Рекомендація 
                   щодо сприяння зайнятості та 
                      захисту від безробіття 
                              N 176 
 

     Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

     що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро 
праці та зібралася 1 червня  1988  року  на  свою  сімдесят  п'яту 
сесію,

     ухваливши прийняти   ряд   пропозицій    стосовно    сприяння 
зайнятості  та  соціального  забезпечення,  що  є  п'ятим  пунктом 
порядку денного сесії,

     вирішивши надати   цим  пропозиціям  форми  рекомендації,  що 
доповнює Конвенцію 1988 року про сприяння зайнятості та захист від 
безробіття ( 993_182 ),

     ухвалює цього  двадцять  першого  дня  червня  місяця  тисяча 
дев'ятсот вісімдесят восьмого року нижченаведену Рекомендацію, яка 
може називатися Рекомендацією 1988 року щодо  сприяння  зайнятості 
та захисту від безробіття. 

                   Розділ I. Загальні положення 

     1. Відповідно до мети цієї Рекомендації:

     a) термін "законодавство" охоплює всі норми, а також закони й 
регламенти в галузі соціального забезпечення;

     b) термін  "приписуваний"  означає  визначений   національним 
законодавством або через національне законодавство;

     c) термін  "Конвенція"  означає  Конвенцію  1988   року   про 
сприяння зайнятості та захист від безробіття ( 993_182 ). 

           Розділ II. Сприяння продуктивній зайнятості 

     2. Сприяння   повній,   продуктивній   і   вільно    вибраній 
зайнятості  всіма  відповідними  засобами,  серед  яких  соціальне 
забезпечення,  повинно  бути  пріоритетним  завданням національної 
політики.
  Такі  засоби  повинні  містити,  серед  іншого,  службу 
зайнятості, професійну підготовку та професійну орієнтацію.

     3. У періоди економічної кризи до політики пристосування слід 
вводити,  згідно  з приписуваними умовами,  заходи,  що заохочують 
ініціативи,  спрямовані на  широкомасштабне  використання  робочої 
сили.

     4. Кожний член Організації  має  прагнути  надавати,  зокрема 
згідно  з  приписуваними умовами і найбільш підхожим чином у плані 
сприяння професійній мобільності:

     a) виплати  на  покриття  витрат  на  транспорт  і  витрат на 
матеріальне  забезпечення,  потрібних  для  реалізації   положень, 
зазначених, у вищезгаданому параграфі 2;

     b) пільги   у   формі   періодичних   виплат,   нараховуваних 
відповідно до  положень  статті  15  Конвенції  (  993_182  ),  на 
встановлений  період   проходження   професійної   підготовки   та 
перепідготовки.

     5. Кожний  член  Організації повинен,  крім того,  розглянути 
питання про надання,  зокрема згідно  з  приписуваними  умовами  і 
найбільш   підхожим   чином,  у  плані  сприяння  професійній  або 
географічній мобільності:

     a) тимчасової допомоги, що знижується, з метою компенсації, в 
разі потреби, зменшення винагороди внаслідок перекваліфікації;

     b) виплат  на  покриття  видатків на транспортні витрати й на 
переселення;

     c) вихідної допомоги;

     d) виплат для влаштування на новому місці.

     6. Кожний  член Організації повинен забезпечувати координацію 
переглянутих законодавством  пенсійних  систем  з  метою  усунення 
перешкод на шляху професійної мобільності.

     7. Кожний  член  Організації  повинен  надавати   захищуваним 
особам  згідно  з приписуваними умовами,  можливості,  що дають їм 
змогу займатись оплачуваною тимчасовою роботою,  не  ставлячи  під 
загрозу  зайнятість  інших  працівників і маючи на меті поліпшення 
їхніх  шансів  на  здобуття  продуктивної   та   вільно   вибраної 
зайнятості.

     8.
 Кожний член  Організації  повинен,  в  міру  можливості  й 
згідно  з  приписуваними умовами,  пропонувати безробітним особам, 
котрі бажають відкрити  своє  власне  підприємство  або  зайнятись 
іншою економічною діяльністю, фінансову допомогу та консультації.

     9. Кожний член  Організації  повинен  передбачити  можливість 
укладення  двосторонніх  і  багатосторонніх угод,  що передбачають 
сприяння іноземним  працівникам,  захищеним  його  законодавством, 
котрі  вільно  виявили  бажання  повернутися на територію держави, 
громадянами якої вони є або де вони раніше жили.  Якщо таких  угод 
немає, кожний член Організації повинен передбачити в національному 
законодавстві надання фінансової  допомоги  таким  заінтересованим 
працівникам.

     10. Кожний  член  Організації  повинен,  якщо  це   потрібно, 
відповідно    до    положень    багатосторонніх   угод,   вкладати 
нагромадження  передбачених  законодавством  пенсійних  систем   і 
фондів соціального страхування таким чином,  щоб це сприяло,  а не 
перешкоджало  зайнятості  в  країні,  а  також  заохочувати   такі 
капіталовкладення з приватних джерел, серед яких приватні пенсійні 
системи,  з дотриманням неодмінних гарантій надійності  й  віддачі 
цих капіталовкладень.

     11. Поступове  введення  в   сільських   районах   і   містах 
громадських   служб,   серед   яких   медичне  обслуговування,  що 
фінансуються за рахунок внесків на  соціальне  забезпечення  чи  з 
інших   джерел   повинно  приводити,  як  наслідок,  до  зростання 
зайнятості і до  забезпечення  професійної  підготовки  персоналу, 
роблячи     водночас     практичний     внесок     у     вирішення 
загальнонаціональних завдань, що стосуються сприяння зайнятості. 

                  Розділ III. Захист безробітних 

     12. У разі часткового безробіття й у випадку,  зазначеному  в 
параграфі 3 статті 10 Конвенції  (  993_182  ),  допомога  повинна 
надаватися згідно  з  приписуваними  умовами,  у формі періодичних 
виплат, що достатньою мірою компенсують втрату заробітку з причини 
безробіття.
 Ця допомога може нараховуватися з урахуванням того, що 
робочий час безробітного було  скорочено,  або  таким  чином,  щоб 
загальна  сума  допомоги  й заробітків від роботи неповний робочий 
час досягала суми,  що лежить між розміром  попередніх  заробітків 
при  роботі  повний  робочий  час  та  повним розміром допомоги по 
безробіттю,  з тим,  щоб не позбавляти стимулу до роботи  неповний 
робочий  час  або  тимчасової роботи,  якщо ці форми роботи можуть 
сприяти поверненню до роботи повний робочий час.

     13. 1)  Зазначені  в статті 15 Конвенції ( 993_182 ) відсотки 
для нарахування допомоги повинні виводитися на  основі  загального 
заробітку   одержувача   до  вирахування  податків  і  внесків  на 
соціальне забезпечення.

     2) Якщо потрібно,  ці відсотки можуть  нараховуватися  шляхом 
порівняння  чистих  періодичних  виплат після податку та внесків з 
чистими заробітками після податку та внесків.

     14. 1)  У  приписуваних  умовах  концепція підхожої роботи не 
повинна поширюватися:

     a) на   зайнятість,  що  спричиняє  зміну  професії,  яка  не 
враховує здібності,  кваліфікацію,  набуті робочі навички, робочий 
досвід або потенціал перепідготовки заінтересованої особи;

     b) на зайнятість, що спричиняє зміну місця проживання на таке 
місце, де відсутні підхожі житлові умови;

     c) на зайнятість із значно гіршими умовами  праці  та  значно 
меншою  винагородою  порівняно з тими умовами праці й винагородою, 
котрі в цілому надаються на розглядуваний момент за  передбаченими 
для роботи спеціальністю й районом;

     d) на робоче місце,  що стало вакантним через прямий наслідок 
тимчасового припинення роботи у зв'язку з трудовим спором;

     e) на зайнятість,  відмова від якої з причини,  крім тих,  що 
зазначено  в  a)-d),  і   за відповідного врахування всіх супутніх 
обставин,  зокрема  сімейних  обов'язків   працівника,   не   може 
обгрунтовано бути поставлена йому за вину.

     2) При оцінці критеріїв, зазначених в a)-c) і e) попереднього 
пункту,  слід ураховувати в цілому вік безробітних, їхній трудовий 
стаж за колишньою професією,  набутий досвід,  тривалість  їхнього 
безробіття,  стан  ринку  праці та наслідок зайнятості для їхнього 
особистого й сімейного становища.

     15. Якщо  безробітний  погодився на приписуваний максимальний 
період на тимчасову зайнятість, яку не можна розглядати як підхожу 
з  урахуванням  положень параграфа 14,  або на зайнятість неповний 
робочий час за  обставин,  зазначених  у  параграфі  3  статті  10 
Конвенції ( 993_182 ), то на розмірі й терміні виплати допомоги по 
безробіттю,  що виплачується після припинення такої зайнятості, не 
повинні негативно позначатися заробітки безробітного, одержані під 
час такої зайнятості.

     16. Члени   Організації   повинні   прагнути  до  поступового 
охоплення своїм законодавством,  що стосується виплати допомоги по 
безробіттю,  всіх  осіб,  які  працюють  за наймом.  Однак із кола 
суб'єктів правового захисту можуть вилучатися державні  службовці, 
зайнятість   яких   гарантується  національним  законодавством  до 
досягнення нормального пенсійного віку.

     17. Члени  Організації  повинні  прагнути  надавати  правовий 
захист працівникам,  що опинилися у скрутному становищі  у  період 
чекання.

     18. Такі положення повинні застосовуватись, якщо потрібно, до 
категорій   осіб,   зазначених  у  параграфі 1 статті 26 Конвенції 
( 993_182 ):

     a) у разі повного  безробіття  допомога  може  нараховуватися 
відповідно до положень статті 16 Конвенції ( 993_182 );

     b) страховий стаж повинен змінюватись або відмінятися  згідно 
з  приписаними  умовами  для визначених категорій осіб,  що вперше 
шукають роботу;

     c) якщо допомога надається без страхового стажу: 
        i) період чекання  може  бути  збільшено  на  приписуваний 
строк; 
        ii) тривалість виплати допомоги може бути обмежено  згідно 
з  приписаними умовами,  незалежно від положень параграфа 1 статті 
19 Конвенції ( 993_182 ).

     19. Якщо тривалість виплати допомоги обмежується національним 
законодавством,  її слід подовжувати згідно з приписаними  умовами 
до  настання пенсійного віку стосовно до безробітних,  які досягли 
приписаного передпенсійного віку.

     20. Кожний  член Організації,  законодавство якого передбачає 
право на медичне обслуговування і ставить його у пряму або непряму 
залежність   від   професійної   діяльності,   має   прагнути   до 
забезпечення,   згідно    з    приписаними    умовами,    медичним 
обслуговуванням безробітних,  серед них,  по змозі,  осіб,  які не 
одержують допомоги по безробіттю, та їхніх утриманців.

     21. Кожний  член  Організації,  згідно з приписаними умовами, 
має прагнути  гарантувати  особам,  котрі  одержують  допомогу  по 
безробіттю,  щоб  періоди,  протягом  яких виплачувалася допомога, 
бралися до уваги:

     a) для  отримання  права  на допомогу та,  якщо потрібно,  на 
нарахування допомоги по непрацездатності,  по старості й у зв'язку 
із втратою годувальника;

     b) для отримання права на медичну допомогу і на  допомогу  по 
хворобі,  по  вагітності  й  пологах  та  сімейну  допомогу  після 
закінчення періоду  безробіття,  якщо  законодавство  відповідного 
члена Організації передбачає таку допомогу і ставить її у пряму чи 
непряму залежність від професійної діяльності.

     22. Кожний   член   Організації   має  прагнути  пристосувати 
передбачені законодавством системи  соціального  забезпечення,  що 
грунтується на професійній діяльності,  до умов праці працівників, 
які працюють неповний робочий час.  Таке передбачене у  статті  25 
Конвенції ( 993_182 ) пристосування повинно стосуватися,  зокрема, 
згідно з приписаними умовами:

     a) мінімальної   тривалості   робочого  часу  й  мінімального 
заробітку,  потрібного для отримання права на допомогу за основною 
та додатковою системами;

     b) максимального заробітку для розрахунку внесків;

     c) тривалості  страхового  стажу,  потрібного  для  отримання 
права на допомогу;

     d) методів  визначення  розміру  грошової допомоги,  зокрема, 
пенсій з урахуванням доходу та періоду сплати внесків, страхування 
або професійної діяльності;

     e) права на  нескорочену  мінімальну  допомогу,  на  допомогу 
встановлених розмірів, зокрема, на сімейну допомогу.

     23. Члени Організації повинні сприяти  справжньому  розумінню 
тяжкого становища,  в якому перебувають безробітні особи, особливо 
ті,  хто  не  має  роботи  протягом  тривалого  часу,  та  потреби 
забезпечення їм достатнього доходу. 

               Розділ IV. Розвиток і вдосконалення 
                          систем захисту 

     24. Оскільки система захисту  безробітних  осіб  ряду  членів 
Організації  перебуває  на  ранніх  етапах розвитку,  а інші члени 
Організації  можуть  розглядати  питання  про  внесення  змін   до 
існуючих  систем  у  світлі  потреб,  що  змінюються,  при наданні 
сприяння  безробітним  особам  можна  застосовувати  на   законних 
підставах різноманітні заходи й члени Організації повинні надавати 
пріоритет усебічному й чесному обмінові інформацією  про  програми 
сприяння безробітним.

     25. Для  досягнення  рівня  принаймні  норм,  передбачених  у 
розділі  IV  (Допомога  по  безробіттю)  Конвенції  1952  року про 
мінімальні норми  соціального  забезпечення  (  993_011  ),  члени 
Організації,  що  мають  намір  розвивати свої системи захисту від 
безробіття,  повинні керуватися,  в  міру  можливості  й  потреби, 
такими положеннями.

     26. 1)  Члени  Організації  повинні  враховувати  технічні  й 
адміністративні труднощі,  пов'язані  з  плануванням  і  введенням 
механізмів  соціального забезпечення для компенсування безробіття. 
Для введення тієї чи іншої форми компенсації по  безробіттю  через 
виплату допомоги,  яка не має дискримінаційних ознак, вони повинні 
прагнути задовольняти такі умови, в міру можливості:

     a) введення та задовільне функціонування безплатної державної 
служби зайнятості,  що має мережу бюро працевлаштування  і  набула 
достатнього  адміністративного  потенціалу  для  збору  й  аналізу 
інформації  про  ринок  зайнятості,  для  реєстрації  пропонованих 
робочих  місць  та  осіб,  що  шукають  роботу,  і для об'єктивної 
перевірки того,  що безробітними особи  є  з  незалежних  від  них 
обставин;

     b) достатньо  високий  рівень   охоплення   іншими   галузями 
соціального   забезпечення,   котрі   вважаються  пріоритетними  в 
соціально-економічному плані, такими як первинна медично-санітарна 
допомога  і  компенсація  у  зв'язку  з  виробничими аваріями,  та 
наявність широкого досвіду у органів управління цими галузями.

     2) Члени  Організації  повинні  за  найпріоритетніше завдання 
прагнути задовольняти зазначені в  пункті  1)  умови,  добиваючись 
створення  достатньо  високого  рівня  стабільної  зайнятості,  що 
забезпечує належний рівень заробітної плати й умов праці, зокрема, 
за допомогою потрібних і відповідних заходів,  таких як професійна 
орієнтація   та   підготовка,    котрі    сприяють    добровільній 
відповідності  професій  на  ринку праці наявним вакантним робочим 
місцям.

     3) Співробітництво    й    технічні   консультації   з   боку 
Міжнародного бюро праці слід як і раніше використовувати  з  метою 
підтримки будь-якої ініціативи,  що її виявляють члени Організації 
у цій галузі, якщо не вистачає фахівців на національному рівні.

     4) Якщо   зазначені  в  пункті  1)  умови  задоволено,  члени 
Організації повинні так швидко,  як дають змогу їхні  ресурси,  і, 
якщо  потрібно,  поетапно  вводити  програми  захисту безробітних, 
серед них механізми соціального забезпечення  для  компенсації  по 
безробіттю.

     27. Якщо  зазначені  в  пункті  1)  параграфа  26  умови   не 
задоволено,   то   члени   Організації  повинні  надати  пріоритет 
спеціальним заходам сприяння найбільш  бідуючим  безробітним  тією 
мірою,  наскільки  це дають змогу наявні ресурси,  і з урахуванням 
національних умов.

     28. Члени  Організації,  які створили національні провідентні 
фонди,  можуть вивчити можливість  дозволяти  виплату  періодичної 
грошової допомоги власникам рахунків,  у чиїх заробітках є перерви 
з  причин  тривалого  безробіття  і  чиї   сім'ї   перебувають   у 
несприятливому  становищі,  з  метою  задоволення  їхніх  насущних 
потреб.  Розмір  цієї  допомоги  й  період,  протягом  якого  вона 
виплачується, може бути обмежено залежно від обставин, зокрема від 
суми, яка є на рахунку працівника.

     29. Члени  Організації  можуть  також заохочувати організації 
роботодавців і працівників до створення фондів допомоги на окремих 
підприємствах або загальних для кількох підприємств.  З найбільшим 
ефектом це  можна  вводити  на  підприємствах  і  в  тих  секторах 
діяльності, котрі мають достатні економічні можливості.

     30. Члени  Організації,  законодавство   яких   вимагає   від 
роботодавців  виплати  вихідної допомоги працівникам,  що втратили 
роботу,   повинні   передбачити,   що   роботодавці   несуть    цю 
відповідальність  спільно  через створення фондів,  фінансованих з 
внесків роботодавців,  з тим щоб гарантувати одержання цих  виплат 
заінтересованим працівникам. 

 Конвенції та рекомендації, ухвалені 
 Міжнародною організацією праці 
 1965-1999, Том II 
 Міжнародне бюро праці, Женева