Рекомендація 
             про охорону рухомих культурних цінностей 
 

     Генеральна конференція  Організації Об'єднаних Націй з питань 
освіти, науки і культури на своїй двадцятій сесії, яка відбулася в 
Парижі з 24 жовтня по 28 листопада 1978 року,

     відзначаючи значний інтерес  до  культурних  цінностей,  який 
нині  виявляється  в  усьому  світі  створенням численних музеїв і 
подібних до них установ, збільшенням кількості виставок, невпинним 
зростанням   відвідувань  експозицій,  пам'яток  та  археологічних 
музеїв-заповідників, а також розширенням культурних обмінів;

     беручи до  уваги  цю  дуже позитивну еволюцію,  яку необхідно 
заохочувати, зокрема вживаючи заходів, передбачених у Рекомендації 
про    міжнародний   обмін   культурними   цінностями,   прийнятій 
дев'ятнадцятою    сесією    Генеральної   конференції  1976   року 
( 995_725 );

     беручи до уваги, що зростаюче прагнення громадськості пізнати 
й поцінувати багатство культурної спадщини,  хоч би яким  було  її 
джерело,  призвело,  однак, до зростання всіляких небезпек, на які 
наражаються культурні цінності через зовсім вільний доступ до  них 
або  недостатню охорону,  ризиків,  пов'язаних із перевезенням,  а 
також зростання в деяких країнах нелегальних  розкопок,  крадіжок, 
незаконної торгівлі та актів вандалізму;

     відзначаючи, що  через  таке  збільшення  ризиків,  а   також 
підвищення   продажної  вартості  культурних  цінностей,  вартість 
загального страхування в країнах,  де не існує відповідної системи 
державних   гарантій,   перевищує   кошти  більшості  музеїв  і  є 
справжньою перешкодою в організації міжнародних виставок або інших 
обмінів між різними країнами;

     беручи до уваги, що рухомі культурні цінності, характерні для 
різних культур,  є частиною загальної спадщини людства,  а відтак, 
кожна держава несе  моральну  відповідальність  за  їх  охорону  і 
зберігання перед усім міжнародним співтовариством;

     враховуючи те,  що  державам  слід   посилити   й   розширити 
превентивні заходи і заходи щодо покриття ризиків, аби забезпечити 
ефективну   охорону  рухомих  культурних  цінностей  і  рівночасно 
знизити вартість покриття ризиків, яких вони зазнають;

     прагнучи доповнити  й  розширити  дію   норм   і   принципів, 
сформульованих стосовно цього Генеральною конференцією,  зокрема в 
Конвенції про захист  культурних  цінностей  у  випадку  збройного 
конфлікту (1954 р.) ( 995_157 ).
 Рекомендації щодо найефективніших 
заходів  забезпечення   загальнодоступності   музеїв   (1960   р.) 
( 995_243  ),  Рекомендації  про заходи,  спрямовані на заборону і 
запобігання незаконному  вивезенню,  ввезенню  та  передачі  права 
власності  на культурні цінності (1964 р.).  Конвенції про заходи, 
спрямовані  на  заборону  і  запобігання   незаконному   ввезенню, 
вивезенню  та передачі права власності на культурні цінності (1970 
р.) ( 995_186 ),  Рекомендації про охорону на національному  рівні 
культурної та природної спадщини (1972 р.) ( 995_724 ).  Конвенції 
про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972 р.) 
( 995_089  )  і  Рекомендації  про  міжнародний  обмін культурними 
цінностями (1976 р.) ( 995_725 );

     розглянувши пропозиції   про   охорону   рухомих   культурних 
цінностей;

     вирішивши на своїй дев'ятнадцятій сесії,  що це питання стане 
предметом рекомендації державам-членам,

     ухвалює 28 листопада 1978 року цю Рекомендацію.

     Генеральна конференція пропонує державам-членам застосовувати 
подані нижче положення, вживши у формі національного законодавчого 
акта  чи в іншій формі та відповідно до конституційної системи або 
практики кожної держави заходів щодо здійснення на територіях, які 
знаходяться    під   їхньою   юрисдикцією,   принципів   і   норм, 
сформульованих у цій Рекомендації.

     Генеральна конференція  пропонує  державам-членам  довести цю 
Рекомендацію до відома відповідних властей і органів.

     Генеральна конференція  пропонує  державам-членам подати їй у 
строки і в формі, нею встановлені, доповіді про заходи, вжиті ними 
на виконання цієї Рекомендації.
 

                          I. Визначення 

     1. У цій Рекомендації:

     a) під  "рухомими  культурними  цінностями"  розуміються  всі 
рухомі  цінності,  які є виявом або свідоцтвом творчості людини чи 
еволюції природи та які мають  археологічну,  історичну,  художню, 
наукову чи технічну цінність, зокрема такі категорії предметів:

     i) знахідки  внаслідок  наземних  і  підводних  археологічних 
досліджень та розкопок;

     ii) предмети  старовини,  як-от  знаряддя,  гончарні  вироби, 
написи, монети, печатки, коштовності, зброя і предмети з поховань, 
зокрема мумії;

     iii) елементи історичних пам'яток, що зазнали роздроблення;

     iv) антропологічні та етнологічні матеріали;

     v) історичні   цінності,   в   т.  ч.  пов'язані  з  історією 
природничих наук і техніки,  воєнною  та  суспільною  історією,  а 
також  із  життям  народів і національних керівників,  мислителів, 
учених і діячів мистецтва та важливими національними подіями;

     vi) художні цінності, як-от:

     - твори  живопису  і  малюнки  повністю  ручної   роботи   на 
будь-якій  основі  та з будь-яких матеріалів (за винятком креслень 
та промислових виробів, прикрашених уручну);

     - оригінальні   естампи,   афіші   та   фотографії,  як  види 
оригінальної творчості;

     - оригінальні   художні   підбірки   й  монтажі  з  будь-яких 
матеріалів;

     - скульптурні твори з будь-яких матеріалів;

     - твори ужиткового мистецтва з  таких  матеріалів,  як  скло, 
кераміка, метал, дерево тощо;

     vii) манускрипти та інкунабули,  кодекси, книги, документи чи 
видання, що становлять особливий інтерес;

     viii) предмети,  що   становлять   інтерес   з   точки   зору 
нумізматики (медалі та монети) або філателії;

     ix) архівні документи,  в т.  ч. записи текстів, мали та інші 
картографічні матеріали,  фотографії,  кінофільми,  звукозаписи та 
документи, що читаються машинами;

     x) меблі, гобелени, килими, костюми та музичні інструменти;

     xi) зоологічні, ботанічні та геологічні зразки;

     b) під  "охороною"  слід  розуміти  попередження  та покриття 
ризиків відповідно до таких визначень:

     i) "попередження   ризиків"   означає  сукупність  необхідних 
заходів  для  убезпечення,  в  межах  загальної  системи  охорони, 
рухомих  культурних  цінностей  від  будь-якого  ризику,  якого ці 
цінності можуть зазнати,  в т.
  ч.  ризиків у зв'язку зі збройними 
конфліктами, заворушеннями або іншими громадськими безпорядками;

     ii) "покриття ризиків" означає гарантію відшкодування в  разі 
шкоди,  пошкодження,  деформації  або  втрати  культурної цінності 
внаслідок якого-небудь ризику,  в т.  ч,  у зв'язку  зі  збройними 
конфліктами,  заворушеннями  або іншими громадськими безпорядками, 
коли  таке  покриття  може  бути  забезпечене  системою  державних 
гарантій  і  відшкодувань,  частковим прийняттям ризиків державою, 
яка  покриває  страхову   франшизу   або   ексцедент   збитковості 
комерційним або національним страхуванням чи взаємними заходами зі 
страхування.

     2. Кожній державі-членові слід установити найбільш прийнятні, 
на її думку,  критерії для визначення цінностей, що знаходяться на 
її території, які мають користуватися охороною, передбаченою в цій 
Рекомендації,  завдяки їхній археологічній, художній, науковій або 
технічній цінності. 

                      II. Загальні принципи 

     3. До  визначених у такий спосіб рухомих культурних цінностей 
зараховуються  предмети,  що  належать  як  державі   та   органам 
публічного  права,  так  і фізичним та юридичним особам приватного 
права.  Позаяк усі ці цінності є важливими  елементами  культурної 
спадщини  відповідних  народів,  попередження  й  покриття  різних 
ризиків,  таких  як  пошкодження,  деформація  або  втрата,   слід 
передбачати  в  цілому,  навіть  якщо  рішення,  що  ухвалюються в 
кожному випадку, можуть бути різними.

     4. Зростаючі  небезпеки,  що  загрожують  рухомій  культурній 
спадщині,  мають спонукати всіх тих,  хто несе відповідальність за 
її охорону,  до виконання свого обов'язку, незалежно від того, ким 
вони є:  співробітниками національної чи  місцевої  адміністрації, 
відповідальними за охорону культурних цінностей,  адміністраторами 
й хоронителями  музеїв  і  подібних  до  них  установ,  приватними 
власниками   та  особами,  відповідальними  за  культові  споруди, 
торгівцями творами мистецтва та антикварами, співробітниками служб 
охорони  чи  боротьби  зі  злочинністю, представниками  митниць та 
інших державних органів.

     5. Для  забезпечення  справді  ефективної  охорони  необхідна 
допомога   населення.    Державним    і    приватним    установам, 
відповідальним   за   інформацію   та   освіту,  належить  сприяти 
загальному усвідомленню значення культурних  цінностей,  небезпек, 
на які вони можуть наражатися, і необхідності їх зберігання.

     6. Культурним цінностям загрожують пошкодження  через  погані 
умови зберігання,  експонування,  перевезення   та   навколишнього 
середовища  (неправильне  освітлення,  невідповідні  температура й 
вологість,  атмосферне забруднення), які з часом можуть спричинити 
ще  тяжчі наслідки,  ніж випадкові ушкодження або вандалізм.  Тому 
необхідно  підтримувати  відповідні  умови  середовища   з   метою 
забезпечення    фізичного    збереження    культурних   цінностей. 
Відповідальним спеціалістам належить включати  в  описи  відомості 
про  фізичний  стан  предметів,  а  також рекомендації про належні 
умови середовища.

     7. Попередження   ризиків   вимагає    розроблення    методів 
зберігання   і   створення   реставраційних  майстерень,  а  також 
установлення систем   ефективної   охорони   в   музеях  та  інших 
установах,  де знаходяться колекції рухомих культурних  цінностей. 
Кожна  держава-член  має  стежити за тим,  щоби вжиття відповідних 
заходів ураховувало місцеві обставини.

     8. Кількість правопорушень стосовно творів мистецтва та інших 
культурних  цінностей у деяких країнах зростає,  і найчастіше вони 
пов'язані з незаконним  перевезенням  через  кордони.  Крадіжки  й 
пограбування  організовуються  систематично і в широких масштабах. 
Зростає також кількість актів  вандалізму.  Для  боротьби  з  цими 
видами злочинності,  незалежно від того, чи є вони організованими, 
чи індивідуальними,  необхідні суворі заходи контролю. В зв'язку з 
використанням  підробок з метою крадіжок або шахрайської переробки 
автентичних  предметів  необхідно  також  уживати   заходів   щодо 
запобігання їх поширенню.

     9. Охорона від ризиків та їх попередження набагато важливіші, 
ніж відшкодування збитків у разі шкоди або втрати, позаяк основною 
метою є збереження культурної спадщини,  а  не  підміна  грошовими 
сумами невідновних предметів.

     10. У  зв'язку  зі  значним  збільшенням  ризиків   під   час 
перевезень і тимчасових виставок, пов'язаних із зміною середовища, 
невмілим   обходженням,   неправильним   пакуванням   чи    іншими 
несприятливими  умовами,  є  необхідним відповідне покриття в разі 
втрати або пошкодження.  Слід було б  зменшити  вартість  покриття 
ризиків за рахунок розумного складання музеями чи подібними до них 
установами  страхових  контрактів  чи  за  рахунок   повних    або 
часткових державних гарантій. 

                    III. Рекомендовані заходи 

     11. Згідно    з    вищевикладеними   принципами   й   нормами 
державам-членам треба вживати,  відповідно до їхніх законодавчих і 
конституційних   систем,  усіх  належних  заходів  для  ефективної 
охорони  рухомих  культурних  цінностей,  зокрема   під   час   їх 
перевезення, та забезпечувати покриття пов'язаних із цим ризиків. 

                  Заходи з попередження ризиків 

                 Музеї та подібні до них установи 

     12. Державам-членам  необхідно  вживати всіх належних заходів 
для забезпечення відповідної охорони культурних цінностей у музеях 
і подібних до них установах. Їм належить, зокрема:

     a) сприяти  систематичному  складанню  описів   і   каталогів 
культурних   цінностей   з   максимальною  точністю  і  згідно  зі 
спеціально розробленими методами (стандартні  картки,  фотографії, 
а також,  по змозі,  кольорові фотографії та, в разі необхідності, 
мікрофільми).  Такі  описи  є  корисними  при визначенні збитку чи 
пошкодження,  заподіяних  культурним  цінностям;  ця  документація 
дозволила  б  надавати  необхідні  відомості  з  усіма необхідними 
обережностями національним  та  міжнародним  органам,  які  ведуть 
боротьбу  з  розкраданням,  незаконною  торгівлею та використанням 
підробок;

     b) заохочувати,   в   разі   необхідності,    стандартизовану 
ідентифікацію рухомих культурних цінностей за допомогою непомітних 
або  малопомітних  засобів  із  використанням  досягнень  сучасної 
техніки;

     c) спонукати музеї та  подібні  до  них  установи  посилювати 
діяльність   із   попередження   ризиків  через  загальну  систему 
практичних заходів і технічних засобів безпеки; забезпечувати всім 
рухомим   культурним    цінностям   умови   й   форми  зберігання, 
експонування та перевезень,  розміщуючи їх поза  межами  дії  всіх 
чинників,   здатних   заподіяти   їм   шкоди   або  спричинити  їх 
зруйнування,  зокрема  таких,  як  висока   температура,   світло, 
вологість,  забруднення,  різні  хімічні  та  біологічні  чинники, 
вібрація та удари;

     d) надати  в  розпорядження музеїв і подібних до них установ, 
за  які  вони  несуть  відповідальність,  засоби,  необхідні   для 
здійснення заходів, зазначених у підпункті "c";

     e) вживати необхідних заходів,  аби всі роботи зі  зберігання 
культурних   цінностей  здійснювалися  відповідно  до  традиційних 
методів,  які найбільше відповідають культурним  цінностям  даного 
виду,  або ж найпередовішими науковими методами й технікою; з цією 
метою за допомогою  відповідної  системи  підготовки  й  перевірки 
професійної кваліфікації треба стежити за тим, щоб увесь причетний 
до цього персонал мав необхідний рівень компетентності.  Для цього 
слід  посилити,  а  де  необхідно - створити,  належну матеріальну 
базу.  Рекомендується,  якщо це  економічно  доцільно,  створювати 
регіональні центри зі зберігання та реставрації;

     f) забезпечити відповідну підготовку обслуговуючого персоналу 
(в  т.  ч.  персоналу  з  безпеки) і розробити для нього посібник, 
встановивши норми, пов'язані з виконанням його функцій;

     g) сприяти  відкриттю курсів неперервної підготовки персоналу 
з охорони, зберігання та безпеки;

     h) забезпечувати  співробітникам  музеїв  і  подібних  до них 
установ необхідну підготовку,  яка дозволяла  б  їм  у  разі  лиха 
ефективно  брати  участь  у рятувальних роботах,  що їх здійснюють 
компетентні державні служби;

     i) заохочувати  випуск  і поширення серед відповідальних осіб 
(якщо   необхідно   -   в    конфіденційній    формі)    новітньої 
науково-технічної  інформації   стосовно  всіх  аспектів  охорони, 
зберігання та безпеки рухомих культурних цінностей;

     j) опубліковувати  експлуатаційні  норми  всіх  пристроїв для 
безпеки музеїв,  державних і приватних колекцій та заохочувати  їх 
застосування.

     13. З метою попередження крадіжок і незаконного  привласнення 
рухомих  культурних цінностей слід робити все,  аби не піддаватися 
вимогам  злодіїв  про  викуп  викрадених  цінностей.  Зацікавленим 
особам  або  установам  слід  розробити засоби оповіщення про таку 
принципову позицію. 

                        Приватні колекції 

     14. Державам-членам слід також, згідно з їхніми законодавчими 
та   конституційними   системами,  сприяти  охороні  колекцій,  що 
належать фізичним або юридичним особам:

     a) пропонуючи   власникам   складати  описи  їхніх  колекцій, 
направляти ці описи офіційним службам, які відповідають за охорону 
культурної спадщини,  і,  якщо обставини вимагають цього, надавати 
доступ компетентним офіційним хоронителям і технічним спеціалістам 
з метою вивчення і консультування щодо заходів зберігання;

     b) передбачаючи,  якщо  це  доцільно,  заходи  з   заохочення 
власників,  наприклад,  допомогу  з  метою  зберігання  цінностей, 
зареєстрованих у таких описах, або відповідні податкові заходи;

     c) вивчаючи  можливість  надання  податкових  пільг тим,  хто 
передає чи заповідає культурні цінності музеям або подібним до них 
установам;

     d) доручаючи офіційному  органові  (управлінню,  яке  завідує 
музеями, або  поліції)  організовувати  для  приватних   власників 
консультації  щодо  встановлення  систем  безпеки та інших заходів 
охорони, в т. ч. від пожежі. 

                    Рухомі культурні цінності, 
               що знаходяться в культових спорудах 
              і в археологічних музеях-заповідниках 

     15. З  метою  забезпечення  належної охорони і зберігання від 
крадіжок  і   пограбувань   рухомих   культурних   цінностей,   що 
знаходяться    в    культових    спорудах    і   в   археологічних 
музеях-заповідниках, державам-членам  належить  сприяти  створенню 
споруд  для  зберігання культурних цінностей і вживати спеціальних 
заходів щодо їхньої безпеки. Ці заходи мусять відповідати цінності 
предметів  та  розмірам ризиків,  яких вони зазнають.  Урядам слід 
надавати для цього,  в разі  необхідності,  технічну  й  фінансову 
допомогу.   З  огляду  на  особливе  значення  рухомих  культурних 
цінностей,  що знаходяться в культових спорудах,  держави-члени  і 
компетентні органи мають забезпечити належну охорону та експозицію 
цих цінностей у тому місці, де вони знаходяться. 

                        Міжнародні обміни 

     16. Оскільки під час перевезень і тимчасових виставок  рухомі 
культурні  цінності  зазнають  особливих ризиків шкоди,  що можуть 
бути наслідком невправного  поводження,  непридатного  упакування, 
поганих  умов тимчасового зберігання чи кліматичних змін,  а також 
незадовільної організації приймання,  необхідно вживати  особливих 
заходів охорони. За міжнародних обмінів державам-членам належить:

     a) уживати необхідних заходів щодо  уточнення  та  узгодження 
між  зацікавленими сторонами бажаних умов охорони і зберігання під 
час перевезення та експонування,  а  також  відповідного  покриття 
ризиків.  Урядам  країн,  територіями  яких перевозяться культурні 
цінності, слід, за наявності відповідного прохання, сприяти цьому;

     b) заохочувати зацікавлені установи:

     i) стежити за тим,  щоби перевезення, пакування та поводження 
з  культурними  цінностями  здійснювалися  з  додержанням найвищих 
норм;  вжиті стосовно цього заходи  могли  б  включати  визначення 
спеціалістами  найбільш  придатної  форми пакування,  а також виду 
транспорту і часу перевезення; рекомендується, щоби відповідальний 
хоронитель музею,  який надає цінності,  супроводжував їх, коли це 
буде  потрібно,  і  складав  акти;  установам,  відповідальним  за 
перевезення  й  пакування,  необхідно додавати до цінностей акт із 
описом фізичного  стану  предметів,  а  установам,  які  отримують 
цінності, треба здійснювати контроль предметів згідно з актами про 
їхній стан;

     ii) вживати   необхідних  заходів  із  запобігання  будь-якій 
прямій чи опосередкованій шкоді внаслідок тимчасової чи  постійної 
переповненості приміщень, у яких експонуються культурні цінності;

     iii) узгоджувати між собою,  в разі необхідності,  методи, що 
їх слід застосовувати для вимірювання,  реєстрації та  регулювання 
ступеня  вологості  з  метою  підтримання  відносної  вологості  в 
установлених  межах,  а  також  заходи  з  охорони  світлочутливих 
предметів  (наражання на денне світло,  тип використовуваних ламп, 
максимальний  рівень  освітленості  в   люксах,   уживані   методи 
вимірювання та регулювання цього рівня);

     c) спрощувати   адміністративні   формальності,  пов'язані  з 
законним перевезенням культурних цінностей, і сприяти відповідному 
маркуванню упаковок, що містять культурні цінності;

     d) вживати  заходів  з  охорони   культурних  цінностей,   що 
перевозяться  транзитом або тимчасово ввозяться з метою культурних 
обмінів  і,   зокрема,   сприяти   швидкому   влагодженню   митних 
формальностей у відповідних приміщеннях, котрі слід  розташовувати 
поблизу і,  по змозі,  в  приміщенні   зацікавленої  установи,  та 
стежити  за тим,  щоби ці митні формальності здійснювалися з усіма 
необхідними пересторогами;

     e) надавати,  в  кожному необхідному випадку інструкції своїм 
дипломатичним  і  консульським  представникам,  аби   вони   могли 
ефективно  сприяти прискоренню проходження митних формальностей та 
збереженню культурних цінностей під час перевезень. 

                       Освіта та інформація 

     17. З метою забезпечення того,  щоб  люди усвідомили значення 
культурних  цінностей і необхідність їхнього захисту,  зокрема для 
збереження їхньої культурної самобутності,  державам-членам бажано 
заохочувати компетентні  національні,   регіональні   чи   місцеві 
власті:

     a) надавати в розпорядження дітей,  молоді й дорослих засоби, 
що дозволять пізнавати й перейматися повагою до рухомих культурних 
цінностей,  використовуючи  для  цього  всі наявні ресурси в сфері 
освіти та інформації;

     b) звертати всіма можливими засобами увагу населення на:

     i) значення й важливість культурних цінностей,  не акцентуючи 
при цьому на суто комерційній вартості цих цінностей;

     ii) можливості участі в діяльності, яку проводять компетентні 
власті щодо охорони цих цінностей. 

                         Заходи контролю 

     18. З метою боротьби з  розкраданням, незаконними розкопками, 
вандалізмом і  використанням  підробок  державам-членам  необхідно 
там,   де   цього   вимагає  ситуація,  посилювати  чи  створювати 
спеціальні служби для запобігання цим правопорушенням і боротьби з 
ними.

     19. Державам-членам  слід  там,  де  цього  вимагає ситуація, 
вживати необхідних заходів, щоб:

     a) передбачати санкції чи  будь-які  відповідні  кримінальні, 
цивільні,   адміністративні  або  інші  заходи  в  разі  крадіжки, 
пограбування,  приховання  чи  незаконного  привласнення   рухомих 
культурних  цінностей,  а  також  у  випадку навмисного заподіяння 
шкоди таким цінностям;  при застосуванні цих санкцій  або  заходів 
слід зважати на тягар вчиненого злочинного акту;

     b) забезпечувати якомога ефективнішу  координацію  між  усіма 
зацікавленими  службами  і  колами  з  метою  співробітництва щодо 
запобігання правопорушенням,  пов'язаним із  рухомими  культурними 
цінностями,  та організувати систему швидкого поширення інформації 
про такі правопорушення,  в т.  ч.  інформацію про підробки, серед 
офіційних   органів  та  в  різних  заінтересованих  колах,  як-от 
хоронителі музеїв, торговці творами мистецтва та антиквари;

     c) забезпечувати  належні умови зберігання рухомих культурних 
цінностей,  вживаючи заходів проти халатності  і  недбальства,  що 
проявляються занадто часто, призводячи до руйнування цінностей.

     20. Державам-членам   варто   також   заохочувати   приватних 
колекціонерів,   торговців   творами   мистецтва   та  антикварів, 
передавати  всю  інформацію  щодо  підробок   офіційним   органам, 
зазначеним у підпункті "b" пункту 19. 

                 Заходи з поліпшення фінансування 
                         Покриття ризиків 

                        Державні гарантії 

     21. Державам-членам слід:

     a) приділяти  особливу  увагу  проблемі відповідного покриття 
ризиків,  що на них наражаються рухомі культурні цінності під  час 
перевезень і тимчасових виставок;

     b) передбачити,    зокрема,    встановлення    в    будь-якій 
законодавчій   чи   іншій   формі   системи   державних  гарантій, 
аналогічних тим,  які є в деяких країнах,  або системи  часткового 
прийняття  на  себе  ризиків  державою  чи  іншим  заінтересованим 
колективом,  яка призначена для  покриття  страхової  франшизи  чи 
ексцедента збитковості;

     c) передбачати в межах цих систем та в зазначених вище формах 
виплату  компенсацій  власникам  культурних  цінностей  у  випадку 
шкоди,  пошкодження,  деформації або втрати предметів, наданих для 
експонування в музеях або подібних до них установах. Положення, на 
основі яких створюються  такі системи,  мають уточнювати  умови  й 
форми виплати компенсації.

     22. Положення    про    державні    гарантії    не    повинні 
застосовуватися  до  культурних  цінностей,  що є предметом угод у 
комерційних цілях. 

        Заходи на рівні музеїв та подібних до них установ 

     23. Державам-членам слід  також  спонукувати  музеї  та  інші 
подібні   до   них  установи  застосовувати  принципи  організації 
покриття  ризиків,  у  т.  ч.  визначення,  класифікацію,  оцінку, 
контроль і фінансування ризиків будь-якого виду.

     24. Програма організації покриття  ризиків  кожної  установи, 
яка вдається до страхування, має включати розроблення внутрішнього 
керівництва щодо процедури, проведення періодичного ознайомлення з 
видами ризиків і максимально можливими збитками, аналіз контрактів 
і тарифів,  вивчення пропозицій про страхування і вибір  найкращих 
умов  на  основі  конкуренції.  Організацію покриття ризиків варто 
доручити спеціальній особі чи органові. 

                  IV. Міжнародне співробітництво 

     25. Державам-членам належить:

     a) співробітничати  з  міжурядовими  та іншими організаціями, 
компетентними в сфері запобігання і покриття ризиків;

     b) зміцнювати   на  міжнародному  рівні  співробітництво  між 
офіційними органами,  відповідальними за боротьбу з  розкраданням, 
незаконною   торгівлею  культурними  цінностями  та  за  виявлення 
підробок,  і, зокрема, спонукати, з допомогою передбачених із цією 
метою  механізмів,  ці  органи  до швидкого взаємного обміну всією 
корисною інформацією про незаконні дії,  що стосуються  культурних 
цінностей;

     c) укладати,  в  разі  необхідності,  міжнародні  угоди   про 
співробітництво   у   сфері   правової   допомоги   й  запобігання 
правопорушень;

     d) брати участь в організації міжнародних курсів підготовки у 
сфері зберігання,  реставрації  рухомих  культурних  цінностей  та 
організації  покриття ризиків,  стежити за регулярною участю в них 
свого спеціалізованого персоналу;

     e) встановлювати,   у   співробітництві  зі  спеціалізованими 
міжнародними організаціями,  етичні й технічні норми у сферах,  що 
охоплюються    цією    Рекомендацією,    і    заохочувати    обмін 
науково-технічною інформацією,  зокрема про нововведення,  дотичні 
до охорони і зберігання рухомих культурних цінностей. 

     Конвенции и    рекомендации   ЮНЕСКО   по   вопросам   охраны 
культурного наследия. Сборник, - М., 1990. - С. 107- 115. 

 Україна в міжнародно-правових відносинах, 
 книга 2, Правова охорона культурних цінностей, 
 Київ, Юрінком Інтер, 1997