Рекомендація 
               щодо положень про працю в договорах, 
               укладених  державними органами влади 
                               N 84 
 

     Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

     що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро 
праці та зібралася 8 червня  1949  року  на  свою  тридцять  другу 
сесію,

     ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно положень про працю 
в  договорах,  укладених  державними органами влади,  що є десятим 
пунктом порядку денного сесії,

     вирішивши надати  цим  пропозиціям  форми  рекомендації,  яка 
доповнює Конвенцію 1949 року про положення про працю в  договорах, 
укладених державними органами влади ( 993_226 ),

     ухвалює цього двадцять дев'ятого  дня  червня  місяця  тисяча 
дев'ятсот  сорок  дев'ятого  року нижченаведену Рекомендацію,  яка 
називатиметься Рекомендацією 1949 року щодо положень про  працю  в 
договорах, укладених державними органами влади: 

     Конференція рекомендує,   щоб   кожний    член    Організації 
застосовував нижченаведені положення,  як тільки дадуть таку змогу 
наявні в країні умови,  та повідомляв  Міжнародне  бюро  праці  на 
запит  Адміністративної  ради  про  заходи,  яких  вжито  з  метою 
впровадження в життя цих положень:

     1. У випадках, коли приватним роботодавцям надаються субсидії 
або   ліцензії   на   управління  державним  підприємством,  мають 
застосовуватись в основному ті самі положення,  що й положення про 
працю в договорах, укладених державними органами влади.

     2. Положення про працю в договорах державного  підряду  мають 
визначати  прямо або шляхом посилання на відповідні положення,  що 
містяться  в  законодавстві,   колективних   угодах,   арбітражних 
рішеннях або інших визнаних угодах:

     a) ставки  заробітної  плати  за  звичайну  або  понаднормову 
роботу   (зокрема,   й   розмір   грошової   допомоги),   яка  має 
виплачуватись різним категоріям заінтересованих працівників;

     b) спосіб,  у який має регулюватись тривалість робочого часу, 
зокрема відповідно: 
        i) кількість  годин,  котрі  можуть  бути  відпрацьовані в 
будь-який день,  тиждень або інший визначений період,  за який має 
виплачуватись звичайна заробітна плата; 
        ii) середня   кількість   годин,   котрі    можуть    бути 
відпрацьовані  особами,  що  працюють  позмінно  на  безперервному 
виробництві; 
        iii) період,  за  який  можна  підрахувати кількість годин 
роботи,  якщо  вони  підраховуються  в  середньому,  та  нормальну 
максимальну  кількість годин,  які можна відпрацювати за будь-який 
визначений час;

     c) положення про відпустки та відпустки через хворобу.
 

 Конвенції та рекомендації, ухвалені 
 Міжнародною організацією праці 
 1919-1964, Том I 
 Міжнародне бюро праці, Женева