання, хоча при цьому із застосуванням ст. 75 КК

( 2341-14 ) звільняли засуджених від відбування основного

покарання з випробуванням. Однак згідно зі змістом ст. 77 цього

Кодексу ( 2341-14 ) конфіскація майна як додаткове покарання не

може застосовуватись у разі звільнення судом засудженого від

відбування основного покарання з випробуванням.

Наприклад, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької

області вироком від 25 червня 2004 р. засудив Л. за ч. 2 ст. 305,

ч. 2 ст. 307 КК ( 2341-14 ) на п'ять років позбавлення волі з

конфіскацією всього майна і на підставі ст. 75 цього Кодексу

( 2341-14 ) звільнив його від відбування основного покарання з

випробуванням. Застосування судом конфіскації майна як додаткового

покарання у цій справі суперечить вимогам ст. 77 КК ( 2341-14 ),

оскільки суд звільнив засудженого від відбування покарання з

випробуванням.

Конфіскацію майна як додаткове покарання слід розрізняти від

спеціальної конфіскації, яка полягає у вилученні у засудженого

предметів, що визнані засобом чи знаряддям вчинення злочину або

одержані внаслідок його вчинення, предметів злочину, інших

предметів, які не можуть перебувати в цивільному обороті. У

статтях 201, 305 КК ( 2341-14 ) спеціальна конфіскація предметів

контрабанди визначена як обов'язковий примусовий захід.

Проте Староміський районний суд м. Вінниці вироком від

7 лютого 2005 р. визнав Н. винним у вчиненні злочинів, склад яких

передбачений ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 358 КК ( 2341-14 ). Із

застосуванням ст. 69 цього Кодексу ( 2341-14 ) суд призначив

засудженому покарання у виді трьох років позбавлення волі, але без

конфіскації предмета контрабанди - автомобіля "Опель-Астра", і на

підставі ст. 75 КК ( 2341-14 ) звільнив Н. від відбування

покарання з випробуванням. За поданням прокурора апеляційний суд

Вінницької області зазначений вирок у частині призначення

покарання Н. скасував і своїм вироком від 19 травня 2005 р.

призначив Н. покарання за ч. 1 ст. 201 та ч. 3 ст. 358 КК

( 2341-14 ) у виді трьох років позбавлення волі із конфіскацією

названого автомобіля як предмета контрабанди і на підставі ст. 75

КК ( 2341-14 ) звільнив Н. від відбування основного покарання у

виді позбавлення волі з випробуванням.

Спеціальна конфіскація допускається і при звільненні від

відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) ( 2341-14 ),

однак додаткове покарання у виді конфіскації майна при

застосуванні цього інституту не допускається (ст. 77 КК)

( 2341-14 )(*****).

_______________

(*****) Див.: Науково-практичний коментар до Кримінального

кодексу України ( 2341-14 ) / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.,

2002. - С. 120.

Так, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської

області вироком від 3 лютого 2005 р. засудив Л. за те, що останній

перемістив автобус "Сетра" вартістю 125 тис.грн. через митний

кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом подання

митному органу як підстави для переміщення документів, що містили

неправдиві дані, і призначив Л. за ч. 1 ст. 201 КК ( 2341-14 )

покарання у виді трьох років позбавлення волі з конфіскацією цього

автобуса як предмета контрабанди. На підставі ст. 75 КК

( 2341-14 ) суд звільнив його від відбування покарання у виді

позбавлення волі з випробуванням строком на один рік.

Розгляд судами справ про порушення митних правил

З результатів проведеного узагальнення вбачається, що суди у

більшості випадків правильно розглядають справи зазначеної

категорії. Проте іноді ще допускають помилки та порушення, які

негативно позначаються на правильності вирішення таких справ.

Зокрема, санкціями статей 351, 352 МК ( 92-15 ) передбачено

обов'язкову конфіскацію транспортних засобів, які були використані

правопорушниками для незаконного переміщення товарів, що є

безпосередніми предметами порушення митних правил, через митний

кордон України поза митним контролем або з приховуванням від

митного контролю. Однак у судовій практиці ще трапляються випадки

безпідставного звільнення осіб, притягнутих до адміністративної

відповідальності за вказаними статтями, від конфіскації таких

транспортних засобів.

Так, постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду

Одеської області від 8 липня 2005 р. притягнуто до

адміністративної відповідальності Д. за ст. 351 МК ( 92-15 ) за

те, що він перемістив з території Республіки Молдова через митний

кордон України поза митним контролем на автомобілі ГАЗ-53 5 тонн

цукру. Згідно із санкцією ст. 351 МК ( 92-15 ) вчинення вказаного

правопорушення тягне накладення штрафу або конфіскацію

контрабандних товарів і транспортних засобів, що використовувалися

для переміщення через митний кордон України

товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил. Однак

суд застосував до Д. лише стягнення у виді штрафу в сумі 8 тис.

500 грн. і не вирішив питання про конфіскацію транспортного

засобу, що використовувався для незаконного переміщення товару

через митний кордон України.

Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови від

3 червня 2005 р. N 8 ( v0008700-05 ) дав роз'яснення судам, що

транспортні засоби, які використовувалися для переміщення через

митний кордон України товарів - безпосередніх предметів порушення

митних правил, підлягають конфіскації відповідно до ч. 2 ст. 326

МК ( 92-15 ) незалежно від того, чи є ці транспортні засоби

власністю правопорушника.

Наприклад, постановою Глибоцького районного суду Чернівецької

області від 14 грудня 2005 р. притягнуто до адміністративної

відповідальності П. за ст. 352 МК ( 92-15 ), який на автомобілі

"Фольксваген", що належав на праві власності іншій особі,

перемістив через митний кордон України з приховуванням від митного

контролю 298 пачок цигарок загальною вартістю 596 грн. Цигарки

були приховані у конструктивних порожнинах автомобіля з

використанням способів, що утруднювали їх виявлення, і доступ до

них став можливим після застосування спеціальних засобів. Суд

наклав на П. стягнення у виді конфіскації цигарок та автомобіля

вартістю 5 тис.грн., що використовувався для переміщення товару

через митний кордон України. Правопорушник просив суд не

конфісковувати автомобіль, оскільки останній йому не належав. Але

суд правильно вказав у постанові, що згідно з ч. 2 ст. 326 МК

( 92-15 ) конфіскація транспортних засобів, що використовувалися

для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил

через митний кордон України, застосовується незалежно від того, чи

є ці транспортні засоби власністю особи, яка вчинила

правопорушення.

Однак у судовій практиці іноді траплялися випадки, коли деякі

суди не застосовували конфіскацію транспортних засобів, що

використовувалися для переміщення товарів через митний кордон

України поза митним контролем або з приховуванням від митного

контролю, обґрунтовуючи своє рішення тим, що ці засоби не належали

правопорушнику на праві власності.

Так, Роздільнянський районний суд Одеської області постановою

від 18 січня 2005 р. притягнув до адміністративної

відповідальності К. за ст. 351 МК ( 92-15 ) та призначив йому

конфіскацію предметів правопорушення без конфіскації транспортного

засобу. З матеріалів справи вбачається, що К. на автомобілі УАЗ

перемістив із Республіки Молдова на митну територію України поза

митним контролем товари (гомілки курячі) на суму 7 тис. 455 грн.

Своє рішення не призначати конфіскацію транспортного засобу, що

використовувався для переміщення безпосередніх предметів порушення

митних правил через митний кордон України, суд вмотивував тим, що

цей автомобіль не належав правопорушнику на праві власності, у

зв'язку з чим незаконно повернув його власнику.

У деяких випадках незастосування конфіскації транспортних

засобів, що використовувалися для переміщення товарів через митний

кордон України, які не належали правопорушнику на праві власності,

суди мотивували посиланням на ст. 29 Кодексу України про

адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 )

(далі - КпАП) та Закон від 7 лютого 1991 р. N 697-XII ( 697-12 )

"Про власність", згідно з якими конфіскації підлягають лише ті

предмети, що перебувають у приватній власності правопорушника. Але

така практика є хибною, оскільки суперечить вимогам ч. 2 ст. 326

МК ( 92-15 ) та роз'ясненням, що містяться у п. 18 постанови

Пленуму від 3 червня 2005 р. N 8 ( v0008700-05 ).

Інколи суди помилково кваліфікують дії осіб, які вчинили

незаконне переміщення товарів через митний кордон України і були

затримані на митній території України, за ст. 353 МК ( 92-15 ) як

перевезення товарів або транспортних засобів, ввезених на митну

територію України поза митним контролем або з приховуванням від

митного контролю, замість ст. 351 чи ст. 352 МК ( 92-15 ), якими

передбачено адміністративну відповідальність за контрабанду

товарів.

Наприклад, Роздільнянський районний суд Одеської області

постановою від 23 грудня 2004 р. притягнув до адміністративної

відповідальності за ст. 353 МК ( 92-15 ) у виді конфіскації

предмета правопорушення П., який на автомобілі ВАЗ-2105 перемістив

на митну територію України поза митним контролем товари (курячі

гомілки) на суму 1 тис. 800 грн. і був затриманий працівниками

митних органів.

Дії П. слід було кваліфікувати за ст. 351 МК ( 92-15 ), а не

за ст. 353 МК ( 92-15 ), як це зробив суд. Адміністративна

відповідальність за ст. 353 цього Кодексу ( 92-15 ) настає за

вчинення фізичною особою дій (зберігання, перевезення, придбання)

з товарами та транспортними засобами, що були незаконно ввезені

іншими особами на митну територію України. З матеріалів же справи

вбачається, що П. особисто перемістив товари з Республіки Молдова

в Україну поза митним контролем. Отже, в його діях міститься склад

адміністративного правопорушення, передбачений ст. 351 МК

( 92-15 ).

Відповідно до ст. 81 МК ( 92-15 ) декларування здійснюється

шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом

вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби,

мету їх переміщення через митний кордон України, а також

відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та

оформлення. Умови та порядок застосування форм декларування,

перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та

митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України, а

порядок заповнення митних декларацій встановлюється спеціально

уповноваженим центральним органом у галузі митної справи.

Інструкцією про переміщення валюти України, іноземної валюти,

банківських металів, платіжних документів, інших банківських

документів і платіжних карток через митний кордон України

(затверджена постановою Правління Національного банку України від

12 липня 2000 р. N 283 ( z0452-00 ), з наступними змінами та

доповненнями, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України

28 липня 2000 р. за N 452/4673; далі - Інструкція) дозволяється

вивезення за межі України за умови усного декларування митному

органу іноземної валюти готівкою або дорожніми чеками однією

фізичною особою на суму, що не перевищує 3 тис.дол. США, або

еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті. За порушення

вказаних умов декларування настає адміністративна

відповідальність, передбачена ст. 340 МК ( 92-15 ).

Так, Роздільнянський районний суд Одеської області постановою

від 13 серпня 2004 р. притягнув до адміністративної

відповідальності М. за ст. 340 МК ( 92-15 ) за недекларування

валюти в сумі 250 дол. США, оскільки вона, прямуючи рейсовим

автобусом з України до Молдови, при проходженні митного контролю

не заявила при усному опитуванні про наявність у неї вказаної суми

доларів, які були виявлені працівниками митниці при огляді її

речей. Однак апеляційний суд Одеської області 20 січня 2005 р.

неправильно скасував постанову районного суду і закрив провадження

у справі, мотивуючи це відсутністю в діях М. складу

адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 340 МК

( 92-15 ). При цьому апеляційний суд зазначив, що відповідно до

Інструкції ( z0452-00 ) таку кількість валюти, яка була у М.,

дозволено переміщати без письмового декларування, тому її дії не

тягнуть ніяких правових наслідків. Але така позиція апеляційного

суду Одеської області є хибною, оскільки у вказаній Інструкції

( z0452-00 ) зазначено, що дозволяється вивезення за межі України

фізичними особами за умови усного декларування митному органу

суми, що не перевищує 3 тис.дол. США, а за умови письмового

декларування - суми, яка перевищує 3 тис.дол. США. Оскільки М. при

усному опитуванні не заявила про наявність у неї 250 дол. США, то

Роздільнянський районний суд правильно визнав наявність у її діях

складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 340 МК

( 92-15 ) (недекларування товарів).

Для забезпечення митного контролю відповідно до вимог ст. 59

МК ( 92-15 ) посадові особи митного органу можуть проводити усне

опитування (як одну із форм митного контролю, передбачених ст. 41

МК) ( 92-15 ) громадян та посадових осіб підприємств.

Частиною 3 ст. 59 МК ( 92-15 ) передбачено, що в ході усного

опитування необхідно складати протокол, форма якого має бути

затверджена спеціально уповноваженим центральним органом

виконавчої влади в галузі митної справи. Однак, як показало

узагальнення, на практиці протоколи про порушення митних правил не

складаються. Інколи працівники митних органів у таких протоколах

зазначають, що правопорушник під час усного опитування не заявляв

про наявність товарів або інших предметів, які пізніше були

виявлені у нього в ході огляду. При цьому в таких справах

протоколи про проведення усного опитування відсутні. Це дає

можливість у судовому засіданні особам, які притягуються до

відповідальності, заявити, що про наявність зазначених товарів

вони декларували при усному опитуванні й тому складу

правопорушення в їхніх діях немає.

Так, Кельменецький районний суд Чернівецької області

постановою від 23 грудня 2004 р. притягнув до адміністративної

відповідальності П. за ст. 340 МК ( 92-15 ) за недекларування ним

5 тис. молдавських лей та призначив йому адміністративне стягнення

у виді штрафу в сумі 1 тис. 700 грн. Однак апеляційний суд

Чернівецької області постановою від 9 лютого 2005 р. це рішення

районного суду скасував, врахувавши пояснення П., що вказана сума

грошей була ним задекларована усно і саме в такий спосіб була

виявлена працівниками митниці. При цьому під час проведення усного

опитування П. працівники митниці протокол усного опитування не

вели.

У зв'язку з такими фактами Верховний Суд України звернувся з

листом до ДМС щодо необхідності усунення цього недоліку в

діяльності митних органів.

У судах виникають труднощі при розрізненні дій, спрямованих

на переміщення транспортних засобів через митний кордон України

поза митним контролем (ст. 351 МК) ( 92-15 ), від незаконного

перетинання державного кордону України (ст. 204-1 КпАП)

( 80731-10, 80732-10 ).

Так, Котовський міськрайонний суд Одеської області постановою

від 2 січня 2005 р. на підставі ст. 22 КпАП ( 80731-10, 80732-10 )

звільнив П. від адміністративної відповідальності за ст. 351 МК

( 92-15 ) за малозначністю вчиненого правопорушення. З постанови

вбачається, що П. з метою проїхати із місця свого проживання

(с. Цибулівка, Республіка Молдова) до свого родича в сусіднє село

(с. Цеханівка, Україна) на власному автомобілі перетнув державний

кордон України поза пунктом пропуску через цей кордон. Дійшовши

висновку про малозначність вчиненого правопорушення, суд звільнив

П. від адміністративної відповідальності за переміщення

транспортного засобу через митний кордон України поза митним

контролем. На нашу думку, в діях П. вбачається склад

адміністративного правопорушення, передбачений ст. 204-1 КпАП

( 80731-10, 80732-10 ), а не ст. 351 МК ( 92-15 ), оскільки в

цьому випадку, як видно із матеріалів справи, П. мав намір лише

використати автомобіль як транспортний засіб для відвідування

свого родича.

В іншому випадку Роздільнянський районний суд Одеської

області постановою від 13 січня 2005 р. закрив справу стосовно М.

за відсутністю в його діях складу адміністративного

правопорушення, передбаченого ст. 351 МК ( 92-15 ). З матеріалів

справи вбачається, що в зоні діяльності Роздільнянської митниці у

прикордонній зоні 5 січня 2005 р. нарядом прикордонників було

затримано М., який на автомобілі ВАЗ-2101 в'їхав на територію

України з Республіки Молдова поза пунктом пропуску через державний

кордон. Закриваючи справу за ст. 351 МК ( 92-15 ), суд

обґрунтовано дійшов висновку, що М. використовував зазначений

автомобіль лише як засіб пересування через державний кордон

України поза пунктами пропуску, оскільки у справі було

встановлено, що М. після відвідування на автомобілі родича в

Республіці Молдова повертався на ньому додому.

Відповідно до ст. 22 КпАП ( 80731-10, 80732-10 ) при

малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган

(посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити

порушника від адміністративної відповідальності й обмежитись усним

зауваженням. У разі, коли суд дійде висновку про необхідність

звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності за

малозначністю правопорушення, він повинен умотивувати своє рішення

з посиланням у постанові на відповідні обставини. Так, Пленум

Верховного Суду України в п. 17 постанови від 3 червня 2005 р. N 8

( v0008700-05 ) роз'яснив, що, вирішуючи питання про можливість

звільнення особи від адміністративної відповідальності при

малозначності правопорушення на підставі ст. 22 КпАП

( 80731-10, 80732-10 ), суди повинні враховувати як вартість, так

і кількість предметів правопорушення, а також мету, мотив і спосіб

його вчинення.

У більшості випадків суди правильно й обґрунтовано звільняли

осіб, які вчиняли порушення митних правил, від адміністративної

відповідальності за малозначністю такого правопорушення.

Наприклад, Роздільнянський районний суд Одеської області

постановою від 29 серпня 2005 р. звільнив З. від адміністративної

відповідальності за ст. 340 МК ( 92-15 ) за малозначністю

вчиненого правопорушення. З постанови вбачається, що З. при

проходженні митного контролю на пропускному пункті письмово

задекларував лише 200 євро, а при усному опитуванні не заявив про

наявність у нього ще 15 дол. США. Приймаючи рішення про звільнення

З. від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КпАП

( 80731-10, 80732-10 ), суд виходив з того, що вчинене

правопорушення є малозначним.

Однак у деяких випадках судова практика визначення критеріїв

малозначності у справах про порушення митних правил є неоднаковою,

про що свідчать матеріали узагальнення.

Наприклад, Котовський міськрайонний суд Одеської області

постановою від 11 травня 2005 р. притягнув А. до адміністративної

відповідальності за ст. 340 МК ( 92-15 ) у виді конфіскації

70 дол. США за те, що вона не задекларувала вказану суму валюти.

В іншому випадку за таких самих обставин

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

постановою від 3 вересня 2004 р. звільнив від адміністративної

відповідальності за ст. 340 МК ( 92-15 ) на підставі ст. 22 КпАП

( 80731-10, 80732-10 ) за малозначністю правопорушення Б., яка при

проходженні митного контролю не задекларувала при усному

опитуванні наявність у неї 200 євро. Але таке рішення суду

викликає сумнів щодо його правомірності з огляду на розмір суми

незадекларованої валюти.

Оскільки ст. 22 КпАП ( 80731-10, 80732-10 ) не містить

визначення та переліку малозначних правопорушень, це питання має

вирішуватися в кожному конкретному випадку індивідуально виходячи

з того, що малозначне правопорушення - це такі дії, які не

спричинили або не могли спричинити істотної шкоди суспільним та

державним інтересам, правам і свободам громадян або іншим

цінностям, що охороняються законом.

У деяких випадках суди неправильно визначали ступінь

суспільної небезпеки вчинених правопорушниками дій, у зв'язку з

чим доходили помилкового висновку про малозначність вчиненого

правопорушення.

Так, Роздільнянський районний суд Одеської області постановою

від 29 червня 2005 р. на підставі ст. 22 КпАП

( 80731-10, 80732-10 ) звільнив від адміністративної

відповідальності К. за порушення митних правил і повернув їй

валюту. К. намагалася перевезти у Республіку Молдова на весілля

дочці з прихованням від митного контролю 1 тис. 880 дол. США,

помістивши валюту під підкладку дорожньої сумки. Суд, визнаючи дії

К., спрямовані на переміщення зазначеної суми валюти через митний

кордон України з приховуванням від митного контролю, як

малозначні, послався у постанові на ту обставину, що тяжких

наслідків і шкоди державі не було спричинено. Проте такий висновок

суду є неправильним, оскільки К. намагалася перемістити через

митний кордон України з порушенням митних правил значну суму

валюти. Суспільна небезпека через вчинення К. неправомірних дій

полягала у порушенні встановленого національним законодавством

порядку переміщення товарів через митний кордон України.

Відповідно до ст. 328 МК ( 92-15 ) адміністративні стягнення

у виді попередження, штрафу можуть бути накладені не пізніше ніж

через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому

правопорушенні - два місяці з дня його виявлення. Безпосередні

предмети порушення митних правил, товари зі спеціально

виготовленими сховищами (тайниками), транспортні засоби, що

використовувалися для переміщення безпосередніх предметів

порушення митних правил через митний кордон України, підлягають

конфіскації незалежно від часу виявлення порушення митних правил.

Але при обчисленні строків накладення стягнень у суддів ще

виникають певні труднощі.

Так, Староміський районний суд м. Вінниці постановою від

25 травня 2004 р. закрив справу щодо І. за ознаками ст. 349 МК

( 92-15 ) стосовно порушення зобов'язання про транзит на підставі

ст. 328 МК ( 92-15 ) - у зв'язку із закінченням строків накладення

адміністративного стягнення. З матеріалів справи вбачається, що І.

ввіз на митну територію України з метою транзиту автомобіль "Ліаз"

під зобов'язання про зворотне вивезення за межі України до

22 березня 2004 р. За підрахунком суду, строк накладення

адміністративного стягнення закінчувався 22 травня 2004 р., тобто

через два місяці з дня вчинення правопорушення. Однак

правопорушення про невивезення за митний кордон України

транспортних засобів, ввезених з метою транзиту через територію

України, у строки, встановлені митним органом, є триваючим.

Відповідно до ст. 328 МК ( 92-15 ) при триваючому правопорушенні

адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше ніж через

два місяці з дня його виявлення. В аналізованому випадку рішення

суду щодо закриття провадження у справі є неправомірним. Оскільки

це правопорушення є триваючим, суд при обчисленні строку

накладення стягнення мав би виходити з моменту складення протоколу

про вчинення порушення митних правил, тобто з 2 квітня 2004 р.,

тому строк накладення адміністративного стягнення закінчився

2 червня 2004 р.

Згідно зі ст. 357 МК ( 92-15 ) провадження у справах про

порушення митних правил здійснюється відповідно до положень цього

Кодексу ( 92-15 ), а в частині, що не регулюється

ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні

правопорушення. Проте деякі суди порушують зазначені вимоги закону

при закритті справ про порушення митних правил у зв'язку із

закінченням строків накладення адміністративного стягнення і не

завжди правильно застосовують відповідний закон. Зокрема, у таких

випадках слід керуватися положеннями ч. 3 ст. 328 МК ( 92-15 ),

якою визначено, що предмети, зазначені у п. 3 ст. 322 МК

( 92-15 ), підлягають конфіскації незалежно від часу вчинення або

виявлення порушення митних правил. Але суди при закритті справ із

вказаних підстав необґрунтовано посилалися на ст. 38 КпАП

( 80731-10, 80732-10 ), внаслідок чого не застосовували до

правопорушників обов'язкову конфіскацію безпосередніх предметів

порушення митних правил.

Наприклад, Староміський районний суд м. Вінниці постановою

від 24 листопада 2004 р. закрив провадження у справі щодо Д. за

ст. 340 МК ( 92-15 ), обґрунтувавши це закінченням на час розгляду

справи у суді строків накладення адміністративного стягнення,

передбачених ст. 38 КпАП ( 80731-10, 80732-10 ). У зв'язку з

неправильним посиланням на закон конфіскацію предметів

правопорушення до Д. не було застосовано. Голова апеляційного суду

Вінницької області за скаргою митниці 11 березня 2005 р. скасував

зазначену постанову, і направив справу на новий судовий розгляд.

Інколи до судів надходять справи про порушення митних правил

вже з пропущенням строків, передбачених ст. 328 МК ( 92-15 ).

Так, слідчий УМВС у Вінницькій області постановою відмовив у

порушенні кримінальної справи за ознаками ст. 201 КК ( 2341-14 )

стосовно С. і направив справу до суду для притягнення

правопорушника до адміністративної відповідальності за ст. 352 МК

( 92-15 ). Відповідно до ч. 2 ст. 328 МК ( 92-15 ) у разі відмови

в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи,

але за наявності в діях правопорушника ознак порушення митних

правил, стягнення може бути накладено не пізніше ніж через місяць

з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної

справи або її закриття. Оскільки зазначені матеріали щодо С.

надійшли до суду через три місяці після відмови в порушенні

кримінальної справи, суд правильно постановою від

23 лютого 2004 р. закрив цю справу у зв'язку із закінченням

строків накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до ст. 390 МК ( 92-15 ) справа про адміністративне

правопорушення має розглядатися в присутності особи, яка

притягується до адміністративної відповідальності, або її

представника. Справу про порушення митних правил може бути

розглянуто за відсутності особи, яка притягується до

відповідальності, лише у випадках, коли є дані про своєчасне її

сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не

надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Однак доволі поширені випадки розгляду адміністративних справ

без участі особи, яка вчинила порушення митних правил, та за

відсутності даних про її повідомлення про час і місце розгляду

справи. Такі факти мали місце в судах усіх трьох прикордонних із

Республікою Молдова областей.

Ось приклад. Роздільнянський районний суд Одеської області

постановою від 3 червня 2004 р. за ст. 351 МК ( 92-15 ) притягнув

до адміністративної відповідальності К. за переміщення ним через

митний кордон України поза зоною митного огляду на автомобілі

УАЗ-452 м'ясопродуктів на суму понад 10 тис.грн. Суд постановив

конфіскувати контрабандну продукцію та автомобіль. Але на

порушення вимог ст. 390 МК ( 92-15 ) суд розглянув справу без

участі К. і за відсутності у матеріалах справи даних про

повідомлення його щодо часу та місця її розгляду. За скаргою К.

постановою голови апеляційного суду Одеської області постанову

районного суду було скасовано.

За час провадження у справі про порушення митних правил

держава зазнала певних матеріальних витрат. До таких витрат згідно

зі ст. 384 МК ( 92-15 ) належать: видатки на інвентаризацію,

зберігання, перевезення (пересилання) товарів, які є предметом

правопорушення, або товарів зі спеціально виготовленими сховищами

(тайниками) та транспортних засобів, що використовувалися для

переміщення предметів контрабанди; вартість проведення експертиз;

інші витрати, яких зазнали митні органи у зв'язку з провадженням

або розглядом справи. Порядок витрат та розмір їх сум, що

підлягають виплаті, встановлюються законодавством України.

Конкретний розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, у справі

про порушення митних правил визначається Інструкцією про порядок і

розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що

викликаються до органів дізнання, попереднього слідства,

прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають

справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним

науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх

працівниками функцій експертів і спеціалістів (затверджена

постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. N 710)

( 710-96-п ).

Відповідно до ст. 385 МК ( 92-15 ) витрати у справі про

порушення митних правил відшкодовуються особою, щодо якої ухвалено

постанову про накладення стягнення, окрім послуг перекладача, які

здійснюються за рахунок Державного бюджету України ( 3235-15 ).

Посадова особа митного органу, в провадженні якої перебуває справа

про порушення митних правил, а також посадова особа, яка здійснює

розгляд цієї справи, зобов'язані зібрати та долучити до справи

документи про понесені на провадження справи витрати. Суми витрат,

що підлягають відшкодуванню, зазначаються у постанові митного

органу або суду в справі про порушення митних правил.

Місцеві суди відповідно до вимог ст. 385 МК ( 92-15 ) у

постановах про накладення адміністративного стягнення

відшкодовували на користь митниці витрати, пов'язані зі

зберіганням товарів, які були предметами правопорушення, та

транспортних засобів.

Так, Роздільнянський районний суд Одеської області постановою

від 3 грудня 2004 р. наклав адміністративне стягнення на М. за

ст. 353 МК ( 92-15 ) у виді конфіскації предметів

правопорушення - 22 ящиків м'ясних продуктів загальною вартістю

понад 1 тис. 600 грн. та відповідно до ст. 385 МК ( 92-15 )

постановив відшкодувати на користь митниці 115 грн. складських

витрат за зберігання у холодильнику м'ясопродуктів.

Слід зазначити, що відшкодування витрат у справі про

порушення митних правил не є адміністративним стягненням. Однак

виявлено непоодинокі випадки, коли суди безпідставно, пославшись

на пом'якшуючі обставини, звільняли винних осіб від відшкодування

зазначених витрат.

Наприклад, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської

області постановою від 13 травня 2005 р. визнав М. винним у

вчиненні правопорушення, склад якого передбачений ст. 336 МК

( 92-15 ), і призначив йому стягнення у виді штрафу. З матеріалів

справи вбачається, що М. на порушення митних правил передав іншій

особі у користування автомобіль, який перебував під митним

контролем. При накладенні адміністративного стягнення суд,

враховуючи матеріальне становище правопорушника, дійшов висновку

про можливість звільнення його від стягнення вартості складських

зборів за зберігання предмета правопорушення.

Загальним недоліком при розгляді судами справ про порушення

митних правил є неякісне складення судових постанов. Суди належним

чином не виконують вимог ст. 283 КпАП ( 80731-10, 80732-10 ) щодо

змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Іноді їх зміст є вкрай стислим, обставини порушення викладаються

неповно, що викликає багато запитань. Із тексту таких постанов

неможливо зрозуміти, в чому полягає правопорушення і чому суд

прийняв те чи інше рішення. Є випадки недбалого складення таких

постанов.

Наприклад, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської

області постановою від 15 жовтня 2004 р. притягнув П. до

адміністративної відповідальності за ст. 339 МК ( 92-15 ) у виді

конфіскації предмета контрабанди - 15 літрів рідини коричневого

кольору. Однак у мотивувальній частині цієї постанови зазначено,

що правопорушення вчинив З., який при переміщенні через митний

кордон України не задекларував 15 літрів рідини коричневого

кольору, чим вчинив правопорушення, склад якого передбачений

ст. 339 МК ( 92-15 ). Крім того, у постанові суду не вказано, яка

саме речовина була переміщена правопорушником через кордон і чому

суд дійшов висновку про кваліфікацію таких дій саме за ст. 339 МК

( 92-15 ).

Трапляються випадки, коли постанови про притягнення до

адміністративної відповідальності за порушення митних правил

складаються шляхом заповнення заздалегідь заготовлених бланків. У

таких бланках зазначається, що правопорушник в судове засідання не

з'явився без поважних причин, а його вина підтверджується

матеріалами справи. Такі постанови не містять відомостей про

повідомлення правопорушника про час та місце розгляду справи.

Вивчення судової практики розгляду кримінальних справ про

контрабанду та справ про порушення митних правил, вчинені на

кордоні з Республікою Молдова, було здійснено з метою

вдосконалення діяльності судів та усунення причин порушення

законодавства при постановленні судових рішень. Апеляційним судам

необхідно періодично узагальнювати судову практику розгляду справ

зазначеної категорії та вживати заходів для усунення виявлених

помилок, що сприятиме підвищенню рівня правосуддя.

Верховний Суд України: