У Х В А Л А 13.10.2005 " (Витяг)". Верховний Суд України. 2005

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А

13.10.2005

                             (Витяг)

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від

23 квітня 2003 р. задоволено позов К. до товариства з обмеженою

відповідальністю "Агрофірма ім. Котовського" (далі - ТОВ) про

визнання договору оренди земельної частки (паю) між нею та ТОВ від

13 квітня 2000 р. припиненим з 20 листопада 2002 р. у зв'язку з

неможливістю його виконання. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької

області від 14 липня 2003 р. рішення Токмацького районного суду

від 23 квітня 2003 р. скасовано та ухвалено нове рішення, яким у

задоволенні позову К. відмовлено.

К. звернулася з касаційною скаргою на рішення суду

апеляційної інстанції, в якій, посилаючись на неправильне

застосування судом норм матеріального права, порушила питання про

скасування зазначеного рішення суду апеляційної інстанції і

залишення в силі рішення суду першої інстанції.

ТОВ заперечувало проти задоволення касаційної скарги, просило

залишити оскаржуване судове рішення без зміни.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у

цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що

касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що

13 квітня 2000 р. К. уклала з відповідачем договір оренди

земельної частки (паю) строком на п'ять років. У вересні 2002 р.

спірна земельна ділянка була виділена в натурі та передана їй у

приватну власність, у зв'язку з чим 20 листопада 2002 р.

видано

державний акт на право приватної власності на землю. Відповідач

використовував спірну земельну ділянку в своїй господарській

діяльності й не повертав її позивачці.

Відповідно до вимог ст. 202 ЦПК 1963 р. ( 1502-06 ), чинного

на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, та ст. 213 ЦПК

( 1618-15 ) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 1 постанови

від 29 грудня 1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення",

рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного

процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,

вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що

підлягають застосуванню до цих правовідносин, а за їх

відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини,

або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені

обставини, які мають значення для цієї справи, висновки суду про

встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,

відповідають дійсності й підтверджуються достовірними доказами,

дослідженими в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що

право власності позивачки на землю порушено й підлягає захисту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в

задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зважав на те, що

відповідач правомірно користується на підставі договору оренди

земельною ділянкою, яка належить позивачці. Земельне законодавство

не передбачає припинення зобов'язань за договором оренди земельної

частки (паю) в разі отримання орендодавцем державного акта на

право приватної власності на землю.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, зважаючи

на таке. Відповідно до Указу Президента України від 3 грудня

1999 р. N 1529/99 ( 1529/99 ) "Про невідкладні заходи щодо

прискорення реформування аграрного сектора економіки" запроваджено

обов'язкове укладання підприємствами, установами, організаціями,

які використовують землю для сільськогосподарських потреб,

договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з

власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати у

натуральній або грошовій формах.

Так, між сторонами був укладений договір оренди земельної

частки (паю). У подальшому позивачка отримала державний акт на

право приватної власності на земельну ділянку, внаслідок чого

змінився предмет зобов'язання за договором оренди, а відтак - і

суттєві умови виконання зобов'язань, у зв'язку з чим сторони

повинні були привести договірні відносини у належний стан

відповідно до вимог Закону від 6 жовтня 1998 р. N 161-XIV

( 161-14 ) "Про оренду землі".

Після одержання державного акта на право приватної власності

на землю й виділення земельної ділянки в натурі згідно з п. 2.3

Типового договору оренди земельної частки (паю) (затверджений

наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від

17 січня 2000 р. N 5 ( z0101-00 ); зареєстрованого у Міністерстві

юстиції України 23 лютого 2000 р. за N 101/4322) зобов'язання

сторін за укладеним договором припиняється відповідно до чинного

законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначене до уваги не взяв, не

врахував, що при розгляді цієї справи слід виходити з того, що

оренда земельної частки (паю) та оренда земельної ділянки за

предметом є суттєво різними відносинами.

У випадку оренди

земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права

на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку,

посвідчену сертифікатом.

Отже, зазначене рішення апеляційного суду не можна визнати

законним і обґрунтованим.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції по суті

відповідає вимогам закону й обставинам справи та скасовано

апеляційним судом помилково.

Водночас, допустивши негайне виконання рішення з підстав,

передбачених п. 2 ч. 1 ст. 218 ЦПК 1963 р. ( 1502-06 ), Токмацький

районний суд Запорізької області не навів у рішенні достатніх

обґрунтувань і доказів щодо задоволення клопотання позивачки про

допущення негайного виконання рішення і застосування ним вказаної

норми Кодексу.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає

скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні з підстав,

передбачених статтями 339, 341 ЦПК ( 1618-15 ).

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 336, 339, 341 ЦПК

( 1618-15 ), колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України касаційну скаргу К. задовольнила: рішення

Апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2003 р.

скасувала; рішення Токмацького районного суду Запорізької області

від 23 квітня 2003 р. змінила, виключивши у резолютивній частині

рішення посилання на допущення негайного виконання рішення суду, у

решті рішення суду першої інстанції залишила без зміни.

Публікації документа

Вісник Верховного суду України від 2006 — 2006 р., № 7, стор. 21

У Х В А Л А 13.10.2005 " (Витяг)". Верховний Суд України. 2005

Публікації документа

Верховний Суд України: