Резолюція (74) 26 
                  Комітету міністрів Ради Європи 
       "Про право на відповідь - стан особи відносно преси" 
 

                                      УХВАЛЕНО 
                                      Комітетом міністрів на 
                                      233-му засіданні заступників 
                                      міністрів 
                                      від 2 липня 1974 р. 

     Комітет міністрів, 

     беручи до  уваги,  що  право  на  свободу  вираження поглядів 
включає також право одержувати й передавати інформацію та ідеї без 
втручання органів державної влади і незалежно від кордонів,  як це 
зазначено   в  статті 10  Європейської  конвенції  з  прав  людини 
( 995_004 ), 

     беручи до уваги,  що згідно з цим положенням здійснення такої 
свободи пов'язано з обов'язками та відповідальністю,  зокрема щодо 
захисту репутації або прав інших осіб, 

     беручи до уваги,  що бажано  забезпечити  особу  відповідними 
засобами захисту від публікації інформації,  що містить неправдиві 
відомості про неї,  та надати особі засіб  правового  захисту  від 
публікації   інформації,  в  тому  числі  фактів  і  думок,  що  є 
втручанням в її приватне життя  або  зазіханням  на  її  гідність, 
честь  чи  репутацію,  незалежно  від  того,  була  ця  інформація 
передана   громадськості   засобами   друкованої   преси,   радіо, 
телебачення чи будь-яким іншим ЗМІ періодичного характеру, 

     беручи до  уваги,  що  в  інтересах громадськості є одержання 
інформації з різних джерел; це гарантуватиме можливість мати повну 
інформацію, 

     беручи до  уваги,  що задля цього необхідно висувати однакові 
вимоги до всіх ЗМІ,  хоча доступні для особи засоби можуть  значно 
відрізнятися,  залежно від того, про що йдеться - друковану пресу, 
радіо чи телебачення, 

     беручи до уваги,  що на даному етапі слід враховувати  тільки 
ставлення  особи  до  ЗМІ  періодичного  характеру,  як наприклад, 
газет,  радіо й телебачення,  і,  зокрема, розглянути захист особи 
від  втручань  в  її  приватне  життя чи від зазіхань на її честь, 
гідність або репутацію, 

     рекомендує урядам-членам,  щоб  стан   особи   відносно   ЗМІ 
відповідав таким мінімальним принципам: 

     1.
 Стосовно  інформації про осіб,  опублікованої в будь-якому 
засобі  інформації:  відповідна   особа   повинна   мати   реальну 
можливість  спростувати  неправдиві  факти  щодо неї без надмірної 
затримки - до цього спростування вона має законний  інтерес.  Такі 
спростування  повинні,  за можливості,  мати таку саму вагу,  як і 
первинна публікація. 

     2. Стосовно інформації про осіб,  опублікованої в  будь-якому 
засобі інформації:  відповідна особа повинна мати ефективний засіб 
правового захисту від публікації фактів і думок, що становлять: 

     i) втручання у приватне життя,  за винятком випадків, коли це 
виправдано  законним  державним інтересом,  коли особа очевидно чи 
мовчазно згодна  з  публікацією  або  коли  публікація,  за  даних 
обставин, є загальноприйнятою практикою і не суперечить закону; 

     ii) зазіхання на гідність,  честь або репутацію,  за винятком 
випадків,  коли інформація публікується за очевидної чи  мовчазної 
згоди   відповідної   особи   або  виправдана  законним  державним 
інтересом та становить  справедливу  критику,  що  ґрунтується  на 
точних фактах. 

     3. Ніщо у наведених вище принципах не може інтерпретуватися з 
метою виправдання цензури. 

     4. У наведених вище принципах: 

     i) термін "особа"  має  позначати  всі  фізичні  та  юридичні 
особи,  а  також  інші  органи,  незалежно  від  громадянства  або 
місцезнаходження, за винятком державних та інших органів влади; 

     ii) термін  "засіб  інформації"   означає   будь-які   засоби 
інформації,   що   призначені   публічно   поширювати   інформацію 
періодичного характеру, наприклад, газети, радіо або телебачення; 

     iii) термін "реальна можливість спростувати" означає будь-яку 
можливість,  яка  може  бути  використана,  як засіб відшкодування 
правового або іншого характеру,  наприклад, право на спростування, 
або право на відповідь, або скарга до рад преси; 

     iv) термін  "засіб захисту права" означає форму відшкодування 
правового чи іншого характеру,  що гарантується згідно із  законом 
про дифамацію, або скаргу до рад преси, яка є доступною для кожної 
особи  без  надмірних  обмежень,  як  наприклад,  занадто   великі 
витрати.
 

     5. Вищенаведені  принципи  мають  застосовуватися до всіх без 
винятку ЗМІ.  Це не виключає різниці в застосуванні цих  принципів 
до   окремих   засобів  масової  інформації,  наприклад,  радіо  й 
телебачення,  у межах,  які є необхідними або виправданими  їхньою 
специфікою. 

     Рекомендує урядам-членам  у  процесі  адаптації законодавства 
щодо  права  на  відповідь  передбачити  положення  про  право  на 
відповідь у пресі,  по радіо,  телебаченню або в будь-якому іншому 
періодичному засобі  масової  інформації  за  зразком  мінімальних 
правил, що подаються у Додатку до цієї Резолюції. 

                                      Додаток 

                        Мінімальні правила 
          стосовно права на відповідь у пресі, по радіо, 
              телебаченню та в інших періодичних ЗМІ 

     1. Будь-яка фізична або юридична особа,  а також інші органи, 
незалежно від їхнього громадянства та місцезнаходження,  якщо  про 
них ішлося в газеті, журналі, передачі по радіо чи телебаченню або 
в будь-якому  іншому  засобі  інформації  періодичного  характеру, 
можуть використати право на відповідь з метою спростування фактів, 
що стосуються цієї особи або органу,  якщо,  за їхнім твердженням, 
факти, що стали надбанням громадськості, є неправдивими. 

     2. На    прохання    відповідної   особи   засіб   інформації 
зобов'язаний зробити публічну заяву, яку ця особа йому надсилає. 

     3. Національне  законодавство  може,  в  порядку  виключення, 
передбачити,   що   засіб   інформації   має   право  відмовити  в 
опублікуванні відповіді за таких випадків: 

     i) якщо прохання про опублікування відповіді не надано засобу 
інформації в достатньо короткий строк; 

     ii) якщо  обсяг відповіді перевищує обсяг того,  що необхідно 
спростувати   в   інформації,   яка   містить   факти,   оголошені 
неправдивими; 

     iii) якщо     відповідь    не    обмежується    спростуванням 
інкримінованих фактів; 

     iv) якщо це становить порушення, яке підлягає покаранню; 

     v) якщо  це  суперечить  інтересам   третьої   сторони,   які 
охороняються законом; 

     vi) якщо  відповідна  особа  не  в  змозі  довести  існування 
законного інтересу.
 

     4. Публікація  відповіді  має  здійснюватись  без   надмірної 
затримки та,  якщо можливо,  їй необхідно надати такої самої ваги, 
як інформації, що містила факти, оголошені неправдивими. 

     5. Задля  забезпечення  ефективного   здійснення   права   на 
відповідь  за національним законодавством може призначитись особа, 
яка   представлятиме   будь-яке   видання,   видавництво,   радіо, 
телебачення  або  інший  засіб інформації та якій направлятимуться 
прохання про публікацію відповіді. Таким самим чином призначається 
особа,  відповідальна  за  опублікування  відповідей.  Ця особа не 
підлягатиме жодним імунітетам. 

     6. Наведені вище правила застосовуються до всіх  без  винятку 
ЗМІ.  Це  не виключає різниці в застосуванні цих правил до окремих 
засобів масової інформації,  наприклад,  радіо  й  телебачення,  у 
межах, які є необхідними або виправданими їх специфікою. 

     7. Будь-який   спір  стосовно  застосування  викладених  вище 
правил має відбуватись у суді, який уповноважений приймати рішення 
щодо негайного опублікування відповіді.