Рекомендація N 15 
                     Всесвітньої конференції 
                  щодо політики у сфері культури 

         "Співіснування різних культурних груп у державі 
               та їхні відносини з іншими країнами" 
 

     Конференція,
     враховуючи, що  Статут  ЮНЕСКО  (  995_014 ),  прийнятий 1945 
року, передбачає в статті 1, що Організація ставить собі завданням 
сприяти зміцненню миру та безпеки через розширення співробітництва 
народів у царині освіти, науки й культури в інтересах забезпечення 
загальної  поваги,  справедливості,  законності та прав людини,  а 
також  основних  свобод,  проголошених   у   Статуті   Організації 
Об'єднаних Націй  (  995_010  )  для  всіх народів без розрізнення 
раси, статі, мови чи релігії;
     враховуючи статтю   1   Декларації   принципів   міжнародного 
культурного співробітництва  1966  року  (  995_067  ),   в   якій 
проголошується,   що   "кожній  культурі  властиві  достоїнства  і 
цінності,  які належить поважати і зберігати";  "розвиток  власної 
культури  є правом та обов'язком кожного народу";  у своїй великій 
різноманітності  та  взаємному  впливі  всі  культури  є  частиною 
загальної спадщини людства;
     нагадуючи про статтю 27 Загальної декларації прав людини 1948 
року ( 995_015 ),  в пункті 1 якої зазначено,  що кожна людина має 
право  вільно  брати  участь  у  культурному  житті   суспільства, 
втішатись   мистецтвом,   брати  участь  у  науковому  прогресі  й 
користуватися його благами;
     враховуючи статтю  29  тієї  ж  Декларації  (  995_015  ) та, 
зокрема,  її пункт 2,  в якому записано,  що при здійсненні  своїх 
прав  і  свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, 
які встановлені законом виключно з  метою  забезпечення  належного 
визнання і поваги прав і свобод інших;
     враховуючи статтю 1 Декларації про раси  та  расові  забобони 
1978 року  (  995_906  )  і,  зокрема,  її  пункти  1 і 2,  в яких 
зазначено,  що всі люди належать  до  того  самого  виду  і  мають 
спільне  походження,  що  вони  народжуються рівними в гідності та 
правах і всі вони складають невіддільну частину  людства,  що  всі 
люди  і  групи  людей  мають  право  відрізнятися один від одного, 
розглядати себе як таких і вважатися такими;
     нагадуючи про   статтю   5   Рекомендації   про   боротьбу  з 
дискримінацією у  сфері  освіти  1960  року  і,  зокрема,  про  її 
підпункт "а",  в якому записано,  що освіта мусить бути спрямована 
на повний розвиток людської особистості та на більшу  повагу  прав 
людини  і  основних  свобод;  вона  має  сприяти  взаєморозумінню, 
терпимості та дружбі  між  усіма  народами  і  всіма  расовими  чи 
релігійними  групами,  а  також  розвиткові діяльності Організації 
Об'єднаних Націй з підтримки миру;
     беручи до  уваги  Резолюцію  2625  (XXV) Генеральної Асамблеї 
Організації Об'єднаних Націй від 1970 року, яка містить Декларацію 
про принципи міжнародного права,  що стосуються дружніх відносин і 
співробітництва    між     державами   відповідно  до  Статуту ООН 
( 995_569  ),  у  якій,  зокрема,  проголошуються  такі  принципи: 
принцип, що стосується обов'язку,  згідно зі Статутом ( 995_010 ), 
не втручатись у справи,  котрі належать до внутрішньої компетенції 
будь-якої іншої держави,  обов'язок держав співробітничати одна  з 
одною, згідно зі Статутом, і принцип суверенної рівності держав;
     із метою   забезпечення   ефективнішого   застосування    цих 
принципів  та обов'язків у кожній державі та в рамках міжнародного 
співтовариства 

     1) рекомендує державам-членам:
     a) вважати,  що співіснування різних культурних груп, із яких 
вони складаються,  і взаємовплив цих  груп  у  дусі  терпимості  є 
чинником  рівноваги  і дозволяє здійснювати гармонійний розвиток і 
прогрес державного й  міжнародного  співтовариства;  співіснування 
різних  культурних груп,  у т.
  ч.  місцевого населення,  в рамках 
однієї держави і прояв їхньої власної самобутності також  повністю 
сумісне  з  їхньою  належністю до держави і,  крім того,  збагачує 
співтовариство держав у цілому;
     b) розвивати  співробітництво і взаємні культурні обміни,  не 
створювати перепон для культурних відносин,  що їх підтримують між 
собою  різні  групи  з  їхнього складу,  а також визнати доцільним 
установлення  й  розвиток  культурних  зв'язків  між   культурними 
групами   різних   держав;   діяльність   держав   у   цій   сфері 
базуватиметься на повазі конституційних положень  кожної  держави; 
весь  комплекс  цих  відносин  спрямований  на  те,  щоб сприяти у 
внутрішньому   й   міжнародному   плані   кліматові    терпимості, 
взаєморозуміння і дружби;
     c) вважати,  що держава,  а також члени співтовариства держав 
мусять  визнавати  культурні  цінності кожної групи,  а належність 
кожної людини до її культурної групи властивою її  гідності;  так, 
членів   культурних   груп  не  можна  позбавляти  права  вільного 
користування своєю культурою та можливості розвивати її  в  рамках 
внутрішнього  порядку,  індивідуально або спільно з іншими членами 
своєї групи;
     2) пропонує державам-членам сприяти:
     a) збереженню,  розвиткові й  поширенню  культури,  властивої 
кожній групі в її численних аспектах;
     b) доступові населення до вогнищ культури;
     c) взаємному ознайомленню різних культурних груп,  заохочуючи 
контакти в цілому,  а також видання творів мовою оригіналу  або  в 
перекладах,   постановку  п'єс,  виконання  й  поширення  музичних 
творів, показ фільмів і доступ до засобів комунікації;
     3) пропонує    Генеральному    директорові    передбачити   в 
майбутньому  середньостроковому  плані  заходи,   що   сприятимуть 
здійсненню даної рекомендації;
     4) дякує Генеральному директорові за його діяльність на благо 
розвитку  культурного  співробітництва  відповідно  до принципів і 
цілей ЮНЕСКО. 

     Межправительственная конференция  по  вопросам   политики   в 
области  культуры.  Рекомендации  Мехико  относительно  политики в 
области культуры. - Мехико, 1982. 

 Україна в міжнародно-правових відносинах, 
 книга 2, Правова охорона культурних цінностей, 
 Київ, Юрінком Інтер, 1997